С І Береговий - Проблеми збереження і реставрації пам'яток архітектури західної україни (культура діалогу та діалог культур) - страница 2

Страницы:
1  2 

У Жовкві пройшли юнацькі роки Богдана Хмельницького, ймовірно він навіть тут народився, бо батько Михайло перебував на службі у Жолкевського, бував тут Іван Мазепа, Карл ХІІ, Петро І.

В радянський час історію міста замовчували, саме ж воно було перейменовано на Нестерів. Після повернення в роки незалежності історичного імені, Жовква здобула статус Історико-культурного заповідника (1994 р.) З 2007 р. заповідник підпорядкований Міністерству регіонального розвитку та будівництва, що сприяло покращенню фінансуванню охорони пам'яток та історичного середовища. У рамках програми Євро 2012, за словами директора Заповідника Володимира Герича, було одержано від держави 3 млн. гривень на реставрацію Жовківського замку. Сьогодні колектив заповідника працює за програмою, яка має кілька основних напрямів: вивчення історичного середовища, мистецьких цінностей; археологічні й архівні дослідження; реставрація пам'яток архітектури. Замовляються проектні роботи, проводять тендери на їх виконання, постійно здійснюється технічний нагляд за пам'ятками, контролюється дотримання законодавчих норм, готуються охоронні угоди з користування пам'ятками. Одна з важливих функцій заповідника - туристично-екскурсійна. Для цього зокрема в замку буде об лаштована музейна експозиція творів живопису, декоративно ужиткового мистецтва, старовинних меблів, що зберігаються у музеях Львова. Передбачене

11і відтворення тронного залу палацу. Капітальна реставрація лише замкової території, що займає майже 9 тис. кв. Метрів, крім того створення технічної інфраструктури, яка тут відсутня, вимагає не тільки величезних коштів, але й кваліфікованих реставраторів, що мали б відповідний досвід подібних робіт. І тут знову ми бачимо плідне українсько-польське співробітництво. Створений міжнародний центр культурної спадщини Жовкви, до керівництва якого увійшли представники міністерств культури обох країн, науковці і меценати, вже провели семінари для будівельників-реставраторів, голів історичних міст Львівської області, працівників районних відділів культури, а також музеїв та заповідників.

З метою долучення мешканців міста до охорони культурної спадщини у заповіднику заснували конкурс і спеціальну відзнаку «Шанувальник пам'яток Жовкви», що вручається тому, хто найфаховіше реставрував чи доглядає пам'ятку, в якій живе, або в інший спосіб бере участь у її збереженні.

Сьогодні в заповіднику намагаються розв'язати дилему: на яких умовах залучати інвесторів для відновлення пам'яток, що не підлягають приватизації, аби зберегти інтерес бізнесмена й водночас держава нічого не втратила. Згідно з українським законодавством можна укласти з інвестором угоду про співпрацю, наприклад, віддати частину замку під готель. Але така угода, вважає директор заповідника, має бути укладена на рівні Кабінету Міністрів із мінімізацією ризику обох сторін. На Заході такі історичні об'єкти держава охоче віддає у власність - беріть і вкладайте гроші. Там можна купити замок, але його треба утримувати і вимоги до власників є жорсткими. Відтак діяльність власника замку має бути і комерційною, що дає основний прибуток (ресторан чи готель), і музейною.

Відомо, що можновладці Ян ІІІ Собеський та Станіслав Жолкевський мали українське коріння, їхні діди були православними, а потім через політичні обставини стали католиками. Вони належать одразу двом націям, що дало право історикам спільно досліджувати минуле -   успішно співпрацюватизаповіднику у Жовкві з музеєм-палацом у Вілянові, що є літньою резиденцією Яна ІІІ Собеського у передмісті Варшави.

Під час відвідань Жовкви у 2006 - 2009 роках доводилось бачити справжнє паломництво польських туристів до Костелу Св. Лаврентія (1604-1609) -шедевра ренесансної архітектури в каплицях якого поховані родини Жолкевських і Собеських. Крім того через місто пролягає дорога до унікального Крехівського монастиря, що знаходиться неподалік. Монастир заснований ченцями Києво-Печерської лаври, а відновлений у 1990 році як Василіанський. Сюди також йдуть паломники і туристи з усієї України. Отже можна бути впевненим у доброму майбутньому обох культурних пам'яток.

Серйозної уваги з боку органів охорони і реставрації архітектурних пам'яток потребує Бучач на Тернопільщині. Унікальне природне середовище і потужна концентрація культурних цінностей повинні змінити провінційний статус містечка. Тут свого часу мешкав видатний меценат Микола Потоцький, фундатор Почаївської лаври, велети українського і польського бароко Бернард Меретин та Іван Пінзель створили Ратушу, якій немає аналогів не тільки у нас але і у східній Європі. Місто повинно стати окрасою міжнародних туристичних маршрутів, отримати статус Національного історико-культурного заповідника і відповідне фінансування. Приємною новиною січня 2010 р. було повернення у Покровську церкву після тривалої реставрації дияконських врат виконаних Пінзелем, яке особисто здійснив під час свого візиту президент В.Ющенко. На черзі кроки у цьому напрямку нової української влади.

Для тих хто не знає про Олику на Волині, кращим аргументом буде

порівняння її з Несвіжем у Білорусії.  Це  були дві   найбільші резиденції

польсько-литовського магнатського клану Радзивіллів. Обидві являли собою

величні архітектурні ансамблі: замок оточений стінами і мурами, церкви,

господарські  і  садово-паркові  споруди,  в'їзні  брами  тощо.  У 2010 р.

завершується   реставрація   Несвізького   комплексу,   що   став головною

резиденцією президента Білорусії місцем прийому глав іноземних держав і

музеєм водночас. Пам'ятка належить до архітектурних перлин Білорусії,

13включених до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Що ж в Україні? Олика в стані колапсу. У замку, як і в радянський час, лікарня для психічно хворих. Колегіальний костел св. Трійці (1635-1640 рр.), авторами якого були кращі римські зодчі Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна і який вважався найелегантнішою спорудою Речі Посполитої занедбаний, на його дворі місцеві жителі випасають кіз. Вже траплялись випадки пограбування в місцевому музеї. Не хочеться говорити більше. Треба діяти і напевне без втручання на самому вищому рівні справа не буде зрушена з місця.

Дебати навколо охорони і реставрації архітектури, що активно ведуться останнім часом в пресі та Інтернеті, майже не торкаються Підкаменя. І це викликає подив, оскільки будь-яка людина, що хоч раз тут побувала, на все життя залишиться у полоні аури цього місця. Містечко на Львівщині, неподалік Бродів, продовжує жити тихим провінційним життям. Його мешканці ніби й не помічають поодиноких туристів, що завертають сюди з віддалених центральних автошляхів. Потрапляючи у Підкамінь, відчуваєш себе десь у далекому минулому. У центрі міста на високому пагорбі розташований колись славетний католицький монастир домініканців. У 18 столітті, в час свого розквіту, монастир успішно конкурував із Почаївською Лаврою. Важливою подією для підкамінських монахів була коронація ікони Богородиці, яку вже віддавна почитали як чудотворну. 1725 року Папа Венедикт XIII прислав для неї з Риму золоті освячені корони. Самі ж урочистості щодо вшанування ікони відбулися 1727 року. Загальна кількість усіх учасників свята досягла 200 тисяч осіб.

Архітектурний  ансамбль  монастиря,   один  із  найбільших  в Україні,

складається із зовнішніх   оборонних бастіонів, кам'яних стін з баштами,

Вознесенського   костелу   17ст.   -  чудового   зразка  католицького бароко,

оборонної  дзвіниці,  чисельних  каплиць,   скульптур  тощо. Фундаторами

будівництва на протязі  ста років  були магнатські роди Вишневецьких,

Чарторийських, Любомирських, Собєських, Потоцьких, Калиновських. До

наших днів на стінах монастиря та церкви збереглися деякі пам'ятні плити

фундаторів. Саме містечко отримало свою назву від унікального об'єкту

14природи - Чортового Каменя - вивітреного тисячоліттями скелястого покладу на вершині гори навпроти монастиря. В радянський час у монастирі розміщувалась лікарня для душевно хворих, сьогодні вона також займає частину закладу, який у 1997 р. був переданий монахам Студійського Уставу УГКЦ. Доводилось бачити і говорити з двома монахами, всього їх п'ять. Вони працюють, допомагаючи реставраторам, моляться у відродженій підземній церкві ікони «Не ридай мене мати», де збереглась єдина з усіх, що колись тут були, дерев'яна скульптура - Розп'яття 18 ст. Зовнішній вигляд монастиря за останні двадцять п'ять років, відколи його вперше вдалось побачити, майже не змінився. Лише більше нахилилась величезна вежа собору, що нагадує свою сестру з Італійської Пізи. На реставрацію вежі, згідно з документами у 2007 р. виділялось 300 тис. грн., у 2009 - 450 тис. Використання коштів збирається перевірити новостворена комісія. Цікаво, що монахи з оптимізмом дивляться у майбутнє, вони впевнені, що молитви будуть служити колись і у великому соборі, що ж до краси архітектури і інтер'єрів, то в житті вічному нічого неможливого немає.

Таким чином, наша увага була привернута до проблем збереження і реставрації лише тих пам'яток західноукраїнського регіону, що створені за часів Речі Посполитої і мають визначну історичну і культурну цінність, є справжніми шедеврами Європейської архітектури. Не хотілося б наголошувати на тому, що це об'єкти польської культури, чи польського творчого генія, адже по великому рахунку, це спільна духовна спадщина, а бажання і уміння її відродити, демонструючи діалог культур і культуру діалогу є ознакою цивілізованості. На прикладі вирішення питань, про які йдеться в статті, українське суспільство мусить нарешті продемонструвати рішучість і невідворотність свого європейського вибору.

 

 

Список використаних джерел:

1. Возницький Борис. Про музейні проблеми. Інтерв'ю 12.03.2007р. Журнал «Музеї України».// www.museum-ukraine.org.ua

2.      Корнєєва В. Монастир босих кармелітів у Бердичеві. /Пам'ятки України: історія та культура. Науково-популярний ілюстрований часопис., 1997, №1. с. 63-66.

3.      Марчук Л. Жовква - ідеальне місто Європи. /Віче. Журнал Верховної Ради України. www.viche.info/journal/1803

4.      Монастир                           домініканців                            у Підкамені.//
www.oko.kiev.ua/monument.jsp=358

5.      Олика: історія та архітектура. // www.mskifa.narod.ru/oluka.html

6.      Федорук О. Україна і Польща - питання спадщини. // Польська культура в житті України. Історія. Сьогодення - К., 2000.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

С І Береговий - Українська культура у європейському та світовому вимірі

С І Береговий - Проблеми збереження і реставрації пам'яток архітектури західної україни (культура діалогу та діалог культур)