Є Масс, А Тарасова - Щодо вдосконалення правового регулювання укладення та виконання господарських договорів суб'єктами господарювання - страница 1

Страницы:
1  2 

ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УКЛАДЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ СУБ'ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ ІЗ ТРАНСПОРТУВАННЯ ТА ПОСТОЧАННЯ ПРИРОДНОГО ГАЗУ РОЗПОДІЛЬНИМИ (ПРОМИСЛОВИМИ) ТРУБОПРОВОДАМИ

 

 

Є. Масс, А. Тарасова (ДонНУ, г. Донецк)

 

 

В роботі виконано аналіз правового регулювання укладення та вико­нання господарських договорів суб'єктами господарювання, які здійсню­ють діяльність із транспортування та постачання природного газу про­мисловими трубопроводами.

 

Перетворення в економіці України, а саме перехід від адміністратив­них методів керівництва економічними процесами до встановлення ринко­вих методів при наявності все тих же адміністративних методів призвів до негативного впливу та суперечностей між суб'єктами економічних відно­син, у сфері транспортування та постачання природного газу [1]. Встанов­лення нових методів керівництва зазначеними вище процесами вимагає свого правового закріплення, що в діючому законодавстві на сьогодні від­сутнє.

Нафтогазова галузь за своєю суттю є однією із основних галузей економіки України, яка впливає як на економічне становище країни, так і на інші процеси, що проходять у державі і таким чином діяльність суб' єктів на даному ринку повинна бути прозорою та такою, що відповідає як інтересам держави, так і інтересам самих суб' єктів господарювання, що обумовлює відповідне правове регулювання. Сьогодні нормативною ба­зою, що регламентує діяльність із постачання та транспортування природ­ного газу є: Господарський Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Закони України, численні Постанови Кабінету Міністрів України, постано­ви Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі НКРЕ), накази Національної акціонерної компанії " Нафтогаз України" (далі НАК "Нафтогаз України"), які характеризуються суперечністю з дій­сністю тощо. Так, наприклад, накази НАК "Нафтогаз України" не є нор­мативними для суб' єктів господарювання, що здійснюють постачання та транспортування природного газу, а виконуються ними внаслідок адмініс­тративних важелів із боку НАК "Нафтогаз України", оскільки у Статутних фондах Відкритих акціонерних товариств із газопостачання та газифікації

(далі ВАТів) відсутня частка державного майна. У той же час, відповідно до Указу Президенту України від 5 травня 1996 р. „Про утворення Держа­вної акціонерної холдингової компанії „Укргаз" встановлено при розмі­щенні акцій створюваних акціонерних товариств передачу 51 відсотка ак­цій ДАХК "Укргаз" [2]. 21 серпня 1998 р. ДАХК „Укргаз" відповідно до Указу Президенту України №902/98 було ліквідовано та створено НАК „Нафтогаз України" у формі відкритого акціонерного товариства [3].

Крім того, Законом України від 12 липня 2001 р. „Про нафту і газ" встановлено, що в Україні функціонує Єдина газотранспортна система та визначено поняття „магістральний газопровід". Визначення ж поняття "розподільчий газопровід" не знайшло свого відображення і таким чином діяльність суб' єктів трубопровідного транспорту, що здійснюють транспо­ртування та постачання розподільчими газопроводами законодавчо врегу­льована недостатньою мірою [4]. У зв'язку з цим виникає ряд проблем, по­в'язаних з експлуатацією і змістом розподільчих мереж, а саме: виникнен­ня різночитань при визначенні балансової приналежності мереж, побудо­ваних за кошти ВАТів; невідповідність тарифної політики експлуатацій­ним витратам, які реально складаються.

З боку гілок влади вбачається небажання вирішувати питання, які виникають у суб' єктів господарювання при здійсненні діяльності із транс­портування та постачання природного газу. Такий висновок можна зроби­ти, виходячи з того, що не має жодного нормативно-правового акту і жод­ного законопроекту, які б цілком закріплювали діяльність розподільчих га­зопроводів. Крім того, не визначено правовий статус зазначених суб' єктів господарювання, а також їх взаємовідносини між собою, відповідальність споживачів газу (населення) за прострочення виконання зобов' язань, від­повідальність державних органів у сфері управління діяльністю суб' єктів нафтогазової галузі та інше. Це призводить до виникнення суперечок як між суб'єктами господарювання, так і з населенням, які важко вирішити на практиці судам через недостатнє правове регулювання.

З боку наукової громадськості відсутній інтерес щодо вивчення про­цесів, які відбуваються у нафтогазовій галузі та внесення відповідних пропозицій щодо вдосконалення діяльності суб' єктів господарювання в за­значеній галузі. ВАТами вивчаються лише економічні показники, які до того є невтішними, тому що в основному показують збитковість діяльності зазначених суб'єктів.

Отже оскільки, питання теоретичного та практичного характеру, пов' язані із укладенням та виконанням договорів із транспортування та по­стачання природного газу не були об' єктом спеціального дослідження українських вчених, їх аналіз є необхідним та актуальним.

Метою досліджень є розгляд деяких проблем, що існують при укла­данні та виконанні договорів на постачання та транспортування природно­го газу та надання рекомендацій щодо їх вирішення.

При здійсненні діяльності із транспортування та постачання приро­дного газу укладаються два види договорів - це договір на постачання газу та його транспортування. При цьому, відповідно до Цивільного Кодексу України 1963 р. [5], договір постачання було виділено у окремий вид до­говору. А Цивільний Кодекс України 2003 р. включає положення договору постачання до договору купівлі продажу [6, ст. 714]. У той же час договір постачання має ряд особливостей порівняно із договором купівлі продажу, а саме: предметом договору постачання є товар призначений для підпри­ємницької діяльності або інших цілей, не повЛязаних із особистим, сімей­ним або домашнім і т.п. споживанням; товар надається постачальником покупцю у строк, який не співпадає з моментом укладення договору.

На практиці це призводить до конфліктів між субЛєктами господарю­вання, наслідком чого є здійснення діяльності ВАТами із збитками, уник­нути яких неможливо, що є порушенням як Конституції України [7], так і Господарського Кодексу України. Розглянемо суть вищевказаної пробле­ми.

Взаємовідносини, що виникають при постачанні та транспортуванні природного газу розподільними (промисловими) трубопроводами умовно можна розподілити на взаємовідносини ВАТ із постачальниками природ­ного газу та споживачами. При цьому вказані вище взаємовідносини рег­ламентується різними нормативно -правовими актами.

Взаємовідносини з постачальниками природного газу регламенту­ються: Правилами подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затвердженими наказом Державного комітету Укра­їни по нафті та газу „Держкомнафтогаз" від 1 листопада 1994 р. [8]; Поста­новою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. „Про порядок за­безпечення галузей національної економіки та населення природним га­зом" [9].

Відповідно до вищевказаних нормативно-правових актів постачання та транспортування природного газу здійснюється виключно на підставі договорів. При цьому єдиним постачальником для ВАТів, окрім ВАТів, розташованих на території АР Крим, визначено Дочірню компанію "Газ України" НАК "Нафтогаз України".

Визначення ціни на постачання та транспортування природного газу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. віднесено до компетенції НКРЕ України [10].

За таких умов вже наперед законодавчо визначено сторони договору постачання, його предмет, ціна [11]. На долю ВАТів залишається лише ви­значення обсягів постачання та строків. Усі інші умови договорів, не вре­гульовані спеціальним законодавством та не узгоджені сторонами, мають розглядатись у загальному порядку, встановленому ст.181 Господарського Кодексу України, проте на практиці умови договору визначає постачаль­ник, оскільки у протилежному разі у ВАТів відсутні підстави для здійс­нення даного виду діяльності, що у свою чергу може призвести до скоро­чення активів підприємства. Крім того укладаються і договори на транспо­ртування природного газу, які є різновидом договору про надання послуг (ст.901 Цивільного Кодексу України).

Територією України здійснюється транспортування природного газу двома видами суб'єктів трубопровідного транспорту: підприємствами, що здійснюють транспортування природного газу магістральними трубопро­водами (далі УМГ) та розподільними (промисловими) (ВАТи). Прийом -передача природного газу від підприємств, що транспортують природний газ, здійснюється ВАТами на газорозподільних станціях (далі ГРС), де встановлено відповідні лічильники газу, а від постачальників або на кор­доні України, або на ГРС. При цьому, якщо за послуги із транспортування природного газу магістральними газопроводами плата вноситься до УМГ безпосередньо промисловими споживачами, підприємствами комунально-побутового призначення, то послуги із транспортуання природного газу магістральними трубопроводами для потреб населення відносяться до ціни газу для даної категорії споживачів, і на ВАТи покладено обов' язок щодо проведення платежів УМГ на підставі відповідних угод. Проблеми вини­кають у ВАТів вже безпосередньо при реалізації газу споживачам газу.

Як було зазначено вище, правовідносини між постачальниками газу частково врегульовано законодавчо, проте законодавчо врегульовані пра­вовідносини ВАТів з найбільш вагомими категоріями споживачів - насе­ленням.

Основними нормативними документами при здійснення постачання природного газу населенню є: Правила надання населенню послуг з газо­постачання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. [12]; Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвер­дження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 8 червня 1996 р. [13]; Постанова Кабінету Мініст­рів України „Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати" від 1 серпня 1996 р. [14]; Закони України " Про державний бюджет Украї­ни " на відповідні роки; Закони та Постанови Кабінету Міністрів України, якими певним категоріям осіб надаються пільги з оплати спожитого при­родного газу, списання обсягів природного газу та інше.

Відповідно до Правил надання населенню послуг з газопостачання, постачання природного газу здійснюється на підставі договору. Постано­вою НКРЕ від 4 січня 2000 р. встановлена Типова форма договору на по­стачання природного газу населенню, однак у зв'язку із прийняттям нової редакції Правил надання населенню послуг з газопостачання, НКРЕ було розроблено новий Типовой договір (Постанова НКРЕ від 7 вересня 2005 р.), який набрав чинності із 14 жовтня 2005 р.

Вищевказаний Типовий договір чітко обумовлює порядок надання по­слуг, однак проблема полягає в тому, що у разі відсутності у споживача (населення) лічильника газу, плата за послуги з газопостачання розрахову­ється відповідно до встановлених законодавством норм споживання та цін на газ (п.11 Постанови). Ціни на газ для населення встановлюються НКРЕ, а норми споживання - Постановою Кабінету Міністрів України від 8 черв­ня 1996 р. При цьому законодавчо встановлені норми споживання природ­ного газу є єдиними та такими, що не залежать від будь-яких факторів, а це є вкрай неправильним. Як встановлено практичним досвідом ВАТів, фак­тичне споживання газу досить суттєво коливається порівняно із встановле­ними нормами споживання природного газу в залежності від багатьох фак­торів: погодних умов, умов забезпечення послуг із теплопостачання та ін­ше, і таким чином реальне споживання природного газу населенням може бути як значно вищим (з' являються "втрати") так і нижчим („притоки"). При наявності "втрат" виникають необгрунтовані збитки, а при наявності "притоків" - відповідно необгрунтований прибуток. На практиці - "втра­ти" значно перевишуєть "притоки" і це лягає на збитки ВАТ. Порядок ви­значення "втрат" встановлено наказом НАК "Нафтогаз України" "Про по­рядок доступу до газотранспортної системи України" [15], яким встанов­лено, що обсяги газу передані населенню у відповідному періоді (місяці) визначаються як різниця між обсягами газу, переданими на ГРС та обсяга­ми газу, переданими іншим категоріям споживачів (промисловим підпри­ємствам, комунально-побутовим споживачам, підприємствам, установам та організаціям, що фінансуються із бюджету, теплопостачальним підпри­ємствам та інше). При цьому й цей наказ не є чинним, оскільки не зареєст­рований у встановленому законодавством порядку.

У 1999 році діяло "Тимчасове Положення про облік відтоків та прито-ків природного газу та рівень граничних розрахунків втрат газу для облас­тей (міст) на 1999 рік" від 13 вересня 1999 р. [16], однак із закінченням року воно втратило свою чиннісь, на підставі рішення Вищого арбітражно­го суду України по справі № 6/23 ( справа за позовом ВАТ „Донецькобл-газ" до НАК „Нафтогаз України" та Міністерства юстиції України) [17].

Пункти 2.9 та 2.10 , вказаного Положення, визначали порядок компен­сації відтоків газу ("втрат"), а саме: "якщо за результатами року відтоки га­зу не компенсуються притоками, а розмір втрат не перевищує рівня грани­чних розрахункових втрат природного газу , затвердженого Положенням,то вартість цих втрат компенсується із прибутку власника газу", "вартість підсумкових втрат газу ВАТ за вирахуванням вартості робіт із транспорту­вання природного газу, яка перевищує рівень граничних втрат, компенсу­ється власнику газу за рахунок прибутку цих ВАТів ...".

Після втрати чинності зазначеного вище наказу НАК "Нафтогаз Укра­їни", Міністерство палива та електроенергетики України разом із НАК "Нафтогаз України" неодноразово розробляли проекти відповідних Поло­жень, які так і не було зареєстровано Міністерством юстиції України.

У свою чергу ВАТами, наприклад ВАТ "Донецькоблгаз", було про­ведено відповідні експертизи доктором юридичних наук І.Є.Замойським, кандидатом юридичних наук О.Р.Зельдіною, кандидатом економічних наук Б.А.Сорокіним [18], якими встановлено, що "газопостачання - це послуга, яка передбачає реалізацію природного або скрапленого газу шляхом транспортування його споживачу..." Особливістю регулювання відносин у нафтогазовій галузі є безперебійне транспортування та сбалансована до-бич, постачання і споживання газу у межах Єдиної газотранспортної сис­теми України

Крім того встановлено, що в результаті перевитрат фактичного обся­гу споживання газу у осінньо-зимовий період порівняно із нормами спо­живання, встановленими законодавством, виникають відтоки газу. Також наведено класифікацію втрат, що виникають у зв' язку із відтоками вихо­дячи із їх економічної суті і визначено, що це є вартість придбаного від постачальника товару, яка не буде компенсована споживачем та віднесена до збитків ВАТів у разі підтвердження цих обсягів відповідними первин­ними документами (актами прийому -передачі газу). Зазначене вище дає змогу стверджувати, що договори на постачання природного газу для по­треб населення у встановлені строки виявляються не виконаними і креди­торська заборгованість зростає.

Оскільки обсяги кредиторської заборгованості зростають, а власного капіталу, отриманого від інших видів діяльності, не вистачає на покриття цих збитків, у постачальника у будь-який час є можливість нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобовязань та банкротування

ВАТів.

Крім того, оскільки діючим законодавством встановлено пільги по сплаті за спожитий природний газ для деяких категорій населення, період у якому здійснюється компенсація ВАТам обсягу наданих пільг, не співпа­дає з періодом, у якому необхідно здійснити виконання зобов' язань перед постачальником, що є порушенням умов договорів.

Законодавством встановлено порядок перерахування коштів, що надходять на розрахункові рахунки ВАТів (Постанова НКРЕ від 12 липня 2000 р.) [19], однак ним встановлено лише порядок відкриття рахунків вустановах банків, та алгоритм розподілу коштів між суб'єктами, що здійс­нюють постачання та транспортування природного газу, однак не врахова­но факторів, що впливають на обсяг цих надходжень та вже зовсім ніяким чином не кореспондуються з умовами укладених договорів із постачальни­ками та УМГ.

Якщо до вищевказаних факторів додати ще обов' язок ВАТів за дого­ворами на постачання природного газу на власні потреби та технологічні витрати, які виникають під час транспортування газу (обчислюються за відповідними Методиками), зобов' язання за обов' язковими платежами до бюджету та місцевими податками, то стає зрозумілим, що у таких умовах діяльність ВАТів може бути прибутковою лише у разі списання кредитор­ської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, або нараху­вання у свою чергу штрафних санкцій споживачам, однак застосування са­нкцій до населення неможливо внаслідок обмеження щодо цього, встанов­леного законом України від 13 листопада 1996 р. [20].

Якщо ж розглянути законодавство Російської Федерації, то встанов­лення норм споживання природного газу населенням віднесено до компе­тенції Регіональних енергетичних комісій обласних адміністрацій. При цьому норми споживання встановлено диференційні в залежності від пори року. Це у свою чергу значно зменьшує збитки газотранспортних підпри­ємств, а при грамотному господарюванні зводить їх нанівець. Це є пози­тивним досвідом у практиці діяльності російських суб'єктів господарюван­ня, які займаються транспортуванням та постачанням природного газу розподільними трубопроводами. Для ефективної діяльності ВАТів корисно було б перейняти цей закордонний досвід.

Таким чином, з метою вирішення вищезазначених питань, та ство­рення умов, необхідних для своєчасного виконання субЛєктами господарю­вання, що здійснюють транспортування та постачання природного газу, бачиться за доцільне застосувати наступні механізми покриття втрат:

-     розподілити втрати між субЛєктами трубопровідного транспорту, для чого розробити відповідну Методику;

-     включити вартість втрат до тарифу транспортування природного газу;

-     внести до бюджету країни відповідної статті витрат;

-     внести зміни до Постанови НКРЕ від 12 липня 2000 р. у частині ви­значення остаточних строків виконання зобовЛязань із сплати за поставле­ний природний газ, які б співпадали із періодом компенсації витрат ВА­Там;

-     переглянути норми споживання природного газу.

Крім того, раціонально було б скасувати будь-які пільги за природ­ний газ, оскільки це призводить до зловживання з боку держави, та у разі необхідності замінити пільги іншими соціальними гарантіями. Реалізаціявказаних пропозицій буде сприяти підвищенню ефективності діяльності ВАТів, викорінюванню недоліків в стосунках між суб'єктами господарю­вання та споживачами газу, що позитивно вплине на економіку України в цілому.

Перелік посилань

1.            Господарський Кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України.- 2003.- № 11.- С. 427.

2.            Про утворення Державної акціонерної холдингової компанії „Укргаз": Указ Президента України від 5 травня 1996 р. // Офіційний вісник України.- 1996.- № 2.- С. 123.

3.            Про ліквідацію Державної акціонерної холдингової компанії „Укргаз": Указ Президента України від 21 серпня 1998 р. // Офіційний вісник України.- 1996.- № 34.- С. 102.

4.            Про нафту і газ: Закон України від 12 липня 2001 р. // Офіційний віс­ник України.- 2001.- № 33.- С.104.

5.            Цивільний Кодекс України: Закон України від 18 липня 1963 р. // Ві­домості Верховної Ради України.- 1966.- № 46.- С. 284.

6.            Цивільний Кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. // Відо­мості Верховної Ради України.- 2003.- № 40-44.- С. 356.

7.            Конституція України: Закон України від 28 травня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- № 30.- С.38.

8.            Правила подачі та використання газу у народному господарстві Укра­їни: Наказ Державного комітету України по нафті і газу від 1 листопа­да 1994 р. // Офіційний Вісник України.- 1994.- № 24.- С. 124.

9.            Про порядок забезпечення галузей національної економіки та насе­лення природним газом: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р.// Офіційний вісник України.- 2001.- № 52.- С. 98.

10.        Про визначення ціни на постачання природного газу: Постанова Кабі­нету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. // Інформаційний бюле­тень НКРЕ.- 1996.- № 24.- С. 58.

11.        Щодо цін на природний газ: Наказ НАК „Нафтогаз України" від 21січня 2005 р. // Офіційний вісник України.- 2005.- № 14.- С. 102.

12.        Правила надання населенню послуг з газопостачання: Постанова Ка­бінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. // Інформаційний бюле­тень НКРЕ.- 2000.- №. 5.- С. 106.

13.        Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників: Постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 1996 р.// Урядовий курЛєр.- 1996.- № 14.- С.

12.

Про встановлення норм користування житлово-комунальними послу­гами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати: Постанова Кабі­нету Міністрів України від 1 серпня 1996 р. // Урядовий курлєр.-1996.- № 23 - С. 26.

15.        Про порядок доступу до газотранспортної системи України : Наказ НАК „Нафтогаз України" від 26 березня 2001 р. // Офіційний вісник України.- 2001.- № 23.- С. 11.

16.        Тимчасове положення про облік відтоків та притоків природного газу та рівень граничних розрахунків втрат для областей (міст) на 1999 рік: Наказ НАК „Нафтогаз України" від 09.08.1999 р.// Офіційний вісник України.- 1999.- № 32.- С. 136.

17.        Рішення Вищого арбітражного суду України по справі № 6/23 (справа за позовом ВАТ „Донецькоблгаз" до НАК „Нафтогаз України" та Мі­ністерства юстиції України). / З архіву ВАТ «Донецькоблгаз».

18.        Сорокін Б.А. Висновок судової економіко-правової експертизи по справі № 20/379 за позовом Дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України», м. Київ до ВАТ «Донецькоблгаз» м. Донецьк від 28 лютого 2005р./ З архіву ВАТ «Донецькоблгаз».

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Є Масс, А Тарасова - Щодо вдосконалення правового регулювання укладення та виконання господарських договорів суб'єктами господарювання