Б А Омельчук - Якуб собєський як воєначальник та організатор оборонного будівництва на львівщині у першій половині XVII ст - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 94(477)"16" Б.А. Омельчук

Національний університет "Львівська політехніка", Інститут гуманітарних і соціальних наук

 

ЯКУБ СОБЄСЬКИЙ ЯК ВОЄНАЧАЛЬНИК ТА ОРГАНІЗАТОР ОБОРОННОГО БУДІВНИЦТВА НА ЛЬВІВЩИНІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

 

© Омельчук Б.А., 2010

 

Розглянута діяльність польського магната Якуба Собєського, спрямована на зміцнення оборони міст і сіл Руського воєводства від зовнішніх вторгнень упродовж першої половини XVII ст. Висвітлено основні земельні комплекси, що належали родині Собєських і творили економічне підґрунтя для масштабного оборонного будівництва на Львівщині.

 

In this article activity of the Polish magnate Yakub Sobeskyi, directed on strengthening the defence of cities and villages of the Ruska province from external invasions during the first half of the XVII century, is examined. Here are highlighted basic estates which belonged to the Sobesky's family and created economic subsoil for scale defensive building in Lviv.

 

Про польського магната Якуба Собєського (5.V.1590 - 13.VI.1646) до цієї пори нагадують п'ятикутні бастіони на кожному розі Золочівського замку зі сторожовими вежами, прикрашеними плитами з гербами "Яніна", "Годзава", "Равич" і "Гербурт" та літерами J.S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski). Утім, не лише багатьом мешканцям Львівщини та туристам, а й вітчизняним науковцям-історикам є докладно відомими подробиці його життєдіяльності, причетної до історії нашого краю та інших українських земель, що перебували у першій половині ХVII ст. у складі Речі Посполитої. Певна річ, що наукову оцінку різні напрямки багатогранної діяльності цієї особи отримали передусім у польській історіографії. Зарубіжні історики студіювали його родовід, політичні погляди, дипломатичну та сеймову діяльність, аналізували проведені ним успішні військові операції, опрацьовували важливу, з джерелознавчого боку, літературну та епістолярну спадщину цієї помітної історичної постаті [29; 30; 32-43; 47-52; 54-62; 65-75].

У вітчизняній історіографії спеціальної праці про Якуба Собєського довший час не було. І це зрозуміло, оскільки упродовж свого життя цей репрезентант польських можновладних сил безжально придушував будь-які прояви національно-визвольних рухів, що становили загрозу пануванню шляхти на приєднаних до Речі Посполитої українських землях. Проте, мабуть, немає монографії чи статті у царині військової історії чи оборонного будівництва на теренах Західної України періоду першої половини ХЛЛІІ ст., у якій би не знайшлося, бодай, згадки про Якуба Собєського [1-9; 12; 15-27]. Існуюча прогалина в останні роки заповнена джерелознавчою монографією Д. Вирського, на сторінках якої розглядаються деякі мемуарні твори цього магната [24, с. 368-377].

Детальне ознайомлення з доступними нам працями зарубіжних та вітчизняних учених переконує, що одним із питань, найменш вивчених у вітчизняній історіографії, залишається питання особистого внеску Якуба Собєського у справу захисту етнічних українських земель у складі Речі Посполитої від нападів збройних сил Османської імперії та правителів Кримського хаганату, а також його діяльність, пов' язана з укріпленням давніх та будівництвом якісно нових оборонних споруд у належних йому приватних та державних маєтках, розташованих переважно натеренах Львівщини. До наших завдань не входить написання життєпису Якуба Собєського "українським поглядом" чи з'ясування його місця у вітчизняній історії. Просопографічний аналіз вимагає значно більшого, ніж статейний, обсягу та залучення набагато ширшого кола джерел різних видів та типів. З огляду на нашу зацікавленість історією оборонного будівництва на Львівщині у XV - XVII ст., у цій роботі ставимо за мету на конкретних прикладах висвітлити роль Якуба Собєського як організатора фортифікаційного будівництва нового зразка на теренах Львівщини та докладніше насвітлити його погляди, найперше - у військовій справі Речі Посполитої та судження про устрій українського козацтва.

У біографічних даних Якуба Собєського нас найбільше зацікавили ті факти, які дають уявлення про формування його як особистості та набуття ним навичок воєначальника. Правдоподібно, що Якуб Собєський - наймолодший син польського магната, люблінського воєводи Марека Собєського (1549-1605) і Ядвіги Снопківської (1556-1589), народився у Золочеві - одному з найбільших галицьких родинних маєтків. Як ймовірне місце його народження називається також і місто Жовква [38; 48; 70; 71; 75].

Батько подбав про те, аби дати синові належну освіту та підготувати його до державної чи військової служби. Вихователем та домашнім учителем Якуба був відомий польський поет Шимон Шимонович (1558-1629) [64]. Саме від нього Якуб мав змогу дізнатися про історичне минуле не лише Польщі, а й України, на землях якої осів його рід. Не виникає жодного сумніву, що Якубові як учневі цього поета були відомі не тільки його панегірики, драми, оди, гімни, епіталами чи ідилії, а й писання, більш зрозумілі для шляхетського сина та майбутнього воїна. Відомо, що перу Шимоновича належали твори дещо іншого змісту: жалісна пісня-тріумф "Aelinopean", присвячена відбиттю нападу татарської орди у 1589 р., чи твір під назвою "Tropheum Stanislai Zolkevii Scythis caesis, fugatis" ("Знак Тріумфу Станіслава Жолкевського по погромі та прогнанні Татар" (Замостя, 1606) про звитяжну битву з ординцями над Удичем у грудні 1605 р., переможним походам померлого Я. Замойського та перемогу Я.К. Ходкевича над шведами під Кірхольмом у вересні 1605 р. [64]. Мабуть, за настановою того ж таки Шимоновича, Якуб продовжив навчання у престижній у ті часи та відкритій за ініціативи його наставника Замойській академії "для Русі" та Краківському університеті (1604-1606) [31; 38]. У цих навчальних закладах він вивчав твори стародавніх і сучасних йому авторів, поетів, юристів та істориків. Найбільшу увагу Якуб Собєський приділив вивченню французької, італійської та іспанської мов, якими володів вільно, а також пізнанню культури Західної Європи [37].

Невдовзі, наслідуючи приклад інших представників шляхетського стану, молодий Собєський навесні 1607 р. виїхав до Парижа, де упродовж чотирьох наступних років продовжив студії, та час від часу здійснював ознайомчі поїздки до Англії, Нідерландів, Німеччини, Іспанії, Португалії, Франції, Савойї, Італії та Австрії [37; 38; 70]. У цих країнах його приймали перші особи: французький король Генріх FV (став свідком його вбивства, поховання а також коронації нового короля - Людовіка ХІІІ), король Англії Яків І Стюарт, намісник Нідерландів Маурицій Оранський, іспанський король Філіп ІІІ, Папа Павло V та імператор Мацей І, знайомився з багатьма західноєвропейськими вченими, політиками, представниками аристократичних родів та воєначальниками [31; 37; 38; 39; 70].

Під час цих вояжів спостережливий молодий чоловік старанно занотовував свої враження у своєму першому щоденнику, записи якого охоплюють 1607-1613 рр. та є цінним джерелом для вивчення європейської історії і культури, в тому числі й у площині європейської кастеології [46].

Повернувшись у 1613 р. додому, Якуб увійшов до складу почету королевича Владислава (майбутнього польського короля Владислава TV Вази) та поринув у вир бурхливого політичного життя країни [37]. Упродовж 1613-1616 рр. він призначався королівським легатом на сеймик та тричі обирався послом від Люблінського та Волинського воєводств [38].

Нагадаємо, що польський королевич був одним із претендентів на престол Московської держави і обстоювати йому це прагнення у 1617 р. на чолі власної гусарської хоругви допомагав і Якуб Собєський, вирушивши у складі польського війська, очолюваного гетьманом Яном Каролем Ходкевичем, у московський похід. Свій перший бойовий досвід він здобув під час облоги

Московського кремля, під стінами якого отримав поранення, а після одужання мав змогу набратися й дипломатичного досвіду, взявши участь як військовий комісар у підготовці та укладенні Деулинського перемир'я 1618 р. Ці події він знову ж таки відтворив в особистих щоденникових записах, відомих як "Diariusz ekspeditiej moskiewskiej" ("Щоденник експедиції московської") [24, с.

369].

Наступною подією, що виявила неабиякі воєначальницькі якості Якуба Собєського, стала Хотинська війна 1621 р. [12; 26]. 13 вересня у таборі під Хотином йому було доручено виголосити перед прибулими на допомогу українськими козацькими підрозділами промову, у якій Собєський від імені польського короля і урядовців закликав, за його словами, цих жертовних та героїчних воїнів продовжувати служіння державі, незважаючи на перебої у їх постачанні та платні [70, s.173]. Педантичний Якуб й тут вів щоденник, записи якого лягли в основу розширенішого латиномовного твору, опублікованого у Гданську у 1646 р. під назвою "Commentariorum Chotinensis belli libri tres" ("Коментарів Хотинської війни 3 книги") [63; 46].

Праця "Commentariorum Chotinensis belli libri tres" неодноразово перекладалася польськими та цитувалася українськими істориками [24]. Сучасний історик Д. Вирський, детально проаналізувавши доволі великий за обсягом уривок цього твору під назвою "Походження, життя та звичаї козаків запорізьких", дійшов висновку про добру особисту обізнаність автора з предметом [24, с. 370]. У площині наших зацікавлень найбільший інтерес викликають ті його фрагменти, які характеризують військову організацію козацтва.

Насамперед необхідно відзначити, що Якуб Собєцький, який укладав з козацькими зверхниками Куруківську угоду та після якої як самовидець характеризував українських козаків у своєму творі, відзначав: "...досі далеко поміж різними племенами слава, що про них поширюється" [24, с. 370]. Як і решта його попередників та сучасників, до традиційної точки зору про українську ("руську") етнічну основу козацтва, Якуб Собєський, будучи виразником поглядів польської магнатерії, все ж не проминув додати, що час від часу козацькі лави поповнюються європейськими шляхетськими елементами, особливо тими, які вчинили злочини чи вимушені переховуватися від покарання: "Майже усі вони з Русі походження ведуть, хоча чимало з Велико- та Малопольщі шляхтичів, на позбавлення честі засуджених, а деякі з Німеччини, Галлії, Італії, Іспанії навіть, через вироки за злочини вигнані, між ними знаходяться" [24, с. 371]. Для останніх головною умовою перебування у козацькому товаристві було дотримання православ'я, використання української мови та прийняття "козацької" прізвищевої назви: вони "релігії Грецької сповідання дотримуються, рутенську мову уживають, відкидають походження - якщо навіть хто [досі] носив знатне, плебейські імена приймають і вони, для усього громадянства померлі, дике життя вести змушені" [24, с. 371]. Цікавим є й наступне враження Якуба Собєського: на Запоріжжі "...до занепаду військової дисципліни, усі на хоругви та полки поділені, в цілковитій покорі, і, постійно у війні вправляючись, жили та, ніби до гніздівля якогось прив'язані, палестру цю задля інших занять покинути злочином вважають" [24, с. 371]. Далі автор доволі поверхнево характеризував господарські заняття козаків та переходив одразу до тих аспектів, які цікавили його у козаччині найбільше: сухопутні та морські походи, військова організація та інституції. Свідчення про останні опускаємо за браком місця та як предмет тематично іншого дослідження.

Якуб Собєський говорив, що запорожці переважно "... в Очаківських полях найщасливіше часто з татарами б' ються та славою за майно сплачують, нападами приморським областям турків загрожують безупинно" [24, с. 372]. Як людина, добре обізнана з військовою справою, він особливо відзначав бойові якості запорізької флотилії: "До війни морської найпридатнішими [козаків] тривалий зробив досвід... Плавають на човнах, які з бортів на кшталт дошок пуками з очерету, вигаданими проти бур та хвиль моря, обв' язують і, досконало легкі, вони важкими галерами турків найчастіше заволодівають" [24, с. 375]. Не менше захоплення у Якуба викликали й запорізькі піхотинці - основа основ військової організації Січі: "Багато з них [запорожців] списів не вживає, але рушниць - усі. Цим створюють армії Корони Польської можливість дорівнюватись найпо­тужнішій у світі земних володарів піхоті". Безумовно, не оминуто у творі увагою й організацію польових укріплень та їх оборонних якостей - таборів: "Стан також вправно в кількох порядкахроблять з возів, за нормами найсильніших оборонних укріплень, який Табір називають і проти ворогів натиску крайнього в ньому шукають сховку" [24, с. 375-376]. Як бачимо, щоденникові записи та мемуари Якуба Собєського є цінним писемним джерелом для характеристики військової організації запорізького та реєстрового козацтва у першій половині XVII ст.

У червні 1624 р. відбувся один із найбільших нападів орд кримських татар на українські землі [14; 44]. Якуб Собеський взяв участь у переможній битві, очоливши один із загонів польного гетьмана Станіслава Конєцпольського [38]. Роком пізніше разом з останнім він брав участь у придушенні козацького повстання під проводом Марка Жмайла та підписанні відомої Куруківської угоди. Вірогідно, що саме Якуб Собєський був автором анонімного щоденника про ці події [24, с. 369]. У 1633 р. доля знову звела Конєцпольського та Собєського, цього разу - в антитурецькій військовій кампанії на Поділлі. Багаторічне приятелювання між обома магнатами мало наслідком й написання цінного для нас джерела, а саме - вірша "Piesn o Podhorcach" ("Пісня про Підгірці", 1640 р.), у якому Якуб уславлював Підгорецький замок-палац - могутню твердиню і водночас розкішну галицьку палацову резиденцію, що призначалася "для втіх та відпочинку по трудах воєнних" коронного гетьмана Конєцпольського. Підгорецький замок зводився, за його замовленням, упродовж 1635-1640 рр. за проектом архітектора Адреа дель Аква у стилі пізнього Ренесансу.

Описуючи цю будівлю, яка і сьогодні вражає своєю величчю, Якуб Собєський мав змогу порівняти її з не менш уфортифікованою та гарною власною резиденцію, спорудження якої було завершено у 1634 р. за проектом незнаного нині на ім'я зодчого. Це є відреставрований та відомий далеко за межами України Золочівський замок, де у наш час розміщено експозицію Львівської галереї мистецтв [21].

Якуб Собєський був імущим землевласником та повноцінним магнатом. Досить нагадати, що одразу після смерті батька, він отримав у спадок з братом Яном місто Золочів з навколишніми селами у Львівській землі Руського воєводства і частину Гєльчева - у Люблінському воєводстві [38]. Частина батькової спадщини дісталася у пожиттєве володіння Якубовій мачусі Катерині з дому Теньчиньських, проте він фактично контролював і цю частину маєтностей. У 1627 р. помер, не залишивши нащадків, його брат Ян, і братова частина вітцівщини так само стала власністю Якуба. Близько 1630 р. він набув право володіння Зборовом у Львівській землі [7, с. 636-637]. У 1631 і 1635 рр. Собєський купив від братів Сенєнських розташований неподалік від Золочева маєток з центром у Поморянах (2 міста, 29 сіл і чималий лісовий масив) [38].

Значно збільшились маєтки Якуба Собєського після другого його одруження у 1637 р. з Софією-Теофілією Даниловичівною (1607-1661), донькою Яна Даниловича (1570-1628) і Софії Жолкевської (1590-1634) [37]. Як посаг за дружиною до його маєтностей додалися фактично усі помістя Жолкевських і частина майна Даниловичів: місто Жовква з прилеглими місцевостями та одинадцятьма селами, а також волостями: Яричівською (місто Новий Яричів, 11 сіл і лісовий масив Копаня), Озерянською (місто Озерна, 9 сіл та довколишні ліси), Куликівською (місто Куликів і 19 сіл), Маркопольською (місто Маркополь, 12 сіл та ліси), містечко Сасів. На теренах Наддніпрянської України Якубу Собєському дісталася також Бориспільська волость з містом та 20 селами. У 1640 р., засвідчуючи подяку за добре до неї ставлення, мачуха Якуба заповіла свої маєтності у Люблінському повіті (Гєльчев, Косарув, Пілашковіце, Собіцька Воля), а також Блудів у Волинському воєводстві, його дітям. Окрім того, Собєський був власником двох невеликих садиб у Львові, садиби у Варшаві і палацу в Любліні [38]. У 1640 р. він купив у кармелітів розкішну кам' яницю Корняктів у Львові.

Та перерахованими вище містами, селами, землями та угіддями власності Якуба Собєського не обмежувались. Значну частину прибутків давали пожалувані йому королем державні маєтки. До 1630 р. Якуб тримав успадковані по батькові королівщини у Галицькій землі і на Волині. Окрім отриманого у спадок Яворівського [72] і Красноставського староств, у 1646 р. йому дістались ще й Крехівський у Руському воєводстві та Щуровицький - у Белзькому - державні маєтки [38].

Собєський піклувався про господарський розвиток і захист свого майна. Приміром, він одразу ж відбудував та впорядкував знищені під час нападу кримських ординців Поморяни. Спустошені під час набігів села населялись прибулими українськими, польськими і татарськими поселенцями.

Він же ініціював створення поселення для ветеранів Хотинської війни, назване Райтарщизна. Мешканці цього населеного пункту повинні були займатися виключно військовим ремеслом [38].

Собєський клопотався також про врегулювання прав міських самоврядних структур. Незважаючи на те, що у його маєтках переважала панщизняна система, цей магнат мав опінію опікуна своїх підданих і траплялися випадки, що саме у його володіннях знаходили притулок покріпачені втікачі з інших теренів. Як засвідчують писемні джерела та спеціальні дослідження, найбільший прибуток приносили у скарбницю Собєського обробіток землі та зібране збіжжя, розведення волів, рибний промисел та лісокористування [38]. Позаяк майже усі маєтки Якуба знаходились на так званих "татарських шляхах" [11], то особлива увага зверталася ним саме на оборону поселень Руського, Белзького та Волинського воєводств.

Майже усі міста, містечка, ба, навіть більші поселення, були укріплені. У містах знаходилися оборонні замки із військовими залогами. Обов'язок захисту та зміцнення оборонних споруд Собєський наклав на усіх міщан. З цією метою він інколи навіть вдавався до непопулярних заходів. Так, аби не позбавляти свої приватні міста людей, спроможних до захисту, він заборонив передачу нерухомості на користь Костьолу [38]. У Львові Якуб заснував (разом з дружиною Теофілією) монастир і костьол для босих кармеліток (1641-1643), що також увійшов до числа важливих інкастельованих споруд міста [73].

Особливо магнат піклувався про свої резиденції. Перший палацовий комплекс він звів у містечку Заблудові. У 1627-37 рр. Якуб Собєський резидував переважно у Золочеві. Саме тут були проведені наймасштабніші будівельні роботи: проведено реставрацію давніших споруд і будівництво нових укріплень [3-6; 9-10; 20-21].

Відомо, що у часи Якуба Собєського у військовій справі великого значення набула артилерія. Будівництво великих кам'яних фортець потребувало величезних зусиль і тривало досить довго, а потужні гармати вже тоді були спроможні розтрощити будь-які стіни. Тому необхідно було щось змінювати в технологіях фортифікації. У Західній Європі, зокрема Речі Посполитій, архітектурні інновації вже широко втілювались у життя. Однією з нових технологій стала система будівництва оборонних споруд, що у фаховій літературі отримала назву "голландської".

Особливість цієї системи полягала у тому, що основою укріплення був величезний земляний вал, який із зовнішнього боку укріплювався кам'яними брилами та стіною. Цей вал був повернутий крутим зрізом схилу у бік супротивника. Всередині земляного валу часто будували комунікації та каземати, а саме - укріплення мало форму прямокутника, в центрі якого розташовувались житлові споруди, а на кутах - п'ятикутні бастіони, збудовані за тим самим принципом. Найчастіше подібне укріплення зводилось на високому пагорбі та оточувалось ровом. Основною його перевагою була незначна, порівняно з кам' яними форпостами, руйнація під час артобстрілу, швидкий ремонт пошкоджень після завершення бойових дій, зумовлений насамперед пластичністю та дешевизною місцевого будівельного матеріалу.

Називати подібну систему абсолютно новою для першої половини XVII ст. не можна. Винайшли її значно раніше від появи на полях боїв артилерії. Єдиною, справді, інновацією стало зміцнення земляного валу товстою кам'яною стіною. Подібні принципи фортифікації залишились актуальними навіть у ХХ ст., адже саме спорудження ескарпів - високих (2-3 м) крутих зрізів схилу місцевості, повернутих до супротивника, було одним з найефективніших засобів оборонного призначення. За цією самою технологією збудували й Золочівський замок.

Після 1637 р. Якуб Собєський переважно резидував у Жовкві. Ми не зупинятимемося докладно на історії спорудження окремих пам'яток чи оборонних споруд Жовкви, про які існує численна популярна та наукова література [23, с. 74]. Нагадаємо лише, що історія міста розпочинається із закладення у 1594 р. замку польським коронним гетьманом Станіславом Жолкєвським. Після його загибелі разом із батьком Богдана Хмельницького у битві під Цецорою у 1620 р. Жовква кілька разів переходила з рук у руки: від Яна Жолкєвського (+1623) і Регіни з Гербуртів (+1626) до Даниловичів: Софії з Жолкєвських (+1634) і її сина Станіслава (+1636), а відтак - до Собєських: Теофілії з Даниловичів (+1661) та її сина Яна Собєського. На зламі XVI-XVII ст. місто відійшло королівським синам Константинові (+1726) та Якубу (+1737).

Правдоподібно, що розпланування Жовкви за принципом "ідеальних міст" доби Ренесансу здійснив її архітектор Павло Щасливий [2, с. 36; 19, с. 902; 17-18]. У XVII ст. Жовківський замок став резиденцією Якуба Собєського, а пізніше - його сина - польського короля Яна ІІІ Собєського [29. s. 59; 49, s. 19].

Із мемуарів французького дипломата Франсуа-Поля Далерака дізнаємось наступне: "Жовква є одним із найкращих містечок на Русі, що зумовлено його статусом резиденції королівського двору; а крім того, великою кількістю багатих євреїв, яким дозволили тут осісти, ба, близьким сусідством зі Львовом. У місті є дійсно королівський замок, увесь із цегли і доволі гарної будови, та домініканський монастир, заснований матір' ю теперішнього короля, яка вклала надзвичайно багато коштів у відновлення костелу, одного з найгарніших у Польщі, навіть запросила з Італії художників для розпису склепінь. Парафіяльний костел являє собою ще кам'яну будівлю доволі гарної архітектури в італійському стилі, з куполом посередині, який ззовні покритий тонкою міддю, а зсередини - повністю свинцевий... Всередині він гарно оздоблений, особливо вражають чотири гарні мармурові гробниці з останками стількох же високовельможних панів і пань та мармурові статуї, які здіймаються над вченими написами. Крім цих видатних пам' яток, є дві картини, на яких зображені дві знамениті баталії, виграні поляками під проводом двох жовківських вельмож. Найзнаменитішою є перемога, яку вони отримали над московинами за правління Жигмунда ІІІ у битві під Клушином. Цю пам' ятну битву виграв дід теперішнього короля по материнській лінії, ім' я якого походить, згідно з польським звичаєм, від назви Жовківської землі - Станіслав Жолкєвський. Навпроти цієї давньої пам' ятки знаходиться подібна, але вже сучасна картина, яка зображає знамениту Хотинську битву. Її виграв у турків внук цього славного Жолкєвського, великий маршалок і коронний гетьман Собєський, який також прославив своє ім'я... [10, с. 79].

Отже, розглянуті вище факти дають підставу для таких висновків: 1. Якуб Собєський, належачи до одного з найбагатших та найвпливовіших родів Речі Посполитої, наприкінці XVI -XVII ст. зробив блискучу кар' єру, що дало йому змогу увійти до політично-економічної верхівки країни. Він проявився передусім як політичний діяч. Обіймаючи важливі сеймові, двірські та земські уряди, кілька староств та економій у Руському, Белзькому, Волинському та Київському воєводствах, беручи благополучні для нього шлюби, які дали йому змогу зосередити великий економічний потенціал в межах однієї родини, Якуб, по суті, підготував ґрунт для майбутнього злету політичної кар'єри свого сина Яна, який був обраний королем. 2. Боронячи найперше власні інтереси, Собєський об'єктивно сприяв зміцненню багатьох укріплень у населених пунктах Львівщини, а такі приватновласницькі міста, як Золочів та Жовква, він підніс до рівня найкраще уфортифікованих міст не лише Речі Посполитої, а й Європи. Під час їхнього будівництва були використані найкращі досягнення тогочасної архітектурної думки та військово-інженерної справи 3. Як військовик Собєський виявляв особисту мужність у локальних боях та війнах, володіючи усіма якостями полководця, та усе ж найбільший його вплив у битвах виявлявся в умінні застосовувати новітні західноєвропейські а також козацькі тактичні та інженерно-фортифікаційні нововведення. Особливий талант він виявив в умінні психологічно впливати на своїх підлеглих. 4. Писемна спадщина Якуба Собєського вимагає глибшого аналізу в українознавчих працях.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Б А Омельчук - Поморянський замок у вонних діях на львівщині

Б А Омельчук - Якуб собєський як воєначальник та організатор оборонного будівництва на львівщині у першій половині XVII ст

Б А Омельчук - Шляхетські замки західного поділля у світлі архітектурно-археологічних досліджень