Г І Грабівська - Іван франко про галицько-руську бібліографію XIX ст - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 019.9(477.83)=161.2 «XIX» Г75

ІВАН ФРАНКО ПРО «ГАЛИЦЬКО-РУСЬКУ БІБЛІОГРАФІЮ XIX СТ.» І. ЛЕВИЦЬКОГО НА ШПАЛЬТАХ ЧАСОПИСУ «KURJER LWOWSKI»

Г.І. Грабівська,

У статті проаналізовано всі замітки Івана Франка про «Галицько-руську бібліографію ХІХ ст.» І.О.Левицького на шпальтах часопису «Kurjer Lwowski». Обґрунтовано значення праці Франка-рецензента для популяризації видавничого доробку галицького бібліографа серед польських читачів.

Ключові слова: «Галицько-руська бібліографія ХІХ ст.», періодичне видання, бібліографія, випуск, автор, публіцист.

Проблемою «Іван Франко - співробітник часопису "Kurjer Lwowski" (надалі в тексті "K.L.")» почасти вже займалися як українські, так і польські вчені. Маємо на увазі, передусім, бібліографічні праці М.Мороза [1], монографію Г.Вервеса [2], публікації польської дослідниці Г.Паздро [3] та ін. Висвітленню життєвого та творчого шляху відомого українського бібліографа І.О.Левицького присвячено статті М.Вальо [4], Т.Кульчицької [5], Н.Рибчинської [6], М.Трегуб [7] та інших дослідників. Проте відгуки І.Франка про «Галицько-руську бібліографію XIX ст.» І.Левицького на шпальтах зазначеного періодичного видання спеціально ще не розглядалися. Мета нашої статті полягає у ретроспективному дослідженні публікацій І.Франка про «Бібліографію» І.Левицького на шпальтах «K.L.». Нами віднайдено 30 заміток Франка-рецензента з даної тематики, 23 з яких уже перекладено на українську мову й опубліковано в 53-му та 27-му томах зібрання творів Івана Франка, 7 залишається неопрацьованими. Подаватимемо їх першодруком, здійснюючи власний переклад, у чому й полягає новизна нашої статті. Актуальність порушеної теми вимірюється як вагомістю праці галицького бібліографа для української гуманітаристики, так і необхідністю Франкового її осмислення в часописі, орієнтованому на польськомовного читача.

Іван Омелянович Левицький (1850 - 1913) - один з найвизначніших бібліографів не лише українського світу. М.Вальо сміливо називає його творцем етнічної концепції національної бібліографії та глибоким знавцем історії української книги [4, 7]. Головні його праці - «Галицько-руська бібліографія ХІХ ст.» (1888-1895), «Українська бібліографія Австро-Угорщини» (1909 - 1911), «Прикарпатська Русь ХІХ ст. у життєписах і портретах її діячів» (1898 - 1901). Серед інших досліджень -бібліографія праць М.Грушевського, розвідки з історії Галичини за Австрії (зокрема, з історії шкільництва).

Окрім того, І.Левицький був автором популярних оповідань на історичну тематику. Про ці літературні спроби галицького літератора («Дмитро Детко», «Під Зборовом», «Пораження татар під Мартиновом», «Життя Йосафата Кунцевича», «Король на ловах»), видані у львівському «Народному видавництві» й підписані псевдонімом Іван з Берліг, Франко згадав у своєму «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (1910). У цій же розвідці не оминув увагою вчений і бібліографічні напрацювання І. Левицького: «він займався давно розпочатою ним працею над уложенням галицько-руської бібліографії, збираючи рівночасно матеріали для біографічного словаря всіх галицьких русинів, що чим-будь визначалися в публічнім житті протягом ХІХ віку. Тільки в другій половині 80-х років він міг приступити до виконання сього величезного плану. Своє видання бібліографії, розпочате 1886 р. <...>, він редагував російською мовою (нею писана передмова до першого тому, датована днем 8 (20) грудня 1888 р. і всі уваги автора в тексті), з тим наміром, щоб видання могло узискати доступ до Росії <.>. Видання виходило двоаркушевими випусками зразу раз на місяць, а далі чимраз рідше, так щодругий том, доведений до р. 1886 (перший обіймав роки 1800-1860) міг появитися аж весною 1895 р., мало що не дев'ять літ по початку» [8, с. 451 - 452].

Саме про ці «двоаркушеві випуски» Іван Франко систематично інформував громадськість на шпальтах «K.L.» впродовж 1887 - 1895 рр. Ішлося тут про задум Левицького видати біографічний словник галицьких діячів від 1772 р. до кінця ХІХ ст. На перші чотири випуски цього словника під назвою «Прикарпатська Русь в ХІХ в. в біографіях і портретах її діятелей...» (Львів, 1898-1901) Франко пізніше відгукнувся окремою рецензією в «Записках НТШ» (1902. Т. 46, кн. 2. С. 25-28), де, зокрема, відзначив: «Нема сумніву, якби такий план був виконаний, то книга Левицького була би невичерпною скарбницею відомостей і матеріалом для студій у найрізніших напрямах. Я не сумніваюся також, що Левицький - чоловік щонайбільше здібний виконати сей план: <.>. Автор з муравлиною пильністю зібрав справді величезний матеріал, перегриз масу друкованих книжок, брошур, газет, <.>. Та, не вдовольняючися тим, він повними пригорщами черпає з рукописних скарбів бібліотек (особливо капітульних) та архівів, із парохіяльних записок і метрик, збирає написи і навіть усні традиції - все, що може послужити для його цілі. Він користується автобіографічними записками, приватними кореспонденціями або рукописними споминами, захованими досі в приватних руках, і задля того деякі його біографії мають <.> вартість джерел першої руки» [9, 242 -245]. Словник Левицького, на жаль, не знайшов друкованого продовження (за життя автора вийшло лише згадані 4 випуски першого тому, що охоплювали літери А-Б), рукопис його об'ємної праці зберігається нині в рукописному відділі Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

У постійній рубриці часопису «K. L.» п. н. «Театр, література і мистецтво» («Teatr, literatura і sztuka»), де Франко вміщував рецензії і замітки здебільшого на українську тематику, в №259 від 18 вересня 1887 р. з'явилося перше повідомлення про найзначнішу бібліографічну працю І. Левицького - «Halycko-ruska Bibliografja XIX. stolitija z uwzhladnenijem izdanij pojawywszych sia w Uhorszczyni i Bukowyni. 1801 - 1886»[1] за підписом I.Fr. Автор зазначає, що під таким заголовком колишній редактор часопису «Мир» п. Іван Левицький розпочав видавати повну галицько-руську (українську) бібліографію, перший «зошит» якої й розглядається в рецензії. За оцінкою Франка, видрукуваний він «надзвичайно старанно» на доброму веленевому папері в друкарні Ставропігії [10, с. 193]. Далі рецензент анотує зміст уміщеного на обкладинці проспекту дослідження, над яким І. Левицький, за його власним зізнанням, працював уже 10 років. Франко, зокрема, відзначив, що автор бібліографії планував подати точні копії титульних аркушів усіх видань, написаних по-українськи (кирилицею, гражданкою або латиною) або українцями будь-якою мовою, а також докладний зміст періодичних видань.

Перший випуск «Галицько-руської бібліографії ХІХ ст.», що охоплював 1801­1844 рр., за словами Франка-рецензента, «дає гідне свідчення про старанність автора і вартість видання» [10, с. 193]. Ці риси проявилися в повноті бібліографічного опису поданих у праці І. Левицького раритетних видань, а також у спростуванні помилок попередніх бібліографій. Характерно, що про недоліки праці в рецензії практично не згадано - вони бліднуть на тлі «нових речей, видобутих автором з пилу забуття» [10,

с. 193].

Вперше рецензія з аналогічною назвою дещо іншого змісту за підписом Мирон опублікована у журналі «Киевская старина» (1888. Т. 21, кн. 5. С. 25-33). У ній Франко знайомить українців з історією видання «Галицько-руської бібліографії ХІХ ст.», вказує на її доцільність та довершеність у порівнянні з бібліографічними працями  попередників  І.О.   Левицького.   Публіцист  статистично обґрунтовуєвагомість бібліографії галицьких русинів, окреслює тогочасну добу та здійснює послідовний аналіз методів укладання праці [11, с. 25 - 33].

У передмові до першого тому «Галицько-руської бібліографії ХІХ ст.» І.О. Левицький зазначав, що бібліографія - це чи не єдине джерело для історії інтелектуального розвитку кожного народу і його культури взагалі. Вона відображає періоди його просвітніх змагань, є тим дзеркалом, в якому відбивається вся життєдіяльність народу [12, с. 4].

Уже 29 листопада 1887 р. «K.L умістив повідомлення (за тим же підписом -I.Fr.) про вихід «другого зошита руської бібліографії». Знову маємо, за словами Франка, три аркуші друку, дещо тіснішого порівняно з першим (у якому йдеться про 43 роки). Тепер автор подав бібліографію за неповних шість років, що свідчило про велике зростання української літератури, особливо в роках 1848 - 1849. Цей час, за твердженням публіциста, «являє собою добу першого загального українського руху, великого пробудження насамперед руської публіцистики і полеміки про екзистенцію руської народности» [10, с. 197]. Лише за 1848 р. подано майже 200 позицій. Але, вважав Франко, «рік той не видав ані одної речі, яка б мала вартість» в руській літературі. Однак автор, наголошує рецензент, «із воістину мурашиною запопадливістю» зібрав велику кількість «відозв, маніфестів, оголошень, полемічних і апологетичних листівок». Тут також зафіксовані «промови руських послів у віденському Сеймі, численні руські статті і документи, вміщені в польських і німецьких часописах» [10, с. 197]. Вельми цікавим є те, що Франко пише про видання створені поляками, і відзначає, такий автор, як Б. Щуцький, писав далеко «кращою, живішою і чистішою народною мовою, ніж самі тодішні українці». «Метод автора "Бібліографії" і друкарський бік видання, - робить висновок Франко, -заслуговують на найвищу похвалу» [10, с. 197].

31 березня 1888 р. Іван Франко повідомляє про вихід книжки обсягом на 60 сторінок під заголовком «Halycko-russkaja Bibliografja za 1887 h[2]. Праця, про яку йдеться, становить продовження колосального проекту Івана Левицького. Згідно з нею за минулий рік у Галичині, на Буковині та Угорській Русі вийшло загалом 280 видань українською, польською, російською, чеською та іншими мовами. В книжечці, за словами Франка, «старанно укладений покажчик осіб і творів з поясненням багатьох псевдонімів і криптонімів» [10, с. 204]. І насамкінець, така заувага автора замітки: «Час би вже русинам покінчити зі старою традицією друкування своїх творів на нужденній бібулі, в нехристиянських форматах, сказати б, у жебрацькій одежі» [10, с. 204]. Рецензія подібного змісту під таким самим заголовком була згодом опублікована в журналі «Киевская старина» (1888. Т. 21, кн. 5. С. 32 - 33). Тут Франко дещо критичніше аналізує видання галицьких русинів за поточний рік. Він зауважує, що з 280 номерів 80 або зовсім не мають жодного стосунку до літератури, або надруковані іноземними мовами, а решта, за винятком декількох книг, альманахів та близько десяти журналів, не має майже жодного значення для розумового розвитку країни. [13, 32 - 33]. Цю інформацію Франко-рецензент не вважав за доцільне подавати польськомовному читачеві.

У № 153 «K.L від 3 червня 1888 р. йде мова про шостий випуск «Бібліографії», котрий завершуватиме перший том видання за 60 років. У ньому, висловлює сподівання публіцист, будуть доповнення, «системний покажчик і передмова» [14, с. 5]. Другий том теж виходитиме «зошитами» ще восени 1888-го.

Однак уже 14 липня 1888 р. у замітці без підпису читаємо про те, що шостий «зошит» (до кінця 1860 р.) не може завершувати перший том. «Покажчик, як і підсумкові відомості, - за твердженням Франка, - займуть ще цілий сьомий випуск», котрий є «справжньою оздобою і ключем для цілого видання і надає йому значно більше вартости» [10, с. 206]. Автор повідомляє, що до випуску долучена брошура І.Левицького,   в  якій  він  полемізує  з  професором  О.Огоновським (авторомбагатотомної «Історії руської літератури») з приводу деяких особливостей історії галицько-руського письменства [10, с. 206].

У № 238 від 27 серпня 1888 р. «K.L.» було вміщено повідомлення про те, що в Росії уряд заборонив «Бібліографію», оскільки в ній містяться уніатські матеріали, і, що головне, праця «демонструє ad oculos», тобто поза межами Росії розвивається самостійна і де в чому багата руська (українська) література, а, як відомо, «такої нема і не сміє бути». Отож, як зазначає І.Франко, цей «схвальний» захід самодержавства наводить на гадку прислів'я: «QuemDeus perdore vulr, dementat»[3] [15, c. 2]

У № 7 від 7 січня 1889 р «K.L йдеться про 7 «зошит» «Бібліографії». Тут маємо закінчення «дуже докладного і старанно складеного покажчика осіб і реалій, про які мовиться у першому томі» [16, с. 253]. Дуже важливою є полемічна заувага І.Франка щодо фундаментальних особливостей духовного розвитку Галичини («Червоної Русі»). Автор «Бібліографії» вважав, що лише «старий, історичний напрям був рушієм національного розвитку Галицької Русі, а національний, українофільський, напрямок вніс у цей процес замішання і розлад» [16, с. 253]. Франко заперечує таке твердження, акцентуючи увагу на тому, що самі факти, які згромадив бібліограф, повинні б переконати його в іншому. Публіцист підкреслює, що вже у XVIII ст. «розпочалося пожвавлення української літератури», вона «набрала актуального, національного значення». «Все те, що можна було б закинути передмові, - пише Франко, - не знижує вартості самого тексту „Бібліографії", перший том якої нині закінчений і є цінним надбанням української літератури» [16, с. 253].

У 1889 р. Іван Франко докладно реферував книжку «Halycko-russkaja bibliografia za 1888 h[4] Вказується, що тут зафіксовані видання, що побачили світ як на Буковині, так і в «Угорській Русі». Книжка буде корисною всім, хто цікавиться інтелектуальним життям «русинів», розвитком «освіти і цивілізації галицької Русі», висловлює сподівання рецензент. Назву видання і його передмову І. Левицький подав російською мовою, оскільки прагнув «доступу» своєї праці до Росії. Як пише І. Франко, «сей намір автор осягнув, але пренумеранти в Росії, на яких він числив багато, не дописали не лише числом, але також точністю в присиланні грошей» [17,

350].

Повідомлення про перший випуск другого тому, у якому міститься список публікацій українських або написаних австрійськими українцями будь-якою іншою мовою в 1801 - 1803 роках, опубліковане у № 191 «K.L від 12 липня 1889 р. На особливу увагу, вважає Франко, заслуговують «докладні і послідовно подані змісти часописів, які, починаючи від 1861 р., поглинають майже всі розумові і літературні зусилля українців і є найточнішим відбиттям їхнього розумового і політичного розвитку» [16, с. 255].

Цього ж року (22 листопада) маємо інформацію про вихід наступного «зошита» другого тому «Бібліографії» (роки 1861 - 1867). Тут подається «надзвичайно старанно» опрацьований зміст часописів і колективних збірників. Але стаття І. Франка виходить за рамки інформації. Час, про який ідеться в другому томі, пише автор статті, був періодом «надзвичайно важливим для розвитку усієї літератури і розумового життя Галицької Русі». [16, с. 256]. Далі рецензент повідомляє польськомовного читача про виникнення народовської партії, яка спочатку йшла у річищі старшої, т.зв. святоюрської генерації, однак згодом стала самостійною на шляху поступу і більш рішучою, засновуючи 1868 р. товариство «Просвіта». Це була доба «бурхливих суперечок» з приводу, зокрема, літературної мови, правопису. Саме ці матеріали становлять для майбутнього історика особливу вартість.

За 1890 р. маємо чотири замітки Івана Франка у «K.L.». У першій з них, датованій 21-м січня йдеться про 12-ий випуск (5-й другого тому) праці Левицького. Вінуміщує галицько-руські, буковинські, венгро-руські публікації за 1867 - 1869 рр. [18,

c. 5].

6 квітня публіцист повідомляє про подальші випуски «цінного твору» І.Левицького, а саме про вихід з друку 15-го «зошита», в якому міститься список видань з квітня 1871 та до початку 1872 р. «Усіх випусків буде ще вісім», - зазначив Франко. Далі автор «Бібліографії» розпочне видання бібліографічного словника «галицьких русинів, відомих у літературі, освіті і громадському житті» [10, с. 234].

Уже 29 травня у № 147 «K.L.» Франко пише, що видання «Галицько-руської бібліографії» швидко просувається вперед. Вийшов 16-й «зошит» (9-ий випуск другого тому) - закінчення 1872 р., весь наступний і початок 1874 р. «Рахунок видань, опрацьованих до цього часу, зазначає рецензент, - дійшов уже до 1339» [10, с. 234]. Тут автор замітки подає оцінку часопису «Слово», який (хоча з увагою на його тенденції) був «справді єдиним у Галичині посередником між руською інтелігенцією (хоча й пристосованою також до вузько партійних інтересів) і Європою» [10, с. 234]. У «фейлетонах»[5] того видання русини могли прочитати праці Костомарова, твори Тургенєва тощо. «Шкода, - зазначає Франко, - що автор не подав (мабуть, не міг!) змісту кількох часописів, іноді дуже важливих, як, наприклад, "Страхопуда"[6]» [10, с. 235]. Письменник підкреслює, що українці «можуть радіти», що мають таку працю, яка і в «партійних, і цивілізаційних устремліннях» повинна бути для них «необхідним порадником». [10, с. 235]. У кінці своєї статті І.Франко знову нагадує про намір автора (після закінчення «Галицько-руської бібліографії» ще в цьому році) негайно розпочати друк праці, «так само важливої, яка значно доповнить дану, а саме біографічного словника письменників і відомих руських діячів ХІХ ст.» [10, с. 235].

В останній замітці за вказаний рік, датованій 7 вересня довідуємося про вихід 17-го та 18 випусків праці Левицького, в котрих вміщено список публікацій за 1874­1876 рр. У ньому вже налічується 1590 позицій. Автор видання має намір завершити нелегку роботу за півроку. За останнє десятиліття, висловлює сподівання Франко, з'явиться ще з десяток двоаркушевих «зошитів» [10, с. 234].

18 липня 1891 р. у «K.L.» вміщено публікацію про «третій річний список руських публікацій» за 1889 р. Том налічує 130 сторінок і обіймає все, що опублікували українці в Австрії, Росії, Німеччині, Америці різними мовами. За вказаний рік з'явилися 263 публікації. У томі є індекс (з розкриттям переважної частини псевдонімів і криптонімів). Автор такої колосальної праці, за словами Франка, заслуговує на найвище визнання. «Такими стараннями, повними і методично опрацьованими річними переліками не володіє, наприклад, польська література, значно багатша від руської» [10, с. 237].

27 серпня 1891 р. Франко-рецензент повідомляв про вихід 19-го «зошита» (9-го другого тому) з бібліографією галицько-руських публікацій за 1876 - 1877 рр. [19, с.

5].

Про 20-й випуск йдеться (1878 - 1880 роки) у замітці від 17 грудня 1891 р. І.Франко підкреслює, що «Галицько-руська бібліографія ХІХ ст.» буде «безсумнівно оздобою усієї слов'янської бібліографічної літератури й доконечним підручником для кожного, хто займається українською (руською) літературою» [20, с. 5].

Упродовж року Франко повідомляв про вихід наступних «зошитів». Він періодично інформував і про підготовку «нової публікації» - словника «Прикарпатська Русь в ХІХ ст. у життєписах і портретах її діячів (1801 - 1890)». Цевидання має опиратися на автобіографії та архівні джерела. «Про подібну працю варто подумати і полякам», - зауважив публіцист [10, с. 330].

Інформуючи про вихід 25-го «зошита», автор рецензії вказує, що найціннішими тут є систематичні описи змісту періодичних видань («Пролом», «Слово», «Світ», «Часопись шкільна», «Батьківщина», «Господар і промишленник», «Діло») [10,

с. 331].

26 випуск (інформація за 1 вересня 1892 р.) містив завершення списку публікацій за 1883 р. Іван Франко підкреслює вартість «Галицько-руської бібліографії і додає, що до кінця видання залишилось опрацювати матеріали за три роки (до 1886 р.). Досі зафіксовано 2691 позиція. Автор публікації змушений визнати, що це, без сумніву, наш «скромний письменницький доробок у порівнянні, наприклад, із польським письменством» [10, с. 331]. Але далі подає таке вагоме твердження. На «малий фрагмент» українського народу (у межах Австрії), «як на людність бідну, мало розвинуту суспільно, що складається з 80 відсотків неписьменних, це праця є цілком показна» [10, с. 331]. «Бібліографія наводить нас на «дуже цікаві думки» про значення провінційних «закуткових» літератур для зростання цивілізації, зазначає. Франко й зі смутком визнає, що українська література (руська в Галичині) саме такою у переважній більшості і є [10, с. 331].

8 жовтня 1892 р. Франко повідомляє про вихід 27-го «зошита». Автор обіцяє, що в поточному році завершить свою працю. Вийдуть ще 3 - 4 випуски, стільки ж займе «докладний покажчик осіб» [21, с. 6].

Про вихід 30-го «зошита» читаємо у № 241 «K.L від 31 серпня 1893 р. У ньому містяться публікації за період з кінця 1885 до початку 1886 р. Франко сподівається, що ще в поточному році копітка праця буде завершена. У додатку, стверджує рецензент, з'явиться розлогий покажчик, який «дасть змогу оглянути багатство змісту твору, виявить в одному ряді авторів і їх твори, отже, всю духову продукцію Галицької Русі» [10, с. 403].

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Г І Грабівська - Іван франко про галицько-руську бібліографію XIX ст