Б О Галь - Таємниця одного адміністратора - страница 1

Страницы:
1 

Рецензії

Галь Б.О.

Таємниця одного адміністратора

О.М. Бобкова.

А.Я. Фабр: Портрет администратора на фоне эпохи / Под ред. и вступ. ст. А.А. Непомнящего. Симферополь, 2007, 312 с. (Библиография крымоведения; Вып. 8).

Провінційний чиновник, особливо дореформених часів, - і досі рідкісний гість на сторінках вітчизняних наукових монографій, дисертаційних досліджень, ба, навіть, статей у спеціалізованих періодичних виданнях. Поясненням цього феномену є, мабуть, сформована ще класичною російською літературою і діяча­ми доби Великих Реформ слава більшості миколаївських чиновників чи то як «сірості», посередності (стор. 73), чи то як хабарників і крадіїв [1]. З іншого боку, тривалій відразі до студій з адміністративної історії прислужилася логіка т.зв. «національного наративу», за якою місцевий представник імперської адміністра­ції видавався своєрідним «чужинцем» - колоніалістом чи колабораціоністом.

Втім, останні десять років досі так само національно орієнтовані англо- і російськомовна історіографії демонструють тенденцію до «імперського пово­роту» («imperial turn»), зокрема, актуалізуючи і переосмислюючи проблематику адміністрування Російської імперії [2]. Вкупі зі зростаючою від часів Великих Реформ кількістю поодиноких праць із історії місцевого управління [3], зокре­ма, і біографічного спрямування [4], це дозволяє очікувати і вітчизняного рене­сансу студій у царині адміністративної історії.

Сімферопольська дослідниця О.М.Бобкова зупинила свій дослідницький вибір на відносно малознаній постаті уродженця Криму Андрія Яковича Фабра (1789-1863), чия карколомна адміністративна кар'єра розпочалася із посади ка­нцеляриста Таврійської казенної експедиції (1804) і завершилася на посаді ка­теринославського цивільного губернатора (1857). Реконструкція функціональ­них обов'язків була органічно доповнена при цьому аналізом позаслужбових захоплень, аби отримати не просто історію більш як півстолітнього кар'єрного росту, а саме багатовимірний «портрет адміністратора на тлі епохи».

Структурно монографія складається із 9 «основних» і 3 «додаткових» ро­зділів, іменного і географічного покажчика.

Із числа основних розділів один присвячений історії дослідження постаті А.Я.Фабра в історичній літературі, чотири розділи («В начале жизненного пу­ти», «Администратор николаевской эпохи», «Во главе Екатеринославской гу­бернии», «Устроитель губернского города Екатеринослава») - власне адмініст­ративній діяльності А.Я.Фабра, один - службі за дворянськими виборами («Член Таврического губернского по крестьянским делам присутствия») і три («Подвижник развития краеведения», «У истоков музейного дела на Юге Укра­ины», «Назвать тайного советника Фабра дом призрения сирот...») - його поза­службовим захопленням. Основні розділи прекрасно проілюстровані портрета­ми історичних персоналій (до яких додаються короткі біографічні довідки) і репродукціями картин і малюнків, що зображують згадувані місцевості [5]. До­даткові розділи вмістили в себе вже раніше опубліковані свідоцтва очевидців, а також вперше введені до наукового обігу листи і рукописи А.Я.Фабра.

Зазначиимо, що за наявності окремого розділу «Неизвестные рукописи А.Я.Фабра» видається необгрунтованим штучне збільшення невеликих основ­них розділів за рахунок включення до них окремих текстів, що вийшли з-під пера адміністратора, а тим більше повного тексту царського Маніфесту від 19 лютого 1861 року (стор. 138-142). Так, до розділу «В начале жизненного пу­ти» ввійшло «Предположение о разведении лесов в Таврической губернии. Взгляд на Таврическую губернию, в отношении ея к лесоводству» (стор. 43-47), а до розділу «Член Таврического губернского по крестьянским делам присутст­вия» - доповідь 1861 р. про стан нерозглянутих справ у Таврійській губернії (стор. 144-146). Натомість, записка «о необходимости «привести в известность и рассмотреть дела по жалобам крестьян и дворовых людей на помещиков за злоупотребления властью последних, начавшиеся еще до освобождения кресть­ян и еще не решенные» (1861), до якої ця доповідь і була додатком, а також «Замечания на проект правил о найме сельских работников» (1861) відсутні як в основному тексті, так і в додатках (якщо роботи втрачені, то це мало бути, принаймні, прокоментовано).

Сильний бік рецензованої монографії - оперту на першоджерела деталі­зовану реконструкцію життєвого шляху героя - зазначено вже автором перед­мови, доктором історичних наук, професором А.А.Непомнящим: «Автору кни­ги <...> удалось не просто восстановить разнообразный ход событий жизни своего героя, но и подтвердить свои выводы и наблюдения многочисленными уникальными документами, проливающими свет на различные страницы исто­рии всего Новороссийского края, Екатеринославщины и, конечно же, Крыма» (стор. 9). Особливо ретельно виписані катеринославський етап службової кар'єри А.Я.Фабра, його позаслужбові (історичні, дендрологічні та мінералогі­чні) захоплення, історія заснованого чиновником у м. Сімферополі сирітського притулку для хлопчиків (аж до його занепаду на початку 1920-х рр.).

Втім, попри відносно сильну аналітичну частину, синтетична частина мо­нографії - помітно слабша. Окрім незрозумілої відсутності в роботі авторсько­го вступу і післямови, йдеться про непереконливість, поспішність чи викривле­ну логіку побіжних висновків.

Як приклад, на підтвердження тези про відсутність контактів А.Я.Фабра із дружиною авторка посилається на відомості формулярних списків: «В ранних документах в графе о семейном положении значилось: женат детей не имеет; в поздних формулярных списках говорилось о том, что чиновник холост» (стор. 49). Висновок про те, що «А.Я.Фабру удалось развернуть в Екатериносла-вской губернии значительное по меркам того времени дорожное строительство» (стор. 82), проілюстровано єдиним прикладом будівництва шосе «через песча­ный берег р. Днепра от г. Екатеринослава до станции Подгородней, по почтовой дороге на Харьков» (1851-1854) (стор. 83). При цьому згадано, що вже «к сере­дине 50-х годов ХІХ века объем дорожных работ постепенно уменьшался и витоге был сведен на нет» (стор. 84). Так само, навряд чи «отличительной чертой администрации А.Я.Фабра являлось то, что решение финансовых проблем осу­ществлялось с позиций долговременной экономической стратегии» (стор. 87). Особливо якщо виходити лише із аналізу проекту катеринославського віце-губернатора М.П.Вульфа (1850), який був «вынужденной мерой в связи с необ­ходимостью завершения ряда мероприятий по благоустройству населенных пун­ктов губернии. Средства были необходимы в срочном порядке» (стор. 88).

Але чи не найприкріше, що поза увагою авторки монографії залишились мотиви поведінки і логіка кар'єрного росту адміністратора, так би мовити, «за­гадка А.Я.Фабра», до формулювання якої О.М.Бобкова підводить читача впри­тул. Адже хоча заповідання статків А.Я.Фабра на створення сирітського приту­лку і є, фактично, наскрізним сюжетом монографії, якому присвячені її перші і останні рядки, природа цього рішення (як і природа коштів [6]) залишається не­зрозумілою. Посилання на особистий приклад матері, «известной современни­кам как покровительница страждущих», видається непереконливим (адже оцін­ку взято із некрологу в офіційній газеті часів перебування А.Я.Фабра на посаді правителя канцелярії новоросійського і бессарабського генерал-губернатора (1843)!). Скоріше, варто припустити, що мова йде про єдину ланку цілого лан­цюжку «дивних», як на «німця»-чиновника, вчинків і подій, де і скандальний шлюб, і позашлюбна дитина від кріпачки - хатньої служниці, і дивакуватий, неприйнятний оточенню спосіб життя.

Втручання матері документально зафіксовано лише у першому епізоді. І хоча дослідниця стверджує, що шлюб було взято «вопреки обоюдной воле» (стор. 48), втім із наведеного нижче уривку із прохання М.Ф.Фабр (Гроскрейц) можна зрозуміти, що проти була власне мати, якою ж була позиція самого наре­ченого - невідомо. Не виключено, що і зникнення згадок про позашлюбну дити­ну (хлопчика Павла) так само пояснюється втручанням М.Ф.Фабр (Гроскрейц), яка, натомість, «устроила приличным замужеством судьбу бедной, круглой си­роты, которую призрела она у себя и воспитала как родную дочь» (стор. 198).

Відсутність докладних відомостей про ймовірного батька А.Я.Фабра -О.С.Таранова-Білозерова (на подив, йому присвячено лише коротеньку біогра­фічну довідку), якщо не рідного, то прийомного, - дозволяє лише вказати на наявність певних паралелей їх життєвих шляхів: кар'єра обох була пов'язана із Катеринославом і Сімферополем (обидва, навіть, займали в різні часи одну й ту саму посаду таврійського крайового/губернського прокурора), обидва брали нерівний шлюб (в батька нерівність була становою, а в сина - віковою), позаш­любних дітей і обидва на схилі років заповідали свої кошти на благодійність. Втім, чи то був збіг, характерний для певного кола, чи дійсно син свідо­мо/підсвідомо відтворював життєвий шлях батька (рідного чи то прийомного) -казати напевне зарано.

Героя монографії визначено не лише як «одного з найбільш успішних представників чиновницького апарату регіону» (стор. 71), а й (дещо претензій­но) як «одного з найкрупніших адміністраторів миколаївської епохи» (стор. 29). Висновок авторки про те, що «основными факторами, повлиявшими на его <А.Я.Фабра> интенсивный карьерный рост являлись, прежде всего, незауряд­ные личные качества, целеустремленность, профессиональный подход к выпо­лнению своих обязанностей» видається, в цілому, вірним, але навряд чи він ви­пливає із «обзора материалов, характеризующих семью и социальное происхо­ждение будущего екатеринославского губернатора» (стор. 52). Загалом же, аде­кватна оцінка службової кар'єри А.Я.Фабра можлива лише із ретельним ви­вченням соціальних, освітніх, майнових і вікових цензів представників провін­ційної адміністрації [7].

Важко стверджувати, що службова кар'єра А.Я.Фабра на своєму початку (1804-1819) завдячує протекції того ж О.С.Таранова-Білозерова, але, принайм­ні, йому він завдячує якісною домашньою освітою, отриманою вже після роз­риву батьків. Знову ж таки, якщо не погодитись із авторкою, що ключовим ета­пом у розвитку кар'єри А.Я.Фабра стало призначення на пост таврійського гу­бернського прокурора (1825), і припустити, що шанс проявити свої здібності з'явився після зарахування до штату таврійського цивільного губернатора (1818) і, особливо, із призначенням чиновником для ведення слідчих дій (1819), то, скоріше за все, йдеться саме про протекцію (і, ймовірно, О.С.Таранова-Білозерова). Оскільки інакше важно пояснити наближення до губернатора осо­би, відомої скандальним шлюбом (близько 1807) і звинуваченнями у зловжи­ваннях, пов'язаних із незаконною порубкою феодосійського лісу (1816-1817).

Загалом, свідомо чи ні, але сімферопольська дослідниця задля створення портрету провінційного чиновника миколаївської доби обрала людину, чий спосіб життя, сімейна історія, модернізаторські («нівеляторські») настрої і, на­віть, певною мірою, портрет дивною мірою співпадають із щедрінським обра­зом Угрюм-Бурчеєва [8], що говорить про певну типовість цього «нетипового» чиновника.

Примітки:

1. Див., наприклад: Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в XIX в. - М.: Мысль, 1978. - С. 143.

2. After the Imperial Turn: Thinking with and through the Nation / Ed. by Antoinette Burton. - Durham: N.C. Duke Univ. Pr., 2003; A New Imperial History: Culture, Identity and Modernity in Britain and the Empire, 1660-1840 / Ed. by Kathleen Wilson. - Cambridge: Cambridge Univ. Pr., 2004; Российская империя в сравнительной перспективе. Сборник ста­тей. - М.: Новое издательство, 2004; Российская империя в зарубежной историографии. Ра­боты последних лет: Антология. - М.: Новое издательство, 2005.

3. Блинов И.А. Губернаторы. Историко-юридический очерк. - СПб., 1905; Pinter W.M. The Social Characteristics of the Early Nineteenth-Century Russian Bureaucracy // Slavic Review. - 1970. - № 29. - P. 429-443; Monas S. Bureaucracy in Russia under Nicholas I // The Structure of Russian History / Cherniavsky M. (ed.). New York: Random House, 1970. - P. 269-281; Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в XIX в. -М.: Мысль, 1978; Lincoln W. In the vanguard of reforms: Russia's enlightened bureaucracy, 1825­1861. - Dacalb, 1982; Ерошкин Н.П. Местные государственные учреждения дореформенной России (1800-1860 гг.): Учебное пособие. - М.: МГИАИ, 1985; Шумилов М.М. Местное управление и центральная власть в России в 50-х-начале 80-х гг. XIX в. - М.: «Прометей», 1991; Морякова О.В. Система местного управления России при Николае I. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1998; Уортман Р.С. Властители и судии: развитие правового сознания в импера­торской России. - М.: Новое литературное обозрение, 2004.

4. Горшман А. Первый красноярский губернатор (А.П.Степанов 1822-1831 гг.) // Енисей. - 1991. - № 5; Левченко Л.Л. Миколаївський військовий губернатор І.І. де Траверсе // Український історичний журнал. - 2000. - № 6; Дамешек И.Л. Иркутский губернатор Трес-кин // Иркутская область в панораме веков. - Иркутск, 1997; Матханова Н.П. От Трескина до Муравьева-Амурского (биография сибирского чиновника) // Гуманитарные науки в Сибири. - 1994. - № 2; Марасанова В.М. Адмирал И.С.Унковский - ярославский губернатор (по до­кументам ГАЯО) // Отечественные архивы. - 2004. - № 5; Пушкарь А.И. Н.Севрюгин - туль­ский губернатор. - Тула: Пересвет, 1996. - 63, [1] с.

5. Втім, задоволення від вдалого дизайну монографії псує велика кількість орфогра­фічних і стилістичних помилок. Більше того, не вичитаними є навіть вихідні дані, де не вка­зано видавництво, а також наявні розбіжності щодо місця видання монографії - зазначено і Київ (стор. 3), і Сімферополь (стор. 4).

6. Авторка непрямо вказує лише на одне з можливих джерел накопичення величез­них як на той час коштів (чверть мільйона карбованців сріблом і 10 тис. га земель і угідь у Криму). «Канцелярия генерал губернатора не только концентрировала информацию о слу­чайных археологических находках, но и прилагала максимум усилий для того, чтобы полу­чать сами предметы старины. <...> Возглавляемая А.Я.Фабром канцелярия поступавшие из провинции древности отправляла в музей ООИД» (стор. 161). Втім, вбачається різниця із на­ступним формулюванням: «Все письма, отчеты, дары, которые приходили на имя правителя канцелярии генерал-губернатора, он добросовестно передавал в минералогический и денд­рологический кабинеты» (стор. 186). Отже, якщо припустити, що із археологічними знахід­ками А.Я.Фабр був не такий «добросовісний», то це може пояснити, звідки «к 1844 году пра­витель канцелярии М.С.Воронцова составил довольно значительное собрание древностей античной эпохи, состоявшее из 134 предметов» (стор. 162). А також чому саме на 1844 р. (рік від'їзду М.С.Воронцова на Кавказ) припадає рішення розпродати колекцію і донести до загалу рішення заповідати усі статки на благодійність.

7. «Изучением социального состава, образовательного и возрастного цензов прови­нциальной администрации историки почти совсем не занимались» (Морякова О.В. Система местного управления России при Николае I. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1998. - С. 43). Втім, можемо вказати на такі спроби в роботах: Pinter W.M. The Social Characteristics of the Early Nineteenth-Century Russian Bureaucracy // Slavic Review. - 1970. - № 29. - P. 429-443; Зайонч-ковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в XIX в. - М.: Мысль, 1978; Морякова О.В. Система местного управления России при Николае I. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1998; Уортман Р.С. Властители и судии: развитие правового сознания в импера­торской России. - М.: Новое литературное обозрение, 2004.

8. Салтыков-Щедрин М.Е. История одного города // Салтыков-Щедрин М.Е. Собра­ние сочинений в десяти томах.- М.: Изд-во «Правда», 1988. - Том 2 (http://az.lib.ru/s/saltykow_m_e/text_0010.shtml).

Страницы:
1 


Похожие статьи

Б О Галь - Iмперська модернізація причини провалу

Б О Галь - До історії створення другої малоросійської колегії

Б О Галь - Таємниця одного адміністратора

Б О Галь - Навчально-методичний комплекс для організації самостійної роботи студентів

Б О Галь - Модернізація ранньомодерного міста лівобережної україни у першій половині ХІХ ст