Л Г Чеканова, В І Сергієнко - Реалізація інвестиційних проектів в україні - страница 1

Страницы:
1 

УДК 338.241

Л.Г.ЧЕКАНОВА, канд. екон. наук,

В.І.СЕРГІЄНКО, Г.С.ВОЛИНСЬКИЙ, доктора екон. наук

Харківська національна академія міського господарства

РЕАЛІЗАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ В УКРАЇНІ

Розглядається сутність інвестиційного клімату та чинників, що його формують в Україні за умов економічних перетворень. Проаналізовано проблеми залучення інвес­тицій в сфері житлово-комунального господарства. Запропоновано основні напрямки реформування державної інвестиційної політики за різними аспектами.

Під час проведення основних перетворень в економіці України та переходу до ринкової системи функціонування відбулися значні зміни, які пов'язані з питаннями власності, управління, фінансування розвит­ку інфраструктури, сплати послуг тощо. Відсутність комплексного підходу до впровадження ринкових відносин в економічній сфері, за­конодавчого забезпечення, необхідних інституційних перетворень в поєднанні зі значною фінансовою нестабільністю, недосконалістю ме­ханізму забезпечення гарантій щодо залучення кредитних ресурсів на фінансування капітальних інвестицій призвели до зростання кризового стану значної кількості підприємств та зниження їхньої інвестиційної привабливості, зокрема в сфері комунального господарства.

За сучасних умов господарювання обмеженість інвестиційних ре­сурсів стримує процес формування ринкової економіки України. Тому результативність інвестування значною мірою залежить від заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату.

Інвестиційний клімат - це передусім якість і прозорість середо­вища, в якому інвестор приймає рішення щодо економічної доцільнос­ті вкладення коштів й зважає на ризик.

До основних чинників, які формують інвестиційний клімат та ви­значають ступінь ризиків для інвесторів в Україні, слід віднести:

рівень розвитку продуктивних сил та стан розвитку інвести­цій;

правове поле держави;

стан фінансово-кредитної системи;

інвестиційна активність фізичних та юридичних осіб;

статус іноземного інвестора;

наявність та якість гарантій в інвестиційній сфері тощо. Оскільки головні джерела інвестицій формуються у виробництві, то велике значення має приріст валового внутрішнього продукту й національного доходу, що спрямовуються на накопичення капіталу. За результатами соціально-економічного розвитку України за 2000­

2002 рр. сукупні темпи зростання ВВП в Україні становили 20,4% (у фактичних цінах). Однак, якщо проаналізувати динаміку фізичного обсягу ВВП порівняно з 1990 р., то ситуація неприваблива. У 1999 р. економічний спад національної економіки склав 40,8% порівняно з 1990 р. й упродовж наступних трьох років досяг рівня 49,4% ВВП від­носно 1990 р. Отже, для досягнення рівня справжнього економічного зростання Україні лишилося надолужити 50,6% фізичного обсягу ВВП 1990 р. Така ситуація значно знижує реальні можливості інвестування в основний капітал, інвестиційну активність та привабливість суб'єктів господарювання, залучення іноземних інвестицій в економіку України [1].

У сучасних умовах ринок цінних паперів також не сприяє розвит­ку інвестиційних процесів в економіці, оскільки він значною мірою визначається приватизаційними процесами. В цілому обсяги залучення інвестицій шляхом емісії цінних паперів у 2002 р. знизився на 3,5 млрд. грн., з яких більше 51% належить векселям. Таким чином, частка цінних паперів у ВВП склала 0,35% 2002 р.), для порівняння: у Росії цей показник дорівнює 0,74%, Данії та США біля 80%.


З огляду на іноземне інвестування загальний рівень інвестиційної привабливості України залишається досить низьким, про що свідчать кредитні рейтинги країн (таблиця) [2].

Іноземні експерти вважають, що незважаючи на теоретичну при­вабливість економіки України існують певні ризики інвестицій, зде­більш політичного характеру. А саме: уряд працює неефективно; неза­довільний хід реформ як загального плану - прийняття податкового й земельного кодексів, так і реформ у конкретних галузях економіки

(енергетиці, транспорті, металургії, житлової сфери тощо).

Сьогодні обсяги та динаміка залучення іноземних інвестицій, на­самперед прямих, далеко не адекватні проблемам вітчизняної економі­ки. Їхня частка коливається у межах 4% ВВП, тоді як у Казахстані -близько 30%, Прибалтиці - понад 90%. Щоправда, існують великі іно­земні компанії, які довгий час працюють в Україні, а саме - „Кока-кола", „Макдональдз Юкрейн ЛТД", „Каргіл". Але слід відзначити галузевий розподіл прямого іноземного інвестування. На харчову про­мисловість і торгівлю припадає близько 16% капіталу, фінансову сфе­ру - 8%, на аграрний сектор - 2%. Проблемними залишаються інвес­тиції у сферу житлового господарства. Однак, деякі комунальні під­приємства України в різному ступені займаються реалізацією інвести­ційних проектів, залучаючи як власні, так і бюджетні кошти, кошти з вітчизняних та іноземних джерел фінансування.

У 2001 р. у межах Програми технічної допомоги, яка фінансува­лась АМР США, було отримано наступну інформацію щодо реалізації інвестиційних проектів підприємств водо-, теплопостачання та водо-відведення з точки зору джерел фінансування.

За джерелами фінансування інвестиційні проекти диференційова­ні так: за рахунок власних коштів підприємств - 67, бюджету міст - 17, кредитів комерційних банків - 1, міжнародних кредитів та гарантій -7, державного бюджету та ін. - 8%.

Аналіз результатів дослідження свідчить, що основними напрям­ками реалізації інвестиційних проектів комунальними підприємствами було обрано наступні:

фінансування заходів організаційного характеру (зміна органі­заційно-правової форми, створення нових підрозділів та ін.);

фінансування заходів економічного характеру (зміна тарифної політики, управління дебіторською та кредиторською заборгованостя­ми тощо);

комп' ютеризація фінансово-планової діяльності й автоматиза­ція виробничих процесів;

впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, тех­нічних інновацій;

робота зі споживачами, рекламна діяльність. Основною причиною низької інвестиційної привабливості під­приємств комунального господарства є зростання обсягів заборговано­сті населення за житлово-комунальні послуги. Так, заборгованість населення за житлово-комунальні послуги в Харківському регіоні має стійку тенденцію до зростання: у 1996 р. вона склала 20596 тис. грн., а на кінець 2004 р. - 738054 тис. грн., тобто зросла у 36 разів [3].

При цьому спостерігається незадовільний технічний стан основ­них засобів (більш ніж 30% водопровідно-каналізаційних мереж зна­ходяться в аварійному стані), використовується морально застаріле обладнання й технології. Питомі витрати матеріальних та енергетич­них ресурсів у 2-3 рази перевищують аналогічні показники розвинених країн Європи. Тому більшість підприємств галузі є збитковими. У 2003 р. обсяги збитків склали 1,1 млрд. грн.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що головними про­блемами в інвестиційній сфері є:

великий дефіцит власних джерел інвестиційних ресурсів у підпри­ємств, передусім прибутку; неефективна амортизаційна політика;

відсутність механізму довгострокового кредитування підприємств; нерозвиненість у достатній мірі ринку капіталів; відсутність пріоритетів у здійсненні державної інвестиційної полі­тики.

До основних напрямків реформування державної інвестиційної політики можна віднести такі аспекти [4]:

1.    Головними джерелами інвестування повинні стати кошти під­приємств і організацій у вигляді прибутку та амортизаційних відраху­вань.

Необхідно запровадити податкові стимули для інвестиційно-інноваційної діяльності й розвитку суб'єктів господарювання. Після прийняття Податкового кодексу слід запровадити п'ятирічний морато­рій на внесення змін до податкової системи, якщо вони не полегшують податкового навантаження.

Треба прискорити реформування амортизаційної системи шляхом її лібералізації, посилення інвестиційної спрямованості, упровадження прогресивних форм оновлення основних фондів.

2.    Бюджетні інвестиційні ресурси повинні надходити в ті галузі, які є малопривабливими для приватного інвестора, але необхідні для забезпечення життєспроможності економіки. Великого значення слід надати цільовому кредитуванню інвестиційних проектів на пільгових умовах.

3. Розширення цільового банківського кредитування галузей і ви­робництв, визначених як пріоритетні. Банківський сектор повинен пе­рейти на довгострокове кредитування.

Кошти населення можуть стати важливим складником інвести­ційних ресурсів за умов підвищення рівня реальних доходів, стимулю­вання заощаджень та акумуляції тимчасово вільних грошових ресурсівнаселення на потреби інвестування, відновлення довіри до вітчизняних кредитно-фінансових установ.

5. Фондовий ринок повинен отримати подальший розвиток. Має стати розгалуженішою його інфраструктура, досконалішою - правова база. Формування законодавчої бази фінансових ринків має відбувати­ся через прийняття кодексу корпоративного управління і нових законів „Про акціонерні товариства", "Про цінні папери та фондову біржу" тощо.

6. Створити агентство із залучення іноземних інвестицій. У всьо­му світі такі агентства, кількість яких протягом 80-90-х років минулого століття зросла у 5 разів, є головним інструментом залучення інозем­них інвестицій.

У цілому ж в Україні створено всі умови для виведення інвести­ційних процесів на європейський рівень. Для цього потрібна лише зла­годжена система роботи усіх гілок влади.

1.Послання Президента України до Верховної Ради „Про внутрішнє і іноземне становище України у 2002 році". - К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України. - 2002.

2.Брыль Р. Инвестиционный аппендикс // Бизнес. - 2003. - № 22. - С.17.

3.Харківська область в 2003 році (Статистичний щорічник). - Харків, 2004.

4.Федоренко В.Г. Інвестознавство. - 2-е вид., переробл. - К.: МАУП, 2002. -

408 с.

Отримано 28.12.2005

 

УДК 330.341.1 : 332.12

І.Г.ОНИЩУК, канд. екон. наук

НДІ „Проектреконструкція", м.Київ

ШНОВАЩЙНА МОДЕЛЬ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ

Досліджуються питання розроблення нових форм ефективного управління терито­ріальними утвореннями та пропонуються шляхи прискорення соціально-економічного розвитку.

Усі негативні чинники розвитку суспільства зводяться в першу чергу до економічних та соціальних. Економічні негативні риси сучас­ного господарювання в країні характеризуються деіндустріалізацією економіки, її сировинною структурою та все більшою залежністю від зовнішніх чинників, технологічним та інтелектуальним відставанням від розвинутих країн.

У соціальному плані - це зростання бідності населення, різке розшарування суспільства на бідних та багатих, декваліфікація та пау-

Страницы:
1 


Похожие статьи

Л Г Чеканова, В І Сергієнко - Реалізація інвестиційних проектів в україні