Г Дідук-Ступ'як - Питання інтеракції в когнітивно-комунікативному контексті - страница 1

Страницы:
1  2 

ЛІНГВОДИДАКТИКА

 

 

 

Галина ДІДУК-СТУП'ЯК

 

ПИТАННЯ ІНТЕРАКЦІЇ В КОГНІТИВНО-КОМУНІКАТИВНОМУ

КОНТЕКСТІ

 

У статті дається стислий аналітичний огляд нових напрямів мовознавчих та лінгводидаткичних досліджень у сфері когнітології та комунікативної лінгвістики з проблеми інтеракції (взаємодії мовців) у процесі спілкування; простежено генезу основних дослідницьких напрямів за вказаним питанням; з'ясовано типологію інтеракцій у процесі вивчення чотирьох видів мовленнєвої діяльності в загальноосвітніх закладах; схематично окреслено весь стратегічний процес технології інтеракції.

Сьогоденна освітня ситуація в Україні потребує вчителя-філолога, який би був висококваліфікованим фахівцем, що володіє фундаментальними знаннями, вміннями й навичками з мовознавчих, літературознавчих, психологічних, педагогічних наук та використовував ефективні сучасні методики і технології навчання й виховання.

Всі ці ідеї покладено в основу Державного стандарту української мови та Програму для загальноосвітніх навчальних закладів для 5-12 класів і виокремлено як основні змістові лінії: мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну.

Нагадаємо, що призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування і вдосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, читанні, говорінні, письмі, тобто у процесі формування мовленнєвої компетенції школярів. Реалізація її змісту здійснюється не лише на спеціальних уроках зв'язного мовлення, а й на уроках вивчення мовного матеріалу.

Призначення мовної змістової лінії здійснюється у процесі засвоєння учнями системних знань про мову і формування на їх основі відповідних умінь як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини (мовна компетенція).

Роль діяльнісної змістової лінії виявляється у вдосконаленні загальнопізнавальних, організаційних, контрольно-оцінних, творчих умінь, ціннісних орієнтацій, в опануванні стратегій, що визначають оптимальність мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв' язання навчальних завдань і життєвих проблем (стратегічна компетенція). Реалізація цієї змістової лінії відбувається у процесі роботи над опрацюванням навчального матеріалу мовної, мов­леннєвої і соціокультурної змістових ліній, а також використання засвоєного інтелектуально-операційного та ціннісного змісту інших навчальних предметів. Окремо години на реалізацію діяльнісної змістової лінії не виділяються.

Соціокультурна змістова лінія є засобом опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові особистості, органічному входженню її в соціум (соціокультурна компетенція). Змістове наповнення цієї лінії здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх галузей «Мови і літератури», «Суспільствознавство», «Естетична культура» та ін. Реалізується ця змістова лінія на основі дібраних текстів відповідної тематики, що використовуються як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також за допомогою системи спеціальних та інтелектуально й емоційно орієнтованих завдань, передбачають опрацювання цих текстів і, зокрема, вивчення деяких із них напам'ять. Окремо години на реалізацію цієї змістової лінії не виділяються [12, 6].

Сучасна школа потребує нових поглядів та авторських методик щодо ефективного засвоєння учнями чотирьох видів мовленнєвої діяльності, коректного, толерантного та дозованого застосування різних типів підходів до навчання української мови як державної. Дляцього вчителям-словесникам слід бути обізнаними з інноваційними напрямками та складовими мовознавства.

Метою нашої статті є аналітичний огляд наукових засад інтеракції в когнітивній та комунікативній лінгвістиках; з'ясування типів інтеракції при вивченні читирьох видів мовленнєвої діяльності в загальноосвітніх навчальних закладах.

Дослідження вчених-лінгвістів Ф.С.Бацевича, Є.А.Карпіловської, М.П.Кочергана, Т.А. ван Дейка, Л.І.Мацько, О.О.Селіванової, Є.В.Сидорова, Й.О. Стерніна, Ноема Хомського та інших; науковців-методистів А.М. Богуш, Л.О. Варзацької, О.М. Горошкіної, Т.К. Донченко, С.О. Карамана, М.І. Пентилюк, Е.Я. Палихати, Ю.В. Романенко, О.М. Семеног, Т.В. Симоненкової, Г.Т.Шелехової засвідчили тенденції формування і розвитку висококультурної мовно-мовленнєвої особистості на основі нових досягнень когнітології, комунікативної лінгвістики та прагматичної комунікативістики.

Найважливіші ідеї комунікативної лінгвістики зародились у межах лінгвістики другої половини XX ст. Саме в цей час стало зрозумілим, що уявлення дослідників про мову як самодостатню систему знаків, яку потрібно вивчати «саму в собі й для себе», застаріли. Лінгвісти почали говорити про мову як форму, спосіб життєдіяльності людини, вербалізації людського досвіду і його усвідомлення, вираження особистості й організації міжособистісного спілкування у процесі спільної діяльності людей. Від об' єктивізованого, деперсоналізованого, предметного представлення мови вчені поступово почали переходити до її особистісного, діяльнісного розуміння [2, 14].

Як вказують наукові джерела, у лінгвістиці 60-70-х років XX ст. відбувся «прагматичний поворот», результатом якого став акцент на прагматичних (передусім соціально-психологічних та конситуативних) чинниках використання мови. Саме лінгвістична прагматика від самого початку керується принципами динамічного підходу до мови, роблячи ідею діяльності своєю методологічною основою. Лінгвістична прагматика цього періоду (та й наступних) охопила значну кількість проблем, пов'язаних з динамічною теорією тексту, зародженням дискурсивного аналізу і теорії дискурсу в цілому, комунікативним синтаксисом, теорією й типологією мовлення, теорією функціональних стилів, соціо- і психолінгвістикою та іншими напрямами.

Паралельно з розвитком прагмалінгвістики зароджуються ідеї когнітивного (лат. cognosco пізнавати) підходу до мови, який певною мірою починає домінувати в науці про мову на початку 80-х років XX ст.

У центрі уваги когнітивної лінгвістики перебувають проблеми мови як загального пізнавального механізму репрезентації та трансформування найрізноманітнішої інформації з використанням специфічних (мовних) знаків. Функціонування мови також розглядається як різновид когнітивної діяльності. Як нова галузь досліджень, когнітивна лінгвістика тісно пов' язана з когнітивною психологією, теорією штучного інтелекту, породження й сприйняття мовлення, різними типами семантик і граматик, семіотикою та іншими науковими напрямами.

Тісний зв'язок комунікативної лінгвістики з теорією інформації, або інформатикою, яка вивчає проблеми створення, передавання, приймання, зберігання, перетворення та обчислення інформації. І власний об' єкт - функціонування інформації в системах «людина - людина» і «людина — машина - людина». Водночас одним з об' єктів вивчення теорії інформації є мова як засіб і сфера створення, зберігання, переробки і передавання інформації. Крім того, теорія інформації пов'язана з лінгвістичним забезпеченням інформаційних систем. Зв'язок комунікативної лінгвістики з цією наукою значною мірою виявляється у використанні її поняттєвого апарату. Зокрема, такими поняттями, як код (засоби передавання інформації), біт (одиниця виміру інформації), надлишковість (різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації), ентропія (міра невизначеності обсягу недостатньої інформації, яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті) та іншими, стала послуговуватися комунікативна лінгвістика.

На розвиток комунікативної лінгвістики останніх десятиліть активно впливають ідеї комунікативістики.

Комунікативістика (англ. communicology, communication science - наука про комунікацію)  -  наука,  яка  вивчає  системи засобів  і  гуманітарних  функцій масовихінформаційних зв'язків, що здійснюються на різних етапах цивілізації за допомогою різних мов, а також вербальних і невербальних засобів.

Як самостійна наукова галузь, комунікативістика сформувалась у середині XX ст. у США та деяких інших країнах. Предмет її дослідження різноманітні форми і засоби, функції та можливості інформаційно-соціальних зв' язків від наскельних малюнків, ритуальних танців і звуків барабанів до комп' ютерного дизайну, відеодисків і телефаксів. Найбільша увага приділяється новітнім засобам зв'язку. Комунікативістика завдяки своїй інтегративній природі об' єднує досягнення всіх напрямів досліджень інформаційних систем.

Комунікативна лінгвістика спирається на теоретичний потенціал комунікативістики, зокрема добре опрацьовані методики і прийоми контент-аналізу (тобто дослідження дискурсів і текстів за допомогою точних статистичних даних). Однак вона не є складовою кому-нікативістики, оскільки має своїм предметом дослідження не просто рух інформаційних потоків, а засоби природної мови в процесах спілкування людей у різноманітних ситуаціях.

Важливим для нашого дослідження є з'ясування дефініції «інтеракція», яка є частотною в когнітивній і комунікативній лінгвістиках.

Вчений-мовознавець Ф.І. Хміль дає таке визначення інтеракції: «Інтеракція — процес організованих вербальних і невербальных взаємодій, які виникають під час спілкування» [15, 10].

Своє трактування поняття інтеракції у процесі спілкування дає Ф.С. Бацевич: «інтеракція мовленнєва - це взаємодія комунікантів у процесах спілкування з використанням засобів мовного коду» [2, 326].

Отже, кожна людина перед тим як вступати у комунікативний акт з іншою людиною спочатку робить своєрідну психодіагностику свого опонента, звертаючи увагу на такі зовнішні ознаки, як стать, вік, жести, міміку, фігуру, позу, рухи очей, .рук тощо. І лише після або під час візуального сприйняття наступає комунікативний акт. «Акт комунікативний — найзагальніше поняття комунікативної лінгвістики; інтеракція - процес, який відбувається в певному місці на пересіченні осей простору і часу між адресантом і адресатом, результатом якого є дискурс (текст)» [2, 318]. Успіх комунікативного акту залежатиме від уміння мовця зацікавити реципієнта сказаним. Джон Остін називає це вміння впливати на опонента перлокуцією. Перлокуція, відповідно, - переконання, досягнення мети, реакція подиву, страху, обман. На уроках мови при опрацюванні чотирьох видів мовленнєвої діяльності слід використовувати типи інтеракцій, перлокуцію через афірмації та звукотерапію, вивчення адресата через етикетні формули певного етносу та правила їхньої мовленнєвої поведінки.

Проблема комунікативної лінгвістики пов'язана з динамічним розвитком мови в її антропоцентричному вираженні в сучасному світі. За кордоном, а саме в Західній Європі і США, ця наука розвивається досить стрімко, що пов' язано із прагматичним аспектом в лінгвофілософії. Учені зазначають, що людина не може існувати без єдності з мовою (Остін, Серль, Вадервекен, Грайс). Тому в США було відкрито Бостонську школу дискурс-аналізу, яка здійснює дослідження комунікації в малих групах для дітей і дорослих. Крім того, в американських школах існують предмети, на яких діти спеціально вчаться розмовляти на різні теми в певних ситуаціях. Вважаємо, що і в наших загальноосвітніх навчальних закладах слід зосередити увагу на правильному, методично обгрунтованому вивченні державної мови у прагматичному руслі, тобто у взаємопов' язаних чотирьох формах мовленнєвоїи діяльності.

Отже, для успіху сучасній людині потрібно володіти мистецтвом ведення інтеракції, тобто мати відповідну комунікативну компетентність і володіти комунікативними стратегіями і тактиками. Успіх будь-якої інтеракції залежить від уміння адресанта маніпулювати реципієнтом через засоби вербального і невербального впливу, тобто адресат повинен володіти комунікативними вміннями і навичками.

Пропонуємо класифікацію американського психоаналітика Еріка Берна. Психолог виділяє шість типів інтеракцій:

1)  ритуальна взаємодія;

2)  розважальна взаємодія;

3)  спільна ціленаправлена активність;

4)  відсутня взаємодія;

5)  взаємодія у формі ігор;

6) інтимна взаємодія.

Таким чином, все попередньо зазначене дозволяє нам зробити такі узагальнення. По-перше, науковцями-психологами, мовознавцями виведено визначення комунікативної компетенції. Нею є сукупність знань і умінь учасників інтеракції спілкування у різних ситуаціях. По-друге, комунікативна компетенція складається з:

-    мовленнєвої компетенції - уміння застосовувати знання мови на практиці, користування мовними одиницями;

-   мовної компетенції - знання одиниць мови та правил їх поєднання;

-    предметної компетенції - уміння на основі активного володіння загальною лексикою відтворювати в свідомості картину світу;

-    прагматичної компетенції - здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до вибору необхідних форм, типів мовлення, урахування функціонально-стильових різновидів мовлення.

На наш погляд, функціоналізм у мовознавстві привів до того, що сучасна лінгводидактика велику увагу приділяє комунікативному аспекту, тому в загальноосвітніх школах ведуться уроки зв' язного мовлення, у вищих навчальних закладах вивчається теорія комунікативної лінгвістики, а її практичне втілення можна прослідкувати під час проведення студентами-практикантами відкритих уроків з української мови у школах.

Навчальна мовленнєва діяльність детермінована тематикою текстів та ситуацій, що, як показує досвід, сприяє інтеграції всіх навчальних ліній - мовленнєвої, мовної, соціокультурної, стратегічної, а відтак - формуванню відповідної компетенції. Робота з текстом чи в межах навчальної ситуації закладає основи творчого підходу до навчання і співпраці вчителя та учнів.

«Комунікативний переворот» став могутнім поштовхом до активного розвитку багатьох наук філологічного і нефілологічного спрямування, які вивчаючи у різних аспектах мовлення, комунікацію, текстотворення, пропонують власне тлумачення інтеракції, взаємодії людей під час спілкування обґрунтоване специфікою проведених досліджень. Відлік сучасних наукових розвідок, присвячених інтеракції та комунікативним актам, традиційно ведуть від праць Т. А. ван Дейка, визнаного авторитета з проблем когнітології та теорії дискурсу.

У широкому значенні у роботах науковця подаються стратегії для кожної конкретної інтерпретованої ситуації спілкування у різних формах мовленнєвої діяльності: «стратегія - це вибір способів досягнення мети» [6, 59]. Цінність цього зауваження для цього дослідження полягає в тому, що в ньому наголошується на застосуванні стратегій у процесі взаємодії комунікантів на етапах текстосприймання і текстотворення. Також у тлумаченні інтеракції ван Дейком значна увага приділяється когнітивній основі їх моделювання: «Інтеракцію слід охарактеризувати як властивість когнітивних планів» [6, 59], отже, вони мають метапізнавальний характер. Важливим є постулат вченого про гнучкість та варіативність стратегій інтеракції: «На відміну від загальних правил та принципів стратегії інтеракції повинні бути гнучкими» [6, 59]. Ця особливість, з одного боку, розкриває перед учнем широкий вибір варіантів стратегій взаємодії у процесі роботи з текстами, проте ускладнює роботу вчителя, який повинен навчити учнів розрізняти ці стратегії інтеракції у навчальній діяльності та розробляти власні стратегії спілкування з членами комунікативного акту.

На особливу увагу заслуговує також застосування діяльнісно-орієнтованого підходу до тлумачення інтеракції: «Вона [інтеракція] становить загальну організацію деякої послідовності дій» [6, 59]. Ця теза підтверджує висловлену гіпотезу про те, що інтеракція має свої певні стратегії у процесі мовленнєвої діяльності. Розглядаючи структуру інтеракцій комунікантів у контексті аналізу дискурсу, вчений виділяє такі стратегічні кроки [6, 92]: 1) комунікативний контекст - актуалізація досвіду, пошук типових моделей ситуації; 2) цілі та інтереси - активізація фонових знань; 3) заголовок - ввідні тематичні речення; 4) речення - зв'язки у тексті, їх види та співвідношення з різними видами інформації, представленої у тексті; 5) управління - контроль за реалізацією стратегічних кроків при комунікативній взаємодії; 6) оновлення - включення нової інформації та стратегічних прийомів у власний контекст, у власні стратегії; 7) оцінка - аналіз отриманої та засвоєної інформації, її продуктивності та практичної придатності.

Визначені стратегічні кроки були покладені в основу інтерпретацій структури інтеракції у різних аспектах (від психолінгвістичного до методичного). Зокрема, Загальноєвропейськірекомендації з мовної освіти (ЗЄРМО), розглядаючи стратегії і тактики взаємодії учасників комунікативного акту у контексті різних видів мовленнєвої діяльності, визначають «застосування стратегій інтеракції як реалізацію когнітивних принципів Планування, Виконання, Контролю та Корекції у різних видах мовленнєвої діяльності» [8, 57].

Визначені у ЗЄРМО когнітивні принципи (планування, виконання, контроль та корекція) інтерпретуються у методичних дослідженнях [2; 3; 4; 5; 7; 13; 14] як етапи мовленнєвої діяльності, в комунікативній лінгвістиці та психолінгвістиці - як етапи реалізації комунікативного акту, у лінгвостилістиці тексту - як стадії текстотворення та текстосприймання.

Поділяючи підхід ван Дейка, інший фахівець теорії дискурс-аналізу М. Л. Макаров кваліфікує інтеракцію як «когнітивний процес, у якому мовець співвідносить свою комунікативну мету з конкретним мовним вираженням». Наголошуючи на таких властивостях інтеракції, як гнучкість та динамічність, дослідник пропонує розмежувати два погляди на взаємодію адресанта. Визначення інтеракції, запропоноване М. Л. Макаровим, вказує на визначальну роль мети висловлювання для вибору тієї чи іншої комунікативної стратегії при взаємодії комунікантів у процесі спілкування..

Тлумачення поняття інтеракція у дослідженнях фахівців із комунікативної лінгвістики та теорії дискурсу [2; 4; 5; 7; 12; 13] обмежується розглядом тільки діалогічного спілкування, в якому інтеракція знаходиться в межах компетенції двосторонньої, тобто мовно-мовленнєвої. Адресатові в цій ситуації відводиться роль об' єкта застосування стратегій взаємодії або, в кращому випадку, одного з чинників, що впливає на вибір комунікативної стратегії для взаємодії зі словесним партнером чи партнерами. Проте найціннішим надбанням комунікативної лінгвістики в галузі дослідження інтеракції можна вважати актуалізацію таких фундаментальних понять, як мовна й комунікативна компетенції мовців у процесі комунікативної взаємодії, комунікативна інтенція, максими та конвенції спілкування, фактор адресата тощо, які у разі адаптації до сприйняття учнями середньої школи значно допоможуть зрозуміти суть поняття інтеракція.

Визначаючи суть інтеракції спілкування як «оптимальну реалізацію інтенцій мовця щодо досягнення спілкування у чотирьох видах мовленнєвої діяльності щодо конкретної мети спілкування» [2, 339], Ф. С. Бацевич розмежовує поняття мети спілкування («комунікативна мета - стратегічний результат, на який скероване конкретне спілкування, комунікативний акт» [2, 120]) та комунікативної інтенції («комунікативна інтенція - осмислений чи інтуїтивний намір адресанта, який визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення» [2, 116]). Виходячи з аналізу запропонованих науковцем визначень цих понять, можна зробити висновок про співвіднесеність понять мотиву у теорії мовленнєвої діяльності О. О. Леонтьєва та комунікативної інтенції. Оскільки інтеракція має певну мету, вона також може бути кваліфікована як різновид діяльності.

Аналіз процесу взаємодії мовців в результаті комунікативнорго акту на ґрунті теорії і практики процесів спілкування дає змогу авторові виділити такі чинники їх вибору: рівень знайомства комунікантів; соціальні чинники; орієнтації у психічній, когнітивній та інших сферах адресата.

Таким чином, стратегія і вибрана тактика інтеракції за певних обставин спілкуванння допоможе авторові повідомлення, спрямованого виключно на адресата повідомлення здійснити певний вплив на нього: «Звертаючись до адресата, мовець здійснює вплив на його раціональну сферу так, щоб когнітивні процеси відбувалися в бажаному напрямку й адресат добровільно прийняв рішення, яке задовольняє мовця»; «Лише волюнтативні мотиви породжують стратегії взаємодії мовців»; «інтеракція - це когнітивний процес, що є складовим комунікативного впливу» [4, 127].

З' ясовуючи типи інтеракцій у процесі моделювання мовної комунікації, вслід за Ф. С. Бацевичем та Н. Г. Трошиною хочемо продемонструвати наше бачення їх зв' язку з елементами позамовної дійсності та мовними засобами, потрібними для побудови висловлювання (дискурсу) (див. схему 1.).

Схема 1. Стратегічний процес інтеракції у комунікативному акті.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Г Дідук-Ступ'як - Питання інтеракції в когнітивно-комунікативному контексті

Г Дідук-Ступ'як - Питання інтеракції в когнітивно-комунікативному контексті