О Наконечна - Естетичний вимір свободи в постмодерному світі - страница 1

Страницы:
1 

УДК. 111.852+123.

Наконечна Ольга

ЕСТЕТИЧНИЙ ВИМІР СВОБОДИ В ПОСТМОДЕРНОМУ СВІТІ

У статті аналізуються особливості реалізації свободи людини в постмодерному світі та естетичні виміри її здійснення.

In the article is analyzedthe specialties of realization of persons freedom in the postmodern world and aesthetical measuring freedom.

Свобода як феномен людського буття та універсалія людської культури є вічною проблемою, що має значну філософську традицію, пов'язану з різновекторністю до­слідження її вимірів у людському бутті та культурі (від Аристотеля, стоїків, Епікура, Августина до Канта, Гегеля, Бердяева, Фрома, Ясперса тощо).

Свобода - це здатність людини до активної діяльності у відповідності зі своїми намірами, бажаннями та інтере­сами. Це здатність людини чинити свідомий вибір страте­гії життєдіяльності з поміж багатьох можливих. Свобода інтегрує в собі ті способи, які людина вибирає задля своєї реалізації. Співвідношення свободи та необхідності, сво­боди та рівності, свободи та відчуження, свободи волі та свободи вибору має не тільки теоретичні виміри, а й вияв­ляє конкретний культурно-історичний рівень людського самоздійснення. Тож їх осягнення ніколи не втрачає своєї актуальності.

Багатовекторність свободи винятково яскраво розкри­вається в сьогоденні. Сучасний стан культури розгляда­ється постмодерною свідомістю як складний лабіринт, в

© Наконечна Ольга, 2008якому перетинаються нескінчені непередбачувані події, перипетії, зміни. Епоха постмодерну стверджує відсут­ність привілейованих дискурсів, можливість і рівноправ­ність співіснування різноманітних індивідуальних світів та істин, створюючи таку багатоманітність сприйняття життя, якої не знала жодна епоха до неї. Еклектичність культури, змішування різних духовних пластів (висо­кого і низького, класичного і фольклорного, сучасного і первісного, східного і західного, християнського і му­сульманського тощо) веде до втрати „стійких" орієнтирів, ставить людину на межу хаосу і потребує вибору. Це по­роджує у індивідів екзистенційну розгубленість, метання по ландшафтах їх свідомо-несвідомого континуума, де їх підстерігають небезпеки, страждання, абсурд, страх, не­впевненість.

У сучасній культурі особливого вияву набуває пара­доксальність свободи, що проявляється, зокрема, у спів­відношенні свободи і необхідності. З одного боку, свобода є необхідністю буття, оскільки забезпечує багатоманіт­ність буття і місце людини в цьому бутті. З іншого, свобо­да є трагічною, бо людина приречена на свободу, вона по­стійно має вибирати з багатьох можливостей. Та оскільки сучасна подієвість набуває фрагментарного характеру, прагнучи до новизни, ігрової оригінальності, то виникає сумнів у можливості окремої особистості нести відпові­дальність за свої рішення та дії. Особистість, яка дивиться в лице дійсності, усвідомлюючи випадковість всіх своїх переконань і потреб, відчуває нездатність до управління собою, невпевненість у своїх здібностях та спроможнос­ті приймати рішення щодо себе, тобто - в якості своєї суб'єктивності.

Тож особливої ваги набуває відповідальність як само­регулятор діяльності особи, що базується на врахуванні як власного розвитку, так і долі людства. Відповідальність діє в людському бутті і як індивідуалізуючий принцип, і як механізм підтримки і зміцнення свободи. Здійснення людської свободи і відповідальність за свою діяльність сприяє формуванню здатності людини до самообме­ження. Це теж виступає як важливий парадокс свободи, оскільки реальна свобода неможлива без самообмеження, що, в свою чергу, вимагає від особи значних зусиль, духо­вної напруги. Саме тому відповідальність виступає пла­тою за свободу, що робить свободу одночасно і жаданою, і трагічною.

Естетичний поворот у сучасній культурі обумовлений увагою до чуттєвої культури людини та різноманітних способів просторово-часового сприйняття світу, що ство­рює таку поліфонію і багатовекторність буття, осягнення якої потребує формування нових підходів і світоглядних засад. „Саме естетичний вимір, як і досі зберігає свободу вираження, що дозволяє письменнику і художнику нази­вати людей і речі своїми іменами - давати назву тому, що не може бути названо іншим способом [1; 324]". Самоус­відомлення естетики як науки, в свою чергу, поглиблює вплив естетичного на різноманітні сфери людського бут­тя в намаганні людини осягнути хаотичність світу.

У втіленні свободи сучасною людиною ще повніше розгортаються виділені Е. Фромом 2 модуси людського буття: модус володіння і модус буття, що виступають як загальні модуси особистого життєздійснення; які прони­зують будь-які форми людської життєдіяльності. Модус володіння виражає форму озовнішнювання будь-якого стану людини: таке ставлення людини до речей, коли зо­внішні речі визначають статус людини. Зробивши вибір на користь "мати", людина все частіше й себе визначає через те, чим вона сама володіє, що вона споживає, яке кар'єрне місце займає. Якісне життя заміняється кіль­кісною присутністю, реальна воля "бути" як здатність до свободи - її фікцією, створюваною видимістю "мати". Людина стає людиною-маси (її стан досліджують Ортега-і-Гасет, Фром, Ясперс, Бодрійар, Ліотар). Простота одер­жання благ завдяки розвитку науки і техніки, а також зусилля реклами й всієї системи міфотворчості робить споживацтво природним станом індивіда, що визначає організацію його життя й у матеріальному, і в духовному плані. Загальність і стереотипність споживацтва виступаєполем пошуку власної ідентичності, що опирається "на емоційну реалізацію самого себе, що жадібно прагне до молодості, спорту, ритму, більшого благополуччя, навіть більшого успіху в інтимному житті" [2; 27]. На місце відо­мого декартівського: "Я мислю, отже я існую" приходить "Я витрачаю, я купую, отже я існую". Логос замінюється логотипом. Купивши річ, людина одночасно купує певну символічну цінність - перепустку у красиве чи престиж­не життя. Свобода зводиться до акту покупки.

При цьому формується й закріплюється позиція, про­тилежна до творчої. Насамперед, саме індустріальне сус­пільство породжує масу нетворчих професій, що потребу­ють точного дотримання вимог стандартів, з іншого боку, підвищується рівень спеціалізованості людини (вона час­то стає недосвідченим фахівцем). Будучи хорошим спеці­алістом в одній сфері, в інших вона потребує коментарів про товари, послуги, політичні події, художні новації, со­ціальні колізії, спеціалістів у цих сферах тощо. Це одно­часно виступає і як форма довіри до "гідів", що ведуть її по безкрайому морю інформації, і як спосіб зекономити час у швидкоплинному сучасному світі, і як засіб, що зні­має надлишкову психічну напругу від інформаційних по­токів, які обрушуються на індивідів.

- Ти... хто... така? - запитала Синя Гусениця. Початок мало налаштовував на бесіду.

- Зараз, право не знаю, пані, - відповідала Аліса не­сміливо. - Я знаю, ким я була сьогодні ранком, коли про­кинулася, але з тих пір я вже кілька разів мінялася.

- Що це ти видумуєш? - суворо запитала Гусениця. -Так ти у своєму розумі?

-Незнаю,-відповідалаАліса.-Мабуть,у^г/жоліг/[3;53]. Так образно можна охарактеризувати і стан сучасної людини.

Проблема свободи вибору набуває нового вияву: з од­ного боку, зростає кількість пропозицій як стосовно ви­дів діяльності, зокрема професійної, так і форм дозвілля в просторовому і часовому вимірах. Дозволено все, що не заборонено законом. В аксіологічному аспекті люди­на живе ніби в безмежовому світі, оскільки зміст ціннос­тей і їх пріоритетність стають об'єктом обговорення, а не обов'язкового виконання. Однак безмежне розширення можливостей та багатство вибору часто не залишає аль­тернатив для самого вибору, стає негативним, оскільки організація суспільного життя наскільки структурує жит­тєвий час і простір, що людина ледве встигає його запо­внювати, а з іншого боку, стандарти і готові рецепти „пра­вильного" життя наскільки всюдисущі (завдяки різним формам наближення до споживача), що не залишають цієї можливості (і потреби) вибирати. І людина вибирає не саму себе, а кнопку, на яку треба натиснути, щоб не за­лишитися наодинці з самою собою. Людина живе в сило­вому полі між надмірною свободою та її відсутністю.

І як один з наслідків - втрата індивідуальності, іден­тичності, заміна цілісної особистості її симулякром та симуляцією, як способом організації соціальності: мані­пулювання людьми через рекламу, демонстрація людь­ми себе через речі, міфологізація свідомості. Це спрощує складну систему ціннісних орієнтацій людини до дуаль­них опозицій, що дає індивідові можливість відпочити від соціальної відповідальності, особистісного вибору, розто­пити його в юрбі глядачів "мильних серіалів" або механіч­них споживачів рекламованих товарів, ідей, гасел. І якби полегшує вибір.

Сучасний світ розгортається як світ суцільної симуля­ції, що виражається і в засобах комунікації, існуванні влади, політичних партій і, навіть, мистецтва, які не займаються реальними проблемами, а симулюють такі заняття, ведуть симулятивну гру в глобальному масштабі. Моделі і симу-лякри, що не опираються на референтів, не ґрунтуються на жодній реальності, окрім самих себе, створюють певну гіперреальність, яка стає реальнішою за саму реальність, і в якій доводиться жити і діяти людині. Симуляція, видаю­чи відсутність за присутність, одночасно змішує будь-яку відмінність реального й уявного, що імітує ситуацію тран­сляції смислу. А по суті лишає людину байдужою. Людина нудьгує, потребує нових яскравих стимулів.

Мистецтво здійснює симулювання життя через куль­тивування ілюзій, створення спрощених "версій життя", незбутніх мрій, що перевершують реальність. Найбіль­шою мірою це виявляється в таких жанрах мистецтва як детектив, вестерн, мелодрама, мюзикл, комікс. Людина отримує порятунок, нехай навіть тимчасовий й ілюзор­ний, як компенсацію за безвихідність свого усередненого існування. Одначе техніцизм, натуралізм і звернення до "грубих" потреб, сенсаційність, прагнення розваг, ілюзор­ність, що ніби то наближає мистецтво до реального жит­тя, насправді не позбавляє людину невпевненості, жаху перед буттям, а лише притамовує його на певний час чи переводить в інші форми - чим "стверджує опозицію до­стотній людині" (К.Ясперс).

Ще на межі XIX і XX століття В.Соловйов писав: "Надмірний розвиток індивідуалізму в сучасному Заході веде до свого протилежного - до загального знеособлення й опошлення. Крайня напруженість особистої свідомос­ті, не знаходячи собі відповідного предмета, переходить у порожній і дрібний егоїзм, що все зрівнює" [4; 201]. У сучасному інформаційному суспільстві цей процес навіть прискорюється, формуючи індивідуалізм без індивіду­альності.

Реклама, мода, індустрія іміджу і кумироманії (жур­нали і програми про життя знаменитостей), формують у колективній свідомості стандарти престижних інтересів і потреб, образу й стилю життя. Текст реклами часто фор­мулюється у вигляді етичної або естетичної норми: "Якщо ви любите витончені речі, значить у вас є "Маргарита-Кашемір", "Чудо-Йогурт - усім корисний, всім гарний". Смачно і швидко поїсти, чисто випрати одяг, почистити зуби, випити пива, викурити цигарку, зажувати все аро­матною жувальною гумкою - виявляють людину як су­часну, комунікабельну, моральну, справжню, вільну, з хо­рошим естетичним смаком, що неодмінно досягне своєї мети. Якщо вона "вибрала" саме ту марку, яку рекламу­ють. У рекламних роликах чи на рекламних щитах речі виступають кращими, реальнішими, ніж насправді, штуч­не більш природнім, ніж саме природне. Життя прагне копіювати рекламу.

Сутність свободи, як способу ствердження можливіс-ного виміру людського буття, втілюється в прийнятті-неприйнятті світу як світу власного буття з його супереч­ностями і проблемами через естетичне переживання не тільки його гармонійності, а й недосконалості, не тільки традиційного, але й нового бачення. Прагнення звільни­тись від надмірної залежності від суспільних норм і догм, які значною мірою не виправдали себе, потребує значних зусиль з вибору себе, самоідентифікації в умовах конкрет­ного історичного часу. Виникає людина "пошуку і запитан­ня" (Т.Манн), що поєднує пошуки втаємниченого знання про світ поза межами доступного та індивідуалістичний бунт проти світу, пафос визволення (свободи від) і нездат­ність його реалізувати через незнання самої себе, ілюзію самодостатності, розгубленості у собі. Енергія творення і самопізнання, суперечливість і драматизм людського сві-тоставлення, відкритість в розвитку особистості, що ви­являється в цій ситуації, стають найактуальнішою колізі­єю мистецтва, а його герої часто постають спрямованими у майбутнє. Такий характер смислотворення в мистецтві звільняє людину від поглинання її зовнішнім світом, роз­криваючи суто людський принцип власне людського бут­тя - можливісний характер світовідношення, що робить людське буття не просто існуванням, а присутністю, "при­сутністю активною і невичерпною" (Е.Муньє).

Орієнтація мистецького дискурсу на ствердження людської свободи у збереження здатності бути собою (наша спільність у винятковості кожного) веде до розши­рення філософського та художнього бачення світу, робить їх більш адекватними духу часу й новому відчуттю жит­тя та виражає довіру до людини в її здатності шукати й знаходити в мистецтві свій істинний, неприкрашений, не спрощений образ.

Мистецтво за своєю сутностю має можливість до су-противу симулювання дійсності. "По-справжньому вда­лий твір - це аура унікального, і тому він не може бутископійованим. Нетиражованість, неповторність у наш час масового виробництва - суттєва ознака справжньої цінності творів мистецтва" [5, 256]. Адже, справді, незва­жаючи на різні способи стандартизації та технізації світу, потужну масовізацію культури, у життєвому світі людини не втрачають своєї одиничності та неповторності чуттєві стани та переживання, випадковість, екзистенціальний вибір. Тому слушною видається думка відомого французь­кого філософа Ж. Липовецьки про те, що однією з най­сучасніших підсвідомих культурних стратегій є поворот від масовизації до локалізації та індивідуалізації. Культу­ра нібито утомилася від тотальності, глобальності й роз­митості. Але повернення до етнічних границь, замкнутої економіки уже неможливе. Та мистецтво прагне виявити і зберегти неповторність, несхожість, індивідуальність культуротворення як вияв багатоманітності власне люд­ського.

Здатність мистецтва до осмислення справді існуючих життєвих форм людського буття та свідомості виявляєть­ся в тому, що, з одного боку, буття мистецьких творів невід­дільне від їх тлумачення і розуміння, "підлягає інтеграції" в саморозуміння кожної людини, а з іншого - прирощення смислу в осягненні цих творів вимагає поглиблення осо­бистішого виміру людини, свободи у формуванні нових смисложиттєвих інтенцій індивідів. Твір мистецтва „роз­чиняє" історію, подію, перетворюючи її в форму, колір, по­чуття. Як пошук альтернатив до традиційних мистецьких форм виникає „магічний реалізм" - суміш (мішанина) ре-портажного стилю і химерної образності, романна форма без чіткого сюжету, початку і кінця, якій стає властивим поєднання дотепності і трагедійності, сатири з метафі­зикою, гіпертрофоване відкидання загальноприйнятих прописних істин, самоаналіз через „самооголення". Су­часне кіно створює нову „догму" (анти-догму) як пошук антитехніцистських засобів передачі найтонших відтінків людських відчуттів без авторської режисури (заборона на сюжет, колір, звук, повернення до ручної камери тощо). Світ самостійно створених символів і знаків не тількиопосередковує людське світовідношення як людський ду­ховний процес, але й втілює його "процесуальність", ста­новлення, "постійне струменіння".

Естетичне розгортається як синергетизація: виражен­ня, втілення деякої спільної дії почуттів і розуму, спогля­дання і творчості, здорового глузду і загальнозначущого сенсу, природних потягів і духовних інтенцій, індивіду­альності і солідарності, що і визначає його роль в люд­ському бутті. Воно втілює креативно-чуттєво-образне самовираження людини в контексті людського світу, як змістовне розгортання свободи особистості, здатності усвідомлювати власну субстанціальність через осмислен­ня самоідентичності, суттєвості та буттєвої значущості своїх можливостей. „Свобода бути собою" - світоглядна платформа, що веде до мультикультурності дискурсів, можливості існувати в умовах множинності соціальних, культурних та пізнавальних практик. Це сприяє якісно новому самоусвідомленню людством себе і свого ниніш­нього становища у цьому плюралістичному світі - визна­ння своєї відповідальності за буття, культуру, історію.

Література

1. Маркузе Г. Одномерный человек. - М.: "REFL-book", 1994.

2. Липовецки Ж. Эра пустоты. Эссе о современном инди­видуализме. СПб., 2001.

3. Кэрролл Л. Приключение Алисы в Стране Чудес. Сквозь Зеркало и что там увидела Алиса. Или Алиса в Зазеркалье: Пер.с англ. Н.Демиуровой. - М., 1985.

4. Соловьев В. Три силы // Новый мир. - 1989. - №1.

5. Козловський П. Постмодерна культура: суспільно-куль­турні наслідки технічного розвитку // Сучасна зарубіжна фі­лософія. Течії і напрями. Хрестоматія. - К., 1996.

Страницы:
1 


Похожие статьи

О Наконечна - Естетичний вимір свободи в постмодерному світі