С Кравець - Неоеволюційні ідеї роберта карнейро - страница 1

Страницы:
1 

Наукові записки

УДК 1(09):141.155

Світлана Кравець НЕОЕВОЛЮЦІЙНІ ІДЕЇ РОБЕРТА КАРНЕЙРО

Дана стаття присвячена огляду основних неоеволюційних ідей представника другої хвилі еволюційного відродження Роберта Карнейро.

Сьогодні особливу увагу привертають результати досліджень проблем культурної антропології представників британо-американської еволюційної теорії, котра за півтора століття свого існування стала впливовою науковою дисципліною. Через відсутність інформації у вітчизняних наукових колах про теоретико-методологічні розробки філософів-антропологів другої хвилі еволюційного відродження, висвітлення еволюційних ідей одного з її представників, Роберта Карнейро, є особливо актуальним.

Роберт Карнейро, видатний американський антрополог, куратор Південноамериканської етнології, чий внесок до сучасного еволюціонізму важко переоцінити. В сферу його інтересів входили як дослідження конкретних суспільств, так і проблеми теорії культури. Основними напрямками його досліджень були загальні проблеми культурної антропології, культурна історія, витоки культури та її еволюція.

Роберт Карнейро намагався деталізувати тлумачення еволюціонізму Герберта Спенсера, розвинув теорію політичної еволюції, а також зробив концептуальний та методологічний внесок до еволюційного теоретизування, котрий стосується його визначення поняття еволюції, відродження поняття однолінійної еволюції, а також застосування ним шкалограмного аналізу для зображення еволюційного порядку.

Карнейро наполягає на тому, що найкраще визначення еволюції належить Герберту Спенсеру, котрий визначав еволюцію як „зміну від невизначеної, незв'язної однорідності до визначеної, зв'язної гетерогенності; через тривалі диференціації та інтеграції" ("evolution is a change from indefinite, incoherent homogeneity, to a definite, coherent heterogeneity; through continuous differentiations and integrations [1:216]"). Карнейро вніс деякі корективи до визначення Спенсера. Він замінив прикметник «тривалий» на «послідовний» для характеристики диференціації та інтеграції. Ця заміна була зроблена для того, щоб розпізнати зміни, що призводять до диференціації та інтеграції, як еволюційні, навіть якщо ці зміни не були тривалими і неперервними. Дефініція еволюції Г. Спенсера з модифікацією зробленою Р. Карнейро виглядає наступним чином: «Еволюція є трансформацією від відносно невизначеної, нечіткої однорідності до відносно визначеної, чіткої гетерогенності через послідовну диференціацію та інтеграцію» («Evolution is a change from a relatively indefinite, incoherent homogeneity, through successive differentiations and integrations») [2:90]. Карнейро запевняє, що з часів Спенсера серед біологів та соціальних еволюціоністів існувала тенденція надавати еволюції більш загального визначення, а саме, вони визначали еволюцію як будь-яку якісну структурну зміну. Він шкодує про наявність такого факту, проте, зазначає, що за останні роки відбувається нове звернення до визначення, запропонованого Спенсером.

Всупереч думці більшості антропологів, Карнейро стверджує, що будь-яка адаптивна зміна еволюцією не є. Безперечно, більшість еволюційних змін є адаптивними, тобто відбуваються внаслідок пристосування суспільств до умов існування і таким чином зростання їхніх шансів на виживання. Проте адаптивні зміни не завжди і не обов'язково є еволюційними в розумінні Карнейро. Насправді, стверджує він, вони можуть бути протилежними. Оскільки це питання дуже рідко піднімалося і характеризувалося вченими, ми скористаємося конкретним прикладом запропонованим Карнейро для його пояснення.

Впродовж ХІХ століття індіанці амахуака з Перуанських гір були об'єктом нападу сильніших племен конібо та піро, котрі потім експлуатували їхні території. Щоб захистити себе від таких втручань, амахуака розділили свої поселення на менші за розміром для того, щоб змінювати місце перебування частіше ніж раніше. Тобто вони намагалися захиститися від атак за допомогою розсіювання та втечі, а не концентрації.

Внаслідок такого пристосування їхня соціальна, політична та церемоніальна організації зазнали такі спрощення, що у них стали відсутніми навіть вожді, шамани, а участь у церемоніях вони стали брати дуже рідко. Незважаючи на зменшення у кількості і спрощення соціального життя, амахуака вижили. Якщо б вони залишилися в більших і сталих поселеннях та намагалися боротися, їх би могли винищити. Таким чином, зміни, які відбулися з ними, зі спрямуванням на спрощення, розсіювання, а не зростаючу складність та інтеграцію не є еволюційними, незважаючи на їхню адаптивність. Їх навпаки можна назвати дееволюційними. Отже, під еволюцією Карнейро має на увазі якісні зміни, які передбачають зростаючу визначеність, гетерогенність та інтеграцію, тобто зростаючу складність.

Роберт Карнейро бачить два можливих значення поняття еволюційної послідовності, що стосується „культури в цілому": первинну появу (initial appearance) та переважання обставин (predominance-of-cases).

Поняття первинної появи Карнейро пояснює наступним чином: якщо взяти до уваги дві риси А та Б в еволюції культури в цілому, у якій А розвивається раніше, ніж Б, тоді перша поява А, коли б вона не відбулася передує першій появі Б. Не береться до уваги, яким би був відповідний порядок появи цих двох рис пізніше в інших суспільствах. Проте така інтерпретація первинної появи має слабкі сторони. Припустимо, наприклад, що після першої появи А та Б в зазначеному порядку, вони незалежно з'являються і в інших суспільствах, але в половині цих суспільств Б передує А. Отже, якщо А може передувати Б і навпаки, це може означати, що ми взагалі не можемо говорити про певний еволюційний порядок. Проте є одна обставина, за якої первинна поява в еволюції культури в цілому має сенс. Цією обставиною є функціональна передумова між двома рисами, тобто коли одна риса є необхідною передумовою для розвитку іншої. Якщо такий зв'язок присутній між рисами А та Б, тоді факт, що А передує Б є достовірним. Порядок їхньої появи в цьому випадку не буде наслідком випадку, а буде наслідком еволюційного детермінізму.

У вченні Роберта Карнейро ми виділили цікаву методологічну інновацію до вивчення культурної еволюції, котра полягає у застосуванні Гутманового шкалограмного аналізу для побудови еволюційного ряду. Карнейро використав шкалу Гутмана для того, щоб розробити показники культурної еволюції, засновані на наявності або відсутності великої кількості характерних рис культури. Прикладами таких культурних особливостей слугує наявність або відсутність храмів, виготовлення паперу, особливих релігійних практик, календарних систем, тощо. В своїй ранній статті, виданій у 1962 році під назвою „Шкалограмний аналіз як інструмент для вивчення культурної еволюції" ("Scale analysis as an instrument for the study of cultural evolution"), він намагався продемонструвати логіку та ефективність шкалограмного аналізу. Логіка шкалограмного аналізу є досить простою. В нього входить х, що відповідає за кількість суспільств, у - культурні риси та їхнє розташування в одному порядку, починаючи з суспільств, що мають меншу кількість певних рис, й закінчуючи суспільствами, що включають в себе найбільшу кількість рис. Міра до якої даний порядок утворює Гутманову шкалу можна визначити за допомогою вирахування коефіцієнту повторюваності; мінімальним коефіцієнтом для шкали є 0,90. Якщо шкала Гутмана побудована вірно й відображає певну кількість суспільств та культурних рис, тоді наступні характеристики будуть присутні: суспільства, розташовані вище на шкалі матимуть всі риси, що й суспільства нижчої ланки, і принаймні декілька додаткових. Якщо ми знаємо, яка риса притаманна суспільству, ми будемо знати, які інші риси будуть присутні. Якщо ми знаємо, якої риси бракує в суспільстві, ми також знатимемо про відсутність інших рис. Якщо ми знаємо, яку кількість рис має суспільство, ми й знатимемо якими будуть ці риси.

Р. Карнейро є одним з небагатьох культурних еволюціоністів, хто намагався дати еволюційній моделі нове емпіричне пояснення. У 1968 році він зробив висновки, що «рівень системи у відповідному порядку розвитку будь-яких двох рис є прямо пропорційними еволюційній відстані між ними. Дане твердження він назвав еволюційним законом, що є емпіричним узагальненням конкретної низки даних [3:363].

Наприклад, ключове поняття еволюційної дистанції Карнейро визначає як кількість суспільств, в яких вища риса пари проявляється без нижчої. Оскільки ця кількість змінюватиметься за зразком досліджених суспільств, вона очевидно пов'язана з конкретними спостереженнями, а не з теоретичним законом.

Узагальнення ґрунтується на шкалуванні 100 суспільств використовуючи 50 рис [3:354]. І "суспільство», і «риса» є матеріальними одиницями, пунктом не розглянутим Карнейро. При відкиданні емпіричної реальності і розгляді лише рис, виникає низка проблем. Проте Карнейро наважився зробити визначення рис чіткішим. Він обрав ці конкретні риси для того, щоб зобразити суспільства як протилежність до будь-яких інших конкретних формувань. «Риси» Карнейро є в цілому традиційними спеціальними для даного випадку, описовими категоріями. Лише «шкалограмні» риси можна у даному випадку використовувати, тобто ті риси з асиметричними комбінаторними властивостями, такі, в яких у будь-якому попарному порівнянні «вища» риса повинна завжди проявлятися в присутності «нижчої», але нижча може траплятися і в присутності вищої, і самостійно. Таким чином, очевидним є те, що зростаюча складність або прогрес не визначається шкалограмними суспільствами, а радше включається a priori у відбір за рисами. Закон Карнейро є автоматичним результатом його початкового припущення про прогрес. Що є основою твердження, що це узагальнення є еволюційним? Карнейро стверджує, що «якщо шкалограмний аналіз чітко зображає послідовність в серійному розташуванні певних рис» тоді випадку не буде місця і «послідовний процес» буде встановлений. У зв'язку з цим Карнейро заявляє, що «послідовний процес є ні чим іншим, як еволюцією» [3:355].

Він перевірив свою гіпотезу на прикладі історії англосаксонського суспільства, в якому даний порядок дотримується. Цей результат не був несподіванкою, оскільки використані риси для опису англосаксонського порядку були вибрані через їхню шкалограмність. Карнейро не міг підтвердити свою гіпотезу всупереч археологічним даним, оскільки риси не були б емпіричними в даному контексті. При цьому історична інформація не використовувалася для узагальнення, а даний «порядок» був утворений за допомогою гіпотези про прогрес, під яким мається на увазі кількість рис, що знаходяться у комбінації, а не кількість суспільств вишикуваних в хронологічному порядку.

Карнейро ніде не намагається пояснити, чому культура з часом ускладнюється. Він є обережним із застосуванням слова «прогрес», його використання термінів «нижчі риси», «розвинуті» і «примітивні» розкриває роль цього поняття.

Культурна дифузія може бути причиною запозичення деякими суспільствами Б-рис без коли-небудь розвинутих А-рис, проте цей факт ні в якому разі не може скасувати твердження, що в еволюції культури в цілому А передує Б. Наприклад, логічним є факт, що незалежно від того коли вперше виникла залізна металургія, їй передувала робота з бронзою. Причиною такого припущення є те, що подолання труднощів, котрі виникали під час роботи з бронзою було очевидно необхідним у здобутті досвіду для вирішення набагато складніших проблем, які виникали при виплавлянні та обробці заліза. Отже, можна сказати, що в еволюції культури в цілому, Бронзовий Вік передував Залізному в силу функціональної необхідності. І той факт, що внаслідок культурної дифузії, вже винайдений спосіб обробки заліза може дійти до людей, які ніколи не обробляли бронзи не змінить суті. Насправді, еволюційний порядок «бронза — залізо» зберігається, навіть якщо ці суспільства, що навчилися обробляти залізо через дифузію без проходження періоду бронзи кількісно перевищують суспільства з попередньою обробкою бронзи.

Теоретично можливим є те, що внаслідок дифузії, ту стадію, через яку пройшло хоча б одне суспільство, інші можуть перестрибнути. Перестрибування стадій, як наприклад, Бронзового Віку більшістю африканських суспільств, що перейшли одразу від Кам'яного до Залізного Віку, не скасовує загальний порядок : Кам'яний Вік — Бронзовий Вік — Залізний Вік в розвитку культури в цілому.

Еволюцію суспільств, які не пройшовши всі стадії розвитку, розвивалися в одному напрямку, Карнейро назвав ізопослідовними (isosequential). Так, враховуючи розвитоктехнологій, еволюція частини Африки та Близького Сходу була не ізопослідовною, а ізопрямою (isodirectional). Зокрема, Африканські країни, що знаходяться південніше від Сахари перескочили Бронзовий Вік, але вони розвивалися в одному напрямку, оскільки на обох територіях Залізному Вікові передував Кам'яний Вік.

Згідно з думкою Карнейро, щодо переважання обставин у визначенні складових еволюційного порядку, важливим є не послідовність розвитку рис А та Б з першої їхньої появи, а радше кількість обставин в яких А передувало Б (або навпаки) у всіх суспільствах, де розвинулися обидві ці риси. Найкраще ця інтерпретація підходить до прикладів, в яких ні А, ні Б не є функціональними передумовами одне одного. Наприклад, візьмемо дві риси: „податок" та „ринок", жодна з яких не є обов'язковою передумовою іншої. Виникає запитання, яка з цих двох рис з'являється першою в еволюції культури в цілому. Припустимо, що у нас є історичні дані, за якими в суспільстві, котре вперше розвинуло обидві ці риси, ринок з'явився раніше, ніж оподаткування, але в наступних десяти суспільствах, які їх розвивали, оподаткування передувало ринку. Тоді, Карнейро ставить запитання, що можна вважати „істинним" порядком в еволюції культури в цілому: «ринок — оподаткування» чи «оподаткування — ринок»? На його думку, варіант врахування кількісної переваги підходить краще, ніж первинна поява певної риси.

Якщо кожен з одинадцяти випадків розвитку оподаткування та ринку є незалежним, тоді чому поява ринків перед оподаткуванням в одному суспільстві має мати більше значення, ніж протилежний порядок в наступних десяти? Карнейро стверджує, що будучи незалежними, випадки повинні бути рівними, тому порядок розвитку в десяти суспільствах повинен переважати порядок, присутній лише в одному. Як наслідок, в такому випадку, порядок «оподаткування — ринок» вважатиметься „істинним" порядком розвитку. Отже, стверджує Карнейро, еволюція в цілому може мати два абсолютно протилежні значення, що переважають одне над одним через певні обставини. Обидві інтерпретації еволюційного порядку базуються на історичних, археологічних та етнологічних фактах [2:98- 100].

Важливість шкалограмного аналізу важко оцінити. На відміну від порівняльного методу, який має свої недоліки та обмеження, успішне шкалування суспільних характеристик чітко відображає існування порядку, говорить само за себе без додаткових пояснень.

Представлення узгодженості та порядку саме по собі нічого не пояснює, але воно дає основу, на якій можна зробити пояснення процесу. Логічне впорядкування суспільних характеристик можна здійснити за допомогою визначення, які саме риси є передумовами появи інших рис. Карнейро досить чітко бачив ефективність шкалограмного аналізу для еволюційного теоретизування: „Припустимо, нам потрібно довести, наприклад, що в еволюції суспільств рабство, конфедерація, священики, людські жертвоприношення, ринки, монархія, суди та підневільна праця слідували один за одним в такому порядку. Сама наявність такого порядку служила б викликом для наших знань про процес для пояснення цієї закономірності. Карнейро є переконаний у тому, що однією з перешкод, на яку натрапили студенти, котрі вивчають еволюційний процес є те, що багато закономірностей розвитку є сирими матеріалами для їхніх теорій та інтерпретацій, що залишаються досі не розкритими та не вивченими. Оскільки шкалограмний аналіз особливо добре підходить для виявлення таких закономірностей розвитку, він повинен стати особливо корисним доповненням до вивчення еволюційного процесу [4:168]. В своїх спробах розмістити на шкалі дані про суспільства та їхні риси, Карнейро досягнув великого успіху. Важко описати в деталях його результати, але він виконав шкалограмний аналіз з великою кількістю даних про суспільства та їхні риси й відтворив шкали з коефіцієнтом повторюваності, що далеко перевищує прийнятний мінімум. Вчений був впевнений, що довів поняття однолінійності як основи культурної еволюції. Більше того, він припустив, що дану однолінійність можна дещо переформулювати. Карнейро висловив думку: „ замість того, щоб говорити, що суспільства проходять однакові стадії, ми говоримо, що в суспільствах розвиваються певні риси в однаковому порядку [2:839]."

Таким чином, методологічна інновація Роберта Карнейро була достатньою, щоб вплинути на формування еволюційної думки. Тому дуже дивно, що шкалограмний аналіз не був популярним серед інших вчених. З іншого боку, у шкалограмного аналізу є свої недоліки, що можливо і стали причиною його ігнорування. Це передовсім те, що у ньому застосовувалося вузьке поняття соціальної еволюції, тобто еволюція розглядалася як накопичувальний порядок культурного розвитку, тобто, культура розвивається в результаті додавання нових характеристик до старих. Але це є помилковим твердженням, оскільки культурна еволюція перш за все є трансформаційним, а не аддитивним процесом. Іншими словами, суспільство еволюціонує не лише за допомогою накладання нових рис на старі, а радше за допомогою розвитку нових характеристик, котрі витісняють старі.

Карнейро визнає некумулятивний характер еволюції, коли він говорить, що еволюція є не лише кумулятивною, але й також витіснювальною, очевидним є те, що вчений вважав витіснювальний характер еволюції другорядним по відношенню до аддитивного. Цей недолік підсилюється ще одним, що стосується всієї концепції еволюції Карнейро, котрий стверджує, що еволюція є зміною у напрямку зростаючої складності. Ця концепція еволюції є основою функціоналістської еволюційної думки, проте Карнейро не є функціоналістом [5:141].

Одним з найважливіших внесків Роберта Карнейро до сучасного еволюціонізму є його теорія політичної еволюції, яка була високо оцінена й отримала широке визнання. Найповніше вона представлена в його статті під назвою „Теорія походження держави" ("A theory of the origin of the State"), котра побачила світ у 1970 році.

Модель політичної еволюції і походження держави Р. Карнейро полягала у наступному: в ситуації, коли переможеним «немає куди подітися», у них залишається лише два варіанти - бути знищеними переможцями, або ж підкоритися їм. Вирішують це переможці, причому у випадку знищення вони стикаються з проблемою нестачі трудового ресурсу для освоєння захопленої землі. У випадку підкорення такої проблеми не виникало, оскільки підкорені залишалися на тій же землі і з примусу віддавали частину виробленого продукту. Крім того, друге рішення було кращим і для переможених (краще зберегти життя і ділитися продукцією, аніж позбутися його). Очевидно, що тут і виникає механізм подальшої інтенсифікації праці. Як тільки виник еталон підкорення і стягнення данини, він міг розповсюджуватися по всій ойкумені. Та до виникнення держави це не призвело, проте з'явилися чіфдоми (вождества) з чіткою ієрархічною структурою: переможці та переможені. Перші - воїни-землероби, другі -переважно землероби з більшими чи меншими обмеженнями на право носіння зброї і право участі в постійних війнах. Внаслідок розповсюдження нових соціальних відносин (підкорення і стягнення данини) окремі села рано чи пізно були замінені чіфдомами. Отже, ситуація змінилася: замість сіл - чіфдоми, замість простого землеробства -інтенсивне. Проте не зникли обмеження, демографічний тиск, війни за землю, але тепер вони вже ведуться між чіфдомами, в результаті яких один чіфдом перемагає навколишні чіфдоми. За цим же принципом переможець над великою кількістю чіфдомів повинен перемагати менш успішних переможців. В результаті, як стверджує Карнейро, розмір території з єдиним військово-політичним управлінням збільшувався зі зростаючою швидкістю. Чим більший був розмір території у переможців, тим меншою була кількість самих чіфдомів. Цей процес закономірно призвів до того, що вся територія увійшла в підпорядкування однієї політичної структури з централізованим управлінням і єдиним соціальним порядком. Головним соціальним зразком відносин залишалися відносини влади-підпорядкування; податкових та союзних зобов'язань. Карнейро називає отриману соціальну систему державою або королівством. Далі держави-королівства різних долин почали воювати між собою, поки процес не закінчився формуванням однієї імперії, що об'єднала під єдиним правлінням всі долини Перу. Це відбулося один раз або двічі, але найяскравіше в останній раз долини Перу були об'єднанні імперією інків. Разом із зовнішньою геополітичною моделлю Карнейро пропонує модель внутрішньої політичної еволюції держав.

Крім встановлення законів і порядку, стягнення податків у функції державних адміністраторів входила мобілізація праці для побудови системи іригації, доріг, фортець, храмів та палаців. Таким чином, ці функції допомагали об'єднати обрані малі держави в єдину інтегровану і централізовану політичну одиницю [6:736].

Війна і притаманний їй поділ на переможців і переможених призвела також до поділу на відповідні вищі та нижчі соціальні класи. Поглиблюється також поділ праці, оскільки військові, адміністратори та жерці задовольняються отриманою даниною і можуть зовсім не мати справ з землею. Крім того відбувається процес урбанізації, оскільки більшість безземельних тягнуться до місць скупчення ресурсів, влади та адміністрації, стають ремісниками і харчуються частиною ресурсів, зібраних з землеробів, котрі дає вищий клас в обмін на підвищення своїх життєвих стандартів. Карнейро стверджує, що схожі процеси відбувалися у всіх обмежених місцях появи автохтонних держав: в Мексиці, Месопотамії, долині Нілу та долині Інду. В цих регіонах неолітичні поселення також змінювалися чіфдомами, чіфдоми - королівствами, а королівства - імперіями.

Карнейро стверджує, що хоча за зовнішніми ознаками най вражаючими були імперії, проте кожен раз це було логічним завершенням єдиного процесу, а якісний стрибок відбувався раніше - у перетворенні поселення у «надсільську інтеграцію». Цей стрибок був найскладнішим, оскільки зайняв два мільйони років. Проте, як тільки це сталося, всього лише за дві чи три тисячі років з'явилися великі імперії. З'явилася цілісність, яка об'єднує в собі війни, обмеження, демографічний ріст, інтенсифікацію виробництва, стадії територіального об'єднання, поділ праці, появу класів та урбанізацію.

Карнейро вважає, що ключовим процесом, який веде до утворення держави є екологічний, котрий він назвав навколишнім обмеженням (environmental circumspection). Навколишнє обмеження має місце, коли суспільствам, що проживають на певній території протистоять фізичні бар'єри для їхнього подальшого географічного розширення. Він також зазначав, що обмеження часом може набувати форми соціального обмеження. Таке стається, коли бар'єри для переміщення спричинені наявністю інших суспільств, а не природного оточення.

Ця теорія є цікавою і важливою, оскільки допомагає пояснити значну кількість випадків виникнення держав. Проте не всі з ранніх держав виникли на замкнутих територіях, подібно тим, про які говорив Карнейро, і пізніші форми традиційних держав також нерідко формувалися в абсолютно інших умовах. Виникнувши, держави стимулюють своєрідну ланцюгову реакцію, інші народи будують свої власні політичні системи, наслідуючи їхній приклад. Проте, той факт, що теорія Карнейро допомагає пояснити лише обмежену кількість прикладів виникнення традиційних держав, не є підставою, щоб від неї відмовлятися. В даному випадку не слід очікувати від однієї теорії того, що при певному доопрацюванні вона зможе пояснити ширший спектр фаз соціальної трансформації, ніж той, котрий вона описує.

Література

1. Spencer, H. First Principles.-London: Williams and Norgate, 1862.-559 pp.2. Honigmann, J. Handbook of social and cultural anthropology.-Chicago: Rand McNally, 1973.-1295 pp. 3.Carneiro, R. Ascertaining, testing, and interpreting sequences of cultural development.//Southwestern Journal of Anthropology, 1968.-P.354-374. 4.Carneiro, R. Scale analysis as an instrument for the study of cultural evolution// Southwestern Journal of Anthropology, 1962.-P.149-169. 5.Sanderson, S. Social evolutionism: a critical history.-Cambridge: Blackwell, 1990.-251 pp. 6.Carneiro, R. A theory of the origin of the state.// Science, 1970.-P.733-738.

Svitlana Kravets

NEOEVOLUTIONARY IDEAS OF ROBERT CARNEIRO

The article is dedicated to the study of the main neoevolutionary ideas of Robert Carneiro who is the representative of the second wave of evolutionary revival.

Страницы:
1 


Похожие статьи

С Кравець - Неоеволюційні ідеї роберта карнейро