І В Магрицька - Етнолінгвістичне прочитання назв весільного деревця - страница 1

Страницы:
1  2 

Магрицька І.В. Етнолінгеістичне прочитання назв весільного деревця (на матераілі українських східнослобожанських

говірок)

УДК 808.3-087

І.В.Магрицька,

асистент

(Луганський педуніверситет)

ЕТНОЛІНГВІСТИЧНЕ ПРОЧИТАННЯ НАЗВ ВЕСІЛЬНОГО ДЕРЕВЦЯ (НА МАТЕРАІЛІ УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК)

Статтю присвячено комплексному аналізові найменувань весільного деревця в українських східнослобожанських говірках. Здійснено спробу установити принципи й моделі культурної мотивації, закладеної в основу номінації ритуально важливого атрибута.

Народне весілля - один із яскравих зразків синкретизму слова та дії, реалій і символів, лексики й поетики. Тому обрядову мову доцільно досліджувати різноаспектно, із застосуванням як філологічних, так і етнографічних методів, характерних для етнолінгвістики - наукової галузі, що ставить і вирішує проблеми мови й етносу, мови й культури, мови й народного менталітету, мови й міфології [1: 399].

Серед усіх весільних найменувань зв'язок "мова - культура" найрельєфніше проступає в назвах атрибутів, більшість із яких має давню історію й пов'язана з язичницькими уявленнями слов'ян [2 - 7]. За нашими спостереженнями, для лексики, що відтворює аксесуарно-обстановочний шар весільної драми, в цілому характерна декоративна ідеалізація - піднесеність над повсякденною дійсністю в уявлюваний світ кращого.

Прикрашене деревце - обов'язковий атрибут слов'янських сімейно-шлюбних обрядів. Метою нашої розвідки є комплексний аналіз назв весільного деревця у східнослобожанських говірках. Фактичним матеріалом статті послужили давніші регіональні етнографічні записи, що містять відомості про весільний обряд, а також власні записи, зроблені під час тематичного обстеження українських говірок Луганщини у 1993-1997 рр. (список населених пунктів див.: [8: 87-88]).

Матеріал показує, що у східнослобожанському весіллі функціонують два деревця - молодого й молодої, і кожне з них є ритуально вагомим. Однозначно окреслити символіку цих реалій і встановити мотиваційні ланцюжки в їх назвотворенні важко, оскільки майже в кожному населеному пункті існують свої традиції та звичаї, з ними пов'язані. Але, незважаючи на відмінності, можна виділити й деякі закономірності у виготовленні й обрядовому використанні атрибутів, у способах їх номінації.

Весільне деревце у вигляді прикрашеної гілки дерева, що виготовляють у молодого, позначене в говірках номенами: 1 (г)и(ие,'і)л(^це(а), веиІс'іл'не г'іл'це, ^г'ілка, ~ уІр'ажеина, ^г'ілоч'ка, ^сосна, ^йолка, ^йолоч'ка, деиреиуІце, ~у~р'ажеине, ^р'ізска, р'і\зок, ^р'ізоч'ка, р'ас1 не, с'в'а1 ч'она веир1 ба, с1 торожш, сторо1 жок, теиреиІмок, ро1 гач', м 'еч', 1 ф 'ікус; його різновид у вигляді окремих прикрашених гілочок (що, очевидно, з'явився для зручності обрядового використання) має назви: л'іс, палиеч'1 ки с 1 к'істом (див. карту). Давнє джерело [9] фіксує такі його назви: гильце [91, 106, 127, 623, 631, 745, 840, 842],рясне [218], сторожъ [13], теремокъ [963].

Весільне деревце молодої позначають лексеми: деиреиуІце (п. 20), 1 г'ілка (п. 48), 1 г'ілоч'ка (п. 84), ка^лина (п. 34), \р'ізска (п. 1, 2, 14), к1 в'ітка (п. 46); трансформований атрибут молодої у вигляді окремих гілочок із прикрасами має назви: р'ізсІки (п. 8, 9, 13, 17, 20, 51, 55, 57, 63), ^р'ізоч'ки (п. 55), 1 дубпч'иеки (п. 1), пал1 ки наІр,ажеин,і (п. 25), кв 'іточ'ки на палиеч'ках (п. 25), вуточ'ки на палиеч'1 ках (п. 6), палиеч'ки з жаур'іноч 'ками (п. 15), палиеч'1 ки з ву^т'атками (п. 15, 52), ву1 т'ата (п. 11, 12, 51), ву1 т'атка (п. 5), вутеиІн'ата (п. 12, 17).

Спільні чи структурно близькі з наведеними лексемами відзначено в інших діалектах. Так, широкий східнослов'янський контекст мають назви весільного деревця: йолка [10: 426, 569; 11: 229; 12: 12], (г)ільце [13], квітка [11: 229; 14: 464; 15: 105; 16: 104; 17: 87], теремок [12: 12; 18: 63]; рідше фіксують найменування: деревце [10: 313, 317; 18: 63; 19: 57; 20: 103], різка [10: 255; 14: 464; 18: 63], сосонка [18: 63] - у південно-західних діалектах, калинка [12: 12] - у російських. Наявність у болгарських говірках назв цього атрибута кумово дърво, ела, дъб [id.], у польських - rdzga [id.], а в чеських - rosolka [id.; 21: 189] дозволяє кваліфікувати утворення деиреиу1 це,1 йолка (і варіанти), 1 дупч 'иеки, р'ас1 не як спільнослов'янські (про гомогенність похідних від рос- (— ns) та р'ас- (— rqs) див.: [21: 178-179]). Спільну з л'іс природу мають лексичні одиниці роща, сад, бор, засвідчені в російській і болгарській діалектних мовах [12: 12].

Досить часта фіксація лексеми г'ілка (й подібних) дає підстави для висновку про те, що найпоширеніша в регіоні (і, очевидно, найдавніша) спеціальна назва атрибута молодого з численними фонетико-акцентуаційними модифікаціями походить саме від неї (такої ж точки зору дотримуються автори ЕСУМу [22 /I: 514]). Відзначимо, що О.В.Гура українські назви гільце, вільце, ільце (з протетичними приголосними або без них) пов'язує з *jedl 'ялина' [13: 199] або ж бачить у них результат контамінації рядів лексем із коренями ел(ь)-, гіль-, а, можливо, й ви- [12: 13]. Білоруські етимологи [23 / II: 140-141] виводять вільце 'тс.' із *vidlo й припускають можливість його походження з гільце. П.Ф.Романюк розцінює зв'язок вільце з *vidlo як більш пріоритетний [24: 69]. На наш погляд, лексема (г')іл'це може бути генетично зумовлена як *jedl, так і *vidlo, оскільки матеріалом для виготовлення атрибута найчастіше служить хвойне дерево, а процес його виготовлення в окремих говірках має назву за(по-)виеІвати, але безсумнівно, що сучасна лексема зазнала демотивації. Лінгвістичні дані переконують у тому, що лексеми 1 дубпч 'иеки (— дуб), р'ас1 не (— р'ас-) також є генетично давніми; відомо, що в праслов'янській мові етимони цих слів виявляли зв'язок відповідно з семами: 'будь-яке дерево', 'розмноження, родючість' [21: 128, 179; 25: 47].

Важливу символічну роль відіграє вибір породи дерева для гільця молодого. Найчастіше для його виготовлення вирубують гілку або крислатий вершок сосни чи вишні, зрідка - с клеинка ч 'и беиреист1 ка деиреиІвину (п. 52) або 1 г'ілку веир1 би (п. 14, 38). Лексеми 1 сосна, 1 йолка, 1 йолоч'ка мотивовані саме назвами породи дерева (лише у п. 45 йолка позначає реалію, виготовлену з вишні). Спостереження показують, що вибір породи дерева великою мірою зумовлений природними факторами: хвойні дерева використовують у тих селах, де вони зростають. Щоправда, один із інформаторів зауважує, що г'іл'це з йа^линкиро1 били ба1 гат'і/а 1 б'ід'н'і з 1 вишн'і (п. 94). Вважаємо, що в цьому випадку першість належить хвойному як вічнозеленому дереву, оскільки воно символізує в народі вічність життя і міцність шлюбу [18: 57]. За умов відсутності вічнозеленої рослини влітку беруть гілку з зеленими листочками; якщо ж обряд відбувається восени чи взимку, то листя на ньому імітують паперові прикраси. Думаємо, символікою вічного життя можна пояснити і той факт, що для виготовлення атрибута використовують верхню частину дерева - найактивнішу зону його росту. Досить часто весільне деревце молодого є настільки високим, що, встановлене в коровай, досягає стелі: 1 г'ілка веиІлика-веиІлика/йак 1 с'іли моло1 д'і/йіх неи ^видно (п. 16); йо^го до с^тел'і приеуІйазували/шоб неи шат1 нулос'а//заб1 йут' гв 'із1 док і приеу1 йажут'(п. 32); про це йдеться у весільній пісні:

Повеил'іла мати г'іл'це завиеІвати/

зауйеимо ми 1 сами поп 'ід неибеиІсами (п. 92).

Дослідники весільної обрядовості майже одностайні в тому, що цей атрибут первісно символізував світове дерево, "дерево життя", продукуючу силу природи [2: 178; 26: 357; 27: 247, 253-254; 28: 36 і далі]. Тому назви деиреиуІце, ~)Ур,ажеине, ймовірно, зберігають вихідну форму.

Закономірно постає питання: чому на другому місці після сосни чи ялинки стоїть вишня як матеріал для виготовлення атрибута? На нашу думку, відповідь полягає в тому, що вишня має широко розгалужену крону. В обрядовому фольклорі слово вишня супроводжується епітетом пышна [9: 135]; нами зафіксовано словосполучення 1 вишн'а куч'еир'ава (п. 77), 1 вишн'а г'іл'ч'астеин'ка (п. 60). Припускаємо, що мотивом вторинної номінації р'ас не 'весільне деревце молодого з вишні' сьогодні служить саме зовнішня ознака матеріалу. Відомо, що вишня також є щедро плодоносним деревом. Відштовхуючись від тези про те, що весільне деревце уособлює дерево життя, і враховуючи останні зауваження, можна зрозуміти й те, чому прообраз співвіднесений із загальною моделлю шлюбних стосунків, ширше - зі спадкоємністю поколінь, генеалогією роду [29 / I: 400].

У багатьох населених пунктах деревце молодого прикрашають яблуками, горіхами, цукерками. Етнографи відзначають, що яблуко є символом початку, плодючості, безсмертя [26: 357; 30: 144; 31: 11], добра, достатку і щастя [18: 64]. Недаремно весільне деревце вставляють у коровай, а його гілочки позолочують і прикрашають злаками або обмотують тістом і запікають у печі. Інформатори коментують: во1 но бу^ ло с 1 к'істом /х^л'ебом-1 сол'у / шобп хл'іб р'іс так / йак на г'іл'ц'і / р'іс-коло1 сиус'а / і шоб у1 с'і були неиго ^лод'н'і / ... ста ^ралис'а / шоб у них 1 саме ^луч ':е г'іл'це бу^ ло (п. 34).

У деяких говірках зафіксовано назви інших прикрас на деревці молодого: м'іс'ац' - к в'іти здо ров'і з бо Маги / шо роскриевайуц':а (п. 34) і крестики зъ васильковъ [9: 630], мотивовані їх формою. Зовнішні ознаки цих прикрас виявляють глибинні корені: Місяць (і.-є. *mi-n-s)' є чоловічим началом, що в давньому міфологічному сюжеті вступає у шлюбні стосунки з Сонцем - жіночим началом [29 /I: 529]; образ хреста в міфопоетичних і релігійних системах є одним із найпоширеніших символів вищих сакральних цінностей [29 / II:

12].

Показовим у символічному плані є обрядове використання атрибута. Повсюдно на Східній Слобожанщині молодий, їдучи за мододою, брав із собою весільне деревце, а у п. 7, 42, 59, 100, 102 його ніс боярин попереду весільного поїзда, що цілком асоціюється з походом військової дружини князя. Тому ми не можемо абсолютно погодитися з М.Ф.Сумцовим, який категорично відкидає думку Х.Ящуржинського про те, що весільне деревце зображувало особливу корогву, під якою збиралася дружина зі своїм молодим предводителем із метою викрадення його подруги життя [32: 76], і вважає, що між "вільцем" і корогвою немає нічого спільного [2: 177]. На наш погляд, інтерпретація Х.Ящуржинського лише переконує в тому, що з часом символіка обрядових атрибутів може зазнавати відчутних змін.

Повертаючись разом із молодою до дому молодого, поїжджани традиційно беруть із собою і весільне деревце - на ха рошу жис'т' (п. 20). Під час обдаровування молодих усім весільним гостям разом із короваєм роздають гілочки з деревця, що є відповідним дарунком і своєрідним побажанням щастя. У п. 14 їх переломлюють навпіл і дають людям, які спостерігають за весіллям, стоячи в сінях, за порогом; у п. 74 при розподілі короваю галузки з гільця молодого віддають дітям, у п. 101 - жінкам, шоб му жик неи пиу; а у п. 39 гості знімають з нього паперові прикраси у вигляді квітів на л'і1 карство / от хвороби. Такі приклади дають підстави говорити про оберегову функцію атрибута молодого. Аргументом такого висновку може бути двослівна назва с'в'а ч'она веир ба, дублетна до г'іл' це. Мотивована вона власною формою слова, а також роллю освяченої в церкві верби - захистити молодих та їхніх гостей від злих сил. Білексема імплікує ще один аспект вихідної реалії - служити побажанням молодим численного потомства, оскільки "верба може розвинути понад

700 гілок" [33: 70]. ш

Привертають увагу регіоналізми с^торож1", сторо^жок. Ці назви також переконують у тому, що, персоніфіковане, весільне деревце молодого сторожить, оберігає молодих від нещастя. Носії говірок інтуїтивно відчувають олюднення атрибута: у висловлюванні у моло1 дого р'і\зок п'іт с^тел'у / а сиедит' на сто л'і (п. 1) вжите дієслово, що, як правило, виражає статичну ознаку особи, а не предмета.

Таким чином, деревце молодого у східнослобожанському весіллі виявляє символіку шлюбних відносин, спадкоємності поколінь, служить побажанням молодим добра, достатку, щастя, потомства, виконує оберегову функцію.

Весільне деревце молодої виконує інші обрядові функції. Воно є обов'язковим атрибутом кульмінаційного етапу передшлюбних дійств - дівич-вечора, тому, як і сам обряд, символізує розлуку дівчини-нареченої з рідною домівкою, подругами, її перехід до іншого соціуму. Ми згідні з ученими, які вважають, що гільце є знаком прощання молодих із дівуванням та парубкуванням [18: 64] і дає молодим право на одруження, є символом статевої мужності, прощання з молодістю [31: 11], самого дівоцтва [34: 183], з одним застереженням, що мова йде про гільце молодої.

Аналогічна обрядова семантика прикрас із тіста на весільному деревці молодої, відбитих у найменуваннях: палиеч' ки з жаур'іноч'ками, палиеч' ки з ву т'атками й подібних (докладніше про символіку цих прикрас див.:

[8: 84]).

Дівчата прикрашають деревце також паперовими квітами, червоною заполоччю, калиною (у п. 34 функцію деревця виконує гілка калини, на що вказує первинний номен ка лина), які в народній уяві символізують розквіт і заміжжя. Емоційний вислів ц'в'і1 те / неи надиевиц':а! (п. 26), а також вторинна назва к1 в'ітка, мотивована зовнішньою ознакою атрибута молодої, уможливлюють прийняття тези про те, що він є образним утіленням краси, молодості й цноти [35: 67].

В етнографічному описі обряду є епізод завершення процесу прикрашання гільця молодої: молодий бере "васылькивъ", три колоса жита, пучок калини й прив'язує цей букет до верхньої гілки; такий самий букет складає молода й прив'язує його поруч [9: 127]. П.І.Литвинова-Бартош окреслює подібну прикрасу в чернігівському весіллі символікою союзу молодих [36: 86].

У багатьох обстежених населених пунктах весільне деревце молодої розбирають дівчата-дружки після обряду покривання, намагаючись першими відломити верхню гілочку: с'п'і1 шили 1 першойу / це озна1 ч'ало 1 першойу 1 виїти Ізам'іжш (п. 20). У деяких селах його виносять з дому, бо моло1 да уже неи ^д'іуч'и'на (п. 48). Такі пояснення зумовлені ритуальним призначенням весільного деревця молодої, а дії з ним є закономірними. Обрядові реалії дають привід погодитися з Н.І.Здоровегою, яка вбачає у весільному деревці пережитки тотемних вірувань та ініціацій [17: 87]. Якщо виходити з того, що ініціація (у нашому випадку - покривання молодої) осмислюється як смерть і нове народження [29 /I: 544], то можна припустити, що атрибут молодої є образом дівчини-нареченої, яку "знищують" як таку для того, щоб вона народилася в новому, вищому статусі. Той факт, що деревце молодої, як правило, менше за розміром від деревця молодого, є, на наш погляд, відгомоном епохи патріархату.

Отже, описуваний атрибут молодої є втіленням краси, молодості, самої дівчини-нареченої, служить знаком її прощання з дівуванням і переходу в інший соціальний статус.

Як бачимо, відмінна символіка весільного деревця молодого й молодої засвідчує актуалізацію в цих атрибутах різних вихідних реалій. Оскільки історична та етнографічна література не визначає хронології появи кожного з них, припускаємо, що більш давнім є весільне деревце молодого; аналогічний предмет молодої може брати свій початок із часів виникнення обрядів ініціацій у наших предків. Але те, що обидва вони пов'язані з давнім культом дерев [37: 200; 38: 20], є незаперечним.

Сутність викладеного дає підстави твердити, що комплексний аналіз діалектного матеріалу не тільки служить надійним джерелом для висновків про символіку важливих обрядових атрибутів, а й уможливлює екскурс у дохристиянські часи, проливає світло на світоглядні уявлення наших предків.

Коментар до карти (знак * указує на фіксацію відповідного мовного явища в давньому регіональному джерелі [9]): . г'іл'це, *гильце (у п. 22, 33, 40 - ^г'іл'це, в пп. 6, 15-17, 21, 23, 25, 27, 29, 31-33, 35, 38, 49-51, 56, 59, 62, 67, 82, 89, 90, 91, 95 - Іг'ілце, у п. 99-102 - іл'це, у п. 41, 71, 81 - 1 гил'це, у п. 57 - гиел'це, у п. 49, 90 -гиелІце, у п. 70 - ^г'іл'ца); 2. веис,іл,не г'іл'це; 3. ^г'ілка; 4. ~ Ур'ажеина; 5. ^г'ілоч'ка; 6. р'ас^не, *рясне; 7. сторожш, *сторожъ; 8. сторо^жок; 9. теиреиІмок, *теремокъ; 10. 1 сосна; 11. 1 йолка; 12. 1 йолоч'ка; 13. деиреиу1 це; 14. ~ ур'ажеине; 15. р'ізска; 16.р'і\зок; 17. л'іс; 18. с'в'а^ч'она веир1 ба; 19. Поодинокі назви: палиеч'1 ки с к'істом (п. 19), ро гач' (п. 74), ф'ікус (п. 70), м'еч' (п. 23).

1. Толстой Н.И. Некоторые проблемы и перспективы славянской и общей этнолингвистики / Известия АН СССР. Серия литературы и языка. - 1982. - № 5. - С. 397-405.

2. Сумцовъ Н.Ф. О свадпбныхъ обрядахъ, преимущественно русскихъ. - Х., 1881.

3. Кагаров Е.Г. Состав и происхождение свадебной обрядности/ Сб. МАЭ. - 1929. - Т. 8. - С. 152-195.

4. Лебедева А.А. Роль материальных компонентов в традиционном свадебном обряде русских старожилов Сибири 2-й половины XIX - нач. XX в./ Сов. этнография. - 1977. - № 3. - С. 104-116.

5. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. - М.: Наука, 1978.

6. Маслова Г.С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях и обрядах XIX - нач. XX в. -

М.: Наука, 1984.

7. Славянские древности: Этнолингвистический словарь /Под ред. Н.И.Толстого. В 5 т. - М.: Междунар. отношения, 1995. - Т. 1.

8. Магрицька І. Назви весільного печива в українських східнослобожанських говірках / Вісник ЛДПУ ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. - 1999. - № 5. - С. 78-89.

9. Жизнь и творчество крестьянъ Харьковской губерніи: Очерки по этнографш края /Сост. В.В.Ивановъ. - Х., 1899. - Т. I.

10. Говори української мови: Збірник текстів / За ред. Т.В.Назарової. - К.: Наук. думка, 1977.

11. Романюк П.Ф. Лексика весільного обряду правобережного Полісся: Матеріали до "Лексичного атласу української мови" / Дослідження з української діалектології. - К.: Наук. думка, 1991. - С. 198-205.

12. Гура А.В. Терминология севернорусского свадебного обряда на общеславянском фоне. - Автореф. дис. ... канд. филол. наук. - М., 1978.

13. Гура А.В. География группы восточнославянских названий свадебного деревца /Ареальные исследования в языкознании и этнографии: Язык и этнос. - Л.: Наука, 1983. - С. 198-203.

14. Словник діялектної лексики південноволинської говірки сіл Ступно й Мощаниця, кол. повіту Здовбунів / Горбач Олекса. Зібрані статті. V. Діялектологія. - Мюнхен, 1993. - С. 434-523.

15. Словник діялектної лексики північнонаддністрянської говірки сіл Романів, Підсонів, Підберезівці й Лагодів / Горбач Олекса. Зібрані статті. V. Діялектологія. - Мюнхен, 1993. - С. 75-156.

16. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. - М.: Прогресс, 1986-1987. - Т. 1.

17. Здоровега Н.І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні. - К.: Наук. думка, 1974.

18. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження. - К.: Наук. думка, 1988.

19. Гуцульські говірки: Короткий словник/ Відп. ред. Я.Закревська. - Львів, 1997.

20. Бігусяк М.И. Лексика традиційних сімейних обрядів у гуцульському говорі. - Дис. ... канд . філол. наук. -Івано-Франківськ, 1997.

21. Гриценко П.Ю. Моделювання системи діалектної лексики. - К.: Наук. думка, 1984.

22. Етимологічний словник української мови/ За ред. О.С.Мельничука. В 7 т. - К.: Наук. думка, 1982-1988.

23. Этымалапчны слоунік беларускай мовы /Пад рэд. В.У.Мартынава. В 5 т. - Мінск: Навука і тэхшка, 1978­1989.

24. Романюк П.Ф. Лексика некалендарных обрядов правобережного Полесья: На материале свадебного обряда. - Дис. ... канд. филол. наук. - К., 1984.

25. Толстой Н.И. Славянская географическая терминология: Семасиологические этюды. - М.: Наука, 1969.

26. Довнар-Запольский М.В. Исследования и статьи. - К., 1909. - Т. I.

27. Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей: Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. - М.: Наука, 1974.

28. Борисенко В.К. Нова українська обрядовість в сучасному українському селі (на матеріалі південно-східних районів України). - К.: Наук. думка, 1979.

29. Мифы народов мира. Энциклопедия:/ Гл. ред. С.А.Токарев. В 2 т. - М.: Сов. энциклопедия, 1991-1992.

30. Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін. Словник символів / За ред. О.І.Потапенка, М.К.Дмитренка. - К.: Ред. часопису "Народознавство", 1997.

31. Мицкевич А.М. Семейная обрядность белорусского народа (по этнографическим материалам XIX- начала XX века). - Автореф. дис. ... канд. ист. наук. - Минск, 1966.

32. Ящуржинскій Х. Лирическіе малорусскіе піісни, по преимуществу свадпбные, сравнительно съ великорусскими/ Русскій филол. вестникъ. - 1880. - Т. III.- С. 36-85.

33. Дяченко Л.М. Фольклорна символіка як засіб відображення національного світобачення / Мовознавство. -1997. - № 2-3. - С. 67-71.

34. Шаповалова Г.Г. Культ дерева в русском свадебном обряде и свадебной лирике /Фольклор и этнография: У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов. - Л.: Наука, 1984. - С. 180-186.

35. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. - К.: Наук. думка, 1966.

36. Литвинова-Бартош П. Весільні обряди і звичаї у с. Землянцї, в Чернігівщині.' /Материали до українсько-руської етнольогії: Виданнє етнографічної комісиї/ За ред. Хв. Вовка. - Т. III. - Львів, 1900. - С. 70-173.

37. Пашкова Г.Т. Некоторые особенности свадебной обрядности украинцев и белорусов Полесья // Этногенез белорусов: Тез. докл. на конф. по проблеме "Этногенез белорусов" (3-6 декабря 1973 г.). - Минск, 1973. - С.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

І В Магрицька - Етнолінгвістичне прочитання назв весільного деревця