О А Лиманець - Проблема реалізації свободи совісті в збройних силах україни - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 2:241:2

О.А. Лиманець,

аспірант

(Житомирський державний університет)

Проблема реалізації свободи совісті в збройних силах україни – О А Лиманець

У статті подано аналіз чинного законодавства щодо реалізації права на свободу світогляду і віросповідання в Збройних Силах України та запропоновано можливі шляхи його вдосконалення.

Суспільні зміни в Україні ознаменовані здобуттям державної незалежності, відмовою від тоталітарної моде­лі політичного устрою і економічного ладу, що, в свою чергу, призвело до якісно нової ситуації в духовному житті України. За досить короткий час відбулася переорієнтація свідомості мільйонів людей на ті світоглядні і морально-етичні цінності, які раніше відкидалися офіційною загальнообов'язковою ідеологією.

З отриманням у 1991 році незалежності Україна стала на шлях неухильного дотримання основоположних принципів свободи совісті як важливого елемента загальнолюдських цінностей і невід'ємних прав людини, що є ознакою відкритого демократичного суспільства.

Значимість проблем, пов'язаних із утвердженням свободи совісті й функціонування релігії в суспільстві, в сучасному світі неможливо недооцінити. Релігійний чинник часто відіграє помітну роль при виробленні засад внутрішньої та зовнішньої політики держав, при вирішенні геополітичних проблем і т. д.

У сучасному світі відбувається переосмислення і нове сприйняття базових людських цінностей, які є осно­вою прав і свобод людини, її гідності та духовного суверенітету. До них належать і свобода думки, совісті та релігії. Свобода совісті перебуває в тісному взаємозв'язку із світоглядними основами буття людини і є природ­ним невідчужуваним правом кожної людини на вільний, узгоджений з власною совістю вибір відповідних ду­ховних цінностей і орієнтирів. Тому практична реалізація права на свободу світогляду та віросповідання в ас­пекті міжнародно-правових стандартів є важливим критерієм оцінки гуманістичної сутності держави, її демок­ратичності.

Світова і європейська спільнота визнала за необхідне закріпити в міжнародних документах положення про свободу світогляду та віросповідання, передусім у Загальній декларації прав людини (ст. 18), Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ст. 9), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 18), а також у спеціальній Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на ґрунті релігії і пе­реконань.

Розвиток релігійного середовища нашого суспільства свідчить про динамічне зростання кількості релігійних інституцій, збільшення питомої ваги населення, інтегрованого в різні види церковної діяльності, співпраця з державними інститутами, розширення соціальної сфери, де присутність релігійних організацій є дедалі відчут­нішою.

У ст. 35 Конституції України чітко визначено право кожного громадянина на свободу світогляду та віроспо­відання, що включає свободу кожного сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, здійснювати ре­лігійну діяльність. Важливим є положення Конституції про те, що в Україні церква відокремлена від держави, а школа від церкви і що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

23 квітня 1991 р. в Україні було прийнято базовий закон, що регулює всі правовідносини, пов'язані зі свобо­дою совісті й діяльністю релігійних організацій - це Закон України "Про свободу совісті та релігійні організа­ції", зміни й доповнення до якого вносилися законами 19 лютого і 23 квітня 1992 р., 5 травня і 23 грудня 1993 р., 22 грудня 1995 р., 17 грудня 1996 р., 17 грудня 1996 р.

Серед значної кількості проблемних питань будівництва України одне з чільних місць посідає творення вла­сних збройних сил та їх законодавче забезпечення. Від самого початку існування національного війська вся його життєдіяльність була поставлена в чітко визначені правові рамки. Одними з перших актів Верховної ради незалежної України були: Концепція оборони та будівництва Збройних Сил України, закони України "Про обо­рону", "Про Збройні Сили України", трохи згодом - Воєнна доктрина.

Сьогодні важливою проблемою в Україні є дослідження проблеми свободи совісті в Збройних Силах Украї­ни.

Це обумовлено:

По-перше, специфікою військової служби як особливого виду державної служби, підвищених вимог до вій­ськовослужбовців, їхніх морально-ціннісних рис.

По-друге, проблемою світоглядної орієнтації військовослужбовців, зумовленої розмаїттям світоглядних, ре­лігійних парадигм в українському суспільстві.

По-третє, назрілою необхідністю використати духовно-моральний потенціал релігії, багатий історичний до­свід виховної роботи релігійних організацій у справі поліпшення морально-психологічного стану військових колективів, відродження духовності [1: 91].

Проблема реалізації свободи совісті в Збройних Силах України постає в центрі уваги багатьох дослідників, зокрема Є.І. Афоніна, М. Бабія, В.Ф. Баранівського, В.Є. Єленського, Р. Коханчука, Г. Селещука, М. Требіна, О. Уткіна, О.В. Шуби та ін. Мета нашої статті - дати аналіз чинного законодавства щодо реалізації свободи совісті в Збройних Силах України та сформувати можливі шляхи його вдосконалення.

Як же сьогодні держава унормовує реалізацію права військовослужбовців на свободу світогляду і віроспові­дання? На наш погляд, це питання необхідно з'ясовувати за двома напрямками: громадяни, релігійні переко­нання яких суперечать виконанню військового обов'язку, та громадяни, які стали зі зброєю в руках на захист незалежності нашої держави.

У ст. 35 Конституції України вказано, що в тому випадку, коли виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, то виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (не­військовою) службою.

Сьогодні законом, що регулює правовідносини віруючих і держави, є Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу", прийнятий 12 грудня 1991 р., із змінами і доповненнями прийнятий у новій редакції 18 лютого 1999 р. та із змінами, внесеними від 06.04.2000 р.

До альтернативної служби громадян України включено галузі, що визначені постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 30 червня 1992 р., а саме: соціального забезпечення, охорони здоров'я, охорони навколиш­нього середовища, житлово-комунального і сільського господарства. Цією ж постановою затверджено перелік діючих у країні релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у Зброй­них Силах України.

За час дії цього закону на альтернативну (невійськову) службу було направлено майже 7,5 тис. громадян. На 1 січня 1999 р. альтернативну (невійськову) службу в Україні проходили 3510 громадян, а на 1 січня 2000 р. - 3190 [2].

На жаль, існуючий Закон суперечить не тільки свободі совісті, але й загальним правам людини. Згідно із ст. 6., для осіб, які за релігійними переконаннями не можуть йти служити на строкову службу, строк альтернатив­ної служби становить двадцять сім місяців, а для осіб, які мають повну вищу освіту з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра, - вісімнадцять місяців [3: 187]; і з другого боку їх однолітки, які призиваються на дійсну строкову службу згідно із статтею 23 п. 2 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і війсь­кову службу" - до 18 місяців [4: 189].

Через таку недосконалість молодим людям доводиться робити нелегкий вибір:

1)  або "зціпивши зуби", йти на альтернативну службу і віддати для цього двадцять сім місяців замість вісім­надцяти, при цьому терпіти можливі кепкування, приниження як "неповноцінних " членів суспільства;

2)  або йти на дійсну строкову службу, а там нівелювати між правдою і неправдою, таким чином захищаючи свої власні переконання, що призводить до непорозумінь з командирами, до порушення військової дисципліни і

т. д.

3)  або шукати шляхи, щоб не йти в армію.

Якщо ж законодавство унормовує проблему виконання військового обов'язку громадянами, релігійні пере­конання яких відповідають чинному законодавству, то як же захищені законодавствам ті, які стали в ряди збройних формувань України.

У Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у статті 6 ска­зано, що "військовослужбовці мають право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні обряди, відкрито висловлювати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не має права перешкоджати задоволенню військовослужбовцями своїх релігійних потреб..." [5: 190].

У частині ІІІ статті 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року підкреслюється, що "командування військових частин дає можливість військовослужбовцям брати участь у бо­гослужіннях і виконанні релігійних обрядів" [6: 51].

У частині І п. 18 Закону України "Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України" вказується, що "військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України"[7: 9]. Цей же документ, частина І п. 59, зобов'язує кожного командира "виявляти чуй­ність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою їх честі й гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками)" [8: 17].

За визнанням експертів розвинутих країн світу, українське законодавство з питань свободи совісті та релігії в цілому є демократичним і відповідає міжнародним стандартам. Останніми роками воно значною мірою спри­яло своєрідному ренесансу релігійного життя в Україні, а отже, і практичній реалізації права її громадян на свободу світогляду та віросповідання. Про це свідчать дані соціологічних досліджень, зокрема опитування, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень (УЦЕПД). З отриманих даних зрозу­міло, що трохи більше половини населення України визнають себе віруючими, а 23% - вагаються між вірою і невір'ям, що за певних умов можуть поповнити когорту віруючих [9: 91].

За останні роки релігійна ситуація змінилась як в суспільстві, так і в державних силових структурах. За да­ними Міністерства оборони України, за період з 1992 р. до 1996 р. чисельність віруючих зросла з 4% до 29%, а кількість тих, що бере участь у релігійних обрядах, зросла з 1,3% до 27%. За результатами досліджень, прове­дених Київським гуманітарним військовим інститутом у 1996 р., віруючими у Збройних Силах України вважа­ли себе 35,5% опитаних, ще 26,6% вагалися з відповіддю [10].

У 6-ій окремій механізованій бригаді зі складу Коаліційних об'єднаних оперативних сил в Іраку проведено соціологічне опитування з метою вивчення соціального портрету миротворчого з'єднання. Виявилося, що 99% особового складу 6-ої окремої механізованої бригади вважають себе віруючими, з них 90% - православні, 7% -греко-католики та 3% - католики [11].

Таким чином, наведенні факти та цифри свідчать про зростання зацікавленості до духовного збагачення в середовищі захисників України, суттєвому його впливі на свідомість, почуття, волю та поведінку людини. Сьо­годні офіцери і солдати особливо гостро потребують духовної підтримки і пастирського піклування. І тут необ­хідне усвідомлення ступеня відповідальності як церкви та державного керівництва, так і суспільства в цілому у відношенні до армії.

Незважаючи на те, що силові структури - інституція державна, а церква від держави відокремлена, вони як раніше, так і зараз мають одну етичну основу. Тисячолітній досвід історії свідчить, що й церква, й армія завжди стояли на захисті Батьківщини. Любов до Вітчизни, готовність до самопожертвування, патріотичний обов'язок завжди були тими етичними принципами, на яких ґрунтувалася армія і які незмінно проповідувала церква. Ар­мія покликана охороняти державу, оберігати її, а в хвилину випробувань - захищати і рятувати. Завдання церк­ви - оберігати етичне здоров'я суспільства і, як наслідок, здоров'я держави. Якщо говорити про взаємодію це­ркви й армії, то, в першу чергу, потрібно сказати, що головною метою церкви в цих відносинах є моральна під­тримка воїнів. Допомогти людям подолати стрес, відчути себе упевнено, дати духовну основу служіння - все це становить основу етичної мотивації до служби. Надмірне матеріальне стимулювання, яке останнім часом про­стежується у силових відомствах, є дуже небезпечне явищем, бо народна армія, яка покликана захищати Віт­чизну безкорисливо, готувати воїнів "покласти душу свою заради ближнього", може перетворитися на групу найманців, дії яких можуть бути неадекватними.

Отже, для віруючих у рамках існуючого законодавства є можливості для задоволення їх релігійних потреб згідно з нормами законодавства України, реалізації права на свободу совісті незалежно від того, є вони вірую­чими, невіруючими чи атеїстами. У вільний від службових обов'язків час вони мають право відвідувати церкви, релігійні громади, брати участь у здійсненні релігійних обрядів тощо. Священнослужителі, у свою чергу, бе­руть участь у різних військових урочистостях, зокрема пов'язаних з прийняттям військової присяги, врученням бойової зброї, випусків у вищих військових навчальних закладах та іншими святковими подіями. За даними державного комітету України у справах релігій, випадків порушення законодавства з питань свободи совісті в частині забезпечення прав військовослужбовців не зареєстровано [12: 7].

А коли ж надається час військовослужбовцю, щоб він міг відвідати церкву? В частині 2 п. 217 Закону Украї­ни "Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України" сказано: "Військовослужбовці строкової служби, які не мають дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на чергове звільнення, користуються пра­вом на звільнення з розташування військової частини. При цьому звільнення військовослужбовців здійснюється в такій черговості, щоб це не призводило до зниження рівня бойової готовності військової частини та якості бойового чергування.

Військовослужбовці строкової служби звільняються з розташування військової частини командиром роти у визначені командиром військової частини дні й години та у встановленому ним порядку. Одночасно з підрозді­лу може бути звільнено не більше 30 відсотків особового складу. Військовослужбовці рядового складу першого року служби одержують право на звільнення з розташування військової частини після прийняття ними Війсь­кової присяги. У суботу та передсвяткові дні тривалість звільнення не може бути більшою за добу, а в неділю і свята - до початку вечірньої перевірки. За дозволом командира батальйону командир роти може дати військо­вослужбовцю дозвіл на звільнення через поважну причину і в інші дні тижня після навчальних занять до від­бою або до ранку наступного дня (але не пізніше, ніж за 2 години до початку занять).

Дозвіл на звільнення дається почергово. Черговість звільнень контролюється заступниками командирів взводів [13: 9].

Також необхідно зауважити, що постійна завантаженість військовослужбовців добовими нарядами, бойови­ми чергуваннями, поточними справами не дають можливості регулярно відвідувати церкву, а якщо це віддале­ний гарнізон, то взагалі немає такої можливості.

В урочистих подіях військових частин, вищих військових навчальних закладах бере участь, як правило, один священнослужитель, тобто представник якоїсь однієї релігійної громади. Пріоритет у запрошенні пред­ставників якої церкви на те чи інше свято віддається, звичайно, командиру (начальнику). Не всі керівники ро­зуміють, що в строю стоять як віруючі різних релігійних організацій, так і атеїсти і кожен з них хотів би отри­мати Боже благословення (або не хотів) за своїм внутрішнім переконанням, а не те, що йому нав'язує командир. Це, в свою чергу, може привести до непередбачуваних наслідків (непокори, невиконання наказу і т.д.).

Отже, проблема реалізації свободи совісті в Збройних Силах України існує і, на наш погляд, її можна вирі­шувати такими кроками:

1.  Серйозною перешкодою на шляху реалізації волі совісті в Збройних Силах України є відсутність чіткого правового механізму реалізації прав віруючих військовослужбовців. Загальні положення нашого законодавства ні в якому разі не можуть служити керівництвом при вирішенні командирами військових частин практичних завдань щодо реалізації прав віруючих військовослужбовців.

Для військової організації, специфічною рисою якої є сувора регламентація всіх сторін її життя й діяльності, доцільно було б чітко визначити на рівні підзаконних актів, наприклад, на рівні статуту внутрішньої служби, як обов'язки командирів стосовно реалізації прав віруючих військовослужбовців, так і сам порядок їхньої реаліза­ції.

2.  Перешкодою реалізації принципу свободи совісті в умовах Збройних Сил України є неосвіченість більшо­сті офіцерів у сфері релігії. Більшість із них не тільки не знає основ віровчення тієї чи іншої релігійної конфесії, її культу, особливостей психології її прихильників, але не знає й вимог, що пред'являє до його віруючого підле­глого їхня релігійна віра у відношенні військової служби.

Така неосвіченість командирів за певних обставинах може стати причиною мимовільної образи релігійних почуттів віруючих військовослужбовців, виникнення конфліктів у військових колективах на релігійному ґрунті,невиконання віруючим військовослужбовцем того чи іншого наказу, причиною відхилення віруючих військо­вослужбовців від виконання ними обов'язків військової служби.

Для того, щоб офіцери, прапорщики, сержанти могли мати відповідні знання у сфері релігії, у всіх військо­вих формуваннях доцільним є включити у плани гуманітарної підготовки ряд тем, які б стосувалися вивчення релігійної ситуації в країні в цілому та регіону дислокації військової частини, у вищих військових навчальних закладах до навчальних програм дисциплін, спрямованих на вивчення організації та проведення виховної робо­ти у військових підрозділах включити теми, що висвітлюють проблеми та особливості роботи з віруючими вій­ськовослужбовцями.

3.   Істотною перешкодою на шляху реалізації принципу свободи совісті в Збройних Силах України є відсут­ність у силових міністерств, і в Міністерстві оборони зокрема, продуктивної політики в галузі взаємин з релі­гійними організаціями української держави.

Реалізація принципу свободи совісті в Збройних Силах України гальмується і тією обставиною, що в ниніш­ній структурі армії відсутні підрозділи, які б спеціально займалися проблемами забезпечення прав віруючих військовослужбовців.

На наш погляд, для налагодження співробітництва з релігійними організаціями України і з метою вдоскона­лювання духовно-морального виховання особового складу, необхідно сформувати при Головному управлінні з гуманітарної політики та соціального захисту Генерального штабу Збройних Сил України спеціальну групу по зв'язках з релігійними організаціями, а у відділах з гуманітарних питань усіх видів і підрозділів Збройних Сил України, флотах, видах військ, вищих військових навчальних закладах передбачити введення посади офіцера із зв'язків з релігійними організаціями.

4.   Суспільна потреба налагодження тіснішої співпраці військових структур та релігійних організацій, незва­жаючи на відсутність реальних механізмів такої співпраці, сама собі торує дорогу, набираючи історично-традиційної форми капеланського служіння, що існувала в з'єднаннях Січових Стрільців, армії УНР, Царської Росії, не кажучи вже про запорізьке козацтво. У наші дні інститут військового капеланства поширений у бага­тьох країнах світу, наприклад, США, Німеччині, Великобританії, Франції, Польщі, Ізраїлі та ін. Присутність священнослужителя у військовій частині дозволить вирішувати одразу декілька проблем, пов'язаних із реаліза­цією військовослужбовцями релігійних прав:

 

-    відпадає необхідність відпускати військовослужбовців на богослужіння, які можуть проводитися у війсь­ковій частині, що підвищує її бойову та мобілізаційну готовність; у воєнний час це може мати вирішальне зна­чення;

-    військовий капелан краще розуміє потреби військовослужбовців завдяки безпосередній близькості до їх­нього життя;

-    з'являється реальна можливість залучення священнослужителя до виховної роботи чи соціальних програм, як це практикується у збройних силах інших країн. Окрім того, військовий душпастир може виступати посере­дником між командиром і підлеглими та сприяти швидшому й ефективнішому вирішенню конфліктних ситуа­цій щодо питань, які безпосередньо не стосуються військової сфери. Капелан також може виконувати роль од­нієї з ланок цивільного контролю у Збройних Силах України, необхідність розвитку якого набирає все більшої актуальності [9].

Вирішення названих питань сприятиме на даному етапі розбудови та реформування Збройних Сил України дотриманню прав військовослужбовців і зміцненню боєздатності Збройних Сил.

Становлення національних Збройних Сил України, потреба в подальшому розвитку демократичних процесів у суспільстві вимагають поєднання духовних інтересів військовослужбовців з національно-державними, вста­новлення партнерських відносин між армією та церквою, активного пошуку та втілення адекватної часу моделі їх взаємодії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.        Бабій М. Свобода совісті в контексті проблем світоглядної орієнтації військовослужбовців // Армія і духовність: свобода совісті та віровизнання. - К., 1995. - С. 91.

2.        Політична права i свободи: проблеми дотримання та захисту - www.ombudsmen.kiev.ua 00.htm.

3.        Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 18 лютого 1999 р. № 437 // XFV Законодавство України з питань військової сфери. - Київ: Азимут-Україна, 2003. - 332 с.

4.        Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 18.06.1999 р. № 766 // ХІУ Законодавство України з питань військової сфери. - Київ, 2003. - 305 с.

5.        Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №15. - С. 190.

6.        Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 25.

7.        Статут внутрішньої служби Збройних Сил України. - Житомир: ЖВІРЕ, 2004. - С. 9.

8.        Статут внутрішньої служби Збройних Сил України. - Житомир: ЖВІРЕ, 2004. - С. 17.

9.        Бабій М. Свобода совісті в контексті проблем світоглядної орієнтації військовослужбовців // Армія і духовність: свобо­да совісті та віровизнання. - К., 1995. - С. 91.

10.     Селещук Г. Душпастирська опіка у Збройних Силах України. Соціально-правові аспекти // Релігія і суспільство. -www.risu.org.ua.

11.     За результатами соціологічного опитування 99% миротворців в Іраку вважають себе віруючими. - 15 вересня 2004 ро­ку. - www.mil.gov.ua/5ombr/index.php.

12.     Баранівський В. Релігійний чинник у розбудові Збройних Сил України // Народна армія. - 2003. - 16 квітня. - С. 7.

13.     Статут внутрішньої служби Збройних Сил України. - Житомир: ЖВІРЕ, 2004. - С. 9.

14.     Селещук Г. Душпастирська опіка у Збройних Силах України. Соціально-правові аспекти // Релігія і суспільство. -www.risu.org.ua.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О А Лиманець - Проблема реалізації свободи совісті в збройних силах україни