І О Лапченко - Емоційне ставлення до себе та ровесників як чинник особистісного розвитку дитини дошкільного віку - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П.ДРАГОМАНОВА

ЛАПЧЕНКО ІННА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 159.922.6: 373.5

ЕМОЦІЙНЕ СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ ТА РОВЕСНИКІВ ЯК ЧИННИК ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі психології та педагогіки Інституту педагогіки і психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:      доктор психологічних наук, профессор

Приходько Юлія Олексіївна,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Інститут педагогіки і психології, професор кафедри психології і педагогіки Офіційні опоненти:       доктор психологічних наук, професор

Томчук Михайло Іванович, Вінницький соціально-економічний інститут Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", ректор

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Пенькова Олена Іванівна,

Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України, провідний науковий співробітник лабораторії психології особистості Провідна установа:       Дрогобицький державний педагогічний університет імені

І.Франка, кафедра психології, Міністерство освіти і науки України, м. Дрогобич.

Захист відбудеться " 15 " березня 2006 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.10 в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано " 09" лютого 2006 р. Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В.Долинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні, визначаючи мінімально достатній і необхідний дитині перших семи (шести) років життя ступінь компетентності, передбачає розвиток у неї елементарних уявлень про себе, довкілля, взаємини людей, їх провідні ставлення. Соціальна компетентність дошкільника включає формування соціальних навичок поведінки, розвиток свідомого ставлення до себе як самостійної особистості, активного інтересу до людей, формування готовності сприймати соціальний досвід.

Дошкільний вік характеризується бурхливим розвитком емоційної сфери, яка справляє величезний вплив на особистісний розвиток дитини, на оволодіння нею різноманітними видами діяльності. Впродовж дошкільного дитинства емоції розвиваються, ускладнюються і набувають інтелектуалізованого характеру (Л.Виготський). Особливої уваги заслуговує вивчення емоційного ставлення дитини дошкільного віку до себе, оскільки ставлення загалом є проекцією особистісного розвитку людини, який започатковується саме у цьому віці. В структуру ставлення входять когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Співвідношення когнітивного та емоційного компонентів з віком змінюється. Чим молодша дитина, тим менш наявне в її ставленні знання і тим більшого значення у її поведінці мають емоції. Виходячи з цього, між термінами "ставлення" і "емоційне ставлення", коли йдеться про дошкільний вік, можна поставити знак рівності (В.Котирло).

На важливості дослідження емоційної сфери, зокрема емоційних ставлень дітей дошкільного віку наголошував О.Запорожець. Він стверджував, що виховання почуттів з перших років життя є найважливішим завданням, оскільки те, як будуть засвоюватися знання та уміння, вирішальним чином залежить від емоційного ставлення суб'єкта до оточуючих людей і довкілля.

Провідними ставленнями особистості є ставлення до інших людей, до праці та до себе самої. Якщо особливості ставлення особистості до інших і до праці досліджені та знайшли своє висвітлення у психолого-педагогічній літературі, то ставлення до себе залишається найменш дослідженим, особливо коли йдеться про дітей дошкільного віку.

В працях К.Абульханової-Славської, Б.Ананьєва, І.Беха, О.Бодальова, М.Боришевського, О.Кононко, В.Котирло, О.Лазурського, О.Леонтьєва, Б.Ломова, В.М'ясіщева, В.Мерліна, С.Рубінштейна, Ю.Приходько, О.Старовойтенко, В.Століна, Т.Титаренко розглядаються загальнотеоретичні та методологічні підходи до вирішення питання про природу, генезу та структуру ставлень особистості крізь призму її морального становлення, формування її характеру. Для особистісного розвитку дитини важливо формування у неї емоційно-ціннісного ставлення до себе як до суб'єкта гуманих стосунків з ровесниками. Таке ставлення до себе складається на ґрунті дитячих переживань, що виникають у взаємодії з іншими дітьми, яку організовує дорослий

(В.Котирло). Виходячи з цього, ставлення до себе та інших людей розглядаються у психології як проблема, розробка якої може збагатити теорію та практику виховання підростаючого покоління. Важливим є дослідження взаємозв'язку між ставленням дитини до себе і ставленням до інших людей, оскільки саме у стосунках з ними відбувається її особистісний розвиток.

Недостатня розробленість названих аспектів проблеми ставлень особистості та важливість їх дослідження на етапі дошкільного дитинства, який є початковим етапом її особистісного розвитку, і зумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження: "Емоційне ставлення до себе та ровесників як чинник особистісного розвитку дитини дошкільного віку".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до тематичного плану наукових досліджень кафедри психології та педагогіки Інституту педагогіки і психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Університету (протокол № 10 від 25.05.2000 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 7 від 26.10.2000 р.).

Об'єкт дослідження - особистісний розвиток дитини дошкільного віку.

Предмет дослідження - психологічні особливості емоційних ставлень до себе й ровесників дитини дошкільного віку та їх вплив на її особистісний розвиток.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально дослідити психологічні особливості емоційних ставлень дитини до себе та ровесників, розробити засоби психокорекції ставлення старших дошкільників до себе і ровесників.

В основу дослідження покладено припущення про те, що між ставленням до себе і ставленням до ровесників існує взаємозв'язок, який проявляється в тому, що усвідомлення власних переживань зумовлює усвідомлення переживань ровесників. Створення сприятливого мікроклімату у групі ровесників є умовою становлення у дитини позитивного ставлення до себе та інших дітей, що є підґрунтям її особистісного розвитку.

Завдання дослідження:

1. Обґрунтувати теоретико-методологічні підходи до вивчення проблеми ставлення особистості до себе та інших.

2. Вивчити психологічні особливості емоційного ставлення дітей середнього і старшого дошкільного віку до себе та однолітків, їх зв'язок і статеві відмінності.

3. Виявити особливості усвідомлення дітьми власних і чужих переживань та їх зв'язок із ставленням до себе і ровесників як чинника особистісного розвитку.

4. Розробити та апробувати програму корекції у старших дошкільників емоційного ставлення до себе та до ровесників.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є: "Базовий компонент дошкільноїосвіти в Україні" (1999 р.), системний підхід у вивченні особистості (Б.Ананьєв, Л.Божович, О.Леонтьєв, С.Максименко, С.Рубінштейн, О.Скрипченко); вчення про закономірності розвитку психіки в онтогенезі (Л.Виготскький, Д.Ельконін, Г.Костюк, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн); положення про єдність інтелекту і афекту (Л.Виготський, С.Рубінштейн, В.М'ясіщев); положення вікової та педагогічної психології про сутність та закономірності розвитку особистості дітей дошкільного віку (Л.Божович, О.Запорожець, М.Лісіна, В.Котирло, В.Мухіна); модель побудови життєвого світу особистості (Т.Титаренко); концепція генези спілкування (М.Лісіна, Б.Ломов, А.Рузська, О.Смірнова); модель формування в дошкільному віці системи провідних ставлень як визначальних чинників особистісного розвитку (Ю.Приходько); психологічні основи особистісно зорієнтованих технологій виховання (І.Бех, М.Боришевський, О.Кононко).

Методи дослідження. Для розв'язання завдань, досягнення мети та перевірки гіпотези дослідження нами був використаний комплекс теоретичних та емпіричних методів, який включав аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, констатувальний та формувальний психолого-педагогічні експерименти, спостереження, бесіда, опитування, методи якісного та кількісного аналізу отриманих дослідницьких даних, методи математичної статистики.

Наукова новизна та теоретична значущість отриманих результатів дослідження полягають в тому, що

- вперше експериментально досліджено взаємозв'язок між ставленням дошкільника до себе та ровесників; поняття "ставлення", "емоційне ставлення", "самоставлення", "самооцінка", "ставлення до іншого" розглянуті з позиції їх взаємозв'язку; поглиблено психологічний зміст поняття "самоставлення" стосовно дітей середнього та старшого дошкільного віку; визначені критерії та рівні прояву самоставлення у дітей середнього та старшого дошкільного віку, розкриті їх вікові та статеві особливості; встановлено, що ставлення дитини старшого дошкільного віку до себе обумовлює її ставлення до ровесників; обґрунтована система психокорекційних заходів, спрямованих на формування позитивного самоставлення як основи ставлення до ровесника;

- розширено та доповнено зміст понять "емоційне ставлення", "самоставлення" та "ставлення до ровесників", виявлено їх критерії та рівні;

- дістало подальшого розвитку питання основних психологічних чинників особистісного розвитку дитини дошкільного віку, проблеми формування провідних ставлень особистості.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося у три етапи: початковий, експериментальний, заключний впродовж 1998-2005 рр.

Експериментальна база. Дослідження проводилось на базі навчально-виховних комплексів "Сузір'я" і "Зірниця", дошкільного навчального закладу № 127 м. Києва. Загалом дослідженням було охоплено 145 дітей середнього та старшого дошкільного віку, 18 вихователів та 132 батьків.

Вірогідність і надійність результатів дослідження забезпечувалася методологічною татеоретичною обґрунтованістю вихідних положень дослідження, застосуванням системного підходу до вивчення дитини дошкільного віку, сукупністю взаємодоповнюючих методів, адекватних меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки досліджуваних, якісним та кількісним аналізом отриманого експериментального матеріалу, використанням методів математичної статистики.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблені психологічно обґрунтовані прийоми вивчення самоставлення дитини дошкільного віку, апробована система психолого-педагогічних впливів, спрямованих на корекцію самоставлень та ставлень до ровесників у старших дошкільників з метою надання дитячим стосункам гуманістичної спрямованості, обґрунтовані прийоми організації спілкування дітей в умовах дошкільного навчального закладу, що можуть бути використані у роботі вихователів та практичних психологів. Отримані результати дослідження використовуються у лекційних курсах з вікової та педагогічної психології, психодіагностики, психокорекції.

Особистий внесок автора полягає в розробці системи адекватних віку методів діагностики самоставлень та ставлень дитини дошкільного віку до ровесників; в розробці та апробації психологічних прийомів впливу на дитину старшого дошкільного віку з метою формування у неї позитивного емоційного ставлення до себе і ровесників, що зумовлює її особистісний розвиток. Основні наукові положення дисертаційного дослідження, окрім самостійних наукових публікацій автора, відображено також у спільних статтях, в яких внесок здобувача складає 50%.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідались та отримали схвалення на науково-практичній конференції НПУ імені М.П.Драгоманова "Проблеми підготовки вчителя в спадщині Д.Ф.Ніколенка (до 100-річчя з дня народження)" (Київ, 1999 рік), на Міжнародному конгресі "Стреси у повсякденному житті дітей" (Одеса, 25-29 квітня 2000 року), на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми професійної підготовки практичних психологів" (МАУП, 16 червня 2000 р.), на Третій Всеукраїнській конференції молодих науковців "Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень" (КНУ імені Тараса Шевченка, 28-29 вересня 2000 року), на Міжнародній науково-методичній конференції, присвяченій 20-річчю кафедри психології психолого-педагогічного факультету Полтавського педагогічного університету "Підготовка практичних психологів: досвід, проблеми і перспективи" (Полтава, 5-7 жовтня 2000 року), на VI Костюківських читаннях Інституту психології АПН України імені Г.С.Костюка (Київ, 28-29 січня 2003 р.), на Міжнародному українсько-баварському симпозіумі "Медико-соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями здоров'я" (Дніпропетровськ, 6-8 жовтня 2005 р.), на звітних науково-практичних конференціях НПУ імені М.П.Драгоманова 1999-2004 рр. Впровадження   здійснювалось   шляхом   проведення   семінарів-практикумів   та методичнихоб'єднань для практичних психологів дошкільних навчальних закладів Святошинського району м. Києва за такою тематикою: "Особливості емоційної сфери дитини дошкільного віку", "Особистісний розвиток дитини дошкільного віку" (довідка про впровадження № 1828 від 23.06.05 р.). Зміст експериментального дослідження включений в програму спецкурсу "Емоційна сфера особистості", який був прочитаний для студентів п'ятого курсу спеціальності "Психологія" Інституту педагогіки і психології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (довідка 07-10/1175 від 04.07.2005 р.).

Основний зміст роботи відображено у 12 публікаціях, серед яких 7 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 6 матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, 4 розділів, висновків, списку основних використаних джерел (241 найменувань). Основний зміст роботи викладено на 199 сторінках. В тексті дисертації вміщено 11 таблиць. Загальний обсяг дисертації - 237 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Наведено дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження ставлення дитини дошкільного віку до себе та ровесника" здійснено аналіз загальнотеоретичних положень та експериментальних досліджень з проблеми ставлення до себе та інших людей у контексті формування системи провідних ставлень особистості. Розглянуто підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до визначення сутності та детермінант формування ставлень особистості, висвітлено особливості розвитку ставлення до себе та оточуючих людей на ранніх етапах онтогенезу.

У вітчизняній психології проблема ставлень особистості розроблялась Б.Ананьєвим,

B. Котирло,     О.Лазурським,     О.Леонтьєвим,     Б.Ломовим,     В.М'ясіщевим, В.Мерліним,

C. Рубінштейном та іншими вченими. В наш час її теоретичні та прикладні аспекти проблеми розкриваються в працях К.Абульханової-Славської, І.Беха, О.Бодальова, М.Боришевського, О.Кононко, Ю.Приходько, О.Старовойтенко, В.Століна, Т.Титаренко та інших вчених.

В основу роботи покладено розуміння ставлення як ключової категорії у становленні особистості. Ставлення - система зв'язків людини з оточуючим світом та іншими людьми. Вони забезпечують активне пристосування людини до навколишнього середовища. Внаслідок цього особистість розглядається не лише об'єктом зовнішніх впливів, а й суб'єктом соціальних перетворень.

В розділі розглядається проблема емоційних ставлень особистості та стан її розробки у вітчизняній та зарубіжній психології, зв'язок між почуттями і ставленнями особистості. Аджевідомо, що сукупність людських почуттів - це, по суті, сукупність ставлень людини до світу і, насамперед, до інших людей у живій і безпосередній формі особистого переживання (С.Рубінштейн). Подано аналіз теоретичних положень та прикладних розробок проблеми міжособистісних взаємин, які впливають на формування системи ставлень суб'єкта цих стосунків (О.Бодальов, В.Вілюнас, Т.Гаврилова, Л.Гозман, Я.Коломінський, І.Кон, О.Кроник, М.Обозов).

В контексті системи провідних ставлень особистості здійснено аналіз стану розробки проблеми самоставлення особистості (І.Кон, С.Пантілеєв, В.Столін, Т.Титаренко, І. Чеснокова, Р.Бернс, У.Джемс, Е.Еріксон, К.Роджерс). Самоставлення особистості посідає значне місце в системі її ставлень. Самоставлення - це усталене почуття, що виникає на основі самосприйняття, самооцінки, Я-образу і оцінки значущого оточення. Воно проявляється як глобальне почуття "за" або "проти" самого себе у формі самоповаги, аутосимпатії, самоінтересу, очікуваного ставлення з боку оточуючих.

В зарубіжній літературі питання структури самоставлення розглядається по-різному. Л.Уєльс і Дж.Марвелл виділяють три основні поняття, які складають зміст самоставлення - це любов до себе, самоприйняття і почуття компетентності. Любов до себе і самоприйняття відображають рівень симпатії індивіда до себе самого,

а почуття компетентності ґрунтується на порівнянні себе з певним еталоном і пов'язане з переживанням успіху або невдачі. К.Роджерс наголошує на тому, що в структурі самоставлення є оцінна і емоційна підсистеми. Самооцінка і симпатія до себе - незалежні одне від одного психологічні явища. Адже те, що людина відчуває по відношенню до себе, не обов'язково визначається тим, наскільки вона вважає себе "хорошою". Самоставлення розглядається як глобальна самооцінка, сума часткових самооцінок. Проте ця точка зору емпірично не доведена.

Необхідно зазначити, що самооцінка і самоставлення мають різні параметри вимірювання, що підкреслює нетотожність цих психологічних явищ. Самооцінка характеризується певним рівнем (низька, середня, висока), ступенем адекватності (адекватна і неадекватна, остання - завищена і занижена), стійкістю. Самоставлення, як і ставлення взагалі, буває позитивним, негативним, амбівалентним. Воно, на відміну від ставлення до оточуючого, не може бути індиферентним.

У вітчизняній психології ставлення до себе розглядається як специфічно емоційно насичена активність суб'єкта, спрямована на його власне "Я". Виходячи з цього, макроструктуру самоставлення, на думку В.Століна, складають емоційні компоненти: аутосимпатія, самоповага, самоінтерес. Вони інтегруються у загальне почуття позитивного або негативного ставлення особистості до себе.

Джерелом розвитку особистості, починаючи з раннього дитинства, є сприйняття нею реакцій на її власні якості значущих для неї людей. Дитина сприймає себе опосередковано - через часткові точки зору інших людей. В літературі зазначається, що існує зв'язок між самоставленнямособистості та її ставленням до іншої людини (Л.Гозман, В.Столін, С.Пантілєєв). Однак залишається недостатньо вивченим взаємовплив цих психологічних явищ, особливості їх формування та їх значення для становлення особистості на етапі дошкільного дитинства.

В розділі аналізуються основні тенденції в дослідженні системи емоційних ставлень дитини дошкільного віку. Розвиток ставлень дитини є проекцією її особистісного розвитку, а саме: емоційне ставлення до себе та до інших виступає основним показником появи самооцінки у дошкільника, що є особистісним новоутворенням цього віку. Емоційне ставлення до себе, до інших людей, до діяльності розглядаються як складові емоційної сфери особистості.

Розвиток емоційних ставлень в онтогенезі аналізується в роботах Б.Ананьєва, А.Валлона, Н.Дятленко, І.Кона, І.Коновальчук, В.Кутішенко, М.Лісіної, В.М'ясіщева, С.Пантилєєва, А.Сільвестру, В.Століна, П.Чамати, І.Чеснокової. Етапами розвитку емоційного ставлення до себе є: виділення себе об'єктом ставлень інших людей, згодом суб'єктом стосунків, поява уявлень про себе. Ставлення до себе і до оточуючих складається переважно у спілкуванні, в якому частіше та стихійніше, ніж у спеціально організованій діяльності, складаються умови для особистісного вибору.

Аналіз теоретичних засад проблеми ставлень та самоставлень дитини дошкільного віку дозволив зробити висновок про недостатню її розробленість. Це спонукало до здійснення власного емпіричного дослідження особливостей ставлення дитини дошкільного віку до себе та його взаємозв'язку із ставленням до ровесників.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

І О Лапченко - Емоційне ставлення до себе та ровесників як чинник особистісного розвитку дитини дошкільного віку