І В Клочков - П в копнін та формування методологічних принципів наукового дослідження - страница 1

Страницы:
1  2 

Клочков Ілля Володимирович,

кандидат філософських наук, доцент Національного університету харчових технологій

 

 

П. В. КОПНІН ТА ФОРМУВАННЯ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПРИНЦИПІВ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

 

 

Спроба наблизитсь до автентичного розуміння висхідних світоглядних принципів, що відіграли вирішальну роль у процесі становлення певної філософськії ідеї, школи або навіть інтелектуально-аматорської практики є справою складною, доволі відповідальною. Сучасні форми дискурсу, піднесення творчих міркувань, які засвідчують про внутрішнє натхнення доби завершення гранднаративів, спрямовані до розвінчання різноманітних міфів позасуб'єктивного змісту міркування, сутності прийдешньої науки (винятково оптимістичного гатунку), що надає розуму панівну роль, ініціює інтелектуальну гру, котра заздалегідь вираховує кінцевий результат перемоги над іншими формами надраціональних знань. Останні, зважуючи на суттєві трансформації, які відбулись у межах кризи моделі класичного природознавства, фізичних наук на рубежі ХІХ - ХХ ст., кореспондують на сьогодні ще невирішені питання, пов'язані з становленням нових типів посткласичної раціональності, творчого відзеркалення самої природи, внутрішньо-розважливої вихованості розсудку, так би мовити, засвідчують про відтворення наукової культури. Нерозривна єдність між різноманітними рівнями теоретико-практичного опанування дійсності, на кшталт звуженого, вульгарного матеріалізму, змінюється варіативними підходами нелінійного мислення, торуючи до з'ясування онтологічних перщоджерел науки. Спроба наблизитись до визначення даного феномену має декілька вражаючих прикладів (творчі доробки Ч. П. Сноу, О. Гакслі, С. Тулміна, Х. Патнем, Дж. Бернала, О. Койре, А. Моля, М. К. Мамардашвілі). Певні концептуально-теоретичені узагальнення знайшли своє відображення і у вітчизнянійтрадиції. В останні роки глибоко переосмислюються межи філософської спадщини українських мислителів і науковців другої половини ХХ ст. Слід звернути увагу на вагому працю В. Г. Табачковського "У пошуках невтраченого часу (Нариси про творчу спадщину українських філософів-шістдесятників)" - К., 2002), статті Л. В. Озадовської, В. С. Лук'янця, М. О. Кравченка, В. А. Рижка, І. В. Огородника, М. Ю. Русина, В. С. Горського, О. С. Токовенка, В. Б. Окорокова, М. Є. Максюти та ін.

В ажливу роль у процесі розгортання вказаної проблеми, у межах історичної рецепціії, мають теоретичні розвідки, щодо встановлення формально-логічних засад наукового дослідження, представлених творчісттю П. В. Копніна (1922-1971). Початок 60-х рр. ХХ ст. для української наукової еліти відзначився поступовим світоглядно-методологічним зціленням думки і відповідними політико-історичними реаліями: "Наявність двох умов: зовнішньої - лібералізація 60-х і внутрішня - глибока впевненість, віра в ідеали марксизму, дозволили Копніну філігранно вибудувати цілісну концепцію ідеї, не впадати в крайнощі, пройти між Сціллою ідеологічної демагогії і Харібдою некритичного позитивізму" [13, 65]. Сфера досліджень цього мислителя охоплювала великий діапазон тем - від логіки, методології науки до проблем впливу науково-технічного прогресу на формуваня світогляду і раціонально-інтелектуального контексту наукової культури. Завдяки плідним теоретичним розвідкам започатковувалось максимально всебічне вивчення науки, наукового дослідження, у тому числі як центрального моменту культуротворення. Працюючи в Києві з 1958 по 1968 рік над розробкою питань логіки наукового дослідження, він здійснив важливий крок до трансформації доволі однобічних поглядів щодо процесів пізнання: "Саме творчий підхід П. Копніна до автентичного осмислення марксизму зумовив основну спрямованість Київської школи філософів, орієнтованої на розкриття світоглядних, методологічних аспектів розвитку наукового пізнання" [11, 521]. Розвиток цієї проблеми знайшов відображення на сторінках монографій, присвячених ролі гіпотези, ідеї, діалектичної логікив процесі конституювання нового образу раціональності. Поруч із цим осмислюється значення світоглядних чинників формування науки як світоглядного контексту пізнавальної культури людини. Його творчість виявляла спрямування на розробку образу науки, реструктурованої проблемою логіки мислення, а разом з тим - на розбудову антропологічного сенсу ідеї раціонального, етичного підгрунтя науки, в цілому адекватної сучасним вимогам культури раціональності. Означена методологічна переорієнтація категоріального апарату науки дозволила говорити про формування своєрідного напряму української філософії - гуманістичної гносеології. Остання виступила внутрішньо узгодженою теорією про культуру наукового мислення та проблеми людського існування. Він запропонував інший вимір раціональності - спрямований не лише на відтворення абстрактногого інструментарію логіки, а оновлення останньої за рахунок розширення меж операціональної природи мислення, внаслідок введення смисложиттєвих рівнів людського буття: віри, інтуїції, існування до проблем гносеології [16]. Формування означених філософських концептів зумовило водночас розвиток двох напрямів досліджень - історіософії науки (що включала й проблеми наукознавства, питання математичної і модальної логіки, методології наукового дослідження, штучного мислення), якими на початку 60-х - середині 70-х - 80-х років ХХ століття опікувались В. І. Глушков, Г. М. Добров, М. О. Парнюк, О. Я. Мороз, та філософії людини, що пізніше викликало появу низки наукових праць, присвячених проблемам розвитку наукознавства, соціальної філософії, теорії культури. Подальша еволюція раціонально-інтелектуальних вимірів наукової культури була здійснена П. В. Копніним у дослідженні особливостей чуттєвого відображення і теоретичного мислення, розширення змісту структури судження. Це дозволило наблизитися до нового розв'язання проблеми пояснення знання: "П. В. Копнін вказував на те, що в залежності від характеру наукової системи, у межах якої відбувається процес достовірного знання, по-різному розуміються критерії обгрунтованого знання і самоїпроцедури обгрунтування" [2, 9]. Проаналізувавши категоріальну систему дискурсивного мислення, він вказував, що вона повинна коригуватись пошуками власне філософськими, не бути відчуженою від антропологічного світопояснення. Спираючись на розвідки з теорії інформації, перший досвід моделювання штучного інтелекту, він визначав нові концептуальні умови розуміння сутності людського мислення, його модифікацій як структури не лише наукового, але й буденного знання і світогляду [9, 143]. Ці запропоновані підходи відіграли позитивну роль у формуванні наукової культури. Започатковані П. В. Копіним теоретичні розвідки ідеї раціонального, вирішення проблеми методології науки, семантики та формальної логіки отримали подальший розвиток у працях С. Б. Кримського М. В. Поповича, М. С. Бургіна, А. Т. Ішмуратова. Ми вважаємо, П. В. Копнін звернув увагу на те, що наука - не механічне віддзеркалення світу в теоретичних конструкціях діалектичної логіки, а форма практичного, цілеспрямовано-активного відношення людини до буття - раціональна дійсність. Постулюючи існування суворих правил дедукції, які формують загальний контекст наукових досліджень, він водночас наголошує, що перші природно узгоджуються з деякими виявами ірраціонального (інтуїцією, гіпотезою, творчою уявою, як креативними відображеннями і формами свідомості) [4]. Якраз це значно розширювало образ раціонального, який межує як з чітко фіксованими, так і позасвідомими станами психіки. Розсудок і почуття при цьому доповнюють одне одного, що власне забезпечує увиразнення низки проблем, пов'язаних з конституюванням свідомості та самосвідомості людини в світі. При цьому феномен логіки науки та логіки наукового дослідження отримує нове смислове навантаження, в значенні логіки людського мислення: "У монографії "Вступ до марксистської гносеології" (К., 1966) П. Копнін найбільш системно проаналізував такі форми пізнання, як теоретичне і емпіричне, абсолютне і відносне, раціональне і ірраціональне, дискурсивне й інтуїтивне, розсудкове і розумове.   Він  зробив  істотне  уточнення  в  розумінні співвідношеннячуттєвого та раціонального, емпіричного та теоретичного, показав, що останні виступають як ступені наукового пізнання, тоді як чуттєве і раціональне - це загальні моменти усіх фаз пізнавального процесу" [12, 134].

Формування змісту поняття раціональності науки в його творчості було відзначено також ідеєю про можливе виявлення, пояснення складних, суперечливих відносин між науковим знанням та світом людини, спеціальних наук та філософією. Ці положення були ним системно викладені у праці "Логічні основи науки" (К., 1968), в якій обстоюється й думка про значення прикладної логіки, для формування нового типу раціональності -логіки наукового поняття. Подальша розробка логіки наукового дослідження, представлена у 70-ті - 90-ті рр. ХХ ст. у працях Г. А. Заїченка, В. Д. Білогуб, П. Ф. Йолона, А. Є. Конверського, А. М. Лоя, Г. І. Горак, Б. О. Парахонського та багатьох ін. Їхні розвідки також посутньо вплинули на розвиток категорій науковий пошук, науковий метод, наукове знаня, наукова онтологія. Слід особливо наголосити при цьому, що, грунтуючись на аналізі внутрішніх трансформацій категоріального апарату науки, українські мислителі в своїх працях постійно наглошували на цілісності наукових та позанаукових форм раціональності, які забезпечують існування наукової культури. З початку 60-х років П. В. Копнін вбачав функціонування ідеї раціонального як цілісного моменту розвитку діалектики, логіки науки. Оновлюючи питання про необхідність дослідження форм практичної реалізації знання, він вказує на те, що ідея раціо змінюється в процесі наукового дослідження. При цьому діалектична природа мислення, діалектична логіка, позиціюються ним як необхідні компоненти методології наукового пізнання, з допомогою яких здійснюється впорядкування світу в категоріальній структурі мислення: "П. В. Копнін досліджував особливості та взаємовідношення формальної й діалектичної логіки, загальні моменти всіх фаз пізнавального процесу. Розглядаючи знання як продукт не тільки конкретних наук, а й усього пізнання в його філософських, методологічних та естетичних аспектах, учений проаналізував логіко-гносеологічні умовипрактичної об'єктивації знань, що пов'язані з функціонуванням ідеї, розглянув гіпотезу як форму переходу від імовірного до достовірного знання. П.В. Копнін одним із перших у нашій літературі звернув увагу на необхідність аналізу систем теорій, що дало змогу поставити питання про логічну структуру науки" [1, 403]. В ряді праць мислителя "Діалектика як логіка" (К., 1961), "Проблеми мислення у сучасній науці" (К., 1964), "Логіка наукового дослідження" (К., 1965), прослідковується ідея про значення формальної і некласичних логік, що не лише зміцнюють методологічні основи науки, а й обумовлюють суцільну трансформацію раціонального типу світовідношення. Отже, антропологічна реконструкція питань гносеології, яка визначається у його дослідженнях, стає світоглядним підгрунтям нового типу раціональності в гуманізованій науці. Вперше у післявоєнній думці було з'ясовано, що образ філософії, як діалектико-матеріалістичне тлумачення сутності науки, несумісний з ідеалами та нормами останньої [6]. Якраз подібна ситуація й зумовлювалась, по-перше, потужним перетворенням науки в ізольовану, абстрактну форму квазіраціональності наприкінці 50-х рр. ХХ ст. По-друге, редукцією науки до філософії, природознавства до діалектичного матеріалізму, які у підсумку виглядали спотвореними формами пізнання. По-третє, невірним тлумаченням проблеми суб'єкта пізнавальної діяльності. Власне кажучи, це були ті обставини, що зумовили, критику спотвореного образу гносеології, який насаджувався у наукову свідомість. Нові ж підходи визначали пізнання у єдності з вирішенням смисложиттєвих питань науки, зорієнтованої на людину та раціональні й ірраціональні характеристики її свідомості. Завдяки цьому духовному виборюванню, проблема формування раціо не обмежувалась лише цариною логіки, а розглядалась в руслі предметно-практичної творчості людини, що відразу ж вказувало на формування нового напряму досліджень гносеології. Пізніше цей момент, з середини 80-90-х рр. ХХ ст., стане важливим у формуванні екзистенційно-світоглядного, етиологічного та комунікативного виміру раціональності. Слід зазначити, що постулюванняданої ідеї з початку 60-х зініційовувало переорієнтацію доволі хибного уявлення про знання як відображення, механічне копіювання об'єктивної реальності в свідомості людини. Це забезпечило умови подальшого розвитку цілісного образу гносеології, як специфічного світу людського мислення, культури [5]. Наступними моментами, що позитивно вплинули на поняття раціональності науки, стали висвітлені у розвідках цього дослідника методологічні підвалини науково-дослідницького процесу - світоглядна узгодженість між формально-логічними методами і нераціональними формами пізнавальної діяльності (інтуїції, уяви, ідеї). Поняття ідеї, на думку філософа, синтезувало в собі тенденцію людського пізнання йти від чуттєвого сприйняття, яке дає гадку, до істинного знання всезагального і сутнісного [10]. Відкриття евристичного потенціалу нераціональних форм мислення, а також узгодження останнього з логікою наукового дослідження, на його думку, стає визначальним для ідеї раціонального.

У період творчості П. В. Копніна в цілому формування ідеї раціонального здійснюється у процесі трансформації категорій світогляду не лише на рівні гносеології, а в контексті діалектики як логіки, та філософії як форми соціального конституювання свідомості людини: "У перспективі кожна з щойно заданих смислових стратегій означала націленість на: переосмислення марксистської діалектики під кутом зору співведнесення її класичних та пост-класичних різновидів; переосмислення традиційних уявлень про діалектику та формальну логіку під кутом зору логіки й методології сучасної науки; зокрема розмаїття сучасних формальних логік; переосмислення усталеного погляду на світогляд як систему загальних поглядів, під кутом зору смислозначущості світогляду для самовизначення людини (на відповідне співвіднесення світогляду і філософії)" [17, 39-40]. Ще наприкінці 50-х рр., у праці "Гіпотеза та її роль в пізнанні" П. В. Копнін акцентував увагу на тому, що наукове пізнання передбачає неперервну взаємодію досвіду та теоретичного мислення [4]. Означена неперервність підтримує досвід людини, а також забезпечує формування нового знання.

Зміст гіпотези, ідеї, методу, не просто збагачує внутрішній контекст науки, а є її доконечним чинником - сприяє розвитку поняття раціональності науки. Переосмислюючи складні питання гносеології, в статті "Про напрямок в розробці логіки науки" (1965), вказуючи на ідею раціонального як контексту діалектики, він зазначає: "Діалектика існує не задля визначення та обгрунтування самої себе, а заради розвитку наукового мислення. Тому вона і повинна аналізувати не особливі діалектичні поняття, судження та силогізми, а рух наукового пізнання з усіма його формами, різновидами та складовими елементами" [7, 12].

Подальші теоретичні розвідки ідеї раціонального були уяскравлені ним у дослідженнях з формальної логіки, кібернетики, теорії штучного інтелекту. При цьому йшлося про визначення нових концептуальних умов розуміння сутності людського мислення, наукового світогляду, відношення людини до науково-технічного прогресу. Це символізувало появу у філософській літературі нового кола проблем наукової культури: "Діапазон творчої уяви Копніна обіймав питання від відображення до творчості, від логіки до інтуіції, від істини до краси, від знання до віри. Людиноцентрована філософія переносить акценти невблаганних об'єктивних законів розвитку, всього і вся - на пізнання, важелі й ціннісні можливості суб'єкта світовідношення і далі -на світоглядні регулятиви людської життєдіяльності, а від них знову повертається до пізнання" [17, 20-21]. Вагомим внеском у розвиток логіко-методологічних принципів наукового дослідження, слід розглядати й роздуми П. В. Копніна стосовно важливості осмислення науки у світлі інформаційної теорії. Останню він розумів не лише як форму дзеркального відображення дійсності, а й як продовженням діалектичної логіки [8-9]. Працюючи над проблемами формальної логіки, він формулює висновок про зміну цінності та ролі наочного образу в науці, про необхідність доповнення формальної логіки діалектикою, як світоглядною структурою когнітивної діяльності. Проаналізувавши логічні основи науки, він обстоює думку, що структура   пізнавальної   діяльності   виявляється   продуктом розумовогорозвитку, закорінена у культурі та життєдіяльності людини. Це позитивно вплинуло на формування теоретико-світоглядного контексту науки 60-х років, розкривало нові обрії для подальшого розвитку наукової культури. Конкретизувавши у праці "Логічні основи науки" (К., 1968) ідеї щодо формування прикладної логіки, проблем та завдань нового напрямку науково-теоретичного мислення - логіки наукового пізнання, він розвиває світоглядний контекст понять науковий метод, ідея, науковий факт, наукова проблема. Феномен логіки науки, визначений в працях П. В. Копніна, зазначає В. Г. Табачковський, спрямований на формування цілісних знань про людину й світ: "Реформаторсько-філософські інтенції обіймають дві проблемні галузі: спроба поєднати діалектику з сучасними формально-логічними теоріями та спробу застосувати діалектику до визначення філософських проблем людини. Перша із згаданих спроб націлювала філософію на осмислення того образу світу, що його давала сучасна природнича наука (включаючи й інтерпретації пізнавальної діяльності, котрі побутували в західній філософії, зокрема в неокантіанстві та неопозитивізмі, до речі абсолютно несумісні з одномірними поглядами ані на людину, ані на світ, в якому вона існує). Друга не могла не привести в перспективі до усвідомлення необхідності, враховуючи той досвід філософської гуманістики, що його несли в собі такі течії, як феноменологія, філософія життя, екзистенціалізм" [14, 227-228]. Поняття логіки наукового дослідження відтак стає більш універсальним, аніж проста рефлексія нормативності когнітивної діяльності. Це новий методологічний крок, завдяки якому здійснюється формування нових знань, вибудовується посутній раціональний шлях людини до істини, відновлюється науково-пізнавальна цінність останньої. Завдання логіки наукового дослідження - виокремлювати, аналізувати закони мислення у якості не лише об'єктивних критеріїв істини, а форм творчості суб'єкта пізнання. Логіка наукового дослідження виокремлює у власному об'єкті вивчення певні моменти та відтворює власні категорії. Серед яких: проблема, факт, система, теорія [3, 126]. Теоретичнірозвідки П. В. Копніна зініційовували трансформацію ідеї раціональності науки, відкрили для української філософії новий напрям досліджень -гуманістичну гносеологію. Остання включала в себе не лише пояснення питань логіки та методології наукового дослідження, а, в першу чергу, зверталась до тлумачення когнітивних здібностей людини у науковому світі. Проблеми людини, яка крізь призму істини, краси та свободи визначає процес подальшої еволюції науки, стали центральними віхами наукової культури [15].

Відтак, йдеться про гносеологію, яка не відкидає форми антропологічного пояснення пізнавальної дійсності. Внутрішній зміст цього нового напряму досліджень зорієнтований на передумови предметно-практичної діяльності людини у природі, соціумі, історії. У свою чергу пізніше це вплинуло на формування нового смислового горизонту науки, яка не тільки продукує ідеали раціональності, а забезпечує й розвиток культурологічних, екзистенціальних вимірів людської суб'єктивності.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1.   Бичко І. В. Постмодерн: спроба нового підходу до проблеми свободи // Філософсько-антропологічні читання ' 98 Антропологічні ідеали Київської школи та реалії Постмодернізму (До 70-річчя Олександра Яценка). - К., 1999.

2.   Колізії антропологічного розмислу / Табачковський В. Г., Шаладенко Г. І., Дондюк А. М., Хамітов Н. В. - К., 2002.

3.   Копнин П. В. Диалектика как логика. - К., 1961.

4.   Копнин П. В. Гипотеза и познание действительности - К., 1962.

5.   Копнин П. В. Диалектика, логика, наука: Сб. науч. ст. - М., 1973.

6.   Копнин П. В. Гносеологические и логические основы науки - М., 1974.

7.   Копнин П. В. О направлении в разработке логики науки // Логика и методология науки - М., 1967.

8.   Копнин П. В. Введение в марксистскую гносеологию. - К., 1966.

9.  Копнин П. В. Диалектика как логика и теория познания. Опыт логико-
методологического исследования. - М., 1973.

10.   Копнин П. В. Идея как форма мышления. - К., 1963.

11.   Огородник І. В., Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: Навчальний посібник. - К., 1999.

12.   Пам'яті Павла Васильовича Копніна // Філософська думка. - 1971. - № 4.

13.   Пипич А. І. Концепція ідеї П. В.Копніна в контексті принципу утримання від дії // Філософські читання пам'яті П. В.Копніна (4-5 жовтня 1997 року). -

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

І В Клочков - Аналітика da-sein та межи людської суб'єктивності у творчості м гайдеггера і л бінсвангера

І В Клочков - Самосвідомість науки у добу глобалізації та межи розвитку сучасного українського суспільства

І В Клочков - Культурно-історичні форми наукової раціональності в дослідженнях українських філософів 1970-1990-ті рр

І В Клочков - Мова науки як світоглядна складова розвитку української флософії другої половини ХХ століття

І В Клочков - П в копнін та формування методологічних принципів наукового дослідження