М Пазинічю - Розбудова української державності в середині xvii століття - страница 1

Страницы:
1  2 

ее---------

І ПАЗИНІЧЮ.М.

Розбулова української... УДК 321 (477)

 

 

 

РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В СЕРЕДИНІ XVII СТОЛІТТЯ

 

Стаття присвячена особливостям державного будівництва України в середині XVII ст. Статья посвящена особенностям государственного строительства Украины в середине XVII ст.

Clause is devoted to features of the state construction of Ukraine in the middle of XVII century. Ключові слова: державність, Українська козацька держава, гетьманат, політична система. Ключевые слова: государственность, Украинское казаческое государство, гетманат, политическая система.

Key words: Statehood, Ukrainian rassack the state, hetman, political system.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

66 I


В середині XVII ст ідея створення незалежної Української козацької держави не була поширена через тривалу перерву у процесі національного державотворення, деформування самосвідомості української еліти та низки стереотипів. Каталізатором якісних зрушень в суспільній свідомості українців стала Визвольна війна [4, С.164]. Розглядаючи розвиток державної ідеї серед українців у середині XVII ст., та пріоритетів подальшого розвитку держави серед політичних угруповань, слід зазначити, що до 1648 р. була вироблена лише ідея обмеженої автономії і то в узагальненій формі: програма незалежної Української держави не була створена. Як зазначає В. Липинський, у той час «Козаччина не будує власної держави; вона ще не бачить потреби організувати для оборони власної землі в окремий державний організм усю свою націю; вона має надію забезпечити свої класові інтереси і закріпити за собою матеріальні здобутки революції в державі польській» [2, С.83]. Повстанці «... не мали наміру добиватися повного розриву з Річчю Посполитою.   Радше   йшлося про забезпечення умов для автономного функціонування Війська Запорозького на землях, які були традиційним ареалом розселення українського козацтва, та гарантії вільного віросповідання «руського» народу під зверхністю Корони Польської» [1, С.749]. Тільки в 1649 р. уперше була сформульована національна державна ідея: створення незалежної соборної держави в етнографічних межах України. Більшість вчених називає конкретну дату, а саме лютий 1649 р. [7]

Спробуємо навести аргументи, які дозволяють зробити висновок про зміни уявлень Б. Хмельницького щодо подальшого становища України. Розглянемо деякі уривки з «Щоденника В. Мясковського про поїздку комісарів польського уряду до Богдана Хмельницького». Так, 20 лютого 1649 р. була утворена комісарська рада, яка одноголосно вирішила віддати Б. Хмельницькому прапор і булаву, щоб «піддобрити» такою королівською милістю, які він прийняв «не з великою охотою» і забажав покарання Чаплицького і Вишневецького, як таких, що дали привід до всіх бунтів і кровопролиття

[12, С. 151-152]. 22 лютого Б.Хмельницький промовив польським послам : «Правда, що я людина мала і нікчемна, але бог судив мені бути єдиновладцем і самодержцем руським» [12, С. 153-154]. 23 лютого 1649 р. спроби домовитися і обіцянки польської делегації викликали наступну реакцію Б.Хмельницького: «Марні слова! Багато було часу для переговорів зі мною. Тепер уже не час: мені вдалося зробити те, про що я ніколи і не думав, а згодом покажу, що я замислив. Виб'ю з лядської неволі народ руський. Раніш я воював за завдані мені шкоду і кривду, тепер буду битися за нашу православну віру. Вся чернь по Люблін і Краків допомагатиме мені у цій справі... Не піду воювати за кордон, шаблі на турків і татар не здійму; досить маю на Україні, Волині і Поділлі. Тепер вдосталь у мене вигід і багатства в моїй землі і в моєму князівстві, що простягається по Львів, Холм і Галич; а ставши над Віслою я скажу дальшим ляхам: сидіть, мовчіть, ляхи!» [12, С.154].

Отже, ця промова Б. Хмельницького польським послам, як інформація з вищеназваного джерела дозволяє нам зробити висновок, що до лютого 1649 р. Б. Хмельницький не ставив собі за мету створити незалежну державу, а лише реформувати політичну систему Речі Посполитої з метою здобуття козацької автономії та зрівняння в правах із Литвою та Польщею. В своїх діях у цей час він переважно керувався помстою за завдану йому кривду та народним незадоволенням польською політикою. Однак його промова у Переяславі у лютому 1649 р. щодо звільнення українців від польської влади, а тим більше заява про самоусвідомлення себе як обраного богом руського самодержця свідчить про зародження у нього не лише державницької ідеї, а і про його спроби обґрунтувати легітимність своєї влади. Вважаємо, що перші його самостійницькі ідеї свідчать про початок нового етапу у формуванні політичних вимог Б. Хмельницького: намір створити незалежну від влади польського короля й соборну

Українську державу в етнічних межах проживання українського народу.

Відмовившись від псевдодемократичних принципів (генеральні ради, як демократичний інститут), завдяки яким розвивалися анархо-охлократичні тенденції, Б. Хмельницький став впроваджувати ідею централізації управління, пріоритетність типової для Європи монархічної форми правління та спадкоємності гетьманської влади. Для пояснення змін у політичній свідомості Б. Хмельницького треба враховувати два фактора, як внутрішній, так і зовнішній.

Першим фактором слід виділити особливості сприймання політичного образу правління новоствореною державою українською елітою і «чернью». За влучною оцінкою В. Липинського, «. без сталого, непорушного, дідичного монархічного принципу верховної влади, вона (еліта) кинеться зараз до боротьби між собою за цю владу; що в цій боротьбі вона знесилиться, переріжеться, та розложиться в кінці на свої складові елементи, під впливом різних культур виховані і ще процесом довгого життя в своїй власній державі не об'єднані». Тоді як «чернь» віддавала перевагу монархічній, самодержавній владі царя і «ніколи не погодиться на витворену по польським республіканським зразком владу старшинської олігархії» [12, С.248].

Другим фактором було те, що в тогочасній Європі поняття «держава» майже ототожнювалося з «монархом» і «династією», яку визнавали європейські монархи. Кордони країни визначалися тим, наскільки далеко простягалась влада монарха. Політична влада короля досягала тієї общини, на яку його влада поширювалася. Як правило, порубіжжя між різними володіннями ніхто не займав. Проте чітких окреслень територій ще не було, і кордони були «крихкі» та нечіткі. Отже, до кінця XVII ст. в політичній свідомості «держава» і «государ» сприймалися як єдине поняття, а в XVIU ст. відбулось відокремлення цих понять.


і

о 6

і

і

сг

 

 

 

 

■о

І

X

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

167

Розбудова української...

 

 

 

х

X

і >-іі

 

о

OJ

п

І

U О О <

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

68 І


Справа в тому, що у XVII ст. в Європі, де панував принцип «немає землі без монарха» [3, С. 166], до тих пір, поки землі залишалися без монарха, вони сприймалася світовою спільнотою, як нічиї. Виняток міг мати місце за умови, якщо будь-який монарх візьме ці землі під свою протекцію. Т.Парсонс відмічає, що в суспільствах ранньої стадії модернізації люди розглядалися як «піддані» монарха, яким традицією зазначено бути підлеглими його владі [6, С.3]. Тому Б. Хмельницький, усвідомлюючи неможливість самостійного збереження української державності, був вимушений шукати сюзерена. Неналежність українського гетьмана до монаршої (княжої, королівської) крові стало однією з головних причин того, що новостворена Українська держава не була визнана жодною країною. Тому зрозумілою була спроба Хмельницького у 1650 р. для законності влади вирішити це питання через шлюб - одружити свого сина з молдавською принцесою, донькою Василя Лупула - Розандою. Інформація про такі заходи Б.Хмельницького, що наведена у джерелах [8, С.196], дає нам підставу стверджувати про серйозність планів гетьмана та прискіпливого виваженого обґрунтування своїх намірів.

Відсутність монархічної влади в будь-якій державі XVII ст. чи лише ослаблення королівської влади вело до послаблення всієї держави. « Обставини боротьби з Польщею за незалежність сприяли утвердженню орієнтацій на монархізм. Потреба мати міцну владу... зумовила визрівання у середовищі старшинства монархічних уявлень, звернених уже до інституції гетьманства. Підґрунтям монархізму за доби України-Гетьманщини стала абсолютна влада гетьмана під час військового походу. Гетьман свою владу

воєначальника

поширював і на нові сфери українського суспільно-політичного життя» [9, С.185].

Необхідно розглянути ще один дуже важливий аспект державотворення. Він безпосереднє стосується державної традиції, а саме, для того, щоб легітимізувати свої державницькі амбіції, Б. Хмельницькому необхідно було знайти той логічний зв' язок з минулим, який би надавав законне право на ці землі. В контексті світового світосприйняття тогочасному суспільству необхідно було відшукати у минулому пояснення прецедентам сучасності. Тому Б. Хмельницький «неодноразово звертався до уроків минулого для обґрунтування територіальних претензій України на свої етнічні землі» [4, С.167]. Ось чому його завданням стало довести, що Українська держава має всі законні права на цю територію, як безпосередня спадкоємниця Київської Русі.

У козацький рух не влилася знать, тому що вона, будуючи своє майбутнє досить прагматично і кон' юнктурно, вже втягнулася в польські інтереси. Тому козацький рух не очолив той, хто міг би пред'явити династичні права на легітимність державного будівництва після відокремлення українських земель від Польщі. Як бачимо, в Україні не було того, що було у литовців, поляків, угорців, молдован тощо - не було потенційного монарха, якого б визнав світовий політикум, не було національно відповідальної аристократії, знаті. Традиційно для Європи авторитет княжого імені виходив з уявлень про легітимність влади, санкціонованої Богом, князь був носієм вищого права в силу свого народження. Цей титул не можна було ні купити, ні заробити, ні отримати від короля, - він переходив лише від батька до сина і взагалі сприймався світовою спільнотою як незаперечний абсолют.

Зазначимо, що Б. Хмельницький на початку повстання керувався народним незадоволенням, а не стратегічними планами. Самостійно перемогти поляків було майже неможливо, до того ж невідомо, як після перемоги українці зможуть уживатися з поляками-сусідами. Навіть у разі отримання незалежності Україною, перед Хмельницьким поставало питання щодо подальших дій, бо він не мав досвіду керування державою. Без сумніву, вінпотребував допомоги інших, а жодна країна не бажала надати таку допомогу.

Дипломатичні кроки Б. Хмельницького по визнанню українського державного утворення не закінчилися успіхом. Цьому заважало, окрім того, що він не був княжого роду, декілька чинників: по-перше, авторитет Польщі в Європі був досить високим; по­друге, конфлікти Польщі з Росією і Туреччиною; по-третє, Україна, цей «неспокійний уламок», міг не підкоритися і перенести смуту в іншу державу. До того ж, у Б. Хмельницького не вистачало сил, бо його армія була нерегулярна, і казни, щоб можна було розрахуватися за військову допомогу. Наприклад, татарам Хмельницький міг запропонувати лише грабіж Польщі. Звичайно, за таких умов європейські держави не могли визнати Україну самостійною державою. Усвідомлюючи безперспективність війни з Польщею, Б. Хмельницький розпочинає шукати сильного союзника, на роль якого найбільш підходила православна Росія.

Навколо гетьмана Б. Хмельницького серед старшини існувало три політичних угрупування, яким дала влучну оцінку Н. Яковенко [13, С.203-207]. Перша група -знатне військове товариство - реєстрова або старовинна старшина Війська Запорозького довоєнних часів: І. Богун, К. Бурлай, Ф. Вешняк, І. Волевач, Я. Воронченко, М. Гладкий, І. Голота, Ф. Джеджалій, Л. Капуста, Р. Катіржний, Я. Клиша, Ф. Лобода, Л. Мозиря, М. Нестеренко, брати Нечаї, Т. Носач, М. Пушкар, С. Савич, В. Томиленко, Б. Топига, І. Федорович, І. Чарнота, П. Шумейко та інші [13, С.204]. Не дивлячись на антипольську спрямованість, вони не виключали і порозуміння з Річчю Посполитою в разі досягнення вигідних домовленостей. За словами Н. Яковенко, результатом війни, в їх розумінні, мала стати автономія козацької території під покровительством будь-кого -московського царя, турецького султана чи польського короля, що «відповідало звичаям збройного найманства - служити шаблею тому, хто більше платить». Переважно цю групу старовинного козацтва складали соратники й ровесники Б.Хмельницького, з власним досвідом старшинування, які нелегко сприймали посилення гетьманської влади, і навіть деякі з них самі претендували на гетьманську посаду. І саме представники цієї групи після смерті Б. Хмельницького першими почали розвалювати створену Українську державу, не навчившись підпорядковувати їй власні амбіції чи інтереси [13, С.206].

Другу групу становили шляхтичі, які до війни не були пов'язані з козацтвом, але перейшли на бік Б. Хмельницького, керуючись почуттям національної солідарності, полегшуючи свій вибір приятелюванням із реєстровою старшиною - С. Кричевський, Ю. Немирич, І. Виговський та інші. Представники покозачених шляхтичів претензії на гетьманську булаву не пред'являли. До смерті Б. Хмельницького характерна для неї «антипольська затятість», а після смерті гетьмана, розчарувавшись у злуці з деспотичною Москвою, що було неприйнятним для них, вихованих на цінностях «шляхетської демократії» Речі Посполитої, міняють орієнтацію на спробу порозуміння з поляками. Так, в жовтні 1658 р. гетьман І. Виговський домовився не розпочинати воєнних дій з Річчю Посполитою та дотримуватися кордону по р. Горинь. З листопада він і Ю. Немирич працюють над можливістю реалізації Гадяцького договору, згідно з яким Україна на певних умовах входила до складу федерації Речі Посполитої.

Третю групу складали вихідці з міщан, козацької черні й селян, які під час війни стали вождями козацької армії - А. Кисіль, С. Пободайло, І. Ганжа, М. Кривоніс, І. Брюховецький, а заможні представники Я. Сомко, І. і В.Золотаренки, М. Небаба злилися зі старовинною старшиною. Вони характеризувалися явно антипанською спрямованістю, виступали проти посилення гетьманської влади і представляли собою


і

-

о 6

і і

сг

 

 

 

іі >

■о

І

X Х<

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

169

Розбудова української...

 

 

 

х

X

і >-іі

 

о

OJ

п

І

U О О <

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М Пазинічю - Розбудова української державності в середині xvii століття