А Рацілевич - Репресивна політика царизму щодо українського національного руху на волині 1900-1917 рр - страница 1

Страницы:
1  2  3  4 

УДК 94 (477) "1900/1917":329.733

Андрій Рацілевич

(м. Житомир)

 

РЕПРЕСИВНА ПОЛІТИКА ЦАРИЗМУ ЩОДО УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ НА ВОЛИНІ (1900

- 1917 РР.)

Стаття присвячена протистоянню російського царизму розвитку національного руху українців Волині. Розкрито репресивний характер політики царату щодо діяльності українських організацій, до представників нацонального руху. Розглянуто антиукраїнську кампанію, ініційовану органами влади на Волині. Показано вплив російських шовіністичних кіл на позицію

влади щодо українського питання.

Ключові слова: Волинь, національний рух, антиукраїнський характер, царизм, репресії,

русифікація.

Революційні події 1905-1907 рр. сприяли створенню легальних українських організацій, серед яких чільне місце посідали "Просвіти", а також українські клуби, чисельні студентські, кооперативні та інші організації. Важливого значення набула політична діяльність діячів українського руху, зростання якого самодержавний режим намагався подолати. Таку антиукраїнську політику царизму щодо процесів національного відродження на Волині тією чи іншою мірою намагалися висвітлити сучасні дослідники. Спроба визначення основ внутрішньої політики та засади діяльності органів самодержавства на Волині представлено в науковій розвідці О. Каліщук [1]. Характерні риси жандармської діяльності, пов'язані з наглядом та збором компрометуючих матеріалів за діяльністю житомирської "Просвіти", висвітлено в публікації О. Малюти [2]. Наукове дослідження А. Сініцького дозволяє з'ясувати внутрішню політику російського самодержавства, спрямовану на подолання українського руху [3]. Дослідниця О. Бардаш проаналізувала репресивну політику царату в Україні, зокрема її вплив на культурно-просвітницькій рух [4]. У науковій роботі Б. Бернадського висвітлюється суспільно-політичне життя краю в період Першої світової війни [5]. Публікації тогочасної української періодики становлять значний інтерес як для дослідження національного руху українців, так і для вивчення антиукраїнської позиції царської влади. Зокрема, газета "Рада" містить повідомлення про різноманітні перепони, які чинила губернська влада та місцеві шовіністично-чорносотенні кола, спрямовані на унеможливлення реалізації заходів товариства "Просвіта" в Житомирі.

Важливе значення для дослідження реакційної політики самодержавства мають документи й матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАК України), що висвітлюють боротьбу органів влади з українським національним рухом [6­18]. У них зберігаються рапорти, листування, періодичні звіти, аналітичні огляди департаменту поліції про діяльність регіональних українських організацій, партій, чільних діячів національного руху в досліджуваний період. Документи цих фондів переконливо розкривають зміст внутрішньої політики російського царизму, його ставлення до українського руху. Матеріали жандармсько-поліцейських органів містять в основному достовірний матеріал із національного відродження Волині, проте вимагають до себе критичного ставлення, зважаючи на постійне прагнення владних імперських структур дискредитувати український національний рух.

Метою статті є спроба розкрити політику російського самодержавства, спрямовану на подолання українського руху на Волині на початку ХХ ст. Аналіз антиукраїнських репресивних заходів царської влади в губернії дозволить з'ясувати міру їхнього впливу на розвиток українського руху. Це допоможе встановити чітку картину стану розвитку українського руху в краю напередодні 1917 р.

Зростання національно-визвольної боротьби українців російськими монархістами сприймалося як загроза самодержавного ладу. Наприкінці ХІХ - ХХ ст. царська влада в Україні, зокрема на Волині, проводить антиукраїнську міграційну переселенську, економічну та культурну політику [4, с. 11]. Царизм переслідував мету повної асиміляції українців шляхом мовно-культурної русифікації українського народу. Апологети російського царизму стверджували, що Волинь - це край, який у минулому "зазнав на собі, шляхом багатовікового досвіду, усіх гірких наслідків окремішнього обласного життя" [19, с. 303], невід'ємна частина Російської імперії. Уже на початку ХХ століття Волинь була опорним регіоном поширення діяльності москофілів у всьому Південно-Західному краю [1, с. 17]. За допомогою шовіністично чорносотенних організацій, органів влади реалізовувалася державна політика царизму та правихсил на поборення українського руху й унеможливлення діяльності української інтелігенції, спрямованої на підняття національної свідомості.

На початку ХХ ст. губернська влада ініціює низку антидемократичних заходів, спрямованих на обмеження доступу інформації, покликаної підняти національну свідомість українців. Наприклад, влада намагається перешкодити друкуванню публікацій, історичних оповідань про національно-визвольну боротьбу українців, які розцінювала як сприяння "поширенню національно свідомих статей про українську історію", а до видань, які їх опубліковували, застосовувала штрафні санкції [20, с. 63]. Посилення впливу РУП у регіоні напередодні революції 1905-1907 рр. змусило волинське губернське жандармське управління (далі - ВГЖУ) констатувати, що її діяльність набрала загрозливих масштабів [10, арк. 79]. Хоча самодержавство під тиском революції було змушене піти на деякі поступки, одначе слід зауважити, що воно вважало український рух небезпечною політичною течією й розгортало різнобічну непримиренну боротьбу з ним. Уже після розгрому революції, жандармерією було ліквідовано низку осередків соціал-демократичної "Спілки" в губернії. Згодом проведено арешти членів волинської організації УСДРП [9, арк. 1].

Губернська влада, ВГЖУ вважали, що цих заходів було достатньо, аби позбавити український рух можливості розвиватися у краю. Проте від 1907 р. на Волині спостерігається розгортання культурно-просвітницького руху, активізується діяльність української інтелігенції спрямованої на підвищення рівня національної свідомості українців краю. У 1907 р. засновується товариство "Просвіта" в Житомирі, що згуртувало у своїх лавах відомих діячів українського руху.

Влада намагалася різнобічно перешкоджати діям просвітян, поглибити й розширити сферу своєї праці. Наприклад, ще в 1908 р. у Житомирі вийшла збірка поезій для учнів "К Солнцу", до якої місцеві українські письменники подали свої вірші, проте головний редактор їх відхилив, мотивуючи, що не володіє українською мовою, тому "прийдеться друкувати і польські, і єврейські [21, 4 лютого.] На запит просвітян відкрити в Житомирі українську книгарню губернатор зволікав із задоволенням вимог українців [22, 13 серпня]. Таку ж позицію губернатор зайняв у травні 1911 р. щодо наміру В. Масюкевича видавати в Житомирі часопис "Струмок" -спеціальний український просвітній журнал. Як повідомляла "Рада", дозволу не було надано й не вказані були мотиви такого рішення [22, 27 вересня]. Власне, вороже ставлення волинського губернатора до української преси виходило з політики царського режиму, який за допомогою численних заходів намагався блокувати її появу, чудово розуміючи вагоме значення преси для національного руху [23, с. 46].

Післяреволюційний період характеризується потужною антиукраїнською кампанією, яку розгорнули чорносотенні організації. Шовіністична "Жизнь Волыни" в майже щоденних українофобських статтях намагалися дискредитувати діяльність "Просвіти" [22, 9 лютого]. Дописами на шпальтах шовіністичної "Жизни Волыни" чорносотенці намагалися впливати на свідомість житомирян, а також чинити тиск на губернську владу. 5 лютого 1911 р. друкований орган волинських чорносотенців опублікував допис провокаційного змісту. У ньому зазначалося, що Австрія готується до війни і австро-угорське військове керівництво впевнене, що в разі військового конфлікту одночасно зі вступом австрійської армії на терени Волині та Поділля вибухне українське повстання. На думку чорносотенців, підготовка останнього йде досить детально при абсолютній бездіяльності російської влади [24, 5 февраля]. Публікації такого характеру викликали відповідний антиукраїнський резонанс з боку губернської адміністрації.

Волинське губернське жандармське управління активно збирало компрометуючі матеріали на житомирську "Просвіту". Жандарми не пропускали можливості знайти "крамолу" на національну організацію й "політично неблагонадійних осіб" [2, с. 80]. 26 квітня 1908 р. помічник начальника Волинського губернського жандармського управління наказав унтер-офіцеру жандармського пункту в Овручі надати відомості, чи існує у Волинській губернії українське товариство "Просвіта" і чи дійсно воно переслідує "виключно культурні цілі", та повідомити про політичне спрямування цього товариства [18, арк. 60]. 31 грудня 1908 р. Волинське губернське правління повідомило ВГЖУ, що серед товариств, зареєстрованих у Волинській губернії, є "Просвіта", яка поставила собі за мету розвивати культуру та освіченість українського народу рідною йому мовою [15, арк. 806 зв.]. У червні 1910 р. начальник ВГЖУ надіслав запит до Південно-Західного охоронного відділення з приводу закриття київської "Просвіти". Ця інформація була потрібна для проведення аналізу діяльності житомирської "Просвіти", яка, за висловом начальника, "викликає підозру своєю діяльністю" [6, арк. 38].

Одним із засобів послаблення українського, одночасно й польського рухів, царизмом розглядалося поширення земств на Правобережній Україні. Однак поляки розгорнули боротьбу за вплив у земствах, за збільшення кількості своїх представників серед службовців [25, с. 110]. Засвідченням жандармів, польський контингент волинського земства був чималим, демократично налаштованим і таким, що сприяв залученню до служби в губернському земстві як місцевих діячів, так і діячів з інших українських губерній [13, арк. 155]. Серед них була значна кількість українців, які керували окремими справами земства [26, с. 7] і які активно сприяли розвитку кооперативної справи, причому з виразним українським спрямуванням. Кооперативний рух був одним із факторів розвитку українського руху. Після революційних подій, за обставин обмеження політичної діяльності, українська інтелігенція активно залучається до кооперативного руху [29, с.

63].

Відомий речник російського націоналізму в Україні С. Щоголєв, аналізуючи політичну трансформацію Волинського земства, зазначав: "Волынская губернская дореформенная управа в первые 6 лет своего существования (1904-1910) не пользовалась вниманием украинской прессы; это вполне понятно: лишь в последние годы своей жизни управа стала издавать легкий украинофильский душок" [27, с. 411]. Не дивно, що запопадливий цензор українських видань не хотів помічати зрослих масштабів українського характеру діяльності земств. Проте виразне спрямування земств у бік українського руху не заперечити. Це фіксують, зокрема, спогади Б. Лаврівського про українізацію земського персоналу на місцях [26, с. 8], про вживання української мови службовцями земств Волині свідчить і В. Липинський [28, с. 353].

Досить дієвими були заходи Д. Марковича щодо поширення української кооперації. Він заснував у с. Михалківці Острозького повіту в 1911 р. "Центрального Союзу установ дрібного кредиту Волинської губернії" і навчав кооперації населення краю, одночасно надаючи їй українського характеру. Російські шовіністи негативно сприймали діяльність учасників українського кооперативного руху. Зокрема, відомий цензор С. Щоголев зазначив: "близкое соприкосновение ... г. Марковича с кооперативами Волыни не может представляться желательным, ибо оно равнозначаще с пропагандой идей украинской партии и с борьбою против русской культуры" [27, с. 300].

Шовіністично-чорносотенні сили намагалися створити свою систему кооперативів і надати її діяльності характеру потужної противаги українським та польським кооперативним впливам [30, с. 135]. 30 жовтня 1911 р. начальник ВГЖУ в повідомленні до губернатора зауважив, що введення в губернії виборного земства значно посилило позиції українського руху. Земства сприяли посиленню контактів учасників руху з масами, зростанню його лав [14, арк. 155 зв.].

Важливою складовою українського руху був процес національного відродження в православній церкві. У цій сфері його розвиток наражався на значні труднощі - супротив чорносотенного духівництва, шовіністичних організацій, вплив губернської влади, які вважали православну церкву в краю як засіб самодержавного механізму управління та ідеологічного впливу на українських віруючих [31, с. 334]. Очевидно, що наміри й спроби розгорнути національну діяльність викликало у вищезгаданих силах негативну реакцію й готовність до перешкоджання її реалізації.

Суттєвим деструктивним фактором боротьби з українським рухом на Волині була діяльність російської чорносотенної організації "Союза русского народа" та її патронів -архієпископа Житомирського і Волинського Атонія Храповицького та архімандрита Почаївської Лаври Віталія. З великою енергією Антоній залучає духовенство єпархії до чорносотенного "Союза русского народа". На початок 1907 р. у Волинській губернії діяло вже понад 1000 осередків "Союзу", 300 з яких очолювали священики [32, с. 120]. Центром чорносотенного руху на Волині стала Почаївська Лавра. Загальна кількість членів Почаївського відділення "Союзу" становила 104289 осіб, проте керівництво наводило інші дані - до 2 мільйонів осіб [33, с. 48].

У часи свого перебування на Волині архієпископ домігся призначення архімандритом Почаївської Лаври свого учня Віталія. їх політика крайнього русифікаторства, за визначенням митрополита Іларіона (І. Огієнка), "не відповідала ані місцевим умовинам, ані місцевій історичній традиції, ані духові часу" [34, с. 356]. Відтоді Почаївський монастир "зробився цитаделлю так званого чорносотенного руху, який, виставляючи своїм гаслом боротьбу з польським та жидівським елементами й укріплення самодержавія, був, по суті, проявом російського націоналізму, і з особливим завзяттям виступав проти "мазепинства", себто українства на сторінках видаваного монастирем "Почаєвського Листка", - зазначав Дмитро Дорошенко [35, с. 138].

До кінця свого правління Волинською єпархією Антоній Храповицький залишився опозиціонером українського руху у всіх його проявах. З великими труднощами місцеві житомирські просвітяни діставали дозвіл на використання церковного хору на вечорах, улаштованих місцевою "Просвітою". Варто відзначити прихильне ставлення хору до номерів українською мовою, зокрема на вірші Т. Г. Шевченка. Не завжди вдавалося житомирським священикам відправляти панахиду по поету, оскільки вони побоювалися негативної реакціїархієпископа. Весь час керування житомирською кафедрою А. Храповицький забороняв ушановувати Т.Г. Шевченка в церковних школах, а також здійснювати врочисті панахиди та читання про поета, який дістав від архієпископа оцінку "відкритого хулителя церкви, учителя розпусти, розлюченого ворога самодержавства і ярого прихильника сепаратизму" [36, 25 лютого]. Слід водночас зауважити, що відзначенню в 1914 р. 100-річчя Т. Шевченка в Житомирі протидіяли місцеві чорносотенці, які заздалегідь приготувалися до можливих українофільських акцій з нагоди ювілею і зробили все можливе для зриву планів української інтелігенції.

Підтримка навчання вихідців із Галичини А. Храповицьким використовувалася для пропагування чорносотенних ідей у духовних навчальних закладах Волині. У 1909 р. у Волинській духовній семінарії за санкціонуванням Антонія був заснований "патріотичний гурток" як молодіжний осередок "Союза русского народа". Саме в такий спосіб чорносотенці намагалися готувати кадри православних священиків у дусі діяльності "Союзу" як для Галичини, так і для Волинської землі. Створенням такого гуртка вищими сановниками Волинської єпархії переслідувалася ще одна мета - придушити "українофільство" в семінарії.

Пошук чорносотенцями методів впливу на українців Волині призвів до того, що "Союз русского народа" став ініціатором увіковічення пам'яті українського козацтва, а саме подій 1651 р. під Берестечком. У такий спосіб переслідувалася мета поширити вплив чорносотенців і зробити українське населення противагою польському та єврейському суспільно-політичним рухам. "Союз" прагнув контролювати та використовувати національні почуття українців у своїх великоімперських інтересах.

Страницы:
1  2  3  4 


Похожие статьи

А Рацілевич - Соціально-економічні та суспільно-політичні передумови формування національного руху на волині на початку ХХ ст

А Рацілевич - Репресивна політика царизму щодо українського національного руху на волині 1900-1917 рр