О Балашків - Реалізація інваріантних архетипних уявлень олександра олеся та в б єйтса в символістській драматургії - страница 1

Страницы:
1 

Ольга Блашків, к.філол.н. (Тернопіль)

ББК 83.3 3. 4 (УКР)

УДК 82. 091.821. 161. 111

Реалізація інваріантних архетипних уявлень Олександра Олеся та В.Б.Єйтса в символістській драматургії

На основі теоретичних положень К. -Ґ. Юнга у статті досліджується значення та роль архетипів у побудові сюжетів, особливості функціонування знакових образів-символів у символічному дискурсі (на матеріалі символістських драматичних творів О. Олеся та В. Б. Єйтса). Охарактеризовано знакові образи-символи Світла, Пітьми, Сну як маркери індивідуально-авторського стилю та національні особливості трансформації сталих образів-символів.

Ключові слова: теорія К. -Ґ. Юнга, архетип, символи, художні образи.

Olga Blashkiv Realization of invariant archetype notion of O. Oles' and W. B. Yeats in symbolist plays The peculiarities of functioning of sign image-symbols in symbolic discourse (on example of O. Oles's and W. B. Yeats ss symbolist dramas) are researched In the article оп the basis of theoretical concepts of C. G. Jung. Sign image-symbol of Light, Darkness, Dreams as the marker of individual author characteristics and national peculiarities of transformation ofpermanent image-symbols are considered. Key words: theory of archetype of C. G. Jung, symbols, images.

З'ясування специфіки інтерпретації драматичного тексту, виявлення архетипних структур у художньому творі можливе сьогодні завдяки узагальненню теоретичних здобутків лінгвістики та психоаналізу. Переосмислення наукових концепцій З. Фройда, К. Ґ. Юнга, О. Веселовського, О. Потебні, Р. Якобсона, Н. Фрая у контексті сучасного літературознавства сприяє виробленню нових методів архетипного аналізу літературного твору.

У своїх дослідженнях З. Фройд, К. Ґ. Юнг обґрунтували, що в усі часи митці різних культур будували соціальну і художню дійсність за однаковими архетипними моделями. Розуміючи за К. -Ґ Юнгом під архетипом психічні структури колективного несвідомого, характерні для всіх без винятку народів, особисту психологію поета можна за певних умов прослідкувати аж до коренів, акцентуючи увагу на архетипах, що найбільш притаманні ментальності нації письменника. Проте психологія може тільки описати, але не вирішити, розкрити доконечно таємницю творчого. Особисте поета значною мірою впливає на вибір та форму художнього матеріалу (З. Фройд). Таким чином активна реконструкція архетипів є важливою умовою збереження самобутності й культурної цілісності етносу, забезпечення наступності загальнокультурного розвитку, а таємниця творчості письменника криється в індивідуальній неповторності особистості автора, у площині його художньої уяви, то й ключ до розуміння слід шукати у проникненні в душу митця.

Власне архетипи, як мовив К. -Ґ Юнг (уподібнюючи їх осям кристала), не мають конкретного психічного змісту, а от архетипні уявлення (символи) як результат спільної роботи свідомості автора і колективного несвідомого - це єдність прозорої свідомості образу і таємничого неексплікованого змісту, що стоїть за ним, що веде в несвідомі глибини психіки. Концепція архетипів орієнтує дослідників на пошуки в культурно-типологічному різнобарв' ї сюжетів, мотивів, образів, символів архетипного ядра, домінанти, які один із найвпливовіших сучасних літературознавців Н. Фрай називав «літературними матрицями».

Склад архетипів у художньо-мовній системі письменника відбиває ступінь закоріненості творчої системи автора в світову й етнічну міфосимволічну парадигму. Основним означником текстів символістських драматичних творів О. Олеся та В. Б. Єйтса виступає символ. За допомогою символів архетипи драми набувають свого втілення в художніх образах. На першому етапі об' єктивації архетипів у п' єсах письменників створюються репрезентаційні моделі - сюжетні схеми, сталі образи-символи. Наполеглива повторюваність образів-символів, які відрізняються у драматургів засобами вираження, структурно утворюють певні прототипи, вказуючи на архетипні корені такого структурування. Ті ж символи маркують національну приналежність автора та індивідуально-авторські риси і стають вже знаковими образами-символами.

Навіть при побіжному зіставленні знакових образів-символів драм О. Олеся та В. Б. Єйтса і низки головних образів юнгівської теорії (з яких для дослідження у статті обираємо концепти Самість, Мати, Тінь, Анімус, Аніма) виявляється, що вони постають у формі бінарних опозицій, які мають центральну фігуру єднання і стабільності (за К. Ґ. Юнгом, це - Самість). К. Ґ. Юнг порівнював Самість з поривом або прагненням до самоактуалізації, що визначає гармонійність і цілісність, найбільш повне розкриття можливостей особистості. Окрім чотирьох основних архетипів, слід згадати «Переборювання» або «Ініціацію», яку К. Ґ. Юнг розумів як процес досягнення Самості -повноцінної та досвідченої щодо специфічних умов кожної етнічної культури, особистості. Пов' язані з цим архетипом почуття зумовили виникнення в усіх культурах моделі, яка в житті людей набуває вигляду обряду ініціації.

Істинний зміст подій, що відбуваються у символістських драмах О. Олеся та В. Б. Єйтса - це шлях героя до абсолютної духовності через тиск зовнішнього, земного життя

-        до довершеного життя «в духові»; це своєрідний «ріст душі», звільнення від підпорядкування свого життя буденному, інертному плину. Скажімо, у драмі О. Олеся «По дорозі в казку» на символічному рівні із максимальною оголеністю описані архетипні почуття долання перешкод (блукання людей темними хащами лісу у пошуках нового місця для життя). «Конфліктом» їх життя стає відчуття неістинності власного існування і поступ до вічного, безсмертного. Одночасно це й неминуча зустріч зі світовим Хаосом і хаосом власної душі, шлях через «горловину протиріч», які вистерігають душу в спокусах і випробуваннях. Такими є і герої драматичного етюду «Танець життя» О. Олеся, а також «Катлін-ні-Гуліган» («Cathleen ni Houlihan»), «Графиня Катлін» («The Countess Cathleen») В. Б. Єйтса. «Ріст душі» головного героя - це утвердження драматургами позиції, що самовизначення особистості є сенсом та найбільшою цінністю життя. Спільна для творів обох поетів ідея - імператив духовного росту, «духовний поступ», разом з акцентуванням різноманітних аспектів самого поняття «духовного поступу»: пошук мудрості, поривання до істини, визначене ставлення до буденності життя, сумніви в істинності визначеного шляху - прочитується й у тих драматичних поемах О. Олеся та В. Б. Єйтса, в основі яких лежить і любовна інтрига, і одвічні пошуки щастя («Над Дніпром», «Ніч на полонині», «Осінь», «Трагедія серця», «При світлі ватри», «Тихого вечора», «Місячна пісня» О. Олеся; «Мандри Ойсина» («The Wandering of Oisin»), «Земля душевних бажань» («The Land of Hearts Desire»), «Тіняві води» («The Shadowy Waters») та «На березі Байле» («On Bailees Strand») В. Б. Єйтса.

Герої драм О. Олеся та В. Б. Єйтса усвідомлюють, що треба покласти край блуканню світом і повернутися до рідної домівки, на велику чи малу Батьківщину, які відчуваються у світлі архетипу Матері. Текст будується драматургами на описі служіння Великій Матері чи оспівуванні її, що знайшло вираження в образі-символі магічної країни: «казки» (О. Олеся) і «країни душевних бажань» (В. Б. Єйтса). Важливою ознакою символу є його подвійність, тобто здатність виражати протилежні аспекти (тезу й антитезу) ідеї. Суперечливість як константа символістських драм О. Олеся та В. Б. Єйтса реалізується як в місткому символі, що сягає прадавнього загальнокультурного архетипу, так і знаходять своє вираження на рівні конфліктних, виразних образних дисонансів, внутрішньої антитези у семантиці одного образу. Так, об' єднуючим фактором драматичних творів О. Олеся та В. Б. Єйтса та однією з основних опозицій в усіх драматичних творах митців є пара - Цей світ / Інший світ. Часто міфологема Іншого світу в обох драматургів набуває вимірів світу національних легенд, міфів

-        «світ Казки» чи «країна душевних бажань». Та попри протиставлення двох світів, ірреальний світ мрії також сформований із опозицій: в ціннісному відношенні є амбівалентним, тобто, з одного боку, він виступає як ідеальний простір вічності і безсмертя, а, з другого - потойбічним світом, світом смерті. Апокаліптичність - особливість будь-якої християнської культури. Головною ознакою апокаліпичності українського письменника є світла апокаліптичність - передчуття позитивного завершення історії людства у новій якості. У потрактуванні апокаліптичності В. Б. Єйтсом виявляються не лише християнсько-містичні вірування, а й язичницько-теософські джерела: опис «іншого світу» ірландський драматургнамагався перетворити в ідеальний простір міфу - міфологічний світ фей. В. Б. Єйтс повертається до міфологічних фігур, щоб знайти для своїх переживань відповідний образ.

Архетип Переборювання завжди супроводжується символами і образами Світла і Пітьми. Невідоме, невизначене, перебуває в Пітьмі, тому Пітьма своєю невизначеністю лякає людей, ховає в собі якусь небезпеку. Центральними символами майже усієї драматургії О. Олеся та В. Б. Єйтса, які в ідейно-тематичному аспекті є найбільш вагомими, бо найбільш зримо і асоціативно потужно сприяють визначенню змістової домінанти їх драматичних творів, слід вважати антиномічні символи світла і темряви, що мають глибокі історичні традиції. Як стверджує Є. Яковлєв, ці традиції ґрунтуються на античних уявленнях про два першоджерела життя - світле і темне. Світла субстанція в античній культурі, як стверджує дослідник, пов' язана з образом світлоносного, сонцеликого Аполлона - носія знання і розуму. Саме світлоносний Аполлон як символ світла - знання - протистоїть темному, похмурому діонісійському первню. Пізньоантична естетика, охоплена потягом до містики, трансформувала антропоморфний символ, вилучивши з нього образ боголюдини і перетворивши його в суто містичний символ довершеності і божественної краси [Яковлев 1985 : 72].

У центрі світоглядної системи Олександра Олеся - «світловий» первінь. Символ світла у драматичних етюдах українського драматурга часто прочитується згідно з християнською традицією як уособлення Бога. В християнській символіці, якою плідно користувалися О. Олесь, «світло» отримує велике естетичне значення: стає прообразом божественного, до якого прагне душа головних героїв драм. Світло як інваріант Вищої сили тлумачиться і у п' єсах ірландського драматурга: підтвердженням цього є афористичне висловлювання Ангелів у драмі «Графиня Катлін»: «Світло світла / Дивиться завжди на мотив, а не вчинок,

38

/ Тінь Тіней - лише на вчинок [The Variorum Edition of the Plays of W.B.Yeats: 202]» . Ще Плотін вважав світло, проміння сонця проявом вищої краси, що символізує еманацію божественної повноти [Цит за: Яковлев 1985 : 72]. «Сонце» є символом щасливого життя, до якого прямують жителі лісу з драматичного етюду О. Олеся «По дорозі в казку», якому протистоїть чорна ніч. Про «ніч», як символ обмеженості земного життя, сліпоти людства говорить і Дівчина з етюду О. Олеся «Трагедія серця», називаючи її «тюрмою», з якої прагне вирватися неординарна особистість, аби «хоча єдиний раз угледіти останній захід сонця» [ Олесь: 67]. Образ ночі, за К. Ґ. Юнгом, лише один із виявів архетипу Пітьми. Цей архетип (таємниче в людині, її підсвідомість) безпосередньо пов' язаний із індивідуальним підсвідомим і водночас є психічним силуетом, крізь який можна потрапити у прірву колективного несвідомого [Хамітов:185]. Вона водночас і жахлива, і близька людині, оскільки виражає таємниці індивідуального Я [Рубцов: 163-164]. В українській традиції Пітьма є символом душі людини, непорозуміння в стосунках, тривоги, смутку, невиразності, підозри [Словник символів української культури: 217]. У п'єсах В. Б. Єйтса також все підкорюється стихії світла, змінюється в сяйві сонячного або місячного проміння. У драматичній поемі «Туманні води» місячне сяйво символізує «жіночу емоційну» стихію, пов' язаний цей образ з появою норовливої королеви Дектори, а «місяць у повні», наприклад, у драмі «Земля душевних бажань» віщує людям активізацію «нечистих сил», які у цей час (коли місяць у повні) приходять у людський світ. Місячному сяйву, в потрактуванні О. Олеся, також притаманна магічна сила: «І світло місяця, що радісно тремтить, / Мене обпоюють / Якимсь питвом шаленим. / З рамен моїх могутні крила виростають / І марять, прагнучи просторів, / Нових країн, нових падінь і льотів» [Олесь: 69] («Трагедія серця»). Найяскравішим прикладом втілення архетипу Пітьми у драматичних творах О. Олеся та В. Б. Єйтса є різнорівневі вияви в сюжетній та образній структурі твору alter ego героя. Головні персонажі драм часто О. Олеся та В. Б. Єйтса перебувають в стані «кризового сну», який на думку обох авторів є межовим станом, коли людина переходить на новий етап свого життя. Сон, на думку драматургів, є голосом підсвідомості, голосом серця. Поетичний вектор

 

38Тут і далі цитати зі знаком * творів-оригіналів В. Б. Єйтса подаємо у власному перекладі.

О. Олеся, В. Б. Єйтса як символістів спрямований в світ «сутностей», навіть якщо відображений в людині. Дія у п' єсах обох драматургів часто відбувається на межі реальної дійсності і сну, де сон і дійсність дивно переплутувалися. Ф. Ніцше стверджував, що «вища правда, досконалість цих станів (сновидінь - О. Б.) протилежна до лише частково зрозумілої денної дійсності», а «глибоке усвідомлення оздоровлювальної та допоміжної природи сну й сновидіння», на думку філософа, притаманне для митців, «завдяки яким життя є можливим і прекрасним» [Ницше: 56]. Так, наприклад, головний герой драматичного етюду «По дорозі в Казку» Він, у момент сумнівів і зневіри, не розуміє в якому він вимірі: «Мені здалось, що я лежу і сплю, мені ж якийсь солодкий сниться сон. І ось тепер, і ось тепер мені усе єдиним сном здається». Коли ж він усвідомлює, що все відбувається наяву, Він би хотів, мабуть, щоб все, дійсно, було сном «солодким», в якому він сильний, впевнений і щасливий: «Це сон усе!...(Тиша). Не знаю, може, і не сон, а тільки я слабий» [Олесь: 26]. У стані напівсну перебуває головна героїня В. Б. Єйтса графиня Катлін з однойменної п'єси, яка чує і бачить істот з «країни фей». Проте герої драматичних етюдів О. Олеся здебільшого не спроможні зробити вирішальний вибір між навколишнім світом і чарівним світом мрії, останній з яких з'являється у сні. Лише Андрій з драматичної поеми «Над Дніпром» кидається у води Дніпра слідом за коханою русалкою, але як виявилося - цей вирішальний крок зробив герой уві сні. Стан, подібний до трансу, - «напівпритомності, напівдрімоти», маркує межу двох світів -земного, конечного, «похмурого світу» («dull world»), за словами героїні драматичної поеми В. Б. Єйтса «Земля душевних бажань» Мері, і потойбічного, казкового світу, повного «червоного спалаху мрій»(«red flare of dreams»), якого прагне душа жінки. У таку мить розкривається душа Мері, яка живе в мріях про інший, таємничий світ - країну фей. Сомнамбулічний стан, коли людина, як говорить Мері, «напівсонна» («half awake and half asleep» - дослівно - «наполовину прокинулася, наполовину спить»), В. Б. Єйтс вважав надзвичайно важливим, оскільки напівпритомність дозволяє проникнути в суть речей, угледіти істинну сутність світу і одночасно в такому стані «виявляється» справжнє єство самої людини. Отже усі п' єси двох драматургів - це пошук внутрішньої цілісності і поступ героя, часто міф, що відкривається перед читачами.

Використання архетипного аналізу стало методологічною засадою у вирішенні низки літературознавчих проблем: взаємовпливу між літературами різних країн, інтерпретації сталих образів, рецепції художнього тексту, функціонування ідентичних образів у різних контекстах. Знакові образи-символи О. Олеся та В. Б. Єйтса є цетром кожного окремого драматичного твору і засобом генерування думки. Архетипне уявлення драматургів, традиційно-типологічні образи-символи, які, зважаючи на «діалогічність» текстів драм, повторюються не лише в контексті творчості одного письменника, а й у порівняльній парадигмі, просякнуті світоглядними позиціями, філософськими концепціями, що домінували у характеристиці авторів, вирізняють характерні риси літературного стилю, особливості творчої манери митця.

Фольклорно-міфологічні і національно-мистецькі елементи, введені у вигляді ремінісценцій, архетипів, широке використання традиційних, національних, біблійних символів (у випадку В. Б. Єйтса використання і символів Східної культури), - це основні способи створення національного художнього світу.

 

Література: Ницше 1998: Ницше Ф. Рождение трагедии, или эллинство и пессимизм / Ф. Ницше // Ницше Ф. Соч. : В 2 т. - Т. 1 : / пер. с нем. - М. : РИПОЛ КЛАССИК, 1998. - С. 45 - 158.; Олесь 1990: Олександр Олесь. Твори: в 2-х т. [Текст] / О. Олесь ; [упор., передм. Р. Радишевського]. - К.: Дніпро, 1990. - T. 2 : Драматичні твори. Проза. Переклади. - 683 с.; Рубцов 1990: Рубцов Н. Н. Символ в искусстве и жизни. - М.: Наука, 1990. - С. 163 - 164.; Словник символів української культури. - Київ: Міленіум, 2002.; Хамітов 2000: Хамітов Н. В., Крилова С. А., Гармаш Л. Н. Історія філософії: Проблема людини. - Київ: Наук. думка, 2000. - С. 183 - 185.; Юнг 1996: Юнг К.-Г. Психологія і поезія // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки. - Львів: Літопис, 1996. - С. 91 - 108.; Юнг 1997: Юнг К. -Г. Об отношении аналитической психологии к поэзии // Сознание ибессознательное: Сборник. - 1997. - С. 313 - 335.; Яковлев 1985: Яковлев Е. Г. Искуство и мировые религии: учеб. пособие / Е. Г. Яковлев. - М.: Высш. школа, 1985. - 287 с.; The Variorum Edition of the Plays of W.B.Yeats / ed. by Russel K. Alspach. - New York: Macmillan, 1966. - XXV, 1336 p.

 

На основе теоретических положений К. -Г. Юнга в статье исследованы особенности функционирования знаковых образов-символов в символическом дискурсе (на материале символистских драматических произведениях А. Олеся и У. Б. Йейтса). Охарактеризированы знаковые образы-символы Света, Тьмы, Сна как маркеры индивидуально-авторского стиля и национальные особенности трансформации знаковых образов-символов.

Ключевые слова: теория К. -Г. Юнга, архетип, символы, художественные образы.

Страницы:
1 


Похожие статьи

О Балашків - Реалізація інваріантних архетипних уявлень олександра олеся та в б єйтса в символістській драматургії

О Балашків - Реалізація інваріантних архетипних уявлень олександра олеся та в б єйтса в символістській драматургії