Г С Фролова - Закономірності відносин власності та їх врахування у трансформаційних процесах - страница 1

Страницы:
1 

ТЕОРІЯ СТРАТЕГІЇ ТА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

УДК: 005.936(477) В. М. Бородюк, д-р екон. наук проф.,

Г. С. Фролова, канд. екон. наук, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ ТА ЇХ ВРАХУВАННЯ У ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

У статті розглянуто стан реформування відносин власності у постсоціалістичній еконо­міці України, глибинні причини негативних тенденцій економічних реформ, сформульо­вано пропозиції щодо коригування вектора трансформації відносин і системи власності з урахуванням базових законів розвитку економічної системи та необхідності підвищен­ня ефективності української економіки на інноваційній основі.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: постсоціалістична економіка, економічні закони, трансформація, відносини власності, продуктивні сили, форми власності.

Визначальною складовою економічних реформ на постсоціалістичному просто­рі України є трансформація відносин власності, яка здійснювалась протягом 1992— 2008 рр. Необхідність визначення і вирішення завдань подальшого удосконалення системи і відносин власності на нинішньому етапі соціально-економічного розвит­ку України обумовлена, насамперед, тими проблемами, які накопичилися протягом усього періоду формування ринкової економіки і які не розв'язані до теперішнього часу. Вони були породжені здебільшого практично повною відсутністю наукових розробок і засад трансформування соціалістичної економіки у ринкову і, зокрема, розробленої теорії власності для постсоціалістичної економіки.

Спрощене трактування сутності власності та її ролі у поступальному, еволюцій­ному розвитку економічної системи в епоху соціалізму зводилося до визначення власності лише у контексті власності на засоби виробництва як визначальної риси суспільного ладу. Суспільна власність визначала соціалістичний спосіб виробницт­ва, а приватна — буржуазно-капіталістичний. Успадковані засади соціалістичної теорії власності на початку ринкових реформ і під час їх тривалого несистемного здійснення не дозволили скеровувати економічні реформи на досягнення визначе­них цілей соціально-економічного розвитку України та здійснювати трансформа­цію відносин власності в державі на наукових засадах.

Тому в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, формування ринкової економіки, проведення трансформаційних процесів у системі і відносинах власнос­ті здійснювалось без врахування фундаментальних економічних законів, які існу­ють і діють об' єктивно, поза політичною волею «реформаторів», незалежно від прийнятих ними рішень щодо механізмів і способів проведення реформ. Через ві­домі причини визначенню закономірностей відносин власності та їх осмисленню протягом тривалого часу не приділялась належна увага, що на практиці спричини­ло вагомі втрати у соціально-економічному розвитку країни, сприяло утворенню прошарку надбагатих людей за рахунок привласнення загальнонародної (держав­ної) власності та негативно позначилося на соціально-економічних результатах по­літичних, економічних і соціальних трансформацій.

Зважуючи на викладене, метою даної статті є окреслення основних законів трансформації відносин власності та способів їх реалізації у подальшому процесі

© В. М. Бородюк, Г. С. Фролова, 2008удосконалення відносин власності на сучасному етапі розвитку ринкової економіки України.

З часу прийняття політичного рішення щодо переходу на ринкові основи госпо­дарювання у постсоціалістичній Україні почала формуватися нова теорія власності. До того часу теорія ринкової економіки науковцями взагалі не розроблялась. Роз­робці основ нової теорії ринкової економіки присвячені наукові праці видатних ві­тчизняних учених сучасності — О. Амоші, А. Бабицького, А. Гальчинського, В. Геєця, К. Кривенка, Е. Лортикяна, І. Лукінова, В. Савчука та ін. [1—7]. В них ав­торами викладено закономірності та принципи функціонування ринкової економіки та її суб' єктів, а також інші теоретичні аспекти становлення і розвитку багатоуклад­ної економіки. Проте практика утворення нових суспільних відносин в усіх сферах економіки та інтереси окремих посадових осіб значно випереджали розробку нау­кових основ трансформаційних процесів.

Упорядкування і продовження економічних реформ у сучасних умовах вимагає дослідження стану реформування відносин власності з метою з' ясування глибин­них причин провального стану реформ, коригування вектора трансформаційних перетворень у відносинах власності на основі нових концептуальних підходів та ліквідації прорахунків у проведенні трансформаційних процесів. Нова парадигма коригування курсу реформ у відносинах власності у теперішній ситуації має базу­ватися на фундаментальних законах економіки та сприяти практичному та ефектив­ному вирішенню нагальних соціально-економічних проблем суспільства. Тому визначення законів та закономірностей трансформації власності є однією із умов не тільки наукового пізнання цього процесу, але й можливістю коректного, обґрунто­ваного практичного їх використання при прийнятті управлінських рішень та уник­нення соціально-економічних потрясінь і втрат при впровадженні заходів, спрямо­ваних на удосконалення відносин і структури власності та підвищення ефектив­ності української економіки. У цьому полягає основне завдання економічної теорії у сфері трансформації відносин власності на сучасному етапі формування і розвит­ку ринкової економіки в Україні.

Так як відносини власності є визначальними у розвитку економічної системи, вони розвиваються і функціонують на підставі загальних економічних законів, ха­рактерних для усієї економічної системи. Серед загальних законів відносин власно­сті необхідно виокремити, насамперед, їх фундаментальний зв' язок з продуктив­ними силами, тобто закон залежності відносин власності від стану розвитку продуктивних сил, які обумовлюють виникнення власності та її розвиток, а безпо­середньо стан розвитку продуктивних сил у свою чергу визначає форми власності. З іншого боку, історично нова власність сприяє динамічному розвитку продуктив­них сил, а застаріла, як свідчить історія, — гальмує його.

Тобто, взаємозв' язок продуктивних сил і відносин власності засвідчує немину­чий зв' язок між ними та загальний закон — взаємозалежного впливу форм власно­сті та рівня розвитку продуктивних сил. Цей закон у повній мірі узгоджується з ді­алектичною взаємодією форми і змісту, явищем і сутністю.

Трансформація власності — це процес переходу власності від одного суб' єкта до іншого, який супроводжується складним механізмом перетворення однієї форми в іншу. Трансформація форм власності спирається на один із найважливіших об' єктивних економічних законів розвитку суспільства, відповідно з яким рівень розвитку продуктивних сил має відповідати характеру виробничих відносин, в ос­нові яких лежать відносини власності. При цьому з усіх суспільних відносин влас­ність найбільше здатна впливати на розвиток продуктивних сил. Цей процес систе­матично відбувається в історії людства. Новий різновид власності у певній мірі завжди сприяв подальшому зростанню продуктивних сил.

Закон визначальної ролі продуктивних сил у виникненні і розвитку відносин власності має неперевершене значення для практичної діяльності, і недотримання цього закону призводило у певні історичні періоди до негативних наслідків у соці­ально-економічному розвитку суспільства. Так, все більше усуспільнення продук­тивних сил призводить, як правило, до виникнення колективної власності та колек­тивного привласнення. Високий рівень розвитку продуктивних сил та їх усуспіль­нення сприяло, зокрема, виникненню у світі акціонерної власності. Проте, у дореволюційній Росії, наприклад, рівень розвитку продуктивних сил був недостат­нім для реального утворення суспільної (колективної) власності. Незважаючи на це, основні фонди в результаті революційних змін у Російській імперії у жовтні 1917 року були проголошені загальнонародною власністю. Таким чином був пору­шений закон визначальної ролі продуктивних сил у формуванні і розвитку відно­син власності і, насамперед, власності на матеріальні блага.

З іншого боку, відносини власності не повинні застарівати, відставати від розвит­ку продуктивних сил, протидіяти їх концентрації та інтенсифікації використання, що також неминуче призводить до антагонізмів і протиріч у суспільстві.

Несвоєчасне утворення загальнонародної і колективної власності у проголоше­ній радянській соціалістичній державі із самого початку мало формальний, приму­совий характер, який не вдалося подолати протягом усього періоду її існування. В умовах однопартійної ідеології та жорсткого державного керування виробництвом і розподілом виробленого продукту реальним власником народ стати не міг. Усу­спільнений характер виробництва суперечив характеру відносин між виробниками і владою. Це протиріччя жорстко придушувалося системою влади, але як об' єктивне явище не могло бути ліквідованим в умовах соціалістичних економічних відносин. Ігнорування цього закону обернулося для усіх колишніх соціалістичних республік масштабною, глибокою руйнацією всього господарського комплексу, що призвело до безпрецедентного зниження рівня життя населення.

Крім того, всупереч об' єктивним економічним законам розвитку в колиш­ньому СРСР здійснювалося адміністративне перетворення колгоспно-кооперативної власності у загальнонародну, державну, в чому вбачалася основа суспільного прогресу — переростання соціалістичного ладу в комуністичний. Як відомо, до позитивних результатів це не призвело. При цьому не враховува­лося, що примусова, штучна зміна форм власності сама по собі, без зміни базису — відносин власності не може одномоментно скасувати відставання у розвитку продуктивних сил та ліквідувати їх неефективне використання. У кінцевому підсумку недотримання загальних економічних законів мало негативні наслідки для соціально-економічного розвитку колишнього СРСР та обумовило відста­вання соціалістичного способу виробництва від розвитку продуктивних сил країн із розвиненою ринковою економікою.

Вперше причини виникнення, розвитку і зникнення різних історичних форм власності дослідили та сформулювали пояснення цьому процесу класики марксиз­му. На основі проведеного ними аналізу була встановлена закономірність зміни форм власності в залежності від способів виробництва. Зміна форм власності — тривалий і складний процес, який має розглядатися у контексті історичного аналізу економічного розвитку суспільства. При цьому у суспільстві на кожному етапі його розвитку існують, як правило, кілька способів виробництва. Одні мають тенденцію до відмирання, інші — зароджуються в надрах попереднього і мають тенденцію до розвитку. Одні виконують головну роль, охоплюючи основні види економічної ді­яльності, інші — другорядну, допоміжну.

При пануванні общинно-родових відносин спостерігалися елементи рабовлас­ницького і кріпосницького способів виробництва, у рабовласницькому і феодаль­ному суспільстві — общинного виробництва, а також елементи найманої праці з метою отримання прибутку, тобто капіталістичного способу виробництва. К.Маркс у «Капіталі» зазначав, що в капіталістичному суспільстві крім капіталістичних гос­подарств існують ремісничі, селянські, кооперативні господарства, тобто «такі то­варовиробники, виробництво яких не підпорядковане капіталістичному способу виробництва» [8].

Таким чином, як поступово зароджується спосіб виробництва у надрах поперед­нього, так поступово зароджуються і виникають нові форми власності, притаманні для конкретного способу виробництва. Це — природний процес трансформації форм власності. Тобто, процес трансформації власності відбувається на основі од­ного із загальних економічних законів розвитку — заперечення заперечення.

При цьому слід підкреслити, що природна (еволюційна) зміна форм власності обумовлена об' єктивними економічними законами розвитку. Але історичний до­свід свідчить про те, що існують й інші способи переходу однієї форми власності в іншу. На теперішній час в економічній теорії вважається, що основними способами трансформації власності, крім еволюційного, можуть бути також: революційний, спричинений швидкими політичними перетвореннями, юридичні акти різного по­ходження, державні рішення, купівля-продаж. Так, наприклад, соціалістична влас­ність з' явилася виключно внаслідок політичних (революційних) перетворень і юридичного оформлення усієї власності в державну (загальнонародну) власність.

Чисельні форми власності у постсоціалістичній економіці України також з' явилася як наслідок політичного рішення на державному рівні про перехід до рин­кової економіки і прийняття законодавчих актів щодо утворення різних форм влас­ності шляхом роздержавлення і приватизації державного майна. Такий спосіб не можна вважати природним шляхом утворення багатоукладної економіки, так як відповідні відносини на той час не визріли у надрах існуючого ладу. Це не могло не позначитися на розвитку економічної системи.

Викривлена економічна теорія соціалізму, яка не визнавала товарно-грошові відносини або визнавала їх в обмеженому вигляді, була партійною та не допускала будь-яких змін у базисі економіки — відносинах власності, не змогла забезпечити реформування відносин власності при переході соціалістичної економіки України до ринкової системи господарювання, як це мало місце, наприклад, у Китаї. Це по­значилося, зокрема, на тому, що при розробці «Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки» (1990 р.) та «Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду» (1991 р.) були порушені фундаментальні закони відносин власності, які свідчать, що примусова, адміністративна зміна фор­ми власності сама по собі не може одномоментно утворити нові відносини у суспіль­стві. Зміна форми власності неприродним шляхом не може також відразу скасувати відставання у розвитку продуктивних сил та ліквідувати їх неефективне викорис­тання, що наприкінці восьмидесятих років минулого століття набувало все загроз­ливіших масштабів у соціалістичній економіці і негативно позначалося на рівні соціально-економічного розвитку колишньої держави СРСР та стало основним мо­тивом переходу на ринкову систему господарювання. Форми власності мають зна­ходитися у гармонії із суспільними відносинами, а не утворювати антагоністичні суперечності.

За відсутності опрацьованих наукових основ трансформації відносин власно­сті на постсоціалістичному просторі для формування багатоукладної економіки в Україні «Концепцією роздержавлення і приватизації підприємств, землі і жит­лового фонду» був упроваджений механізм широкомасштабного швидкоплин­ного роздержавлення власності, відчуження державного майна, його приватиза­ції і перетворення в інші форми власності, який ігнорував ряд об' єктивних економічних законів. Відсутність розробленої теорії трансформації відносин власності, практичне відсторонення наукових кіл від розробки концепції рефор­мування системи власності та погіршення умов для розвитку незалежної націо­нальної економіки виключили будь-яку можливість задіяння інших, альтернатив­них способів формування багатоукладної економіки у постсоціалістичній Україні та обумовили виникнення чисельних проблем у суспільстві. В основі цього процесу домінували певні інтереси вузького кола людей, зорієнтованих на швидке привласнення державної (загальнонародної) власності та ліквідацію со­ціалістичного устрою країни.

Зокрема, «Концепцією...» не розглядався, наприклад, такий шлях диверсифіка­ції форм власності, як формування необхідних умов для масштабного утворення у сфері матеріального виробництва значної кількості нових різноманітних підприєм­ницьких структур приватної або інших форм власності, як це спостерігається в роз­винутих державах світу. Причому для такого варіанту утворення нових структур, перш за все виробничої спрямованості, недержавної форми власності на той час в країні існували реальні передумови у вигляді значних заощаджень населення на рахунках установ Ощадбанку СРСР, які при раціональній, далекоглядній державній фінансовій політиці могли бути задіяні як інвестиційний ресурс. Однак політичні рішення були зовсім іншими. І це був стратегічний прорахунок у способах транс­формації відносин власності та формування багатоукладної економіки в Україні. Очевидно, що в такому розвитку економіки України в інтересах усього суспільства не були зацікавлені відповідальні особи держави та їх найближче оточення. Тому цей «прорахунок» можна розглядати і як свідомий шлях утворення нового класу капіталістів за рахунок приватизації (привласнення) обмеженим колом осіб держав­ної (всенародної) власності.

Порушення базових законів відносин власності при реформуванні соціалістич­ної економіки у ринкову призвело до деформації та ще більшого занепаду економі­ки країни. У 1999 році реальний ВВП України становив лише 45 % від дореформе-ного 1991 року. І на теперішній час, після майже 18 років економічних реформ виробництво ВВП залишається низьким — на рівні 74 % від досягнутого у 1991 році [9]. А якщо врахувати сучасну фінансово-економічну кризу, час, коли економіка України досягне дореформеного 1990 р. рівня, залишається невизначеним.

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки в Україні стає очевидним, що сама по собі зміна власника державного майна та перетворення державної власнос­ті в інші форми власності без упровадження комплексу заходів щодо регулювання розширеного економічного відтворення у постсоціалістичній економіці не забезпе­чує стабільне нарощування темпів економічного зростання та подолання кризи в усіх сферах суспільного життя. Закон взаємозалежності відносин власності і стану розвитку продуктивних сил свідчить, що, з одного боку, форми власності вплива­ють на розвиток продуктивних сил, а з іншого — продуктивні сили відіграють визначальну роль у розвитку відносин власності.

Таким чином, для підвищення ефективності економічних трансформацій, і, в першу чергу, реформ у системі власності, необхідно, керуючись фундаментальни­ми економічними законами, активно і рішуче впливати на рівень розвитку продук­тивних сил на інноваційній основі. В сучасних умовах інтегрування у світовий еко­номічний простір саме стан розвитку продуктивних сил визначає конкурентоздат-ність національної економіки та забезпечує розширене економічне відтворення країни як у найближчій, так і у віддаленій перспективі. При вирішенні цієї пробле­ми необхідно враховувати, що стабільно високі темпи росту вітчизняної економіки мають базуватися виключно на новій парадигмі інноваційного розвитку як держав­ного, так і недержавного секторів економіки України, що гарантує підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг, підвищення продуктивності праці, технічне та технологічне оновлення та переоснащення у першу чергу галузей виробничої сфери.

Проте у нинішньому економічному зростанні інноваційний фактор залишається в Україні практично не задіяним. Якісно нові соціально-економічні та політичні умови, що утворилися в результаті ринкових перетворень в Україні, супроводжу­ються глибокою кризою в науково-технічній та інноваційній сфері. Стан її розвит­ку не відповідає реаліям ринкових відносин, вимогам сучасного політико-економічного устрою країни, економічній доцільності та потребам вітчизняної еко­номіки у розширеному відтворенні на інноваційній основі.

Як свідчать дані офіційної статистики, у 2007 році кількість промислових під­приємств, які впроваджували інновації, становила 11,5 % від загальної їх кількості.

Причому, незважаючи на деяке пожвавлення інноваційної активності промислових підприємств в останні два роки, обсяги інноваційної діяльності в Україні мають за­грозливі масштаби: у 1995 році кількість підприємств промисловості, що упрова­джували інновації, становила 22,9 %, у 2000 році їх було 14,8 %; кількість упрова­джених у промисловості нових прогресивних технологічних процесів з 1995 року скоротилася у 1,5 разу, кількість підприємств, що освоювали виробництво іннова­ційних видів продукції, зменшилася у 2,8 разу [10, 11].

Тому першочерговим завданням удосконалення відносин власності в Україні має бути забезпечення стрімкого розвитку продуктивних сил недержавного та дер­жавного секторів вітчизняної економіки на інноваційній основі, створення сприят­ливих умов для задіяння наукового потенціалу всіма суб'єктами господарювання незалежно від форм власності, використання потенціалу малих підприємств у гене­рації та впровадженні новацій. У такий спосіб можуть бути приведені у відповід­ність рівень розвитку продуктивних сил і відносини власності.

Вирішенню цієї проблеми перешкоджає, насамперед, недосконалість норматив­но-правового поля: залишаються законодавчо не визначеними умови та правові нор­ми формування і функціонування національної інноваційної системи, утворення інноваційних структур, комерціалізації винаходів і відкриттів, використання інте­лектуальної власності, створеної за кошти державного бюджету, задіяння малого підприємництва незалежно від форми власності у вирішенні питань інноваційного розвитку, розробки інноваційних проектів на умовах кооперації різних структур різ­ної форми власності тощо.

Крім того, коригування вектора трансформації відносин і структури власності має враховувати, що головною метою урізноманітнення форм власності є форму­вання у постсоціалістичній економіці України конкурентного середовища. Врахо­вуючи нинішній стан роздержавлення і приватизації державного майна, коли дер­жавний сектор невиправдано скорочений до мінімальних розмірів, а також монополізм у багатьох сферах матеріального виробництва та надання послуг, об' єктивним шляхом утворення конкурентного середовища, як основи підвищення ефективності економічної системи, має стати створення в Україні сприятливих умов для виникнення нових суб' єктів господарювання різних форм власності і, на­самперед, у сфері матеріального виробництва. Індикатором цього процесу може бути стан формування і розвитку малих підприємств у виробничому секторі, яких в Україні на 1000 жителів налічується, за деякими джерелами, майже в десять разів менше ніж у Польщі, в п' ятнадцять разів менше ніж у Німеччині та більш ніж у двадцять разів менше, ніж у Японії.

На розвиток відносин власності впливають й інші економічні закони, як то: закон визначального значення економічного аспекту власності в усіх сферах суспільного життя — в економічній, соціальній, політичній, духовній тощо; закон історичної по­вторюваності форм власності на більш високому якісному рівні; закон демократиза­ції відносин власності в її історичному розвитку; закон індивідуального привласнен­ня прибавочного продукту у приватній формі власності та стихійність її функціонування у певній економічній системі та інші. Закони відносин власності відрізняються виключною фундаментальністю. У цілому вони представляють собою найбільш глибинні зв' язки у суспільному житті. Максимальна фундаментальність всієї системи законів власності дозволяє їм суттєво впливати не тільки на суспільне життя в цілому, але й на усі зв' язки у цьому суспільстві — на закони економіки, по­літики, ідеології тощо, які у свою чергу теж не залишаються застиглими.

Закони відносин власності мають загальносоціальний характер. Тобто, у своїй сукупності вони охоплюють усі основні сфери суспільного буття: матеріальну, со­ціальну, духовну тощо. Такий характер законів відносин власності обумовлює най­більшу масштабність їхнього впливу. Особливість цих законів засвідчує їх непере-вершену значимість для суспільного життя та зобов' язує практиків враховувати, раціонально використовувати і дотримуватися цих законів.

У цьому контексті необхідно наголосити, що позитивних стабільних результатів у створенні сучасної конкурентоздатної економіки України можна досягти лише завдяки коригуванню вектора трансформаційних процесів у відносинах власності, який не повинен суперечити базовим економічним законам.

Література

1. Амоша А. И., Иванов Е. Т. Каноны рынка и законы экономики / Институт экономики промышленности. Донецк, 2000. — 504 с.

2. Бабицкий А. Ф. Законы экономики и жизнь общества. К.: Фитосоциоцентр, 2004. — 64 с.

3. Економіка України: підсумки та перспективи зростання / За ред. В. М. Геєця. — К.: Форт, 2000. — 392 с.

4. Гальчинский А. Историзм отношений собственности: методологические аспекты ана­лиза // Экономика Украины. — 1993. — № 9. — С. 41—49.

5. Кривенко К. Т., Савчук В. С., Беляев О. О. та ін. Політична економія. — К.: КНЕУ, 2001. — 508 с.

6. Лортикян Э. Л. История экономических реформ: мировой опыт второй половины ХІХ—ХХ вв.: Учеб. пособие для экон. вузов и факультетов. Х.: Консум, 1999. — 287 с.

7. Лукінов І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя). — К.: AT «Книга», 1997. — 456 с.

8. Маркс К. Капитал. / Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е изд. Т. 23. — 417 с.

9. Статистичний щорічник України за 2007 рік / Держкомстат України. — К.: Консуль­тант, 2008. — 571 с.

10. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2001 році / Статистичний збірник. — К.: Держкомстат України, 2002. — 316 с.

11. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2007 році / Статистичний збірник. — К.: ДП «Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України», 2008. — 361 с.

Стаття надійшла до редакції 08.12.2008 р.

УДК 658.012.7 З. Є. Шершньова, канд. екон. наук, доц.,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНОСТІ ТА МЕТОДІВ ОБҐРУНТУВАННЯ

В статті розглянуто сутнісні характеристики та складові економічної стратегії організації як комплексної стратегії, запропоновано порядок її обґрунтування, «дерево цілей», «стратегічний набір», перелік методичних матеріалів та схему розробки програми еко­номічного розвитку як інструменту виконання стратегії.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: економічна стратегія, комплексна стратегія організації, «дерево ці­лей» економічної стратегії, «стратегічний набір» економічної стратегії, цільова програ­ма, програма економічного розвитку організації.

Інфляційні процеси в економіці України — об'єкт дискусій спеціалістів різного фаху. Серед низки причин, що обговорюються у наукових та періодичних видан­нях, найбільшого розголосу отримали вади монетарної політики, експансіоністська фіскальна політика, неврегульованість окремих ринків, фактори ціни стратегічних енергоресурсів тощо. На наш погляд, не применшуючи впливу макроекономічних факторів на розвиток економіки, слід більшу увагу приділяти пошуку варіантів

© З. Є. Шершньова, 2008

Страницы:
1 


Похожие статьи

Г С Фролова - Благоустрій у системі критеріїв якості життя

Г С Фролова - Закономірності відносин власності та їх врахування у трансформаційних процесах

Г С Фролова - Функції держави в регулюванні відносин власності

Г С Фролова - Функції благоустрою та закономірності його розвитку