С І Береговий - Проблеми збереження і реставрації пам'яток архітектури західної україни (культура діалогу та діалог культур) - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 7.54 (045)

Береговий С. І., кандидат історичних наук, доцент, Кобилянський Є.Е., кандидат політичних наук, доцент, Національний університет харчових технологій

(м. Київ, Україна) Береговой С.И. Кобылянский Е.Э. Beregoviy Sergiy Igorovich Kobylyanskiy Evgeniy Eduardovich Проблеми збереження і реставрації пам'яток архітектури Західної України (культура діалогу та діалог культур) Проблемы сохранности и реставрации памятников архитектуры Западной Украины (культура диалога и диалог культур) А Problems of Preservation and Restoration an Architecture Monuments of West Ukraine (a Culture of Dialog and a Dialog of Culture)

 

Стаття присвячена проблемам збереження і реставрації визначних шедеврів польської і української архітектури Західної України, введенню їх в європейський культурний контекст, налагодженню співпраці в цих питаннях на національному, регіональному і міжнародному рівні.

Статья посвящена проблемам сохранения и реставрации значимых шедевров польской и украинкой архитектуры Западной Украины, приобщения их к европейскому культурному наследию, установлению сотрудничества в этих вопросах на национальном, региональном и международном уровне.

The article is devoted to problems of preservation and restoration a famous masterpieces of Foland and Ukrainian architecture, to introduction them in European culture context. Moreover, it includes a problem about collaboration in this question on a national, regional and international level.

Архітектура, замки, реставрація, збереження, Західна Україна, діалог культур. Архитектура, замки, реставрация, сохранение, Западная Украина, диалог культур. Restoration, preservation, architecture, collaboration, dialog of cultures, West Ukraine.

В процесі розбудови незалежної держави українське суспільство все більше усвідомлює свою ідентичність з європейською культурою. Так само змінюється і ставлення до пам'яток архітектури минулого: вивчається історія їх створення, приналежність до тієї чи іншої епохи і культури, художньо естетичні особливості та духовна вартість. Західноукраїнський регіон (Галичина, Волинь, Поділля, Брацлавщина) має найвищу в країні концентрацію історико-архітектурних пам'яток. За нашими підрахунками, тільки на території Львівської, Івано-Франківської, Хмельницької, Тернопільської і Волинської областей знаходиться близько половини усіх взятих на облік пам'яток архітектури та містобудування, що охороняються державою. Крім того, в цьому регіоні як ніде багато пам'яток архітектури, що створені іншими народами і є визнаними шедеврами польської, єврейської, австро-угорської, турецької та інших культур. Сьогодні в цьому регіоні лише архітектура старовинного Львова, віднесена до скарбів всесвітньої спадщини, що знаходяться під охороною ЮНЕСКО. Дійсно, Львівська архітектура - унікальний витвір мистецтва і духу народів, що визрівав сотні років і сьогодні опромінює світлом духовності їх нащадків, але це лише вершина тої Атлантиди, яку ми повинні підняти на поверхню і не дати назавжди зникнути.

У зв'язку з наближенням Євро 2012 в Україні все більше говорять про якість наших стадіонів, аеропортів, доріг. Вже зрозуміло, що не щось більше у найближчій перспективі грошей не вистачить. Але рівень нашої «європейськості», здається, повинен визначитись насамперед якістю культурного середовища, станом численних пам'яток, що неодмінно викличуть інтерес і захоплення, збереження і реставрація яких сприятиме поглибленню діалогу культур.

Мета статті - привернути увагу науковців, громадськості, особливо молоді, студентства, а також представників органів української влади, зацікавленої іноземної сторони до найбільш визначних пам'яток архітектури регіону, коротко подати їх історію, духовну вартість, стан збереження, можливості використання. Проаналізувати вже наявний позитивний досвід і співпрацю в цих питаннях, виявити негативні проблеми.

Відповідно до мети призначення, а також особливостей збереження і реставрації усі пам'ятки архітектури регіону можуть бути розподілені (умовно) на 2 групи: споруди культового призначення (церкви, монастирі), об'єкти історичної спадщини (фортеці, замки, палаци, садово-паркові ансамблі...). Патріарх української культури, всесвітньо визнаний авторитет у справі боротьби за збереження культурних пам'яток Західної України академік Борис Возницький в одному із інтерв'ю казав, що за певними підрахунками на українській території Речі Посполитої було близько 4 тис. замків та укріплених місць. Вони боронили східний кордон Польщі від турок, татар, козаків, за їхніми стінами польська шляхта подекуди ховалась від народних повстань і бунтів. Всі ці об'єкти є визначними пам'ятками фортифікації та архітектури у спорудженні яких брало участь багато видатних європейських митців. Не рахуючи пам'яток Львова, в радянський час лише Олеський замок був добре відреставрований і пристосований під музей (1969-1975рр.). В замку експонувалась лише невелика частка історичних скарбів, врятованих ентузіастами музейної справи після масового закриття і руйнування палаців і церков під час «радянізації» Західної України у 40-60 рр. 20 століття.

Решта вцілілого досі знаходиться у підвалах і записниках львівських музеїв. Зокрема близько 2,5 тис. дерев'яних барокових скульптур 17-18 ст., біля тисячі портретів 16-18 ст., хоча, як відомо, у колекціях державних музеїв мільйонних міст східної і центральної України таких портретів нараховується лише по 3-5 одиниць. Отже, не стоїть питання, чим заповнити експозиції замків і фортець, що мають бути відновленні.

Сьогодні «під дахом» в Україні лише 24 замки, які вже частково відреставровані і включені до програми численних туристичних маршрутів. В радянський час тут знаходились військові частини, господарські і лікарняні заклади. Реставрація Золочівського замку - добрий приклад комплексного вирішення проблеми, концентрації спільних зусиль місцевої влади, ентузіастів, залучення спонсорських коштів і державних інвестицій. Це, напевне, один із перших успішних проектів в незалежній Україні. Унікальний ренесансний комплекс, зведений у середині 17 ст. на кошти Якуба Собеського, включає фортечні мури з бастіонами, в'їзну вежу, палац доби Відродження і Китайський палац 18 ст. З 1939 до 1953 р. тут була страхітлива в'язниця НКВС де здійснювались тортури і розстріли, потім - ПТУ, а з 1986 р. замок віддали львівській картинній галереї. Із жалюгідного стану пам'ятка виведена лише у 2006 р., реставрація постійно триває і запорукою майбутнього є її відвідання десятками тисяч українців та іноземних туристів. Навесні 2010 року пройшло повідомлення, що від снігової маси завалилася частина даху в'їзної башти, але позитивно вже те, що подія набула широкого розголосу і привернула увагу влади. Одним з найуспішніших культурних проектів останнього часу є створення Дубенського історико-культурного заповідника. До його складу увійшли замок-фортеця князів Острозьких і Любомирських, видатні архітектурні пам'ятки міста - Луцька брама, костел Бернардинів, монастир кармеліток, Спасо-Преображенська церква, синагога. Основні реставраційні роботи були виконані до 2006 р., але і сьогодні спільними зусиллями рівненської облради, рай і держадміністрації, спільно з працівниками музейного комплексу проводяться музейні і відновлювальні заходи.

В   центрі   уваги   української   громадськості,   численних   урядових і

неурядових культурних установ сьогодні знаходиться доля Підгорецького

замку   на   Львівщині.   Цей   унікальний   ансамбль   пам'яток архітектури,

скульптури, садово-паркового мистецтва; інколи порівнюють з французьким

Версалем. Всесвітній фонд пам'яток (WMF, у Нью-Йорку) включив Підгірці до

переліку 100 об'єктів світової спадщини, які можуть бути втрачені для людства.

4

Історія самої пам'ятки захоплююча і, водночас, трагічна. Замок був збудований у 1635-1640 рр. видатним італійським архітектором Андреа дель Аква для коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Конецпольського. Він став одним із найкращих зразків поєднання ренесансного палацу із бастіонною фортецею. За місцем розташування, красою навколишніх ландшафтів, унікальною природою в світі важко відшукати щось подібне. Історія замку містить події пов'язані з іменами польських королів Владислава IV, Яна III Собеського, Богдана Хмельницького, царя Петра I. До I світової війни замок змінив кілька власників, але в ньому продовжували зберігатись унікальні музейні колекції картин, меблів, вишуканої кераміки і гобеленів, дорогоцінні книгодруки (останній власник Роман Сангушко евакуював із замку більшість мистецьких колекцій до Бразилії).

В радянський час (1949 р.) тут було відкрито санаторій для хворих на туберкульоз, а інтер'єри замку безжально знищені. Лише у 1997 р. клопотаннями Бориса Возницького Підгорецький замок передають Львівській галереї мистецтв. У фондах галереї досі знаходяться сотні цінних творів живопису та декоративно-ужиткового мистецтва із замкової колекції. На протязі наступних десяти років крім ремонту даху та розчищення інтер'єрів в музеї мало що змінилось.

У 2007 році держава виділила на реставраційні роботи лише 1,5 млн. грн., чого було достатньо лише на підтримання існуючого стану. У 2004 році Підгірцями зацікавилась українсько-польська дослідницька група, до складу якої увійшли представники державних служб охорони пам'яток. Була підписана угода про дослідження і документування об'єктів спільної культурної спадщини.

За підрахунками фахівців на повну реставрацію шедевру у Підгірцях

потрібні не менше 75 млн. євро і близько 10 років копіткої праці. Відвідуючи

Підгірці протягом останніх літ ми переконались, що кількість туристів зростає

тут щороку ледь не у геометричній прогресії. Якщо у 2007 році в околицях

замку і палацу блукали лише поодинокі любителі архітектури, то сьогодні

есятки туристичних маршрутів і сотні поціновувачів прекрасного з усієї

України, Польщі, навіть Росії відвідують підгорецьке диво. Але досі вхід до

замку закритий, паркові доріжки і дерева заросли бур'яном, унікальний костел

Воздвиження та св. Йосипа (1752-1766) - усипальниця магнатських родин,

лякає розбитими східцями і понівеченими колонами в оточені якогось іржавого

залізяччя. Але тисячі людей вперто приїздять сюди знов і знов, заряджатись

дивною  енергетикою   (Genius  Loci  -  генія  місця).   Великі  надії зараз

покладаються на благодійний фонд „Підгорецький замок" презентація якого

відбулась 31 травня 2008 року. До його Наглядової ради увійшли добре знані

люди  -  Борис   Возницький,   Олександр   Кваснєвський  - екс-президент

республіки Польща, Єжи Гофман - кінорежисер, Даніель Ольбрихський -

славетний польський  актор,  українці - Богдан  Ступка,  Олег Скрипка,

олімпійська  чемпіонка  Катерина  Серебрянська,  голова ради директорів

корпорації „УСД" Сергій Тарута, губернатор м. Санкт-Петербург, українка за

походженням  Валентина  Матвієнко  та  ін.   Ходячи  в  натовпі туристів,

помічаючи де інде представників телебачення з різних країн, що приїхали у

Підгірці   для   зйомки  передач   на  широкий   європейський  загал, важко

позбавитись думки, що саме тут лежить наш шлях у Європу. Відродження

Підгорецького замку   напевне і буде поверненням до Європи. У зв'язку з

економічною кризою не вдалось у 2009році залучити значні інвестиції до

реставрації Підгірців, але є сподівання, що до Євро 2012 це вдасться зробити.

Адже через Підгірці, Золочів, Олесько проходить шлях із Варшави до Києва

через Львів. На ньому мусить бути створена потужна інфраструктура, що

включає дороги, кемпінги, готелі, об'єкти культури, дозвілля, спорту. Почавши

діяти вона не зупиниться, а лише буде надавати обертів.

Взагалі, роль українсько-польського   культурного діалогу у вирішенні

проблем   збереження   і   реставрації   пам'яток   західного   регіону важко

переоцінити. Динаміка наших культурних контактів, напевне, була знаковою

для Євросоюзу і у виборі Євро 2012. На кордонах Європи постали дві дружні

країни, що вийшли із постсоціалістичного простору, виявивши здатність до

6правильного осмислення свого минулого і прагнення будувати майбутнє без взаємних звинувачень, агресії і політизації. Натомість в культурі обох народів виявляється все більше спільних цінностей, що потребують відновлення.

Одним із перших культурних проектів доби незалежності стала співпраця по лінії Волинь - Замостя. Координаторами виступили органи влади Луцька та консульство Польської республіки у місті. У 1996 р. у рамках європейських днів спадщини «Спільне коріння - спільне майбутнє» взяли участь 120 науковців обох країн. Тематика дискусій була присвячена охороні пам'яток історії і культури у Холмі і Луцьку, вивчення їх стану в Замості, Шацьку та ін.. містах прикордоння. В подальшому наукові конференції відбувались у 2000 і наступні роки. З 2003 року виходить друком двомовний українсько-польський щорічний збірник «Замостсько-Волинські музейні зошити» в якому серед інших піднімаються питання краєзнавства, проводяться також експедиції по дослідженню архітектурної спадщини Сокальського, Белзького, Жовківського районів Львівщини. У березні 2010 року Польща і Україна подали попередню заявку до ЮНЕСКО на внесення 16 дерев'яних пам'яток сакральної архітектури XVI - XIX ст. до списку світової культурної спадщини. (в Україні на території Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей)

У 2006-2009 рр. Міністерство культури республіки Польща разом із

Львівською міськрадою реалізували численні проекти у сфері охорони спільної

культурної спадщини. Найбільшими об'єктами стали реставровані надгробки

Личаківського цвинтаря, стінописів Вірменського собору, інтер'єрів та каплиць

Катедри. В лютому 2010 року в с. Більшівці Галицького району Івано-

Франківської області відбулась міжнародна наукова конференція, на якій

розглядались питання відбудови та реставрації визначної пам'ятки барокової

архітектури костелу Благовіщення. Місцем проведення заходу став сам костел

кармелітів, який зараз відроджується. Про поважність події свідчить участь в

ній представників сенату, генерального консульства, міністерства культури,

науковців Польщі, з української сторони представників культурних установ

Львова, Івано-Франківська, науковців заповідника „Давній Галич". Основною

7проблемою у подібних заходах є те, що майже повністю їх фінансування належить польській стороні.

Неважко помітити, що у відродженні сакральної архітектури Західної України останнім часом все більшу роль починають відігравати установи римо-католицької церкви. Мова йде насамперед про духовні святині католиків, історія яких пов'язана з визначними іменами і знаковими подіями Речі Посполитої. Приємно відзначити приклади плідної співпраці і порозуміння місцевої влади з діячами польської церкви, що сприяє активному залученню (з польського боку) чималих інвестицій. Прикладом є відновлення буквально з руїн костелу св. Трійці у с. Микулинцях на Тернопільщині. Ця унікальна сакральна споруда в стилі пізнього бароко була зведена у 1761-1779 рр. за проектом Августа Мощинського, одного з кращих європейських архітекторів, радника короля Станіслава Августа з питань мистецтва. Костел став реплікою дрезденської палацової церкви, мав чудовий інтер'єр, скульптури, бібліотеку. Наприкінці 80-х років минулого століття нам вдалось вперше побувати в цьому місці. Побачене шокувало. Пристосований під сховища для збіжжя, та меблевий склад в радянську добу, костел здавалося зникне назавжди: вікна були вибиті, предмети інтер'єру втрачені, всюди валялись залишки статуй, надгробки на кладовищі біля церкви були розбиті. Після передачі у 1989 році костелу римо-католицькій парафії вже 20 років тут постійно ведеться реставраційні роботи: майже відновлений інтер'єр, новостворені вівтарі, посвячена каплиця Діви Марії у підземній церкві. З 2001 року тут служать і працюють сестри Кармелітантки дитятка Ісус.

Окрасою України і міста Бердичів є Кляштор Кармелітів Босих (або

санктуарій, як звуть його католики). У нього також непроста історія. У добу

хмельниччини і коліївщини його неодноразово брали в облогу і спалювали

повстанці, тут переховувались барські конфедерати, у підземеллях катували

ватажків  народних рухів.  Але  врешті,  монастир  завжди  був потужним

осередком духовності і культури і не лише поляків, а всього місцевого

населення. Силует собору, ансамбль споруд, що входять до монастиря був

омінантою міста. В 1970-х роках радянська влада, враховуючи визначну архітектурну вартість комплексу, намагалась його реставрувати, але він залишав враження пустки. З 1991 року після передачі монастиря католицькій громаді, почалось його відновлення. Воно ведеться за допомогою закордонних установ Римо-католиків, численних спонсорів. Бердичівська міська влада власним коштом відреставрувала фортечні мури з боку головного входу. З благословення Папи Івана Павла ІІ була написана правдива копія святині Матері божої Бердичівської, що загинула у пожежі. 9 червня 1997 року Папа особисто посвятив її у Кракові, звідки ікону урочисто перенесли до Бердичева. Навесні 2000 року Санктуарій став центром проведення днів польської культури в Україні. В його стінах виконувалась духовна музика, звучали співи і поезія. Роботи по реставрації тривають, у 2010 році повинен бути відкритий головний храм, але вже сьогодні тисячі паломників і туристів торують сюди свої дороги.

Цілком зрозуміло, що при такій величезній кількості пам'яток архітектури, які є у Західній Україні (у Львівщині за реєстром 1997 року - 3659, Тернопільщині - 1178) проблема збереження і реставрації це і питання часу, і комплексних зусиль різних людей і установ. На сакраментальне питання «Що робити?» Можна почути різні відповіді - як сповнені песимізму (криза, немає коштів, пам'ятки приречені) так і надмірно оптимістичні (у кожній області створюються списки пам'яток, які збираються вносити до спадщини Європи, ЮНЕСКО, тощо). Останнім часом все частіше говорять про передачу пам'яток в оренду приватним особам, які зможуть організувати в них прибуткові заклади туризму і дозвілля. Ця пропозиція, з нашої точки зору, цілком слушна для пам'яток не сакральних і тих, що не несуть ознаки символів національної духовності. Врешті слід знати, що переважна більшість пам'яток вітчизняної архітектури регіону знаходиться у критичному стані і їх негайно треба рятувати у будь який спосіб. Як приклад, можна навести історію реставрації Свірзького замку на Львівщині. Сьогодні це один із не багатьох замків „під дахом", крім

того досить знаменитий завдяки зйомкам у ньому фільму радянського часу

9

„Три мушкетери", проведення (хоч і невдалого) молодіжного фестивалю (2009 року). У 1970-х роках після реставрації і пристосування під музей Олеського замку, за пропозицією заслуженого архітектора України Андрія Шуляра львівський облвиконком передав замок спілці архітекторів СРСР під будинок творчості у вічне і безкоштовне користування. За короткий термін вдалось, використовуючи кошти союзу, зробити капітальний ремонт споруди, провести до неї електрику, газ, інженерні комунікації. Зберегли і залишки унікальних ренесансних інтер'єрів, склепінь даху, рельєфів кам'яного різьблення. Після розпаду СРСР пам'ятку у 1997 році передано у користування Спілці архітекторів України, але новий „власник" не має можливості чи бажання залучати кошти інвесторів, годі казати про державні інвестиції. Незважаючи на те, що пам'яткою опікуються відомі люди (А. Шуляр, Б. Возницький та інші), є плани перетворення її на музей, вона руйнується, втрачає навіть ті ознаки цивілізованості, які були в радянський час. Питання передачі в концесію відкидається власником і блокується в суді. Невизначеність з боку держави, відсутність обґрунтованих вольових рішень призводить до катастрофи. В таких обставинах, (нам особисто доводилось бачити стан замку у 2007-2008 роках) пам'ятку треба негайно віддавати тим, хто зможе її реставрувати і включити у культурний контекст. За декілька кілометрів від Свірзького, занепадає величезний замок у Старому селі, відомий усім знавцям архітектури як ренесансний арсенал-фортеця. Тут не допоможуть спонсори. Держава повинна взяти на себе хоча б роботи по оновленню дорожнього покриття від основної магістралі до об'єкту, та укріпленню стін фортеці, які вже хиляться до землі.

Перспективним, з нашої точки зору, є принцип комплексного застосування зусиль у реставрації окремих міст західної України, що є перлинами європейської архітектури. Крім добре відомих Львова, Луцька, Івано-Франківська, Ужгорода, є ціла низка невеликих, але унікальних за своїми пам'ятками, природним ландшафтом, та привабливих для туристів містечок. Хотілося б звернути увагу на Жовкву, Бучач, Олику та Підкамінь.

Райцентр Жовква, що знаходиться у 30км на північ від Львова, місто із славним минулим. Своїм ім'ям воно завдячує видатному польському полководцю, коронному гетьману Станіславу Жолкевському, що перетворив своє родинне гніздо на ідеальне культурне середовище, відповідно до засад ренесансної філософії і стилю. Кращі фортифікатори і архітектори Речі Посполитої зводили тут замок, палаци, церкви, будинки, розпланували площі і вулиці. Найбільшого розвитку Жовква досягла при королі Яні ІІІ Собеському, ставши його приватною резиденцією. Звідси вирушали на знамениту битву під Віднем проти турок об'єднані загони європейських держав, тут приймали коронованих осіб і послів з вітаннями на честь перемоги.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

С І Береговий - Українська культура у європейському та світовому вимірі

С І Береговий - Проблеми збереження і реставрації пам'яток архітектури західної україни (культура діалогу та діалог культур)