С В Волков - Реалізація завдань концепції кадрової політики з підготовки військових фахівців - страница 1

Страницы:
1  2 

конгресу петлюрівців в Україні. - К, 1996. 20. Сідак В. Національні спецслужбы в період Української революції 1917-1921 (невідомі сторінки історії). - К., 1998. - 320 с. 21. Ковальчук М. Невідома війна 1919 року. Українсько-білогвардійське збройне протистояння. - К., 2006. - 590 с. 22. Волков С.В. Энциклопедия Гражданской войны. Белое движение. - М., 2002. - 671 с. 23. Савченко В.А. Двенадцать войн за Украину. - Харьков, 2005. - 415 с. 24. Bruski J. Rada Republiki -parlament Ukrainskiej Republiki Ludowej na uchodzstwie (luty - sierpien 1921 r.) // Polska I Ukraina. Sojusz 1920 roku I jego nastepstwa. - Torun, 1997. - S. 337-347. 25. Bruski J. Petlurowcy. Centrum Panstwowe Ukrainskiej Republiki Ludowej na wychodzstwie (1919-1924). - Krakow, 2000. - 600 s. 26. Grunberg K., Sprengel B. Trudne sosiedstwo. Stosunki polsko-ukrainski w X-XX wieku. - Ksiazka i Wiedza, 2005. - 832 s. 27. Hupert W. Walki o Lwow (od 1 listopada 1918 do maja 1919 roku). -Warszawa, 1933. - 263 s. 28. Hupert W. Zajecie Malopolski Wschodiej i Wolynia w roku 1919. - Lwow-Warszawa, 1928. - 107 s. 29. Karpus Z. Wschodni sojusnicy polski w wojnie 1920 roku. - Torun, 1999. -230 s. 30. Krzastek N. Wojna polsko-rosyjska 1919-1920. - Warszawa, 1995. - 22 s. 31. Klimecki M. Polsko-ukrainska wojna o Lwow i Wschodnaj Galicie 1918-1919 p. Aspekty politychne i wojskowe. -Warszawa, 1997. - 278 s. 32. KrotoflM. Ukrainska Armia Halicka. 1918-1920. - Torun, 2002. - 224 s.

 

 

 

УДК 355.232(477)

В.М. Артюх, І.В. Толок, Є.М. Ващенко

Головне управління особового складу Генерального Штабу Збройних сил України, м. Київ

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАВДАНЬ КОНЦЕПЦІЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ З ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ ФАХІВЦІВ

© Артюх В.М., Толок І.В., Ващенко Є.М., 2008

Висвітлено стан реалізації завдань Концепції кадрової політики з підготовки військових фахівців, проаналізовано причини неякісної підготовки випускників до служби у військах та надаються рекомендації щодо покращання практичної складової військового навчання.

ТЬе article analyses the state of the realization of tasks of staff policy conception іп the military specialists training, the causes of the poor-quality training of graduates for military service are considered and the recommendations for the improvement of practical training are given.

Актуальність дослідження визначається тим, що тема виконання державних програм кадрового будівництва в Україні належить до найменш вивчених у вітчизняній воєнній науці. Це пояснюється тим, що історичний процес військового будівництва в Україні ще триває.

 

Мета роботи - проаналізувати, як реалізуються завдання кадрової політики з підготовки військових фахівців у світлі прийнятих керівних документів.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань: визначення стану наукової розробки цього питання, встановлення залежності процесу підготовки військових фахівців від різноманітних чинників, які вплвають на загальне будівництво Збройних сил України, аналіз практичного втілення положень Концепції кадрової політики у життя військ.

Починаючи з 1995 р., в Україні було розроблено багато програмних документів, метою яких було удосконалення структури Збройних сил. Істотним недоліком було те, що вони були розроблені без урахування тенденцій розвитку геополітичної ситуації навколо України та в світі, економічних та ресурсних можливостей держави і фактично містили перелік заходів щодо реорганізації системи військового управління та істотного скорочення чисельності військ.

Сучасні програмні документи, які визначають аспекти подальшого становлення Збройних сил в сучасних умовах, позбавлені прорахунків попередніх і містять цілісну картину подальшого розвитку Армії України, зокрема її кадрової політики.

На виконання основних заходів Державної програми розвитку Збройних сил України на 2006-2011 рр., затвердженої Указом Президента України від 27 грудня 2005 року, з метою визначення стратегічних напрямів і перспектив розвитку кадрової політики у Збройних силах України була розроблена та затверджена наказом Міністра оборони України від 27 листопада 2007 р. Концепція кадрової політики у Збройних силах України [1].

Відповідно до завдань, визначених у Концепції, одним із головних напрямів її реалізації є удосконалення системи підготовки військових фахівців за рахунок:

здійснення заходів з подальшої оптимізації системи військової освіти для підвищення якості підготовки військових фахівців та їх раціонального використання;

приведення у відповідність до реальних потреб Збройних сил чисельності та організаційних структур ад'юнктур і докторантур ВВНЗ;

визначення обґрунтованого державного замовлення на підготовку та підвищення кваліфікації військових фахівців за усіма освітньо-кваліфікаційними рівнями;

уточнення освітньо-кваліфікаційних характеристик на випускників ВВНЗ та освітньо-професійних програм підготовки військових фахівців з урахуванням сучасних завдань розвитку Збройних сил, вимог до бойової підготовки військ (сил), їх застосування у міжнародних миротворчих операціях і збройних конфліктах, переходу системи вищої освіти України на підготовку фахівців за схемою "бакалавр-магістр";

вдосконалення системи підвищення кваліфікації військовослужбовців і працівників Збройних сил, а також командирської (професійної) підготовки офіцерського складу;

оновлення матеріально-технічної бази вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів шляхом реалізації плану їх забезпечення перспективними зразками озброєння та військової техніки.

Виконання цих заходів спрямоване на досягнення головної мети Концепції кадрової політики -створення умов для гарантованого та якісного комплектування Збройних сил персоналом, здатним виконувати завдання за призначенням.

Короткий аналіз рівня відповідності випускників кваліфікаційним вимогам замовників на підготовку військових фахівців для Збройних сил дасть змогу з' ясувати причини недостатньої практичної підготовленості молодих офіцерів та запропонувати заходи щодо покращання практичної складової навчання.

Якщо проаналізувати практичну підготовленість офіцерів за результатами відгуків із військ, то побачимо, що ефективне управління навчально-виховним процесом у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах ВНЗ, вдосконалення його змісту та навчальних технологій не може здійснюватися без зворотного зв'язку із військами, без детального вивчення процесів становлення офіцера у військах.

Статистичні дані свідчать, що у 2006 р. вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами ВНЗ для потреб Збройних сил України було підготовлено 2286 офіцерів, а звільнено 2758 молодших офіцерів (у зв'язку із невиконанням умов контракту - 34, за станом здоров'я - 334, за вироком суду - 13 та з інших причин).

У 2007 р. було підготовлено 1422 офіцери, а звільнено 1428 молодших офіцерів (в тому числі за службовою невідповідністю - 4, невиконанням умов контракту - 264, за станом здоров'ям - 251, у зв' язку із вироком суду - 5 та з інших причин).

У 2008 р. підготовлено відповідно 1117 осіб, а звільнено за 10 місяців 886 молодших офіцерів.

Необхідно підкреслити, що тільки протягом останніх трьох років через невиконання умов контракту звільнено 82 лейтенанти 2006-2008 років випусків, при цьому найвищі показники звільнених офіцерів мають провідні навчальні заклади Збройних сил України - Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України "Київськийполітехнічний інститут" (21 офіцер); Військовий інститут Київського національного університету їм. Т. Шевченка (20 офіцерів).

Згадаємо, що підготовка одного офіцера в середньому коштує державі 330 тис. грн. за весь період навчання, а підготовка фахівця такої дефіцитної спеціальності, як військовий льотчик, - 17 млн. грн.

Такий стан справ спонукає до детального, поглибленого аналізу відгуків із військ для з' ясування недоліків у підготовці військових фахівців, причин звільнення молодших офіцерів із лав Збройних сил та марно витрачених коштів на їх підготовку.

Головним управлінням особового складу Генерального Штабу Збройних сил України, командуваннями видів Збройних сил України було проведено аналіз відгуків на випускників вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів щодо практичного виконання офіцерами-випускниками службових обов' язків за призначенням. Цей аналіз показав, що позитивні відгуки (без зауважень та пропозицій) отримано на 53 % випускників 2007 року. Кращі показники мають: Львівський інститут Сухопутних військ; факультет військової підготовки Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"; Харківський університет Повітряних Сил; Житомирський військовий інститут Національного авіаційного університету; факультет військової підготовки Подільського аграрно-технічного університету.

Відгуки із зауваженнями та пропозиціями щодо удосконалення підготовки у навчальних закладах отримано на 47 % випускників. Насамперед вони стосуються Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут"; Військового інституту Київського національного університету ім. Т. Шевченка; Севастопольського військово-морського інституту імені П.С. Нахімова.

Отже, бачимо, що найменше зауважень до підготовки військових фахівців отримано на випускників Харківського університету Повітряних Сил, факультету військової підготовки Подільського аграрно-технічного університету, факультету військової підготовки Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" та Житомирського військового інституту Національного авіаційного університету, а найбільше зауважень та пропозицій містять відгуки на випускників Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" та Севастопольського військово-морського інституту імені П.С. Нахімова.

Аналіз отриманих зауважень та пропозицій щодо покращання підготовки військових фахівців свідчить про те, що вони мають переважно практичну спрямованість.

Так, відмічалося, що офіцери мають низький рівень умінь і навичок, які забезпечують виконання функціональних обов' язків за посадою, недосконалі навички у роботі з підлеглим особовим складом, особливо з військовослужбовцями військової служби за контрактом, виховання його, організації повсякденної діяльності підпорядкованих підрозділів. Особливо це стосується Військового інституту Київського національного університету ім Т. Шевченка; Севастопольського військово-морський інституту.

Недосконалі навички у володінні озброєнням і військовою технікою, її обслуговуванні мають випускники: Львівського інституту Сухопутних військ, факультету військової підготовки Поділь­ського аграрно-технічного університету; Військового інституту телекомунікацій та інформатизації НТУ "Київський політехнічний інститут"; Севастопольського військово-морського інституту.

Низький рівень методичної підготовки, відсутність навичок в організації та проведенні занять, слабкі знання керівних документів, що регламентують повсякденну діяльність та організацію бойової підготовки показали випускники кафедри військової підготовки Івано-Франківського НТУ нафти і газу, Військового інституту телекомунікацій та інформатизації НТУ "Київський політехнічний інститут".

Неглибокі знання загальновійськових дисциплін, статутів, навичок зі стройової підготовки в офіцерів Військового інституту телекомунікацій та інформатизації НТУ "Київський політехнічний інститут";   Львівського   інституту   Сухопутних   військ;   факультету   військової підготовки

Подільського аграрно-технічного університету; Військового інституту Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Особливу занепокоєність викликає те, що деякі офіцери мають низькі морально-психологічні, вольові якості, не володіють організаторськими здібностями, не вимогливі до себе та до підлеглих, вимагають постійного контролю. У цьому передують Житомирський військовий інститут НАУ, Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації НТУ "Київський політехнічний інститут", Севастопольський військово-морський інститут.

Крім того, існує низка проблемних питань і у підготовці офіцерів запасу. У 2007 та у 2008 рр. закінчили навчання за програмою підготовки офіцерів запасу 19 тисяч 900 осіб. За таких значних обсягів підготовки офіцерів запасу бажання щодо подальшого проходження військової служби у Збройних силах України виявляють лише одиниці, навчальні заклади не стали джерелом комплектування офіцерським складом армії у мирний час.

Світовий досвід будівництва національних збройних сил свідчить, що такі проблеми були притаманні арміям багатьох країн. Так, армії США, де комплектування відбувається на добровільних засадах, у свій час довелося пройти непростий шлях до сучасного стану збройних сил. За оцінками американських військових спеціалістів, наприкінці 60-х - на початку 70-х років минулого століття значно погіршився морально-психологічний стан призовників, знизився рівень бойової підготовки особового складу, поширилося ухиляння призовників від військової повинності. Також не приваблювала молодь і контрактна служба. Для перехідного періоду створення професійної армії, зокрема на першому її етапі, була характерна певна напруга: хронічний некомплект особового складу Сухопутних військ, плинність кадрів тощо [4].

Протягом 2008 р. прийнято на військову службу за контрактом 30 офіцерів запасу. З них у Збройні сили України - 15 осіб; у Внутрішні війська МВС України - 14 осіб; до Державної прикордонної служби України - 1 особа.

Якість підготовки офіцерів запасу не відповідає вимогам військової служби. Громадяни України, які отримали військове звання "молодший лейтенант запасу", не мають виразного уявлення про виконання функціональних обов'язків за призначенням в особливий період, не володіють навичками та вміннями у застосуванні озброєння та військової техніки.

Проведений аналіз дає змогу визначити основні причини недостатньої підготовленості молодих офіцерів до служби у військах.

Основними недоліками, на наш погляд, є, по-перше, те, що не уточнюються та не оновлюються освітньо-кваліфікаційні характеристики та їх варіативні частини на випускників, освітньо-професійні програми підготовки військових фахівців та їх варіативні частини, навчальні плани за спеціальностями (спеціалізаціями) підготовки військових фахівців та програми навчальних дисциплін, відповідно до завдань та структур Збройних сил, які істотно змінюються, способів їх застосування, впровадження нових форм і способів збройної боротьби, підвищення вимог до бойової підготовки військ (сил), їх застосування у міжнародних миротворчих операціях і збройних конфліктах.

По-друге, відмічені факти низької якості підготовки та проведення занять науково-педагогічними працівниками, особливо це стосується занять з практичною спрямованістю на підготовку військових фахівців до виконання обов' язків за конкретною посадою. В усіх формах навчання потрібно так чи інакше уявляти зміст майбутньої військово-професійної діяльності. Тоді до певної міри знімаються труднощі мотиваційного забезпечення навчальної роботи: вона набуває особистісного змісту, оскільки у навчальній діяльності вже будуть простежуватися контури майбутньої служби, створюватимуться реальні можливості для переходу від пізнавальної діяльності до військово-професійної.

У зв' язку з цим можна визнати доцільним під час організації навчального процесу передба­чення створення таких ситуацій, які б несли в собі розгортання змісту військово-професійної діяльності в його динаміці. Курсант в ході аналізу і розв' язування ситуації формуватиметься як військовий фахівець в єдиному потоці активності, спрямованої на засвоєння змісту військової освіти. Як одиниця, яка задає перехід від навчальної діяльності до військово-професійної, можназадати визначену якість військового фахівця, що буде формуватись у процесі діяльності, адекватної цілям військової освіти і змісту навчання, тобто таку системну якість спеціаліста, яка забезпечить можливість ефективного розв' язання завдань служби.

Така орієнтація навчально-виховного процесу у ВВНЗ дасть можливість досягти, на наш погляд, основної мети військово-професійної освіти - виховати у курсанта такі необхідні командирські якості офіцера, які дадуть йому змогу швидко адаптуватись у військах й ефективно виконувати службові обов' язки.

Значна частина науково-педагогічних працівників не знають, а отже, не враховують у педагогічній діяльності вимог начальника Генерального Штабу - Головнокомандувача Збройних сил України, командувачів видів Збройних сил України та інших посадових осіб до системи військової освіти, підготовки підрозділів (частин, з'єднань, об'єднань Збройних сил України), підготовки військових фахівців за спеціальностями (спеціалізаціями). Усе це призводить до ігнорування вимог замовників щодо підготовки офіцерського складу Збройних сил України.

По-третє, організація та проведення самостійної роботи курсантів в окремих вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів не відповідають вимогам "Інструкції про організацію освітньої діяльності у ВВНЗ Збройних сил України та ВНП ВНЗ України" [2]. Самостійна підготовка не стала основним способом засвоєння вивченого матеріалу.

По-четверте, потребує вдосконалення система підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників. Проблема стовідсоткового підвищення кваліфікації постійного складу вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів ВНЗ, особливо цивільних науково-педагогічних працівників, досі не стала пріоритетною у керівництва окремих навчальних закладів. Стажування у військах як спосіб підвищення кваліфікації майже не використовується. За результатами інспекцій відмічається низький рівень професійної підготовленості науково-педаго­гічних працівників через недоліки у плануванні та проведенні занять у системі професійної (командирської) підготовки, недостатній рівень методичної підготовки керівників занять, недооцін­ки самостійної підготовки та, як правило, формального, спрощеного ставлення офіцерів до занять.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

С В Волков - Реалізація завдань концепції кадрової політики з підготовки військових фахівців

С В Волков - Узагальнення методу побудови інтерполяційного многочлена лагранжа-сильвестра