Ю В Мацієвський - Зазираючи у майбутнє сценарії інволюції дефектної демократії в україні - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 321.7(477)

Мацієвський Ю, В.

ЗАЗИРАЮЧИ У МАЙБУТНЄ: СЦЕНАРІЇ ІНВОЛЮЦІЇ ДЕФЕКТНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ

У постранзитологічній літературі утверджується думка, що гібридні режими не є чимось перехідним від авторитаризму до демократії, а становлять окремий тип. Якщо гібридні режими є побічним продуктом демократичних транзитів, або їх невдачі, то чи можуть вони змінюватись? Яке майбутнє «гібридних» режимів? Чи здатні еони виживати І за яких умов? Виходячи з того, що Україна є гібридним режимом, зокрема таким його різновидом, як «дефектна» демократія, яким є майбутнє України? Іншими словами, чи збереже вона суверенітет І тери­торіальну цілісність за теперішніх несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов? У цій розвідці здійснено спробу зважити перспективи України, виходячи з логіки дій нової владної команди.

Ключові слова: політичні/й режим, «дефектна» демократія, «патронажне президентство», криза, розпад

Б псстранзитологической литературе утверждается мнение, что гибридные режимы не являются чем-то переходным от авториризма к демократии, а составляют отдельный тип. Если гибридные режимы являются побочным продуктом демократических транзитов, или их неудачи, то могут ли они меняться? Какое будущее «гибридных» режимов1? Способны ли они выживать и при каких условиях? Исходя из тоге что Украина является гибридным режимом, в частности таким еяо подтипом, как «дефектная» демократия, каким представляется ее будущее? Иными словами, сохранит ли она суверенитет и территориальную целостность в нынешних неблагоприятных для нее внутренних и внешних условиях? В данном исследовании предпринята попытка взвесить перспективы Украины, исходя из логики действий новой команды.

Ключевые слова: политический режим, «дефектная» демократия, «патронажное президентство», кризис, распад.

in «consotidology» research there is an idea that «hybrid» regime is not something of a transitional form of regime moving from authoritarianism to democracy, but a separate type of regime. If the hybrid regimes are a byproduct of democratic transition, or failure, are they able to change? What is then the future of «hybrid» regimes? Are they able to survive and under what conditions? Based on the fact that Ukraine is a form of hybrid regime, known as «defective» democracy, what is the future of Ukraine? In other words, would it be able to preserve its sovereignty and territorial integrity in the adverse domestic and international conditions? This research seeks to weigh the prospects of Ukraine, considering the logic of the new government.

Key words: Political regime, defective democracy, patronal presidentialism, crisis, breakdown.

Формулювати перелічених вище питань зумовлене тривалими негативними тенденціями у внутрішній і зовнішній політиці України, що загострилися з кінця 2008 р. Перші десять місяців президентства В. Януковича свідчать про те, що тема реформ, на жаль, залишається домінантою Інформаційних приводів, але не рішень. Цьому є принаймні одне пояснення. Президенту з усісю його командою потрібна суспільна підтримка. Без неї набагато важче буде завершити будівництво надцентралізованої вертикалі влади, яке він почав відразу після виборів. Підживлення інформа­ційного простору повідомленнями про плани проведення спортивних заходів (Свро-2012 та ідеєю проведення зимової олімпіади) повинні підтримати створений імідж реформаторів І тим самим забезпечити легІтимність.

Проте відсутність реформ буде й далі погіршувати добробут населення, що неодмінно вдарить по рейтингу, а спроба реформ матиме ті ж самі наслідки. Ллє почати реформи набагато важче, ніж про них говорити, тому реформи,очевидно, будуть принесені в жертву боротьбі за повноваження.

Падіння довіри до президента і до всіх ключових Інститутів влади, зафіксоване соціоло­гами у серпні, триває й далі [І]. Проблема забезпечення легітимності, напевно, буде вирі­шуватись з допомогою медійних засобів. Але презентації інноваційних проектів чи заяви про входження протягом наступних десяти років до групи 20 найбільш розвинутих країн світу не покращать ситуації. Такі дії влади, попри особисту поразку, можуть мати куди гірші наслідки для держави.

Особливості української «дефектної демо­кратії»

Спочатку з'ясуємо, який тип режиму сформу­вався в Україні на момент обрання В. Януковича Президентом України. Цей режим найчастіше називають «гібридним», з такими уточненнями, як «електоральна демократія», «нсліберальна демо­кратія» чи «дефектна демократія». Особисто я схиляюся до останнього концепту, який дає змогу чітко розмежувати ліберальну- демократію від «дефектної» на основі трьох показників: політич­ної участі, політичної конкуренції і конститу­ціоналізму. Останній принцип означає дотримання Конституції всіма головними політичними гравцями і гарантії прав та свобод громадян [2].

Якщо в Уїсраїш політична участь і політична конкуренція проявлялися хоч '. з різною інтен­сивністю, проте протягом усього періоду неза­лежності, то дотримання Конституції і прав людини так і ке стало звичкою. Навпаки, доміну­вання неформальних практик на противагу формальним інститутам, або постійна «гра з правилами» стали виразною ознакою політичної культури українських едіт. Таким чином, відсут­ність правової держави, порушення прав громадян і постійне намагання змінити правила є суттєвими дефектами української демократії. Крім того, протягом двадцяти років Україна не змогла здійснити необхідні структурні реформи і тому опинилася у своєрідній «сірій зоні». «Блукання манівцями» (Muddling along) стало типовою метафорою для характеристики українського транзиту [3J.

Україні, на відміну від Латиноамериканських чи Східноєвропейських країн, крім побудови демократичних і ринкових інститутів, довелося вирішувати питання національного та державного будівництва. На жаль, протягом двадцяти років незалежності жодне з цих завдань до кінця не було виконано.

Несприятливі структурні чинники обтяжува­лися відсутністю політичної стабільності і де­структивною поведінкою політичних еліт. Однак з таким невтішним балансом Україна здала тест на подвійну передачу влади, вперше - у 1994 р. і вдруге - у 2004 р. Здавалося б, що демократичний імпульс «Помаранчевої революції» скоригус траєкторію українського транзиту, а конкуренті вибори  2010   р.   закріплять  рух  України до демократії. Проте президентом стала людина, яка стверджує, що «демократія - це порядок». Порядок, який, з точки зору В. Януковича, є осно­вою стабільності, означає відсутність конфліктів і середовища, де вони народжуються, - плюралізму, й, очевидно, групи, яка незгодою з діями влади провокує конфлікти, - опозиції. Отже, «вимушений плюралізм», який сформувався ще в часи Л.. Кучми і зміцнів протягом президентства В. Ющенка стає зайвим у планах В. Януковича. Не буду називати Януковича диктатором, але метою будь-якого Президента на пострадянському просторі є максималїзація влади. Чи вдасться В. Януковичу змінити таку «вимушену плюралістичну» систему моністичною покаже не час, а здатність суспільства протистояти бюрократичному тискові І сваволі, яка насувається на країну. Діагноз

Держава, у сенсі політичного утворення, що має законну юрисдикцію і контроль над визна­ченою територією, право на прийняття рішень від імені всього населення, монополію на легітимне застосування сили, визнаний уряд і суверенітет, усе більше втрачає ці ознаки і перетворюється на замкнуту корпорацію з викачування ресурсів. Зона втрачає контроль над своєю територією, не може підгримувати власну безпеку і не може виконувати внутрішні і зовнішні функції. За визначенням, цс «занепадаюча держава».

Причин того багато, і вони відомі. По-перше, немає Конституції, яку виконують. Конституцію порушували з моменту її прийняття, але особливо активно - після внесення змін у грудні 2004 року . Рішення Конституційного Суду від 01.10.2010 про введення в дію Конституції 1996 р. відбулося без участі Верховної Ради, що суперечить принципу внесення змін до Конституції [4]. Тому очевидно, що Конституція буде порушуватись і далі. По-друге, гілки влади після п'ятирічної боротьби атрофувалися І зберігають тільки зовнішні ознаки Уряд перетворився на «виконавчий комітет» при адміністрації президента і займається здебільшого «освоєнням» бюджетних коштів. Верховна Рада втрачає роль законодавчого органу в міру збільшення пропрезидентської більшості. Якщо раніше суперечності між кількома політико-економічннми групами (ПЕГ) забезпечували якусь динаміку, то з приходом «донецьких» вона зникла. Судова гілка перестала виконувати функцію дотримання законності і стала ресурсом у політичній боротьбі.

Президент намагається виправити ці вади, вибудовуючи і іііерцентралізовану вертикаль виконавчої влади з офіційною метою «наведення порядку», а насправді прагне компенсувати всі свої попередні поразки, встановити контроль над усіма ресурсами і фінансовими потоками та забезпечити максимально можливе перебування при владі.

Це шлях у минуле до відновлення системи «патронажного президентства» [5], що спирається не  так  на  формальні   повноваження,  як нарозгалужену мережу неформальних правил, які, проте, виявляються більш дієвими, ніж формальні. Президент-патрон за добру службу може «віддати у користування» підприємство, галузь чи регіон, або навпаки, відібрати останню сорочку. В Україні ця система була створена за президентства Кучми, але нікуди не зникла за президентства Ющенка. Останній, однак, не шантажував і не переслідував політичних опонентів чи журналістів.

З наближенням кінця президентських повнова­жень оточення може залишити патрона і підтри­мати опозиційного кандидата, який, ставши президентом, продовжить попередню практику.

Попри ганебну міцність, такі режими не­стабільні, неефективні і переважно нелегітимні, але найгірше те, що вони паразитичні, позаяк засновані на рептоорієптсзаній економіці.

Оскільки патронажно-клісіггелістські відносини є реанімацією феодальних відносин у політичній сфері, рентоорієнтована поведінка еліт є тим самим явищем у сфері економіки. Рентоорієнто­вана економіка відрізняється від прибутково-оріснтованої тим, що тут економічні гравці не інвестують у модернізацію галузей чи технологій, а використовують ресурси й інфраструктуру доти, доки ті можуть давати зиск. Така економіка є питомо колоніальною, незалежно від чого, чи колонії є внутрішніми, чи зовнішніми складовими Імперії. Коли імперії гинуть, колоніальні інститути зберігають свій вплив, якщо еліть не можу і ь чи не хочуть їх змінити.

У політично і економічно слабких суспільствах політико-екокомічні групи здатні визначати фср-г.іування (■правил гри» шляхом купівлі урядовців і політиків. Бізнес завжди тяжіє до влади і навпаки, але там, де немає ефективних механізмів стри­мування цього руху, бізнес «зливається» з владою, і держава стає «захопленою» кланами (captured state) [6].

Україна є майже типовим прикладом постколо-ніальної" економіки, що стала жертвою ренто-орієнтованих політико-економічних груп. Що є емпіричними ознаками «захоплення»?

По-перше, це регуляторне законодавство, по-друге, - відсоток тіньової економіки, і, врешті, показник корупції. Остання с не просто «масти­лом», що полегшує бізнесу можливість впливати на законодавство, а невід'ємним інститутом політичної й економічної систем.

У рейтингу сприятливості податкових систем за 2010 рік Україна виявилася на 181 сходинці зі 183 країн [7]. У рейтингу сприятливості ведення бізнесу - на 142 місці зі 183 країн [8]. а в рейтингу економічної свободи - 162 зі 179 країн і 43 з 43 з тих, що були включені до рейтингу в Європі [9]. Який відсоток економіки перебуває в тіні? Як зізнаються самі податківці, «у тіні - не ЗО, не 50, а всі 90 відсотків економіки» [10].

За індексом сприйняття корупції Україна стабільно перебуває серед найбільш корумпованих країн Європи. Станом на 2009 ми були на 146 місці зі і 80 країн [11]. Станом ще на 1999, за індексом захоплення держави, з 22 посткому­ністичних країн Україна опинилася на третьому місці поряд із Росією, після Азербайджану і Молдови [12].

Існують ще два індекси, про які рідше згадують. Це індекс «недієздатності» держав (Failed State Index - FSI), що складається амери­канською дослідницькою організацією «Фонд Миру» (Fund for Peace) [13], й Індекс «крихкості» держав (State Fragility Index - SFI) [14], який визначається колективом американських учених у рамках проекту дослідження динаміки політичних систем - Polity IV, що охоплює період з 1800 до

2009 р.

За рейтингом «недієздатності» держав станом на 2010 Україна залишається на 110 місці зі 177 країн з 69,7 балами зі 120 (чим виший індекс -тим гірша ситуація). Ми потрапили до найбільшої групи держав зі значним потенціалом виникнення внутрішнього конфлікту чи занепаду. Для порівняння - найгірша ситуація у Сомалі (1 місце зі 114 балів), де фактично немає держави і триває громадянська війна, а найкраща - у Норвегії 1177 місці; і 18,7 балів).

Протягом п'яти останніх років Україна демонструє покращення свого індексу - з 88,8 ба­лів (39 місіїе) у 2005-му до 69,5 балів (ПО місце) у

2010 р. В аналізі динаміки показників країни автори огляду відзначають позитивні наслідки Помаранчевої революції, проте країна і далі перебуває в іоні ризику.

За індексом «крихкості» держав ми знаходи­мося у верхній частині їрупи стабільних країн із показником 6 з 25 (чим вищий бал. тим вища нестабільність).

Ці два індекси прямо вказують на стабільність держави, але вони дивно контрастують з десятком інших індексів, де Україна виглядає набагато гірше. Наприклад, за Індексом політичної не­стабільності, що складається розвідувальним підрозділом британського журнаїгу «Тпє Economists ми перебуваємо на 16 місці зі 165 країн у групі з дуже високим ризиком виникнення соціального протесту [15], шо й виявився у найбільшому з часу «Помаранчевої революції» протесті підприємців проти ухвалення урядового законопроекту податкового кодексу. Проте як же пояснити таку відмінність в індексах? Справа в тому, що ці, як і інші Індекси, складені з метою загального порівняння країн і груп країн за певними показниками. Вони лише фіксують стан країни І не дають інформацію про зміну ситуації у майбутньому.

Ці індекси не с політично вмотивованими чи суб'єктивними оцінками, але й не є абсолютно коректними щодо особливостей тієї чи іншої країни. Вони лише дають загальне уявлення про світову динаміку за певними показниками.

Якщо внутрішньополітична складова всього періоду президентства Ющенка відзначалася посиленням політичного суперництва, що вилилось у  декілька  політичних  криз,   то  з приходом

Януковича суперництво зникає і наступає період консолідації еліт навколо нового «патрона». Економіка в умовах політичної нестабільності залишалась «на плаву» (що є парадоксом, з точки зору ринкової економіки), доки зберігався попит на продукцію хімічної і металургійної промисло­вості. Як тільки попит упав, стан української економіки погіршився чи не найбільше в Європі.

Тепер економічна криза змінила політичну. Але ми не бачимо політичних рішень, які б сприяли виходу з кризи. Ми бачимо централізацію влади під гаслами «подолання кризи». Справж­нього відновлення керованості державного управління так і не досягнуто. Оприлюднення в ніч з 9 на 10 грудня указу президента № 1085 «Про оптимізацію системи органів виконавчої влади», крім публічної мети здійснення давно назрілої адміністративної реформи, має ще й приватну -збільшення повноважень. Відтепер президент за формального подання прем'єр-міністра призначає керівників Інспекцій, агентств, служб, а потен­ційно й інших структур «центральних органів виконавчої влади». Практика «вичавлювання» політичних опонентів з усіх гілок і рівнів влади й далі видаватиметься за ознаку ефективного управління

Нинішня влад», як і попередня, не визнає принципу досягнення стабільності - побудову національного консенсусу шляхом відмови від ідеї «переможець отниму є все». Доки «еліти» в Україні не зрозуміють, що перемога на виборах не може бути абсолютною, як і поразка, доти виборл відбуватимуться в умовах постійної небезпеки зміни «правил гри».

Україна залишається погано керованою терито­рією, що зберігає формальні ознаки держави. При збігові несприятливих факторів і деструктивної поведінки керівництва гака «занепадаюча дер­жава» може припинити своє існування.

У 2005 р. Ющенко мав можливість почати необхідні реформи, але втягнувся у деструктивне протистояння з Тимощенко і парламентом. Час було втрачено. Ми ні на крок не наблизились ані до НАТО, ані до ЄС. «Вікна можливостей» для України зачинилася.

Янукович ще маг. час, шоб почати справжні структурні реформи, хоча зовнішньополітична й економічна ситуація набагато гірша, ніж у 2005 p., та скидається на те, що президент більше стурбований концентрацією влади, ніж майбутнім країни. А країна у набагато гіршому стані, ніж вона була у 2005 р. Тепер перед владою набагато більше викликів, ніж п'ять років тому. Тоді відкривалися можливості. Тепер насуваються загрози.

Що чекає на Україну, якщо необхідних реформ не буде? А якщо реформи будуть, то які, і якими будуть очікувані й неочікувані наслідки?

Прогноз

Очікувати покращення економічної ситуації ні в цьому році, ні в коротко- чи середньостроковій перспективі не доводиться. Падіння української економіки у 2009 р. склало 15,1 %, що становить 62,9 % від 1990 р. За 3-4 % росту ВВП виходити з кризи ми будемо ще довго. Зростання сукупного державного боргу у 2010 р. перевищило 51 млрд дол, що становить близько 40 % ВВТТ, а уряд далі розраховує на кредити.

Що чекає на Україну протягом наступних кількох років? Погляньмо на ситуацію з точки зору того, що обіцяє влада, і того, що вона насправді робить. Вимальовується два сценарії розвитку подій Із двома однаково негативними наслідками. Ці сценарії умовно можна назвати «реформи в обмін на демократію» та «імітація реформ і концентрація влади».

Реформи в обмін на демократію. Здійснені бюрократичними методами представниками ра­дянської номенклатури, вони полегшать податкове навантаження на великий бізнес і перекладуть Його на малий і середній. Добробут населення не покращиться, що неодмінно ще більше вдарить по рейтингу президента.

Централізація влади призведе до обмеження політичної конкуренції, свободи діяльності ЗМ1 і дієвості опозиції. Авторитаризму ні у вигляді персоналїстського. ані однопартійного правління не буде, проте держава вже поринає у вир беззаконня і бюрократичного свавілля, що виявляється у нехтуванні державними службов­цями законом, зловживанні службовим станови­щем, збільшенні корупції і звуженні публічної сфери [16].

У цій ситуації раціональною стратегією для населення є пристосування, а не опір, з чим українці добре знайомі. Протести підприємців у Києві та інших містах країни, викликані ухва­ленням нового податкового кодексу, станом на початок грудня 2010 р. не знайшли підтримки ні у робітників бюджетної сфери, ні у студентства, ні у пенсіонерів, що виглядає швидше як акт відчаю, ніж реакція здорового громадянського суспільства. Поступове звуження держави лише до фіскальних, наглядових і репресивних функцій може пере­творити Україну в поліцейську державу, яка від ресурсного виснаження і зовнішнього тиску може перейти в категорію Failed State. Провал нового президента та прем'єра у боротьбі з політичною й економічною кризою може привести до подібних наслідків - розвитку політичних патологій, тобто поглиблення кризи, посилення політичних конфліктів, повної нівеляції будь-яких правил політичної гри, і, як наслідок, до втрати фізичного контролю над територією і статусу суверенної держави.

Щоб виправдати негативні соціальні наслідки реформ, влада може вдатися до маневрів - спробує знайти винних серед лідерів БЮТ, проведе кілька судових процесів із метою переключення уваги громадськості на «справжніх» винуватців.

Якщо ж команда Януковича піде іншим шляхом - імітації реформ, або їх повної відсут­ності, з метою максимальної концентрації влади і безконтрольного використання ресурсів, нас чекаєзбільшення державного боргу, ше більша частка тіньової економіки, поглиблення економічної кризи і дефолт із непередбачуваними наслідками, або нові стратегічні поступки кредиторам, що означатимуть втрату суверенітету.

І перший, і другий сценарії є кризовими, тому однаково негативними. Якшо криза не вирі­шується, відбувається вимушена зміна сутнісних характеристик об'єкта, що перебуває в стані кризи, тобто наступає розпад [17].

Це не означає, що третього не дано. Можливий і позитивний варіант розвитку, але він вимагає здатності еліт приймати ефективні рішення у кризовій ситуації. На жаль, наші «еліти» не демонструють такої здатності, тому цей сценарій ми тут не розглядаємо.

Ситуація в Україні має ознаки системної кризи, хоча політична система ввійшла у фазу стабілі­зації. Це вказує на те, шо відновлення керованості (або повернення до квазі-авторитаризму), те, до чого Інтуїтивно прагне команда Януковича, мало б стати порятунком України. На жаль, авторитарні режими рідко були ефективними, тому розбудова єдиної вертикалі влади з усіма її супровідними елементами і практиками є метою в собі (хоча її автори сподіваються отримати однопартійну конституційну більшість у парламенті після виборів 2012 p.). яка ніякої користі суспільству не принесе.

Отож, залежно від того, наскільки глибоким і різким буде падіння народного добробуту, відчутним зовнішньополітичний тиск, радикалізо-вана права/діва опозиція І яким буде вибір влади, можливими виглядають два наслідки завершення кризи- «м'який» і «жорсткий».

Перший означатиме приєднання України до нового євразійського союзу, що призведе до повної втрати політичної суб'єктності і пере­творення України на сателіта Москви. Як на це зреагують інтелектуали і населення Західної України? Чи захочуть галичани залишатися у такому союзі?

Небезпечний симптом. Майже відразу після закінчення президентських виборів в Україні у західних ЗМІ знову заговорили про Імовірний розпад України [18]. Якщо інтелектуали обгрун­тують переваги роз'єднання, а США і ЄС погодяться на домагання РФ повернути Україну у їхню «зону відповідальності» - проект геополі-тичної деконструкщї України на два чи три парадержавних утворення може стати реальністю.

Другий, «жорсткий» сценарій означатиме використання радикалами (популістами) масового незадоволення (відчуття депревації) з метою тиску на владу. Небезпека цих дій полягає у тому, шо вони можуть перерости у неконтрольовані акції протесту на зразок Греції, тільки, імовірно, з гіршими наслідками.

Тут чинником масової мобілізації можуть стати наступні парламентські чи президентські вибори. Якщо влада сфальсифікує вибори, радикали з опозиції спробують використати народне невдово­лення у політичних цілях. Масові протести можуть спричинити і неполітичні події. Якщо протест підприємців переросте у загальнонаціональний страйк, що малоймовірно, влада може використати силу. Це лише погіршить ситуацію І призведе до хаосу, яким спробують скористатися сусіди. Внутрішній конфлікт може бути спровокований і ззовні, по одній чи кількох лінях поділу, що фактично виявляються в існуванні європейської та євразійської культур, І перерости у сепара-тистичний чи іредентистичний конфлікт.

В останньому випадку втручання Російської Федерації під гаслом «захисту співвітчизників» може закінчитись втратою частини території чи проголошенням на території України нової «держави» на зразок Придністров'я чи Абхазії.

Очевидно, що обидва сценарії досить подібні, їх відмінність полягає у тому, що в першому випадку дезінтеграція країни може буги кон грольованим ззовні процесом, тоді як у другому - Україна буде наодинці зі своїми проблемами.

Обидва сценарії є варіантами одного процесу -завершения розпаду посткомунізму и& території України в умовах глобальних геополітичних змін. Дев'ятнадцять років незалежності України, на жаль, не стали часом народження нової україн­ської держави і повноцінної нації. Протягом усього цього часу країна залишалась у руках егоїстичного політичного класу, :до виріс із радянської   номенклатури   і   перетворився на

НОВІТНЮ О.ГіІГОПОЛІіО.

Захоплена кланами держава зможе ж: іти доти, доки не вичерпаються її природні ресурси. Населення в такій країні деградує, його кількість може навіть зростати, але це тільки загострює проблеми, бо прірва між багатими і бідними лише збільшується.

Терапія?

Раніше я запитував себе, що робиш, щоб уникнути цього? Тепер час думати, чи можна пом'якшити падіння, і як жити далі?

Писати «рецепти» виходу з кризи чи «порятунку держави» марно. Вони всі написані і всі відомі. їх нема кому виконувати. Навпаки, в передчутті краху красти будуть ще більше. Інстинкту збереження у паразитів немає. Страху за розкрадання теж немає. Не дивно, що в Україні за всі роки незалежності жоден високопосадовець не сів за грати за злочини проти держави.

До дня «X» залишилось не так уже багато часу. Очевидно, що до літа 2012 (доки не закінчиться Євро-20І2 і не прийде час повернення кредиту МВФ), усе залишатиметься таким, як є, якшо, звісно, не буде втручання «непередбачуваних змінних» - природних чи техногенних катастроф, нового витка кризи, спровокованого конфлікту чи інших неочікуваних явиш.

Загострення політичного суперництва слід очікувати восени 2012 p., під час проведення виборів до Верховної Ради. їх треба розглянути як

«попередній старт» або «elite primaries)) перед виборами президента.

Якщо «Партії регіонів» з допомогою мажоритарних кандидатів вдасться повторити і покращити результат прокучмівського блоку ЗаЄДУ у 2002 p., розпад партії вдасться відтягнути. Якщо ж опозиція знайде в собі сили об'єднатися і не допустить перетворення парла­менту на додаток адміністрації президента, «еліти» спробують визначитися з наступником. «Партія регіонів» почне розвалюватися, як БІОТ після програшу Ю. Тимошенко на президентських виборах 2010 р. Це загострить політичне суперництво, яке в умовах відсутності чітких «правил гри» може вилитись у чергову кризу.

Колапс України не вигідний ЄС напередодні чемпіонату Європи з футболу. Хоча, звісно, через непевну політичну ситуацію УЕФА матиме план «В» для проведення матчів у Польщі. Найбільших труднощів слід очікувати десь між осінню 2012 р. і зимою 2015 p., тобто між парламентськими і президентськими виборами, якщо останні відбу­дуться у 2015 р. Саме тоді накоплені внутрішні проблеми, погіршені нерегульованим політичним суперництвом усередині країни і структурним тиском ззовні - спробами Росії приєднати Україну до митного союзу, що вважаються однією з умов економічного виживання самої Росії [19], можуть запустити той чи інший сценарій розпаду.

Висновки

Якшо мої припущення правильні і влади в Україні так і не почне реформи, В. Я пуков ич має шанс стати останнім президентом посткомуніс­тичної України. Його місія полягає в тому, щоб остаточно зруйнувати те, що залишилось у спадок від СРСР і пустило глибокі «метастази» в українському суспільстві. Авторитаризму у формі персоналістського чи однопартійного режиму, не кажучи вже про диктатуру, не буде. З «електорального» чи «змагального» авторита­ризму часів Кучми через «дефектну демократію» президентства Ющенка ми дійшли до їх вирод­ження у квазі-авторитарну модель Януковича.

Коли імунітет організму слабкий, ракові клітини поглинають здорові. Так і корупція, патронаж, клієнтелізм, непотизм та інші не­формальні практики в умовах слабкого суспіль­ного імунітету - дієвих формальних інстшутів, передусім Конституції, паразитують на суспіль­ному організмі аж до його загибелі.

Спорудження гіперцентралізованої владної вертикалі за умов відсутності правових норм та системи противаг виявиться згубною для самих архітекторів. Крім того, ця конструкція буде надто важкою для суспільства. Основний фінансовий тягар ляже на плечі працюючих, у першу чергу, малих І середніх підприємців, які з прийнятгям того чи іншого провладного варіанта податкового кодексу можуть поповнити ряди бідних. Коли мільйони розорених дрібних власників не зможуть сплачувати тюдатки, система розвалиться.

Проте наслідки розпаду такого квазі-авто-ритарного режиму не мають бути конче негативними. Населення, хоч і в меншому обсязі, зглпшаться проте ного якість (здатність до вижи­вання у надскладних умовах) і територіальний патріотизм суттєво зміцніють. Так, як зі старої зернини вибивається молодий пагін, загибель посткомунізму дасть поштовх до народження Нової України.

ЛІТЕРАТУРА

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Ю В Мацієвський - Зазираючи у майбутнє сценарії інволюції дефектної демократії в україні

Ю В Мацієвський - Наукові записки серія політичні науки перспективи та загрози демократії у постпомаранчевий період в україні