Т Молдавська - Радянська ідентичність та її вплив на формування сучасних суспільних стереотипів людей похилого віку - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК: 94 : 321. 74 (477. 5/6)

Молдавська Тетяна

РАДЯНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА її ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬНИХ СТЕРЕОТИПІВ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ УСНОІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ПІВДНЯ УКРАЇНИ)

У статті розглядаються особливості сприйняття людьми похилого віку радянського та сучасного життя, еплие «радянської ідентичності» на політичні уподобання. Проаналізовано специфіку вживання традиційної радян­ської термінології, їх оцінка та осмислення. Зроблена спро­ба дослідити, які з проблем сучасної України є актуальними для людей похилого віку.

Ключові слова: усний наратив, ідентичність, респон­дент, радянський лад, сприйняття, уподобання.

Moldavska Т. Soviet identity and its influence on the formation of modern social stereotypes of older people (on materials oral history sources south of Ukraine)

In the article the features of perception are examined by people declining years sovestkoy and modern life, the influence of «Soviet identity» on political preferences. The specific of the use of traditional soviet terminology is analysed, attitude toward the most sign events of the pas, their estimation and comprehension. Zdelana attempt to probe, what from the problems of modern Ukraine ofyavlyayut'sya actual for people declining years.

Key words: verbal narrativ, identity respondent, soviet system, perception, preference.

Молдавская Т. Советская идентичность и ее влияние на формирование современных общественных стерео­типов людей преклонного возраста (на материалах у сно-историчнских источников Юга Украины)

В статье рассматриваются особенности восприятия людьми преклонного возраста совесткой и современной жизни, влияние «советской идентичности» на политичес-

© Молдавська Тетяна, 2013кие предпочтения. Проанализировано специфику употре­бления традиционной советской терминологии, отноше­ние к наиболее знаковым событиям прошлого, их оценка и осмысление. Зделана попытка исследовать, какие с про­блем современной Украины являються актуальными для людей преклонного возраста.

Ключевые слова: устный нарратив, идентичность, респондент, советский строй, восприятие, предпочтения.

 

Соціальні пріоритети, звичаї та міфи радянського суспільства так чи інакше, але впливають на політичний вибір людей, більша частина життя яких минула у той час. У сучасній історіографії для позначення реалій радянського життя та ідеології застосо­вують термін «радянськість» [39, с. 182] (або «совєтськість», що, на нашу думку, є не зовсім правильно), яка сучасними до­слідниками розглядається переважно як регресивне явище. Ця «радянсьткість» розглядається як комплекс моральних, цін­нісних, соціальних, політичних, матеріальних стереотипів, які сформувалися у громадян СРСР під впливом ідеології впродовж 1940-1980-х pp. Відповідно до цього, виділяється таке явище, як «радянська ідентичність», тобто усвідомлення людиною себе як частини радянської спільноти, попри завершення існування ра­дянської держави. Актуальність цього питання зумовлена тим, що на сьогодні представники старшої вікової категорії (старше 65 років) становлять значну частину електорату.

Одним із методів дослідження ідентичностей у сучасній іс­торичній науці є метод усної історії. Очевидно, що результати, отримані в результаті використання цього методу, не можуть пре­тендувати на повну вичерпність. «Усноісторичні джерела» вима­гають не менш критичного підходу [3, с. 7; 36, с. 64], аніж будь-які інші, оскільки дають не лише і не стільки інформацію при минулі події, стільки про значення цих подій та явищ у житті респондента [12, с. 39], тобто вплив як об'єктивних, так і суб'єктивних чин­ників на структуру усноісторичного наративу є і залишатиметься дуже високим. Водночас саме актуалізація методу усної історії дає змогу дослідити, наскільки люди похилого віку усвідомлю­ють (або не усвідомлюють) свою «радянську ідентичність», як вони її репрезентують, і врешт-решт як це відображається на по­літичних та суспільних уподобаннях. В усноісторичних наративах

«радянська ідентичність» простежується не лише через відповідь на прямо поставлене питання, як у соціологічних дослідженнях, але і через вживання термінів і понять, що були поширені у ра­дянському суспільстві, застосування оціночних суджень, певних мовних наголосів. Радянську ідентичність досліджують сучасні українські політологи та соціологи А. Колодій [7], О. Назаренко [8], В. Землюк [5], Л. Нагорна [9]. Проблема впливу держави на формування ідентичностей та особливості їх репрезентації зна­йшли відображення у працях Г. Грінченко [4], А. Кирилон [6], Ю. Ніколайця [10], Т. Пастушенко [11].

Джерельною базою дослідження є усноісторичні джерела, зібрані упродовж 2000-2012 pp. Запорізьким науковим товари­ством ім. Я. Новицького (ЗНТН) спільно із Запорізьким відді­ленням Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України та Запорізьким націо­нальним університетом на території переважно сільських міс­цевостей Південної України у ході археографічних експедицій. Опитування здійснювалося методом «суцільного потоку» та комбінованим методом [2, с. 35-36]. Основна частина усних наративів є дешифрованою науково-критичним методом і пе­редана на зберігання до Рукописного відділу Запорізького від­ділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського (РВ ЗВ ІУАД ім. М. С. Грушевського), фонд 8, частина опублікована науково-популярним методом. Політичні та суспільні уподобання людей похилого віку аналі­зувалися у контексті питань щодо переваг та недоліків життя у радянські часи, проблем матеріального забезпечення, загально­го рівня життя. При цьому варто зазначити, що висловлювати своє ставлення до сучасної політичної ситуації респонденти по­чали лише протягом приблизно останніх п'яти років. На початку 2000-х pp. більшість уникала будь-яких висловлень щодо сучас­ного політичного життя та керівництва.

Однією з домінантних ознак приналежності до радянської ідентичності дослідники називають вживання російської мови як мови повсякденного спілкування [1, с. 124]. Серед селян Пів­денної України мовою повсякденного спілкування є «суржик», у якому переважають українські слова та мовні звороти. Російську мову вживають лише особи, які переїхали в Україну в дорослому віці. Респонденти прямо не називають себе радянськими грома­дянами; при цьому словосполучення «незалежна Україна» [37, с. 127] вживається у більшості випадків у негативному контексті, а сама незалежність як історичний факт - або в суто негативно­му, або негативно-нейтральному. Незважаючи на рівень освіти, приналежність до владних/партійних структур, оцінок сучасної політичної ситуації, доступу до величезної кількості інформації щодо кризи радянської системи люди похилого віку оцінюють розпад Радянського Союзу як штучне явище, організоване сами­ми радянськими керівниками, а не закономірний етап розвитку авторитарної полінаціональної держави: «Горбачьов - цей затіяв перестройку. Ну він, я вам скажу, шо він, фактічєски, винуватий у розвалі Совєцкого Союза, ну він не хотів розвалить. Він хотів трошки переоборудувать совєтску власть, трошки під політіку Європи, от. Ну він не хотів розвалить. А оце, Єльцин, Шушкєвіч, білорус, і наш Кравчук - оце три танкіста...» [17, арк. 25]; « Тоді продав Горбачев з Бушем весь [Союз розвалили], разсипалося все» [19, арк. 21]. Абсолютна більшість респонедетів перекона, що у Союзі, попри певні труднощі, їм жилося легше [37, с. 240; 38, с. 41, 91, 182]. Варто зазначити, що саме здобуття незалеж­ності як подію більшість респондентів фактично не пригадує; однак респонденти зазначають, що під час проведення референ­думу вони «голосували за Союз» [37, с. 236; 38, с. 180]. Усвідом­лення «розвалу» з'явилося, як можна дійти висновку з аналізу опитувань, приблизно в середині 1990-х pp., коли почалася масо­ва ліквідація колгоспів, невиплати заробітної плати тощо.

Оцінка радянського минулого як політичної системи зводить­ся до наявності «порядку», «сильної руки», «дисципліни». При цьому порядок у людей похилого віку асоціюється виключно зі Сталіним, - навіть у тих, хто у дорослому віці застав період його правління зовсім небагато: «Отож я і говорю, шо Сталін держав, дісціпліна була, должні работать, а якби не той, то з такої розрухи попробуй ти!.. А він отстроїв таки ж і заводи отстроїв, і все хазяй­ство, і даже, я ж кажу, карточну сістєму отмінив. Він нащот цього молодець був.» [17, арк. 30]; «Нє, нє. Мені одинаково. При Сталіні була дуже сувора та дисципліна.» [25, арк.. 17]; «От Ви Сталіна згадуєте часто... А яке ставлення...» - [...] часто, часто, часто... згадую, дуже попустили. [...] А раніше, я вам кажу, дуже боялися законів, закони строгі були... боя... не... не лазили.» [23, арк. 7]. Політичний терор у минулому сприймається як даність: бояли­ся говорити, боялися збиратися, боялися розповідати політичні анекдоти, але абсолютно від цього не страждали: «А невдоволених Сталіним до війни багато було?» - «Ні, тоді не було недовольних. Може й недовольні, так попробуй скажи, недовольний, або поба­лакай з ким! Мовчіть! [...] А шо: ото сам собі мовчи, і всьо! Ну як шо казати? Можеш розказати на Сталіна. От. Тоді друг з другом боялися балакать. Балакають там з другами про правітельство, правітельство попробуй розявить рот» [24, арк. 13].

Оцінюючи радянський лад позитивно, респонденти зазвичай упевнені, що такі оцінки кореспонденти сприйматимуть уперед­жено: «Може, це й мені гріх буде, може й ви обідетесь, ну, при совєстькій власті багато, лучче і веселіше жить. Ми не жили, шо сироти, а ми процвітали» [13, арк. 26]. Позитивні оцінки сучасно­го життя зустрічаються набагато рідше, і, варто зазначити, пода­ються вони також із засторогою: «Щас я тобі скажу, шо... По прав­ді тобі скажу, як ти оцінеш. Шо щас жить можно. Зрівнять з тією жизню, шо була раньше. Щас жизня жить можна. От. Постіки як ми жили раньше скромно. Ми... Ни в роскошах. От. Потому шо не було. А щас - кажуть шо погано, потому, шо розкошу нема такого. Ну хто заробляє хорошо, тому лучше. А пенсія, пенсія - пенсі­єю, конєшно, не розжинешся, но жить можно. Жить можно. Таке врем'я прийшло, получив і розчітуй на свої гроші» [13, арк. 12].

Поняття «демократія» є абсолютно знівельованим у ціннісно­му аспекті і вживається виключно у негативному контексті, для описання безладу та розрухи. Крім цього, тривалий час на ідеоло­гічному, а відтак, і повсякденному рівнях «радянський соціалізм» протиставлявся «західній демократії» як антинародному суспіль­ному ладу. На таке сприйняття наклалися матеріальні негаразди, які сприймалися однією з ознак «демократії». Можливість свобо­ди слова як результат демократії сприймається як дуже сумнівне завоювання: «А шяс на Януковича шо хочеш кажуть, так? Це де­мократія, це вона не вся. Це оці вори ховаються за щьот демокра­тії. Бо нашого брата, як я украду то мене судять, а його ні! Чого це так? Точно. Оце то мені все!» [24, арк. 21]. З'являється осудження «комуністів», які призвели до розвали СРСР та перетворилися на «демократів». Інколи таке негативне сприйняття поширюється і на комуністів у минулому: «[Хто тоді не] був комуністом! Щас вони [Україну], побросав, партбілєти! А ті шо сидять там верхуш­ки? Вони шо, не були камуністами? Поховали партбілєти, тепервони не камуністи!» [14, арк. 15]; «Ну це ж комуністи! Були ран-ше... Вони ж стали хазяйнами України. Вони ж тоді були комуніс­ти... Були комуністи хазяйнами України! Тода хотя контроль був, партійний. А щас же какой контроль партійний?» [32, арк. 20]; «Пагана, щас, щас кому наравится, конечно, им отаким как от по соседски, им дуже наравится, бо усе ихня власть. И тода ихня власть была: то завфермами, то бригадирами, то председателями, - вобщем тода им жилося, а сейчас удвоє» [21, арк. 14]. Однак варто зазначити, що таке поширення сучасного досвіду на минулі події є виключенням.

Протягом 1990-х pp. політичні уподобання людей похилого віку в південному регіоні України обмежувалися комуністичною партією. З середини 2000-х pp., згідно з результатами усноісто-ричних досліджень, сприйняття комуністів починає змінювати­ся: з'являється розуміння, що сучасні комуністи - це вже зовсім не ті, які були за Радянського Союзу [16, арк. 1]. Л. Кучма, який був вихідцем з комуністичної партії, сприймається як людина, що «все розвалила»; проте його власне внутрішньополітична ді­яльність, міжнародна політика не залишила якихось стійких спо­гадів. Різко негативні оцінки викликає В. Ющенко та Ю. Тим­ошенко: «Я тисячу собирала собі на смерть, а шо вони, вертають мені? Даже і не згадують. Позабирав. І хто, Ющенко там коман­дував. Обнімалися, оце, із тим...тим бандюгою...шо попереду був, Кучма. Обнімались, поки гроші розтягли» [13, арк. 31]; «Ди­вись Юля, Юля, тварь, я, у німців вона украла гроші. Ви по теле­візору бачите, шо її будуть судить? Німець узнав, де, хай, вона скаже, де вона діла стільки міліонів. Га? Ти бачиш, отаку падлю­ку, а я за неї голосувала той раз. То взяла прийшла, та й одірвала б була, та в труси їй, єдрьону мать» [17, арк. 25]; «А зараз кому ти підеш? До кого? До тієї шо з косою бігала?» [30, арк. 35]; «Така власть настала. Нічого не зробиш. Коли оцьо, президент Ющенко цей, та шо наробив, шо осьо хат пустих, землю то про­дали, хати то розвалили. І осьо, от недавно вже, от.» [35, арк. 14]; «Та Юлька себе, себе, а той збоку себе тянет» [22, арк. 5].

Негативні враження у людей похилого віку викликають та­кож актуалізації тем колективізації, репресій, голодоморів. Од­нозначне осудження цих подій сприймається респондентами не­гативно. Навіть люди, які самі вже пережили голоди, вважають таку посилену увагу до цієї теми зайвою і непотрібною. Доситьчасто у спогадах людей похилого віку голод 1946-1947 pp. ха­рактеризується як значно сильніший і трагічніший, аніж 1932— 1933 pp. Інколи взагалі звучать репліки на зразок, що «зараз та­кий самий голод», «тоді ми знали, за що вмираємо, а зараз ні», «ми зараз нікому не потрібні». Навіть респонденти, які прямо визнають факт голоду, визнають, що у незалежній Україні, по­при всі негаразди, вони ніколи не голодували, так само негатив­но ставляться до актуалізації цієї теми. За фактично одностай­ною думкою респондентів, ці трагічні події варто забути, а не займатися її популяризацією: «Ющенко - ето політика була. Нащот геноцида. Так?» - «Ну... Канєшно.» - «Ето політіка. Це Росія протів України, і всьо. Ну якби там не було, це історія, да, голодували не токо у нас, голодували там Повольжьє, і там, і там, і там, і там. Ну зробили так, шо унічтожить український на­род і так далі там» [31, арк. 36]. Досить часто у спогадах людей похилого віку голод 1946-1947 pp. характеризується як значно сильніший і трагічніший, аніж 1932-1933 pp.

Значно драматичніше сприймається тема «дітей війни». Усі респонденти, які були опитані у 2001-2010 pp., народилися не раніше 1941 p., тобто на момент повоєнної відбудови були вже в цілком свідомому віці, а більшість з них була вже й змуше­на працювати в колгоспах і на виробництві. Ці роки однозначно сприймаються як найважчі. Відсутність обіцяних пільг значно актуальніше для людей похилого віку, аніж тема голодомору.

З середини 2000-х pp. має місце чітка тенденцію появи сим­патій до партії влади, причому до партії, яка асоціюється з про­явом «твердої руки». Звичайно, значною мірою це пов'язане з потужними рекламними кампаніями у ЗМІ та на телебаченні. Однак не можна не враховувати, що довіру людей похилого віку заслуговують ті політичні сили, які будуть свої «зв'язки з громадськістю» на позитиві, декларуванні своїх досягнень та обіцянках подальших звершень - тобто так, як робила це свого часу КПСР. Крім цього, обов'язковим є декларування і певною мірою реалізація політики соціального захисту (підняття пенсій, обіцянки субсидій), намагаються у якихось формах відновити «радянську модель» співіснування держав, тобто ідуть на збли­ження з Росією, яка продовжує сприйматися як «старша сестра»: «Отсоединиться од Росії - це було страшно, синок. Шо ми самі без Росії. Привикли, шо Росія це ж сама главна було. А тепер од

Росії одсоєдинились...» [14, арк. 14]. При цьому відкрито за від­новлення СРСР ніхто не висловловлюється.

Сучасну модель виборів як способу висловлення своїх по­літичних уподобань люди похилого віку як занадто громіздку і непотрібну [29, арк. 11]. Поступове усвідомлення непотрібнос­ті та безглуздості «виборів без вибору» у радянських громадян почало з'являтися ще у 1970-х pp. Однак, очевидно, проблема їх без альтернативності для середньостатистичних радянських громадян подекуди є значно перебільшена. У спогадах про ра­дянські вибори досить чітко простежуються дві тенденції. По-перше, респонденти часто зазначають, що раніше вибори були організованішими. По-друге - майже всі, хто згадує про вибори, так чи інакше вказують, що вони були безальтернативними. На питання, як саме висували кандидатів в депутати, і хто це робив, респонденти зазвичай говорять, що процес керувався «зверху», з райкому [34, арк. 1; 33, арк. 10], а голосували вони за тих, за кого скажуть (причому хто скаже - не зазначається) [28, арк. 16; 27, арк.7; 26, арк. 16; 18, арк. 8]. Дехто з респондентів, що обирався депутатом, навіть не може згадати, як же відбувалося висуван­ня його кандидатури [27, арк. 2]. Однак сучасну модель виборів люди похилого віку також сприймають без зайвого ентузіазму: «Ми будемо голосувати, а ми не будемо - і всі депутати висту­пають. Як малі діти граються. А на шо ж ми вас вибирали, ми вибирали, шоб визащіщали» [38, с. 101-102].

Відсутність нормальної оплати праці («трудодні»), доступу до матеріальних благ, існування системи привілеїв для керівни­цтва всіх рівнів, «блату», кар'єризму у радянському минулому оцінюється нейтрально або й знаходить виправдання: так було, тому що по-іншому бути не могло. Фінансові та побутові труд­нощі сучасного життя оцінюються різко негативно. Досить час­тими є репліки на зразок «нам винні», «вони нічого не роблять», «вони (начальство) до цього довели» і тому подібне. Навіть у критичних випадках, коли респонденти потребували матеріаль­ної допомоги, вони часто зверталися по неї до тих же орендаторів землі, представників сільської влади, ветеранських організацій, а не своїх дітей чи близьких. Очевидно, це пов'язано з тим, що, у їхньому уявленні, будь-яка особа, що стоїть вище, організації повинні «піклуватися про людей».

Для характеристики свого сучасного життя зокрема та ситу­ації в державі загалом респонденти найчастіше використовува­ли такі терміни, як «розвал», «занепад», «недостатки», «багачі», «убивство», «бандіти», «розкрадання», «сором». При цьому якщо у радянський період життя респонденти не поширювали причи­ни сімейних та особистих проблем на державу загалом, то свої сучасні негаразди, та навіть суто побутові труднощі вони цілком пов'язували з чинним державним ладом. Загалом, можна зазначи­ти, що у більшості респондентів присутня чітко виражена тенденція до поширення свого радянського досвіду на сучасне життя. Вони продовжують мислити радянськими категоріями, не сприймаючи ті зміни, які держава та ЗМІ репрезентують як позитивні. При цьо­му, рівень очікувань від незалежної України як держави є вищим, аніж він був при радянській владі: те, що вважалося нормальним і припустимим за радянських часів, осуджується у сучасних реаліях. Зміна ладу однозначно сприйнялася як негативне явище, яке зла­мало звичний уклад життя. Люди похилого віку намагаються зна­йти «замінники» радянським поняттям у сучасному житті, і в той же час, є наперед негативно налаштованими до цих «замінників».

Література:

1. Беліцер Н. Українська, російська і «радянська« ідентичності у сучасному світі / Н. Беліцер // Україна - проблема ідентичності: лю­дина, економіка, суспільство. Конференція українських випускників програм наукового стажування у США. - Львів, 18-21 вересня 2003 р. -С. 124-132.

2. Бойко А. Усна історіїя: методика організації та проведення опи­тування / А. Бойко // Усна історія: теорія та практика / упорядники : А. Бойко, С. Білівненко, Ю. Головко та інші. - Запоріжжя : Тандем-У, 2008. - С. 28-39.

3. Бойко А. Усна історія - напрямки та перспективи / А. Бойко // Усна історія в науковому дослідженні. Матеріали всеукраїнської на­укової конференції. Запоріжжя, 23-24 травня 2008 року. - Запоріжжя, Тандем-У, 2008. - С. 3-8.

4. Грінченко Г. Усні історії: методи аналізу та варіативність публі­кацій результатів дослідження / Г. Грінченко // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: історія Укра­їни. Українознавство: історичні та філософські науки. - 2010. - Ви­пуск 13.-С. 6-15.

Землюк В. П. Політична ідентичність в Україні в період кризи «розвинутого соціалізму» і здобуття державної незалежності: дис...канд. політ, наук: 23.00.02 / В. П. Землюк ; НАН України. Ін-т політ, і етнонац. дослід, ім. І. Ф. Кураса. - К, 2007.

6.    Киридон А. Історик та політика пам'яті: «розщеплена ідентичність»
/ А Киридон // Чорноморський літопис. - 2010. - № 2. - С. 116-121.

7.  Колодій А. Ф. Національний вимір суспільного буття /
А. Ф. Колодій. - Львів : Вид-во «Астролябія», 2008.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Т Молдавська - Радянська ідентичність та її вплив на формування сучасних суспільних стереотипів людей похилого віку