М Гнатюк - Реалізація фонеми ы в північнолемківських переселенських говірках - страница 1

Страницы:
1  2 

Мирослава ГНАТЮК (Львів)


©2009

 

РЕАЛІЗАЦІЯ ФОНЕМИ /Ы/ В ПІВНІЧНОЛЕМКІВСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКИХ ГОВІРКАХ

У статті проаналізовано звукові вияви фонеми /ы/ у північнолемківських переселенських говірках на сучасному етапі їх функціонування. Здійснено характеристику наукових праць і зібраного діалектного матеріалу щодо вимови [ы]. Встановлено спільні й відмінні риси вимови [ы], які зафіксовано в переселенських говірках та нормативній українській мові.

Ключові слова: фонема /ы/, північнолемківські переселенські говірки.

На сучасному етапі спостерігаємо особливе зацікавлення науковців лемківською тематикою. Як одні зі старожитніх, надалі продовжують привертати увагу діалектологів і північнолемківські переселенські говірки, що внаслідок сумнозвісних подій 1945-47 рр. зазнали значних змін. Респонденти досі зберігають у своєму мовленні чимало архаїчних рис, проте через некомпактне розміщення та міжмовну взаємодію (з наддністрянськими говірками, українською літературною мовою) спостерігаємо помітніші зрушення асимілятивного плану, аніж ті, які ще в 60-х роках минулого сторіччя зауважував Д. Бандрівський [Бандрівський: 94]. Неможливо не згадати про віковий чинник: найстаршого покоління лемків-переселенців стає щороку менше, представники середнього і наймолодшого покоління, що народилися після переселення, уже не всі володіють говіркою рідного села. Тому саме зміни, що можуть відбуватися в мовленні лемків, розмивання архаїчних рис стають сьогодні основним стимулом до ґрунтовного наукового опрацювання.

Стаття продовжує праці автора, у яких проаналізовано північнолемківські переселенські говірки на фонетичному рівні [див.: Гнатюк 2007: 534-551; Гнатюк 2008: 115-122; Гнатюк 2009: 77-79]. Зважаючи на здобутки українських і польських мовознавців у вивченні звукової системи лемківських говірок в умовах компактного проживання їхніх носіїв, у запропонованому дослідженні на основі власних діалектних записів та рукописного словника І. Дуди розглянуто, якими звуками сьогодні реалізується фонема /ы/ в мовленні лемків-респондентів, щопроживають у розпорошенні.

Ще на поч. XX ст. І. Верхратський стверджував, що в галицьких лемків [ы] вимовляють після гортанних (щоправда, в одному переліку подає приклади і після губних, іпіслясонорних): быти, мыяти,рыба; гыбати, хыжа, хырбет, сокыра і секыра [Верхратський: 3].

Пізніше І. Зілинський зафіксував наявність неоднакової вимови цього звука в лемківських говірках: на місці давнього ы виступає ціла низка голосних, які залежно від позиції можуть бути голосними середнього чи заднього ряду. Тому він увів до своєї монографії з фонетики української мови знаки уе (звук переднього ряду високо-середнього підняття), у1 (середнього ряду високого підняття), у2 (середньо-заднього ряду високого підняття), у3 (заднього ряду високого підняття) [Зілинський: 21]. Дослідник лемківських говірок констатував, щопоряд із у3 існує після губних та вгрупах гы, кы, хы щеодин оригінальний звук, який окреслив як звук заднього ряду, наближений до середнього підняття, у наголошеній позиції відзначається низьким горловим тоном, властивим, наприклад, для вимови слів: бы}кы, со'кыра, \ыжа, ^мыло, ^быу [Зілинський: 22].

Детальний опис звукової системи лемківського говору здійснив у своїх фонетичних працях польський мовознавець З. Штібер [Stieber 1982: 30-33; Stieber 1984: 464-468 та ін.]. Дослідник виділив 4 системи вокалізму, вякихфонема/ы/ реалізується такими звуками: 1) [ы] середнього або трохи заднього ряду високого підняття; 2) після губних [со] заднього ряду піввисокого підняття (напр., mrodlo) [Stieber 1984: 465-466].

Першим, хто почав аналізувати мовлення лемків після переселення в Україну, був Д. Бандрівський. Фонему ы як окрему він не виділяв - розглядав у межах поля розсіювання фонеми и [Бандрівський: 95]. Минуло від часу переселення менше ніж п'ятнадцять років, а Д. Бандрівський уже тоді зауважив, щоувимовістарішихлюдей (переважно неписьменних) зберігається звук ы заднього ряду: мы, до ^купы, Штобы, йафыны, йаго^ды, ^л'ісьі (Н.в. мн. від ліс), ма^лыны, Жыто,рыдЖыкы, брындз"у, бо^чечкы, ка^тул'кы, г1нес"кы, ^морТы, варыхы, ^хыжу, ^гыну, порогы іт. ін. У вимові осіб середнього покоління (передусім письменних)фонема ы незалежно від походження після губних і передньоязикових приголосних збігається з загальноукраїнською и. Зате після задньоязикових ы переходить у и3 (реалізується звуком заднього ряду середнього підняття), причому задньоязикові у такій позиції зберігають твердість: ' п'ішки3, 'лемки3, ' бойки3, 'морТи3, мухи3 та ін. У вимові молоді (насамперед шкільної) звук и такий, як і в літературній мові та в наддністрянських говірках: ' си' ни, ' йа' фини, ' йа' годи, ' жийу, т'рошк'и, 'морТ'и(е, Мух и(е), 'ноги тощо. Писав Д. Бандрівський і про вимову давніх ігьі, tlbt: 'хырбет, пыршч, о' бырвы, ' сыудза //ш'л'одза. У вимові молоді траплялися варіанти, що наявні в новому діалектному оточенні та літературній мові: х'ри' бет, пришч, брови, с"'л'о'за [Бандрівський: 95].

Важливі спостереження щодо ы подав І. Керницький [Керницький: 92-94]. Під час опрацювання "Мови війтівських книг с. Одрехова" дослідник зафіксував, що в написанні слів зберігається розрізнення (лиш з деякими відхиленнями) ы та и в коренях та закінченнях у словах: сынови, была, але записую ся боронити; без копи, впри, але сыновы, вПчнымы часы [Керницький: 92-93]. Після шиплячих, констатував І. Керницький, більшість писарів традиційно використовували и. Однак було зафіксовано два записи однією рукою, де послідовно збережено написання ы: положыти,оучинены,оуложыло,вшытко,межы,майучы [Керницький: 93].

Із опублікованих загальних чи спеціальних діалектологічних праць відомо, що рефлексами давніх ы, и(і) у частині південно-західного наріччя, а саме: в говірках лемківських, надсянських, закарпатських (за винятком невеликої групи говірок біля Ужгорода) і південно-західній частині бойківських зберігається колишній ы (на противагу російському і білоруському ы середнього ряду карпатське ы має більш задню вимову) та відбувається рефлексація давнього и(і), як і в українській літературній мові [Дзендзелівський: 31]. Тобто наявне фонемне розрізнення /ы/ та /и/: ' выти ' воуком і ' вити г' н'іздо. Звук [ы] в лемківських говірках виступає на місці *ы, після ж, ш, іноді ч (зумовлено ствердінням шиплячих), а також у сполуках звуків ры, лы чи ыр, ыл із давніх trbt, tlbt. У лемківських говірках збережено давні сполуки гы, кы, хы, ареал яких у карпатській групі говорів, як зауважив И. Дзендзелівський, значно менший за ареал збереженого давнього ы [Дзендзелівський: 34].

У проаналізованих аудіотекстах та опрацьованих матеріалах вдалося зафіксувати, що фонема /ы/ реалізується в наголошеній і ненаголошеній позиціях як нелабіалізований звук середнього чи заднього ряду високого підняття [ы] у таких комбінаціях звуків:

1)                 після губних [б], [п], [в], [м], [ф] в іменниках, у багатьох формах називного відмінка множини зокрема: бык 'бик', бы ' чыско 'великий бугай', ' бырвы, о ' бырвы 'брови', вы 'года, вы'логи 'лацкани (шевське)', ' дубы, йа'фыри 'чорниці', ко'пыл'ак 'байстрюк', ко'пыто, 'лупы, 'мыт'а 'миття', мыш, по'мыток 'ганчірка', по'мыи, 'рамы, х'лопы; прикметниках: 'вьішн'ії 'верхній', легко'мьісниї, пыс'катиї, побы'товиї, попыр'таниї 'навіжений'; займенниках: а'бышто, вы, мы, ты; порядкових числівниках у формі множини: 'осмы; дієсловах: 'быти 'бути', выбе рати, вызе рати 'виглядати', выжмы кати 'випрати вручну', выладу вати 'вивантажити', вымац кати 'вибрати хлібом (рештки страви)', выштур кати, за быти 'забути', мыр чати 'бубоніти (під ніс)', одмы кати, пырс кати, пыску вати 'неввічливо розмовляти'; прислівниках: в'зипы 'навпаки'; службових частинах мови: же'бы;

2)                 після передньоязикових [д], [т], [л], [н], [дз], [з], [с], [р] в іменниках: анд'руты 'вафлі', ап'тыка 'аптека', ба'йусы 'вуса', б'лыха, бон'боны 'карамель', б'рындз'а, брычка, 'волы 'мн. від віл', во'лосы, 'выдых, 'Тонты, Траты, шта'хеты 'решітка, огорожа', дым, 'дыкта 'фанера', 'дырва, дыха'выц'а 'астма', 'заідьі 'виразки в кутиках рота', йа'годы, кал'і'соны, 'лыжвы 'лижі', 'лыжка, обры'джын'а 'огида', 'одзыв, одк'рыт'а 'відкриття', 'патык, 'пеїсьі, п'лывак 'плавець', 'рыба, рыж, 'рынва, сыр, стыд, стрык, су шены с лиукы 'чорнослив', 'торы, фусы 'осад', шыны, ш'пары; прикметниках: апты'карск'ії, безвс'тьідниї, розма'ітьі 'різні', 'сьітиї; займенниках: 'жадны 'жоден', 'кажды 'кожні', 'оны, 'сесы 'ці', 'тоты 'ті'; числівниках: 'йедны 'одні', чо(ш)тыр'дес'ат 'сорок', де'в'аты 'дев'яті'; дієсловах: г'рызти, дыр'чати, зды'хати, лы'кати, обзы 'р'ати 'перевіряти', обры'дити 'викликати огиду', одг'рызти, о' дъйти, одкры'вати, одсы пати, рыхту'вати, стыр чати, тырмо сити; прислівниках: до'горы 'вгору', до прауды 'дійсно', кады 'куди', по кры'йому 'крадькома', по малы 'повільно'; службових частинах мови: за тым ' отже';

після задньоязикових [ґ], [к], [х] в іменниках: блыхы, бу'ракы, 'ворТы 'губи', 'воукы, 'тырТы 'плечі', 'дЧркы, 'кышкы, 'лахы, мал'о'ванкы, ни'точкы, об'цен'Ты, 'санкы, со'кыра, 'хыба, 'хырбет, 'хыжа, цу'коркы; прикметниках: хыр'л'авш 'кволий'; займенниках: 'йакым,йа'кыса, 'такы; дієсловах: 'шутати, одхылити, хыбо'тати 'колисати'; прислівниках: по'тихы 'потихеньку'; службових частинах мови: хыбал' 'мабуть';

4)                 після фарингального [г] в іменниках: 'гыка 'бадилля бурякове', 'гыртан, 'гыцел' 'виловлювач собак', 'ногы, рогы, 'с'агы 'метрові дрова'; прикметниках: дорогы; дієсловах: гыб'нути ' гинути', гыр м'іти;

5)                 після шиплячих [ж], [ш], [ч], [дж] в іменниках: ви джын'а, жыто, запрова джын'а, зо шыти, зна чын'а, і джын'а, ква шын'а, кыр шына, но жы, обри джын'а, пово'джын'а, 'шыба, 'шыйа; прикметниках: по'жыточнш; порядкових числівниках уформі множини: ' першы; займенниках: г^накшы, нашым; дієсловах: вир'а' чыти 'витріщити', зару чытис'а, жыти, жы чыти; прислівниках: п'і шы 'пішки'; службових частинах мови: предов шыткым ' передусім'.

Очевидна наявність фонемного розрізнення /ы/ та /и/ незалежно від наголосу: быти 'бути' і быти 'бити'; вити (напр., гніздо) і выти (напр., вовком); лыжка 'ложка' і лишка 'лисиця'; даїми 'мені', ти 'тобі' і мы, ты (особовий займенник). За нашими спостереженнями, переселенці різного віку до сьогодні зберігають розрізнення звуків [и] та [ы]. Таку вимову практикують інформатори всіх поколінь, але у процесі мовлення подекуди сплутують - задня вимова вже інколи не зберігається - може виходити за межі поля розсіювання фонеми /ы/ і наближатися до поля фонеми /и/: 'бики /'быкы, 'губи /'губы, 'дуби /'дубы, 'жити /'жыти, 'шити / 'шыти тощо.

Зберігається такий самий вияв фонеми /ы/ вструктурах, у яких реалізуються давні звукосполуки trbt, tlbt як tbirt, tbilt, рідше trbit, tlbit: 'бырва 'брова', 'блыха 'блоха', гыр'кати 'сердито покрикувати', 'гырмит 'гримить', 'гыртан' 'гортань', 'дырва 'дрова', 'дыргнути, кыр'вавыи, с'лыза, 'сыузы 'сльози', пыршч. З. Штібер вважав, щогрупа Шіі належить до словацьких впливів, хоча й допускав можливість самостійного явища. Сьогодні вживання цих форм є непослідовним. У мовленні старшого покоління послідовно зафіксовано давню вимову: дырва 'дрова', бырви 'брови', г рымит 'гримить' тощо. Мовлення осіб середнього й молодшого віку вже свідчить про використання паралельних форм: 'бырви і брови, 'дырва і дрова, щоможна розцінювати як вплив української літературної мови чи наддністрянського говору.

Отже, на цьому історичному зрізі фонема /ы/ в північнолемківських переселенських говірках, реалізуючись відповідним звуком, надалі зберігається (здійснює фонемне розрізнення /ы/ та /и/), проте під щоразу більшим впливом нормативної мови інтенсивність вимови [ы] у говірконосіїв є різною.

Тому не залишилося поза увагою в лемківському науковому і ненауковому середовищі питання щодо відтворення звука [ы] на письмі. Погляди людей розділилися, і остаточного розв' язання цієї наріжної для багатьох проблеми не бачимо ще й до сьогодні: одні вважають, що для чіткого відтворення лемківської вимови і збереження загалом лемківського говору необхідно використовувати відповідну літеру; інші ж, навпаки, стверджують, щоце "російська" літера (оскільки ы відсутня в українській абетці), котра відриває лемків від рідного кореня. Підтвердженням таких полярних думок є різні публікації на "Лемківській сторінці" щотижневика "Наше слово" [Колодійчик 1994а; Колодійчик 1994б; Демський; Лесів 2004; Ксенич; Лесів 2005; Ґоч; Горбаль; Постіл-Яруга]. Поштовхом до останньої дискусії, що тривала кілька місяців, стала рецензія М. Лесіва на "Збірку віршів Якова Дудри" (підготував до друку А. Ксенич). Професор на зауважену тенденцію використовувати літеру ы для розрізнення вимови неоднакових за місцем творення звуків [ы] та [и] стверджував, що це практиковано тільки в записах діалектного мовлення (лемківських, бойківських та закарпатських говірок) і що в літературних та публіцистичних текстах немає нагальної потреби використовувати цю букву, яка ніби "деукраїнізує лемківсько-українські вірші Я. Дудри, ... уводить в атмосферу наближення їх до "общеруської" традиції", свідомо прагне "відчужити цей правопис від українського" [Лесів 2004]. Після поданих ґрунтовних спростувань у статті "Одповід рецензентови и не лем йому" професор А. Ксенич зробив такі висновки на користь використання букви ы: щоб зберегти специфіку "лемківской бесіди", треба писати літеру ы там, де вимовляється звук [ы], бо у протилежному разі буде спотворено лемківську вимову, адже, прагнувши "допасувати до єдиной нормы", можемо її "ліквідувати помаленькы" [Ксенич]. Не залишились байдужими й інші дописувачі "Нашого слова", до прикладу, М. Ґоч дуже дивувало, що деякі мовознавці прагнуть замінити букву ы на и, що у цій справі наявний "політичний підтекст", тому вона зробила такий висновок: коли "лемкы так чуют, так пишут, ... не одберайме ім того на силу, бо тым способом твориме непотрібнийсепаратизм" — "от така маленька буква, а так дуже робит замішаня" [Ґоч]. М. Постіл-Яруга стверджував, що в лемківському середовищі були, є і будуть мовні поділи, але це не причина, щоб сваритися: "не уніфікуйме, але записуйме мовну одрубніст каждого лемківского села, записуйме іх бесіду, . по мойому кодифікация лемківского языка єст дорогом до лемківского пекла. Од кодифікациї мож дістати лем фіксациї" [Постіл-Яруга]. А. Вірхнянська звернула увагу, щоу лемків ы та и - це не лише окремі звуки, це часто зовсім інше значення слова; а небажання пристосовуватися до нормативної української мови зовсім не свідчить про "деукраїнізацію", радше збереження рідної говірки лише збагачує, поповнює різноманіття української мови [Вірхнянська]. М. Горбаль, якому "барз не любит ся тото бріхате ы", писав, що "як маєме через тото сварити ся, то пишме, як хто хоче, лем любме ся", а поки іншого знаку не придумано, запропонував ще один вихід зі становища: оскільки існування [ы] в лемківських говірках беззаперечне, то слід увести в українську абетку ще один графічний знак з позначкою "вживається українцями в регіоні Західних Карпат" [Горбаль]. Із аргументів, які наводили дописувачі "Нашого слова", треба згадати спостереження С. Криницького, що мова народу є закодованою в піснях та інших формах усної народної творчості, а також у пам' яті людей, бо великої кількості писемних творів практично немає [Криницький].

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М Гнатюк - Націєтвірна домінанта художнього мислення володимирасамійленка

М Гнатюк - Особливості вживання деяких прийменникових конструкцій

М Гнатюк - Поема і франка «похорон» у світі «секретів» його творчості

М Гнатюк - Терміни на позначення фонетичних процесів теоретичний і практичний аспекти

М Гнатюк - Реалізація фонеми ы в північнолемківських переселенських говірках