Д В Гаманков - Законодавчо-правове забезпечення страхового ринку в європейському союзі - страница 1

Страницы:
1  2 

торгових майданчиках вказує на попит учасників ринку на такі можливості, і можна стверджувати, що даний дериватив займе провідні позиції у наборі інструментів вітчизняного інвестора.

Література

1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI.

2. Синотина Т. Золотые фьючерсы в России и в мире / Т. Сино-тина // Рынок ценных бумаг. — 2007. — № 5. — С. 28—32.

3. Кутейников К. Инвестиции в золото как альтернатива покупки ценных бумаг / К. Кутейников // Рынок ценных бумаг. — 2008. — № 4. — С. 24—26.

4. Мороз И. Не все то золото, что блестит. Почему фьючерсные и опционные контракты на FORTS лучший способ вложения денег в драгоценные металлы, в частности в золото / И. Мороз // Рынок ценных бумаг. — 2008. — № 8. — С. 30—34.

5. Скалон В. Золото за 5 % / В. Скалон // Futures&Options. — 2008. — № 4. — С. 44—48.

6. Національний банк України / Сайт у мережі Інтернет. — www.bank.gov.ua.

Святненко А. «Золота лихоманка». Як заробити на золоті в

7. Україні // Дзеркало тижня. — http://www.dt.ua/2000/2675/70956/.

Стаття надійшла до редакції: 15.01.2011 р.

УДК 368.334.021:351

Д. В. Гаманков, аспірант кафедри фінансів ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ЗАКОНОДАВЧО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

АНОТАЦІЯ. Стаття присвячена формуванню нормативно-правового забезпечення спільного страхового ринку країн Європейського Союзу. Розглянуто зміст основних Директив Європейського Союзу, які регла­ментують страхову діяльність.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: державне регулювання страхової діяльності, Директиви ЄС, Європейський Союз, страховий ринок, страхування.

АННОТАЦИЯ. Статья посвящена формированию нормативно-правового обеспечения общего страхового рынка стран Европейского Союза. Рас­смотрено содержание основных Директив Европейского Союза, регла­ментирующих страховую деятельность.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: государственное регулирование страховой деятель­ности, Директивы ЕС, Европейский Союз, страховой рынок, страхование.

ABSTRACT. The article deals with the development of the legal framework of EU common insurance market. Contents of the basic Directives of EU, which regulate insurance activity, have been examined.

KEY WORDS: state regulation of insurance activity, Directives of EU, European Union, insurance market, insurance.

Одним із важливих завдань європейської економічної інтеграції, до якої прагне Україна, було створення єдиного ринкового просто­ру, в тому числі єдиного страхового ринку. Такий ринок забезпечує свободу пересування страхових послуг та страхових капіталів, і та­ким чином, завдяки вільній конкуренції, відбувається ефективний розвиток страхового сектору економіки кожної конкретної країни, яка є членом Європейського Союзу. Саме тому вивчення досвіду ЄС щодо етапів та напрямків формування законодавчо-правового забезпечення страхового ринку набуває особливої актуальності.

Початком процесу формування єдиного страхового простору на території Європи й спільного страхового законодавства стало укладення в березні 1957 року Римського договору, який закрі­пив принципи вільного руху капіталів та послуг, свободи органі­зацій, вільного руху працівників, вільного руху товарів.

Процес формування спільного страхового ринку — це процес безперервний, і він не може бути швидким, оскільки кожна краї­на — член Євросоюзу має свої історичні особливості, соціально-економічну інфраструктуру, законодавство, місце у міжнародно­му розподілі праці. Все це безпосереднім чином позначалося на специфіці національних страхових ринків. Відрізнялися норма­тивно-правова база страхової діяльності, умови створення стра­хових компаній, система страхового нагляду, оподаткування страховиків. Тому при формуванні єдиного страхового ринку ЄС потрібно було вирішити двоєдине завдання: а) забезпечення сво­боди діяльності страховиків у всіх країнах ЄС; б) гармонізація страхового законодавства. На наш погляд, є всі підстави ствер­джувати, що це завдання вирішується успішно.

У країнах, що входять до Європейського Союзу, уніфіковано організаційні та фінансово-правові норми, на основі яких функ­ціонують національні страхові ринки і здійснюється їх державне регулювання, в тому числі: законодавчі вимоги до страхових компаній; процедуру ліцензування страхової діяльності, поря­док призупинення й відкликання ліцензій; контроль за фінансо­вим станом страховиків; склад страхових технічних резервів та порядок їх формування і розміщення; оцінку активів і зобо­в'язань страховиків; фінансову та статистичну звітність страхо­вих компаній; вимоги до страхових брокерів та порядок їх ре­єстрації тощо.

Отже, законодавчо-правове забезпечення спільного страхово­го ринку країн Євросоюзу вже тепер перебуває на високому рів­ні, охоплюючи усі важливі аспекти діяльності суб' єктів ринку та побудови державного нагляду у цій сфері. Воно формувалося по­ступово, за допомогою прийняття спеціальних Директив ЄС, які закладали спільні вимоги до ведення страхової діяльності на внут­рішньому ринку країн-членів і узгоджували ключові правила по­ведінки на ринку. Виокремлюють три покоління таких Директив [1, c. 462; 2, c. 4; 3, c. 858].

У базових Директивах Першого покоління: Directive 73/239/EEC Перша Директива ради «Про узгодження законів, правил і адмініст­ративних положень щодо заснування та ведення страхового бізнесу, відмінного від страхування життя» та Directive 79/267/EEC «Про уз­годження законів, підзаконних та адміністративних положень щодо започаткування та здійснення діяльності страхування життя», прийня­тих, відповідно, у 1973 та у 1979 рр., було унормовано:

єдину термінологію, яка застосовується в законодавстві, що регулює страхову діяльність у країнах Європейського Союзу;

принцип поділу страхових організацій на організації, що здійснюють страхування життя та ризикове страхування;

єдину класифікацію видів страхування зі страхування жит­тя і з ризикового страхування;

— однакові вимоги до формування й складу страхових резервів;

— однакові вимоги до розміщення активів, що покривають страхові резерви;

— єдиний підхід до обчислення маржі платоспроможності й гарантійного фонду страхової організації.

Ці дві базові директиви стали основою для ведення страхового бізнесу на страховому ринку Євросоюзу, разом з тим, їх положення постійно розширювалися та доповнювалися іншими директивами:

Directive 73/240/EEC «Про скасування обмежень на свободу заснування страхового бізнесу, відмінного від страхування життя»;

Directive 78/473/EEC «Про узгодження законів, правил і ад­міністративних положень щодо співстрахування»;

Directive 84/641/EEC; Directive 87/343/EEC; Directive 87/344/EEC — ними було внесено зміни до Директиви 73/239/EEC стосовно страхування, відповідно: туристів; кредитів та морських ризиків; юридичних (судових) витрат;

Directive 77/92/EEC, Директива стосовно страхових агентів та брокерів.

Окремо слід відзначити прийняття в цей період двох директив щодо бухгалтерського обліку та звітності страховиків:

Directive 78/660/EEC «Договір про річні звіти певних типів компаній»;

Directive 83/349/EEC «Договір про консолідовані звіти». Директиви Другого покоління: Directive 88/357/EEC Друга

Директива Ради «Про введення норм, що сприяють здійсненню права свободи надання послуг», яка внесла зміни до Директиви 73/239/EEC та Directive 90/619/EEC Директива Ради «Про узго­дження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосуються прямого страхування життя», прийняті, відповідно, у 1988 і у 1990 рр., запровадили регламентацію у страховому зако­нодавстві Європейського Союзу:

• єдиних принципів оцінки фінансового стану страхових ор­ганізацій;

• класифікацію ризиків у ризиковому страхуванні на великі ризики (промислові, комерційні й фінансові ризики вище певного рівня) та масові ризики (ризики окремих споживачів);

• класифікацію ризиків у страхуванні життя залежно від актив­ного й пасивного принципу страхування життя, а саме: якщо іні­ціатива укладання договору страхування належить страховій ор­ганізації, то діє принцип активного надання послуг, а якщо ініці­атива укладання договору належить страхувальникові, то діє принцип пасивного надання послуг;

• застосування правил страхового нагляду залежно від виду ризику: а) при страхуванні великих ризиків ризикового страху­вання та для пасивного страхування життя наглядові функції здійснює орган держави розташування головної компанії; б) при страхуванні масосвих ризиків ризикового страхування і для актив­ного страхування життя наглядові функції здійснює орган держа­ви місцезнаходження об' єкта страхування.

Директиви другого покоління торкалися питань, не врегульо­ваних Директивами першого покоління. В цей же період прийма­лися й інші директиви, котрі змінювали та доповнювали норми ба­зових Директив першого та другого поколінь, а також розвивали інші напрямки законодавчого унормування діяльності страховиків:

Directive 90/618/EEC «Щодо страхування відповідальності власників транспортних засобів», якою було внесено зміни до Директиви 73/239/EEC та 88/357/EEC;

Directive 91/674/EEC «Щодо страхової звітності» («The European Insurance Accounts Directive»/IAD), якою унормовувались вимоги відносно річних та консолідованих звітів страхових підприємств. Доприйняття цієї директиви звітність страхової компанії була подібна до звітностей інших підприємств і включала в себе баланс підприєм­ства, звіт про фінансові результати та звіт про доходи та витрати під­приємства. Основною метою IAD була гармонічна презентація та за­провадження нових принципів та правил звітності страхових ком­паній на території Європейського Союзу. Вона встановила новий обов' язковий формат відображення результатів ведення бізнесу як для ризикового страхування, так і для страхування життя;

Directive 91/675/EEC, відповідно до якої був створений Ко­мітет зі страхування (Insurance Committee / IC) — регуляторний та законодавчий орган управління;

Directive 98/78/EC «The Insurance Groups Directive» стосовно додаткового нагляду за страховими компаніями, що є членами страхової групи. Ця директива перешкоджає страховикам — чле­нам страхової групи використовувати один і той же капітал кілька разів для покриття вимог платоспроможності різних членів групи.

Директиви Третього покоління Directive 92/49/EEC «Третя Директива Ради про узгодження законів, підзаконних та адміні­стративних положень, які стосувалися страхування іншого, ніж страхування життя, що внесла зміни до Директив 73/239/EEC та 88/357/EEC», та Directive 92/96/EEC «Третя Директива Ради про узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, які стосувалися прямого страхування життя та змін у Директи­вах 79/267/EEC, 90/619/EEC»).

Прийняті в 1992 році, ці дві директиви завершили процес створення основ правового регулювання єдиного страхового про­стору. У Директивах Третього покоління регламентовано:

• систему «Європейський паспорт» (або принцип home count­ry control), що грунтується на концепції «єдиної ліцензії» для страхових організацій держав ЄС;

• взаємне визнання систем правового регулювання страхової діяльності держав ЄС;

• здійснення нагляду за діяльністю страхових організацій, включаючи її фінансово-правове регулювання, органами держави реєстрації страховика, незалежно від диференціації страхових ри­зиків, запровадженої Директивами Другого покоління;

• лібералізацію інвестування коштів страхових резервів і га­рантійних фондів страхових організацій. Інвестиційна діяльність страхової компанії регулюється фінансово-правовими нормами, що містяться в законодавстві держави, на території якої вона за­снована, а не нормами держав, де страхова компанія фактично здійснює страхову діяльність.

Відповідно до Директив Третього покоління, страховим орга­нізаціям держав ЄС, заснованим на території однієї з держав і підконтрольним органам страхового нагляду цієї країни, надаєть­ся право здійснення страхової діяльності на території будь-якої іншої країни Європейського Союзу без попереднього схвалення цієї діяльності органами страхового нагляду іншої країни.

Директиви Третього покоління практично повністю скасували необхідність попереднього затвердження договірних умов стра­хування, страхових полісів і шкали страхових тарифів з наглядо­вими органами держав ЄС. Також визначено, що фінансовий на­гляд за діяльністю страхової організації, включаючи її пред­ставництва і філії, повинен здійснюватися виключно органами держави, на території якої вона заснована. Це положення є дру­гою необхідною й достатньою умовою поряд з ліцензією, яка діє на території всіх держав ЄС, для забезпечення свободи надання страхових послуг на страховому ринку ЄС.

Слід зазначити, що Директиви першого, другого і третього покоління зазнали протягом останніх двадцяти років суттєвих змін та доповнень. Головні з них такі.

У 1995 р. прийнято Directive 95/26/EC «Щодо внесення зміни

до Директив 73/239/EEC, 92/49/EEC, 79/267/EEC та 92/96/EEC»

після міжнародного інциденту з The Bank of Credit and Commerce International (BCCI) [4].

У 2000 р. набула чинності Directive 2000/64/EC «Щодо вне­сення зміни до Директиви 92/49/EEC та 92/96/EEC стосовно об­міну інформацією із країнами третього світу».

У 2001 р. запроваджено Directive 2001/17/EC «Стосовно реор­ганізаційних та ліквідаційних заходів щодо страховиків», відпо­відно до якої зазначені заходи належать до виключної компетен­ції відповідних органів країни реєстрації страховика. Процес має відбуватися згідно його національного законодавства.

У 2002 р. прийнято кілька важливих директив, у т. ч. Directive 2002/83/EC Директива Європейського Парламенту та Ради щодо страхування життя (перероблена версія), яка замінила Directive 92/96/EEC (Третю Директиву Ради щодо страхування життя), скасу­вавши її [5]; Directive 2002/13/EC запровадила зміни до Директиви 73/239/EEC у частині визначення маржі платоспроможності для страховиків, що здійснюють страхування інше, ніж страхування жит­тя; Directive 2002/87/EC «стосовно додаткового нагляду за кредитни­ми установами, страховими компаніями та інвестиційними компані­ями, що перебувають у фінансовому конгломераті, та змін у

директиви 73/239/EEC, 79/267/EEC, 92/49/EEC, 92/96/EEC, 93/6/EEC,

93/22/EEC, 98/78/EC та 2000/12/EC у зв'язку з цим»; Directive

2002/92/EC «Про посередницьку діяльність у страхуванні», яка замі­нила Directive 77/92/EEC, скасувавши її.

У 2005 р. з' явилася Directive 2005/68/EC «стосовно перестра­хування та змін до директив 73/239/EEC, 92/49/EEC, 98/78/EC та

2002/83/EC», яка поряд із давньою Directive 64/225/EEC, якою ще у 1964 р. було скасовано обмеження на заснування перестрахової компанії та обмеження свобод надання послуг, що стосуються перестрахування та ретроцесії, унормовує наразі перестрахову діяльність на ринку ЄС.

У 2005 р., з прийняттям Directive 2005/1/EC, на страховому рин­ку ЄС було запроваджено нову організаційну структуру. Комітет зі страхування був ліквідований, і його місце зайняв Європейський комітет нагляду за страховими ринками та пенсійними схемами, який отримав набагато більше обов' язків та повноважень.

У 2009 р. було прийнято Directive 2009/103/EC «Motor Direc-tive» — дуже важливу Директиву з автострахування (кодифіко­вана версія), яка замінила собою усі п' ять попередніх директив з автострахування, скасувавши їх. «Motor Directive» 2009/103/EC встановлює правила функціонування єдиного ринку у сфері авто-страхування і вважається фундаментальною засадою безпереш­кодного руху транспортних засобів у Євросоюзі.

Сьогодні європейське страхове законодавство базується на Директивах ЄС щодо регулювання страхової діяльності за таки­ми напрямками [6]:

Non-Life (Загальне, або «ризикове» страхування);

Life (Страхування життя);

Accounting (Бухгалтерський облік та фінансова звітність);

e-Commerce (Електронна комерційна діяльність);

Insurance groups (Страхові групи);

Financial conglomerates (Фінансові конгломерати);

Insurance mediation (Страхове посередництво);

Motor insurance (Автострахування);

Reinsurance (Перестрахування);

Solvency (Платоспроможність);

Winding-up (Ліквідація та реорганізація страховиків);

European Insurance and Occupational Pensions Committee (Європейський комітет нагляду за страховими ринками та пен­сійними схемами);

International agreement (Міжнародні договори).

Страхове законодавство України поки що не є таким же комплек­сним та всеохоплюючим. Воно має далі розвиватися і вдосконалюва­тися з урахуванням досвіду країн Європейського Союзу. Проте осно­вою успішності євроінтеграційних зусиль може стати не квапливість, а виваженість, не прагнення до формального результату, а врахуван­ня всієї сукупності реальних обставин і тенденцій. Зрештою, саме та­ка політика відповідає справжнім європейським традиціям.

Література

1. Леонов Д. А., Льовочкін С. В., Хоружий С. Г. Ринок фінансових по­слуг: парадигма євроінтеграції: Монографія / Д. А. Леонов, С. В. Льовоч­кін, С. Г. Хоружий. — К.: УІРФР, 2008. — 848 с.

2. Жилкина М. С. Государственное регулирование страхового рынка в зару­бежных странах / М. С. Жилкина // Финансовая газета. — № 42. — 1999. — С. 4.

3. Страхування: [підручник] / За ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знан­ня, 2008. — 1019 с.

4. Мифы или реальность. Империя BCCI [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу: http://www.molomo.ru/inquiry/bcci.html — Заголовок з екрану.

5. European Commission. Life assurance and Non-Life insurance [Електро­нний ресурс]. — Режим доступу: http://ec.europa.eu/internal_market/ insuran-ce/life-nonlife_en.htm — Заголовок з екрану.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Д В Гаманков - Законодавчо-правове забезпечення страхового ринку в європейському союзі

Д В Гаманков - Консолідація органів державного нагляду в умовах конвергенції фінансових ринків