Н М Совтис - Запозичення з української мови в польській анімальній лексиці - страница 1

Страницы:
1  2 

Випуск 11.

УДК 811.162.1:811.161.2 '373.45

Н.М. Совтис,

Національний університет "Острозька академія", м. Острог

ЗАПОЗИЧЕННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ПОЛЬСЬКІЙ АНІМАЛЬНІЙ ЛЕКСИЦІ

У статті досліджуються українські лексичні запозичен­ня в польській анімальній лексиці. Аналізується етимологія назв, час фіксації в польській мові. Звертається увага на осо­бливості та специфіку функціонування запозичень у польській та українській мовах. Досліджується адаптація українізмів до норм польської літературної мови.

This paper is devoted to Ukrainian loan-words in the Polish animal lexicon. The etymology of names, time of fixing in Polish is analyzed. It is paid attention to features and specificity of loan­words functioning in Polich and Ukrainian.

Серед польських назв тварин зафіксовано чимало українських лексичних елементів. Перейманню, а згодом і запозиченню україніз­мів у польську мову сприяла територіальна суміжність двох країн, тісні господарські зв'язки.

Українські запозичення в польській анімальній лексиці не були предметом спеціальних досліджень. Принагідно до цієї темати­ки зверталися Т. Мініковська у монографії "Wyrazy ukrainskie w polszczyznie literackiej XVI w." [4] таГ. Риттер "Wschodnioslowianskie zapozyczenia leksykalne w polszczyznie XVII wieku" [6].

Метою нашого дослідження є виявити українські запозичення серед польської анімальної лексики, яка функціонувала в польській літературній мові, з'ясувати шляхи проникнення та особливості ви­користання українізмів.

Основним джерелом дослідження слугували: словник польської літературної мови за ред. В. Дорошевського [SJPD], словник поль­ської літературної мови за ред. М. Шимчака [SJPSZ], так званий Варшавський словник [SW] та інші.

Для виділення українізмів використовуємо фонетичні, граматич­ні критерії, а також семантичний, територіальний, часовий та лек­сичний критерії.

Серед аналізованих українських лексичних елементів виділяємо суто українську лексику, спільнослов'янську, активізовану в поль­ській літературній мові під впливом української, а також слова, за­позичені українською зі східних та інших мов.

© Н.М. Совтис, 2009

До найдавніших запозичень, які фіксуються в польській мові в XV ст., належать: chomik, klacz, loszak. Chomik (Cricetus cricetus) - неве­ликий гризун з товстим, неповоротким тілом і добре розвиненими защічними мішками, шкідник польових і городніх культур [SJPD, 1, 893]. Пол. chomik походить від укр. хом'як, етимологія якого неясна. Деякі дослідники виводять з пол. *(s)komiti 'стискати', інші зістав­ляють з дав.-Іран, hamaestar "той, що падає на землю" [4, с. 35; СФ, 4, с. 260]. Слід зазначити, що ця назва засвідчується в " Хроніці ми­нулих літ " [Срезневский, 3, с. 1383]. У польській мові chomik "кріт" вперше нотується у львівських судових записах з 1498 року [6, с. 54]. У польській мові XVI ст. - лише двічі у творах М. Рея: " Kruk vlapil Chomieka " [4, с. 34]. С. Грабець пол. chomiek (chomik), яке ви­користовує М. Рей, виводить з укр. хом'як. Зміна а > е пов'язується з переходом "а - е" на грунті західноукраїнських говірок [3, с. 33]. Т. Мініковська, досліджуючи українські запозичення в польській мові XVI ст., chomiek уважає українізмом, це підтверджує і фіксація в говірках: південний схід та південь Польщі [4, с. 34]. С. Лінде подає приклади з творів письменників XVIII ст., які походять з етнічних українських та білоруських територій: М. Дудзінського, К. Клюки, Р. Ладовського [SJPL, 1, с. 256]. Завдяки активному використанню в говірках, а також у творах на біологічну тематику назва проникає в сучасну польську літературну мову і функціонує зі значеннями: а) (Cricetus cricetus) "невеликий гризун з товстим, неповоротким тілом і добре розвиненими защічними мішками, шкідник польових і горо­дніх культур": "Z podziemnej nory wysunal sie graby і pekaty chomik, rozejrzal sie po polu і drobnym krokiem zaczaj posuwac sie po rzysku, zbierajac opadle ziarna "); б) перен. 'людина, яка нагромаджує запаси" [SJPD, 1, с. 893]. Фонетичні варіанти: chomiak, chomek, chomik [SW, 1, с. 291]. В українській мові фіксуються значення "невеликий гри­зун з товстим, неповоротким тілом і добре розвиненими защічними мішками, шкідник польових і городніх культур", перен. "незграбна людина" [СУМ, 11, с. 124].

Пол. klacz "самка коня, кобила" < укр. кляча, яке виводиться з псл. *klekja "ломака, колодка, ковінька", можливо, ця назва була перенесена на тварину через незграбну ходу [ЕСУМ, 2, с. 471]. Г. Риттер вважає, що псл. назва *klekja зазнала значеннєвої еволюції: 1) "крива ломака чогось (дерева)" > 2) перен. "ноги (криві)" —> 3) "кінь (кульгавий)" > 4) "кобила" [6, с. 67]. Автор стверджує, що зна­чення "кульгавий, поганий кінь" відоме з XIV ст. в російській мові, а в українській більше поширилось значення "кобила", яке запозичено в польську мову [6, с. 67]. 1.1. Срезневський засвідчує кляча з 1378 року [Срезневский, 3, с. 141]. Вперше в польській мові фіксується з 1471 року у львівських судових записах [4, с. 71; SES, 2, с. 182]. У польській мові XVI ст. klacza засвідчується рідше (п'ятнадцять ра­зів), ніж kobyla, kobylka, однак у XVII ст. ці слова стають синонімами [6, с. 67]. У польській мові XVII ст. засвідчуються форми klacza і klacz. Слід зазначити, що у XVIII ст. почала переважати форма klacz, але обидва варіанти збереглися в польських говірках [6, с. 66]. На українське походження вказує фонетика: "а < к". В. Дорошевський у словнику подає приклад з твору Ю. Словацького: "Czekaj tu; ja сі kaze klacz osiodlac tega" [SJPD, 3, c. 695]. У сучасній польській мові збереглося значення "самка коня, кобила" [SJPD, 3, с. 695].

Пол. loszak запозичено з укр. лоша, лошак, яке є давнім запози­ченням з тюркських мов, чув. lasa "кінь" споріднене з тур., крим.-тат., карач. alasa "кінь" [ЕСУМ, 3, с. 296]. В українській мові лоша має значення "маля коня", лошак - "молодий кінь" [СУМ, 4, с. 551]. Словник старопольських власних назв подає з XV ст. [SSNO, 3, с. 335]. У XVII ст. фіксується форма loszak зі значенням "невеликий на зріст, але сильний і витривалий татарський кінь": "Bierzem za nie losaki, (zapis z tzw. mazurzeniem) bierzem і bachmaty, By nie przyszedl latawy Kozak do utraty" [6, c. 70]. C. Лінде цитує M. Пашковсько-го, який у своєму перекладі детальніше описує цього коня: "Копіє, ktore Tatarowie loszakami го\ущ, niewielkie s^ і nieokazale, ale mocne і trwale" [SJPL, 2, c. 660]. Таке саме значення має назва бахмат, яка також запозичена в польську мову через посередництво української з тюркських мов. На східнослов'янському грунті тюркізм лоша роз­винув значення "молодий кінь", що згодом поширилося в польську мову з української [6, с. 70]. У XIX ст. фіксуються лексеми loszak зі значенням "молодий лось", losza "самка лося", які функціонують у сучасній польській літературній мові [SJPD, 4, с. 312; SJPSZ, 2, с. 72]. Значення "малий кінь" В. Дорошевський кваліфікує як застаріле [SJPD, 4, с. 312]. Пол. loszak, losza автори Варшавського словника, В. Дорошевський, М. Шимчак вважають українізмом [SW, 2, с. 816; SJPD, 4, с. 312; SJPSZ, 2, с. 72].

Серед лексем, запозичених в XVI-XVII ст., засвідчуємо назви, коли українська мова виступала посередником у перейманні зі схід­них мов.

Bachmat "невисокий витривалий татарський кінь" < укр. бахмат, яке виводиться з татарської (точніше ногайської) мови, у якій по­яснюється як складне слово, утворене з пахн "широкий" (перс, pehn) і am "кінь", спільнотюркського походження [ЕСУМ, 1, с. 152]. У польській мові відоме вже в XVI ст.: " Wdowy niechaj wfiadai^ / па Tureckie копіє / Mezatki па bachmaty " [SP, 1, с. 260]. Словник старо-польських власних назв подає з 1424 p. Bachmatowicz [SSNO, 1, с. 75]. Вперше лексема bachmat нотується у львівських судових запи­сах від 1500 p. [SP, 1, с. 260]. С. Грабець фіксує цю лексему у творах Б. Зіморовича, М. Рея та ін. і кваліфікує пол. bachmat як українізм [З, с. 38]. А. Брюкнер вважав, що "до нас назва прийшла з Русі, а на

Русь від самих татарів" [SEB, с. 10]. В українській мові засвідчуєть­ся з XVI ст. бахматъ, бахъматъ зі значенням "бойовий кінь" [СУ, 2, с. 27]. Саме від татар цю породу перейняли запорозькі козаки, які згодом популяризували її в Польщі [2, 1, с. 162-163]. У польській мові розвинулось переносне значення "товста, незграбна людина", а також відомі похідні: bachmatowaty, bachmaty (пор. українське бах­матий) "обвислий, широкий, незграбний" [SW, 1, с. 80].

Bobak (Marmota bobak) "великий, товстий і незграбний гризун" походить з укр. бабак, яке виводиться з тюркських мов пор., тат. boibak [BSE, 1, с. 63; SJPD, 1, с. 582; SJPSZ, 1, с. 170]. А. Зайонч-ковський стверджує, що це давнє запозичення в українській мові відбулося з татарської, до якої проникло з перс, badbaht, bedbaht 'не­щасливий'. Зміна значення і форми відбулася на грунті кіпчацьких говірок [7, с. 42-43]. В українській мові XVII ст. відоме зі значенням "хутро бабака", а також як власна назва [СУ, 2, с. 4]. У польській мові відоме з XVII ст. bobak "Marmota marmota", який був ототожнений з близьким 'Marmota bobak', що мешкає переважно в степах схід­ної Європи і західної Азії, синонімічні визначення swiszcz, bobak, як відмічає Г. Риттер, були перейняті з "периферійних діалектів у східну Мало польщу [6, с. 51]. С. Лінде наводить приклад з твору К. Клюки: " bobaque naszym jest wiesciwym Ukrainskim і Podolskim zwierzeciem" [SJPL, 1, c. 131]. Як бачимо, автор вказує на українське походження тварини. Автори Варшавського словника пол. bobak ви­водять з української мови, а також подають вислів "... Spac jak bobak 'па zaboj, twardo"' (про ледачу людину) [SW, 1, с. 178].

Borsuk (Meles meles) "хижий лісовий хутровий звір родини куни­цевих, що веде нічний спосіб життя" [SJPD, 1, с. 616-617] включає один вид - борсук європейський, поширений в Європі й Азії' [БС, с. 34]. Пол. borsuk < укр. борсук, яке є, очевидно, запозиченням часів Київської Русі з тюркських мов, пор., тур. borsuk, яке тлумачиться по-різному: як похідні від кореня *бор "ситий, жирний" або від ді­єслова *бор "пахнути, смердіти" [ЕСУМ, 1, с. 235; SES, 1, с. 39]. У ст.-укр. мові відоме з 1463 року як власна назва на Волині: "... матка н<а>ша держит отчину н<а>шу и села Манєв... Бурсуковцы" [ЕСУМ, 1, с. 132]. У XVI ст. - зі значенням "борсуче хутро", а також як влас­на назва [СУ, 3, с. 37]. 1.1. Срезневський подає з 1235 року як назву частини гір у Карпатах [Срезневский, 1,с. 155]. У польській мові XVI ст. засвідчено прикм. borsukowy [SP, 2, с. 327]. Г. Риттер стверджує, що зі значенням 'Meles meles' функціонувала в польській мові давня назва jazwiec - збережена у великопольських, куявських говірках. У літературній мові, як і в переважній більшості говірок, назва jazwiec була витіснена укр. borsuk, який поширюється в польській мові з XVII ст. Вперше це слово з'явилося в анонімному тексті на початку XVII ст. [6, с. 52]. Г. Риттер називає його спочатку червоноруськимрегіоналізмом, який поширився на сусідні малопольські землі, а в малопольських, кілецьких, сірадзьких, шльонсько-чєшинських та ін. говірках зберігається й донині [6, с. 52]. С. Лінде фіксує цю назву в малопольських джерелах XVII ст. [SJPL, 1, с. 149]. Автори Варшав­ського словника подають переносне значення "людина з великими щоками, сплюснутим носом, маленькими очима", а також наводять фонетичні варіанти: borciuch, borcuch, borczuch [SW, 1, с. 192]. В. До­рошевський подає значення, які функціонують у сучасній польській мові (Meles meles) "хижий лісовий хутровий звір родини куницевих, що веде нічний спосіб життя", перен. "людина, яка любить само­тність" [SJPD, 1, с. 616-617].

Buhaj "племінний бик" [SJPD, 1, с. 712] походить від укр. бугай, яке є давнім запозиченням з тюркських мов; тат. [буга] бик, тур. boga і ін. є звуконаслідувальними утвореннями, спорідненими з монг. bugu "бик"; менш імовірне безпосереднє пов'язання укр. бугай з ту­рецькими формами [ЕСУМ, 1, с. 255]. У староукраїнській мові фіксу­ється з 1459 року як власна назва [СУ, 1, с. 563]. В українській мові XVI ст. відоме бугай "некастрований бик": "коровъ двадцеть чотыри, бугай оденъ" [ССУ, 3, с. 83]. З XVI ст. - прикм. бугаєвь [СУ, 3, с. 83]. У польській мові buhaj засвідчується у творах XVII ст. [6, с. 53]. С. Грабець стверджує, що пол. buhaj фіксується з XVII ст. у творах письменників, що походять з Галичини, як "окраїнний елемент" для зображення місцевого сільського колориту. Згодом це слово поши­рилося і в літературній мові [3, с. 89]. Ф. Славський теж датує це за­позичення XVII ст. [SES, 1, с. 48]. У польських пам'ятках з XVII ст. переважають записи з h (Б. Зіморович, Ш. Шимонович). Фонетичні варіанти: bugaj, bujak, bujal, bojk [SJPL, 1, с. 209] свідчать про адап­тацію українізму buhaj до фонетичних норм польської мови. Перші фіксації вказують, що лексема buhaj виступала синонімом до слова бик, лише згодом розвинулось значення "племінний бик", яке відо­ме в українській мові [6, с. 53]. Г. Риттер уважає, що українізм бугай проник спочатку в східномалопольські говірки [SGP, 3, с. 61], а звід­ти - в польську літературну мову [6, с. 53]. У сучасних дослідженнях назва buhaj вживається переважно в східних польських говірках [6, с. 53]. В. Дорошевський, М. Шимчак подають значення пол. buhaj "пле­мінний бик", яке виводять з української мови [SJPD, 1, с. 712; SJPSZ, 1, с. 201] 3 українських дослідників історію переймання цієї назви в польську мову докладно проаналізував И.О. Дзендзелівський. Пол. buhaj він уважав одним із найчисельніших тюркізмів, " які в поль­ську мову зайшли через українське посередництво " [1, с. 120-121]. Дослідник стверджує, що в білоруській мові та південних російських говорах це слово поширилося також з української мови [1, с. 120].

Пол. czaban є запозиченням з укр. чабан, яке виводиться з тур., крим.-тат. coban "пастух" [СФ, 4, с. 308], а замість о є наслідкомукраїнської вокальної гармонії. У польській мові відоме з XVI ст. переважно у творах письменників, які походять з українських етніч­них земель [SP, 4, с. 1]. Пол. czaban з XVI ст. фіксується в значенні "подільський віл, баран" [SP, 4, с. 1]. Як стверджує Г. Поповська-Таборська, на польському грунті слово згодом зазнало зміни зна­чень: "пастух" —> "великий подільській віл" —> "незграбна люди­на" —> "щось незграбне, велике" [5, с. 175]. Пол. czaban виводить з української мови Г. Риттер, яка стверджує, що czaban "великий подільський, румунський віл" походить з укр. чабан. Стада таких волів переганялися торговими шляхами з Румунії через Молдавію, Україну до Малопольщі, а далі - до Німеччини. Румунська поро­да, відгодована на Поділлі, відрізнялася зростом і величиною [6, с. 54, 55]. В. Дорошевський, С. Лінде цитують авторів, які походять з Галичини та Червоної Русі [SJPD, 1, с. 1087; SJPL, 1, с. 344], або по­дають приклади з творів на українську тематику [SJPD, 1, с. 1087]. На українське походження назви вказували А. Брюкнер, С. Грабець, В. Дорошевський, Т. Мініковська, автори Варшавського словника [SEB, с. 71; 3, с. 40; SJPD, 1, с. 1087; 4, с. 37-38].

Серед запозичень з української мови фіксуємо назву sobaka "до­машня тварина родини собачих, пес" [SJPD, 8, с. 470]. Походження укр. собака не має задовільної етимології. Деякі дослідники виво­дять з Іран, мови sabaka, інші зіставляють з тур. kobak "пес" [СФ, З, с. 702]. На грунті східнослов'янских мов маємо субституцію го­лосних, а також дисиміляцію [k...k] > [s...k] [6, с. 82]. Фіксуєть­ся в польській мові XVI ст. як образлива назва християн, а також татарів [4, с. 111]. Слово sobaka швидко поширилося в польській мові XVII ст. зі значенням "пес": "Juz mnie tarn [...] па Bieszczadach znaj^, Ba і ruskie sobaki па mie nie szczekaja" [6, c. 81]. Відомими ста­ють афоризми у творах С. Бірковського, Л. Опалинського, а також у збірнику Г. Кнапіуша. Автор доповнив їх зауваженнями "russorum dictum", "russorum est": "Domowe sobaki dopiero sie ka^saly, a zaraz sie Nie mieszaj sie sielska sobako miedzy dworskie" [6, c. 81].

Пол. sobaka фіксується з негативним значенням: "Gdyby tez kto psa przy domu Zabil [...]. Przeto dla marnej sobaki Musi bye artykul taki ...; [o Kozakach] siedzze w okopie jak w klatce, przyjdzie tu nie spiewac, ale wye jako sobacze...; Perfumy nosem puszcza, by jaka sobaka" [6, c. 81]. Негативне забарвлення назви sobaka контрастує з нейтральною назвою пес. Лексему sobaka для характеристики негативних рис лю­дини часто використовували письменники - вихідці з етнічних укра­їнських земель: С. Бірковський, Б. Зіморович, ПІ. Шимонович [6, с. 82; 3, с. 86]. З негативним значенням фіксується прикм. sobaczy, напр., С. Лінде подає приклад з твору С. Бірковського, який пише про єретиків: "... Iby sobacze і bestyjalskie" [SJPL, 5, с. 361]. Відомі похідні назви: sobaczyc, nasobaczyc [SJPSZ 3, с. 251; SJPD, 8, с. 470].

Назва sobaka з нейтральним значенням тварини фіксується переваж­но в говірках східного пограниччя [6, с. 83]. Г. Поповська-Таборська наводить велику кількість негативних значень, які засвідчуються в кашубських говірках: sobaka "чарівниця", "стара гуска", "людина, яка постійно всім докучає" [5, с. 177].

У складі польської анімальної лексики зафіксовано такі укра­їнізми: bachmat, bobak, borsuk, buhaj, chomik, czaban, klacz, loszak, rosomak, sobaka. Безумовно, у польських говірках таких запозичень налічується значно більше. Запозичення переймалися усним (погра-ничні говірки), а також писемним шляхом. Велика роль у перейман­ні, а згодом і запозиченні українських назв належить письменникам і ботанікам - вихідцям з українських етнічних земель, вони вводили ці назви до художніх творів, а також у власні різноманітні словники. Запозичення відбувалося переважно в XVI-XVII ст. Більшість назв цієї тематичної групи через українське посередництво запозичена з тюркських мов: bachmat, bobak, borsuk, buhaj, loszak тощо. У деяких лексемах відбулися зміни в семантиці: buhaj, chomik, loszak. Зна­чна частина українізмів перебуває в активному словниковому запасі тощо.

Література

1. Дзендзелівський Й.О. Українсько-польські лексичні паралелі // Rozprawy Komisji Jezykowej. Lodzkie Towarzystwo Naukowe. - Lodz, 1970. -T.IV. -S. 119-168.

2. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У трьох томах. -Київ: Наукова думка, 1990.

3. Hrabec S. Elementy kresowe w jezyku niektorych pisarzy polskich XVI і XVIII w. - Torun, 1949. - 159 s.

4. Minikowska T. Wyrazy ukrainskie w polszczyznie literackiej XVI w. - Warszawa, Poznan, Toran: PWN, 1980. - 172 s.

5. Popowska-Taborska H. Z rozwazan nad leksykalnymi zwiazkami kaszubsko-ukrainskimi // Проблеми сучасної ареалогії. - Київ: Наукова думка, 1994. - С. 174-178.

6. Rytter G. Wschodnioslowianskie zapozyczenia leksykalne w polszczyznie XVII wieku. - Lodz, 1992. - 172 s.

7. Zajaczkowski A. Studia orientalistyczne z dziejow slownictwa polskiego. - Wroclaw, 1953. - 124 s.

Словники

БС: Біологічний словник / За ред. К.М. Ситника. - Київ: Головна редакція УРЕ, 1986. - 680 с.

ЕСУМ: Етимологічний словник української мови: В семи томах / Редкол.: О.С. Мельничук (відп. ред.), IK. Біло дід, В.Т. Коломієць, О.Б. Ткаченко. - Київ: Наукова думка, 1982-1988. -Т. І-ПІ.

Срезневський: Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерус­ского языка: У 3-х томах.- Санкт-Петербург, 1893-1903.

ССУ: Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: У двох томах. -Київ: Наукова думка, 1977-1978.

СУ: Словник української мови XVI - першої половини XVII ст.: У 28-ми вип. - Вип. I-VII. - Львів, 1994-2000.

СУМ: Словник української мови. -Київ: Наукова думка, 1970-1980. - Т. І-ХІ.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Н М Совтис - Вплив української мови на формування лексичного складу польської мови

Н М Совтис - Запозичення з української мови в польській анімальній лексиці

Н М Совтис - Запозичення з української мови в польській дієслівній лексиці