В М Мацюцький - Земельні громади лівобережної україни як землекористувачі - страница 1

Страницы:
1 

Електронна бібліотека

видань історичного факультету

Харківського університету

Мацюцький В. М. Земельні громади лівобережної України як землекористувачі // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць молодих вчених. - Харків, 1997. - C. 99 - 103.

При використанні матеріалів статті обов'язковим є посилання на її автора з повним бібліографічним описом видання, у якому опубліковано статтю. Дана електронна копія статті може бути скопійована, роздрукована і передана будь-якій особі без обмежень права користування за обов'язкової наявності першої (даної) сторінки з повним бібліографічним описом статті. При повторному розміщенні статті у мережі Інтернет обов'язковим є посилання на сайт історичного факультету.

Адреса редакційної колегії:

Україна, 61077, Харків, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

історичний факультет. E-mail: istfac@univer.kharkov.ua

©Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна; історичний факультет ©Автор статті

©Оригінал-макет та художнє оформлення - зазначене у бібліографічному описі видавництво ©Ідея та створення електронної бібліотеки - А. М. Домановський; А. О. Баскакова

8. Стоклнцкая-Терешкович В.В.  Основные проблемы истории едневекового города X-XV вв.- М., 1960.

9. Удинцев В. А. Города и купечество в средние века на Западе и в России / [Чтения в историческом обществе Нестора Летописца.-1900.- Кн. 14.

10. Фортинс-кий Ф.Я. Положение городских ремесленников в Германии в едние века.-К.. 1881.

11. Хачатурян Н.А. Город в системе феодальной формации // Вопросы ории,- 1983.-№ 1.

Мацюцький В.М.

(ХДУ)

чельні громади Лівобережної України як землекористувачи

Важливим напрямком сучасних наукових досліджень у царині вітчизняної ріГ є вивчення минулого українського села. Одне з актуальних питань цієї оплановоїтеми - питання про земельні громади. Дане питання в історичній зі висвітлене далеко не всебічно [1, с. 4]. Ще існують прогалини, які лідники повинні заповнити - питання про земгромади потребує вивчення у різах окремих регіонів України. У цьому сенсі значний інтерес становлять иьні громади Лівобережжя. ^"Зробимо спробу показати земгромади Лівобережної України як шюристувачів. Хронологічні рамки даної' розвідки - 1922-1930 pp. Нижня вапогічна межа обумовлена моментом набуття чинності Земельного кодексу 11922 p., який здійснив правове оформлення інституту земгромад [5, с. 42­; Верхня хронологічна межа (1930 р.) визначена ліквідацією інституту їіьних громад [6, с. 63-64].

^Поряд з земельними угіддями, що були розподілені поміж членами омади і знаходились у приватному користуванні (хоча б і обмеженому Йном - до найближчого переділу) окремих селянських дворів, у відводах ьних громад були угіддя громадського користування. По відношенню до ь громадського користування земгромади виступали у функціїземлекористувачів. У відводах земельних громад Лівобережжя цій частині земель не належало переважаюче місце, однак площа їх була досить значною. У 1925/ 26 р. супроти загальної площі придатної землі земгромад Л івобережжя придатна земля громадського користування становила 3,1%, для непридатної землі цей показник складав 53,4% [7, с, 14].

На Лівобержній України основним земельним угіддям була рілля, Абсолютна більшість орної землі з відводів земгромад Лівобережжя перебувала в індивідуальному користуванні. У громадському користуванні знаходилось небагато ріллі. Питома вага орної землі в угіддя громадського користування земельних громад Лівобережної Украіни була невеликою. У 1925/26 р. частка ріллі в угіддях громадського користування земгромад Лівобережжя складала 5,7% [7, с. 10-11]. Бувало, що члени громади гуртом обробляли так)' ріллю. Ділянки громадського обробітку частіше вводилися для виробництва насіння, за рахунок якого у громадах створювалися страхові запаси на випадо стихійного лиха, рідше - для виробництва насіння нових культур чи виробництва продукції, що малаяке-небудь цільове призначення (повернення кредиту, купівля сільськогосподарського реманенту тощо). Так, навесні 1925 р. члени земельної громади села Верхні та Нижні Землянки Сахновщинського району на Полтавщині гуртом засіяли 15 дес. землі. Зібране з цієї площі насінн передбачалося пустити на створення громадського насіннєвого фонду. Попередній, 1924 p., був у тій місцевості неврожайним. "Через недорід баг селян весною вже й макуху їли". У цих умовах громада вирішила створи страховий запас насіння [8,1925,26 черв.]. Джерела свідчать, що так чинили й деякі інші земгромади [9, 1927, 18 серп.; 10, ф. р-1574, on. 1, спр. 62, арк. 236, 238, 241]. Значно рідше зустрічається в джерелах фіксація фактів колективно' праці членів земгромад на громадських орних землях не з метою виробницт насіння у страхові насіннєві фонди громад. Такі випадки були поодинокими. Для прикладу тут можна згадати ііїурівську земельну громаду Савинсько району Ізюмської округи, 9 березня 1925 р. загальні збори цієї земгромад ухвалили, що рілля спільного користування "у найближчі роки повинна засіватис, травами для отримання... насіння на всю громаду". Тобто, члени грома прийняли рішення гуртом виробляти на громадській землі насіння нової куль~ [10, ф. р-847, on. 1, спр. 1597, арк. 11].

Маючи ріллю громадського користування, земгромади здебільшого здавали гаку в оренду. У 1925/26 р., у земельних громадах Лівобережжя було здано в оренду 89,9% від загальної кількості орної землі спільного користування [7, с. 10-11 ]. Громадська рілля здавалася в оренду для видобування коштів на потреби громади. Так, Деревківська земельна громада Котелевського району Полтавської округи мала 32 дес. ріллі спільного користу вання. Цю землю громада здавала в оренду Гроші, виручені від оренди, йшли на громадські потреби: землеустрій, посадку сосни тощо [11, ф.1, on. 2, спр, 4224, арк. 93].

У спільному користуванні членів земельних громад перебувала значна частина сіножатей. Для видобування коштів на громадські потреби земгромади могли здавати такі сіножаті в оренду. У 1925/26 р. земгромадами Лівобережжя Було здано в оренду 37,9% площ сіножатей громадського користування [7, с. 10­11]. Якшо земельна громада мала луки спільного користування, громадський мідник (бугай, жеребець, баран), при наявності такого у земгромаді, ибезпечувався сіном з цієї сіножаті. У матеріалах обстеження 88 земельних громад Харківської округи (1927 р.) зазначено, що, маючи 1-2 плідників, вмгромади виділяли для їхнього прогодування сіно, відповідно, з однієї або Box десятин луків громадського користування [11, ф. 27, оп. 9, спр. 98, арк. 16]. кщо ж необхідності використовувати громадські луки для задоволення потреб ромади в цілому не було, сіно з них розподілялося поміж окремими дворами: івокосні площі розподіляли між дворами перед косовицею, а косили самі двори, to викошували всією г ромадою, а потім по жеребку ділили скошене [8,1925,9 рав.; II, ф. 12, оп.1, спр. 183, арк. 9; ф. 27, оп. 9, спр. 98, арк. 15].

Земельні громади розпоряджалися вигонами і вирішували питання, котрі доставали у зв'язку з необхідністю передачі під громадські пасовиська інших земель. Так, 22 березня 1925 р. загальні збори Шевченківської земельної громади Старовірівського району Красноградської округи розглядали питання про відведення місць для випасання худоби на 1925 р. Ухвалили відвести під «асовиша вигін та толоку [10, ф-р1574, оп.З, спр. 22а, арк. 473]. і' Складовими элементами угідь спільного користування були непридатні землі (піски, яри, болота, солонці тощо). У 1925/26р. непридатні землі їггановили 46,7% від загальної кількості угідь громадського користуванні вмельних громад Лівобережжя [7, с. 10-11]. Щоб створити умови для більш

Ш1

продуктивного використання цих земельних площ, земгромади проводили заходи по їх меліораціі або рекультивації. Так, Куликівська земельна громад»! Решетилівського району Полтавської округи у 1927 р. осушила 140 дес. болотаї [12, с. 7]. Веркіївська земгромада Ніжинської округи засадила "сосною всі| непридатні під ріллю чи сінокоси землі" [ІЗ, 1927,25 трав.].

Постанова ВУЦВК та РНК У СРР " Про ліси трудового користування й npofl задоволення селянства лісами й побічними користуваннями з державних лісії УСРР" від 27 травня 1925 р. намітила передачу у користування селян частиниі держлісфонду. Право розпоряджатися лісовими площами, котрі заплановано^ було передати, передбачалося надати земгромадами [14, ст. 222]. Прі проведенні зазначеної постанови в жиггя за 1925-26 pp. селянам Лівобережжі було передано 404,6 тис. дес. лісу, що становило 61,1% від загальної плої угідь держлісфонду на Лівобережній Україні [15, с. 64-65].

Спроби деяких колишніх лісовласників повернути собі праї розпоряджатися лісовими ділянками, що належали їм до націоналізації, не малЩ

успіху [9,1927,5 квіт.; 11, ф.27, оп. 9, спр. 554, арк. 93]. Ліси передали в спілі неподільне користування членів земельних громад. Громади вирішували розподіляти між дворами лісоматеріал. Так, 4 грудня 1926 р. загальні збо] Коржівської земельної громади Засульського району Роменської округи слухал^ питання про розподіл зрубаного у г романському лісі будівельного лісоматерії Ухвалили поділити його по жеребку [16, ф. р-5631, on. 1, спр. 591, арк. 4' Громади дбали про поповнення лісонасаджень. У Сумській окрузі земгром; за 1927-1928 pp. залісили 1551 га зрубів попередніх років [17, с. 27].

Таким чином, у зв'зку з діяльністю земельних громад на Лівобережні)

Україні продовжували існувати форми громадського землекористувані

Громадське замлекористування затрималося на Лівобережжі до початку

років XX століття.

1. Калініченко В.В. Кооперативна діяльність земельної громад українському доколгоспному селі 20-х років // Тези та повідомлення Міжнародного конгресу україністів: Історія. [Частина 2].- X., 1996.

2.Калиниченко В.В. Крестьянская поземельная община на Украии доколхознный период // Вестн. Харьк. ун-та. Сер. История.- 1984.- № 266.

3. Калініченко В.В. Селянське господарство України в доколгоспний період (1921-1929).- X.. 1991.

4. Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Дис... д-раіст. наук.- X., 1993.

5.Земельний кодекс УССР.- Х„ 1923.

6.Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України.- № 6, від. 1.

7. Фінанси земельних громад, 1925/26 р. // Статистика Ураїни. - Сер. 6. Статистика фінансів. -Х„ 1928.-№ 125.

8. Більшовик Полтавщини: Орган Полтавського губвиконкому, губкому КП(6)У, губради профспілок та міської Ради.

9. Радянський селянин: Орган Кременчуцького окрпарткому та окрвиконкому.

Ю. Державний архів Харківської області.

11. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.

12. Хіль 1. Про земгромади // Полтавський селянин.- 1928,- № 1.

13. Нове село: Орган Ніжинського ОПК, ОВК та ОПР.

14. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. - 1925.- Ч. 28, від. 1.

15. Матеріали в справі землевпорядження, передачі лісів селянству та стану державних лісів.-X, 1926.

16. Державний архів Сумської області.

17. Звіт Сумського окружного виконавчого комітету за 1927-1928 роки V (XII)окружному з'їзду Рад.-Суми, 1929.

Страницы:
1 


Похожие статьи

В М Мацюцький - Земельні громади лівобережної україни як землекористувачі

В М Мацюцький - Кооперативна діяльність земельних громад у селах лівобережної україни (20-ті роки)