А Петрик - Рецепція архетипного образу богині артеміди в романі віктора домонтовича дівчина з ведмедиком - страница 1

Страницы:
1  2  3 

Алла Петрик, асп. (Тернопіль).

ББК 83.3(4Укр) УДК 82-312.1.

 

Рецепція архетипного образу богині Артеміди в романі Віктора Домонтовича «Дівчина з ведмедиком»

 

Стаття присвячена детальному висвітленню особливостей архетипного значення міфологічного образу богині Артеміди в постаті головної героїні роману Віктора Домонтовича «Дівчина з ведмедиком» Особлива увага приділяється аналізу загальних закономірностей пошуків смислу буття «новою» жінкою модерної доби, що стає предметом осмислення в тексті Віктора Домонтовича.

Ключові слова: міф, колективне несвідоме, архетип, архетипне значення, Анімус.

Alla Petryk. The reception of archetypal goddess of Artemis in the novel «Girl with a bruin» by Victor Domontovytch

The article is devoted to the detailed illumination of features of archetypal value of goddess Artemis in the figure of the main heroine of the novel Zina Tikhmeneva. Much attention is paid to the analysis of the general conformities in the searches of the meaning of life by a new woman of modern period described in the text by Victor Domontovytch.

Key words: myth, collective unconsciousness, archetype, archetypal meaning, Animus.

 

Поняття «праобразу» у ХХ ст. знайшло свій розвиток у концепції «архетипу» К.-Г. Юнга. Адже в основі міфів, які є підґрунтям цілих історичних епох, за теорією швейцарського психолога, лежить «колективне несвідоме» [Юнг 2000: 125]. Поняття архетипу розглядається як основний інтуїтивний засіб передачі найціннішого людського досвіду від покоління до покоління у формі несвідомих символів. Варто зауважити, що «первісний образ, або архетип, це певні окреслення демона, людини або процесу, які постійно відображуються в ході історії й виникають там, де вільно виявляє себе творча фантазія» [Шестопалова 1999: 38]. Очевидно, саме тому Юнг вважав єдиним джерелом архетипів міфи, що фіксуються у свідомості у формі   непорушних   матриць,   незмінних   сутностей, щовиринають із запрограмованого несвідомого кожного письменника і спрямовують його творчість.

Показово, що подібні ідеї розвинулись у цілісну теорію архетипів, в основі якої знаходиться міф як мистецтво безумовної метафоричної ідентичності. На підтвердження цього варто згадати, що мешканці Олімпу в античній міфології дуже схожі на людей не тільки своїм зовнішнім виглядом, але й поведінкою та емоційними реакціями. Образи богів втілюють архетипні моделі поведінки, які існують у загальному колективному несвідомому. Саме тому вони близькі нам. З точки зору психоаналізу, всі античні боги потенційно присутні в людині. А божества протилежної статі перебувають у менш усвідомленій частині душі - Анімі або Анімусі. Зрештою, на греко-римській міфології виросла вся європейська культура.

Варто наголосити, що Юнг виділяє два жіночі архетипи: Великої Матері та Аніми. Підкреслимо, що Велика Мати -загальна назва образу, запозичена з колективного культурного досвіду. Символічним вираженням цього психічного феномену є зображення Великої Богині, репрезентоване в міфах та мистецьких творах. Тема рольових архетипів, які демонструють характер конкретного божества, поширена та детально опрацьована у дослідженнях постюнгіанців: Шиноди Джин Болен «Богині в кожній жінці» (2005), Кларіси Пінколи Естес «Жінка, що біжить з вовками» (2002) та їхніх послідовників.

Але не зайвим буде наголосити, що Шинода Болен висвітлює поняття Великої Богині, якій поклонялися як животворному жіночому началу, глибоко пов'язаному з природою і родючістю, відповідальному як за творчі, так і за руйнівні вияви життя. Таким чином, згідно з твердженням дослідниці, Велика Богиня відобразилася в багатьох менших богинях. Мабуть, саме тому Шинода Болен вважає, що у жіночих душах грецькі богині не настільки могутні, як Велика Богиня; а тому їхня здатність емоційно пригнічувати і спотворювати сприйняття навколишньої дійсності набагато слабкіша.

Доцільно говорити радше про поняття архетипу Великої Богині на теренах української культури. Адже літературна традиція у різноманітному плані трактує образ жінки від обездоленої селянки, приреченої наймички до емансипованоїінтелігентки, що хоче бути на рівні з чоловіком. Заслуговує на увагу насамперед те, що на межі ХІХ та ХХ ст. з'являється новий образ жінки, яка пристрасно та напружено бореться за власні права, за рівноправ'я як в економічному, так і в моральному аспектах. Яскравим підтвердженням цього є те, що головна героїня роману «Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича втілює в собі образ нової жінки, яка прагне розхитати весь комплекс стереотипів та моральних стандартів патріархального суспільства.

Спираючись на трактування архетипу Великої Матері К.-Г. Юнгом, можна стверджувати, що жіночий характер Зини Тихменєвої витворюється крізь призму реалізації негативного комплексу матері та гіпертрофію материнського. Зауважимо, що головна героїня перебуває в постійній опозиції до своєї матері: вона з епатажною гостротою та відвертістю заперечує засади традиційної родини. Дівчина з ведмедиком прагне зруйнувати владу матері за допомогою бунту проти, на її думку, фальшивих патріархальних цінностей, усталених постулатів материнства. До того ж, як влучно зауважила Віра Агеєва, для Зини «неприйнятна наперед визначеність долі «порядної» дівчини з благопристойної родини» [Агеєва 2003: 228]. Головна героїня не хоче бути схожою на власну матір. Вона не має бажання жити за якоюсь звичкою, нормою чи розрахунком, щоб стати копією своїх поміркованих батьків. Таким чином, можна висловити припущення, що в постаті Домонтовичевої Зини виявляються риси архетипу Діви, а саме богині Артеміди, яка була вільною від шлюбних уз.

В останні десятиріччя одним з провідних напрямків дослідження наукових творів стало вивчення художніх текстів у світлі теорії Юнга про архетипи, які є певним віддзеркаленням генетичної пам'яті народу, «колективного несвідомого». Зрештою, в критичній літературі є чимало праць, присвячених аналізу романістики Віктора Домонтовича через інтерпретацію архетипів першостихій, Анімусу й Аніми, Самості, Провідника, Лабіринту та Домівки. Проте, на нашу думку, творчість письменника на сьогодні ще не вивчена остаточно.

Актуальність дослідження. Необхідність інтерпретації характеру головної героїні роману Віктора Домонтовича «Дівчина з ведмедиком» крізь призму архетипного образуміфологічної богині Артеміди, послуговуючись методологією, запропонованою у праці Шиноди Болен «Богині в кожній жінці». Предметом нашого дослідження є архетипне підґрунтя образу головної героїні Віктора Домонтовича. Мета дослідження - проаналізувати образ Зини Тихменєвої через вияв у її поведінці психоаналітичного комплексу архетипу античної богині Артеміди. Можна висловити припущення, що звернення до образу богині Артеміди у творі Віктора Домонтовича «Дівчина з ведмедиком» не випадкове, оскільки несе в собі певне смислове наповнення, а тому і є своєрідним ключем для інтерпретації характеру головної героїні.

Підкреслимо що архетипні образи сприймаються як можливі поведінкові моделі, шаблонний життєвий сценарій поодиноких представниць слабкої статі. З огляду на це, зрозуміло, що грецька войовнича діва-богиня виявляється метафорою внутрішньої різноманітності та душевного конфлікту головної героїні роману. Психологічно, Артеміда - це частина Зининої натури, яка є незалежною від чоловічих думок і непідвладна впливу колективних (маскулінних за своєю природою), соціальних і культурних уявлень про те, якою належить бути жінці.

Досить цікавою є етимологія імені Артеміда. Адже з латинської мови воно перекладається як: «пані диких гір», «діва диких звірів», «ведмедяча богиня», «владичиця», «вбивця». Дикі тварини, що входили у свиту Артеміди, символізують її заступництво щодо живої природи. Олень, заєць та перепел відображають невловимість її натури. Лев виражає цареву гідність, самовідданість та мужність богині-мисливця, а лютий вепр репрезентує її руйнівні аспекти. Ведмідь - символ заступництва молодості. У Стародавній Греції дівчаток присвячували Артеміді, яка вважалася їхньою покровителькою. Вони перебували під захистом та опікою сміливої богині, а тому й називалися «молодими ведмедицями». Мабуть, невипадково, Віктор Домонтович свою героїню Зину Тихменєву також іменує як дівчину з ведмедиком. Найулюбленішою забавкою для шістнадцятирічної героїні є кошлата іграшка. Варто наголосити, що Іполит Миколайович сам визнає, що його серце, як і кумедне ведмежа знаходиться в руках учениці.

За словником, ведмідь символізує воскресіння, нове життя [Словарь символов 2001: 55]. Очевидно, якраз у зв'язку з цим можна припустити, що така, насамперед, внутрішня ініціація відбулася у духовному світі Зини Тихменєвої, що пов' язана із переходом у зовсім іншу гру із рудим ведмедиком, та й сама іграшка стала лише знаряддям. Іполит Миколайович мав змогу побачити нові сторони характеру героїні: «Мене цікавила ця молода дівчинка, що на моїх очах з дівчинки перетворювалась на дівчину, - отже, чи є для дорослого чоловіка більша принада, як спостерігати цей розквіт дівчачої душі?» [Домонтович 2000: 70].

Для Зини, як і для богині Артеміди, прерогативою є бажання самостійно здійснювати свій життєвий вибір. Саме тому богиня-діва характеризується як попередниця амазонок. Вона озброєна луком, ходить у туніці, її супроводжує зграя собак і улюблена лань. Зина Тихменєва, як і Артеміда, упродовж усього життя залишається незаміжньою дівою. Цей архетип дає Домонтовичевій героїні право переслідувати власні цілі та бути незалежною від чоловіків. Бравадна Зина заперечує саме заміжжя: «А для мене кохання є спосіб звільнитись од шлюбу, одруження, родини - всього, що зв'язує й може зв'язати мене і волю. Я хочу бути вільною й залежати в своїх вчинках від себе й нікого більше» [Домонтович 2000: 125], дівчина з ведмедиком віддає перевагу вільним стосункам. Взаємини із Іполитом Варецьким вона сприймає як власну спробу знищити саму можливість шлюбу - розірвати з традиціями, з родинною опікою. Для того, щоб остаточно довести всім своє прагнення бути вільною, Зина наважується на надзвичайно сміливий крок, героїня віддається двірнику Степану. Адже для неї «кохання, шлюб, кохання в шлюбі чи поза шлюбом, дівчина, жінка, - ці слова загубили свій сенс» [Домонтович 2000: 134]. Її самовизначення і відчуття власної гідності ґрунтуються швидше на тому, ким вона є і що робить, і зовсім неважливо, чи заміжня вона.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

А Петрик - Рецепція архетипного образу богині артеміди в романі віктора домонтовича дівчина з ведмедиком