Н Г Яцишин - Проблеми відповідальності за порушення міжнародно-правових зобов'язань у сфері захисту прав національних меншин - страница 1

Страницы:
1 

Яцишин Н. Г.

старший викладач кафедри історії та теорії держави і права Національного університету Державної податкової служби України

м. Ірпінь, Україна

 

Яцишин М. Ю.

студентка магістратури, Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

м. Київ, Україна

ПРОБЛЕМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

 

Поняття «відповідальності» у юриспруденції нерозривно пов'язане з поняттями обов'язку та зобов'язання. В загальному розумінні міжнародно-правова відповідальність - це юридичні наслідки, що наступили в результаті порушення суб'єктом міжнародного права його міжнародно-правового зобов'язання. Відповідальність держави за порушення основних прав і свобод людини базується на загальних принципах міжнародно-правової відповідальності. Тому, розглядаючи проблему міжнародної відповідальності держав в галузі прав меншин, як і прав людини взагалі, необхідно виходити не з прав і свобод індивіда, а з відповідних міжнародних зобов'язань держав.

Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань є одним із найдавніших і основних у міжнародному праві, а окрім цього виступає центральним принципом в інституті міжнародно-правової відповідальності. Саме шляхом реалізації принципу pacta sunt servanta забезпечується «законне» поводження держав як на міжнародній арені, так і у внутрішньодержавних відносинах, а як наслідок і стабільність міжнародних відносин.

Хочеться звернути увагу на основні три моменти в понятті «відповідальність», які виділяють фахівці міжнародного права (зокрема Асбйорн Ейде директор Норвезького інституту по правах людини) [6]:

1.     Обов'язок поважати права. Держава утримується від яких-небудь дій, спрямованих на обмеження прав і свобод людини.

2.     Обов'язок захищати. Держава зобов'язана приймати всі необхідні міри для того, щоб захистити як окремих громадян, так і осіб, що належать до національних меншин від порушення їхніх прав.

3.     Обов'язок виконувати. Держава зобов'язана прийняти всі необхідні міри, щоб забезпечити кожній людині можливість користуватися своїми правами.

Саме такий зміст поняття «відповідальність», що покладається на кожну державу, яка приєдналася до відповідних конвенцій по правах людини та правах меншин зокрема

Міжнародні зобов'язання держав у галузі прав людини мають специфічну природу, не властиву іншим категоріям міжнародно-правових зобов'язань. Специфіка цих зобов'язань насамперед виявляється в їхньому об'єктивному характері. Міжнародні "правозахисні" норми не засновані на принципі взаємності, що становить основу традиційного міжнародного права, і не діють стосовно "контрагента" на суто корелятивній основі. Звідси випливає особливість відповідальності за виконання договорів у галузі прав людини, яка полягає в тому, що вони передбачають права та обов'язки, перед усім, не між сторонами, що домовилися, а для третьої сторони - особи, індивіда. Держави повинні сумлінно виконувати зобов'язання як перед іншими державами, так і перед особою, перед власними громадянами [5, с. 56].

У науковій літературі на підставі аналізу практики держав здійснюються спроби довести, що в міжнародному праві поступово складається звичаєво-правова норма, згідно з якою зобов'язання держав у галузі прав людини не пов'язані з правонаступництвом держав і автоматично переходять до держави-спадкоємниці. За переконанням Л. Гусейнова , "життя" прав людини не може і не повинно залежати від "народження" і "смерті" держав, що викликають питання правонаступництва [2, с. 117].

Не менш дискусійним питанням є існування в міжнародному праві обов'язку покарання за грубі порушення прав людини попереднім режимом. На думку М. Бассіуні, злочини проти людства, геноцид, військові злочини та катування є міжнародними злочинами, що досягли рівня jus cogens [7, с. 17]. Інша група науковців обережніша у виборі термінології і говорить не про обов'язок притягнення до кримінальної відповідальності за порушення прав людини, а про появу в міжнародному праві обов'язку держави відреагувати на масові та системні порушення основних прав.

У сфері захисту прав національних меншин проблема відповідальності особливо ускладнюється тим, що міжнародні договори про права меншин (як і про права людини взагалі) передбачають власні специфічні механізми імплементації, а також існуванням відмінних договірних зобов'язань з боку сторін - через застереження, внесені до договору, або через підписання додаткового протоколу. Деякою мірою це надає державам ознак «ізольованих систем», як пише П.Маланчук , що може позбавити права вживати засоби захисту за загальним міжнародним правом, наприклад, застосування мирних контрзаходів (торговельних та інших санкцій) для захисту і забезпечення основних прав людини в іншій державі, як зобов'язання erga omnes поза рамками спеціальних процедур, передбачених договорами [3, с. 308-309]. З приводу цієї проблеми ані Міжнародний суд, ані Комісія з міжнародного права ООН не надали тлумачення.

Після другої світової війни і утворення Організації Об'єднаних Націй перед державами постала нова проблема - проблема правомірності застосування третіми державами збройної сили або вживання інших примусових заходів у відповідь на брутальні порушення прав людини та національних меншин в іншій державі, тобто правомірність так званої гуманітарної інтервенції. Термін «гуманітарна інтервенція» використовується часто, хоч зміст його визначається по-різному. Найчастіше гуманітарну інтервенцію визначають як втручання, пов'язане із застосуванням воєнної сили, здійснюване однією державою або групою держав, у внутрішні справи іншоїдержави з метою усунення масових і грубих порушень прав людини в цій державі, якщо вона не бажає чи неспроможна самостійно захистити права людини на власній території . Окремо виділяють гуманітарні силові операції ООН та операції ООН з підтримання миру. Особливої актуальності це питання набуло під час відомих подій у Косово, коли світ став свідком силової акції з боку НАТО. Небезпідставною видається точка зору, що застосування сили військами НАТО засвідчило наскільки низькою є ефективність ООН та її вплив у вирішенні збройних конфліктів.

Ряд вчених, серед яких С. Пунжин, висловлюючи свою позицію на користь пошуку більш ефективних шляхів захисту національних меншин, вважають, що великі держави могли б укласти документальну угоду про відмову від використання «veto» при вирішенні питання про гуманітарну інтервенцію [4, с. 114]. А Л. Гусейнов стверджує, що "гуманітарна інтервенція" з боку регіональних організацій, яка теж припустима тільки за уповноваженням Ради Безпеки ООН, в особливо критичних ситуаціях може бути здійснена і ex post facto, тобто схваленням уже початої збройної акції [2, с. 183]. Це украй важливо, тому що міжнародне співтовариство повинно продовжувати шукати шляхи для забезпечення ефективного захисту прав меншин, як і прав людини в цілому.

Питання відповідальності за порушення міжнародно-правових зобов'язань тісно пов'язане із контролем за їх дотриманням. У сфері захисту прав людини, та захисту прав меншин зокрема, функціонують фактично всі головні і значна кількість допоміжних органів ООН, окремі органи, які входять до складу регіональних організацій. Однак, ця система є недостатньо ефективною і потребує реформування.

У зв'язку із розпочатою реформою правозахисних механізмів ООН, слід звернути особливу на увагу на створення Ради з прав людини, яка має більш високий статус ніж її попередниця - Комісія з прав людини, адже вона безпосередньо підпорядковується Генеральній Асамблеї. Особливий інтерес представляє механізм універсального нагляду, який створюється в рамкахдіяльності Ради та надає можливість розглядати ситуації з порушення прав людини в будь-якій державі світу. Передбачено також досить чіткі процедури розгляду скарг, при створенні якої враховано попередній як позитивний, так і негативний досвід у цьому питанні.

Але, зважаючи на зростаючу актуальність проблеми захисту меншин, вважаємо, що має бути не просто поновлений мандат незалежного експерта із питань меншин до його перегляду Радою з прав людини відповідно до річної програми її роботи, він повинен діяти на постійній основі[1]. Має також продовжити свою активну діяльність Робоча група по меншинах в рамках Управління Верховного комісара з прав людини; У складі Консультативного комітету Ради, який виступає як її аналітичний центр, обов'язково має бути експерт із захисту прав національних меншин.

Весь цей механізм повинен ефективно працювати над попередженням і виявленням фактів порушення державами взятих на себе зобов'язань, що є безпосередньою підставою їх міжнародно-правової відповідальності. Значно ускладнюють ситуацію проблеми некодифікованості та примусу, що властиві нормам інституту відповідальності у міжнародному праві в цілому.

Підсумовуючи, слід зазначити, що зміст поняття «відповідальність» у сфері захисту прав людини, та прав меншин зокрема, носить особливий характер, а санкції за порушення державою своїх зобов'язань у цій сфері повинні бути твердими і суворими, адже міжнародно-правова відповідальність є засобом, що сприяє дотриманню міжнародного права, інструментом міжнародно-правового регулювання та стимулятором функціонування і ефективності норм міжнародного права.

 

 

Література

1. Резолюция Совета по правам человека № 5/1. Институциональное строительство Совета по прав человека Организации Объединенных Наций от 18.06.2007г. Режим доступу: http ://ap. ohchr. org/documents/R/HRC/ resolutions/A HRC RES 5 1 .doc Дата доступу: 10.11.2009 р.

2.                  Гусейнов Л.Г. Международная ответственность государств за нарушения прав человека. /Ин-т госуд-ва и права им. В.М.Корецкого НАН Украины. — К., 2000. С.117. Гусейнов Л.Г., вказ. праця, с. 183.

3.                  Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом /Пер. З англ. -

Харків: Консул, 2000. - С. 308-309

4.                  Пунжин С. Проблемы международно-правовой защиты прав меньшинств // Права человека и международные отношения. - М., 1994. - С. 114.

5.                  Товт М. Міжнародно-правовий захист національних меншин (тенденції сучасного розвитку)/ Віпов.ред.В.І.Євінтов. - Ужгород: ІВА, 2002. С.56.

6.                  Ярославцев В.Г. Пропозиции по усовершенствованию механизмов защиты от посягательств на национальное равноправие в Росии, СНГ и бывших республиках СССР. Доступно: http:// auditorium.ru/aud/newforum/index.php? Дата доступу: 09.11.2009 р.

7.                  Bassiouni M. Ch. Searching for Peace and Achieving Justice: The Need for Accountability // Law and Contemporary Problems. - 1996. - V. 59 - P.17

Страницы:
1 


Похожие статьи

Н Г Яцишин - Проблеми відповідальності за порушення міжнародно-правових зобов'язань у сфері захисту прав національних меншин