Ю Б Федунь - Шляхи забезпечення сталого еколого-економічного розвитку україни - страница 1

Страницы:
1 

УДК 504.03 (075.8) Ю.Б. Федунь

Львівський національний університет імені Івана Франка

ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

© Федунь Ю.Б., 2009

Досліджено взаємозв'язок економічного розвитку і екологічної безпеки, проана­лізовано проблеми природокористування та пошук шляхів, які забезпечують сталий еколого-економічний розвиток України.

Intercommunication of economic development and ecological safety is explored, the problems of environmentale use and search of ways which provide sustainable ecological and economic development of Ukraine are analysed.

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Концепція переходу України до сталого розвитку покликана забезпечувати зба­лансоване вирішення екологічних проблем без гальмування економічного розвитку. Хартія сталого розвитку європейських міст, прийнята у місті Ольбурзі (Данія, 1994 року), визначає мету сталого розвитку як досягнення стабільної економіки, соціальної справедливості та сталості довкілля, збереження біологічного розмаїття та здоров'я людини.

Контури моделі окреслено в концепції сталого розвитку, яку було прийнято у 1992 році у Ріо-де-Жанеро і зафіксовано в Декларації щодо навколишнього середовища. Ця Декларація отримала подальший розвиток та підтримку багатьох країн, зокрема і України.

Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію сталого розвитку України ще у 1997 році. Однак через економічні і, особливо, політичні причини питанню сталого розвитку не приділялось належної уваги. Сьогодні, в умовах кризи, питання сталого розвитку відійшло на другий план. Однак за проголошеного курсу на євроінтеграцію дослідження проблем сталого розвитку та шляхів їх вирішення залишаються актуальними.

 

Формулювання цілей статті. Мета роботи - дослідження взаємозв'язку економічного розвитку і екологічної безпеки та пошук шляхів, які забезпечують сталий еколого-економічний розвиток України.

 

Аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано вирішення цієї проб­леми. Аналіз таких досліджень та публікацій був детально викладений у роботах [1; 2].

 

Виклад основного матеріалу з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Концепція переходу України до сталого розвитку покликана забезпечити збалансоване вирішення екологічних проблем без гальмування економічного розвитку. Суспільство сьогодні добре розуміє, що забезпечення сталості еколого-економічного розвитку держави можливе за умов гарантування екологічної безпеки та синхронного соціального та економічного розвитку окремих регіонів держави. Передбачається усунення контрастів та диспропорцій у розвитку сходу та заходу, півдня та півночі України, широке впровадження екологічних моделей економічного розвитку.

Східні регіони України входять до регіонів з достатньо високим рівнем економічного розвитку та демонструють стабільність і високий рівень внеску у формування ВВП України. Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області стабільно зберігають перевищення середньоукраїнського рівня за показником валового регіонального продукту на душу населення. Незважаючи на певні успіхи в економічному розвитку, не можна не звернути увагу на значний антропогенний вплив на довкілля, наявність територій екологічного лиха, скорочення чисельності населення, високий рівень захворювань серед населення.

На наш погляд, еколого-економічний розвиток повинен включати на паритетних началах і чинник економічності, і чиник екологічності. Екологізацію необхідно розглядати як зміни сус­пільно-економічної формації, здійснення у певній послідовності конкретних стадій, в межах яких формуються економічні відносини, що враховують екологічні можливості, важливість пере­творення відходів виробництва та споживання у процесі праці та життя людей. Зупинити таке пере­творення неможливо, його можна лише уповільнити чи прискорити. За певних умов підприємства можуть частину прибутку скерувати на екологізацію виробництва. Проте така екологізація суперечить інтересам підприємства. Ступінь економічної свободи для нього зменшується, ефективність роботи падає. З точки зору суспільних інтересів, це може бути розумним. Наприклад, підприємство може відмовитись від екологічно шкідливого виробництва на користь виробництва менш шкідливого або не шкідливого для довкілля. Однак повна відмова від застосовуваних технологій, перехід на виробництво цілком іншої продукції є вкрай складним для підприємства, проте для суспільства такий перехід може означати реальну екологізацію економіки. Інколи саме радикальні заходи допомагають вирішувати найгостріші проблеми екологічного характеру [3].

Важливе значення для розвитку держави мають її відносини з країнами, що досягай високого рівня в своєму розвитку. На сучасному етапі розвитку України її економічні відносини з країнами Заходу будуються як відносини "сильного та слабкого", тому їх назвати рівноправними неможливо. Нерідко вони характеризуються відвертою експлуатацією наших природних, трудових та інтелектуальних ресурсів. У вітчизняному експорті переважає природна сировина, електроенергія, напівфабрикати. Такі торговельні відносини посилюють економічну, соціальну, технологічну нерівність, закріплюють відставання та роблять їх уразливими від стану економіки в країнах-контрагентах світової економіки та ринку. Отже, перша група чинників, що забезпечуватимуть сталість розвитку, є зменшення та скасування політики експлуатації природних, трудових та інших ресурсів нашої держави розвиненішими країнами.

Друга група чинників пов'язана з розвитком високотехнологічних виробництв. Аналіз проблем природокористування приводить до висновку, що головним вирішенням цих проблем є створення та широке впровадження безвідходних та маловідходних технологій. Під маловідходним розуміють таке виробництво, в результаті практичної діяльності якого вплив на оточуюче середовище не перевищує рівня, дозволеного санітарно-гігієнічними та екологічними нормативами, при цьому за технічними та економічними показниками таке виробництво передбачає потрапляння мінімальної частини сировини та матеріалів у відходи. Вартість безвідходних технологій є інколи дуже висока. Отже, очевидно, що охорона та відновлення довкілля нерозривно пов'язані з розвитком економічних процесів. Охорона та відновлення навколишнього природного середовища (НПС) є справою недешевою, але, очевидно, що витрати, пов'язані із захистом природного середовища у довготривалій перспективі є ефективними з екологічної та економічної точок зору.

Третя група чинників, які сьогодні набувають особливої актуальності, є політичні, що відбивають позицію країни на міжнародній арені та впливають на членство держави у різних економічних та політичних організаціях. Членство в ЄС, як перспективна мета України, є важливою формою міжнародного співробітництва, яка сприяє повній реалізації можливостей торговельних та економічних чинників зовнішньоекономічної політики. Проте наше виробництво залишається невигідним об'єктом для залучення капіталів з-за кордону та вітчизняних інвесторів через нестабільну політичну та економічну ситуацію.

Нормативне забезпечення гарантій та критеріїв збереження екологічної системи або екологічне законодавство України є четвертим чинником, що впливає на відновлення довкілля.

Екологічне законодавство України, що грунтується на нормах конституції, які мають пряму дію (ч.І ст.З, ч.1 ст. 13, ст. 16, ст. 49 та ін.), повинно бути зорієнтоване на регулювання суспільних відносин в сфері взаємодії суспільства та природи. Активізувати усі ці юридичні механізми в інтересах збереження та раціонального використання природних ресурсів, збереження екосистеми для майбутніх поколінь покликаний, на думку розробників, Екологічний кодекс України. Створення такого кодифікованого акта, вважає В.І. Андрейцев, сприяє наданню процесу врегулювання екологічних правовідносин упорядкованого вигляду та системності [4]. Проте нацьому шляху існує декілька важливих бар'єрів. По-перше, відсутність в Україні випереджувального законодавства у питаннях чіткого розмежування повноважень між рівнями влади у природоохоронній сфері. По-друге, екологічна неосвіченість більшості населення та чиновників. Тому важливим пріоритетом є розширення екологічної освіти, що включає популяризацію екологічної програми національного розвитку [5]. Третім бар'єром, на наш погляд, є повільний процес інтеграції України в міжнародне екологічне співробітництво. Тому важливим кроком виконання завдань концепції сталого еколого-економічного розвитку є інтенсифікація цих процесів.

За допомогою Екологічного кодексу України, старт розробці якого був даний Рекомендаціями парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства України, ставиться мета усунути перешкоди до застосування багатьох норм екологічного законодавства [6]. Створення Екологічного кодексу як пріоритетний напрямок розвитку законодавства про охорону довкілля є пріоритетним завданням Національної екологічної політики України [7]. Враховуючи правове, економічне, політичне, соціальне значення кодифікованого акта в галузі екологічного законодавства, пише М.І. Єрофеєв, значення економічного механізму для ефективної організації охорони довкілля, у самому кодексі мають бути визначені засади економічної політики держави у галузі охорони довкілля, застосування плати за природокористування та стягнення екологічного податку, формування, використання та захист екологічного та природно-заповідного фонду, створення системи екологічного страхування [8].

З 1996 року, з моменту прийняття Конституції України, в розвитку вітчизняного зако­нодавства у сфері суспільних відносин велику роль відіграє законодавча діяльність. Постановою Верховної Ради України №4-VI від 04.12.2007 р. створено Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради шостого скликання [9]. Цей Комітет виконує контрольні функції у сфері охорони, збереження, викорис­тання, відновлення природних ресурсів, екологічної безпеки, попередження та ліквідації наслідків природного лиха, радіаційної та пожежної безпеки, державного моніторингу довкілля, розвитку екологічного страхування та екологічного аудиту. Цією ж постановою створений Комітет Верховної Ради з питань економічної політики, який контролює сфери державної економічної політики, економічного розвитку регіонів України, регулювання відносин в окремих сферах еко­номічного життя (цін та тарифів, приватизації державного та колективного майна, зов­нішньоекономічної та інвестиційної діяльностей, спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку).

Законодавча міжнародна практика дає можливість зробити висновок про доцільність запровадження в Україні екологічного страхування як форми відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля. Таке страхування поширене у багатьох країнах ЄС: Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Італії. Дослідник цього питання Л. Решітник вважає корисним для вітчизняної нормативно-правової бази такі правила екологічного страхування: страхування не призначене для покриття витрат на ліквідацію наслідків шкоди від техногенних впливів на довкілля, заподіяної землям страхувальника; метою страхування є компенсація шкоди заподіяної здоров'ю чи майну осіб, які постраждали від техногенного інциденту; екологічне страхування не поширюється на випадки заподіяння екологічної шкоди, винними діями страхувальника, шкоди, заподіяної поступовим забрудненням довкілля; шкоди, заподіяної до укладання відповідного договору страхування [10]. Доводиться констатувати, продовжує дослідник, що для нормативного регулювання зазначеного виду страхування немає належних економічних умов, відсутність екологічного зонування територій, розташованих біля об'єктів, що є джерелом екологічної небезпеки. Оскільки такий вид страхування все одно виконує компенсаційну функцію, можна стверджувати, що воно є важливою складовою фінансово-економічної системи країни.

Доцільним, на нашу думку, є створення регіональних комітетів сталого розвитку міст, регіонів, областей, в які потрібно запрошувати представників влади, науки, експертів підприємства, адже просування шляхом сталого розвитку можливе лише за умов зацікавленості та залучення усіх представників суспільства. Чим впливовішими і авторитетнішими будуть члени цих комітетів, тимзначущішими будуть їхні результати. Комітети повинні грунтувати свою роботу на основі вивчення суспільної думки, розроблених загальнодержавних та регіональних індикаторів сталого розвитку, проведення дослідження силами професіоналів-соціологів для забезпечення репрезентативних даних, активному залученні ЗМІ для інформування мешканців у отриманих результатах та проведених дослідженнях.

Одним зі шляхів забезпечення сталого розвитку є удосконалення економічного та фінансового механізмів реалізації національної еколого-економічної політики сталого розвитку, визначення джерел фінансування. Це зумовлює необхідність збільшення у дохідній частині бюджету частки природно-ресурсних платежів (екологічної ренти), розвиток системи регуляторів, спрямованих на стимулювання суб'єктів господарювання до виробництва екологічно безпечних видів продукції, удосконалення та встановлення жорсткішого контролю за здійсненням платежів за понаднормативне забруднення довкілля; підвищення стимулювальної функції збору за забруднення довкілля з метою стимулювання суб'єктів господарювання до впровадження екологічно безпечних технологій.

Здійснення видатків на охорону довкілля здійснюється в обсязі, не меншому, ніж надхо­дження коштів до Державного та місцевих бюджетів від збору за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, штрафних санкцій та відшкодування заподіяних збитків внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля. При цьому головним джерелом видатків на охорону НПС повинні бути кошти підприємств-забруднювачів, що зумовлює необхідність створення фінансового механізму залучення приватного капіталу у природоохоронну діяльність.

Важливим аспектом у вирішенні проблем сталого розвитку є екологічна освіта, що включає популяризацію екологічної програми національного розвитку. А це зробити можна лише у поєднанні зусиль держави та спеціалістів-екологів, учених. Екологічна освіта вивчає природоохоронні, економічні, соціальні чинники навколишнього середовища, вона повинна брати до уваги не лише глобальну кризу існування цивілізації, а кризу управління, нездатність сус­пільства адаптуватися до швидко змінюваних умов довкілля. Виходом із ситуації є реформа управління територіальними ресурсами та перехід до практики розвитку соціо-природних систем, яка могла б забезпечити збалансоване планування потреб нинішнього та майбутнього поколінь [11].

Неодмінною умовою інтеграції країн до ЄС повинен бути розвиток громадянського суспільства, який є інструментом досягнення мети сталого розвитку. Громадянське суспільство, виховане у дусі поваги до проблем екології, доповнюватиме діяльність урядів та неурядових організацій у формуванні та розвитку нових цінностей, норм та стандартів, які сприяють сталому розвитку Європи та світу.

Економічні механізми та врегулювання ринкових відносин повинні бути також спрямовані на раціональне природокористування, зниження навантаження на екосистему, залучення бюджетних та позабюджетних коштів на виконання державних та регіональних програм впровадження ідей сталого розвитку. На наш погляд, виконанню завдань фінансового характеру можуть сприяти заходи переходу до системи рентних платежів, розробка вартості природоохоронних послуг та робіт, відповідно виникає питання розроблення механізму стягнення платежів та відшкодування з господарюючих суб'єктів, які за родом своєї діяльності експлуатують природні ресурси. Очевидно, що отримані кошти повинні бути спрямовані на збереження та відновлення природного середовища, відшкодування матеріальної та фізичної шкоди потерпілим. На жаль, олігархічний бізнес неадекватно сприймає еколого-економічне учення, що відображається в утилітарності підходів, які грунтуються на отриманні надприбутків за короткий час, не зацікавлений у модернізації та стратегії перспективного сталого розвитку. Принципи, сформульовані в основних документах ООН, ЄБРР, Ради Європи хоча і згадуються у національних програмних документах, але не існує механізмів їх реалізації, триває процес розгляду економічних, соціальних, технологічних та екологічних рішень без необхідного їх синтезу у єдину систему на основі перспективної стратегії сталого розвитку України у XXI столітті.

Висновки:

1.  Україна може зіткнутися зі складними проблемами соціально-економічного розвитку, а тому тенденція переходу до сталого розвитку повинна стати домінуючою у державній політиці.

2.  Перехід до сталого розвитку - складний, довготривалий і багатофакторний процес досягнення зрівноваженої взаємодії між суспільством і НПС, гармонізації їх відносин на основі дотримання законів розвитку біосфери. Цей процес охоплює фактично увесь комплекс внутрішніх проблем розвитку країни, зокрема інвестиційну політику, питання зміни структури споживання, охорони, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, економічної і екологічної безпеки, соціальної, науково-технічної і регіональної політики, а також зовнішньо-економічних аспектів, в яких екологічний чинник відіграє значну або навіть головну роль.

3.  Основними шляхами забезпечення сталого еколого-економічного розвитку України є:

 

-          збалансований розвиток регіонів, створення регіональних комітетів сталого розвитку міст, районів, областей;

-          зміна політики використання природних, трудових та інших ресурсів нашої держави розвиненішими країнами;

-          розвиток високотехнологічних виробництв;

-          членство України у різних міжнародних економічних та політичних організаціях;

-          удосконалення екологічного законодавства України та прийняття Екологічного кодексу;

-          запровадження екологічного страхування;

-          удосконалення економічного та фінансового механізмів реалізації національної еколого-економічної політики сталого розвитку;

-          розширення екологічної освіти;

-          реалізація проектів освоєння природних ресурсів за участю іноземних інвесторів із застосуванням природоощадних технологій.

Україною проголошено шлях до євроінтеграції, тому в подальшому доцільним є дослідження шляхів забезпечення сталого еколого-економічного розвитку нашої держави з використанням досвіду країн Європейського Союзу.

 

1. Федунъ Ю.Б., Фещур Р.В. Актуальні проблеми забезпечення сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до ЄС// Вісник Національного університету "Львівська політехніка " "Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвит­ку". - 2005. - №4. - С.276-283. 2. Федунь Ю. Показники сталості еколого-економічного розвитку// Вісник ЛНУ ім. І. Франка. Серія "Міжнародні відносини". - 2008. - №25. - С.321-327. 3. Марченков П.Е. К вопросу о механизме формирования и функционирования экологической экономики// Проблемы современной экономики. - 2005. - №4(12). - С. 14. 4. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: Навч. та наук.-практ. посібник. - К: Знання - Прес, 2002. - 312 с. 5. Черешнев А.В. Экологическая доктрина России и гражданское общество// Устойчивое развитие. Наука и практика. - 2003. - №3. - С. 27. 6. Постанова Верховної Ради України від 20.022003 p. №565-IV "Про рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні"//Відомості Верховної Ради. -2003. -№25. - С. 182. 7. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.10.2007р. №880-р "Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року" // www.rada.gov.ua. 8. Єрофеєв М.І. Питання кодифікації екологічного законодавства// Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. - 2004. - №1. - С. 13-14. 9. Постанова Верховної Ради України №4-VI від 04.12.2007р. "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання"// Відомості Верховної Ради України. - 2007. - 21 грудня. - №51. - С. 533. 10. Решітник Л. Екологічне страхування як одна з форм відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права громадян на безпечне для їх життя та здоров 'я довкілля// Право України. - 2002. - № 6. -С. 78. 11. Калинин В.Б. О соотношении экологического образования и образования для устойчивого развития//Информационно-методический бюллетень "АсЭко-Информ". - 2002. -15.02. -№ 54.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Ю Б Федунь - Шляхи забезпечення сталого еколого-економічного розвитку україни