О Сіренко - Підходи до оцінки інтелектуального потенціалу як складника інноваційного розвитку - страница 1

Страницы:
1 

УДК 658.589:331.102.344 О.І. Сіренко

Національний університет "Львівська політехніка"

ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЯК СКЛАДНИКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

© Сіренко О.І., 2008

Розглянуто інтелектуальний потенціал у структурі інноваційного розвитку підприємства, наведено основні параметри інтелектуального потенціалу, оцінено проблеми та характеристики інтелектуального потенціалу. Запропоновано підхід до його оцінки.

Intellectual potential is considered in the structure of innovative development of enterprise, the basic parameters of intellectual potential are resulted, problems and descriptions of intellectual potential are appraised. Offered approach to his estimation.

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Сьогодні існуючі підприємства використовують кожен шанс для підвищення своєї конкурентоспроможності. Одним із пріоритетних напрямків є розвиток інтелектуального потенціалу; це є внутрішнім критерієм, який забезпечує стійку конкуренцію підприємства. Однак, проблема оцінки інтелектуального потенціалу залишається. Вирішення цієї проблеми дасть змогу адекватно оцінити інтелектуальний капітал та уможливить підвищити ефективність прогнозування інноваційних заходів щодо їх впровадження. Незважаючи на теоретичне висвітлення багатьох аспектів проблеми, нерозкритим залишається питання оцінки інтелектуального потенціалу. Опрацювання цієї проблеми дасть можливість закласти основу для подальших його розробок. Зважаючи на складність цього питання, можливо дослідити його із різних боків, окреслити основні його напрямки вирішення та подальші перспективи вдосконалення оцінки інтелектуального потенціалу в ракурсі інноваційного розвитку української економіки. Можливість покращання інноваційного розвитку підприємства потребує збалансованого та прозорого підходу до оцінки такої важливої та актуальної складової, як інтелектуальний потенціал.

 

Аналіз останніх досліджень і публікацій за проблемою. Різноманітні підходи до оцінки вивчення та дослідження питань цієї проблематики пропонують такі вчені, як: П. Бубенко, Г. Ле­бедик, О. Шуляк, Д. Малащук , Т. Тєплова, В. Россоха, М. Стадник та інші науковці (О. Рудика, Е. Баляснікова) [2-6; 8, 9]. У працях П. Бубенка, Т. Тєплової, В. Россохи, М. Дшевєцької-Домерацької розкриваються питання суті інтелектуального потенціалу, інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності, інноваційного потенціалу, а також методи та підходи до їх оцінки. Незважаючи на значні досягнення в питанні розкриття суті інтелектуального потенціалу, в розробках Г. Лебедика і О. Шуляка недостатньо уваги приділено системі реального захисту прав інтелектуальної власності.

 

Цілі статті.. На основі огляду літературних джерел [2-6; 8, 9] відповідно до мети роботи пропонується розв' язати такі завдання:

-   уточнити суть таких категорій, як „інноваційний потенціал", „інтелектуальний потенціал" відповідно до трансформаційних процесів в економіці країни;

-   систематизувати структуру інтелектуального капіталу;

-   розглянути методичні підходи до оцінки інтелектуального потенціалу.

 

Виклад основного матеріалу дослідження. В умовах трансформації України науково-технічний прогрес, стрижнем якого є інноваційна діяльність, інтелектуальний потенціал перетво­рюється на вирішальий чинник соціально-економічного розвитку і відіграє провідну роль у втрішенні економічних, екологічних, соціальних та культурних проблем.

У нашому суспільстві вже утвердилося розуміння необхідності переходу на інноваційну модель економічного розвитку. Проти цього немає жодних заперечень, адже будь-який прогрес у суспільстві пов'язаний з інноваціями. Суспільство, яке може впровадити базову інновацію та відкрити „інноваційну нішу", виходить у лідери світового економічного змагання та забезпечує конкурентоспроможність національної економіки. Лише тоді можливий приплив інвестицій, які спричинять „інноваційну хвилю", дія якої приведе до якісних перетворень технологічного укладу [4, с. 111].

Спираючись на ітеративний метод в економічному дослідженні, слід зазначити, що будь-яка інновація починається з ідеї, яка ґрунтується на інформації, знаннях, творчій енергії, баченні майбутнього і з часом перетворюється у наукомісткий продукт, тоді як інтелектуальний та промис­ловий капітали втрачають життєву силу, якщо передбачуваність інновації дуже низька за ступенем обґрунтованості. Наукомісткий продукт як результат інтелектуальної діяльності має втілюватись у певну об'єктивну форму і повинен бути відтворюваним, визнаним у встановленому законодавством порядку на основі здійснення експертизи заявки на відкриття, винахід, корисну модель, про­мисловий зразок та інші об'єкти, мати державну реєстрацію прав на цей об'єкт, видання охоронних документів (патентів, ліцензій, ноу-хау). Крім того, законом передбачено здійснення щорічної підтримки дії охоронних документів шляхом сплати відповідних зборів, що забезпечують охорону прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також порядок передачі охоронних документів за ліцензійними договорами.

Підтримка на відповідному рівні системи патентів, захист правової монополії на інтелек­туальну власність є стимулом для розвитку досліджень, впровадження наукових розробок і техно­логічних новацій, оскільки надає можливість окремим особам, виробництвам або фірмам повною мірою отримувати ефект від інтелектуальної діяльності.

Враховуючи розуміння сучасного місця і ролі інтелектуальних цінностей в економічних процесах, однією з пріоритетних проблем є відповідно кваліфікована організація дотримання та захисту національних інтересів у сфері промислової та інтелектуальної власності [5, с. 70-71].

Інноваційний розвиток підприємства значною мірою залежить від його інтелектуального потенціалу і об' єктивно - суб' єктивних можливостей його використання.

Під поняттям інноваційний потенціал розуміють сукупність науково-технологічних, фінан­сово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки [1].

Для оцінки інноваційного потенціалу потрібно визначити його складники. Такими складниками можуть бути характеристики, показані на русунку.

Організаційно-управлінська система

Інтелектуальний складник

Інноваційний потенціал

Ринкова активність


Психологічна гнучкість до нововведень

 

Складники інноваційного потенціалу

 

Складники інноваційного потенціалу, які відображені на рисунку, включають:

1.  Організаційно-управлінську систему.

2.  Інтелектуальний складник:

а) виробничу і науково-технічну базу (ступінь зношення основного обладнання, сертифі-кованість виробництва, використання патентів, технологічна характеристика (якість) виробництва,характеристика інформаційних технологій, що використовується підприємством (парк комп'ютерів, локальні мережі, використання зовнішніх інформаційних мереж));

в) кадровий складник працівників (структура кадрів, середній вік працівників, питома вага спеціалістів до 35 років, знання іноземних мов керівним складом підприємства, рівень комп'ю­терної освіченості менеджерів та спеціалістів).

3.  Ринкову активність [2, с. 54].

4.  Психологічну гнучкість до нововведень. Рівень стійкості працівників до нововведень, досвід попередніх змін, прагнення до нових результатів.

Розглянемо методичний підхід до оцінки потенціалу у високотехнологічній та інноваційній сфері. Спочатку визначимось з чинниками, виділивши основні та другорядні. Важливим чинником є стан інноваційної діяльності на підприємстві, який може визначатися такими характеристиками:

1)  наявність інновацій або високотехнологічного продукту;

2)  підприємство має науково-технічну базу;

3)  підприємство має кадровий потенціал щодо науково-технічних розробок інноваційного продукту або виробництва високотехнологічної продукції.

Очевидно, що потенціал зменшується від першого до третього випадку. Це так звані крайні ситуації. Існує ще декілька ситуацій, які є комбінацією вищенаведених трьох і які також визна­чають потенціал підприємства, наявність у підприємства усіх трьох компонентів або певних двох [6, с. 128].

Зокрема, є чинники, які стримують чи стимулюють розвиток інноваційного потенціалу під­приємств. Вони відображені в таблиці.

Чинники, які стримують використання інноваційного потенціалу: відсутність прав на інтелек­туальну власність; недостатня кількість розробок; відсутність шкали оцінювання інтелектуального потенціалу; недостатній рівень досвідченості працівників; недостатній рівень економічної куль­тури; страх перед новим; проблеми із залученням інвестицій; доволі високий ступінь ризику тощо.


Чинники, які стимулюють його використання: якісна і кількісна множина розробок; високий рівень досвідченості працівників; застосування норм корпоративної культури; можливість капіталізації власних коштів; високий рівень рентабельності тощо.

Зважаючи на те, що інтелектуальний потенціал займає ключове місце в структурі інноваційного потенціалу підприємства, підтримуємо варіант визначення інтелектуального капіталу як суму знань усіх робітників підприємства, що забезпечують його конкурентоспроможність [8, с. 90]. У цих умовах конкурентної боротьби тільки інтелектуальний капітал уможливлює забезпечувати конкурентоспроможність як підприємствам, так і суспільства загалом.

Розвиток інтелектуального капіталу є істотним чинником в створенні конкурентної переваги. Підприємство представляє капітал інтелектуальний як початковий засіб, який може створити організацію динамічну, невтомно підвищуючи свою еластичність. Компанія повинна звертати особливу увагу на процес установчого навчання працівників, створюючи їм можливості для розвитку [9, с. 3].

Категорія „інтелектуальний капітал" - нова і складна, як і будь який нематеріальний об'єкт дослі­дження, важко піддається визначенню. Інтелектуальний капітал найближчим часом стане головним критерієм для оцінювання компаній та установ, оскільки лише він здатний відобразити динаміку організаційної стійкості і процесу створення цінностей. Лише він придатний для оцінки сучасного виробництва, яке змінюється настільки швидко, що судити про його реальну вартість можна лише з таланту його працівників, їхньої відданості справі та якості використовуваних ними знарядь праці.

Інакше кажучи, хоч звичайний капітал і є відношенням між людьми, його матеріальним носієм є такі матеріальні засоби, як знаряддя праці, предмети праці тощо. Так, знаннями володіє працівник, він є їх носієм, а його праця це реалізація знань, якими він володіє. Інтелектуальний капітал акумулював наукові та професійно-технічні знання працівників, поєднав інтелектуальну працю та інтелектуальну власність, нагромаджений досвід, спілкування, організаційну структуру, інформаційні мережі, — тобто усе те, що визначає імідж фірми та зміст її бізнесу [3, с. 163].

Можна створити швидкі і дієві механізми перетворення інтелектуального потенціалу в інтелектуальний капітал шляхом стиснення в часі інноваційного ланцюга: стимулювати зародження нових ідей, перетворити їх в технології, а технології — у продукт споживання.

Структура інтелектуального капіталу:

1. Інтелектуальний людський капітал: знання, практичні навички, творчі здібності працівни­ків підприємства [3, с. 164].

Особи з інтелектом нижче середнього ніколи не входили до числа тих, хто працює добре або відмінно. Головною причиною низької самовіддачі з високим IQ (рівень інтелекту) була від­сутність мотивації [7, с. 152]. Із цього можна зробити припущення, що приймаючи на роботу потенційних співробітників, потрібно ще перевіряти їх IQ; це можливий підхід до оцінювання інтелектуального людського потенціалу, оскільки співробітники із середнім і вище середнього рівня IQ будуть здатні домогтися значно вищих результатів. У працівників з високим рівнем інтелекту рівень знань, практичних навичок, творчих здібностей буде достатнім. Кваліфікований персонал дає можливість підприємству збільшити віддачу від їх діяльності у зв' язку з прагненням розви­ватися не тільки в духовному, але і кар' єрному плані, прагнення розв' язувати складніші завдання.

Інтелектуальний людський капітал може включати такі витрати:

а) витрати на організацію і проведення тесту на рівень інтелекту;

б) витрати на створення і аналіз бази даних про персонал на основі резюме та анкет;

в) витрати на ротацію і плинність кадрів у разі їх виникнення;

г) інші витрати.

2.    Інтелектуальна власність: патенти, ноу-хау, ліцензії, торгові сектори, торгові марки, дизайн, програмне забезпечення тощо [3, с. 164].

Сьогодні у практиці [5, с. 71-72] існують загальноприйняті методичні підходи до оцінювання інтелектуальної власності, серед яких виділяють дохідний, витратний і ринковий; розроблені методики визначення ціни ліцензії, ліцензійних платежів та розміру роялті. Узагальнено їх можна подати рівнянням

W нн


х Ci + R

і-іде \¥нп поточна вартість наукомісткого продукту; Сі, поточні витрати; R підприємницький прибуток; Кс — коефіцієнт техніко-економічного старіння наукомісткого продукту, що обчис­люється за формулою

Kc = 1 ­


(2)

Тн

де Тн— номінальний термін використання наукомісткого продукту; Тф фактичний термін використання наукомісткого продукту [5, с.71-72].

Цей підхід повною мірою не відображає оцінки інтелектуальної власності, оскільки не враховується рівень витрат, які несе підприємство у зв'язку з недостатньою нормативно-правовою базою. Ці додаткові витрати можна врахувати в таких періодах, що з'являться з неефективним законодавчим захистом від конкурентів. Ми вважаємо, що потрібно внести показник: витрати, понесені в зв' язку з недосконалою нормативно правовою базою.

3.  Споживчий капітал: відносини організації зі споживачами її продукції та послуг: система бізнес-комунікацій у внутрішніх і зовнішніх відносинах із споживачами, навчальними закладами, інвесторами, іншими зацікавленими організаціями [3, с. 164].

Споживчий капітал може складатися із таких витрат:

а) витрати на створення комунікацій із споживачами:

-    витрати на створення зв' язку із споживачами;

-    витрати на створення зв' язку споживача із організацією (зворотні витрати);

б) витрати на залучення навчальних закладів для співробітництва у разі необхідності;

в) витрати на створення позитивного інвестиційного іміджу;

г) витрати на бізнес-комунікації із зацікавленими організаціями;

д) інші витрати.

4.  Структурний капітал: інформаційна структура підприємства; технічне і програмне забезпечен­ня; організаційна структура; система наукових і проектних підрозділів; система підготовки і пере­підготовки кадрів, що визначає науковий, культурний і духовний потенціал підприємства [3, с. 164].

Структурний капітал може включати такі витрати:

а) витрати на створення різноманітних баз даних;

б) витрати на технічне і програмне забезпечення;

в) витрати на удосконалення організаційної структури, пов' язані із новими завданнями та
викликами, які постають перед підприємством;

г) витрати на проведення науково - дослідницьких та дослідницько - конструкторських робіт;

д) витрати на створення умов для підготовки і перепідготовки кадрів;

е) витрати на організацію та проведення культурного і духовного відпочинку;
є) інші витрати.

Враховуючи вищенаведені витрати в складі витрат, пов'язаних із інноваційною діяльністю підприємства, менеджмент організації може робити оцінку інтелектуального потенціалу. Ефект і результат цієї оцінки буде проявлятися у разі систематичного проведення розрахунків. Чим довше буде проводитися ця оцінка, тим точніші прогнози зможе робити керівництво підприємства.

Величину інтелектуального потенціалу можна приблизно визначити за експертними оцінками.

Оцінку рівня інтелектуального потенціалу пропонуємо проводити за такими критеріями: високий - цілком задовольняє підприємство („+5"-„+4"), достатній - задовольняє („+3"-„+2"), середній - потребує деяких обмежених змін („+1"-„-1"), недостатній - потребує серйозних змін („-2"-„-3"), низький - потребує радикальних змін („-4"-„-5"). Оцінювання потрібно проводити у діапазоні від +5 (дуже сильний позитивний вплив); 0 (нейтральний); до -5 (дуже сильний негативний вплив). Для встановлення критеріїв доцільно використовувати експертний метод. Для ефективного оцінювання інтелектуального потенціалу потрібно пройти такі кроки: По-перше, оцінку інтелектуального потенціалу потрібно проводити на різних рівнях: держав­ному, регіональному, галузевому та на рівні підприємства.

По-друге, потрібно дослідити в який спосіб впливає інтелектуальний потенціал на діяльність економіки загалом та окремих підприємств зокрема.

По-третє, потрібно оцінити рівень оплати праці, який веде до збільшення або зменшення наукових розробок.

По-четверте, оцінити фінансування науково-технічних розробок (досліджень), оцінити престиж праці науковця, інженера-винахідника.

По-п' яте, провести оцінку кадрового потенціалу підприємства.

 

Висновки і перспективи подальших досліджень. Оцінка інтелектуального потенціалу підприємства дасть змогу вирішити низку таких проблем: забезпечить інформацією керівників підприємства про стан інтелектуального потенціалу; підвищить оперативність прийняття управлінських рішень, які стосуються інтелектуального потенціалу; виявить сильні та слабкі сторони інтелектуального потенціалу для оперативного втручання з метою його покращання.

Перспективи подальших досліджень з окресленої проблеми відбуватимуться у напрямку удосконалення методологічних підходів, що стануть основою моделі „оцінки" інтелектуального потенціалу промислових підприємств.

 

1. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16.01.2003 року 433-IV. 2. Буденко П. Т. Інноваційний потенціал промислових підприємств // Економіка роз­витку. - Харків: Харківський національний університет, 2005. - № 2(34). - С. 52-54. 3. Лебедик Г.В., Шуляк О.М. Інтелектуальний потенціал держави - джерело інноваційного розвитку // Економіка і регіони // Науковий Вісник Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. - Полтава, 2005. - №1(4). - 2005. - С. 162-165. 4. Малащук Д.В. Особливості інноваційного потенціалу машинобудування України // Актуальні проблеми економіки. - К., 2005. -№ 2(44). - С. 111-120. 5. Россоха В.В. Методика оцінювання потенціалу інновацій // Актуальні проблеми економіки. - К., 2005. - № 5(47). - С. 68-75. 6. Стадник М.Я. Методика визначення потенціалу міжнародної діяльності підприємства на ринках високотехнологічної та інноваційної продукції// Актуальні проблеми економіки. - К., 2005. - № 1(43). - С. 126-131. 7. Статінова Н.П. Самостійна робота студентів у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін: здобутки та проблеми вдосконалення // Вісник НТУУ „КПІ". Філософія. Психологія. Педагогіка. - К., 2001. -№ 3. - Кн. 2. - С. 149-153.. Теплова Т. Влияния интеллектуального капитала на политику компании // Проблемы теории и практики управления. - М., 2006. -№ 1. - С. 88-100. 9. www. tkomp.pl/imgs/prasa_pl/kapital_intelektualny. doc // Malgorzata Drzewiecka - Domeracka T Komp Bydgoszcz // Kapital intelektualny przedsiqbiorstwa na przykladzie producenta oprogramowania - firmy T Komp. 2005. - C. 1-6.

Страницы:
1 


Похожие статьи

О Сіренко - Підходи до оцінки інтелектуального потенціалу як складника інноваційного розвитку