Б О Галь - Модернізація ранньомодерного міста лівобережної україни у першій половині ХІХ ст - страница 1

Страницы:
1  2 

ее—

І   Б. О. ГАЛЬ


"Модернізація ранньомолерного.

 

УДК 930 (477) «19»

 

 

 

«МОДЕРНІЗАЦІЯ РАННЬОМОДЕРНОГО МІСТА» ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

У статті розглядаються основні параметри розвитку міст Лівобережної України у першій половині ХІХ ст.

Ключові слова: місто, населення, територія, план.

В статье рассматриваются основные параметры развития городов Левобережной Украины в первой половине ХІХ в.

Ключевые слова: город, население, территория, план.

The paper concerns the main development characteristics of towns in the Left Bank Ukraine at the first half of XIX century.

Key words: town, inhabitants, territory, plan.

 

На початку ХГХ ст російський уряд узяв курс на прискорену «модернізацію ранньомодерного міста» Лівобережної України. На практиці це означало перепланування і кам'яну забудову бодай центральної частини, руйнування внутрішніх меж (старих валів і ровів), зростання долі міського населення і поступове збільшення території міста1.

Сюжети, пов'язані із модернізацією міст Лівобережної України, з'являються наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в оглядових монографіях і статтях з історії міст Кременчука (Ф. Ніколайчик), Чернігова (В. Хижняков), Полтави (І. Павловський)2. У 1950-80 рр. загальноімперський урбанізації першої половини ХІХ ст.3 і її особливостям на Лівобережжі присвячено численні статті і розлогі розділи колективних праць, написаних, зокрема, співробітниками українського Інституту історії і теорії архітектури (М. Грицай, М. Онищенко, Л. Сакович, О. Станіславський, М Цапенко)4.

Особлива увага при цьому приділялася формуванню архітектурних комплексів губернських міст Чернігова (А. Карнабіда, Г Логвін)5 і Полтави (М. Онищенко, І. Ігнаткін, Л. Вайнгорт)6. В останні десятиліття огляд розбудови лівобережних міст у першій половині ХІХ ст. запропоновано в роботах істориків архітектури В. Вечерського та В. Тимофієнко7.

На зламі ХУІІІ-ХІХ ст. лівобережні міста, як правило, були дводільними (місто-форштадти), - замки протягом попереднього століття свідомо не відновлювались і збереглися лише у 8 із 20 губернських/ повітових міст. Останні чотири фортеці Лівобережної України було ліквідовано іменним указом Сенату від 11 вересня 1785 р. (Глухів), височайше затвердженою доповіддю Воєнної колегії від 5 січня 1786 р. (Мглин), штатами 1796 р. (Переяслав, Чернігів)8. На момент остаточної ліквідації фортець у значній більшості міст (15 із 20) зовнішні укріплення (вали, рови, башти) знаходилися у

напівзруйнованому стані, а ворота вціліли лише у 3 із 19 міст - у Полтаві, де із п'яти воріт збереглося чотири, та й ті підупалі («обветшалые»), у Чернігові з трьома дерев' яними воротами і у Глухові, де в єдиному збереглися на зламі ХУІІІ-ХІХ ст. «каменные ворота с караульнями» на Київському та Московському виїздах із міста. Забудова форштадтів була вільною, а от чи була системною забудова уфортифікованого міста залишається під питанням, - принаймні, ряд дослідників схиляється до думки про «вільне» (М. Цапенко) чи «ландшафтне, нерегулярне» планування (В.Вечерський)9.

Три хвилі перепланування лівобережних міст у першій половині ХІХ ст.10 - перша у 1803-1805 рр. у містах обох малоросійських губерній, друга у 1831-1835 рр.11 у містах Чернігівської губернії і третя у 1840-1846 рр. у містах Полтавської губернії12 - мали неоднозначні наслідки.

З одного боку, попередні умовно «органічні» містобудівні структури витісняє новий принцип регулярного, централізованого, упорядкованого міста13.

З іншого боку, в реальності нове планування призводить до довершення схеми міста, що склалась історично14. Так, структура міста залишається дводільною, розділяючись на «власне «місто», де скупчувались усі урядові і громадські будівлі, гостині двори, три- і двоповерхові житлові будинки, і на «передмістя» або «форнгтадти»15 Регулярному розплануванню піддавалося здебільшого лише місто у вузькому значенні цього слова, яке співпадало по контуру із колишніми міськими укріпленнями у багатьох лівобережних містах, як-от: у Глухові, Конотопі, Ніжині16. Натомість передмістя перепланувати нерідко не вдавалося, тож старі криволінійні траси вулиць підключалися до ортогонального розпланування центрів17.

У забудові частин міста (кам'яній чи дерев' яній, одно- і багатоповерховій) дослідники бачать вияв протиставлення чи то влади і суспільства, як-от: Й. Баберовськи, чи то різних суспільних верств, як-от:

■о

І

X

О. Власюк, О. Суслов. Так, на думку ^ Й. Баберовськи,    кам'яна    забудова б призначалася для унаочнення присутності і влади як наслідку її модерного розширення, - £ «принаймні у містах кожен міг бачити центри g зосередження влади - кам'яні будівлі, у стінах 1 яких знайшли притулок губернатори, судді і прокурори»18. Натомість, його умовні опоненти роблять наголос на тому, що кам'яні будинки коштували дорого, тому через урядову регламентацію відносно невелика, найбільш | благоустроєна частина міського поселення із | (багатоповерховою) кам' яною забудовою (власне «місто») призначалося для заможних верств, в той час як незаможні витіснялися у передмістя, де дозволялася дерев'яна (у кращому випадку - одноповерхова кам'яна) забудова19.

Кількість кам'яниць і темпи кам'яної забудови (державної і приватної) суттєво відрізнялись у Північному і Південному Лівобережжі. Так, на 1800 р. кам'яниці були лише у 9 із 20 повітових міст Малоросійської губернії (всього 62 будівлі), з яких у північній частині - 56, а у південній - усього 6 будівель. А вже на 1846 р. кам'яницями було забудовано центри 19 із тих-таки 20 міст (усього 258 будівель), із яких 115 - у Чернігівській губернії та 143 - у Полтавській. Динаміку державної і приватної забудови можна прослідкувати за даними однієї Чернігівської губернії, - якщо у 1800 р. тут було 11 державних і 45 приватних кам'яниць, то у 1846 - 31 державна і 84 приватні, тобто державна кам'яна забудова відбувалася швидшими темпами.

Спеціальних урядових рішень щодо зривання фортечних валів не приймалося, втім, за новими планами на місці старих валів прокладалися вулиці і бульвари. За першої хвилі перепланування було зруйновано вали губернських (Чернігова у 1802-1803 рр.20, Полтави у 1805-1817 рр.21) і найбільших повітових міст (Ніжина у 1803 р., Глухова у 1802-1808 рр.). У 1830-1840 рр. залишки валів зриваються у Сосниці, Ромнах, Переяславі, Миргороді, Лубнах, Прилуках та інших містах22. Наскільки можна зрозуміти із

"Модернізація ранньомолерного.

 

 

 

х

X

І

а.

 

 

о

OJ

п

_а І

U О О <


статистичних описів 1840-х рр., в деяких містах Лівобережжя за відсутності великого будівництва вали не зривали, і вони руйнувалися і далі самі собою або ж через господарську діяльність населення.

 

 

Підраховано за: Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 років // Описи Лівобережної України кінця XVIII -початку ХІХ ст. - К.: Наукова думка, 1997. -

Департамента Генерального Штаба. Том ХП. Часть 3. Полтавская губерния. - СПб., 1848. -90+22 с.

 

Населення і територія лівобережних міст протягом першої половини ХІХ ст. зростали (на півдні швидше, на півночі повільніше)26.

Із 20 повітових центрів Малоросійської губернії за 1800-1846 рр. зменшилась територія лише у трьох містах - Гадячі (із 421 до 408 десятин), Глухові (із 627 до 480) та

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

134

 

С. 24-126; Военно-статистическое обозрение Российской империи, издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генерального Штаба. Том ХІІ. Часть 2. Черниговская губерния. - СПб., 1851. - 183+4 с.; Военно-статистическое обозрение Российской империи, издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении

Стародубі (із 611 до 535). Натомість, суттєво збільшилась територія (близько двох разів і більше) у 6 містах: Пирятині (із 193 до 415 десятин), Кременчуці (із 246 до 460), Переяславі (із 367 до 701), Прилуках (із 379 до 879), Золотоноші (із 380 до 584) та Полтаві (із 544 до 1087).

Диспропорції між містами, які були повітовими центрами Малоросійської губернії, на 1846 р. поступово зменшуються, натомість збільшуються між ними і містами, які стали повітовими центрами двох губерній лише у 1802-1803 рр. Найбільше (Ніжин) і найменше (Кременчук) за територією міста Малоросійської губернії співвідносились у 1800 р. як 1:5.95. Натомість у 1846 р. по Чернігівській губернії це співвідношення зменшилось до 4.89 (враховуючи нові повітові центри, збільшилось до 9.45), а по Полтавській губернії - до 3.02 (навіть враховуючи нові повітові центри, зменшилось до 4.35). Найбільші територіальні диспропорції половині ХІХ ст. не було. І це попри той факт, що загалом по імперії відносна кількість середніх і малих міст зменшується і на середину ХІХ ст. кожне третє губернське місто (34%) відноситься до великих, і майже половина повітових (46%) - до середніх29, тобто темпи урбанізації Лівобережжя відставали від загальноімперських.

 

Підраховано за: Топографічний опис Малоросійської губернії 1798-1800 років // Описи Лівобережної України кінця XVIII -початку ХІХ ст. - К.: Наукова думка,1997. -С. 24-126; Военно-статистическое обозрение Российской империи, издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении


> о 6

І X сг 3

О >

> ■о

І

X Х<

 

 

 


фіксуються у середині ХГХ ст. у Північному Лівобережжі.

За запропонованою Б.М. Мироновим класифікацією, у другій половині ХААШ -першій половині ХГХ ст. міста із населенням більш ніж 25 тис. осіб відносились до великих, від 5 до 25 тис. - до середніх, менш ніж 5 тис. - до малих27. В такому разі, у 1800 р. у Малоросійській губернії було 7 або 35% середніх міст (Полтава, Зіньків, Прилуки, Ніжин, Конотоп, Глухів, Стародуб), у більшості з яких кількість населення ледве перевищувала 5 тис., натомість усі інші міста (13 або 65%) відносились до числа малих. У 1846 р. із цих самих 20 міст лише 6 (Пирятин, Золотоноша, Хорол, Лубни, Сосниця, Мглин) були малими, а 14 або 70% перейшли у категорію середніх28. Втім, жодне місто не налічувало більше 25 тис. ні у 1800 р., ні у 1846 р., а отже великих міст, за класифікацією Б. М. Миронова, на Лівобережжі у першій

Департамента Генерального Штаба. Том Хїї. Часть 2. Черниговская губерния. - СПб., 1851.

-    183+4 с.; Военно-статистическое обозрение Российской империи, издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генерального Штаба. Том ХЇЇ. Часть 3. Полтавская губерния. - СПб., 1848. -90+22 с.; {Миронов Б.Н. Русский город в 1740е

-    1860е годы: демографическое, социальное и экономическое развитие. - Л., 1990. - С. 241,

246.

За півстоліття населення зменшилось лише у 2 із 20 міст - у Золотоноші (із 4298 до 3767 чол.) та у Ніжині (із 11.104 до 8874). Натомість, суттєво збільшилось населення (близько двох разів і більше) у містах Козелець (із 2098 до 5367), Чернігів (із 3.749 до 7.025), Кременчук (із 4.017 до 16.848), Полтава (із 7.153 до 19.191).


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1135

"Модернізація ранньомодерного.

 

 

 

х

X

X >>

 

 

о

OJ

п

_а І

U О О <

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

136 І


Співвідношення між найбільшим (Ніжин) і найменшим (Козелець) містом Малоросійської губернії становило у 1800 р. -5.29. У 1846 р. по Чернігівській губернії цей показник зменшився до 2.25 (навіть враховуючи нові повітові центри - до 4.28), а по Полтавській губернії - до 5.09 (враховуючи нові повітові центри, збільшився до 8.55). Найбільші диспропорції у розміщенні населення фіксувалися на півдні.

У 1800 р. жителі міст Малоросійської губернії (91.755 чол.) співвідносились із жителями сільської місцевості як 1 до 23,8. Через півстоліття це співвідношення змінилося на користь жителів міста. Так, у Полтавській губернії жителі міст (119.795) співвідносилися із жителями сільської місцевості як 1 до 13, а у Чернігівській (88.867) - як 1 до 14,7.

Порівняти ці тенденції із загальноімперськими достатньо важко, оскільки серед дослідників російської урбанізації не існує консенсусу щодо особливостей російської урбанізації протягом першої половини ХЬХ ст. В той час як зазвичай у літературі фігурують відомості про зростання як абсолютної, так і відносної чисельності городян (А. Рашин)30, Б. Миронов фіксує повільне зростання абсолютної чисельності міського населення православного віросповідання за одночасного зменшення відсотка міського населення, -число городян Європейської Росії за 1798­1846 рр. збільшилось на 953 тис., натомість їх доля у загальному населенні знизилась із 8.7 до 7.2% - на 1.5 пункти31.

Втім, вочевидь, модернізація міст Лівобережної України відбувалася у специфічних умовах. На відміну від більшості адміністративних центрів Центральної Росії, де ще у 1770-80-х рр. були затверджені плани перепланування і у 1800-ті рр., тобто до початку т.зв. «урбанізації ХЬХ ст.» (1811 р.) завершилася забудова згідно з цими планами, у містах Лівобережної України лише наприкінці ХААШ ст. ліквідуються фортеці, а на початку ХГХ ст. затверджуються плани перебудови, визначається територія міста і починається активна кам'яна забудова, приватна і державна.

Що ж до зростання населення міст Лівобережної України, то диспропорції між її південної частиною, населення якої зросло за півстоліття майже удвічі, і північною, де зростання склало 40% (близьке до середнього показника по імперії), пояснюється природним відтоком населення колишньої Гетьманщини на південь, до Новоросії, яка протягом першої половини ХК ст. створювала виключні кар' єрні перспективи для представників привілейованих станів і умови для зміни соціального стану - для непривілейованих.

 

Посилання:

1. Городские поселения в Российской империи. Том первый.

 

-   СПб., 1860. - С. VI; Суслов А.И. Планировка и застройка центра Ярославля по регулярному плану 1778 года // Краеведческие записки. - Ярославль: Ярославское книжное издательство, 1956. - Вып. 1. -С. 153.

2. Николайчик Ф.Д. Город Кременчуг: Ист. очерк. - СПб.,

1891. - 224 с.; Хижняков В. Черниговская старина. (1765-1810 гг). По архивным бумагам городской думы // КС. - 1899. - Т. - Июнь. - Отд. 1. - С. 367-407; Павловский И.Ф. Полтава в начале ХГХ века (Очерки по архивным данным с рисунками) // КС. - 1902. - Т. ЬХХШП. - Июль-август. - С. 111-164; Сентябрь. -С. 293-318; Павловский И.Ф. Полтава в ХГХ столетии (Очерки по архивным данным, с рисунками) // КС. -1905. - Т. ХСI. - Ноябрь-декабрь. - Отд. 1. - С. 228-342.

3. Суслов А.И. Планировка и застройка центра Ярославля

по регулярному плану 1778 года // Краеведческие записки. - Ярославль: Ярославское книжное издательство, 1956. -Вып. 1. - С. 151-166; ВласюкАГГ, Харламова А.М. Архитектура второй половины ХVШ

-   начала ХК в. // Всемирная история архитектуры. -Т. 6. Архитектура России, Украины и Белоруссии ХП^ -первой половины ХК вв. - М.: Стройиздат, 1968. -С. 192-271; Эрн И.В. Архитектура 1840-х - 1850-х гг / / ВИА. - Т. 6. Архитектура России, Украины и Белоруссии ХП^ - первой половины ХК вв. - М.:

Стройиздат, 1968. - С. 313-336.

4. Грицай М.О., Онищенко М.Ю. Архітектура України зачасів

Російської дворянської імперії (70-і роки ХVШ - перша половина ХК ст.ст.) // Нариси історії архітектури Української РСР: Дожовтневий період. - К.: Держбудвидав УРСР, 1957. - С. 150-199; Грицай НА, Игнаткин И. А. Архитектура последней трети Х^Ш -первой половины ХК вв. // Всемирная история архитектуры. - Т. 6. Архитектура России, Украины и Белоруссии ХП^ - первой половины ХК вв. - М.: Стройиздат, 1968. - С. 423-450; Онищенко М. Будівництво казенних будівель в Росії і на Україні напочатку ХК ст. за типовими проектами Андреяна Захарова // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. - К.: Держбудвидав УРСР, 1959. -С. 183-209; Сакович Л.Т. Регулярні містобудівельні заходи початку ХК в. у Росії і на Україні // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. -К.: Держбудвидав, 1959. - С. 210-230; Станиславский А.И. Планировка и застройка городов Украины. -К.: Будівельник, 1971. -266 с.; Цапенко М. По равнинам Десны и Сейма. - М.: Издательство «Искусство», 1970.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Б О Галь - Iмперська модернізація причини провалу

Б О Галь - До історії створення другої малоросійської колегії

Б О Галь - Таємниця одного адміністратора

Б О Галь - Навчально-методичний комплекс для організації самостійної роботи студентів

Б О Галь - Модернізація ранньомодерного міста лівобережної україни у першій половині ХІХ ст