А О Тимченко - Загадка таїни художні аспекти реалізації мотиву таємниці в поезії володимира свідзінського - страница 1

Страницы:
1 

А. О. Тимченко

Загадка таїни: художні аспекти реалізації мотиву таємниці в поезії Володимира Свідзінського

Творчість Володимира Свідзінського про­довжує залишатися предметом цікавості науко­вців. Обраний нами метод мотивного аналізу лірики видається продуктивним для виявлення прихованих кодів поезії, розшифровки семан­тики символів, окремих деталей, а відтак, для з'ясування художньо-естетичних особливостей усієї творчості В. Свідзінського.

Таїна, таємниця як поняття і філософська категорія є неоднозначним явищем. Фактич­но йдеться про два складники поняття, що відбивається, відповідно, і на його сполучу­ваності: по-перше, говоримо про таїну як се­крет, нерозголошення, приховування і, по-друге, як про першопричину, незнану, неявну властивість явища, наприклад, таємниця жит­тя і смерті тощо [1:658].

Часто поняття «таємниця» ототожнюють із «загадкою». Вважаємо слушною думку о. О. Меня, котрий так прокоментував зна­чення цих слів: «Загадка- річ принципово розв'язувана... таємниця - це те, що ніколи не може бути повністю вичерпане лише ро­зумовим, аналітичним шляхом пізнання...» [2:30-31]. Будемо дотримуватися такого роз­межування понять.

Феномен таїни у світовій практиці тісно пов'язаний із містичними тенденціями, інтуї­тивізмом, релігійними течіями. Вивчення по­трактування таїни письменником здатне не лише наблизити до розуміння окремих рис тво­рчості митця, а й привідкрити загадку усієї спадщини майстра слова і докинути кілька гі­потез до пояснення феномену творчості взагалі.

Дослідники творчості В. Свідзінського (І. Дзюба, Е. Райс, Е. Соловей, Г. Кернер, К. Москалець та ін.) відзначали наявність тає­мничості чи то в самій долі, чи то в творчості митця, але жоден із учених не говорив про мотив таїни як такий. Отже, вважаємо за не­обхідне констатувати наявність цього мотиву у ліриці поета й детально проаналізувати його.

Мотив таїни у творах В. Свідзінського по­сідає важливе місце і має різні способи реалі­зації. Слово «таїна» може як прямо називати­ся, так і бути закладеним у тексті потенційно. Дешифраторами його стають інші слова, сми­слові моделі. Розмаїття способів вираження свідчить на користь тез теоретиків мотиву про цілісність останнього, суміжність чи тотож­ність поняттю функції (В. Пропп). Зважаючи на багатоманіття схем реалізації мотиву таїни у творах В. Свідзінського, вважаємо за потрі­бне виділити два умовні класи: формально-логічна модель вираження та семантична мо­дель вираження мотиву. Перший клас пред­ставлений такими способами: 1) називання слова «таїна» та похідних від нього («7м п 'янкої мли не позирай,/Ні ключа од тайни не питай» [6:104]; «Ні, не озвуся, потаю/ Задуму й самоту мою» [6:288]); 2) уживання слів, се­мантично близьких до поняття «таїна»: «ди­во», «чудо», «казка», «невідомий» тощо («5 невідомій долі, в степовім роздоллі,/Дико-світе, жарко-неповинне,/ упливає молоде життя» [6:63]; «Від дивних звуків ширшає серце» [6:87]; 3) вживання неозначених за­йменників, прислівників («Щось темне віє невидимо» [6:71]; «Десь і сам, як зоря, я зго-рю»[6:112]); 4) уникання назви предмета, суб'єкта чи об'єкта дії {«Поривалась підлеті­ти вгору» [6:122]), часто це супроводжується вживанням дієслів у середньому роді на по­значення дії чогось такого, що не піддається дефініції, еквівалентного слову «щось» («7 враз -/ Пересвітилось через гай,/ Упало грудкою на камінь» [6:164]; «Пласкотіле, те­мне крізь туман/ Попливло поволі по ріці» [6:169]). Говорячи про твори з формально-логічним вираженням мотиву, зазначимо, що часто він увиразнюється, зазнає наповнення за рахунок змісту усього вірша.

До семантичного класу відносимо такі контексти поезій В. Свідзінського: 1) вживан­ня риторичних питань, відповідь на які по­требує знань про таємницю буття, творення, життя і смерті тощо («Тихосте, тише, по чо­му/ Пізнати близькість твойого до­му?» [6:260]; «- Осінь, осінь, де моя голуб­ка?» [6:236]); 2) твори, де присутній образ загадкової сили, чарівної особи (чаклун, ді­ва), таємничими є їх існування, дії й факт са­мої появи, функціонування в змістовому про­сторі певної поезії («Виходить із озера діва ночей,/ Не зводить із місяця млених очей» [6:244]; «Уночі/ Завітав до мене чак­лун» [6:193]).

Можна констатувати тринапрямковість таїни у творах: окреслюється невідоме або для ліричного героя (автора), або для читача (у випадках із замовчуванням, еліпсисами), або і для героя, і для читача (переважно ви­падки з риторичними питаннями). Серед тає­мниць, що постають перед ліричним геро­єм, - таємниці смерті, межі «цього» і «того» світів, реального та ірреального шарів, краю, куди зумисне чи мимоволі прямує герой, -невідомого чи казкового, краю пізнання щас­тя, спокою чи вічного забуття. Частіше за все дорога туди видається загадково-принадною, а кінцевий пункт шляху конотується позити­вно. Йдеться про звернення до відомого, бли­зького світу казки, котрий, на відміну від ре­альності, має зрозумілі закони й правила.

Це зазначення підводить нас до усвідом­лення концептуально важливої риси мотиву таїни у поезії В. Свідзінського. Таємниче, що існує «там», відрізняється від незнаного у повсякденності. Для поета привабливими є якраз таїни ірреального світу. Саме вони по-справжньому захоплюють героя, їх прагнеться спроектувати на реальне життя. Частіше за все намір завершується невдачею, спроби ніве­люються наявністю невідомого у реальному світі. Незвідане ж у буденності лякає, бо пов'язується зі смертю, приреченістю, невбла­ганністю долі: «В невідомій долі, в степовім роздоллі,/ Дико-свіже, жарко-неповинне,/ Упливає молоде життя» [6:63]. Наголосимо: у випадку проектування ознак світу казки на світ реальності маємо справу зовсім не з інфа­нтильністю автора, а з пошуком сталості в не­стабільному повсякденні, спробою змоделю-вати власне майбутнє і через казку, міф, при­тчу повернутися до першооснов.

Часто у поезіях В. Свідзінського бачимо прагнення героя до затаювання свого над­бання. Через інтровертну вдачу самого авто­ра, нефахову критику сучасників, поетові до­водилося писати «в стіл», мало кому показу­ючи створене («Писав лише для себе й донь­ки. Не писати я не міг» [7:466]). Герой вір­шів, приречений на самотнє існування й пі­знання абсолюту, має подвійний стосунок до таїни: по-перше, зовнішньо він утаємничу­ється, приховує свій світ від сторонніх, по-друге (внутрішньо), в такий спосіб іде до таї­ни вищої: «Ні, не озвуся, потаю/ Задуму й самоту мою/І те, що зріло само­тою» [6:288].

У зв'язку з реалізацією мотиву таїни у творах повторюється тема розлуки з дити­ною. Показовим у своєму роді є вірш «Маят­ник натомився...» [6:215]. Будова вірша від­повідає змісту й настроєвому ґрунту твору: із чотирьох строф перша і третя з четвертоюобрамляють другу, в якій один раз на весь вірш з'являються емоційно теплі нотки, ви­кликані спогадами про дочку. Прозорими є рядки: «А чом я не чув його брязку,/Як моя дівчинка була зо мною?» Це яскрава ілюстра­ція безтурботності й гармонії у щасті; неви­падково саме тут звучить мотив казки як сві­тлої радості, таїни спілкування, перебування вкупі. У третій строфі це слово уже відсутнє: маємо образи пожовклих прочитаних книг («прочитаних» - таких, що не мають таємни­ці незвіданого), темних кутків і павука, кот­рий «угортає» старощі в «павоть» - символ часу, заціпеніння у вічному повторенні. На користь підкреслення циклічності говорить і кільцева будова твору: позитив із обох боків замикається негативом. Заклик «Дебелу тишу гойдай, гойдай!» і рядки «День, ніч,/ Літо, зима...» ритмічно ілюструють короткі звуки годинника. Ритм має провідне значення - він є ознакою поезії та атрибутом існування всього живого; переривання ритму небезпеч­не. Маятник - знак часоплину - є для героя єдиним гарантом стабільності, сподіванням на подовження щастя. Та відпущений час спливає: «Маятник натомився»; на означен­ня останнього вживається епітет «ранений». Завдання маятника - боротьба з тишею, тобто смертю. Тепер ліричний герой, як і маятник, «хрипить» (традиційно хрипіння асоціюється з проявами хвороби, фатальної для життя). Годинниковий і життєвий механізми зламані, і надії на зміни немає.

Схожа безнадія є домінантною і у вірші «Із-за жовтого клена...» [6:197]. Тут маємо мотив «милої казки», котра гасне із полум'ям свічки (згадаймо барокове навантаження сим­волу свічі) на столі героя. Та найважливішим є образ порцелянового човника, якому дово­диться долати шлях «Проти збитої ряски». До нього, знаку свого життя, герой звертає питання, відповідь на котре є таїною: «Порце­ляновий човнику мій,/ Чи поплинемо нині?». Здається загадкою поява яскравого орієнталь­но конотованого образу в окресленому попе­редніми рядками світі: уже маємо контраст кольорового дерева, заходу сонця з блідістю будинків. Човен є прибульцем з інших систе­ми координат, парадигми символів.

Ключем до розуміння цього образу може бути поезія, написана роком раніше (1931), -«Вибігає на море човен... » [6:181]. Отже, стає на місце тема суденця в морі, конкретизуєть­ся місце ліричного героя в ній. Цікавим у цьому контексті є перегук із віршем Є. Плужника «Ніч... а човен- як срібний птах!» [5:294], де шлях човна синонімізуєть­ся з життєвим шляхом героя. Хоча звучить визначеня: «Мій малий ненадійний човне!», у фіналі герой урочисто визнає світ прекрас­ним, незалежно від випробувань, призначе­них людині.

«Вибігає на море човен...» В. Свід­зінського - промовистий приклад уміння во­лодіти словом і смислом, яскравий образок на порцеляні, котрий оживає під рукою авто­ра. Побудований за принципом казки, вірш у своїй структурі містить елементи таємничо­го (семантичний клас поділу). Твір почина­ється динамічно: перше слово поезії - «вибі­гає»; стрімкість початку змінюється повідом­ленням про наявність пасажирів у човні. На межі першої і другої строф використано при­йом гри з читачем, бо далі виявляється, що у човні пливе лиш одна людина, китаєць. Сам початок вірша містить натяк на надзвичай­ність того, що відбувається, зображене має полиск іграшковості: надто «вигинисті гру­ди» суденця позірно спричинені бажанням художника передати об'єм предмета, слова «вудочка тростинова» вказують на здрібні­лість, пестливість. Надмір яскравості у тлі дії теж схожий на мальований («Віють пальми, шугають баклани,/ На горах снігу обнова»). Та уважний читач В. Свідзінського, звиклий до серйозного навантаження світу казки ав­тора, до кінця поезії так і лишається перед загадкою цих екзотичних подій. У третій строфі перед сумним китайцем виринає дельфін, що є носієм слів: «- Китайче, не треба смутку». Відсутність окличності, мі­німальна структура фрази свідчать про спокій як ознаку образу дельфіна і, водночас, про його роль як виконавця, що має з чиєїсь волі нести тезу про «несмуток». У світовій симво­лістиці дельфін - знак миролюбства, радості; це підтверджується змістом поезії. Четверта, п'ята строфи є відповіддю китайця, у словах героя міститься обґрунтування суму, самої появи китайця, і розгадка змісту всього вір­ша, котра була засекречена до прикінцевих рядків твору. Герой щиро засмучений конт­растом між даним йому і відсутністю можли­востей знайти цьому застосування. Китаєць каже, що має чудовий човник і вроду, але має також неволю, котра зводить нанівець усю цю пишноту.

Дізнаємося, що все змальоване - картинка на фаянсі. Та слід звернути увагу на одну де­таль - спосіб оформлення цього повідомлення. Замість того, щоби написати, приміром, «На­мальований на фаянсі/ Чиєюсь рукою зловті­шною», автор уживає форму «Примальований до фаянсу». Слово «примальований» має зна­чення наближення, притягнення (навіть із до­ланням опору з боку об'єкта), прикріплення до чогось, а відтак, з'являється натяк на існуван­ня китайця ще до малюнку, на який його, жи­вого, прималювали, позбавивши волі. Таким чином, крім опозиції «буденний світ- світ екзотичний», у творі є протиставлення світу живого, бажаного, потенційно існуючого та світу-примусу, в який вводяться люди, як пер­сонажі малюнку на фаянсі. Фаянс- крихкий матеріал, тож прочитуємо тезу про минущість людського існування, недовговічність краси. З іншого боку, йдеться про вишуканий, може, ексклюзивний виріб, а отже, маємо вихід на протиставлення одиничного, довершеного та кшталтованого, масового.

Східний колорит вірша невипадковий. Ученим впадала в око тенденція містичного самозаглиблення і споглядальність творчості поета, дехто з них вів мову про близькість чи належність світогляду митця до східних релі­гійних систем: дзен-буддизму (К. Москалець [3]), ісихазму (Н. Плахотнік [4]). Стовідсот­ково ми не можемо погодитися з жодною з цих думок, бо зосередженість і рефлектив­ність властиві всім поетам і поезії взагалі. Інша річ, можна говорити про свідомі чи не­свідомі перегуки, потенцію захоплення по­стулатами філософії Сходу блискуче освіче­ним В. Свідзінським. Наприклад, у джерелах про життя і творчість П. Тичини містяться згадки про те, що поет «знав буд­дизм» [8:114], позитивно оцінював японське мистецтво. Обидва митці спілкувалися, спів­працювали, хоча стверджувати факт вивчен­ня В. Свідзінським цієї культури не можна. Констатуємо лише зацікавлення інтелігенції, клімат доби. Форма східних поезій, рівень концентрації в них змісту, очевидно, були близькими поетові, тому екзотичні реалії, що зустрічаються у згаданих творах, налашто­вують на певний спосіб сприйняття. Манера китайського малюнку з його вивіреністю, то­чністю ліній (східні митці доводили свою майстерність до суворої досконалості, бо ко­ли, приміром, ішлося про малюнок на порис­тому папері чи тонкому шовку, жодна хиба не припускалася), оптимальністю у застосу­ванні оздоб якнайкраще відображена в поезії «Вибігає на море човен», котра є прикладом екфразисного вірша.

Китайські реалії наявні і у вірші «Лише люстра мертвіє в тіні» [6:250]. Тут зустрі­чаються еквіваленти таїни: «Тільки руки мої живуть - іноді чудно, якось окремо... », «Сині синиці, де ви вночі?»; темно-затінений, мерт­вий колорит поезії надає мотиву негативної конотації, здійснюючи вихід на таїну вми­рання. Ліричний герой зазначає: «Я горю, як китайський ліхтарик,/ Забутий на гілці в старому саду». Атрибутами відчуття непо­трібності того, хто (що) створений був дару­вати радість (хоча ліхтарик - річ, іграшка; при виготовленні її творець розуміє короткий ужитковий вік виробу), стають предметні об­рази надбитої зацвілої колонки, тьмяного лю­стра. Вода як таємнича субстанція зустріча­ється у творі тричі: в першій строфі вона на­лита в миску і постає такою, що втратила зв'язок зі своєю стихією (її налито, тобто лю­диною проведено маніпуляцію і відділено від решти води у свердловині). Потенційно наяв­на вода і в картині другої строфи: є колонка, але вона надбита, поїдена цвіллю, отже, дже­рело, штучно створене людиною, води не дає. І нарешті, тиша, з якою на початку вірша по­рівнювалася вода, у третій строфі «стікає в великий став» [6:250].

Тиша, мовчання як риси, супровідники таїни по-різному забарвлені у поезіях В. Свідзінського. Часто це єдино можливий шлях збереження поетової сутності, тож ти­ша конотується як незмінний атрибут шляху до розкриття великих таємниць або як медіа­тор світів реальності й казки. В останньому і можливе повноцінне простування до таїни. Часом тиша є тривожною невідомістю, що не дає героєві спокою, та незвіданість її принад­на, дивна, а тому викликає замилування: «...Я не сам: таємний дух зо мною/В давнім саді» [6:69].

Але іноді тиша усе ж є передвісником, учасником умирання, символом поглинання живого краєм запустіння і забуття, як у творі «Вже з дерева життя мойого» [6:27]. Є, правда, у В. Свідзінського чи не єдиний вірш, де постулюється можливість повернен­ня після смерті. Більше того, буття по повер­ненні видається героєві світлішим, істинні­шим, ніж до смерті: «...Ми вперше станем собою,/Засіяєм, як зоряні промені» [6:48].

Учення про реінкарнацію є основою бага­тьох східних релігій, зокрема брахманізму, буддизму, також властиве воно теософії кін­ця XIX - початку XX століть. Християнство заперечує цю ідею, наголошуючи на таємниці творення людини, обіцяючи життя після сме­рті - не перевтілення, а воскресіння. У творі В. Свідзінського знаходять ілюстрацію не догми тих чи тих релігій, а первісний міф про вічне повернення. Читаємо: «5 безмежності часу ми прийдемо знов» [6:48], - і бачимо ха­рактерне для міфологічної свідомості уяв­лення про циклічний час. Вірш так і назива­

ється - «Воріття». Додамо: у В. Свідзін­ського назва твору часто є відповіддю на за­гадку, що міститься у творі.

Побіжно ми вже торкалися наявності у творчості поета категорії неможливості. Окреслюване нами явище не має стосунку до поняття неможливості у класичній філософії чи до постмодерного сприйняття, коли ця ка­тегорія наближається до явища трансгресії. Неможливість у В. Свідзінського є фатальною нездатністю щось змінити чи реалізувати в певній сфері. Спостерігаємо гірке, часом апа­тичне усвідомлення героєм неможливості по­вернення до чарівного притулку (дім, покину­тий край), існування таємничих сил світу реа­льності, що заважають цьому руху, руйнують острівець дива. Також говоримо про тему не­можливості щастя у коханні. З цим пов'язані екзистенційна категорія самотності, мотиви втрати, пам'яті, питання про природу почуття й таємничі сили, котрі відбирають кохану (ци­кли «Mortalia», «Пам'яті 3. С-ської»). Нареш­ті, категорія неможливості у В. Свідзінського пов'язана із творчістю. Поет ховав бажання бути почутим у далекий кутик душі, та ця спрага так чи так мала відображення у творах: «Так я між вами живу, одинокий в притаєних думах» [6:128]. Важливою для розуміння кате­горії неможливості є й таємниця вираження всього явленого поетові.

Отже, у творах В. Свідзінського мотив таї­ни реалізується як належність світу казки і як атрибут світу реальності. У авторовому потра­ктуванні класичними таємницями є ті, що ха­рактерні для ірреальної площини. Мотив має такі вияви: таїна творення, буття, природи, існування людини. Формально-логічний та семантичний аспекти вираження тісно пов'язані, останній узгоджується з реалізацією інших мотивів. Дослідження мотиву таїни до­водить, що він є не просто паритетним із ін­шими мотивами творчості В. Свідзінського, але часто постає інтегруючим началом, а від­так, потребує подальшого вивчення.

Література

1. Великий тлумачний словник української мови/ Упоряд. Т.В. Ковальова. - X.: Фоліо, 2005. -767 с. 2. МеньА. Тайна жизни и смерти. - М.: Знание, 1992. - 64 с. Ъ.МоскалецъК. Тихий моде­рнізм Свідзінського // Критика. - Число 93-94. -Липень-Серпень, 2005. - С. 26-28. 4. Плахо-тнікН. Згорання як профетичний мотив у поезії Володимира Свідзінського // Київська старови­на. - 2005. - № 2. - С. 125-132. 5. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: Поезія - про­за- драма - есей/ Упорядкув., передм., післямова

Ю. Лавріненка; Післямова Є. Сверстюка. - К: Смолоскип, 2004.- 992 с. 6. Сеідзінський В.Є. Твори: У 2-х т./ Вид. підготувала Е. Соловей. - К.: Критика, 2004.- Т. 1: Поетичні твори.- 584с. 7. Соловей Е. «Роботи і дні» поета// B.C. Свід-зінський. Твори: У 2-х т. / Вид. підготувала Е. Соловей. - К: Критика, 2004. - Т. 1. Поетичні твори. - С. 447-516. 8. Тельнюк С.В. Неодцвітаю-ча весно моя...: Роман-есе про Поета і його Дру­жину. - К: Рад. письменник, 1991. - 335 с.

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена анализу мотива тайны в творчестве В. Свидзинского. Ис­следуются формально-логический и семантический способы выражения моти­ва. Делается вывод о том, что тайна присутствует в произведениях и как атри­бут мира реальности, и как мира сказки; именно в последнем случае тайна представляется лирическому герою захватывающей и полноценной.

SUMMARY

The article is devoted to the analyses of the motif of secret by poems of V. Svidzinskyi. Formal-logical and semantic terms of the motif are investigated. The conclusion that secret attends in poems as the attribute of real world and fairy-tale's world is drawn. The secret of fairy-tale's world is more interesting and full-fledged for hero.

Страницы:
1 


Похожие статьи

А О Тимченко - Загадка таїни художні аспекти реалізації мотиву таємниці в поезії володимира свідзінського

А О Тимченко - Межа між дитячим і дорослим світами у поезії володимира свідзінського до школи