В М Брандес, О В Вознюк - проблема дитячої обдарованості у контексті нейрофізіологічних поглядів - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 156

В. М. Брандес,

вчитель фізики (ЗОШ № 28, м. Житомир);

О. В. Вознюк, вчитель англійської мови (ЗОШ № 3, м. Житомир)

"ПРОБЛЕМА" ДИТЯЧОЇ ОБДАРОВАНОСТІ У КОНТЕКСТІ НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНИХ ПОГЛЯДІВ (КОНЦЕПЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АСИМЕТРІЇ МОЗКУ ЛЮДИНИ)

Автори роблять спробу виявити еврістичні можливості концепції функціональної асиметрії головного мозку людини та довести, що вона може бути системоформуючим чинником у побудові нової парадигми освіти.

Будь-яка дитина певною мірою є генієм, як І будь-який геній певною мірою є дитиною.

Шопенгауер

Проблема обдарованості має декілька аспектів, а саме: 1) визначення поняття "обдарованість"; 2) виявлення обдарованих дітей; 3) аналіз сфер життя чи наукових галузей, де обдарованість як специфічний "вимір" людини реалізується; 4) робота з обдарованими дітьми; 5) місце обдарованої особи у суспільстві; 6) аналіз обдарова­ності у межах дихотомії "природнє-штучне", який має визначити, чи є обдарованість переважно преформова-ним, генетично обумовленим явищем, чи вона може формуватися; 7) розробка "психолого-педагогічної ідеології" певного гіпотетичного напрямку у навчанні та вихованні дитини, що забезпечує розвиток "стану" обдарованості, якщо останню дійсно можна формувати.

Аналіз останнього аспекту ми вважаємо найбільш доцільним, оскільки йдеться про можливість розробки пе­вної методики, яка б сприяла розкриттю обдарованості дитини та її формуванню. Частині педагогів вдалося досягти значних успіхів у справі розвитку дитячих здібностей, у розробці прогресивних технологій навчання та виховання. Але жодна з цих технологій не вилилась у пріоритетну педагогічну концепцію. Причина того, що у процесі "природного добору" систем педагічного досвіду жодна з них не набула характерупровідної, полягає, мабуть, у тому, що розробка педагогічних технологій у наш час залишається справою переважно індивідуального пошуку, котрий, як надбання творчо-натхненного, спонтанного акту, почасти важко вислови­ти у термінах педагогічної теорії, а тому й важко зрозуміти його механізми, перейнятись його духом.

Автори цієї статті вважають, що концепція функціональної асиметрії мозку людини допоможе розробити парадигму освіти [1; 2; 3; 4], спрямовану на досягнення "стану" обдарованості. Вона містить гранично просту сукупність теоретичних принципів, яка дозволяє зрозуміти механізми прогресивних педагогічних технологій та інтегрувати їх у цілісну систему.

Як свідчать дослідження, півкулі (функціональна асиметрія яких так чи інакше пов'язана з асиметрією про­стору та часу [5]) можна розглядати як психофізіологічний фокус людського організму, оскільки з їх функціями так чи інакше пов'язані такі сторони людської істоти, як механізми цілепокладання та пошуку (вибору) спосо­бів досягнення цілей [6 : 110], енергетична та інформаційна регуляція поведінки [7], фази сну, емпатія і рефле­ксія, екстраверсія і інтроверсія (властивості, що співвідносяться зі статевим диморфізмом), повільні та швидкі потенціали мозку, довільна і мимовільна сфери психічної діяльності, перша та друга сигнальні системи, сила та слабкість нервових процесів, їх лабільність та інертність, збудження та гальмування, Я та не-Я, ерготропні та трофотропні функції організму, симпатична та парасимпатична ланки вегетативної нервової системи та ін. [8 : 44-53, 138].

Будь-яка автоматична, мимовільна дія включається у правопівкульову, а неавтоматична, довільна - лівопів-кульову сфери психічної діяльності. В цілому правопівкульова стратегія сприйняття, мислення та опанування світом є інстинктивно-інтуїтивним, емоційно-образним, конкретно-експресивним, цілісно-синкретичним сіто-розуміням, що формує багатозначо-метафоричний лінгвістичний та мотиваційно-смисловий контексти відо­браження дійсності, "пробуджуючи до життя" такі форми суспільної свідомості, як мистецтво та релігія. Ліпо-півкульова стратегія, навпаки, є особистісно-вольовим, абстрактно-логічним, понятійно-концептуальним, дис­кретно-множинним світосприйняттям, яке сприяє формуванню однозначного лінгвістичного та мотиваційно-смислового контексту відображення оточуючого світу та "пробуджує" до життя науку та філософію. Є дані, котрі дозволяють зробити висновок, що права півкуля функціонує за принципом позитивного, а ліва - негатив­ного зворотного зв'язку.

Права півкуля реалізує таку форму психічної діяльності, що орієнтується на конкретні, природні стимули, знаки; ліва ж півкуля, навпаки, спрямована на відбиття штучних, довільних знаків [9 : 144-145]. В той же час експериментально підтверджено, що півкулі, з одного боку, функціонально гальмують, а з іншого - взаємодо­повнюють одна одну, виявляючи часткову незалежність, коли можливе паралельне функціювання півкуль на проміжних стадіях переробки інформації, коли збереження пам'ятного сліду на рівні другої сигнальної системи супроводжується послабленням його у першій сигнальній системі.

В онтогенезі людини та у процесі розвитку культури в цілому простежується закономірність - еволюція мо­ви йде від знаку природного до знаку штучного, від синкретизму - до аналітизму, а від них - до нового рівня мовної комунікації, яка потребує використання нелінійних форм писемності та мислення. У стані функціональ­ної активності правої півкулі, який притаманний релігійно-міфологічний спосіб світорозуміння [10], людина емпатично сполучається зі своїм оточенням, яке сприймається цілісно, багатозначно, метафорично; тут виявля­ється релігійний феномен довіри, здатності відображати світ некритично, виходячи зі свого досвіду. Створю­ються підстави для прояву емпіричного мислення. У стані функціональної активності лівої півкулі дійсність віддзеркалюється дискретно-множинним, аналітико-однозначним чином, а людина постає як відносно ізольо­вана від зовнішнього світу, ситуативно-рольова особа, котра усвідомлює довільність, відносність, ілюзорність, "театральність" всього, що відбувається. Тут постають питання про свободу та волю, яка актуалізуєтся у ситуа­ції вибору саме за умов дискретно-множинної лівопівкульової "реальності," яка створює передумови для по­ширення теоретичного мислення, для розвитку аналітико-скептичної рефлексії.

Мета розвитку людини - гармонійна особистість, що у спеціфічному, нейрофізіологічному, аспекті виявля­ється через стан півкульового синтезу, коли не спостерігається зсув лише до знаково-теоретичного, чи образно-художнього світосприйняття, а людина єднає у собі протилежні павлівські типи - мислительний та художній, сполучаючи активний (чоловічий) та пасивний (жіночий) аспекти своєї діяльності [11 : 125].

Визнається існування трьох типів осягнення буття людиною [12]: чуттєвий (правопівкульовий), раціональний (лівопівкульовий) та медитативний. Медитативний стан випливає з функціонального синтезу, гармонії півкуль мозку, коли їхня праця цілком взаємоузгоджується [13 : 34-40]. Зробимо висновок: розви­ток людини йде від чуттєвої до раціональної, а від неї - до медитативної форми осягнення буття та його осво­єння. При цьому стають зрозумілими мета освіти та шляхи й засоби її досягнення. З нейрофізіологічної точ­ки зору стан півкульової гармонії передбачає достатній рівень розвитку обох півкуль мозку людини. Поки що школа більшою мірою спирається на розвиток аналітично-дискурсивного світосприйняття (що відмічали А.В. Сухомлинський, Я. Корчак, М.П. Щетінін та ін.), хоча й визнається факт недооцінки емоційно-образних ме­ханізмів психіки у процесі навчання [14], а експерименти переконують, що активізація правопівкульових функцій забезпечує відповідний значний стимул для розвитку лівопівкульової складової психічної діяльності [15 : 55]. Крім того, права півкуля дозволяє відображати світ цілісно-творчим чином, симультанно опрацьову­вати великі масиви інформації, що конче необхідно в наш час.

Ось чому нагальним є визнання такої парадигми освіти, яка б забезпечувала єдність чуттєво-емпіричної та абстрактно-теоретичної сфер розвитку особистості. При цьому особливу увагу слід приділяти саме розвитку правопівкульового аспекту людини. Принцип цілісності психічної діяльності передбачає єдність півкульових стратегій обробки інформації, тоді людина постає гармонійною, духовною істотою.

З точки зору нової парадигми освіти необхідно почати розробку таких методик навчання та виховання, які спрямовані на досягнення стану функціональної єдності півкуль мозку, тобто, слід зайнятися на науково-практичному рівні тим, що багатьма педагогами робилось та робиться на інтуїтивному рівні і поки що не усвідомлюється.

Метод інтеграції "правого" та "лівого" типів осягнення буття у навчанні ілюструється педагогічними систе­мами вчителів-новаторів, що мають позитивний ефект навіть за умов учбово-дисциплінарної моделі навчання [16 : 122]. Ці системи використовують принцип півкульового синтезу, коли у межах учбового процесу приво­дяться до гармонії два аспекти людської психіки - "правий" (конкретний) та "лівий" (абстрактний). Тут, з одно­го боку, учні осмислюють певну сукупність конкретних фактів (математичних, історичних, географічних то­що), а з другого - всі ці факти інтерпретуються через мову символів та знаків (опорних сигналів), що є абстрак­тними категоріями. Учні вчаться цілеспрямовано та систематично оволодівати одночасно двома взаємопроти-лежними рядами реалій нашого життя, здійснюючи їх взаємну трансформацію, коли конкретне сприймається та розуміється через абстрактне, а абстрактне - через конкретне. Достатньо тривала практика приведення до функціональної єдності право- та лівопівкульової сторін психічної активності сприяє формуванню установки на "інтегральну" психічну активність, у межах якої виявляється прагнення до творчості і як результат - незмірно активізується учбова діяльність. Цікаво, що системи вчителів-новаторів сприяють розвитку не лише суто абст­рактно-логічного (лівопівкульовий), але й емоційно-образного, потребово-мотиваційного правопівкульвого аспекту психічних функцій, коли навчання, подібно до гри, стає самоціллю, перетворюючись на самоцінний, самодостатній феномен, і коли, що дивовижно, всі діти починають малювати [там само]. При цьому засвоєння інформації учнями йде з фантастичною швидкістю - 30 біт/с; це говорить про те, що тут у роботу включаються, крім лівопівкульового, і правопівкульовий (аналоговий) механізм відображення дійсності, на рівні якого люди­на може майже миттєво опрацьовувати великі масиви інформації. Актуалізація одночасно правого та лівого аспектів психіки людини недвозначно свідчить про високорозвинену інтегрально-творчу форму психічної акти­вності, що передбачає єдність логічної та експресивної сфер особистості, які у звичайному стані виявляються конкуруючими та гальмуючими одна одну. Півкульовий синтез передбачає, з одного боку, наповнення абстрак­тним змістом наших почуттів, їх раціоналізацію і контроль, а з другого - синергетичне перепрофілювання абст­рактно-логічного мислення людини, яке в даному випадку перестає функціонувати у режимі однозначного ві­дображення дійсності. Людська істота при цьому перетворюється у відкриту гармонійну систему, що здатна засвоювати майже необмежені масиви інформації, сприймати світ відкрито, з повною довірою. Синергія абст­рактно-теоретичних схем, їх фактологічне злиття призводить до абсолютного теоретичного узгодження наших знань про світ, який при цьому перестає сприйматися як дещо відносно невизначене.

Отже, принциповим завдянням нової парадигми освіти є побудова "алгоритмів" формування парадоксально­го (діалектичного) мислення, розвиток якого є основною метою як психотерапевтичного, так і психолого-педагогічного впливу на зростаючу особистість. Існують дослідження, які спрямовані на досягнення саме цієї мети. Так метод "емоційно-стресової терапії" В. Є. Рожнова має за теоретичний базис концепцію "взаємопотен-ціюючого синергізму свідомості та безсвідомості", тобто медитативного синтезу емоційного та логічного ком­понентів індивідууму [17]. Медитація у навчанні широко використовується й деякими навчальними закладами [18 : 128-137].

Розглянемо конкретні моменти, які можна використати у процесі розвитку гармонійної особистості. Меди­тація як спосіб функціонального сполучення півкуль може бути успішною, коли ми при цьому сполучаємо не­сумісне. Єдність півкульових стратегій у стані медитації виявляється через відповідні техніки. Наприклад, ди­хання тут встановлюється таким чином, щоб різниця між вдихом (активація правої півкулі) та видихом (акти­вація лівої півкулі) стиралася. У процесі медитації все спрямоване на те, щоб функціонально сполучити правий та лівий аспекти людини.

У педагогічному плані медитативному стану (як здібності до цілісного охоплення дійсності і до значної концентрації уваги, як можливості руйнування межі, що відокремлює людину та світ, Я та не-Я) відповідають принципи, що викладені у журналі "Педагогика толерантности" (№ 1-2, 1997). Це вже відомі принципи: "за­нурення, "укрупнення дидактичних одиниць" (і нові, наприклад принцип "чуттєвої підтримки"), що покликані створити заслін проти традиційного дрібнотематичного ділення шкільних предметів, проти "постійного не­втримно-божевільного (якщо не божевільного) збільшення шкільного учбового матеріалу, нових і нових навча­льних дисциплін, все більшої їх деталізації та ускладнення" [там само]. При цьому визнається, що в навчальних предметах потрібно йти шляхом "не відрубання гілляк", а поставити завдання неначе "згорнути" знання науки у "зернятко", щоб у цьому маленькому предметі містилася б істинна життєздатність - можливість проростати і розгортатися у живе дерево, щоб у цьому зернятку можна було б побачити не деталь, а цілісний образ всього квітучого дерева..." [19]. Це й принцип "колективної керованої самоосвіти", в рамках якого досягається сине-ргійна спаяність членів учнівського колективу; це сприяє творчості як феномену цілісності, в результаті чого створюється дещо принципово нове, що витікає з основного положення синергетики, науки про відкриті (нелі­нійні, цілісні) системи і їх саморушійність: властивості цілого не зводяться до суми властивостей елементів, які його складають.

Розглянемо застосування принципу "чуттєвої підтримки", який включається в контекст апроксимально-аналітичного методу навчання іноземних мов, що нами розробляєтся [20; 21; 22].

Даний метод пов'язаний із психологічними особливостями сприйняття світу людиною, що здійснюється в межах двох каналів: 1) через правопівкульове сприйняття забезпечується цілісно-континуальне відображення дійсності, яке деякі філософи називають мисленням "всім тілом"; 2) через канал лівопівкульового сприй­няття забезпечується диференційовано-вибіркове, дискретне відображення дійсності. Можна констатувати, що людина є поліфункціональною системою, яка працює в режимі цілісного та дискретного відображення і освоєння світу. Дані два режими можуть "стикатися" та переходити один в одного. В цьому випадку конкрет­ний подразник (стимул) зовнішнього середовища може "перекодуватися" та отримати фізіологічну проекцію, яка йому не притаманна. Це перекодування виявляє феномен синестезії, коли один, наприклад, слуховий по­дразник, реалізується не лише на рівні слухового, але й зорового, іноді тактильного аналізатора чуттів, ство­рюючи ефект, коли "звуки світять, а фарби співають, та запахи закохуються" [23 : 16].

Доведено: інформація, що надходить до нас ззовні, тим краще засвоюється, чим ширше канал її сприйняття, чим більше аналізаторів чуттів включаються у процес її переробки, що пояснюється фактором синестезії, при якій органи чуттів функціонують сумісно, виявляючи явище синергії. Синергізм у відомому смислі є феноме­ном синхронного, сумісного функціювання тих чи інших систем організму, ефект якого у багато разів пе­ребільшує сумарний результат окремого функціювання кожної з систем. Тобто, синхронна робота органів чуттів виявляє ефект синергізму. Виникає питання: яким є "алгоритм" цієї синхронності? Він виводиться із особливостей функціювання півкуль головного мозку людини. Виявляється, що права півкуля віддає перевагу гарячим, а ліва - холодним кольорам [24]. Дана обставина використовується у відомому тесті кольорових ви­борів М. Люшера. Окрім цього, слова, що відносяться до різних граматико-мовних категорій, різним чином сприймаються півкулями [25].

Відмічається, що дієслова просторічного типу ("бовкнути", "поцупити") краще сприймаються лівою півкулею. Дієслова тілесної "модальності" ("мерзнути", "нюхати") - правою півкулею. Дієслова, що відображають дії ("їхати", "мити") - сприймаються однаково обома півкулями. Просторово-часові прикмет­ники ("довгий", "задній", "протяжний") краще сприймаються правою, а відносні ("водний", "рибний", "кінний") - лівою півкулею. Домінування лівої півкулі виявляється при пізнаванні лексем, що відіграють важ­ливу роль у синтаксичному оформленні висловлювань, при пізнаванні абстрактних слів, що характеризуються малим ступенем образності та широкою полісемією. Перевага правої півкулі виявляється у випадках пізнавання повнозначних слів, що пояснюється більшою мірою їх конкретності, образності та вузьким набором значень, які стоять за ними [25].

Окрім цього, права півкуля краще сприймає ліве, а ліва - праве зорове поле людини. Числа, букви, слова, символи краще сприймаються при їх пред'явленні в праве поле зору [26], в той час як предмети, образна інформація - при їх пред'явленні в ліве поле зору. Слід відмітити ще одну закономірність: права півкуля спрямована на сприйняття мелодичного аспекту музичної та вербальної інформації, а ліва - на сприйняття її ритмічного малюнка.

Таким чином, слово, та взагалі вся вербальна інформація, що подається для засвоєння, можуть бути про­аналізовані з позиції належності до "правопівкульової" чи "лівопівкульової" інформації. Якщо при цьому виявляється правопівкульова інформація, то її доцільніше дублювати подразниками правопівкульового ряду: мелодійною музикою, гарячою кольоровою гамою, а її графічне зображення слід розміщувати в лівому прос­торі зору (на лівому боці дошки). Якщо ми маємо лівопівкульову інформацію, то її слід дублювати ритмічною музикою, барабанним дробом, холодною кольоровою гамою тощо.

Нова парадигма освіти передбачає використання ефекту півкульового синтезу, коли інформація пра-вопівкульового та лівопівкульового рядів подається одночасно та синхронізується. У цьому випадку ми сприя­ємо розвитку умов для синестезії та медитативного стану, який характеризується функціональною синх­ронізацією півкуль і дає можливість опрацьовувати великі масиви інформації.

Тут ми пропонуємо деякі вправи, які розвивають творчі здібності, активізуючи ресурси обох півкуль голо­вного мозку.

1. Беруться декілька слів, мало пов'язаних одне з одним за змістом, та складаються речення, котрі містять ці
слова. При цьому речення мають виражати різні контексти, як тривіальні, так і нетривіальні.

2.   Беруться два слова, у котрих відшукується якомога більше загальних ознак (тривіальних та не-
тривіальних), які ці
слова можуть виражати.

3.  Називається якийсь предмет чи явище та відшукується якомога більше інших предметів чи явищ, котрі є подібними (а також протилежними) до них за різними суттєвими та несуттєвими ознаками.

4.  Задаються два предмети та розшукуються інші предмети, що є функціональними чи логічними "пе­рехідними сходинками" між заданими двома предметами. Наприклад, "квітка" та "автомобіль" можуть бути пов'язаними через "воду", оскільки вода потрібна як квітці, так і двигуну автомобіля.

5.  Називається предмет та перелічується якомога більше способів (специфічних та неспецифічних) його ви­користання.

6.  Називається поняття чи предмет та визначаються їх суттєві ознаки, тобто такі ознаки, без яких поняття та предмет не можуть актуалізуватися в дійсності. Наприклад, суттєвою ознакою автомобіля є його рухомість, а суттєвими ознаками держави є закони, державні символи та ін.

7.  Називається предмет та формулюється його точне визначення, яке включало б усі його суттєві ознаки.

8.  Називається певне речення та пропонуєтся декілька варіантів вираження тієї ж самої думки іншими сло­вами.

9.  Беруться дві події, які не пов'язані між собою, та встановлюється між ними зв'язок, тобто, тут треба про­слідкувати за рядом уявних переходів від першої події до другої, щоб вони виражали певну причиново-наслідкову послідовність.

 

10. Називається якийсь незвичайний факт чи подія та формулюються можливі версії їх виникнення.

11. Береться невелике оповідання та добираєтся якомога більше заголовків до нього.

12. Береться оповідання та висловлюєтся його суть максимально стисло.

13. Формується вміння будувати оповідання за певним алгоритмом, тобто, за певною змістовною канвою, наприклад: "хто - що - де - чому - як - коли".

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В М Брандес, О В Вознюк - проблема дитячої обдарованості у контексті нейрофізіологічних поглядів