Автор неизвестен - Труднощі пізнання суспільства - страница 1

Страницы:
1 

Труднощі пізнання суспільства

 

 

Пізнання, разом із практикою та оцінюванням, належить до найважливіших форм освоєння людиною дійсності. Це надто складний, суперечливий процес, результатом якого є знання, які з більшою чи меншою мірою достовірності описують те, що пізнавалось і пізнається. Вирізняючись низкою характеристик (обсяг, глибина, міра істиності та ін.), вони дозволяють індивідам та їх різноманітним об'єднанням існувати у світі з певною мірою комфортності, реалізувати власні потреби, інтереси, цільові установки. Історія життя кожної особи, як і людства в цілому, - це безперервний процес накопичення, уточнення, конкретизації знань, перевірки їх на істиність, відкидання хибного та оманливого і ствердження того, що вірно відтворює світ. І саме пізнання, і його здобутки -знання - у кожному конкретному випадку мають власну специфіку. При цьому існує щонайменше три чинники, вплив яких стратегічно зумовлює сам характер пізнання, його результати та можливості використання останніх у життєдіяльності людей. Такими чинниками, і водночас складовими пізнання, виступають об'єкт і суб'єкт пізнання та характер їх взаємодії. Якщо з приводу перших двох ситуація в цілому зрозуміла, то третій чинник потребує роз'яснення. Тут йдеться передусім про комплекс історичних, соціальних умов, в яких розвертається гносеологічний процес, та про ті безпосередньо гносеологічні процедури, які використовує суб'єкт для розкриття глибинних характеристик об'єкта.

В чому і як саме проявляються труднощі пізнання суспільства? Розмову почнемо з короткої характеристики останнього як об'єкта пізнання. Суспільство -одна із підсистем об'єктивної реальності, яка функціонує у тісному взаємозв'язку з іншою підсистемою - природою. Нічого третього у довкіллі немає. Всі факти, явища, події і процеси причини свого існування мають або у природі, або у суспільстві. У низці випадків причини варто шукати водночас в обох підсистемах. Кожна з них функціонує за своїми законами, вирізняється власною специфікою. Історично суспільство виникає значно пізніше природи, яка є фізичним субстратомйого буття. Суспільство - це історично певна сукупність форм і видів діяльності людей, зв'язків між ним та відносин, як між собою, так і до навколишнього світу. Суспільство - це складна, багаторівнева, поліфункціональна система, яка має безліч сутнісних і другорядних характеристик. До основних можна віднести такі:

-       умовою виникнення і функціонування суспільства є наявність живих індивідів. Поза їх біологічним і соціальним відтворення його існування неможливе. Водночас суспільство не може бути зведене до населення;

-       суспільство - це синергетичне утворення, певна цілісність, система, компоненти якої органічно взаємопов'язані між собою. Порушення у функціонуванні одного із компонентів негативно впливає на характер буття системи в цілому;

-       суспільство є єдністю матеріального і духовного. Ці його сфери взаємозумовлюють і взаємодоповнюють одна одну. На відміну від природи, де стихія сил прокладає собі дорогу у формі необхідності, тут надзвичайно велику роль відіграє свідомість;

 

-   способом існування суспільства є діяльність, яку здійснюють індивіди та їх різноманітні об'єднання. Вона проявляється у безлічі видів і форм. Одні мають фундаментальне значення для функціонування суспільства, інші - другорядне. Характер організації діяльності, її інтелектуальне, змістовне та технологічне наповнення визначально впливають на рівень розвитку суспільства;

-   суспільство існує водночас як результат і процес діяльності людей. Повністю залежачи від неї, воно функціонує як об'єктивна реальність, що має власні закони. Особливістю останніх є те, що це закони людської діяльності;

-   формою прояву діяльності як способу буття суспільства є відношення, що виникають між суб'єктами, що її здійснюють. Реально соціум існує саме як система цих відношень - суспільних відношень (економічних, політичних, правових, сімейно-побутових тощо).

В гносеологічному плані суспільство є надзвичайно складним об'єктом. Його пізнання передбачає врахування специфіки функціонування безлічі чинників, як основних, так і другорядних. Це система, яка постійно змінюється кількісно іякісно. її мірні параметри є постійно рухливими, а сутність явищ, подій і процесів надійно захована за безліччю форм їх прояву. Рухливого тут значно більше, ніж стабільного. А відносне суттєво переважає абсолютне. Проявляючи себе як синергетичне утворення, суспільство, разом із тим, величезною мірою залежить від чинників, що знаходяться за його межами і мають суто природний характер. Тут досить важко робити однозначні передбачення і прогнози. Різноманітні біфуркаційні процеси є невід'ємною складовою практично всіх сфер суспільного життя. Соціум - це величезне поле, де пересікаються, взаємно нівелюються чи посилюються потреби та інтереси різних суб'єктів діяльності, узгоджуються чи конфліктують між собою різні мотиви поведінки людей, їх цільові установки, світоглядні переконання, пізнавальні парадигми тощо. Це настільки складний і величний об'єкт пізнання, що жодному суб'єкту не під силу охопити його у всьому різноманітті проявів. Саме тому домінуючими тут є локальні пізнавальні процеси, які пов'язані з дослідженнями окремих сфер, сторін, аспектів, площин буття даної цілісності. Якщо говорити про співвідношення у соціальному пізнанні обсягів знань про загальні закономірності функціонування суспільства і особливості буття його конкретних сфер, то доля останніх буде значно більшою.

В пізнанні суспільства багато в чому незвичний статус має суб'єкт. У ролі останнього виступають конкретні індивіди або їх різноманітні об'єднання (як правило, чисельно невеликі колективи науковців чи представників інших сфер діяльності - мистецтвознавці, священики та ін.). Нерідко в літературі можна зустріти твердження, що суб'єктом соціального пізнання є етноси, класи і різноманітні соціальні групи (молодь, пенсіонери, військовослужбовці), політичні партії, суспільство в цілому. Насправді це не так. У подібних твердженнях має місце, свідоме чи несвідоме, ототожнення змісту двох понять «суб'єкт суспільного розвитку» і «суб'єкт соціального пізнання». Всі вищеназвані об'єднання людей можна і потрібно розглядати як суб'єктів, які своєю діяльністю забезпечують функціонування і розвиток суспільства. Але це зовсім не означає, що вони є повноцінними суб'єктами соціального пізнання. Хоча, зрозуміло, кожен з них в процесі   власної   життєдіяльності   збагачується   знаннями   про особливостіфункціонування соціуму. На мою думку, термін «суб'єкт соціального пізнання» доцільно вживати тоді, коли має місце свідоме, цілеспрямоване гносеологічне занурення того, хто здійснює пізнавальний акт, у явища, події і процеси суспільної дійсності з метою отримання знань про специфіку їх буття.

Особливості суб'єкта соціального пізнання досить рельєфно проявляються в низці моментів. Спеціально зупинюсь на трьох, найбільш значимих. Момент перший - пізнавальний суб'єкт є невід'ємною складовою соціуму. Він іманентно включений в нього від народження. Його соціалізація завжди відбувається під впливом конкретних чинників суспільного життя, які нерідко з часом можуть ставати предметом його пізнавальної активності. Кожен суб'єкт соціального пізнання - це результат життєдіяльності історично певного мікро і макросередовища з усим комплексом переваг і недоліків цих взаємопов'язаних утворень. Він є продуктом свого часу. Особливості останнього накладають досить сильний відбиток на пізнавальні орієнтири і гносеологічні можливості суб'єкта. Пізнаючи суспільство, він, безпосередньо чи опосередковано, поглиблює знання про самого себе, збагачує власну та історичну пам'ять соціуму. Момент другий -вплив потреб та інтересів суб'єкта соціального пізнання, його світоглядних переконань, політичних симпатій як на сам пізнавальний процес, так і на висновки, що завжди робляться на основі отриманих результатів. Доля суб'єктивного при пізнанні суспільства завжди є значно більшою аналогічної долі при пізнанні природи. Суб'єкту соціального пізнання, навіть самому чесному і об'єктивному, практично неможливо уникнути особистих симпатій і антипатій при трактуванні та оцінці конкретних явищ, подій і процесів суспільного життя, незалежно від того, до яких сфер соціуму вони відносяться. Саме тому одні і ті ж історичні факти отримують нерідко різне пояснення і різну оцінку. Особливо, якщо йдеться про знакові події в житті етносів, конфесій, політичних сил, держав, суспільств. Це стосується також історичних персоналій і подій, які більшою чи меншою мірою зачіпають потреби та інтереси суб'єкта пізнання. Історична істина та історична правда тут співпадають далеко не завжди. Момент третій - в соціальному пізнанні домінує часова віддаленість суб'єкта від явищ, подій і процесів, які віндосліджує. Це зовсім не означає відсутність у цьому пізнанні феномена сьогодення. Він займає тут чільне місце. Але левова доля соціального пізнання пов'язана з тим, що вийшло за межі сьогодення і стало часткою історії, зовсім недавньої або ж далекої. Чим більшою є часова відстань від того, що виступає предметом пізнання, тим важче його гносеологічно освоювати. Хоча суспільство - це система, в якій духовне і матеріальне органічно взаємопов'язані, матеріальні артефакти суспільних відносин, явищ і подій «живуть», як правило, рівно стільки, скільки ці утворення існують. З їх зникненням зникає переважна більшість тих матеріальних форм, в яких вони проявлялись (революції, війни, мітинги, реформи тощо). Тим самим мінімізується матеріальна база, на основі якої можна вести дослідження. В цій ситуації різко зростає роль різноманітних письмових джерел, спогадів очевидців, аудіо та відеозаписів, які, до речі, не завжди можна перевірити на істиність. Варто пам'ятати і про таку важливу річ як дух епохи - стан індивідуальної і суспільної свідомості, тенденції функціонування громадської думки, духовні пріоритети різних груп людей та ін. Суб'єкту, який живе завжди в конкретний часовий період, дуже важко, занурюючись в історію, сприймати і розуміти події останньої так, як це робили їх учасники. Стовідсотково цього ніколи зробити не можна. Тому переважна більшість результатів соціального пізнання - це відтворення явищ і подій суспільного життя з певною долею ймовірності.

Пізнання суспільства має яскраво виражену соціальну зумовленість. Вона -важлива складова детермінації всіх гносеологічних процесів, але стосовно соціуму ця обставина набуває особливого звучання. В силу певних причин, як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, у суспільстві час від часу актуалізуються питання і проблеми, дослідження яких, в тому числі пізнавальне, стає вкрай важливим і необхідним. Як приклад, можна згадати могутнє зростання в Україні на початку 90-х років минулого століття інтересу до питань української мови і культури, національної ідентичності, національно-визвольного руху, діяльності спецслужб в радянські часи та ін. В таких ситуаціях держава намагається здійснювати всіляку підтримку, в тому числі організаційну і фінансову, дослідницьким проектам. В той же час у кожному суспільстві існують так звані «закриті» теми, обговорення ідослідження яких не «вітається» органами влади, нерідко і громадською думкою. Соціальне пізнання нерідко обслуговує потреби та інтереси конкретних соціальних сил - класів, конфесій, політичних партій, владних структур. В таких ситуаціях корпоративна зацікавленість домінує над істиною. Досить рельєфно це прослідковується у вікових спробах різноманітних ідеологій використовувати у своїх цілях висновки суспільних і гуманітарних форм знання, навіть шляхом підтасування фактів, обману, свідомого замовчування одних подій і штучного підігрівання інтересу до інших. Найуязвимішими у цьому плані є філософія і соціологія. Останній не так вже й рідко, завдяки нечистим на руку фахівцям, приходиться виконувати замовлення конкретних політичних сил з «обілювання» їх статусу, місця, ролі і значимості в житті держав і суспільств. Чого варті лише замовні рейтинги цих сил під час різноманітних виборів.

Соціальне пізнання багато в чому відрізняється від пізнання природи процедурно. При всій важливості чуттєвих форм відображення, ведуча роль тут належить раціональним формам. Щодо пізнавальних методів, то домінуючими є методи абстрагування, єдності історичного і логічного, сходження від абстрактного до конкретного, аналізу і синтезу. При пізнанні соціуму дуже важливо відслідковувати тенденції його функціонування, динаміку зміни якісних параметрів. Надзвичайно вузьким тут є простір для проведення експериментів. Крім того, що чистота будь-якого соціального експерименту завжди має проблемний характер, сам експеримент утримує в собі безліч негативних наслідків - економічних, соціальних, політичних, духовних та ін. На жаль, цього, як правило, не розуміють чи не хочуть розуміти політики. їх намагання втілити на практиці ідеї, які вони відстоюють, дуже часто мають різко негативні наслідки. Штучне, примусове нав'язування соціуму різноманітних проектів небезпечне вже саме по собі. При пізнанні суспільних процесів використати експеримент як метод проникнення в їх суть надзвичайно важко, дуже часто взагалі неможливо. Неабияку роль у соціальному пізнанні відіграють його методологічні засади. Це питання дуже складне і, як правило, має статус проблеми не лише гносеологічної, а й соціальної.    На    превеликий    жаль,    переважна    більшість різноманітнихгносеологічних проектів, що з більшою чи меншою ефективністю реалізувались в людській історії або реалізуються зараз, позбавлені належного методологічного підґрунтя. Надзвичайно грішить у цьому плані постмодернізм. Можна назвати не так вже й багато теоретично обґрунтованих методологій соціального пізнання. Чільне місце серед них займають гегелівська і марксистська.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа