В Ф Опришко - Загальні питання законодавства щодо подолання наслідків чорнобильської катастрофи - страница 1

Страницы:
1  2 

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

УДК 340.1 В. Ф. Опришко,

д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. НАН України, декан юридичного факультету ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА З ПИТАНЬ ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

Розглядаються питання змісту системи законодавства з проблем подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, його особливості. Звертається увага на забезпечення виконання цього законодавства, а також формулюються висновки та пропозиції щодо його вдосконален­ня та систематизації.

Ключові слова: Чорнобильська катастрофа, заходи подолання на­слідків аварії на ЧАЕС, соціальний захист, правове регулювання, систе­ма законодавства, кодифікація Чорнобильського законодавства, держав­ні органи, юридична наука.

Рассматриваются вопросы содержания системы законодательст­ва по проблемам ликвидации последствий Чернобыльской катастро­фы, его особенностей. Обращается внимание на обеспечение исполне­ния законодательства, также формулируются выводы и предложения по его усовершенствованию та систематизации.

Ключевые слова: Чернобыльская катастрофа, меры преодоления последствий аварии на ЧАЭС, социальная защита, правовое регулиро­вание, система законодательства, государственные органы, юридиче­ская наука.

The article deals with the system of legislation on the issues of overcom­ing the consequences of Chernobyl disaster, it's special features. Special at­tention is paid to the enforcement of this piece of legislation, conclusions and suggestions are made of how to improve and systemize this piece of leg­islation.

Keywords: Chernobyl disaster, measures to overcome consequences on the Chernobyl nuclear power station, Social security, regulation, legal sys­tem, codification Chernobyl legislation, state authorities, legal science

© В. Ф. Опришко, 2010

3

Перш ніж вести розмову про систему законодавства, яке діє в будь-якій сфері, потрібно розглянути її особливості. Сфера лікві­дації наслідків подолання Чорнобильської катастрофи безперечно є надзвичайно складною, враховуючи її складові. Минуло 25 ро­ків з моменту аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) — катастрофи планетарного масштабу, наслідки якої до-торктулися тією чи іншою мірою територій близько 20 держав. Тільки в Україні, Росії, Білорусі, які постраждали більш за все, забруднення цезієм 127 із щільністю випадання 1 Кі/км2 у сукуп­ності зазнала 131 тисяча км2 з населенням близько 4 млн чоловік, у тому числі близько 1 млн дітей.

Особливо тяжкі наслідки Чорнобильської катастрофи — знач­не погіршення стану здоров'я людей і чисельні жертви. Офіційні дані про загальну кількість померлих у результаті Чорнобильсь­кої катастрофи відсутні. За деякими оцінками ця цифра тільки за період 1986—1995 рр. становила від 3 до 10 тисяч чоловік. У Розподільний реєстр постраждалих від катастрофи на ЧАЕС у державах СНД включено близько 800 тисяч чоловік, які прийма­ли участь у ліквідації аварії, головним чином, військовослужбов­ці (близько 350 тисяч чоловік).

За оцінкою експертів Наукового комітету ООН з впливу атом­ної радіації, повна колективна еквівалентна доза для населення всіх держав світу, що зазнали забруднення в наслідок Чорно­бильської катастрофи, становить 600 тисяч чоловік (з яких 40 % припадає на країни СНД).

Пряма матеріальна шкода від катастрофи оцінювалась спеціа­лістами у 18 млрд карбованців, непряма — до 250 млрд карбован­ців у цінах 1887 року [1].

В Україні проживає більш як 2 мільйони 300 тисяч громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи [2].

Можна зазначати й інші різноаспектні негативні тяжкі наслідки цієї катастрофи для України та ряду інших країн світу. Їх обсяг та зміст обумовили необхідність закріпити відповідне положення в Конституції України. Забезпечення екологічної безпеки і підтри­мання екологічної рівноваги на території України, подолання Чор­нобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов' язком держави (ст. 16 Конституції України). Мабуть важко знайти країну, в кон­ституції якої наголошувалось би на необхідність подолання на­слідків такої крупної, техногенної чи іншої подібної катастрофи.

Крім зазначеного конституційного положення, і в ряді інших стат-тей Основного Закону України йде мова про забезпечення відповід­них прав та гарантії їх реалізації, зокрема і тих, які прямо або по­бічно випливають із необхідності подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи (ст. 3, 36, 43, 46, 47, 48, 49, 50, 56 та інші). Проте, не дивлячись на закріплення в Основному законі нашої держави цих важливих конституційних положень, їх розвиток у поточному зако­нодавстві, практика життя свідчить про те, що вони ще далекі від повної реалізації. Це стосується, зокрема, виконання Загальної про­грами ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006— 2010 рр., розв'язання проблем медичного та соціального характеру, що випливають унаслідок радіактивного забруднення території, со­ціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи, охо­рони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, ще неналежна координація діяльності держав­них органів, установ, організацій та об' єднань громадян, які покли­кані вирішувати різні проблеми в цій сфері та інші.

Одним із шляхів вирішення багатьох чорнобильських проблем є наявність необхідної системи законодавства та його ефективно­го використання у цій сфері правового регулювання. Загальнові­домо, що законодавство та його систему розглядають у вузькому й у широкому плані. Коли мова йде про систему законодавства у вузькому плані, то під ним розуміють систему законів, які прий­маються Верховною Радою України як єдиним органом законо­давчої влади України (ст. 75 Конституції України). Крім законів, до цього законодавства включається відповідно до ст. 9 Консти­туції України чинні міжнародні договори, згода на обов' язковість яких надана Верховною Радою України, тобто мова йде про ра­тифіковані міжнародні договори. Щодо законодавства у широко­му плані, то в ньому об' єднуються закони та інші підзаконні нор­мативно-правові акти, які приймаються здебільшого органами виконавчої влади (а це постанови Кабінету міністрів, накази, ін­струкції та інші нормативно-правові акти міністерств та відом­ств). Недивлячись на те, в якому розумінні, широкому чи вузько­му, йде мова про законодавство, в будь-якому випадку мова йде про офіційне закріплення, вираження відповідних правових норм. Як у законодавстві в цілому, так і в кожному окремо взятому за­коні та іншому нормативно-правовому акті потрібно дотримува­тись відповідної системності. Недарма, коли ведуть розмову про систему законодавства, то розуміють під нею форму зовнішньоговираження правових норм у системі відповідних нормативно-право­вих актів, а коли мова йде про систему права, то під цим розуміють систему правових норм, що становлять зміст цих актів. Як система законодавства, так і система права покликані регулювати відповідні суспільні відносини і в основному кореспондуються між собою.

Систему законодавства, що діє у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, ми будемо розглядати у широкому його розумінні, оскільки тут діють норми Конституції України, значної кількості законів та інших нормативно-правових актів.

Загалом нормативно-правова база з питань Чорнобильської катастрофи містить 800 документів, які покликані регулювати різ­ні аспекти суспільних відносин у сфері подолання її наслідів.

Основу нормативно-правової бази з питань Чорнобильської катастрофи безперечно, як уже зазначалось, складають норми конституційного права. Їх сутність вже розглядалась вище. Серед цих норм можна виділити дві їх групи: перша — норми Консти­туції України, які безпосередньо відносяться до Чорнобильської катастрофи (наприклад, ст. 16), та друга — норми, які мають де­що побічне значення до неї (наприклад, ст. 3, 36, 43, 46 та інші). Не дивлячись на те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської ка­тастрофи» від 28 лютого 1991 року [3] носить міжгалузевий ха­рактер, оскільки в ньому є норми, які можна віднести до різних галузей права, значна частина норм відноситься до конституцій­ного права і містить основні положення щодо реалізації консти­туційних прав громадян на охорону їх життя і здоров' я, соціаль­ного захисту, закрема і тих, хто постраждав у наслідок Чорно­бильської катастрофи. В цьому ж законі ми знайдемо норми тру­дового, житлового, цивільного, транспортного, земельного, бан­ківського, аграрного, медичного права, права соціального забез­печення та інших галузей. Цей висновок можна зробити, якщо проаналізувати, наприклад, зміст норм розділу IV «Соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської ка­тастрофи. Загальні компенсації та пільги».

Різногалузеві норми закріплені і в інших розділах зазначеного закону, зокрема, в розділі VI «Захист населення, яке потерпіло від Чорнобильської катастрофи», в розділі V±± «Особливості ре­гулювання праці громадян, які працюють на тириторіях радіоак­тивно забруднених», у розділі V±±± «Пенсії і компенсації особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4»

Вони знайшли свій подальший розвиток і в Загальнодержав­ній програмі подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006—2010 роки, затвердженій Законом України від 14 березня 2006 року та інших нормативно-правових актах.

Особливо хотілося би звернути увагу на частину національного законодавства України, до якої входять чинні міжнародні догово­ри, згоду на обов' язковість яких було надано Верховною Радою України. Аналіз системи цих міжнародних договорів дає можли­вість виділити перш за все договори, які безпосередньо відносять­ся до проблем, пов' язаних з міжнародним співробітництвом у сфе­рі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. До них можна віднести, наприклад, Угоду про грант (Проект ядерної безпеки Чор­нобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та роз­витку (як Розпорядником коштів Гранта з Рахунка ядерної безпеки), Кабінетом Міністрів України та Державним комітетом ядерного ре­гулювання України (як Одержувачем), яка була ратифікована Зако­ном України 20 січня 2010 року, Рамкова угода між Україною та Європейским банком реконструкції та розвитку стосовно діяльно­сті Чорнобильського Фонду «Укриття» в Україні від 20 листопада 1997 року — ратифікована 4 лютого 1998 року та ін.

±нша ж група міжнародних угод, не дивлячись на те, що вони носять політичний, рамковий характер, але вони містять і норми, які стосуються Чорнобильської аварії. Так, у Договірі про друж­бу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Фе­дерацією від 31 травня 1997 року зазначено, що Високі Договірні сторони співробітничають у ліквідації наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС. Аналогічні норми містяться і в міжнародному до­говорі між Україною та Королівством Бельгії, Французькою спіль­нотою Бельгії, Фламанською спільнотою Бельгії, Німецькомовною спільнотою Бельгії, Валлонським регіоном Бельгії, Фламанським регіоном Бельгії від 23 квітня 1997 року. В політичних договорах України з рядом інших держав можна також зустріти норми, що стосуються міжнародного співробітництва у зазначеній сфері.

Крім законів та міжнародних договорів, які приймаються або ратифікуються законодавчим органом — Верховною Радою Украї­ни, немало прийнято нормативно-правових актів, що стосуються ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Кабінетом Мі­ністрів України. До таких необхідно віднести, наприклад, поста­нови «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильськоїкатастрофи» від 21 травння 1992 року, «Про порядок видачі по­свідчення особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 25 серпня 1992 року, «Про порядок відселення та самостійного переселення громадян з території, що зазнала ра­діоактивне забруднення в наслідок аварії на Чорнобильській АЕС» від 16 грудня 1992 року, «Про надання одноразової дер­жавної допомоги сім' ям, що виховують дітей, які стали інваліда­ми в наслідок Чорнобильської катастрофи, та дітей в яких вида­лено щитовидну залозу» від 8 лютого 1996 року, «Про забезпе­чення додаткових гарантій працівникам, які вивільняються з роботи у зв' язку із достроковим зняттям з експлуатації на Чорно­бильській АЕС» від 21 серпня 1996 року та ін.

Значна кількість актів у сфері, яка стосується подолання на­слідків Чорнобильської катастрофи, видається Президентом Украї­ни. Їх кількість становить біля 130. Ці укази носять як норматив­ний, так і індивідуальний характер. Здебільшого це акти індиві­дуального характеру, які стосуються призначення та звільнення міністрів України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та їх заступників. Таких «кадрових» указів біля 100. Це свідчить про нестабільність керівництва цим міністерством, що безперечно веде до відповідних негативних наслідків у його діяльності. ± до­сить незначна кількість указів Президента України, які носять нормативний характер. Наприклад, укази Президента України від 5 березня 2004 року «Питання міністерства України з питань над­звичайних ситуацій та у справах захиту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи», «Про національну раду з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи» від 11 грудня 2006 року та деякі ін.

Немалу питому вагу у системі нормативно-правових актів зай­мають накази та інструкції нормативного характеру центральних органів виконавчої влади. Їх кількість становить понад 100. Це ак­ти Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катаст­рофи, Міністерства праці та соціальної політики України, Мініс­терства охорони здоров' я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Міністерства служби безпеки України, Міністерства фінансів України та інших органів. Наприклад, накази Міністерства України з питань над­звичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи «Про затвердження Порядку вико­ристання коштів, що виділяються на утримання центрів, відді­лів (підвідділів) або посадових осіб, які безпосередньо зай­маються питаннями організації оздоровлення осіб, постраждалих у наслідок Чорнобильської катастрофи» від 22 жовтня 2002 року, Міністерства праці та соціальної політики України «Про встанов­лення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчу­вання громадянам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи на 2010 рік» від 31.05.10; Міністерства фінансів України «Про затвердження порядку перерозподілу бюджетних призначень на цетралізовані заходи з оздоровлення громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, між адміні­стративно-територіальними одиницями на 2009 рік» від 27 січня 2009 року та ін.

У ряді випадків видаються спільні накази відповідних органів центральної влади.

Слід зазначити, що абсолютна кількість цих наказів, оскільки вони зачіпають права громадян, відповідним чином реєструються в Міністерстві юстиції України. Без такої реєстрації вони не на­бувають юридичної сили, тобто не є чинними.

Закони та інші нормативно-правові акти, які діють у сфері по­долання наслідків Чорнобильської катастрофи, можна поділити на комплексні, в яких містяться норми різних галузей права, та чисто галузеві. Наприклад, до комплексних, міжгалузевих зако­нів слід віднести Закон України «Про поводження з радіоактив­ними відходами» від 30 червня 1995 року [4]. Так, у розділах ±±— IV цього закону визначена компетенція оргнів державної влади у сфері поводження з радіоактивними відходами (ст. 5—8). Наприк­лад, у розділі ±± визначено компетенцію Верховної Ради України (ст. 5), Кабінету Міністрів України (ст. 6), Автономної Республі­ки Крим (ст. 7) та місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (ст. 8). Норми цих статей слід віднести відповідно до конституційного та адміністративного права. Норми V розділу зазначеного закону «Обов' язки юридич­них та фізичних осіб під час поводження з радіоактивними відхо­дами» необхідно віднести до господарського права. Норми розділу IX «Правовий режим територій відведених під сховища радіоак­тивних відходів та об' єкти, призначені для поводження з радіоак­тивними відходами», здебільшого тяжіють до норм земельного пра­ва. Мають певну галузеву належність і інші норми цього закону.

До міжгалузевого, комплексного нормативно-правового акту можна віднести і Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастро­фи» від 28 лютого 1991 року.

Хотілось би звернути увагу, що норми окремих законів Украї­ни, які регулюють суспільні відносини в інших сферах, також мі­стять норми, що стосуються питань, пов'язаних з Чорнобильсь­кою катастрофою. Наприклад, у Законі України «Про основи на­ціональної безпеки України» від 19 червня 2003 року [5] до за­гроз національним інтересам і національній безпеці України в еко­логічній сфері відносяться неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи; значне антро­погенне порушення і техногенна перевантаженість на території України, зростання ризиків, виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів (ст. 7). До одного із основ­них напрямів з питань національної безпеки Закон відносить здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об' єктів і надійний радіаційний захит населення і дов­кілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС (ст. 8).

Подібним чином можна охарактеризувати й окремі норми За­кону України «Про правові засади цивільного захисту» від 24 черв­ня 2004 року [6]. В цьому законі, наприклад, є спеціальна стаття 33 «Органи мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та інших надзвичайних ситуацій» та деякі ін.

Відповідні норми, що стосуються регулювання відносин, що випливають із подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, закріплюються в окремих галузевих кодексах (у Водному кодексі України (ст. 84), Земельному кодексі України (ст. 14), Лісовому ко­дексі України (ст. 102), Господарському кодексі України (ст. 413), Бюджетному кодексі України (ст. 87) та ряді інших).

Звертає на себе увагу те, що чорнобильське законодавство є досить динамічним та нестабільним. Так, наприклад, Закон Украї­ни «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року було внесено понад 40 змін та доповнень.

Як відомо, важливе значення має не лише система того чи ін­шого законодавства, а й стан його виконання. Як не прикро ви­знавати, але вимоги окремих законодавчих актів не виконуються.

Так, законами України про Державний бюджет України на 2006— 2007 роки зупинялась дія окремих статей закону, а розміри ком­пенсаційних виплат та допомог встановлювалась урядовими ак­тами. У зв'язку з цим, Конституційний Суд України своїм рішен­ням від 9 липня 2007 року визнав неконституційним таке зупи­нення норм, що призвело масове звернення громадян до судів з позовами про здійснення виплат у розмірах визначених законом, у тому числі за попередні роки. За станом на 1 березня 2008 року, сума, що підлягає виплаті за рішенням судів, перевищувала 140 мільйонів гривень [7]. Дійсно, рішення Конституційного Су­ду відповідає частині 3 статті 22 Конституції України, в якій за­значено, що при прийнятті нових законів, або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існу­ючих прав і свобод.

Надзвичайно важливою є проблема щодо забезпечення жит­лом громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катас­трофи. Мова йде про надання житлового приміщення, самостійне придбання, побудову та добудову його. Є навіть відповідна про­грама з цього питання. Зокрема, на квартирному обліку нині зна­ходиться 39,5 тисяч сімей, осіб, які постраждали в наслідок Чор­нобильської аварії. Для того, щоб задовольнити їх житлові потре­би, визачені відповідним законодавством, і, враховуючи, що останнім часом щорічно надавалось біля 300 квартир, потрібно більше ніж 130 років. Як кажуть, люди стільки не живуть, тим паче ті, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Адже відомо, що розпад окремих радіонуклідів, які наносять здо­ров' ю людей, відбудеться кілька сотень років. Така ситуація по­яснюється тим, що в законах про державний бюджет таких кош­тів передбачається не достатньо, а в Законі України «Про державний бюджет на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року [8] зо­всім їх не передбачено.

Ці та інші факти свідчать про те, що задекларовані сьогодні в Україні на законодавчому рівні заходи щодо соціального, меди-ко-санітарного, радіологічного захисту постраждалого населен­ня не в змозі забезпечити необхідний рівень умов проживання, охорони здоров' я, довкілля громадянам. У багатьох випадках це пов' язано з відсутністю належного механізму реалізації поло­жень законодавчих актів у практичній діяльності особливо ор­ганів виконавчої влади різного рівня — від вищих та централь­них до місцевих.

Потребує свого вдосконалення система та правовий статус ор­ганів держаного управління, функції яких пов' язані з успішною реалізацією вимог чорнобильського законодавства. Так, на сьо­годні згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1539, МНС є голов­ним органом у системі центральних органів виконавчої влади із зазначених вище питань. Зроблений нами лише оглядовий аналіз показує, що із понад 60 повноважень, які покладені на МНС згід­но до зазначеного положення, лише біля 13 % із них стосуються розв' язання «чорнобильських» проблем, серед них такі, як забез­печення зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетво­рення об' єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему, здійс­нення заходів щодо зниження рівня опромінення та створення умов для забезпечення життєдіяльності на радіоактивно забруд­нених, унаслідок Чорнобильської катастрофи, територіях; органі­зація та контроль виконання завдань щодо відселення громадян з радіоактивно забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій; забезпечення координації робіт у зонах, що зазнали радіаційного забруднення, проведення радіоекологічного моніто­рингу на радіоактивно забруднених, унаслідок Чорнобильської катастрофи, територіях та ін.

Отже, по-суті, МНС опікується досить вузьким колом питань, що стосуються забезпечення безпечного стану та радіаційної і ядерної безпеки зони відчуження та об'єкта «Укриття», пово­дження з радіоактивними відходами.

Питання соціального захисту населення відійшли до компетен­ції Міністерства праці та соціальної політики України. Однак, на сьогодні дане міністерство практично не взмозі вирішити жод­ної проблеми «чорнобильців». Мабуть тому найбільше нарікань, і вони були висловлені учасниками парламентських слухань у 2009 році, лунало саме щодо діяльності цього міністерства. Адже, серед його 50 повноважень, що визначені положенням (за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 листо­пада 2006 року № 1543), лише 2, стосуються «чорнобильців», це — організація та координація робіт, пов'язаних з визначенням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи, та забезпеченням здійснення заходів щодо їх соціального захисту; а також здійснення у межах своїх повноважень контро­лю за додержанням законодавства з питань надання пільг особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншимгромадянам [9]. До речі, органам прокуратуридавно потрібно бу­ло б вивчити питання про законність надання чорнобильських пільг як окремим грамадянам, так і посадовим особам.

Виходячи з вище викладеного, назріла гостра необхідність створення єдиного органу виконавчої влади, який би займався вирішенням питань, пов' язаних з ліквідацією наслідків Чорно­бильської катастрофи. Тим більше, що в постанові Верховної Ради України «Про стан, заходи і перспективи подолання нас­лідків Чорнобильської катастрофи» від 18 квітня 2008 року, яка була прийнята по результатам відповідних парламентських слу­хань, що відбулися 1 квітня 2008 року, було доручено Кабінету Міністрів України створити центральний орган виконавчої вла­ди з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи в установленому Конституцією України порядку [10]. Але й ця постанова Верховної Ради, як і ряд, прийнятих нею законів, не виконується.

Не доцільним, з нашої точки зору, є ліквідація у 2006—2007 ро­ках підрозділів з радіологій та радіаційного захисту, які знаходи­лись у підпорядкуванні Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Міністерства охорони здоров' я та Міні­стерства аграрної політики. І це при тому, що Україна є зоною підвищеного радіаційного ризику.

Непоодинокі випадки, пов' язані із порушенням законодавст­ва у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (це незаконна торгівля забрудненими радіонуклідами деревиною, м' ясом диких тварин та птахів, рибою, грибами та ягодами, ме­талом тощо). На парламенських слуханнях у Верховній Раді України 16 квітня 2008 року на той час заступник Генерального прокурору України пояснила через що це відбувається. Через те, що, за її словами, 285 кілометрів зони і досі необгорожено. В зв' язку з цим спокійно вивозиться і деревина, і риба. Вона наве­ла приклад, коли працівники міліції затримали машину, де було півтонни риби, склали акт про те, що рибу знищенно, але на місці, де її знищили і закопали залишків риби не було. Коли бу­ли вивчені документи, то з' ясувалося, що один з тих, кого за­тримали, має на оболонському ринку м. Києва торгові точки. Така сама ситуація з вивозом деревини [11].

А скільки встановлених випадків, що випускники шкіл посту­пають на «пільгових умовах» по підроблених, липових чорно­бильських довідках. А хто знає скільки «псевдочорнобильців»?

За різними неофіційними даними вони становлять 20—30 %. Є приклади, коли ліквідаторами були визнані особи 1980 року наро­дження. Хотілося би у даному випадку поставити питання перед правоохоронними органами: хто і чи їх багато за ці службові зло­чини були притягнуті до кримінальної відповідальності, наприк­лад, по ст. 366 «Службове підроблення» Кримінального Кодексу України? Адже дане діяння карається штрафом до 50 неоподатко­ваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до 3 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до 3 років. А те саме діяння, як­що воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. А за цими злочинами приховуються й інші, такі як хабарі, надання не­законних послуг, пільг, навіть при вступі до вузів тощо [12].

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В Ф Опришко - Загальні питання законодавства щодо подолання наслідків чорнобильської катастрофи

В Ф Опришко - Правові питання подалання наслідків чорнобильської катастрофи

В Ф Опришко - Особливості підготовки юристів у непрофільних вищих навчальних закладах