Н Ю Тарасова - Раціоналізація відповідальності в добу кризи моралі й розуму - страница 1

Страницы:
1  2 

 

 

 

ТАРАСОВА Н.Ю.


----- *

УДК 17.023.36 І

 

 

 

 

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ДОБУ КРИЗИ МОРАЛІ Й РОЗУМУ

 

Аналізуються комунікативні аспекти теорії раціонально-дискурсивних засад нормативної етики публічно організованої солідарної відповідальності людства К.-О. Апеля.

Анализируются коммуникативные аспекты теории рационально-дискурсивных оснований нормативной этики публично организованной солидарной ответственности человечества

К.-О. Апеля.

Communicative aspects of the discursive theses theory of publicly organized joint responsibility ethics of humanity by K.O.Apel are analyzed.

Ключові слова: апріорі комунікації, етика дискурсу, колективна солідарна відповідальність людства.

Ключевые слова: априори коммуникации, этика дискурса, коллективная солидарная ответственность человечества.

Key words: a priory communications, ethics of discours, collective joint liability of mankind.

 

Те, що початок третього тисячоліття співпав з руйнівною економічною кризою, політичним безладом та соціальною нужденністю найбільш уразливих верств українського соціуму не є випадковістю. Це - очікуваний наслідок кризи людської думки й моральності. Адже в нескінченному перетині могутніх інформаційно-фінансових потоків, в бурхливому океані політичних пристрастей остаточно загубилася людська гуманність. Розуміння іншої людини не засобом, а завжди метою, проникливе переживання іншого як самого себе, що в доінформаційній цивілізації надійно забезпечувало різноманітні форми взаєморозуміння між Я та Іншими, набуло значення вихолощеної абстракції з посиленням прагматизму «третьої хвилі». Реальність глобалізованого світу обумовлює нестабільність соціальних зв'язків, крах очікувань від взаємин у родині, в освітянському та професійному середовищі, розчарування у результатах інтерактивних обговорень найболючіших економічних, громадянсько-правових питань. А невміння політиків та державних діячів публічно висловитись і почути опонента, втрата навички вільно, чесно, без ангажементу, справді відповідально мислити стає джерелом багатьох негараздів в українському суспільстві.

Соціальна проблематичність етики комунікації, вимагаючи ствердження настанови «зрозумій іншого як себе» в якості морального імперативу виживання інформаційної доби, тим самим загострює актуальність комунікативного повороту, здійсненого в філософії 20 століття вченнями К .-О. Апеля, В.Кульмана, Д.Бьоглера, Ю. Хабермаса, М.Ріделя.

Відігравши епохальну роль у впровадженні філософії комунікації до


 

 

 

 

 

 

 

 

 

173

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

74


 

X

I

о.


вирішення гострих соціокультурних проблем сьогодення роботи Л.Сітніченко, А. Єрмоленка, Е.Бистрицького, М.Мамардашвілі, М.Можейко, в яких досліджуються феноменологічні, герменевтичні та екзистенціальні витоки комунікативних вчень, осмислюються вихідні принципи комунікації (зокрема, апріорі комунікації, комунікативної дії, реальної та ідеальної комунікативної спільноти, дискурсу тощо), відкрили шлях до подальшого осмислення неоднозначних питань філософії комунікації. Серед них чи не найбільш суперечливим залишається обґрунтування раціональних засад етики комунікації, визначальних для науково-технічної доби.

Виходячи з цього, метою даної розвідки ставимо аналітичний розгляд головних аргументів теорії остаточного обґрунтування етики відповідальності К.-О. Апеля.

Теоретично розвиваючи поняття комунікації, започатковане у вченнях Е.Гуссерля, К.Ясперса, М.Бубера, О.-Ф. Больнова, М.Хайдеггера, К.-О.Апель проголошує - людина існує, починаючи з розмови. На його думку, людина не існує поза комунікацією, це - універсальна засада людського буття. Саме комунікація, мовне спілкування, мовлення, на відміну від класичної філософії, осмислюється остаточним началом свідомості, пізнання й суспільного життя, фундаментом людського усвідомлення світу й самого себе. Звертаючись до положень кантівського апріорізму, К.-О. Апель обґрунтувує апріорі комунікації. Але І.Кант наголошував на необхідності існування у людському досвіді апріорних умов реалізації загальнозначущого - об'єктивного, науково довершеного знання речей, трансцендентальної самосвідомості. К.-О. Апель же говорить про апріорі комунікації в смислі взаємин і ставлення до світу в якості попередньої умови людського досвіду. Кожний людський комунікативний акт задовго до здійснення є апріорним, передбачає комунікацію. Людина завжди має метою взаєморозуміння, взаємну відкритість до інших - до комунікативної спільноти, а тому трансцендентально настановлена на рівних відповідачів [12, С. 24].

К.-О.Апель називає це інтерсуб' єктивною комунікацією, яка не зводиться до об' єктивної інформативності, будучи мовним консенсусом в сенсі «узгодженого розуміння смислу у необмеженій комунікативній спільноті» [11, С. 36]. Новим в концепції К.-О.Апеля (у порівнянні, зокрема, з Е.Гуссерлем, Ч. Пірсом, М.Бубером, М.Хайдеггером, К. Ясперсом, Г. Гадамером) вводиться поняття інтерсуб'єктивного порозуміння, яке передбачає «мовне розуміння у комунікативному співтоваристві». Будучи регулятивним принципом продовження комунікації, запобігання мовної ізоляції, втрати партнерства і смислу, воно передбачає реальну та ідеальну комунікативні спільноти.

Так інтерсуб' єктивне порозуміння тлумачиться чинником утворення необмеженої комунікативної спільноти, яку К .-О.Апель дорівнює найширшому соціальному співтовариству - людству в цілому [3]. Інтерсуб'єктивне порозуміння дає також можливість К.-О.Апелю обґрунтувати концепт інтерсуб'єктивної спільноти, вирізнивши в ній два відмінні шари: 1 -емпіричної, історично утвореної злагоди і взаємодії; 2 - нормативно-ідеальний пласт справжнього порозуміння, протилежний умовному (конвенціональному) чи повсякденному (позірному) порозумінню.

В пошуках остаточних основ людських стосунків, філософія комунікації К.-О.Апеля торкається гостро актуальних проблем життя суспільства, осягаючи смисл і фундаментального поняття відповідальності.

Поставлена вперше в історії філософії Аристотелем, проблема відповідальності розумілась особистою свободою прийняття рішень та здійснення свідомого, добровільного вибору модусу поведінки [4].. Вже в роботах І.Канта вона осмислюваласькрізь призму морального імперативу. Кантівська відповідальність заснована на обов' язку - в єдності зобов' язаного «Я» із «Я», що зобов'язує. [8, С. 312] . А в некласичному баченні, починаючи з Ф.Ніцше, тлумачилась безмежною відповідальністю суб'єкта філософування за світ і «тотальну еволюцію людства» [10, С. 306-317].

пролунав

У 1978 р. вийшла у світ книга Г.Ионаса «Принцип відповідальності», де принцип відповідальності усвідомлювався передумовою виживання в умовах технічної цивілізації людини й людства, світу природи й усього сущого. За словами Г.Ионаса, «... принцип відповідальності висуває біллю скромне, що продиктоване страхом і благоговінням завдання. Завдання це -зберегти у непошкодженому вигляді світ і сутність людини, яка незмінно перебуває в дієвості своєї свободи, непідвладної жодним змінам умов, зберегти їх від замахів його власної могутності» [3, С. 39]. У роботі «Принцип відповідальності» разом із питанням побудови загальнозначущої етики за доби науково-технічної експансії, актуалізувалося завдання практичного розрізнювання відповідальних питань людського життя і науки. Переосмислюючи категоричний імператив І.Канта, Г.Йонас висунув новий, не обмежений сьогоденням, актуальний для технологічної цивілізації принцип відповідальності: «Вчиняй так, щоб наслідки твоєї діяльності були сумісні з підтримуванням насправді людського життя на Землі» [3, С. 58]. Реакцією на книгу Г.Йонаса стали роботи представників комунікативної філософії та філософського постмодерну - Ю.Габермаса, М.Ріделя, Ж.-Л. Нансі, Е.Левінаса, Ж.Дельоза, які наголосили на прагненні відповідальності, не обмеженої у часі й просторі, щодо галузей та суб' єктів відповідальності, філософії як над-відповідальності через репрезентативне перетворення думки у обов' язок «за все, над чим не владні доля, поняття або значення» [10, С. 307-311]. Саме тоді заклик до комунікативної

відповідальності перед іншими, яка передує «інтенціонально орієнтованому особистому буттю у світі» [9, С. 148-149]..

В атмосфері гучного суспільного й філософського резонансу на роботу Г. Йонаса, ураховуючи гостроту цивілізаційної колізії, К.-О.Апель запропонував оригінальну концепцію комунікативної трансцендентальної етики як адекватної умовам технологічної доби етики дискурсу, що будучи апріорно етикою відповідальності, має стати підґрунтям аргументації мислення. Співзвучно з Г. Йонасом, він наголосив на сміливій думці про необхідність формування колективної солідарної відповідальності людства -відповідальності за сьогоденні людські дії та майбутні їх наслідки. «Науково-технічна цивілізація веде всі народи, раси та культури, незалежно від їх специфічно-групових, культурно-релігійних інтересів, моралі і традицій, до конфронтації з всезагальною етичною проблематикою», - писав він. «Вперше в історії людського роду люди опинилися перед завданням прийняття солідарної відповідальності за наслідки їхніх дій у планетарному масштабі. Слід збагнути, що цій вимозі повинна відповідати інтерсуб' єктивна значущість норм або фундаментальних принципів етики відповідальності» [3, С. 360].

та

Першочерговим завданням на шляху формування колективної солідарної загальнолюдської етики відповідальності К.-О.Апель висунув раціональне нормативне її обґрунтування. Трансформація філософії в дусі трансцендентальної прагматики повернула К.-О.Апеля до класичної традиції у вирішенні проблеми остаточного обґрунтування. Фактором обґрунтування етики відповідальності він визначив раціональність, яка є обов' язковою умовою мовної комунікації, що базується на розумінні в сенсі взаємної реконструкції учасниками спілкування іманентного смислу вимовлених текстів. Та на відміну від аналітичної філософії, екзистенціалізму герменевтики, які заперечували


і

о 6

і

і

сг

 

 

 

 

■о

І

X Х<

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

175і

іі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

76 1


раціональне нормативне обґрунтування етики, К.-О.Апель визнав це можливим, головною умовою називаючи реалізацію інтерсуб'єктивного спілкування. «Я вважаю, що систематичне обґрунтування типології можливих форм раціональності людських дій шляхом трансцендентально-прагматичної рефлексії є принципово досяжним», писав філософ [3,с.360]..

Увішовши в полеміку з традиційним розумінням понять раціонального, типу раціональності й процесу раціоналізації, протиставленням раціонального -ірраціональному й нераціональному, К.-О. Апель виклав власну систематику раціональності. Експлікуючи різноманітні типи та форми раціональності в межах окреслення декотрого континууму раціональності, що знімається у саморефлексії дискурсивної раціональності, він зауважив про найчастіше розуміння їх (ще з часів Т. Гоббса) або ціннісно-нейтральним висновком, або математичним інструментом застосування. Хоча зазначив про декотру протилежність цьому кантівсько-гегелівського поняття розуму, близького ірраціональності віри, яке втратило позиції із ствердженням екзистенціалізму (від М. Лютера до С.К'єркегора й М.Хайдеггера) та сцієнтичного позитивізму (М.Вебера). Завдяки останнім, за переконанням К.-О. Апеля, в сучасності стверджується розуміння раціоналізму в сенсі секулярного дуалізму - комплементарного взаємодоповнення ціннісно-нейтральної раціональності та «ірраціонального вибору сумління останніх аксіоматичних цінностей чи норм»[1, С. 61]. Відповідно, публічні сфери життя (політика, право) регулюються саме ціннісно-нейтральною науково-технічною, «схваленою рішенням демократичної більшості» та підтриманою державною ліберальною ідеологією раціональністю. Це відбувається на тлі перетворення моралі на приватну справу.

Враховуючи це, філософ вказав на проблематичність сучасної ситуації раціонального обґрунтування етики відповідальності. Безвихідь цієї ситуації, на думку К.-О.Апеля, обумовлена парадоксальною ситуацією. З одного боку, існує гостра потреба в загальноприйнятій етиці (апріорі етики відповідальності) для людства в науково-технологічної цивілізації. З іншого - намагання філософського раціонального обґрунтування безнадійні через експансію наукового мислення й світорозуміння. Адже з точки зору сцієнтично зорієнтованого природничими науками науково-раціонального мислення, яке виступає зовнішньою умовою етики відповідальності, світ бачиться об' єктивованим, нормативно нейтральним, звільненим від цінностей. Тож, з іншого боку, раціональне обґрунтування етичних норм неможливе. Всупереч цьому, беручись за раціональне нормативне обгрунтування етики відповідальності людства в умовах науково-технічної експансії, філософ негативно висловився як проти суб'єктивного характеру прийняття етичних норм, так і проти відкидання їх ціннісного базису. Бо, як писав К.-О.Апель, саме інтерсуб' єктивна дійсність мови та передбачена нею комунікативна спільнота «окреслюють межу вільного від цінностей ставлення до світу, характерного для природничих наук. І тому навіть вільні від цінностей природничі науки мусять (розпочинаючи пошуки істини в інтерсуб' єктивному вимірі) мати етику за (свою) передмову»[1, С. 49].

Вказавши на «насторожливо високу ціну»комплементарного розуміння раціональності та парадоксальність її як основи для буття системи, К.-О.Апель в такий спосіб довів неможливість обґрунтування сучасної етики в цих межах. Принципи етики відповідальності не повинні виводитися з різниці між законністю (інституційним обгрунтуванням норм) і мораллю (етико-філософським дискурсом-обговоренням), наголосив він. Бо тоді заперечуються можливості інтерсуб'єктивно значущих результатів (втілених у суспільнихінституціях), публічного визнання й легітимації та критики інституційного досвіду (як небезпека демократичним свободам). А відповідальність зводиться до сфери інституційних ролей, де суспільна оцінка наслідків діяльності обмежується успіхом в політиці, ринком в економіці, службовою критикою в службовій галузі, контролю продукції у виробництві, що сприяє тотальному блокуванню моральної відповідальності за наслідки колективних

дій.

Зважаючи на це, К.-О.Апель поставив
проблему раціональної аргументації етики
в ролі передумови науки. Завдання
з'ясування структури етичної раціональності
покликане, на його думку, необхідністю
розуміння побудованої на консенсусі
комунікації. Філософ наполягає на
необхідності дотримання раціональної
природи етичних норм, внаслідок чого вони
стануть всезагальними, подібно до наукової
раціональності причинно-наслідкового
аналізу, до технічної цілераціональності й
герменевтичної раціональності розуміння.
Хоча на відміну від останніх, етичну
раціональність він пропонував
стверджувати нормативно, враховуючи саме
всезагальність етичних норм, джерелом
виникнення якої є необмежена спільнота
комунікації. Оригінальність філософської
думки                      К.-О.Апеля виявляється у

застосуванні не дедукції чи логічних доказів, які скасовують власне етичний бік. А строго рефлективних аргументів в смислі здатності мислення до обґрунтування самодостатності етики, вільної від науки (запропонованої ще І.Кантом) - «відходу від підпорядкування етики «факту розуму» [12, С. 49].

При цьому апелева теорія аргументу, джерелом якої виступає його філософія мови, базується на розрізненні пропозиціональних та перфомативних аспектів мовлення. Головним в аргументації є подолання перформативної суперечності висловлювань, на відміну від формальної суперечності. Відповідно - остаточно обґрунтованими (раціонально аргументованими) судженнями К.-О. Апель вважав ті положення, в яких існує відповідність між формою речення та його змістом. Завдяки застосуванню рефлективної аргументації, комунікативна етика К.-О. Апеля намагалась дати альтернативу зведення людських дій до їхніх технічних чи стратегічних намірів -розумний із загальнолюдської точки зору бік вчинків. В процесі раціонального обґрунтування етики, кантівсько-гегелівсько-фіхтеанський трансценденталізм свідомості К.-О.Апель переосмислив на трансценденталізм необмеженої спільноти комунікації, побудованої на основі універсальних етичних норм. Спроба перетворення філософської теорії розуму на теорію інтерсуб'єктивності шляхом синтезу (інтерсуб' єктивності з рефлексією у рефлексивній трансцендентальній філософії та трансцендентальній комунікативній етиці), за словами самого К.-О.Апеля, мала на меті подолання «методологічного соліпсизму від Оккама та Декарта до Гуссерля», а разом з тим і протиріч сучасної філософії [12, С. 17].

Всупереч комплементарній раціональності, К.-О.Апель ввів поняття комунікативно-консенсуальної раціональності, яка, на його думку, знімає вище означений парадокс. Саме цей тип раціональності, заснований на інтерсуб' єктивному порозумінні, дозволяє здійснити взаємозв' язок між особистою мораллю сумління та публічно визнаною мораллю, позбавитися як морально-нормативного суб' єктивізму, так і ціннісно нейтральної раціональності в обгрунтуванні колективних дій. По-іншому зрозуміти регульовану згоду - умовою покладання цілей та цінностей у суспільній практиці. При цьому інтерсуб' єктивне порозуміння, що передбачає суб'єкт-суб'єктний зв'язок та визнання суверенної людської особистості, тотожне у К.-О.Апеля міжособистісній етиці, покладеній в основу людських стосунків.


і

О

6

і І

сг

 

 

 

 

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Н Ю Тарасова - Раціоналізація відповідальності в добу кризи моралі й розуму