діалог із фольклорною традицією - Пісенна творчість дмитра павличка - страница 1

Страницы:
1 

Галина Ступінська, доц. (Тернопіль)

Пісенна творчість Дмитра Павличка - діалог із фольклорною

традицією

У статті акцентується увага на фольклорній традиції у пісенній творчості Дмитра Павличка. Об'єктом для філологічної інтерпретації стали поезії: «Два кольори», «Явір і Яворина», «Дзвенить у зорях небо чисте».

Ключові слова: фольклор, фольклорна традиція, поезія, пісня, семантика, архетип, мотив.

 

Stupinska G. Song creation by D. Pavlychko dialogue with folklore tradition.

The folklore tradition of the song creation by D. Pavlychko is analized in the article. The poems «Dva kolyory», «Javir і Javoryna», «Dzvenyt u zoryach nebo chyste» are the objects of the philological interpretation.

Key words folklore, folklore tradition, poetry, song, semantic, archetype, motive

 

На думку багатьох філософів-екзистенціалістів, для повного осягнення справжнього сенсу свого існування, людина повинна пройти такі етапи: етап відчуття своєї вкинутости у цей світ і своєї покинутости в ньому, етап «межової ситуації» -усвідомлення конфлікту зі світом та свого невдоволення, що й призводить до самоаналізу, пізнання та вибору власних життєвих вартостей, і етап вільного та свідомого вибору дотримуватися цих вартостей у житті [Онишкевич 1996: 243]. Дмитро Павличко, як і інші письменники його покоління, сформувався як митець і особистість переважно в умовах радянської влади. Не викликає заперечень і той факт, що поет належить до покоління шістдесятників. Однак, враховуючи тогочасну суспільно-політичну ситуацію, а також її сумний постфактум, у своєму мистецькому себевіднайденні Дмитро Павличко пройшов складну еволюцію в пошуках сенсу. Червона й чорна барви вилилися на полотно його долі. «Дуже вже ці кольори туляться до Павличка. Жорстокі і немилосердні, величні і трагічні. Наче про нього забули інші кольори райдуги» [Драч 2004: 12] Та у тійзадушливій атмосфері поет не загубився, його душа «над світом стала» знаменням і порятунком водночас. Досвід національної культури й фольклору, що сприймається поетом як синонім етнічної самобутності й приналежності, став складовою його творчості. Поет по-філософськи осмислює духовну спадщину, інтелектуалізує її і включає до широкого контексту великої європейської культури. Відповідаючи на запитання «Що таке поезія?», Дмитро Павличко особливий наголос робить на тому, що «найкраща поезія, яка існує українською мовою, це наша народна пісня... Українська нація зберегла самоідентифікацію, розвинула свій непокірний характер і свій визвольний дух завдяки своїй пісенній культурі і творчості своїх геніальних поетів [Павличко 2009: 10]. Таке висловлювання є переконливим свідченням того, що для творчого стану поета народна пісня є тим природним феноменом, який віддзеркалює свій неповторний відсвіт на його художнє мислення, етично-екзистенціальні переживання. Вочевидь тому такі ліричні поезії, як «Два кольори» [Павличко 2008: 477], «Впали роси на покоси» [Павличко 2008:475], «Лелеченьки» [Павличко 2008: 476], «Дзвенить у зорях небо чисте» [Павличко 2008:481], « Явір і яворина» [Павличко 2008: 479] та ін. переросли у пісні, «давно стали народними і визначають нині рівень естетичних звершень українського пісенного мелосу» [Жулинський 2008: 25]. Оберемо для розгляду тексти, які, на нашу думку, найтісніше пов'язані з пісенною творчісті поета, є об'єктом для інтерпретації у площині традицій фольклору.

Виразне фольклорне забарвлення має поезія-пісня Дмитра Павличка «Два кольори». Глибин ліричного переживання, психологізму, драматизму поет досягає завдяки контрастності двох кольорів: червоного і чорного. В українському фольклорі, та й не тільки, такі кольори усвідомлюються як вираження самої суті людського буття, поєднання радості й смутку, життя і смерті. Власне, ця універсальна для всіх часів і культур опозиція визначена антонімічними властивостями колористичних слів у їх переносних і символічних значеннях, позначилася у поезії митця на національній картині світу з традиціями українського укладу життя. З образом матері пов'язується все найсокровенніше і найсвятіше, що відбувалося у житті ліричного героя. Прагненнявіднайти свій шлях теж благословляється матір' ю: «Як я малим збирався навесні / Піти у світ незнаними шляхами, / Сорочку мати вишила мені / Червоними і чорними нитками» [Павличко 2008: 477]. У творах усної народної творчості шлях часто виступає як символ лінії поведінки людини. Звідси й глибина поетових емоцій, що впливають на характер його філософського мислення й на музичність поезії. Зорові асоціації у поєднанні з майстерним звукописом створюють дивовижну елегійність поезії. Дмитро Павличко у побудові сюжету йде за принципом образотворення, характерним для народної пісенності. Внутрішня драматургія «Двох кольорів» досягається за допомогою рефренів. Вони не лише увиразнюють будову твору, а й сприяють виявленню градації смислових почуттів, драматизму людського життя і людського пізнання: «Два кольори мої, два кольори, / Оба на полотні, в душі моїй оба, / Два кольори мої, два кольори: / Червоне - то любов, а чорне - то журба» [Павличко2008: 477]. Тобто йдеться про пошуки особистісної екзистенції, що втілюється за допомогою метафоризованого образу-символу вишитої матір' ю сорочки. Власну екзистенційну суть ліричний герой усвідомлює не через фізичне існування, а через духовне буття : «Мене водило в безвісті життя, / Та я вертався на свої пороги, / Переплелись, як мамине шиття, / Мої сумні і радісні дороги» [Павличко2008: 477]. На нашу думку, з архетипним образом дороги у поезії художньо трансформована філософська концепція М. Гайдеґґера про шлях, що визначає життєву долю людини. У художньому часопросторі життєвих доріг ліричний герой самостверджується і повертається назад, на свій поріг, до своїх витоків, до рідного батьківського краю. Мотив дороги стає тут символом автентичного буття. Адже у поезії-пісні художньо поєдналися як особистісна, так і народно-національна екзистенціальні сфери. Важливе місце у словесній палітрі поета посідає національно-мовний компонент, у формуванні якого беруть участь різнопланові словесні комплекси, що включають номінативні ряди на позначення реалій народного життя, духовних цінностей українців.

Зв' язок із фольклорною традицією сягає свого найвищого вияву-синтезу в ліричній поезії «Явір і Яворина». Глибока закоріненість у народнопоетичний світ наснажує поета винятковим   світовідчуванням.   Його   «Явір   і   Яворина» ­верховина почуттів, змальована в образах природи. Тому так безпосередньо зливається авторська свідомість із народнопоетичною: «Я стужився, мила, за тобою, / З туги обернувся мимохіть/ В явора, що палений журбою, / Сам-один між буками стоїть» [Павличко 2008: 479]. Власне, зринає саме той первісний синкретизм, коли образи природи оживають у буквальному розумінні слова і посилюють психологічно-особистісне, індивідуально-авторське бачення і виступають важливим засобом відтворення складного внутрішнього світу ліричного героя. Персоніфікована природа то гармоніює, то контрастує з його емоційним станом: «Грає листя на веснянім сонці, / А в душі- печаль, як небеса. / Він росте й співає явороньці, / І згорає від сльози роса» [Павличко 2008: 479]. Світ сприймається ліричним героєм як даність з усіма його дивами й таїнами. І саме тому часові категорії ніби зміщуються у ньому і співіснують як тотожні величини, що плавно переходять у віртуальну реальність. «Сніг летить колючий, ніби трина, / Йде зима й бескидами гуде. /Яворові сниться яворина / Та її кохання молоде» [Павличко 2008: 479]. Як і в народній пісні, паралелізм виступає певним сполучним засобом, що емоційно й музично вибудовує поетичну думку. Фольклорно-міфологічне начало у «Яворі і Яворині» постає як етнокультурне явище, органічно пов' язане з глибокою вкоріненістю поета у стихію народнопоетичної традиції і природного наповнення її онтологічним, екзистенційним змістом. Справжнє кохання - це незбагненна космічна сила, що тримає життя в безупинному вічному русі й долає межі фізичного буття: «Він не знає, що надійдуть люди, / Зміряють його на поруби, / Розітнуть йому печальні груди, / Скрипку зроблять із його журби» [Павличко 2008: 479]. Така висока поезія може виливатися тільки з тієї душі, що творчо зруйнувала свою земну, просторово-часову індивідуальність і відкрилася для повного прийняття світу і злиття із ним.

Поет одухотворює світ завдяки сакралізації слова. А це, зокрема, сприяє появі індивідуально-авторських образів, переосмисленню вічних тем. Філософсько-світоглядний аспект, змодельований митцем, знаходить своє вираження у початковому рядку ліричної поезії «Дзвенить у зорях небо чисте». Набуваючи авторського переосмислення, образ неба не стільки поєднує всобі космонімічні поняття, скільки поетизується, зазнає змін і вже сприймається як морально-естетична, духовна категорія. Вихідець із Гуцульщини, носій автентичного світовідчуття, Дмитро Павличко зіставляє людське буття з живими процесами природи. «Необхідність починати з образу природи, - писав О. Потебня про народну лірику, - існує незалежно від свідомості й наміру і тому непорушна; вона, так би мовити, - розмах думки, без якого не існувала б і сама думка» [Потебня: 1996: 37 - 38]. Образ природи, введений у художню тканину твору, визначає специфіку етнопсихологічного коду ліричного героя. Екзистенційна ситуація людського буття вербалізується в авторській інтерпретації Дмитра Павличка образу «душа», який постає у складі оказіональних порівнянь: «Неначе дерево безлисте, / Стоїть моя душа в полях. //...Моя душа, немов тополя,/ Зазеленіла на снігу. //...Моя душа, немов черешня, / Понад снігами зацвіла. //. Моя душа над снігом стала, / Неначе яблуня в плодах» [Павличко 2008: 481]. Лірична поезія пронизана незбагненно - величною красою високості людської душі. Тож асоціації її з деревом безлистим, тополею, що зазеленіла, черешнею, що зацвіла, яблунею у плодах цілком зрозумілі: душа як вияв внутрішнього єства людини розкриває неоднозначність емоційно-психологічного стану ліричного героя. Особливу художню функцію відіграють тут не тільки порівняння, а й семантичне навантаження дієслів теперішнього часу. Вони виразно окреслюють символіку кола людського буття. У формуванні й оформленні пісенного змісту твору автор виявляє тенденцію до фольклорного віршування. У пісні переважають морфологічні рими: чисте-безлисте, шлях-полях, засіяла-стала, літах-полях. Гармонія зорового сприйняття у поєднанні з гармонією слухового утворюють особливу мелодійність поезії.

Фольклорність - органічна плоть пісенної лірики Дмитра Павличка, що виявляється у внутрішній, семантичній організації мови, в характері поетового світосприйняття. Розуміння фольклору як вияву духовного життя народу, його величезного культурного та історичного досвіду, психології, менталітету дає змогу митцеві розширювати обрії власного світу думок та почуттів.

Література: Гайдеґґер 1996: - Гайдеґґер М. Навіщо поети? // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.

/ За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996 - 633 с.; Драч 2004: - Драч І. Штрихи до портрета Дмитра Павличка з нагоди 75-річчя з дня народження. Переплелись, як мамине шиття, сумні і радісні дороги / Урядовий кур'єр. - 2004. - №: 183. - 28 вересня.; Жулинський 2008: - Жулинський М. Відчайдушний голос українського болю // Павличко Д. Вибрані тв.: У 2т. - Т.1: Вірші. Поеми. - К.: Українська енциклопедія, 2008 - 606 с.; Павличко 2008: - Павличко Д. Вибрані тв. У 2т. - Т.1. Вірші. Поеми. - К.: Українська енциклопедія, 2008 - 606 с.; Павличко 2009: -Павличко Д. Поклик: Збірка поезій. / Серія «Сто поезій» -Дрогобич: Коло, 2009. - 176 с.; Потебня 1996: - Потебня О. Думка і мова // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред.М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996 - 633с.; Онишкевич 1996: Онишкевич Л. Екзистенціалістська модель у теорії літератури // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. // За ред. М.Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996 -

633с.

Страницы:
1 


Похожие статьи

діалог із фольклорною традицією - Пісенна творчість дмитра павличка