О Е Лубенченко - Роль аудиту в детінізації діяльності підприємств - страница 1

Страницы:
1  2  3 

УДК 658.152

РОЛЬ АУДИТУ В ДЕТІНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

О.Е. Лубенченко

Запропоновані непрямі методи визначення доходів суб'єктів господарювання, використання яких сприяє детінізації економіки.

 

Постановка проблеми. Метою статті є визнання аудиту - незалежного фінансового контролю - гарантом достовірності фінансової інформації, гарантом попередження шахрайства і помилок з боку управлінського персоналу підприємства.

Аналіз останніх публікацій. Формування ринкових відносин в Україні вимагає від суб'єктів господарювання надання достовірної, неупередженої інформації про фінансовий стан користувачам - як внутрішнім, так і зовнішнім. Але ж такою інформацією можуть скористатися не лише партнери, а й конкуренти. Тому в Україні існує тенденція до приховування достовірної інформації щодо платоспроможності, фінансової незалежності, сплати податків, боргів. Про ці проблеми неодноразово писали вітчизняні фахівці-економісти В.В. Галасюк, М.Л. Крапивко, О.І. Лісаченко, Р.О. Костирко. Але ж проблема не є вирішеною повною мірою. І мабуть тому, що не має вичерпної відповіді на запитання: хто може надати якісну неупереджену фінансову інформацію, і хто її підтвердить?

Виклад основного матеріалу. Аудит - це соціально значима діяльність. Аудит може і має внести чималий внесок у боротьбу з такими негативними явищами як корупція, відмивання кримінальних доходів, приховування дійсного стану речей на підприємствах, в тому числі і на державних щодо стану активів, пасивів, прибутку, а звідси і - дивідендів. В якісному добросовісному аудиті зацікавлені не лише прямі замовники - власники, інвестори, а й держава і суспільство в цілому. Суспільство не бажає потрясінь, таких, які були на заході при руйнуванні компанії «Пармалат» та інших. Воно зацікавлене в стабільності. Аудитор має задовольнити ці очікування, піднявши свої послуги на наступну, вищу сходинку задоволення потреб суспільства. Такий крок, в свою чергу, забезпечить високий рівень зростання довіри до вітчизняного аудиту і формування репутації аудиторських фірм [1].

Аудитор, виконуючи те чи інше замовлення, як правило, натрапляє на невідповідність даних первинних документів та даних, що відображені в облікових регістрах і звітних формах. Аудитор стикається з такими явищами:

маніпуляція обліковими записами (навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок або сторнуючих записів з метою перекручування даних обліку і звітності);

фальсифікація бухгалтерських документів і записів (оформлення свідомо неправильних або фальшивих документів бухгалтерського обліку (авізо, рахунків,

векселів і т.ін.) і записів на рахунках бухгалтерського обліку, що спотворюють істину);

знищення результатів господарських операцій (сторнування запису, аналогічні за змістом і сумами основним бухгалтерським проводкам);

неадекватні записи в обліку (відображення фінансової інформації в системі рахунків у неповному обсязі (непотрібні виправлення в книгах і рахунках бухгалтерського обліку, порушення кореспонденції рахунків, неповні файли, не відбиті в обліку господарські операції));

незвичайні операції (разові угоди і господарські операції регулюючого або змушеного характеру, платежі за роботи і послуги, що представляються зайвими або надмірними) [2, с. 109; 118-126].

Це може бути наслідком шахрайства або помилки. Міжнародний стандарт аудиту №240 «Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиторської перевірки фінансових звітів» надає визначення: «Термін «помилка» означає ненавмисне викривлення інформації у фінансових звітах, включаючи пропуск загальної суми або розкриття, наприклад, такої інформації: помилка під час збору або обробки інформації, яка є основою для фінансових звітів; неправильна облікова оцінка з недогляду або помилкове тлумачення фактів; помилка у використанні принципів бухгалтерського обліку стосовно вимірювання, визнання, класифікації, надання або розкриття інформації. Термін «шахрайство» означає навмисні дії однієї або кількох осіб з управлінського та найвищого управлінського персоналу, працівників або третіх сторін, які використовують обман, щоб отримати нечесні або незаконні переваги. Хоча поняття шахрайства є широким юридичним поняттям, аудитора стосуються випадки шахрайства, що спричинюють суттєві викривлення у фінансових звітах. Деякі випадки шахрайства можуть не мати на меті викривлення фінансових звітів. Аудитори не з'ясовують, чи справді шахрайство було. Шахрайство, до якого причетні один чи більше членів управлінського персоналу або найвищого управлінського персоналу, називають «шахрайством управлінського персоналу»; шахрайство, в якому беруть участь лише рядові працівники, називають «шахрайством працівників». У будь-якому випадку може бути змова з третіми сторонами за межами підприємства [3, с. 229]».

Аудитор розглядає випадки шахрайства, що належать до двох типів навмисних викривлень: викривлення, які є результатом неправдивої фінансової звітності, та викривлення, які є результатом незаконного привласнення активів. До неправдивої фінансової звітності належать навмисні викривлення, пропуск загальних сум або розкриття інформації у фінансових звітах з метою введення в оману їх користувачів. Неправдиві фінансові звіти можуть охоплювати: введення в оману, тобто маніпулювання, фальсифікація, навмисні виправлення облікових записів або первинних документів, які є основою фінансових звітів; викривлення або навмисний пропуск у фінансовій звітності подій, господарських операцій чи іншої суттєвої інформації; навмисне неправильне застосування облікових принципів вимірювання, визнання, класифікації, надання або розкриття інформації.

Незаконне привласнення активів включає крадіжку активів підприємства. Є багато способів незаконного привласнення активів, зокрема, розтрати, крадіжки майна чи нематеріальних активів, сплата підприємством коштів за неотримані товари та послуги. Воно часто супроводжується фальшивими чи оманливими обліковими записами або документами для приховування факту нестачі активів. Шахрайство складається з мотиву для його скоєння й усвідомленого його здійснення. Мотивом для незаконного привласнення активів може бути, наприклад, спосіб життя понад міру своїх фінансових можливостей. Свідоме викривлення фінансової звітності може здійснюватися через зовнішній та внутрішній тиск на управлінський персонал для досягнення очікуваних (і, можливо, нереальних) доходів, зокрема, коли управлінському персоналові треба приховати збитки. Усвідомлена можливість викривлення фінансової звітності або незаконного привласнення активів може існувати, коли особа вважає, що внутрішній контроль можна обійти, наприклад, користуючись довірою або знаючи конкретні недоліки в системі внутрішнього контролю.

Шахрайство і помилка різняться навмисністю і ненавмисністю дій, що спричинили викривлення фінансової звітності. На відміну від помилки, шахрайство є навмисною дією, що, як правило, супроводжується свідомим приховуванням фактів. Основна відповідальність із запобігання та виявлення випадків шахрайства і помилок покладається на найвищий управлінський персонал і на управлінський персонал підприємства. Факт здійснення аудиту може діяти як запобіжний засіб, але аудитор не несе (і не може нести) відповідальність за запобігання шахрайству або помилкам. Спроможність аудитора виявити шахрайство залежить від впливу таких чинників якдосвід шахрая, кількість і обсяг маніпуляцій, ступінь змови, відносний розмір окремих загальних сум, а також від посадового рівня причетних осіб. Аудиторські процедури, ефективні для виявлення помилок, можуть бути неефективними для виявлення шахрайства.

Ризик виявлення аудитором суттєвих викривлень унаслідок шахрайства управлінського персоналу є вищим, ніж унаслідок шахрайства працівників, оскільки найвищий управлінський персонал та управлінський персонал часто перебувають на посадах, які передбачають чесність і дають їм можливість діяти всупереч формально встановленим процедурам контролю. Певні рівні управлінського персоналу можуть користуватися своїм становищем, яке дає їм змогу обходити процедури контролю, створені, щоб запобігти аналогічним шахрайствам з боку інших працівників, наприклад, шляхом указівок підлеглим неправильно реєструвати господарські операції або приховувати їх. Користуючись своєю владою на підприємстві, управлінський персонал має змогу спонукати працівників здійснювати певні дії або може вимагати від них допомоги у скоєнні шахрайств, не повідомляючи працівників про це.

Для аудитора важливо дізнатися, чи відомі управлінському персоналові факти шахрайства на підприємстві, підозри у шахрайстві, що розслідуються, або виявлення суттєвих помилок. В цьому випадку деякі аудиторські фірми застосовують таку процедуру як запит. Але, як дослідив автор, вона не завжди є дієвою. Тоді необхідно звернутися до альтернативних заходів, детально з'ясувати обставини, що можуть привести до суттєвих викривлень і помилок.

Міжнародні стандарти, узагальнив світовий досвід, акцентують увагу на таких обставинах, що можуть призвести до суттєвих помилок: нереальний час завершення аудиту, нав'язаний управлінським персоналом; небажання управлінського персоналу вступати у прямі переговори з третіми сторонами, наприклад, з регулювальними органами та банківськими установами; обмеження обсягу аудиту, нав'язані управлінським персоналом; виявлення важливих питань, попередньо не розкритих управлінським персоналом; великі суми на рахунках, що їх важко перевірити; агресивне використання облікових принципів; суперечливі або непереконливі докази, надані управлінським персоналом чи працівниками; незвичайні документальні докази, наприклад, виправлення, зроблені вручну в тих документах (чи документи, підготовлені від руки), що їх, як правило, друкують; інформація, яка надається всупереч бажанню або після невиправданої затримки; облікові записи значною мірою неповні чи такі, що не відповідають вимогам; операції, які не мають супровідних документів; операції, незвичайні за своїм характером, обсягом або складністю, зокрема, якщо такі операції здійснюються в кінці року; операції, проведені без загального або конкретного санкціонування управлінським персоналом; значні незвірені різниці між контрольними рахунками й допоміжними записами або між результатом інвентаризації і відповідними залишками на рахунках, що не були належним чином розслідувані та своєчасно виправлені; невідповідний контроль за комп'ютерною обробкою (наприклад, велика кількість похибок при обробці, затримки в обробці результатів і наданні звітів); значні розбіжності з оцінками, розкриті під час виконання аналітичних процедур; менша за очікувану кількість підтверджувальних відповідей або значні розбіжності, виявлені у підтверджувальних відповідях; докази марнотратства серед посадових осіб чи працівників; незвірені суми на рахунках; не погашена протягом тривалого часу дебіторська заборгованість.

Коли аудитор стикається з обставинами, що можуть свідчити про суттєве викривлення у фінансових звітах унаслідок шахрайства або помилок, він повинен виконати процедури, щоб визначити, чи містять фінансові звіти такі викривлення. Такі процедури не конкретизовані в Міжнародних стандартах аудиту. В Україні державними контролюючими органами застосовуються непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань, що відображені у фінансовій і податковій звітності

(Закон України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами»; «Методика визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами», що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 р. № 697; «Порядок застосування непрямих методів визначення об'єму операцій, що оподатковуються податком на додану вартість» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1997 (призупинено постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1999 р. № 937); Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.05.2002 р.271-р «Про заходи щодо впровадження непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань»).

Під непрямими методами визначення сум податкових зобов'язань платників податків розуміється визначення таких сум за результатами оцінки по оцінці витрат платника податків; приросту його активів; кількості осіб, що перебувають з ним у відносинах найму, а так само інших елементів податкових баз, що приймаються для розрахунку податкового зобов'язання по конкретному податку, збору (обов'язковому платежу) відповідно до закону. При цьому оцінка елементів податкових баз здійснюється за допомогою інформації, отриманої з джерел, відмінних від звітності або первинних документів.

Закон 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами» установлює, що непрямі методи можна застосовувати, якщо:

не декларуються і не сплачуються відповідні податки у встановлені законодавством строки;

неможливо установити суму податкових зобов'язань у зв'язку з відсутністю встановлених законодавством первинних документів;

приведені в декларації дані не підтверджують наявні документи обліку;

не установлене фактичне місцезнаходження підприємства або його окремих підрозділів, місцезнаходження фізичної особи;

платник податків або його посадова особа ухиляються від надання передбачених законодавством даних.

Ключовою особливістю непрямих методів є те, що оцінка елементів податкових баз за конкретними податками і зборами впроваджується за допомогою інформації, отриманої з інших джерел, які відрізняються від даних звітності і первинних документів. Згідно до вимог діючих нормативних документів, за якими обчислюють податкові зобов'язання непрямим методом, визнається що визначення сум податкових зобов'язань непрямими методами може здійснюватися органами державної податкової служби тільки щодо податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб), податку на рекламу, рентних платежів, збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збору за спеціальне використання природних ресурсів і збору за забруднення навколишнього природного середовища. При цьому використовують методи економічного аналізу, розрахунку грошових надходжень, контролю витрат і доходів суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, аналізу інформації про доходи і витрати платників податків.

Метод економічного аналізу базується на взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників (валові доходи, валові витрати й ін.), що характеризують господарську діяльність платника податків, і застосовується для оцінки таких елементів податкової бази:

обсяги виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг), які розраховуються виходячи з характеристики стану виробничих потужностей, кількості використаної сировини, матеріалів, електричної і теплової енергії, води, тари і оздоблювальноїпродукції, чисельності працівників і інших елементів витрат виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг);

матеріальні і нематеріальні витрати, при розрахунку яких може використовуватися експертна оцінка і висновок відповідних уповноважених органів;

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

О Е Лубенченко - Роль аудиту в детінізації діяльності підприємств

О Е Лубенченко - Роль аудиту в детінізації діяльності підприємств