О І Богучарова - Про науковий статус категорій стиль життя і здоров'я - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 159. 92: 23.371.

 

Богучарова О.І.

ПРО НАУКОВИЙ СТАТУС КАТЕГОРІЙ СТИЛЬ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ'Я

У статті зроблено спробу показати, що у практичній психології щодо категорії здоров'я на противагу академіч­ній психології більшість понять, і зокрема стиль життя, що застосовуються для опису отриманих результатів, потребу­ють побудови теоретичної моделі, де самі поняття мають бути поєднані певним інноваційним смислом емпіричної реаль­ності здоров'я.

Ключові слова: категорії здоров'я, здоровий стиль життя, емпиричні поняття, практична психологія.

В статье предпринята попытка показать, что в практической психологии относительно категории здоровье в про­тивовес академической психологии большинство понятий, и в частности стиль жизни, используемые для описания полученных результатов, требуют построения теоретической модели, где сами понятия должны быть объединены определенным иннова­ционным смыслом емпирическойреальности здоровья.

Ключевые слова: категория здоровье, здоровий стиль жизни, емпирические понятия, практическая психология.

Актуальність теми дослідження. Світ початку XXI століття - це час лавиноподібного збільшення но­вих викликів для людства як таких, що перетворюють його у могутнього володаря цього самого світу, так і тих, які відкривають несподівані загрози його існуванню. Ці світові загрози цілком реальні, але емоційне, отож й психологічно ставитися до них можливо по-різному: радіти, непокоїтися і засмучуватися, нехтувати ними, від­чувати стрес або фрустрацію, амбівалентість, чи, зрештою, спробувати до них пристосуватися і опанувати. Тож у міру переходу від індустріального суспільства до постіндустріального (інформаційного), так чи інакше, але в суспільстві ризику, що пристосовується жити у ситуації постійної небезпеки проявів сил, водночас і реальних, й анонімних, можливо, і не помітно для суспільства відбуваються глибокі світоглядні метаморфози. Відтепер уже не досить, як колись, нагромаджувати конкретне багатство і персонально ним володіти, нині водночас необхід­но постійно фіксувати і каналізувати ризик - той звичайний, непомітний, що, незважаючи ні на що, поширюється на всіх і одразу [3, 8]. Тобто головним тепер стає збереження свого існування, турбота про свій стан, почуття благополуччя, здоров'я, якість життя, чисте довкілля.

Невипадково у переліку сучасних наукових проектів найбільш затребуваними у суспільстві є саме ті, що спрямовують увесь ресурс до проблематики здоров'я, зокрема й психологічного здоров'я в прикладному аспекті. Адже здоров'я взагалі становить незаперечну цінність й тим більше психологічне, що у своїх проявах торкається як соматичного, психосоматичного, так і соціального, духовного, професійного. При цьому все частіше якраз пси­хологічне здоров'я отримує негативну динаміку в усьому світі, а не лише в одній окремо взятій країні (дані ВО-ОЗ) [7]. Це притому, що серед українців - студентської молоді зокрема, 1/3 має зависоку невротизацію, 93% школярів-підлітків - вади соматичного і психічного здоров'я, 2/3 з яких принаймні є акцентуантами, українські же чоловіки демонструють "надсмертність" - 40 % з них вмирає не доживши пенсійного віку, а щодо людей похилого віку, малят "психологічна" статистика ще гірша [12]. Ясна річ, скорельованих у безвихідь зв'язків такого гатунку безліч в українській громаді, тому виникає питання, як їх осмислити і що протиставити.

Ступінь розробленості проблеми. Останні півтора десятиліття в науках про здорову людину і суспіль­ство відзначаються тенденцією до активного введення в обіг нових категорій і понять : "здоровий спосіб жит­тя", "мотивація здоров'я", "опортуністичне конформне споживання", "профілактична превентивна інтервенція", "психологічне здоров'я", "ризикований поведінковий патерн", "ставлення до здоров'я", "соціальні саналогічні уявлення" тощо [ 1, 5]. Частина із них були справді новими, решта - такі, що вже давно використовувалися у працях західних психологів, педагогів і соціологів, але не мали вжитку з боку вітчизняних наукових кіл. Така " несиметричність" уваги до традиційних і модерних категорій пояснюється бажанням розширити теоретичний інструментарій науки, залучити у дослідницький простір нові напрацювання. Проте однобічне захоплення лише новітніми поняттями збіднює пізнавальний потенціал, не сприяє ані розвитку теорії, ані запровадженню науко­вих знань у практику.

У цій лінії концептуалізацій і з'являється низка поняттєвого інструментарію щодо осмислення емпірич­ного розгортання категорії "здоров'я", так би мовити, в буденному житті. Наприклад, це - "внутрішня картина здоров'я" та її вплив на поведінку поза стін лікарні, буття здорової особистості в "життєво важкій ситуації" (професійного стресу, втрати близької людини), які на відміну від уявлень про реалії "хвороби", хоча й мають нетривалу історію, тим не менш спектр питань та глибина їх розгляду сьогодні доводять, що у просторі психо­логічного теоретизування чітко визначеного, завчасно окресленого кола понять щодо розв'язання проблематики здоров'я в прикладному аспекті якраз не вистачає. Тож дедалі нагальнішою стає потреба в актуалізації класич­них категорій гуманітарних наук поряд з модерними для аналізу буденного життя сучасної практично здорової людини [ 5, 6, 11].

Мета статті. На прикладі аналізу поняття здоровий (несприятливий) стиль життя особистості з'ясувати, чи дійсно у дослідницькій практиці ми вивчаємо здоровий (несприятливий) стиль життя особистості, а не "по­гану" систему психологічної (медичної) допомоги в країні або неадекватне ставлення до здоров'я з боку держа­ви, медиків, самої людини? Завдання: дослідити статус емпіричних категорій у психології.

Виклад основного матеріалу. Кардинальні перетворення, що відбуваються у житті різних верств на­селення після зміни суспільно-політичного ладу в Україні на початку 90-х років XX століття, докорінно зміни­ли спосіб життя суспільства, а крім того, і в науці відбулися суттєві зрушення. Невипадково заради адекватного відображення практики перед теорією тепер постало завдання переосмислення багатьох вихідних постулатів, розроблення нових методик дослідження, зокрема й щодо емпірії здоров'я. Зрештою сьогодні відчутно затребу­ваною стає категорія "стиль життя" у зіставленні з "психологічним здоров'ям", "ставленням до здоров'я", "якістю життя". Однак, напевно, слід зосередитися не тільки на понятті "стиль життя", а й висвітлити ряд інших - "спосіб життя", "рівень життя". У зв'язку з цим є сенс зробити певний "римейк" - адже ці категорії широко використову­валися ще чверть століття тому радянськими науковцями.

Як відомо, розгорнуту концепцію стилю життя як практичну настанову ми знаходимо вперше у А. Ад-лера[ 2 ]. Стиль життя для нього означає суб'єктивну детермінацію дій індивіда. На думку А.Адлера, при розг­ляді структури особистості основні труднощі полягають у тому, що її цілісність будується не на об'єктивній реальності, а на суб'єктивній думці, що утворюється в особистості на основі життєвих фактів, звідти ж похо­дить й її специфічний стиль життя. Щодо розуміння механізмів стилю життя то стверджуючи, що поведінка особистості налаштовується метою й спрямовується "телеологічною аперцепцією" (H.Ansbacher), А. Адлер у своїх ранніх працях уводить поняття "прототипа" як "первинної форми адаптації індивіда до життя" (H.Ansbacher), який назвав пізніше "планом", "лінія Ego"; потім - "лінія життя"; і, нарешті, з середини двадця­тих - " стиль життя" (1914 ) [2 ]. Важливо : як тільки прототип адаптації (план) виник, він стає кістяком, який обростає смислами, почерпнутими з життєвого досвіду та набуває спрямовуючої сили. Для А. Адлера особис­тість - це "Ego". Та оскільки Ego не замкнуте на собі, а орієнтоване на весь світ, важливості набуває ще одне відоме поняття - "самість" (Self). У А.Адлера "самість" входить до поняття "стиль життя" як один із його компонентів, тобто в сучасному формулюванні як "Я-концепція". За А.Адлером, "Я-концепція" - система уяв­лень, або диспозицій про те, "хто я є", йому також належать поняття "Я-ідеальне" та "образ світу" (welt-bild). Хоча Адлер наголошував унікальність стилю життя, властивого кожному окремому індивідові, що дорівнює вирішенню питання " хто я є", він визнавав водночас і наявність спільних рис між людьми. Кожна людина відрі­зняється від інших способом життя, але наявні в суспільстві обмеження створюють спільну для всіх основу життя, життєдіяльності й так чи інакше, відзначав Адлер, впливають на формування стилів життя індивіда. Ці­каво, що адлеріанська психотерапія виходить із переконання, що задоволення життям багато в чому залежить від " соціального інтересу як основи людського існування" здорової особистості. За А. Адлером, здорова особис­тість - це особа, що здатна до продуктивної соціальної активності, яка, в свою чергу, віддає перевагу соціаль­ним особистісним почуттям, поведінці та має когнітивний ресурс.

Проблематику концепцій стилю життя досліджував у своїх працях інший відомий фахівець Ґ.Олпорт. Розглянувши концепції А.Адлера й Г.Олпорта і порівнявши їх, можна дійти висновку, що, незважаючи на не­значні розбіжності у визначенні поняття "стиль", ці автори уявляють стиль життя як деяку стійку систему від-міних характеристик діяльності особистості, що визначаються суб'єктивно-особистісними властивостями лю­дини, тобто її диспозиціями. Притому на противагу А.Адлеру, який зосереджувався на психічно нездоровій особистості, зокрема яка страждає на комплекс неповноцінності, Ґ. Олпорт приділяв головну увагу психічно здоровій особистості. На думку Ґ. Олпорта, особистість є здоровою, якщо вона досягає певного рівня розкриття свого потенціала [ за 11]. Згідно з А.Адлером, неповноцінність, її компенсація та соціальне середовище - ось три змінні, результативна сила впливу яких приводить до саме того неповторного шляху, яким виробляється спосіб самоствердження, а, за Г. Олпортом, власне Я з його рисами становить індивідуальність цього шляху. Харак­терно, що від медико-соматичного змісту А. Адлер у розвиткові поняття "неповноцінність" приходить до психологічного, формулюючи те базисне протиставлення ("Я - слабкий та безпомічний. Життя - небезпечне"), яке й викликає переживання неповноцінності і є ядром стилю, що за визначенням має компенсаторний харак­тер.

Тож хоча саме психоаналітично орієнтовані концепції стилю життя, як в А. Адлера, які зосереджували­ся на психічному нездоров'ї і відштовхувавалися від медико-соматичних уявлень, на відміну гуманістично орі­єнтованих психологічних теорій, які приділяли основну увагу опису психологічного здоров'я в контексті "про­живання", як у Г. Олпорта, тим не менш психоаналітики змогли задіяти значно потужніший когнітивний ресурс завчасно окресленого кола понять щодо розв' язання проблематики здоров'я в прикладному аспекті, ніж це вда­лося зокрема щодо прийнятої концептуалізації, психотехнічного супроводу життя здорової особистості гумані­стично орієнтованим психологам. Так, у запропонованій Г. Олпортом теоретичній моделі важко визначити, за­вдяки чому, яким складовим стилю життя, можна досягти психологічного здоров'я. Ця модель насправді є за­надто абстрактною. Як зазначає Б. Братусь, "теорією Ґ.Олпорта багато хто захоплюється, але мало хто її вико­ристовує. Про долю теорій З. Фрейда, також як і його учня А. Адлера в психології можна було б сказати зворо­тнє: її настільки ж охоче критикують, наскільки часто й використовують" [4, c. 76]. Звідси стає очевидним, чо­му теоретичне поняття "стиль життя" в гуманістичній психології існує окремо від свого емпіричного репрезен­танта - психологічного здоров'я. Те, що їх об'єднує, залежить від буттєвих цінностей особистості, її самоактуа­лізації, які й досі є важко вловимимі емпіричними конструктами, а в психоаналізі - полюс здоров'я позначений через свій антипод: хворобу, неповноцінність, - які тим не менш можна вивчати. Тобто здоровий стиль життя -нонсенс в психоаналізі. У цих умовах хвороби він вже вичерпав свої можливості і як науковий конструкт, і як засіб допомоги особистості, хоча буттєві цінності особистості в Г. Олпорта, її самість, за А. Адлером, все ще дозволяють досягти вищих станів - здоров'я-самотрансценденції, здоров'я-соціального об'єкта як соціального інтересу.

Тож у такому підході постнекласична наука істотно розширює набір тих факторів, що розглядаються як безпосередні утворювачі нового знання. Вона враховує співвіднесеність отримуваних знань про об'єкт не тільки з особливістю засобів і операцій наукової діяльності, а й із ціннісно-цільовими структурами, котрі у колишніх типах наукової раціональності залишалися "за кадром". Саме у реаліях здоров'я безпосередньо есплікується зв'язок внутрішньо наукових цілей із позанауковими - цінностями [7]. Адже якщо здоров'я має соціальне зна­чення, то "самість" - особистісне. Таке явне враховування у формуванні наукового знання людського чинника означає щось значно вагоміше, ніж просто більш коректний пізнавальний "операціоналізм" (у широкому трак­туванні цього терміна). У парадигмі постнекласичної науки науковці одержують принципову можливість (і обов'язок) усією мірою персонально відповідати за те нове знання, яке вони здобувають, і за технологічні нас­лідки його застосування у прикладному сенсі.

Проблематика стилю життя посідає певне місце також і в концепціях соціологів - авторів теорій пост-індустріального суспільства - Дж.Ґелбрейта, Д. Бела, У. Ростоу, Ж. Фурастьє [за 8], хоча вони здебільше розг­лядають питання "якості життя", "порядку життя" і "споживання". Наприклад, Д. Бел [за 3], аналізуючи прин­цип "рівності можливостей" у контексті концепції суспільства "високої якості життя", зазначає, що цей прин­цип справді є центральною ціннісною проблемою постіндустріального суспільства. Суспільство "високої якості життя" уявляється авторові як нова сходинка в розвитку "цивілізації дозвілля", за якої головну проблему соціа­льної діяльності становить "індустрія послуг". Якщо ж порівняти засади "споживацтва" і "якості життя", то мо­жна зробити висновок, що і ті, і ті мають за головну сферу життєдіяльності особистості сферу споживання. Різ­ниця полягає лише в поглядах на структуру і спрямованість самого споживання: більш / менш якісне. Що ж стосується проблематики стилю життя в цих концепціях, то тут слід зазначити, що імідж успішної людини сам по собі є надзвичайно привабливою цінністю в межах такого суспільства, що примушує індивіда формувати свій стиль життя відповідно до цього стереотипу, мотиваційним ядром якого є "потреба у споживанні". Отож, стиль життя конотується через успіх, послуги, споживання, сервіс як окремішність, проте як цілісність він зо­всім не позначений. Тоді оцінюється не здорова особа, яка домагається успіху, і не здоров'я особистості, які як поняття спочатку ще мають бути легімитизовані, а потім вже оцінені в системі споживчих координат, вивча­ються самі явища споживацтва - конс'юмерізм як сфера соціального життя.

Зрозуміло чому, останнім часом концепція стилю життя стає однією з центральних тем у працях захід­них учених з проблем поведінки споживачів, дозвіллєвої активності індивідів і критеріїв якості стилю життя, що скорельовані з статусом людини в стратифікаційній структурі суспільства. При цьому головне прищепити людині потребу в дотриманні відповідного стилю життя, щоб потреба ця у неї домінувала, а здобутки та невда­чі на цьому шляху вона розглядала би як основні ключові моменти своєї життєдіяльності.

Нове звучання цьому поняттю дав французський соціолог П. Бурдьє. Згідно з його концепцією, "стиль життя" - це структурована система позицій соціального простору, що їх посідає індивід, який належить до пев­ної групи (класу), а також його уявлення про ці об'єктивні позиції, які, своєю чергою, визначаються властивими індивідам практиками, тобто видами діяльностей та використовуваними речами. Для нас головним є те, що са­ме П. Бурдьє [3] аналізує стиль життя з позицій здоров'я. Визначити стиль життя - означає диференціювати людей на групи, що розрізняються за набором властивих їм практик у кожному полі. Таким чином, стиль життя - у полі здоров'я це система повторюваних у повсякденній поведінці "здорових" або "нездорових" практик, які визначають становище людини в соціальному просторі. Тоді потрібно довести, що сама ця конкретна практика і є здоровий стиль життя. Проте ж залишається відкритим запитання про критерії такого розрізнення. Тож сього­дні соціологічні концепції стилю життя щільно переплітаються з маркетинговими дослідженнями, також поши­рюється тенденція розглядати динаміку стилю життя радше в контексті культурних, ніж соціальних трансфор­мацій.

Прикладне питання про зміст і способи психологічної допомоги молодої людини до безконфліктного входження у "дорослий світ" повертає дослідників до традиційного вже запитання, "як навчити людину самос­тійно підтримувати своє психологічне і соматичне здоров'я і знаходити сенс у здоровому житті, а не ризикова­них й узалежнених практиках або споживацтві? Наша школа мало пристосована до вирішення цього завдання. Тож розв'язання проблеми здорового стилю життя сягає більш широкого узагальнення, а саме - необхідності розв'язання проблеми буття як особливого способу існування людини в усій сукупності її зв'язків із зовнішнім світом. У такому ракурсі предметом наукового аналізу поряд з "стилем життя" все частіше постають, зокрема, такі поняття як "життєвий шлях", "життєва стратегія", "життєва лінія", "життєвий сценарій", відповідно - "про­ект життя", "план життя", "перспектива життя", "мета життя", або "життєвий вибір", "життєва ситуація", "жит­тєва подія" тощо. Як зазначає С. Рубінштейн, особливості співвідношення здорового буття і людини можуть бути зрозумілими лише за умови визначення способу існування людини у світі. У загальному потоці життєдія­льності можна виокремити два таких основних способи, або ставлення людини до життя: цілковита зануреність людини у життя і безпосередність ставлення її до окремих явищ життя, а не до життя в цілому; мисленнєвий вихід за межі безпосереднього ставлення до життя і зайняття людиною рефлексивної позиції. "Лінія, що веде від того, чим людина була на одному етапі своєї історії, до того, чим вона стала на наступному, проходить через те, що вона зробила" [10, с. 246], - як пише науковець. Це означає, що історія життєвого шляху особистості, не може залишатися для особистості індиферентним набором обставин. На шляху здійснення своєї історії людина стикається з подіями, які можуть суттєво вплинути на траєкторію її життєвого шляху в аспекті підтримки здо­ров'я, звідси і на процес становлення її як здорової особистості. Отже, йдеться про змістовну характеристику особистості як суб'єкта власної автобіографії в розрізі здоров'я, що і є виразом сприятливого для здоров'я стилю життя. Згодом поняття стиль життя зв'язується з ідеями концепції життєвого шляху людини у С. Рубінштейна, а потім Б. Ананьєва й зрештою здобуває свого сучасного вигляду в теорії стратегії життя К. Абульханової-Славської [1]. Принципова відмінність вітчизняних концепцій життєвого шляху людини, які започатковує С. Л. Рубінштейн, полягає у тому, що у підґрунтя покладається не сам по собі факт внутрішньої детермінації - стано­влення й розвитку ставлень людини до предметного світу, інших людей і самої себе, як це було у Ш. Бюлер або в теорії А. Адлера та її трансформація на певному відрізку онтогенезу, а принцип, за яким ці ставлення у своїх вищих виявах стають дієвим інструментом здорового психічного розвитку людини.

У цьому контексті варто звернутися до поняття спосіб життя, що близько підходить до стилю життя, але вони не тотожні. Вчені вважають, що насамперед слід розмежувати поняття "спосіб життя" і "стиль життя", оскільки вони обидва відображають моделі організації життя особистості. Тільки перше - віддзеркалює ті заса­ди організації життя, які є безумовними передумовами соціального буття, вийти із яких особистість ніяк не мо­же, а друге - віддзеркалюється у загальному ставленні до життя і зумовлює, за С. Рубінштейном, поведінку лю­дини у будь-якій життєвій ситуації, її залежність або незалежність від неї. Спосіб життя - це одна з найважли­віших не лише соціальних, а й біосоціальних категорій, інтегруючих уявлення про певні типи життєдіяльності людини. Спосіб життя - один з критеріїв суспільного прогресу, це "обличчя" людини. У сьогоденні доведено, що з суми всіх чинників, що детермінують здоров'я людини, 50-55% доводиться саме на спосіб життя. У той же час стиль життя - це той бік організації життя особистості, де особистість виявляє себе через вибір, світогляд, цінності, ідеали, через самоствердження. У методологічному плані важливо з'ясувати, у яких межах вибору можна говорити про стиль життя, а в яких - спосіб життя, де між ними проходить межа, де виявляється вільний вибір особистості, а де задана обставинами поведінка. Тож соціальні передумови, що детермінують спосіб жит­тя, можуть виявлятися не лише на макро-, мезорівні, а й рівні мікропередумов. Тоді як стиль життя - певний рольовий стандарт, під який підстроюється психологія, психосоматика особи, тобто це соціально-психологічна категорія.

Зв'язуючи тоді поняття психологічне здоров'я і комплекс "життєвих" понять - стиль, спосіб життя, по­мічаємо, що в сучасних розділах психології здоров'я при дослідженні поведінки, що впливає на здоров'я і ви­ступає як її стильова ознака, виникають певні вимоги до побудови моделі такої поведінки. Наприклад, деякими вченими (А. Ковальчук) модель розглядається в контексті концепції інтегральної індивідуальності В. Мерліна (1996)[9], іншими - життєвих стилів (А. Лібін, І.Шкуратова), звідти стиль виступає як комплексне системне поняття. Так, конкретизуючи, А. Лібін [ за 6 ] досліджує стиль як стійкий цілісний патерн індивідуальних про­явів; що виражаються в переважанні індивідуально конкретної форми (способу) взаємодії з фізичним та соціа­льним середовищем. І. Шкуратова зазначає, що "...стиль займає межове положення між індивідуальністю і се­редовищем" [там само, с. 15]. Тому Л. Дорфман доповнює теорію В. Мерліна принципом подвійності - якісної визначеності системи "індивідуальність-середовище"[ 6]. Тож спосіб життя, пов'язаний із здоров'ям людини, охоплює всі рівні стилів у взаємодії з оточуючим середовищем і являє собою комплекс усталених форм поведі­нки людини. Притому одним із головних факторів у формуванні стилю життя залишається внутрішньоособис-тісний за С. Рубінштейном, який й запропонував поняття життєвих ставлень особистості, що може бути засто­совано щодо стилю життя.

Рухаючись у цьому контексті, відомий засновник психології здоров'я в США Дж. Матараццо (1988) на­голошував на важливості поняття "ризикова для здоров'я поведінка" (паління) та "поведінковий імунітет" (пері­одичний скринінг). Тобто, "ризиковими" для здоров'я формами поведінки виступають вживання тютюну, алко­голю, наркотиків; "протектуючими" (або сприяючими здоров'ю) - є заняття фізичною активністю, раціональне харчування, періодичне медичне обстеження. Тож на емпіричному рівні у дослідженні певні поняття нібито доопрацьовуються. Так, у західних моделях щодо здоров'я з'являються "ризик" як стильова ознака, опис поведі-нкового патерну, раціональні, емоційні та мотиваційні детермінанти, звички, що призводять до погіршення здоров'я. Слід визначити, що окрім цих дослідницьких доопрацювань нібито "сирих" теоретичних понять, до яких "підключаються" комплекси винайдених дослідником нових, існують і теорії, що беруть за основу пояс­нення поведінки в ситуації, пов'язаної із здоров'ям, як успадковану, уже раніше зафіксовану специфічну якість (рису) особистості чи ознаку темпераменту: модель локусу контролю поведінки здоров'я (Лоуері та ін., 1987), модель сприйняття підлітками ризику (Вейнштейн, 1998).

У цілому, всі визначення поняття "стиль життя" в зарубіжній науковій літературі можна класифікувати на групи за такими ознаками: за суб'єктом стилю життя; за співвідношенням поняття "стиль життя" з іншимикатегоріями, наприклад "рівнем життя", "якістю життя"; за властивістю суб'єкта - поведінковим патерном (рол­лю) як певним стилем. Тож тут стиль життя є провідною категорією. Окрім зарубіжних дослідників якість жит­тя вивчали й вітчизняні вчені.

Вітчизнянні науковці на противагу західним стверджують, що спосіб життя, а не стиль життя людини є базовою категорією для понять: рівень життя, якість життя та ін. [11]. Проте рівень життя застосовується як економічна категорія, а якість життя переважно - як соціологічна категорія. Сучасні дослідження якості життя на пострадянському просторі пов'язані з аналізом рівня життя, процесів соціальної адаптації, стану здоров'я населення, соціального самопочуття тощо. Так, з точки зору філософії та соціології, поняття "якість життя" вклю­чає в себе певний набір необхідних параметрів та умов життя, а отже сутнісних характеристик життєдіяльності індиві­да, та оцінку чи міру задоволеності їх реальним станом (О.М. Плахова та ін.) [11, с. 237]. Є. Головаха та Н. Паніна розробили інтегральний індекс соціального самопочуття (ІІСС), який можна віднести до суб'єктивних мето­дик оцінки якості життя. Соціальне самопочуття людини визначається мірою задоволення її соціальних пот­реб і є узагальненим індикатором реакції населення на соціальні перетворення. Оскільки люди підтримують ті чи інші зміни в суспільстві, сподіваючись поліпшити своє власне становище в ньому, інтегральна оцінка сприйняття ними власного благополуччя в основних сферах соціальної життєдіяльності є вирішальним кри­терієм визначення спрямованості (позитивної чи негативної) суспільних змін.

У психології якість життя трактується з суб'єктивної позиції індивіда і відображає комфортність та задоволе­ність своїм життям відповідно до поставлених цінностей та ідеалів. Тому психологи при вивченні якості життя зосере­джують увагу на емоційних переживаннях і когнітивних ціннісних судженнях (В. Нєпомнящая, Р. Цвєткова) [за 1, с. 594]. У медичних науках вивчення якості життя використовується для оцінки ефективності методів сучасної клінічної медицини і різних реабілітаційних технологій, для оцінки ступеня важкості хворого, для визначення прогнозу захворю­вання, ефективності лікування (М. Гурильов, Г. Алєєв, С. Ігумнов та ін.). Якість життя є додатковим критерієм для підбора індивідуальної терапії й експертизи працездатності. Загалом у медицині якість життя визначається як "універсальний критерій для оцінки основних функцій людини: фізичної, психологічної, соціальної і духовної, заснованої на суб'єктив­ному сприйнятті" (М. Кизим, Ф.В.Узунов, Т.П. Шмуйло та ін.) [2]. Проте, за визначенням ВООЗ, якість життя - це сприйняття індивідом його становища в житті в контексті культури і системи цінностей і в зв'язку з цілями, очікування­ми, стандартами й інтересами цього індивіда [7]. У 1990 році спеціалістами Програми розвитку ООН (ПРООН) був розроблений "Індекс розвитку людського потенціалу". Цей індекс можна вважати однією з перших спроб пояс­нити та кількісно обчислити якість та рівень життя у глобальному масштабі. В якості складових характеристик людського потенціалу розглядалися три компоненти: довголіття (очікувана тривалість життя), освітній рівень та рівень доходу (реальний обсяг ВВП на душу населення в доларах США) [7, с. 41]. .

Як бачимо, універсального визначення емпіричних понять, зокрема якості життя не існує. Значний внесок роб­лять різні групи наукового товариства. Тому варто розглядати усі супровідні поняття до "стилю життя" голографічно, з точки зору різних підходів: філософського, економічного, психологічного, соціологічного. Такий аналіз дасть змогу більш глибоко та всебічно розглянути складне соціальне явище та чітко визначити суть феномена. Тут виявляється суттєва ознака емпіричних понять: їх міждисциплінарність, поліморфність при наявності конвенціонально узгодженої дефініції. От­же, розглядаючи стиль життя в співвідношенні з іншими поняттями, можна виділяти їх або об'єктивні, або суб'єктивні показники, але головне - те, що потрібна своєрідна рефлексивна "децентрація" об'єктивно-суб'єктивної категорії: розгляд об'єкта з різних сторін. Особливості класичної науки визначаються центруван­ням уваги винятково на об'єкті дослідження - яким він є "сам по собі", з прагненням при теоретичному пояс­ненні й описі усувати все, що належить до суб'єкта дослідження. Тією чи іншою мірою існуючі цілі і цінності, котрі визначають інтенцію дослідження, діють тут приховано, детермінуючись домінуючими у культурі світо­глядними засадами. Ретельний опис об'єктів і є варіантом побудови моделі стилю життя.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О І Богучарова - Тенденції розвитку нової наукової парадигми у контексті проблеми здоров'я

О І Богучарова - Про науковий статус категорій стиль життя і здоров'я

О І Богучарова - Про науковий статус категорій стиль життя і здоров'я