С Саковецъ - Міфопоетика творчості василя стуса - страница 1

Страницы:
1 

Наукові записки. Серія "Філологічна"

УДК 82.09 (477)

Саковецъ С.

МІФОПОЕТИКА ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА

Статтю присвячено дослідженню міфопоетики твор­чості В. Стуса на основі збірки "Палімпсести ", яка засвід­чує дуалізм як принцип творчої парадигми поета. У статті проаналізовано основні бінарні опозиції, що характеризують поетичний світ В. Стуса.

The article is devoted to the research of mithopoetics of the works by V. Stus based on the anthology 'The Palimpsests', which reflects dualism as a principle of poetical paradigm. The main binary oppositions which characterize poetical world of V. Stus are analyzed in the article.

У контексті нової парадигми вітчизняного літературознавства актуальною є потреба всебічного аналізу літератури XX ст., у тому числі літератури шістдесятників. Останнім часом серед літерату­рознавців зростає увага до питання структуруючої функції міфу та його поетики. Відтворення та осмислення міфопоетичної традиції у нових формах, що стало важливим естетичним принципом літе­ратурної думки ще початку XX ст., є актуальною і щодо творчос­ті Василя Стуса. Відтак для того, щоб виявити специфічні моделі міфологізування у художньому мисленні поета, варто застосувати міфопоетичний аналіз до його творчості.

Метою статті є осмислити принцип дуальності, що становить основу тлумачення Стусової міфосвідомості та дослідити систему смислоутворювальних бінарних опозицій у творах В. Стуса.

За словами Є. Мелетинського, міфологізм і як художній при­йом, і як пов'язане з ним світовідчування - характерне явище лі­тератури XX ст.

В основі поетичної моделі світу В. Стуса, як і в більшості поетів цього часу, лежить міфопоетична парадигма. Як особливе світовід­чуття, міф служить глибинною підвалиною літературної творчос-

© Саковецъ С, 2008ті, що, у свою чергу, є виразником міфологічного світогляду. Міф органічно входить у творчий процес і часто розглядається як один із засобів поетики. Сутність художнього світобачення виявляється через сталі структури - міфологеми, тобто запозичення з міфу теми чи його частин у пізніших фольклорних та літературних творах, та архетипи, що відбивають ступінь міфоосвоєння людиною світу.

Міфологічні уявлення українців характеризуються міцною за-коріненістю їх у народних звичаях, обрядах, віруваннях, які, хоч і дещо трансформувались під впливом християнської релігії, але збереглися і до сьогодні. В українському фольклорі і художній літературі міфологізм виявляється в образах, сюжетах, мотивах тощо. Міфологічний зміст часом проступає і в мовних засобах (ме­тафорах, порівняннях, епітетах). Часто цей міфологічний зміст ні читач, ні автор не усвідомлюють, однак він існує.

Міфологічні уявлення, поєднуючись із сучасним мисленням, набувають нових властивостей, по-новому розгортаються і вира­жаються. Василь Стус іноді використовує фольклорні символи, мотиви, постійні епітети. Часом поет опрацьовує міфопоетичний символ з огляду на асоціативність сучасного мислення. Та часто використовує значеннєвий стрижень символу і творить власні об­рази з підтекстами, привносить нові смислові відтінки до значен­нєвого поля вживаного символу.

З усього творчого доробку В. Стуса ми обрали для аналізу збір­ку "Палімпсести", оскільки саме в ній виявляється найвищий сту­пінь взаємодії хронологічно різних шарів літературної творчості: від міфу через призму фольклору до сучасності. У "Палімпсестах" взаємонакладаються і перегукуються різні тексти, що засвідчують відмінні світогляди (наприклад, подвійний світогляд української особистості - християнський з домішкою язичництва).

"Палімпсести" також яскраво засвідчують дуалізм як принцип творчої парадигми В. Стуса. Весь Стусів поетичний світ побудо­ваний на опозиційних парах (антиноміях, бінарних опозиціях), ви­токи яких сягають міфології. Як відомо, принцип контрасту влас­тивий кожному мистецтву з початку його виникнення, бо первісна людина саме так бачила світ і так відображала його у міфологіч­них уявленнях. З міфології опозиції проникли до фольклору, а далі й до літератури, набуваючи нових смислових відтінків, але збе­рігаючи основне значення протиставлення. У творчій лабораторії письменника авторським індивідуальним сприйняттям світу.

Бінарні опозиції належать до особливостей поетичного світу В. Стуса. Наприклад, Ю. Шерех означує Стусову поезію як "наскрізь людську і людяну, повну піднесень і падінь, одчаїв і спалахів ра­дости, прокльонів і прощень, криків болю і скреготів зціплених зубів, зіщулень у собі і розкривань безмежности світу" [374; 11]. Саме така поезія і складає основу "Палімпсестів". Показовими у цьому плані є вірші "Через смерть вертай до існування", "Ще буде все - і довгі дні і ночі", "Душа переболіла - ні жалю, ні страху", "Трагічна радість. Радість ще й трагічна", "Занурююсь у чорну зимну воду", "Жорстока стелиться дорога", "Вітчизно вір, вітчиз­но сподівань", "Ій-бо, не знаю, чи люблю" та ін.

Міфопоетичним мисленням, організованим у фольклорній фор­мі, проникнутой вірш "Два вогні горять". У ньому відчувається дуалістичне сприйняття світу первісною людиною:

Два вогні горять,

з вітром гомонять,

а в високім небі

два сонця стоять.

А що перше - день,

а що друге - ніч,

а між ними синім цвітом

вже зацвів тирлич.

Уперед піду -

вогню не мину,

а назад піду -

загину [209; 8].

Творчий світ В. Стуса характеризують міфологемні опозиції "гуси - ворони", "зорі - калюжа", "море - багно", "радість - горе", "воля - неволя", "життя - смерть", "жива вода - мертва вода", на­явні у таких рядках: "І не море — ставкове багно то, і не гуси — ворони важкі, на одній пречисто чорній ноті вивіряють радісні віки" [118; 10], "Трагічнарадість. Радість ще й трагічна"[(121; 9], "Жертовна молитва, жертовна клятьба, жертовна любов і прокльони - одвіку не буде із мене раба, душа поневажить поло­ни" [158; 10], "Жорстока стелиться дорога, нема ні чорта ані Бога" [38; 10], "Одна гора - зима, а друга - літо, а я стою, мов осінь, - посеред" [300; 8], "Скипілись разом падь і висота. Тут паверх, паниз, пажиття і паскін, переступай шипуче лезо меж" [112; 10], "І щастя й біль. І день і тьма. І спека і мороз. О Боже, кращого нема за сто твоїх погроз... " [173; 8], "Одна - червона. Друга - золотава. Одна - солодка. Друга - аж терпка. Одна тяж­ка біда. А друга слава. І губиться розгублена рука. І я вже рвусь - від себе і до себе " [158; 8], "Значи справжні межі між смертю і життям, між днем і ніччю, між правдою й брехнею" [332; 8], "Життя - повище зір, життя - понижче пекла " [72; 10], "Труна й колиска рікою споминів кудись пливуть - не знаючи зупину " [162; 8], "Це горе - пагорб мій і терикон - моє новонародження і скон, неначе домовина і колиска... " [47; 9], "В країні мертвих є той су­ходіл, з якого б 'є жива вода. По неї летить із України вороння, але не повертається додому" [91; 10], "І так над плесом мертвої води - вона живіша од живої- висне на шелепочку сподівання ко­рінь і дотліває спогадами " [162; 8], "У кожного вельможний свій політ, колиска і труна, котрі з народжень собі на зріст обрати може кожен" [160; 8].

Як наслідок антитетичного сприйняття дійсності, автор вияв­ляє дуалістичне ставлення до України. Образ України є енантіо-семічним, тобто поєднує у собі протилежні, антонімічні значення. Ще Б. Рубчак помітив у творчості В. Стуса "розщеплення України на "рідну" і "чужу" [337; 5]:

Яка нестерпна рідна чужина,

цей погар раю, храм, зазналий скверни! [189; 8]

Бо вже ослонився безкрай чужинний, бо вже чужинець кий ощирився край. Прощай, Україно, моя Україно, чужа Україно, навіки прощай [251; 8].

Образ "чужої" України поєднується із негативними характерис­тиками: "божевільна Україна", ошукана, оспала, навісна", "відтя­та, стята, нежива, відторгнута, чужа, сумна, ворожа". Тоді як образ "рідної" України зустрічається лише у сполученні із позитивними епітетами, образами:

Зелені села, білі городи

і синь-ріка, і голуба долина,

і золота, як мрія, Україна... [319; 8]

Опозиція "рідна" Україна" - "чужа" Україна" постала на тлі опозиції ширшого плану, на тлі "наскрізної антитези краю і чужи­ни" [27; 7]. Основою протиставлення "рідного краю" і "чужини" є антитеза просторових відношень "близький - далекий", харак­терна для міфологічної свідомості. Ця антиномія вказує на струк­туру простору по горизонталі. "He-Україну" В. Стус називає "чу­жиною". Та згодом, коли "чужина" стає географічно ближчою за "рідний край", полюси опозиції міняються місцями. Україна стає "чужою" і "вичужілою", оскільки вона займає полюс "далекий": "Рідна Вкраїна далеко - не чує" [265; 8], "Такий ти близький, краю мій, і безнадійно так далекий" [249; 8], "... десь Україна -там, уся в антоновім огні, на докір всім світам " [239; 8], "А де Україна? Все далі, все далі, все далі" [207; 8], "І даленіє дальня Україна... " [205; 8], "Там - Україна. За межею. Там" [88; 8], "... за край світу - Україна " [123; 9].

Поділ простору на "свій - чужий" (одним із варіантів якого є протиставлення "близький - далекий") і його вияви, притаманні українській культурній традиції, пов'язані з давніми віруваннями, котрі сягають того часу, коли світогляд і фольклор іще не розчлено­вувались [115; 4]. Полюс "свій" опозиції вбирає у себе позитивні образи, а також ті, що пов'язані з людською цивілізацією ("зеле­ні села", "білі городи", "сині ниви" - просторові об'єкти, "гуси" - зооморфна міфологема, "троянди пуп 'янки духмяні", "вишні", "яблуні" - флороніми; усе це знаки окультуреної природи (якщо не брати до уваги архетипні символи України - тополю, вербу, ка­лину, а також "сакральні точки українського світу": Дніпро і Софі-ївський собор [40; 12]). Натомість простір "чужини" - це "невідь-простір горбів, і урвищ, і багнюк" [135; 9], це "хащі й шпичаки", "болото", "баюра" [354; 8]. В українській міфологічній свідо­мості ці місця були дескрипторами демонологічного, нижчого сві­ту, позначали місця існування нечисті та асоціювались із хаосом.

Бінарна опозиція "свій - чужий" не обмежується варіантом "близький - далекий" як характеристики лінійного простору. Ця дихотомія передбачає відповідність "свого" - цьому світові, са­кральному світові живих, і "чужого" - потойбічному світові. За давніми віруваннями, світи відокремлювалися кордоном, яким у різні часи або й одночасно у різних об'єднаннях наших предків уявлялися річка (вода) і вогонь. Смерть - це перехід до іншого світу через річку. Тому тіло померлого клали в домовину, яка ото­тожнювалась із човном, і пускали за водою. Міфологічний образ човна, корабля властивий найрізноманітнішим етнічним традиці­ям. У В. Стуса цей образ доповнений індивідуальними тонами:

Яке блаженство -радісно себе пуститися, неначе човен берега [129; 8].

Червона барка в чорноводді доль загубиться. І фенікс довгоногий перенесе тебе в ясні чертоги від гамувань, покори і сваволь [220; 8].

Ковчег твій - це похмурий саркофаг, якому ти до скону вже стерничий [381; 8].

Вогонь, як і вода, символізував очищення духу і сприяв пере­ходу до потойбічного світу. Наші предки спалювали померлих, намагаючись розпалити якнайбільше вогнище, яке обносили са­кральним колом. Вогонь і стовп диму, спрямовані вгору, допома­гали душі померлого здійснити перехід:

Попереду ясна лопоче ватра.

Крізь неї, мов крізь себе, треба йти [90; 10].

Моя душа, запрагла неба, всерозкриленна держить путь на стовп високого вогню... [138; 8]

... судилося згоріти на вогні

на власному — залишиться лиш тінь

та дим від попелища зрине вгору [157; 8].

Якщо перенести ситуацію переходу межі на життя і художній світ В. Стуса, то бачимо перехід зі "свого" (простір батьківщи­ни) до "чужого" (заслання), що можна тлумачити як символічну смерть. Поет сам вказує на це:

Ще й до жнив не дожив, зелен-жита не жав, ані недолюбив. І не жив. І не жаль [104; 9].

Жита у міфомисленні народу асоціюються зі смертю людини, яка не скінчила природного циклу існування [50; 1].

Зі значенням "вхід до потойбіччя" вживається образ вікна. Як відомо, давні українці виносили з хати небіжчика не через двері - шлях живих, - а через вікно. Але вікно - це не тільки вхід до "того" світу, а й вихід із нього. У В. Стуса бачимо міфологічні мотиви приходу "гостя":

Вікно прокрила ти - гучне вікно прокрила, зозульку посадила, щоб гостя стерегти [273; 8].

Сакральним засобом захисту одного світу від іншого було коло. Наші пращури насипали круглі кургани-могили, місця поховання окреслювали колом. Зрозуміло, захист стосується цього світу, по­ховальний обряд передбачав захист від небіжчика, аби той не за­брав нікого із собою. Але у Стусовій поезії знаки двох світів міня­ються на протилежні:

Довкола мене смертна смуга,

ніхто не зближуйся на крок [360; 8].

Отож, ми розглянули міфопоетику збірки Василя Стуса "Па­лімпсести", зупинившись на дуалістичній міфотворчості поета. Дуалізм мислення закорінений в генетичній етнопам'яті ще з то­го часу, коли наші предки неусвідомлено для себе користувалися принципом бінарних опозицій, пізнаючи світ: він будувався на про­тилежностях, які, доповнюючи одна одну, врівноважували струк­туру світу. Поетичний засіб бінарної опозиції як конкретний вияв міфотворчості є важливим для розуміння поетичного простору В. Стуса. Він збагатив українську поезію новими образами, мотива­ми, асоціаціями, властивими тільки йому опозиційними парами.

Література

1. Бондаренко А. Лексична парадигма "страждання" в поетиці Ва­силя Стуса. - www.stus.kiev.ua/stusoznavstvo.htm

2. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. - К.: Обереги, 1992. - 424 с.

3. Мишанич М. Бінарна опозиція як спосіб поетичного самовира­ження Василя Стуса. - www.stus.kiev.ua/stusoznavstvo.htm

4. Петров В. Український фольклор // Берегиня. - 1996. -№ 1-2. -С. 113-120.

5. Рубчак Б. Перемога над прірвою (Про поезію Василя Стуса) // Василь Стус: В житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. -Балтимор- Торонто, 1987. -С. 315-351.

6. Селіванова О. О. Опозиція "свій - чужий" в етносвідомості // Мовознавство. - 2005. - № 1. - С. 26-34.

7. Соловей Е. Проблема автентичного буття (В. Стус) // Соловей Е. Українська філософська лірика: Навч. посібник із спецкурсу. - К.: Юніверс, 1998. - С. 253-290.

8. Стус Василь. Палімпсест.: Вибране. - К.: Факт, 2006. - 432 с.

9. Стус В. Вікна в позапростір: Вірші, листи, статті, щоденникові записи. - К: Веселка, 1992. - 262 с.

10. Стус В. Дорога болю: Поезії. - К: Рад. письменник, 1990. -222 с.

11. Шевельов Ю. Трунок і трутизна // Українське слово: Хресто­матія української літератури та літературної критики XX ст.: У 4 кн. - К., 1994. - Кн. 3. - С. 366-395.

12. Яструбецька Г. Концепт "Україна" в поезотворчості Василя Стуса // Слово і час. - 2004. - № 10. - С. 37-43.

Страницы:
1 


Похожие статьи

С Саковецъ - Міфопоетика творчості василя стуса