В Ю Лисак - Зародження та розвиток концепції людського капіталу - страница 1

Страницы:
1 

Формування ринкової економіки. 2010. № 23

УДК 331.103.15

В. Ю. Лисак, аспірант, Національний університет харчових технологій

ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

З моменту свого виникнення і до теперішнього часу наука управління персоналом у процесі розвитку суспільних відно­син розробила багато концепцій і теорій, які відображають від­повідні етапи розвитку матеріального виробництва, спрямова­ність тих чи інших досліджень, соціально-економічні умови трудових відносин в окремо взятій країні тощо.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: людський капітал, персонал, продуктивні сили, кваліфікація, здібності, концепція.

С момента своего возникновения и до настоящего времени наука управления персоналом в процессе развития общес­твенных отношений разработала много концепций и тео­рии, в которых отображаются соответствующие этапы раз­вития материального производства, направленность тех или других исследований, социально-экономические усло­вия трудовых отношений в отдельно взятой стране и тому подобное.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: человеческий капитал, персонал, произ­водительные силы, квалификация, способности, концепция.

Since its inception to the present science of personnel management in the development of public relations has developed many concepts and theories that reflect the appropriate stages of development of material production, direction, or those from other studies, socio-economic conditions of employment in one country and others.

KEYWORDS: human capital, personnel, productive forces, skills, abilities, concept.

В останній третинні ХХ ст. увагу вчених привернули теорії управління людьми на виробництві з позиції людського капіталу. Питання формування і використання продуктивних здібностей лю­дини, їх ролі і місця в соціально-економічній системі суспільства завжди викликали неабиякий інтерес. За оцінкою багатьох дослід-

© В. Ю. Лисак, 2010

48ників, одним з найперспективніших напрямів розвитку економічної науки у ХХІ столітті буде концепція людського капіталу, яка вже у другій половині ХХ століття стала вагомим досягненням західної економічної теорії, і, передусім, економіки освіти і праці [1, с. 10].

Методологічні засади зародження та розвитку концепції люд­ського капіталу знайшли своє відображення у роботах таких віт­чизняних і закордонних учених, як: В. П. Антонюк, О. В. Ареф'єва, Д. П. Богиня, О. М. Бородіна, Я. С. Вітвицький, О. А. Грішнова, О. М. Головінов, Г. О. Зелінська, С. Г. Климко, А. В. Короковський, Є. М. Лібанова, Л. І. Михайлова, Г. В. Назарова, Т. В. Харчук, А. И. Добрынини, С. А. Дятлов, Е. Д. Циренова, А. Я. Кібанов, Е. В. Маслов, Л. Вальрас, У. С. Джевонс, Л. Дублін, Дж. Кендрік, Б. Ф. Кікер, Б. Кларк, К. Маркс, К. Менгер, В. Петти, Д. Рикардо, А. Сміт, Л. Туроу, Ю. Л. Фіш, І. Фішер, С. Х. Форсит, Т. Шульц та ін.

Аналіз практики функціонування різноманітних суб'єктів гос­подарювання, а також спеціальної літератури з проблем управ­ління персоналом засвідчує про існування п' яти основних концеп­цій, які розглядають роль персоналу в виробництві товарів та на­дані послуг. З плином часу та розвитком суспільних відносин ці концепції плавно змінюють одна одну (табл. 1).

Разом з тим, концепція людського капіталу є досить «моло­дою» порівняно з теоретичними основами сучасної економічної науки. До середини ХХ ст. цілісної концепції, як такої, не існува­ло, оскільки ще не існувало всіх необхідних передумов, які ви­значалися об' єктивними процесами розвитку продуктивних сил, коли в умовах глобального науково-технічного прогресу в еко­номіці постійно зростає роль і значення людини, рівня її освіти, наукових знань, кваліфікації і досвіду [2, с. 39].

Концепція людського капіталу в її сучасному вигляді стала за­кономірним результатом розвитку світової економічної та філо­софської думки. Насамперед вона пов' язана з розвитком концеп­ції капіталу. Ще за часів зародження капіталістичних відносин у роботах класиків політичної економії у визначенні змісту поняття «капітал» зустрічаються спроби віднести до нього саму людину або її здібності. В. Петті першим висловив ідею про те, що люди з їхніми виробничими здібностями являють собою багатство. Йо­го погляд такий: «Вбачається розумним те, що ми звемо багатст­вом, майном чи запасом країни і що є результатом попередньої чи минулої праці, не вважати чимось відмінним від живих дію­чих сил, а оцінювати однаково» [3, с. 22].

Таблиця 1

ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПЦІЙ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Період зародження та формування

Представники

Концепція

Тип підходу

Основні ознаки

Кінець

XIX початок

XX ст.

Фредрік-Вінслоу Тейлор(1856— 1915), Френк Гілбрет (1868— 1924), Ліліан

Гілбрет (1878—

1972), Генрі Гантт

Концепція ви­користання тру­дових ресурсів (labor resoyrces use)

Технократи­чний

Людина вважа­лась придатком до машинного обладнання і са­мим незначним ресурсом підпри­ємства

20-ті роки ХХ ст.

АнріФаойль

(1841—1925), Лін-далл Урвік (1891— 1983), Гаррінгтон Емерсон (1853— 1931), Лютер Г'юлік (1892— 1978), Макс Вебер

(1864—1920)

Концепція управління пер­соналом (personnel managment)

Економічний

Працівник персо­ніфікувався через свою   посаду, а управління ним здійснювалось в

 

 

 

 

основному через адміністративні механізми (прин­ципи, методи, пов­новаження функ­ції)

30-50-ті роки ХХ ст.

Мері-Паркер Фол лет (1868—1933),

Елтон Мейо (1880— 1949) Гуго Мюнс-

терберг (1863— 1916)

Концепція шко­ли людських відносин

Гуманістич­ний техно­кратизм

індивіди незалеж­но   від займаної посади мають пра­гнення   до того, щоб бути корис­ними, вони бажа­ють відчувати приналежність до соціальної групи та бути визнаними як індивіди

70-ті роки ХХ ст.

А.Маслоу (1908—

1970),

Ф.Герцберга, Д. Макгрегора (1906— 1964)

Концепція управління людськими ре­сурсами (HRhuman resourse)

Гуманістич­ний техно­кратизм

працівника одним з найважливіших виробничих ре­сурсів, особливим об'єктом управ­ління — елемен­том соціальної організації

90-ті роки ХХ ст.

Т. Шульцем, Г. Беккер, Джон Кендрик

Концепція люд­ського капіталу

Гуманістич­ний

людський капітал являє собою пев­ний запас знань, умінь та навичок і здатний накопи­чуватись

Примітка. З використанням матеріалу [1—3, 5].

У теорії людського капіталу проводиться дослідження залежнос­ті доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей, якими володіє людина. Принципові ідеї такої залежності висловив ще Адам Сміт. В основний праці «Дослі­дження про природу і причини багатства народів» він писав, що ви­рішальне значення у виробництві багатства належить саме праців­никові, його навичкам та здібностям. «Зростання продуктивності корисної праці залежить передусім від підвищення вправності та вміння працівника, а потім від покращення машин та інструментів, за допомогою яких він працює».

Визначаючи суть основного капіталу суспільства, А. Сміт від­значав, що він на рівних складається з наступних чотирьох скла­дових: по-перше, з корисних машин і знарядь праці, що полег­шують працю; по-друге, зі всіх споруд, що виступають засобом отримання прибутку як для власника, так і для орендаря; по-третє, з поліпшення землі — всіх тих витрат, які на це затрачено, по-четверте, із набутих корисних здібностей усіх громадян чи членів суспільства. «Набуття таких здібностей, враховуючи та­кож утримання їхнього власника протягом часу виховання, на­вчання чи учнівства, завжди потребує дійсних витрат, які явля­ють собою основний капітал, що реалізується в його особі». Ці здібності, являючись частиною стану такого суб' єкта, разом з тим стають частиною багатства всього суспільства, до якого воно належить [4, с. 294].

Неабиякий внесок у розуміння ролі людини в капіталістично­му виробництві висвітлював у своїх працях К. Маркс. Учений вважав, що здатність людини до праці є «головною продуктив­ною силою суспільства», «справжнім багатством», а все речове багатство — лише «швидкоплинним моментом суспільного від­творення». К. Маркс розрізняє соціально-економічну форму реа­лізації здатності людини до праці, з одного боку, з погляду пере­думов процесу виробництва, в межах якого робоча сила має форму товару і належить юридично вільній особі найманого пра­цівника, і, з іншого боку, з погляду безпосереднього процесу ка­піталістичного виробництва, у межах якого індивідуальна здат­ність до праці відчужується від працівника шляхом її купівлі-продажу на ринку, набирає форми змінного капіталу і належить капіталісту як невід' ємна частина сукупного капіталу [3, с. 23].

Не можна не згадати наукові праці видатного радянського вченого-економіста академіка С. Г. Струмиліна: саме його науковіпраці стали провісниками теорії людського капіталу на території СРСР, він теоретично обгрунтував значення освіти для розвитку народного господарства.

Для західної економічної науки ХІХ — початку ХХ ст., харак­терне розходження поглядів, щодо зв' язку людини, її знань і здіб­ностей з капіталом. Одна група вчених яка була прихильником теорії трьох факторів виробництва (В. Бейджхот, Ф. Ліст, А. Мар­шал, Дж. Міль, В. Рошер, Г. Сіджук) — вони відкидали ідею включення людини з її природними рисами до капіталу. Водно­час, вони були схильні розглядати як частину капітулу людські знання та здатність до праці. Інші вчені віднесли саму людину з її природженими рисами до капіталу (Л. Вальрас, Дж. Маккулох, Г. Маклеод, І. Фішер та ін). Вони вважали людину елементом ка­піталу [1, с. 14.].

Так, Л. Вальрас вважав, що цінність, або ціна людських істот, визначається подібно іншим капітальним товарам і закликав «розглядати людські істоти винятково з точки зору мінової вар­тості» [5, с. 12].

Поява і розвиток альтернативних концепцій людського капі­талу багато в чому пов' язана з роботами відомого американсько­го економіста першої половини ХХ ст. Ірвінга Фішера, зокрема його теорії «всеосяжного капіталу». Відкинувши теорію трьох факторів виробництва, він прямо стверджував, що капіталом є все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід. На йо­го думку, людина, як і інші корисні матеріальні об' єкти, входить до складу капіталу [3, с. 25].

У середині ХХ ст. розвиток науково-технічної революції зу­мовив перетворення в структурі продуктивних сил, відбулися зміни в характері та змісті праці, у виробництві відбувається по­стійне зростання значення інтелектуального чинника.

Зародження і формування концепції людського капіталу в її сучасному розумінні стало можливим завдяки публікаціям аме­риканського економіста представника «чикагської школи», лау­реата Нобелівської премії 1979 року Т. Шульца. Він першим опуб­лікував комплексні роботи з людського капіталу: «Формування капіталу освіти» і «Інвестиції в людський капітал». Саме він вва­жається «першовідкривачем» даної концепції, яка була офіційно оприлюднена у 1960 році. Незважаючи на те, що основний вне­сок у популяризацію ідеї людського капіталу був зроблений Т. Шульцем, розробка мікроекономічних основ цієї теорії належить

Г. Беккеру, який працював над питанням людського капіталу од­ночасно з Т. Шульцем, Г. Беккер також представник «чикагської школи», економіст професор Чикагського університету, отримав Нобелівську премію у галузі економіки у 1992 році саме за ваго­мий внесок у популяризацію ідеї теорії людського капіталу. У 1962 році побачили світ серія статей Г. Беккера «Інвестиції в людський капітал», а в 1964-у — фундаментальну класичну пра­цю «Людський капітал: теоретичний і емпіричний аналіз». Сфор­мульована в ній модель стала основою для подальших дослід­жень у цій сфері. Саме Беккер визначав, що людський капітал — це наявний у кожного запас знань, навиків мотивації. Інвестиція­ми в нього можуть бути освіта, нагромадження виробничого до­свіду, охорона здоров' я, географічна мобільність, пошук інфор­мації [2, с. 41—42].

Як зазначив американський дослідник Дж. Грейсон, саме людський капітал, а не заводи, устаткування і виробничі запа­си є квінтесенцією конкурентоспроможності, економічного зростання й ефективності. Розвиваючи цю думку вчений конс­татує, що вже пора навчитися визначати вартість цього багатс­тва, що сам факт його оцінки сприятиме зміні загальноприй­нятих поглядів на суспільство, яке, якщо не зуміє усвідомле­но вкладати капітал у розвиток людини, відстане від інших

[6, с. 9].

Отже, можна зробити висновок, що автори теорії людського капіталу виходять із постулату про рівноправне партнерство двох видів капіталу — людського й нелюдського, пояснюючи це їх подібністю. Людські ресурси подібні, з одного боку, природним, тому що не зроблені штучно, і в первозданному вигляді ті та інші не є виробничими. З іншого боку, подібні речовинному капіталу, тому що людський капітал є «фондом, функція якого — вироб­ництво трудових послуг» в узвичаєних одиницях виміру, і який у цій своїй ролі аналогічний будь-якій машині як представниці ре­човинного капіталу» [7, с. 63].

З позицій теорії людського капіталу доходи людей є законо­мірним підсумком раніше прийнятих рішень. Тобто людина, приймаючи те чи інше рішення, може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Можна значно збільшити свої майбутні доходи, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну підготовку, здоров' я культуру, збільшуючи тим самим свій влас­ний (приватний) людський капітал [3, с. 27].

Але, на жаль, за умов, які склалися в Україні, а саме жорсткої корупції на всіх рівнях і сферах для збільшення доходу людини важливими є не наявність знань, вмінь та освіти, а особисті зна­йомства та зв' язки людини. так як добра освіта і міцне здоров' я не гарантують одержання високого прибутку.

За радянських часів в економіці проблема розвитку людського капіталу майже не досліджувалась. Лише в 1970—1980-х роках по­чали з' являтися перші публікації. В Україні однією з перших стала відомою концепція людського капіталу, яку запропонував викла­дач Вашингтонського університету Джон Кендрик у своїй роботі «Сукупний капітал США і його формування», яка була перекладе­на на російську мову і опублікована в СРСР у 1978 році.

Починаючи з 1990-х років у Росії проведено багато моногра­фічних досліджень у галузі розвитку теорії людського капіталу. Серед сучасних російських дослідників даної проблеми слід на­звати Є. Галаєву, А. Добриніна, С. Дятлова, І. Ільїнського, Р. Ка-пелюшникова, М. Критського, Б. Корнійчука, С. Климова, С. Кур-ганського, В. Марценкевич, А. Саградова, Б. Рябушкіна, Є. Цире-нову, В. Чекмарьова та ін.

В українській економічній науці наукові публікації присвячені розвитку концепції людського капіталу з' явились не так давно (в кінці 90-х років). Однією з перших хто провів комплексне дослі­дження формування та використання людського капіталу є О. Грішнова. Тією чи іншою мірою окремі аспекти розвитку людського капіталу вивчають і інші вітчизняні вчені, серед них: Д. П. Богиня, О. М. Бородіна, О. Головінов, М. Долішний, Н. Кра­вець, С. Г. Климко, Л. І. Михайлова, В. М. Пригода, В. О. Сизоненко.

На сьогоднішній час упевнено можна констатувати той факт, що питання, пов' язані з дослідженням проблеми формування, збереження й підвищення ефективності використання людського капіталу України в умовах перехідної економіки, є найменш до­слідженим у загальній структурі предмета вітчизняної економіч­ної науки [3, с. 30].

Отже, провівши аналіз концепції людського капіталу можна дійти таких висновків:

— особливість людського капіталу полягає у тому, що його не можна відокремити від людини, відповідно він має пряму залеж­ність від стану здоров' я, рівня освіти, ступеня вмотивованості та ін.;

— людський капітал, як і будь-який ресурс, має властивість вичерпуватись  тому  час його  використання  обмежений, цепов' язано з тимчасовими обмеженнями функціонування носія людського капіталу;

— за сучасних умов розвитку економіки людський капітал стає основною умовою економічного зростання;

— людський капітал являє собою певний запас знань, умінь та навичок і здатний накопичуватись;

— інвестиції у людський капітал великі за обсягом, інтеграль­ні по характеру, сприяють отриманню більш високого прибутку, а також мають не тільки економічний а й соціальний ефект.

Саме теорія людського капіталу зуміла поставити на один ща­бель поряд з галузями матеріального виробництва освіту, охоро­ну здоров' я, культуру і науку, які до цього часу вважались затра­тними та не прибутковими галузями.

Ми підтримуємо думку, що саме визнання концепції людсько­го капіталу на всіх рівнях управління в Україні могло б стати мо­гутньою передумовою кардинального покращення головної про­дуктивної сили суспільства і швидкого соціально-економічного зростання суспільства [3, с. 31 ].

Література

1. Климко С. Г, Пригода В. М, Сизоненко В. О. Людський капітал: світовий досвід і Україна. — К.: Основа, 2006. — 224 с.

2. Бородіна Олена Миколаївна. Людський капітал на селі: наукові основи, стан, перспективи розвитку: Монографія/ О. М. Бородіна; Ін-т агр. економіки УААН. — К., 2003 — 274 с.

3. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. — К: Т-во «Знання», КОО, 2001. — 254 с.

4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит; [пер. с англ.; предисл. В. С. Афанасьева]. М.: Эксмо, 2007. 960 с. (Антология экономической мысли).

5. Антонюк В. П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку: Моногра­фія / НАН України. Ін-т економіки пром-сті. — Донецьк, 2007. — 348 с.

6. Назарова Г .В. Формування та розвиток людського капіталу кор­поративних підприємств: Наукове видання / Г. В. Назарова, Н. Л. Гав-калова, Н. С. Маркова. — Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. — 240 с.

7. Головінов О. М. Людський капітал у системі виробничих відно­син: Монографія. — Донецьк: Дон ДУЕТ, 2004. — 161 с.

Статтю подано до редакції 25.01.10 р.

Страницы:
1 


Похожие статьи

В Ю Лисак - Зародження та розвиток концепції людського капіталу

В Ю Лисак - Методичні підходи щодо характеристики чинників формування та використання людського капіталу підприємств