Г В Осадко - Знакові образи-символи як стильові чинники в поезії та прозі символізму на матеріалі творчості петра карманського - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

На правах рукопису УДК 82.0

Осадко Ганна Володимирівна

ЗНАКОВІ ОБРАЗИ-СИМВОЛИ ЯК СТИЛЬОВІ ЧИННИКИ В ПОЕЗІЇ ТА ПРОЗІ СИМВОЛІЗМУ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ ПЕТРА КАРМАНСЬКОГО)

10.01.06 - теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Тернопіль - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу    виконано    на    кафедрі    теорії    літератури    та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Волкова Тетяна Сергіївна,

Тернопільський      національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра   теорії   літератури   та порівняльного літературознавства

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор

Удалов Віктор Лазарович, Волинський державний університет імені Лесі Українки

кандидат філологічних наук, доцент Семків Ростислав Андрійович,

Національний університет "Києво-Могилянська академія"

Провідна установа - Одеський національний університет ім. І.Мечникова.

Захист відбудеться "18" квітня 2006 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 по захисту кандидатських дисертацій при Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2).

Автореферат розіслано "_" березня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

В. Л. Гижий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема творення, побутування та інтерпретації символу належить до "вічних" проблем літературознавства. Це поняття, відоме ще з часів античної культури, з кожним кроком літературознавчої думки набирало нових рис і властивостей.

Вчені давно зауважили, що деякі образи-символи, зазвичай архетипного походження, є глобальнішими і місткішими за інші, вони функціонують у всіх літературних епохах, визначаючи загальні настрої та проблеми того чи іншого періоду. Такі символи є своєрідними сигналами часового, ментального, авторського бачення світу та етнічної приналежності митця. Будучи надепохальними і надзвичайно гнучкими, вони з кожним наступним втіленням набувають нових рис і властивостей, забарвлюються характеристиками епохи, стилістичного напряму, індивідуальними особливостями характеру і світобачення автора, його манери письма. Науковці по-різному називають такі образи-символи: "знаки-симптоми", "знаки-сигнали", "символи-ключі", "маркери", "образи-стрижні", "ключові символи", "домінанти" тощо; у нашому дослідженні вони фігуруватимуть під назвою "знакові образи" і "знакові образи-символи".

Попри поважний корпус наявних матералів щодо проблем символу і символізму, не можна сказати, що це питання до кінця вивчене. Досі бракує вичерпної теоретичної бази до поняття "знаковий образ", слабо простежені механізми творення національних символічних дискурсів на основі знакових образів-символів, немає ґрунтовних теоретико-прикладних праць про знакові образи як чинники стилю символізму.

Актуальність теми пропонованого дослідження полягає, насамперед, у комплексному підході до питання творення і побутування знакового образу. Тож безсумнівною є потреба не лише розробити теоретичну концепцію знакового образу, поглибити і систематизувати знання про знаковий образ-символ, а й практично показати його характерні властивості, дослідити особливості функціонування знакового образу в національному символічному дискурсі (у даному випадку - ранньому українському символізмі).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота виконувалася як складова частина комплексної теми "Проблеми рецептивної поетики, наратології і транслаторики в українсько-зарубіжних літературних зв'язках", яку розробляє кафедра теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Мета роботи - з'ясувати особливості знакових образів-символів як стильових чинників у поезії та прозі раннього українського символізму (на матеріалі творчості Петра Карманського).

Для досягнення мети ставилися і розв'язувалися такі конкретні завдання:

- провести історіографічний огляд трансформації поняття "символ";

- виявити своєрідність знакових образів-символів, визначивши сутність цього поняття; розробити теоретичну базу для терміна "знаковий образ-символ" через співвідношення понять "архетипний образ" - "образ-символ" - "знаковий символ";

- дослідити інтертекстуальні та індивідуально-авторські первні у знакових образах-символах;

- виокремити й охарактеризувати головні знакові образи-символи у поезії та прозі символізму ( на прикладі творчості П. Карманського);

- охарактеризувати знакові образи-символи як маркери індивідуально-авторського стилю щодо вимог стилістичного напряму на прикладі аналізу особливостей ритмомелодики та семантичних функцій назв у поезії П. Карманського;

- розглянути знаковий образ-символ як маркер індивідуально-авторських характеристик, здійснюючи аналіз символу сну у поезіях П.Карманського і В.Пачовського;

- інтерпретувати знаковий образ-символ з позицій його наповненості часовими і стильовими характеристиками, порівнявши особливості творення та побутування символів Сонця і Місяця у поезіях П.Карманського і П.Тичини;

- виявити національні особливості адаптації знакових образів-символів у поезії символістів (через порівняльний аналіз символу дороги у поезії П. Карманського і О. Блока).

Об'єктом дослідження є поезія П.Карманського (здебільшого раннього періоду), його нещодавно віднайдений прозовий роман "Кільці рож"; а також ранні твори В.Пачовського, П. Тичини і О. Блока.

Предметом дослідження є знакові образи-символи як стильові чинники в поезії та прозі символізму (на прикладі творчості П. Карманського), збіги та розбіжності, спільні та відмінні риси у структурі, особливостях і засобах творення знакових образів-символів у російському та українському символістських дискурсах.

Теоретико-методологічна основа дисертації ґрунтується на ідеях українських та зарубіжних літературознавців: С.Аверінцева, М.Бахтіна, Р.Веллека, О.Воррена, І.Ільїна, М.Ільницького, Ю.Крістевої, Н.Кулагіної, Ю.Лотмана, О.Лосєва, М.Мамардашвілі, К.Норвіда, А.Нямцу, Є.Панова, Л.Петрухіної, ЧПірса М.Подрази-Квятковської, Ю.Степанова, В.Толкмачова, П. Флоренського, Е.Фромма, М.Фуко, К.Ґ.Юнґа та інших.

Методи дослідження.

Дисертаційне дослідження ґрунтується на базових принципах сучасної академічної теорії літератури, а саме: об' єктивності, цілісності, гуманізму. Один із центральних принципів дослідження - принцип історизму, відповідно до якого осмислення матеріалу здійснюється з урахуванням контексту історичної доби, подано історіографічний нарис трансформації поняття символу. Аналіз знакових образів-символів у творчості Карманського вимагає широкого використання філологічного, феноменологічного й герменевтичного методів та методу екстраполяції. Порівняльний аналіз знакових образів-символів Карманського з аналогічними образами у текстах Пачовського, Тичини, Блока ґрунтувався на порівняльно-історичному методі. Ілюстрування теоретичного і практичного розділів таблицями та малюнками вимагало використання елементів структуралістського методу.

Наукова новизна дослідження забезпечена тим, що воно є першим комплексним теоретичним дослідженням знакового образу-символу в українському символічному дискурсі. У праці доводиться, що специфічними характеристиками знакового образу-символу є те, що він акумулює в собі ряд ознак: особливості стилістичного напряму, ментальну характеристику, національні особливості, індивідуально-авторську манеру письма, характеристику "аури часу", коли написаний той чи інший твір. Цей висновок обґрунтовано і розвинено низкою конкретних теоретичних положень, зокрема:

- уточнено визначення змісту поняття "символ";

- вперше подано характеристику знакового образу-символу через порівняльний аналіз понять "архетипний образ" — "образ-символ" — "знаковий символ";

- експліковано інтертекстуальні та індивідуально-авторські первні у знакових образах-символах;

- виконано порівняльний аналіз українського і російського символічних дискурсів з позицій функціонування у них знакових символів;

- увиразнено особливості функціонування знакових образів-символів в українському символічному дискурсі (на прикладі поезії і прози П. Карманського);

- здійснено аналіз знакових образів-символів як маркерів індивідуально-авторської манери письма, власних характеристик автора, його світоглядної позиції, вимог стилістичного напряму,наповненості часовими та національно-ментальними ознаками (через детальний текстологічний порівняльний аналіз знакових образів-символів у творах Карманського, Пачовського, Тичини і Блока).

Практичне значення проведеного дослідження полягає у тому, що його спостереження, узагальнення і висновки можуть бути використані при подальшому дослідженні складної природи символу, зокрема, знакового образу-символу, та суперечливої картини літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ ст.; при поглибленому аналізі творчості П. Карманського; при читанні та проведенні спецкурсів та спецсемінарів з проблем теорії літератури, історії української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття, а також при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (протокол № 5 від 22 грудня 2005 р.). Результати наукового дослідження доповідалися на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка за 2001, 2002, 2003 рр. та на Всеукраїнській науковій конференції молодих учених-філологів "VIVAT AKADEMIA" (Львів, 2002). За матеріалами дисертації опубліковано 4 статті у фахових виданнях та розділ "Знакові символи як стильові домінанти творчості Петра Карманського" в колективній монографії "Міжнаціональні горизонти і компаративістичний дискурс сучасних літературознавчих студій".- Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ,

2005.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Дослідження викладене на 187 сторінках, з них — 166 основного тексту. Список використаних джерел налічує 281 позицію.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, мету і завдання дослідження, охарактеризовано теоретико-методологічну основу і методи аналізу, вказано наукову новизну і практичну цінність роботи.

Перший розділ "Образи-символи та знакові образи-символи крізь призму поетики" спрямований на створення теоретичної бази для наступних розділів.

1.1.1. Теоретичні концепції образу-символу. Аналіз цього питання засвідчує, що поняття символу в літературі і мистецтві є одним із найнеоднозначніших. Символ, перш за все, вказує на поєднання двох планів дійсності. Простеживши трансформацію поняття символу від доби міфологічного світосприймання до наших часів, дисертант детальніше зупинився на літературній теорії символізму межі ХІХ - ХХ століть, яка передає символ особливою мовою натяків, навіюючи щось неадекватне до зовнішнього слова. Заперечуючи позитивізм, полемізуючи з натуралізмом, символісти зосереджували увагу на розгадуванні нескінченних таємниць людської душі і природи. Проаналізувавши теоретичні праці творців французького класичного символізму (Ш.Бодлер, П.Валері, П.Верлен, С.Малларме), ми акцентували найзагальніші риси цього стилістичного напряму: сприймання мистецтва як інтуїтивного осягнення єдності світу через символічне знаходження "відповідностей" і "аналогій"; домінування музичної стихії; віра у могутню, ірраціональну, магічну силу поетичної мови та означення митця як пророка; повернення до міфологізму, давнього і середньовічного мистецтва. Символісти вбачали функцію символу в одночасному, об' ємному і динамічному вираженні матеріального та ідеального змісту явищ. Буластворена особлива мова символізму, ґрунтована на суґестії - навіюванні настрою, натяках і вгадуванні, що наближало поетичний ефект до музичного.

Поряд з теоретичними концепціями французьких символістів ми розглянули праці російських теоретиків - А.Бєлого, В.Іванова та П.Флоренського, аби мати можливість порівняти розвиток національних символічних дискурсів із вимогами французького символізму. Оскільки у російському символізмі була потужна теоретична база (на противагу до українського, який, з ряду причин, не осягнув цього), ми змогли простежити трансформацію класичних символічних ідей на національному ґрунті.

У російських символістів символ є невичерпною і безмежною сокровенною мовою натяків, затемненою у своїй глибині. Члени філософського крила російського символізму вірили у співіснування двох світів - ноуменального (істиного, але неосягненного) і феноменального (видимого, речового), які поєднані у непорушній єдності, все це і конститулює символ. Будь-яке дослідження, стверджували символісти, є пошуком первинних символів - простих, елементарних та універсальних, у які потрібно пильно вдивлятися і тонко вживатися, аби розрізнити у феномені ноумен.

1.1.2. Структура символу. Найсуттєвішою ознакою символу є його здатність перебувати у внутрішньому природному зв 'язку з тим, що він представляє, причому зв'язок цей осягається інтуїтивно, завдяки міфологічній свідомості людини. В основі поєднання феномена і ноумена є спільний первнень - тому два об' єкти, різні в екзистенційному плані, стають взаємозамінними, символ постає тим смисловим центром, який наділяє явища якісно новим виміром. Дослідники використовують поняття "ритм" на означення певного внутрішнього зв' язку між різними феноменами. Важливою ознакою символу є його подвійність, тобто здатність одночасно виражати протилежні аспекти (тезу й антитезу) ідеї, що подається. Символ завжди передає щось невловиме, абстрактне, духовне, непояснене, певну ідею як цілісність, а не явище; він є багаторівневим, емоційним породженням колективного духовно-психологічного переживання. "Розшифрувати" символ неможливо, його можна осягнути лише інтуїтивно. Розглянувши різні визначення символу, ми зупинилися на тезі К.Норвіда, який, на нашу думку, найповніше і найвимовніше охарактеризував це поняття: "Символ - це індивідуальний, неконвенційний, позбавлений виховної, а також орнаментаційної функцій, багатозначний і неточний, здатний до суґестії, відповідник таких якостей, які не є чітко окресленими якостями і не мають адекватних означень у системі мови"[1].

1.1.3. Символ і знак. З огляду на те, що символи і знаки часто сплутують, ми задалися наміром виявити спільні та відмінні риси цих понять. Спільне між символом і знаком - це їхня дуальна природа, поєднання конкретного предмета із суттю іншого предмета. Ще від часів стоїків знак розглядали як сутність, створену відношенням означника і означеного. З одного боку, у знака є свої властивості, а, з другого, - він виступає означенням іншого предмета, з наявними у нього властивостями. Про нерозривну єдність у знакові означника і означеного твердив уже Ф.де Соссюр, а Ж.Дерріда у структурі знака надавав перевагу означеному через його близькість до Логоса, називаючи увесь світ безконечною знаковою інтерпретацією.

Проаналізувавши найвідоміші класифікації знаків Ч.Пірса та Е.Фромма, ми виявили, що символ відрізняється від знака ступенем смислової насиченості, типом внутрішнього зв'язку між означником і означеним. Відмінні риси між символом і знаком - це, насамперед, наявність у структурі символу внутрішнього зв' язку між означником і означеним, тоді як у знакові означник і означене утворює єдність, не маючи ні формального, ні сутнісного зв'язків. Відмінною рисою цих понять є однозначність, постійність трактувань знака і багатошарова, динамічна, багатозначнаструктура символу. Однорівневість знака та багаторівневість символу пояснюється тим, що знак функціонує на одному рівні структури Всесвіту, тоді як символ може проникати на всі рівні реальності: космічні, соціальні, релігійні, особистісні тощо. Знаки є позірно зрозумілими, а символи ніколи не можна повністю витлумачити; знаки позначають просто щось відмінне від себе, а символи - щось "вище": абстрактні ідеї, поняття. І, нарешті, - знаки пізнаються раціонально, суб' єктивно, через знання, тоді як символи не пізнаються, вони радше можуть бути включені у цілісність індивідуального чи колективного досвіду.

1.1.4. Символ - метафора - алегорія - емблема. Поняття "символ" дуже неоднозначне, існує тенденція до його сплутування та ототожнення зі схожими поняттями - "метафора", "алегорія", "емблема". Тому нашою метою було виявити спільні та відмінні риси цих понять.

Символ, з нашого погляду, відрізняється від метафори насамперед тим, що він має діалектичну природу, тобто, з одного боку, він тотожний до того, що в ньому символізується, а, з іншого, - істотно відрізняється від нього, причому два "предмети", що перебувають у символічному зв'язку, рівноправні. У метафорі різниця між образністю предмета і самим предметом не має принципового значення, метафора має значення сама собою, вказує на саму себе. Символ покликаний вийти за межі предмета, помножуючи повноту його власного буття, а функція метафори - використовувати чужі ознаки на власну користь.

Щодо порівняння символу і алегорії, то вони різняться насамперед насиченістю ознак та можливістю витлумачення: смисл символу невичерпний, він осягається лише через інтуїцію, тоді як алегорія слугує ілюстрацією, поясненням певної ідеї та пізнається через діяльність свідомості.

Поняття символу значно ширше від поняття емблеми. Якщо емблема - точно фіксований, конвенційний, дещо умовний, але все ж загальноприйнятий знак, то символ не має конвенційного значення, існуює в архетипному шарі колективної та індивідуальної свідомості, він не створюється, а відтворюється.

1.2. "Архетипний образ" - "образ-символ" - "знаковий образ-символ" (До співвідношення понять). Для усвідомлення взаємозв'язків між архетипними образами, образами-символами і знаковими образами-символами використовуємо схематичний рисунок.

Архетип - це "порожній", формальний, узагальнений первинний образ колективного підсвідомого, який, проникаючи у свідомість, наповнюється матеріалом свідомого досвіду і супроводжується надзвичайно яскравими емоційними тонами. Символ, включений у суспільну свідомість і максимально узагальнений, є кінцевою ланкою еволюції архетипного образу. Найбільш поширені і глибокі символи, які є своєрідними сигналами часового, ментального, авторського бачення світу, естетичної орієнтації митця, називають знаковими образами-символами. Ними "загущена" література певної епохи, тому для виявлення знакових образів-символів дослідники часто вдаються не лише до інтуїції, а й математичних засобів. Знакові

образи-символи зазвичай є архетипними образами, у них, як у дзеркалі, відбивається епоха, загальні настрої та проблеми певного часу. Будучи надзвичайно гнучкими, знакові образи-символи можуть утворювати нові смисли, набувати нових рис залежно від часу та місця створення, залишаючись сталим у найголовнішому - своїй внутрішній ідеї.

Порівнявши архетипні образи, образи-символи та знакові образи-символи, ми дійшли думки, що між цими пластами існує постійний взаємозв'язок. Кожен архетипний образ є символом, але не кожний символ є архетипом. Те ж стосується і знакових образів-символів: усі вони - об' ємні, глибокі символи, та не усі - архетипи. Архетипні образи - це найдавніший пласт, з якого образи переходять у наступний, найоб' ємніший пласт - образи-символи. Ті ж символи, якими "загущена" література і які маркують епоху, стилістичний напрям, національну приналежність автора та індивідуально-авторські риси, стають вже знаковими образами-символами.

1.3. Індивідуальне та інтертекстуальне в знакових образах-символах. Спираючись на теоретичні концепції інтертекстуальності Р.Барта, М.Бахтіна, Ю.Крістевої, М.Фуко та інших ми розглянули структуру знакового образу-символу з перспективи його наповнення інтертекстуальними та індивідуальними ознаками. Звісно, тут переважає інтертекстуальний первень, адже знаковий образ-символ - зазвичай архетипного походження, а отже, містить безліч "відсилань" до першоджерел та першовитоків. Окрім того, виступаючи знаком "аури часу", будучи маркером національної приналежності автора, чутливий до вимог стилістичного напряму, він просякнутий світоглядними позиціями, філософськими концепціями, що домінували у певну історичну, культурну епоху, через нього "відчитуються" інші літературні тексти певного етносу, "впізнаються" ментальні характеристики автора, він містить ті особливості, які відрізняють один літературний стиль від іншого.

Індивідуальними у знакових образах-символах вважаємо ті моменти, що відтворюють індивідуально-авторські характеристики, світогляд митця (та вони є яскраво автоінтертекстуальними, якщо брати до уваги "діалогічність" текстів певного автора, їхній "перегук" і "впізнаваність" характерних рис авторського стилю).

Дослідивши характерні риси знакових образів-символів у різних їхніх виявах (архетипні образи, образи-символи), розробивши теоретичну базу для цього терміна, увиразнивши рівні інтертекстуальних та індивідуально-авторських первнів у знакових образах-символах, ми маємо змогу простежити, як на основі знакових образів-символів твориться національний символічний дискурс. У даному випадку нас зацікавив дискурс раннього українського символізму, і для прикладу ми скористалися творчим доробком найтиповішого і найталановитішого представника цього мистецького феномена - члена львівського літературного угрупування "Молода Муза" -Петра Карманського. Цьому присвячений другий розділ дисертації - "Знакові образи-символи як стильові домінанти творчості Петра Карманського".

2.1. Головні знакові образи у поезії Петра Карманського, їхня художня семантика та функції. Ми схильні трактувати український модернізм межі ХІХ - ХХ століть як особливе явище в історії культури, специфічний дискурс, з якого почалося докорінне оновлення національної культури. Дослідники виокремлюють такі провідні риси раннього українського модернізму: індивідуалізм, емансипація особистості, естетизм, культ внутрішнього рефлексування, ігрова рецепція творчості, загострений драматизм, конфліктність світосприйняття, апокаліптична рецепція культури і світу взагалі, "неоміфологізм". Знакові символи у поезії Карманського - це властиві сецесійній поезії символи гри, театру, маски, смерті, сну, дороги, моста, сонця, місяця, мариністичні, екзотичні образи, ціла шерега міфологічних героїв.

Найпоширенішими знаковими образами-символами у поезії Карманського є т.зв. "театральні": маска, маскарад,  блазень, гра - вони яскраво відтворюють ігрову домінантуестетичної моделі модернізму. Автор використовує їх для прояснення як особистісних ситуацій, настроїв, так і для відтворення суспільно-історичних змін, він звертається до них на певних життєвих етапах, які ми умовно називаємо "етапами оцінювання-аналізу". Символи маски, маскараду, карнавалу вживаються на означення певного душевного самозахисту, втечі від самого себе, приховування "лячної руїни" душі.

Символ дороги у поезії Карманського є надзвичайно містким і багатозначним. Характер руху дорогою (снування, блукання, повернення, бродіння, рачкування), своєрідний рух по спіралі, напрямок руху (долання лабіринтів, злети, падіння), тип, характер дороги (тернова, важка, кривава, яри, цвинтарі, поле, ліс тощо), довколишній пейзаж (дикий ліс, пусте поле, цвинтар, пустеля, дощ, вітер, сніг, тернина, опустіле село), спонуки до руху (вигнання, повернення), образи мандрівників (самітник, сліпець, вигнанець, сирота, Агасфер, Каїн та інші) та їхніх супутників (мари, тіні, смутки, біди, горе тощо) - все це засвідчує, що у знаковому образі-символі дороги закумульовано величезний пласт інформації про "дух", "ауру часу" помежів'я століть, домінуючі депресивні настрої епохи, "бродіння умів", властиве Європі початку ХХ століття, відтворено атмосферу розчарованості, відчаю, втоми, апаті; він є виразно модерним, сецесійним.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Г В Осадко - Знакові образи-символи як стильові чинники в поезії та прозі символізму на матеріалі творчості петра карманського