75 - Спонука бути щедрим василю марку - страница 1

Страницы:
1 

Микола Зимомря, проф. (Дрогобич) Спонука бути щедрим: Василю Марку - 75

 

У виданнях, які містять у собі елемент посвяти, можуть мати різні вкраплення. Власне, цим і хотілось би скористатися, вшановуючи доктора філологічних наук, професора Василя Марка як визначного вченого-літературознавця. Це ім'я, на моє глибоке переконання, заслуговувало б на широкий резонанс не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Так сталося, що в його особі мені Доля подарувала правдивого побратима у творчих і життєвих змаганнях. Неодноразово доводилося бути свідком, як Василь Марко може «викотити» з пам'яті цілі китиці суцільних уривків - плід художнього письма Володимира Винниченка, Олеся Гончара, Олександра Довженка, Василя Земляка, Анатолія Мороза та, чи не в першу чергу, Івана Чендея, його улюбленого майстра слова. На очах творилося диво: зразки оповідальної творчості відомих письменників в устах мого співрозмовника немовби отримували нову енергію, сказати б, якусь свіжу інтонаційну кольористику. Звідси - неповторне враження, що роками тулиться до раптових споминів, що не вивітрюється з уяви. Адже воно, оте враження, завжди постає таким природним, дужим і незрадливим. Мимоволі народжується захоплення, а від нього струмком випливає радість спілкування, листування, мрії, сподівання на нові зустрічі.

Відтоді, як я пізнав Василя Марка у 70-х роках, він завжди по-філософськи тлумачить сутність людського в людині. За плечима уродженця Руського Поля, що в Закарпатті, понад п' ятдесят літ, що віддані освітянській та науковій праці. Варто згадати окремі акценти. Після завершення університетських студій у місті над Ужем В.Марко закоренився на Тячівщині. Тут судилося упродовж шістнадцяти літ (1959 - 1973) вчителювати, а також працювати директором восьмирічки в селі Дулово та заступником директора Тячівської середньої школи (1966 -1975). До речі, цей період докладно описав його друг і заступник Дмитро Копинець у нарисі «Марко Василь Петрович», що міститься на сторінках змістовної книжки «Від Буштина до вершин їхньої слави» (Буштино, 2010). Ще в стінах школи мала місце невгамовність поступу. Його тлом була творчість. Самевона спрямовувала педагога-словесника досліджувати таїни художнього слова, твореного письменником у взаємодії з гармонією життя на рівні взаємозумовленого синтезу. Багаторічне опрацювання новаторської теми «Проблема героя в творчості Михайла Стельмаха» завершилося успішним захистом кандидатської дисертації в 1973 році. Невдовзі - низка публікацій у солідних журналах, академічних виданнях, що принесло Василю Марку заслужений авторитет у наукових колах України. Новий акцент у житті вченого постав з моментом початку праці у стінах педагогічного інституту (нині - університет імені В.Винниченка) у місті корифеїв українського театру - в Кіровограді, де працює від 1975 року. А 1992 року захистив докторську дисертацію на тему «Художня концепція людини і стиль: закономірності взаємодії».

В особі професора Василя Марка українська словесність має не тільки фахівця, але й пристрасного її захисника. До його слова прислуховуються критики, вітчизняні й зарубіжні дослідники, оцінюючи праці з-під пера вченого крізь призму вершинних здобутків українського літературознавства. Його доробок - сотні ґрунтовних праць, з-поміж яких важливо виділити, зокрема, книжкові видання: «Художній світ Михайла Стельмаха» (К., 1982), «У вимірах стилю» (К., 1984), «Окрилені ідеалом» (К., 1985), «Основа творчих шукань» (К., 1987), «Анатолій Мороз. Нарис творчості» (К., 1988), «... І вічна таїна слова. Аналіз великого епічного твору» (К., 1990, співавтори -Г. Клочек, В.Панченко, О.Поляруш, С.Барабаш), «Теорія літератури» (Кіровоград, 1998), «Стежки до таїни слова» (Кіровоград, 2007) та ін. У цьому контексті особливо характерна теоретичними засновками ґрунтовна монографія «Основа творчих шукань» (К.: Вища школа, 1987. - 165 с.). Либонь, вона найкраще засвідчує вагомість наукового доробку вченого.

Зацікавлений читацький загал вже на зламі 70 - 80-х рр. звернув увагу на ґрунтовність статей Василя Марка, які стосуються розвитку української літератури на сучасному етапі. У багатьох працях відомого критика йдеться про творчі досягнення В.Винниченка, М.Стельмаха, А.Мороза, М.Томчанія, Ф.Потушняка, І.Чендея, Ю.Мейгеша, Ю.Керекеша, В.Басараба, Д. Кешелі.

Не втрачає актуальності монографія «Основа творчих шукань» В.Марка. Вона демонструє плідність синтетичної розвідки, дослідження окремого явища літератури у пов' язі з динамізмом розвитку духовної культури загалом. Впадає в око прагнення автора якомога глибше розкрити зміст досліджуваних питань. Звідси й походить чітка продуманість концептуальних мотивацій, їх належна систематизація, авторитетний рівень критичного засвоєння матеріалу в різних іпостасях, що й зумовило композиційну структуру цього видання.

В. Марко зумів, на мій погляд, цілісно показати органічну єдність смислової і художньо-образної суті багатьох творів як українських авторів («Твоя зоря» О.Гончара, «Дума про тебе» М. Стельмаха, «Лебедина зграя» В.Земляка, «Вернися в дім свій» Ю.Мушкетика, «Позичений чоловік» Є.Гуцала, «Автопортрет з уяви» В.Яворівського, «Левине серце» П.Загребельного, «Чорна сальва» І.Чендея, «Така любов» Ю.Мейгеша), так і багатьох інших письменників (приміром, «Буранний полустанок» Ч.Айтматова, «Знак біди» В.Бикова, «Живи і пам'ятай» В.Распутіна, «Вибір» Ю.Бондарєва, «Тягар нашої доброти» Й.Друце,   «Суд   над   Сенекою»   Е.Ветемаа,   «Кров   і піт»

A.Нурпеїсова). При цьому він приділив особливу увагу новаторським пошукам сучасних прозаїків, які забезпечують найповніше втілення соціально важливої проблематики, творення масштабних характерів на рівні подібних синхронно й діахронно типологічних зіставлень у системі художніх надбань О.Гончара, М.Стельмаха, В.Земляка, Гр.Тютюнника, М.Томчанія, Ю.Мушкетика, П.Загребельного, А.Дімарова, Є.Гуцала, І.Чендея,

Дрозда, А.Мороза, Н.Бічуї, Р.Федоріва, Ю.Мейгеша, В.Яворівського, Ю.Керекеша, Б.Харчука, з одного боку, та Ю.Бондарєва, В.Распутіна, В.Бєлова, В.Бикова, Ч.Айтматова, Н. Думбадзе, Р.Гамзатова, Й.Друце, М.Слуцкіса - з іншого. Дослідник нерідко обстоює свою позицію, звертаючись до творчого досвіду класиків української літератури (І.Франко, М.Коцюбинський, В.Стефаник, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, О.Кобилянська, В.Винниченко, О.Довженко, Ю.Яновський). В.Марко розглядає особливості формування характерів під пером численних художників слова, виокремлює таїну зародження, визрівання і втілення письменницького задуму в реальні словесні форми. Викликають зацікавлення яскравіфакти, що окреслюють панорамне збагачення всесвітньої духовної культури непересічними творами О.Довженка, Ю.Яновського, О.Гончара.

Діалектично розуміючи сутність мистецтва, літературознавець заглиблюється у процес функціонування художньої концепції людини в різних проявах, уводить своєрідні оцінки її ідейно-соціальної спрямованості та естетичної дієвості безпосередньо в творах 70 - 80-х рр. Для різнобічного аналізу джерел він слушно виділяє кількісні і якісні складники художньої концепції людини, розрізняючи такі її складові, як, по-перше, естетичний ідеал (розуміння митцем соціальних і біологічних ознак людини та ставлення до персонажів, вибір героїв, принципи й способи їх зображення), по-друге, загальні системні засади або риси (історизм, гуманізм), по-третє, ідейно-естетичні аспекти (людина і природа, людина і суспільство, людина і час), по-четверте, суспільно-філософські, літературно-естетичні, родинно-побутові джерела.

Чи не кожна книжка В. Марка написана з непідробним дослідницьким зацікавленням. Воно заґрунтоване на фактичній обізнаності з предметом, на граничному вмінні кваліфіковано вести бесіду про художні течії, стилі, складні й специфічні особливості, одиничні й загальні явища, тенденції розвитку української прози та її перспективи в прийдешньому. До речі, останнім часом вчений опублікував кілька вагомих праць у польських виданнях («Жанрово-стильові тенденції і діалектика жанротворення», 2000; «Дмитро Павличко - у новій іпостасі», 2000; «Від «джерел слів» до «таїни слова». В.Сухомлинський про роботу з учнями над словом», 2004; «Особливості внутрішнього монологу у творах П. Загребельного «Я, Богдан», «Тисячолітній Миколай», «Гола душа», 2006; репрезентував українську вищу школу та її набутки на міжнародних форумах (Закопане, Кошалін, Ченстохова) тощо. Будьмо певні: осягаючи багатство змісту й форми феномена українського письменства, дослідник переконливо інтерпретує кожний факт чи прояв події, тенденції, закономірності, власне, це ним вироблено - ні, не схемою, а чіткою методикою. Відрадно, що український учений був удостоєний ще 2000 року звання «Почесний професор» Балтійської вищої гуманістичної школи у Кошаліні (Польща). Запам' ятовуються також знаки, що містяться у подячних листах,адресованих Василю Марку з нагоди Ювілейних свят, зокрема, від професора Євстахія Ракочи, ректора Полонійної Академії (Ченстохова, Польща).

На окрему оцінку заслуговує цінна праця В.Марка, що 2007 року прийшла до читача під назвою «Стежки до таїни слова». На 264 сторінках міститься чимало такого, що відповідає саме навчальному посібнику і має мету послужити кожному словеснику. Звідси - практична потреба як кожної статті, так і всього дослідницького масиву - загалом. Адже йдеться про концептуально новаторську позицію дослідника, як правило, у сполуці з інтерпретацією факту, події, явища. Аргументовані висновки належним чином узгоджуються з пошуком власної «стежки до таїни слова». Тут детально висвітлюються оригінальні теоретичні засади аналізу художнього твору багатьох майстрів українського слова. Впадають в око такі розлогі студії вченого, як «Теоретичні основи аналізу літературного твору», «Поема Тараса Шевченка «І мертвим, і живим...»: концептуально-стильовий аналіз», «Етюди про Івана Тобілевича», «Етюди про Володимира Винниченка», «Етюди про Миколу Хвильового», «Етюди про Григора Тютюнника», «Особливості внутрішнього монологу й художнього мислення в творах Павла Загребельного». Всього книжка містить дванадцять розділів, які взаємопов' язані між собою логікою та змістовою наповненістю. У цьому зв' язку варто виокремити такі їхні складники, як «Діалектика жанротворення», «Трагедія народу -трагедія особи», «Безодня Винниченкових характерів», «Сповідь, що не приносить очищення», ««Новели М.Коцюбинського «Невідомий» і М.Хвильового «Я (Романтика)», «Роман Михайла Стельмаха «Кров людська - не водиця», «Талант на межі канонів», «Від осяяння до художньої концепції. Лірика Василя Симоненка».

Текст книжки вирізняється мотивованістю, логікою висвітлення матеріалу, об' єктивно переконливими спостереженнями щодо внутрішньої організації різножанрових текстів (приміром, «Конотопська відьма» Г.Квітки-Основ'яненка, «І мертвим, і живим.» Т. Шевченка, «Сава Чалий» І.Карпенка-Карого, «Гріх», «Брехня», «Пророк» В.Винниченка, «Патетична соната» М. Куліша, «Я (Романтика)» М. Хвильового, «Невідомий» М. Коцюбинського, «Кров людська - не водиця» М.Стельмаха,

«Я, Богдан», «Гола душа» П.Загребельного та ін.). На наш погляд, для всіх дванадцяти матеріалів, своєрідного дороговказу стежинами мистецької тканини, характерна одна стрижнева домінанта - пошук концептуально-стильових зв' язків, що окреслюють сутність кодування художнього тексту.

Праця В. Марка творить монозавдання - віднайти ключ до таїни слова. Однак, на наше переконання, книжка виграла б, коли б автор розглянув доцільність вміщення на її сторінках ще й післямови. Останнє дало б можливість, сказати б, узагальнити «з боку» багаторічний досвід роботи професора Кіровоградського державного педагогічного університету імені В.Винниченка В.П.Марка над об'єктивним і суб'єктивним змістом слова, позначеного переємністю традицій української літератури від Г.Квітки-Основ'яненка до І.Чендея.

Що ще сказати про людину, наукові досягнення якої давно лягли на серце? Адже доводилося бути рецензентом кількох книжкових позицій. Відрадно взяти до рук, приміром, літературознавчі й методичні студії, що містяться у монографічному дослідженні «Стежки до таїни слова» з таким дарчим написом творця: «Дорогий брате Миколо! Рукопис, який Ти благословив у світ, повертається до Тебе книжкою. Нехай Твоя дорога життя веде до щастя. Хай Всевишній множить сили і продовжує життя в радості. Хай крила гірського орла несуть Тебе у високості духу, де Ти завжди почуваєшся своєю людиною. Vivere memento! Завжди Твій Василь Марко. 30.11.2007». Навіть, якщо і має місце елемент перебільшення, то він з боку дослідника, як правило, узасаднений.

. Звісно, життя, якщо осмислювати слова Дмитра Павличка про «два кольори», ні, не поле перейти. Це мимоволі зринає на думку, коли читаю-перечитую листи Василя Марка. Ось, приміром, кілька рядків з листа від 14 серпня 2005 року, написаного на п' яти аркушах зі шкільного зшитку: «Дорогий брате Миколо! . Дякую, що ти провідав Анночку в лікарні: то була вже інша людина. На краще вже й не повертало. За ті 2 місяці й неповні три тижні (19 днів), які ще після інсульту Бог відпустив їй жити, я багато передумав, пережив. Найбільше болю приносило безсилля перед фатальністю.». Лист еластично поєднують різні почуття. Тут і біль, і радість від раптового перенесення до рідного краю - Закарпаття, звичайно, в уяві.

Автор листа так і зазначає: «Про цей дивний стан, новий для мене, навіть рядки склалися:

Тут сяє став, там виграють потоки,

Їх доленька, мов райдуга, єднає.

То гори і степи ведуть назустріч кроки,

Їх голосом земля до мене промовляє         

. Вибачай за «довгого» листа. Він справді вийшов довгий, але він, власне, був луною на твій лист із Ченстохови від 20.07.2005 р., за який тобі щиро дякую. Я ще двічі був у церкви й поставив свічечки за здоров'я всієї вашої родини. Хай благословить вас Бог своєю десницею й подарує щедроти матеріальної й духовної. Твій Василь».

І таких листів чимало. Вони - справжній зразок епістолярного жанру, бо містять навдивовижу вмотивовану, сповідальну характеристику життєвих реалій і фактів. Вони свідчать: Василь Марко справжній у всьому. Хіба читач вибачить, якщо дозволю собі зробити ще одне вкраплення. Йдеться про лист-відгук про пісні моєї матері, що побачили світ окремою збіркою «Гафія Зимомря. Бойківські наспіви» (Дрогобич, 2008. - 100 с.). Ось - зміст цієї глибокої рефлексії, власне, роздуму про пісенне багатство Закарпаття: «Осердя цієї книжки - співанки, записані сином від матері Гафії Зимомрі (1919 - 1995). Доокруж них розташувалися цікаве дослідження О.Німилович та О.Юрош (до слова, онука Гафії Зимомрі) «Пісенна стихія народу. Слово про творчість Гафії Зимомрі»; післямова «Світ пісні, різьблений з каменю» з-під пера сина Миколи Зимомрі та Івана Хланти, відомого фольклориста, доктора мистецтвознавства, Заслуженого діяча мистецтв України; а також прекрасні нариси про дивовижну жінку із села Голятин Міжгірського району, що в Закарпатті, зокрема, Дмитра Кешелі, члена Національної спілки письменників України «Дорога до матері. Слово про Гафію Зимомрю»; Андрія Дурунди, члена Національної спілки письменників України, «Журавка під ясенами. Штрихи до портрета Гафії Зимомрі»; Олександра Астаф'єва, доктора філологічних наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, члена Національної спілки письменників України, «Дума про невмирущу людину».

З усіх матеріалів книжки постає образ жінки, що зазнала багато горя й багато радощів. У тридцять років залишилась без господаря в хаті з п' ятьма малолітніми синами. Але не зламалась. Діти виявились беручкими до праці й навчання. Усі здобули вищу освіту. Міцно тримають у руках власну долю. Я давно знаю всіх братів Зимомрів, їхні родини. Усі на рідкість порядні, дружні. Глибоко шанували рідну неньку. Але особливо теплі стосунки склались у матері з сином Миколою. Ми тільки один раз бачились із Гафією Зимомрею. Разом з Миколою Івановичем провідували його матусю в лікарні. Я не міг намилуватися, образно кажучи, баладними стосунками матері й сина. Вона турботливо розпитувала про здоров'я, хоча сама була тяжко хвора. Але про свій стан воліла не говорити.

До книжки «Бойківські наспіви» додано аудіодиск із записами живого голосу Гафії Зимомрі. Її спів щирий, перейнятий настроєм пісень, переважно балад і коломийок, немовби жінка не тільки вкладала в них свою душу, а й виповідала ними власну долю. Спів обрамлений грою на трембіті, якою також оволоділа мати, хоча цей інструмент традиційно вважається «чоловічим».

У нарисах природно звучать слова матері про своїх синів: «Малі діточки, що ясні зірочки: і світять матері, і радують навіть у темну нічечку». Я була у вас, а ви - у мене. І я ладна була для вас небо прихилити та щасливими зорями вкрити» (Д. Кешеля). Щемливо звучать і слова сина Миколи, звернені до матері: «З усіх доріг життя я завше спішу до Вас, найдорожча моя, аби поцілувати ваші натруджені руки, які стільки роботи за життя переробили, що й виміру тому нема... » (А.Дурунда). Життя Гафії Зимомрі - то вічні клопоти про дітей. А слава синів - то й материна слава. Свідчення тому - рецензована книжка, де читаємо: «Відійшла у Вічність Мати-Берегиня, виконавши свій земний обов'язок перед Всевишнім та Україною».

Не так давно я відвідав рідне село Миколи Зимомрі -Голятин, що розташоване серед розкішних гір. Разом із Миколою та його братом Федором, котрий залишився на рідному обійсті, ми поклонились могилам їхніх батьків - Гафії та Івана Зимомрів. Поки піднімались на цвинтарну гору, сонце немовби зупинилось над горами, що окреслювали західний обрій, освітлюючи нам дорогу до  пракоренів.  Так звичайне для гір явище сталосимволом не тільки в пам'яті, а й нашого сходження до високих істин, які передали нам у спадок наші діди й батьки. Довго заходило сонце. Довго щеміло серце».

Хіба не впаде в око щедрість мислення, такий поворот думки, коли хочеться бути впевненим: наше сонце ще довго, довго світитиме, бо не сміє зайти, допоки плодоносить земля. І справді, найголовніша потужність Василя Марка - це творити добро й дарувати його близьким і далеким людям. Саме тому автор цих рядків і обрав такий матеріал для цього видання, що обіймає сповідальність теми.

Страницы:
1 


Похожие статьи

75 - Спонука бути щедрим василю марку