Ю Маслова - Світоглядні погляди анахарсіса - страница 1

Страницы:
1 

Серія "Історичне релігієзнавство". Випуск 1.

УДК 14:215

Юлія Маслова

СВІТОГЛЯДНІ ПОГЛЯДИ АНАХАРСІСА

У статті розглядаються основні світоглядні погляди Ана-харсіса, його ідеї пошуку етичного ідеалу поведінки, морального самовдосконалення, шляхів побудови гуманних взаємин в еллін­ському суспільстві.

Ключові слова: Анахарсіс, еллінське суспільство, світо­глядні погляди.

Мировоззренческие взгляды Анахарсиса

В статье рассматриваются основные философско-религи­озные взгляды Анахарсиса, его идеи поиска этического идеала поведения, морального самосовершенствования, путей постро­ения гуманных взаимоотношений в эллинском обществе.

Ключевые слова: Анахарсис, эллинское общество, миро­воззренческие взгляды.

World view looks of Anakharsisa

This article is an attempt to highlight the main philosophical and religious views of Anacharsis, his ideas of search for an ethical ideal of behavior, moral self-improvement, ways of creation of the humane relations in the ellin society.

Keywords: Anakharsis, hellenic society, world view looks

Протягом тисячоліть в історичних текстах досить помітним є інтерес до діяльності, подвигів і злочинів, - усього того, що може стати надбанням пам'яті. Людину з "історичною свідомістю" цікавить у минулому людське, тобто індивідуальне, тимчасове, неповторне. Кожен контакт з минулим трактується як зв'язок з індивідуальністю. Тому історія - це завжди спілкування. У ній ніколи не стиралася повністю суб'єктність оцінки минулого, не­можливим було розчинення подій та їх носіїв у чомусь надінди-відуальному. Надіндивідуальне з'являється тоді, коли виникає питання, чому відбулися ті чи інші події. Насамперед, час - це ключ до розуміння історії та культури. Перехідні періоди істо­рії завжди несуть із собою парадокси пізнання, коли свідомість

© Юлія Маслова, 2009залишається наодинці зі своїми сумнівами, на роздоріжжі неви­значеності, кращим порадником думки є відвертий діалог. Най­кращим прикладом високої інтелектуальної діалогової культури є творчість видатних мислителів минулого, котрі, незважаючи на оригінальність своїх ідей та вчень, відмінності у поглядах, збе­регли позитивні основи "любові до мудрості", що укорінилася в глибинах філософської та релігійної свідомості.

Історія старогрецької філософії охоплює величезний про­міжок часу. Порівняно невеликий за своєю чисельністю народ створив унікальну культуру, без якої неможливою була сучасна західна цивілізація. Стародавня традиція назвала найбільш ви­датних представників старогрецької філософії мудрецями. Вони не були вченими, у теперішньому розумінні цього слова, але без сумніву, це люди з видатними здібностями у розумінні найсклад­ніших життєвих питань.

Певну причетність до давньогрецької цивілізації мали сучасні українські землі Північного Причорномор'я, на яких поселилися грецькі колоністи. У таких містах-колоніях була досить розвину­та грамотність. Про це свідчать численні написи на кам'яних над­гробках, вівтарях, посуді, свинцевих печатках. Школи тут були подібні до шкіл у материнській Греції. Дітей навчали грамоті, лічбі, початкам літератури та музики. Можна також стверджува­ти, що розвивалася філософія.

Варто врахувати той чинник, що сюди переселялися пере­важно вихідці з Іонії, зокрема міста Мілета, а саме в Іонії і ви­никла фактично перша філософська школа - мілетська. Тому жителі міст-колоній Північного Причорномор'я підтримували зв'язки зі своїми "материнськими" містами в Іонії і, ймовірно, звідти черпали філософські знання. Колоністи, які відвідували метрополію, поверталися додому, збагачені новими відомостя­ми, знаннями та ідеями. Вони справляли вплив на духовне жит­тя своїх громадян. Досить поширеним явищем стали шлюби між греками й варварами Північного Причорномор'я. Деякі видатні діячі давньогрецької культури були народжені внаслідок таких шлюбів. Наприклад, Демосфен по материнській лінії вважався внуком боспорської скіф'янки. Так само вихідцем з Північного Причорномор'я був мислитель Анахарсіс, який жив, як свідчать історичні джерела, у VI ст. до н. е.

Але варто зазначити, що, як і точних дат життя Анахарсіса (620 - 610 або 550 - 540 pp. до н. е.) [6, с. 13], так і доказів того,чи справді скіф під таким ім'ям міг створити все те, що йому при­писано, - немає. Тобто образ Анахарсіса в історії античної фі­лософії дещо міфологізований. Про це свідчить і той факт, що Анахарсові приписували винайдення гончарного кола та якоря. У Діогена Лаерція читаємо: "Винайшов Анахарсіс якір та гончар­не колесо" [5, с. 87]. Звісно, це перебільшення, адже ці речі були винайдені раніше, задовго до народження Анахарсіса. Однак по­дібні свідчення дають підстави говорити про те, що скіфа досить високо цінували у стародавній Греції, або й те, що філософ не за­довольнявся лише теоретичними розмірковуваннями, а прагнув знайти їм практичне призначення. Ймовірно, хтось із античних філософів спеціально приписав Анахарсісу ці відкриття, аби ще більше возвеличити його образ і значення [6, с. 78].

Припускається, що сучасниками Анахарсіса були Фалес, Со­лон, та інші видатні особистості, яких вважають греки "мудреця­ми". Анахарсіс не був чистокровним греком, батько його був скі­фом царського роду, мати - еллінкою. Такі змішані шлюби мали певне поширення серед скіфської знаті. Саме тому він мав мож­ливість відвідувати давньогрецькі землі, вивчати еллінські звичаї та спілкуватися з відомими на той час інтелектуалами. Взагалі, народжена від змішаного шлюбу людина, що усвідомлює сенс свого життя, прагне до знань і творчої діяльності, сприйняття різ­номанітних духовних цінностей, людина сумлінна і чесна не може бути до кінця спокійною. Природньо, що їй доводиться робити вибір, чиї ідеї та звичаї сприйняти, чому вірити, а що відкинути. Навряд чи вдається в такому випадку повністю подолати подвій­ність поглядів. Усе життя стає під сумнів: а чи правильний шлях обрано? Звичайно, всі перипетії народження Анахарсіса позна­чилися на його долі. Однак належність до двох абсолютно різних культурних і релігійних світів подарувала йому зустріч з Елладою і творчу славу, якої не досяг більше жоден уродженець скіфів. Він прославив свою батьківщину своєю мудрістю, благородством, си­лою духу і правди. Скіфія ж, перебуваючи на іншому щаблі свого розвитку, так і не змогла цього осягнути. Саме особисті зусилля Анахарсіса все пізнати в Елладі, щоб передати свій досвід і своє знання одноплемінникам, не увінчалися успіхом [6, с. 34].

Досить важливі відомості залишилися про його матір. її со­ціальний стан ніким не уточнювався, оскільки в античному сус­пільстві головним вважався батько - повноправний громадянин полісу, а жінка взагалі не мала жодних прав, то досить рідко зга­дувалася мати. Відомо лише, що вона навчила Анахарсіса еллін­ської мови, завдяки чому цей уродженець Скіфії у досить ранньо­му віці потрапив до Еллади і прилучився до її культури [6, с. 40].

Загалом існує близько 50 висловлювань Анахарсіса на різно­манітні теми: міркування про поведінку людей; про взаємини між людьми, про захист власної гідності, про заздрість, про значення мови, про мореплавство, про гімнастику, про політику й суспіль­ний устрій, про вино та шкідливість пияцтва. Весь хід його думок веде до того, що головною умовою морального самовдоскона­лення людини є усвідомлення категорій моралі, які укорінені в її внутрішньому світі.

Ці висловлювання знаходимо у видатній пам'ятці кінічної лі­тератури III ст. до н. е. - "Листах Анахарсіса", досить критичних за змістом. Однак потрібно вказати на фіктивність цих листів, оскільки в них багато анахронізмів. Якщо візьмемо до уваги іме­на адресатів десяти листів, які нібито були написані Анахарсі-сом, то помітимо, що ці особи жили у різні епохи, й одна людина аж ніяк не могла з ними листуватися.

Кінікам був важливий не історичний Анахарсіс, а романтична легенда, що зробила з нього "скіфського кініка". Кінічний автор (чи кілька авторів) цих листів не достатньо добре орієнтувався в періодах життя адресатів так званого Анахарсіса, оскільки відо­мо, що деякі з них жили в іншу епоху, і використав образ Анахар­сіса лише для потреб свого часу, зокрема для відповіді на акту­альну проблему еллінства та варварства. У перших двох листах доводиться, що елліни і варвари принципово рівні. Кінік бореть­ся з грецьким "расизмом". "Листи Анахарсіса" пропагують кініч-ні цінності, в яких, як бачимо після детального аналізу кожного з листів, можна легко простежити паралелі з тими цінностями, які були обрані згодом християнством.

Усі теми, яких торкався Анахарсіс, не виходять за межі жит­тєвих, підказаних власним досвідом і подоланих випробування­ми. Філософські думки мислителя занурені у дивовижний світ невидимого, де з'являються перші паростки життя людини. Він переконує себе, що духовне в людині повинне переважати фізич­не, стати рушійною силою її розвитку. Але розвиток людини - це шлях морального самовдосконалення, який можливий через по­вернення до своєї духовної сутності.

Подібно до інших мудреців, він асоціюється в культурній пам'яті еллінів з часом заспокійливого ясного споглядання до­вкілля і початком пробудження творчих можливостей розу­му, що прагнув до вигадки, роздумів, універсалізації думки. Внутрішньо-духовна суть образу Анахарсіса простежується за цілою низкою його немовби спонтанних й інтуїтивно сказаних відповідей на спровоковані запитання. Багато з цих відповідей стосуються його характеру та поведінки, морального самовдос­коналення.

Візьмімо, наприклад, до уваги влучну відповідь Анахарсіса на запитання: "Як не стати п'яницею?" Філософ пояснює, що за­вжди потрібно мати перед очима неподобство п 'яних [2, с. 213]. Він також вважав, що пияцтво призводить до деградації особи, робить її бідною.

Анахарсіс також критично ставився до спортивних змагань. Олію та мазь, котрі застосовувалися для змащування тіла ат­летів, Анахарсіс називав засобом для збудження люті, тому що після цього юнаки, немов скажені, кидаються один на одного, за­вдаючи удари. Вони намазуються зіллям, яке призводить до ска­зу, відразу починають бігати, борються з уявним противником, б'ються; зробивши це, вони омивають із себе зілля і повертають­ся до здорового глузду. Тоді дружелюбно ставляться один до од­ного і закривають очі, соромлячись того, що наробили.

Мудрець дотримувався думки, що в житті не повинно існува­ти поділу на справи та розваги. Розваги повинні служити справі. Анахарсіс, судячи з усього, помітно відрізнявся від сучасних дав­ньогрецьких філософів. Його цікавили етичні і суспільні питан­ня. При цьому ідеал поведінки - це природність і простота.

На власному досвіді Анахарсіс переконався, що моральні сили людини випробовуються не в матеріальному добробуті, накопи­чуванні, достатках, а в розумному самообмежуванні власних по­треб. Але, щоб переконати людей в особистій користі розумного самообмеження власних потреб, необхідний особистий приклад, котрий зміг би довести перевагу такого способу життя, щоб лю­дина не опинилася у тенетах примарного щастя.

Аналізуючи життя Анахарсіса, варто вказати на дивну спорід­неність його думок та способу життя, легкість, з якою він пере­носив тягар бідності та невлаштованість побуту, моральну зне­вагу до всього штучного, що тільки ззовні надає людині вигляду благочестя, ховаючи її обмежену натуру.

Основною ідеєю одного з листів філософа - "Анахарсіс - Со­лону" - є ідея рівноправ'я та людських взаємин. Анахарсіс вису­ває Солонові звинувачення, що той, навіть не познайомившись зі своїм гостем, засуджує його лише через те, що він чужинець: "Тільки тому, що Анахарсіс прийшов до тебе і хотів стати твоїм гостем, ти відмовив йому і сказав, що ти повинен у своїй країні шукати собі друга. Якщо хто-небудь хоче подарувати тобі спар­танську собаку, ти не став би просити її відвезти спочатку у Спар­ту, щоб там віддати її тобі. Як же ж ми потоваришуємо, якщо кожен почне так говорити? Все це здається мені неправильним, Солоне, мудрецю афінський. Я відчуваю потребу постукати у твої двері, але не тому, щоб просити того ж, що раніше, а для того, аби знати, як все це узгоджується з твоїми думками про гостинність" [2, с. 212]. Анахарсіс говорить, що елліни - мудрий народ, але не мудріший за варварів, в яких боги не забрали змогу пізнавати пре­красне. Ознаки розуму та глупоти у варварів та греків - ті ж самі. Тобто фл. люди, з погляду етики та моралі, є рівноправними.

У листі "Анахарсіс - Медоку" засуджуються такі людські якості, як заздрість і пристрасть, лукавство і гордощі. "Заздрість і пристрасть, - говорить Анахарсіс, - точні ознаки убогої душі. Заздрість змушує гірко страждати, коли у друзів свято, а при­страсть викликає надію, засновану лише на порожніх словах. Скіфи не полюбляють таких людей і радіють, коли іншим добре, і прагнуть лише до того, що видається їм розумним. Ненависть, злобу і будь-яку пристрасть вони завжди відкидають, як такі, що шкодять душі" [2, с. 213].

Цікавим є лист "Анахарсіс - Ганнону", в якому можна провес­ти чітку паралель із християнським вченням. "Одягом мені слу­жить скіфська хлена, взуттям - підошва власних ніг, постіллю

- вся земля; моя найкраща їжа - молоко, сир, м'ясо; всі смакоти

- голод. Я вільний від того всього, через що більшість людей по­стійно працюють. Тому приходь до мене, коли я тобі потрібен. У відповідь на подарунки, на які ви такі щедрі, я надсилаю вам свої. Ти ж можеш передати їх карфагенянам або присвятити бо­гам заради власного благополуччя" [2, с. 213]. У Святому Пись­мі написано: "Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих" (Мтв. 4:4). Крім того, таке світосприйняття Анахарсіса можна порівняти зі стилем життя Г. Сковороди, що теж, як відомо, прагнув до зміцнення духу через страждання тіла.

Подібну тему Аанахарсіс продовжує у листі до Креза, говоря­чи: "Адже невелике багатство, ні значні володіння не допомага­ють набути мудрості. Правильно кажуть, що тіла людей, надзви­чайно перенавантажені непотрібним балансом, страждають від різних хвороб. Тому тим, хто хоче бути здоровим, рекомендують швидше позбавитися від усього зайвого. Але якщо для тіл, які страждають від надмірних насолод, у вас є лікар, то цілителя душ у вас немає" [2, с. 215]. Філософ, як і християнське віровчення, засуджує грошолюбство та возвеличує мудрість.

Цікаве трактування ще однієї людської цінності — свободи -подає Анахарсіс у листі до царського сина. Мислитель говорить: "У тебе - флейти та повний гаманець, а у мене - стріли і лук, тому-то ти - раб, а я - вільний. У тебе багато ворогів, а у мене їх немає зовсім. Якщо ти захочеш викинути гроші, взятися за лук і жити разом зі скіфами, то у тебе з'являться всі наші блага" [2, с. 213]. Людина тоді має справжню свободу, коли вона не зале­жить від матеріальних речей.

Анахарсіс найбільше цінує такі людські якості, як: чуйність, простоту, людяність та благочинність. У своєму листі до Фразі-лоха він подає досить цікаве трактування цих людських якостей: "Собака володіє однією гарною душевною якістю - вона пам'ятає добро. Вона охороняє дім своїх благочинців до самої смерті. Ти ж позбавлений доброчинності собаки, розум якої можна порівняти з людським. Я запитує в себе: до кого ти можеш бути справедли­вим в такому стані духу, коли навіть своїх благочинців зустрічаєш ворожо, як лев. Спробуй зберегти те, що я до тебе відчував, тому що така людина, як ти, може ще викликати надію" [2, с. 214].

Анахарсіс досить часто наголошує на тому, що домінуючим чинником людського життя є доброчинність. В одному з листів

- "До афінян" - філософ зауважує, що не потрібно зважати на вади людей, а лише брати до уваги і цінувати їх добрі справи (а це є також одним із постулатів християнського віровчення): "Ви смієтеся над моєю мовою за те, що вона нечітко вимовляє грецькі букви. Анахарсіс неправильно говорить серед афінян, а афіняни

- серед скіфів. Не мовою відрізняються люди від людей і здобу­вають славу, а думками, як і елліни відрізняються від еллінів... Спартанці говорять не чистою аттичною мовою, але завдяки сво­їм подвигам досить прославилися. Якщо ви робите багато корис­ного, не звертайте уваги на нечіткість артикуляції. Ви привозите до себе лікарів із Єгипту, кормчих - з Фінікії, купуєте на базарі, не даючи за них більше їх вартості лише тому, що продавці гарно розмовляють грецькою" [2, с. 211].

Подорожуючи до Еллади, Анахарсіс мав на меті здобути уро­ки мудрості, перейняти правила побудови гуманних взаємин у суспільстві, аби застосувати ці знання у себе на батьківщині. Але, якщо припустити, що Анахарсіс - справді історична особа - то варто зазначити, що йому вдалося зробити значно більше, ніж він ставив собі за мету.

Анахарсіс у своєму листуванні охарактеризував основні чин­ники та людські якості, на яких ґрунтувалася побудова гуманних взаємин в еллінському суспільстві і які залишаються носіями основних моральних цінностей християнства, чим зробив вели­кий внесок в грецьку культуру та філолософію.

Природність і простота поглядів Анахарсіса помітно відріз­нила його вії філософів-досократиків. Справжнім відкриттям мудреця став його особистий досвід через моральне самовдоско­налення. На власному досвіді він переконався, що моральні сили людини вимірюються не в матеріальному добробуті, достатках, славі, а в самообмеженні власних потреб, терпимості і стійкості до спокус. Щоб пізнати мудрість світопорядку, гармонію макро­косму, потрібно шукати таємницю у собі, у своїй духовній сут­ності.

Отже, релігійно-етична філософія Анахарсіса допускала мож­ливість критики соціального світу, але з боку його моральної не­досконалості та духовного здичавіння. Він засуджував багатство і вихваляв бідність. Проте дивився на них не як багатствонена-висник, що вимагає негайного розподілу матеріальних благ з бідності, а як мораліст, проповідник принципу життєрозуміння, який вчить, що щастя (блаженство) є вищою метою людського життя.

Список використаних джерел та літератури

1. Агбунов М. В. Путешествие в загадочную Скифию. - М.: Наука, 1989.

2. Антология кинизма. - М.: Наука, 1984.

3. Біблія. - К., 1992.

4. Граков Б. М. Скифы. - М.: Изд-во МГУ, 1971.

5. Лаэртский Диоген. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. - М., 1986.

6. Русяєва А.С. Славетний мудрець - скіф Анахарсіс. - К.: На­укова думка, 2001. - 99 с,

7. Смирнов А. П. Скифы. - М.: Наука, 1966.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Ю Маслова - Світоглядні погляди анахарсіса