Н Тишківська - Синтаксична організація чужого мовлення в повістях бориса харчука - страница 1

Страницы:
1 

Надія Тишківська, доц. (Івано-Франківськ)

УДК 811.161.2'367 ББК 81.411.1 - 22

 

Синтаксична організація чужого мовлення в повістях Бориса Харчука

 

У статті аналізуються способи передачі чужого мовлення в повістях Б.Харчука. Виявлено, що кожен різновид відзначається своєю синтаксичною структурою, інтонаційними особливостями , емоційно-експресивними відтінками.

Ключові слова: чуже мовлення, діалог, невласне пряма мова, здогадна пряма мова.

In article the ways of rendering of reported speech in the B. Kharczuk's narratives are analyzed. In works of fiction each variety is distinguished by its syntactical structure, emotionally-expressive shapes, stylistic direction.

Key words: reported speech, dialogue, indirect speech, represented speech.

 

Художні твори є яскравими виразниками особливостей авторського світобачення, мислення, мовлення. Оповідна манера Бориса Харчука - виразно індивідуальна, її не сплутаєш ні з чиєю, хоча завжди відчувається потужна традиція класичної прози другої половини XIX століття , з її епічним диханням, психологічно місткими діалогами і демонстративною відстороненістю автора, який «не втручається», не видає своєї присутності коментарями, прямим (через голови героїв) звертанням до читача. Про що б не йшлося в повістях Бориса Харчука - про материнство («Палагна», «Шлях без зупинок»), про самотність («Соломонія», «Коляда»), про любов («Панкрац і Юдка», «Українські ночі»), - усі вони моделюють вибір героїв між людяністю і антилюдськістю. Перемагає Людина, якщо перемагає сумління. «Він писав, як правило, про тих, кому не до книжок: день у день при землі, у буденній, часто виснажливій, коли й угору глянути ніколи, роботі» [Греченюк 1991, 1: 31]. їх життя - дія, розмови - діалоги про насущне, роздуми - про сокровенне. Тому-то майстерне використання прямої мови є найкращим засобом розкриття внутрішнього світу персонажа, основним прийомом його індивідуалізації.

Способи передачі чужого мовлення утворюють у сучасній мові цілу мікросистему, до якої належать такі конструкції, як пряма мова, невласне пряма мова, непряма мова, вільна пряма мова, здогадна пряма мова, напівпряма мова. Використання цих способів залежить від багатьох чинників, таких як жанрова належність тексту, його загальна стилістична спрямованість, поінформованість автора тощо. В художньому тексті кожен різновид чужої мови має своє особливе художньо-зображальне значення, відзначається своєрідною синтаксичною організацією, інтонаційними особливостями, емоційно-експресивними відтінками.

У повістях Бориса Харчука, за нашими спостереженнями, найбільш представлені діалог та невласне пряма мова. Якщо абстрагуватися від широкого тлумачення діалогу («один з типів організації усного мовлення (поряд з монологом), який за своєю формою є розмовою двох або декількох (полілог) осіб» [Літературознавчий словник-довідник 1997: 204 ], то діалог треба розглядати як таку складну синтаксичну одиницю, з допомогою якої здійснюється швидкий обмін репліками, зміст яких визначається контекстом цілого епізоду чи цілого твору. Як синтаксична одиниця діалог характеризується сукупністю таких ознак: 1) односторонній зв'язок, суть якого полягає в тому, що кожне наступне висловлювання (репліка) обумовлене в своїй структурі й семантичній основі попереднім. Таким видом зв'язку діалог вписується в систему суперсинтаксем (пор. з одностороннім зв' язком у приєднувальних конструкціях чи конструкціях з прямою мовою); 2) подібно до інших складних одиниць мовлення, діалог складається не з предикативних частин, а з реплік, кожна з яких може бути виражена реченнями всіх різновидів (і щодо будови, і щодо мети висловлювання) або еквівалентами речень; 3) кількість реплік і їх якісний рівень (тобто стислість висловлювання, перевага простих речень, особливо неповних; еліптичні одиниці, широке використання парцелятів, інтонаційний план) визначається не структурою діалогічних одиниць, а ситуацією, змістом інформації, яка поступає, і реакцією-відповіддю.

Діалог у художньому творі, крім основної функції -спілкування, виконує функцію художньо-естетичну: служить засобом самохарактеристики персонажів, тому є предметом авторського опрацювання й шліфування. Діалог у повістях Бориса

Харчука є вагомою частиною тексту, інколи без авторських ремарок, свідоме уникання яких теж створює певний стилістичний ефект: читач сам домислює підказані обставинами подробиці; розмова відбувається стрімкіше, динамічніше, зв'язок між репліками стає тіснішим. Кількість осіб у діалозі - питання неістотне, бо діалогічність мовлення закладена у самій природі мови як засобу спілкування. Діалог може вести одна особа (т.зв. внутрішній діалог - розмова з самим собою) або й більше двох осіб (полілог), наприклад: «Дораювалася». - «А розпаслася на поліцейському паюванні». - «Льоха. Та ще й поросна». - «Гарно зняв її Богдан з ешелончика». - «Так то так, а людські діти десь по Німеччинах». - «Не побивайтеся: привезуть нам німчиків...» -«Той Богдан лупив її , як сидорову козу». - «Та він покинув її, відрікся». - «Бо припекло, утікав на зламання карку: не одному залляв сала за шкуру». - «Кат» [Харчук 1981:9]. Або: «- Скоро, видать, і нас поведуть. - Може, не встигнуть? - Може, забудуть?

-   Може, нас визволять?» [Харчук 1981:32]

Кожен з таких полілогів передає стан надзвичайної схвильованості персонажів. Репліка кожного учасника є реакцією як на попередні репліки, так і на присутніх мовчазних свідків розмови. Герої Харчука - люди небагатослівні, тому передати внутрішній стан душі допомагають авторські ремарки: «Христофориха не встигла обізватися, двері скрипнули - Ввійшов Відпасувач. Строгий, самовпевнений. - Ми заходимо до кімнати не інакше як постукавши... Добрий вечір! - Вона стояла, схилившись над столом, так і не встигши нічого прибрати. -Зиркнула й не привіталась - відтяла: - Стукати стукаєш, а «увійдіть» - не чекаєш. Зайшов, а тоді просишся. Ти здавен такий!

-   І відвернула очі, щоб не бачити його, і дивилася на хліб, і хліб утишував її: святий [Харчук 1986: 35].

Крім діалогів, висловлених, письменник часто використовує ще й діалоги уявні, беззвучні, адже герої багатьох його повістей - люди одинокі, самотні в старості, як Соломонія («Соломонія»), Мар'яна («Коляда»), чи в своєму горі, як Юдка («Панкрац і Юдка»), Павлинка («Палагна»). Діалог висловлений і беззвучний не аналогічні при всій своїй схожості. Для першого наявність конкретного співрозмовника - умова обов'язкова, за винятком тих конструкцій, в яких є риторичне запитання. Длябеззвучного, уявного діалогу участь партнера не завжди передбачена, а навіть запланований партнер є учасником різних варіантів беззвучних діалогів: а) діалогу-суперечки з самим собою: « - Та чого я радію, ніби справді маку наїлася?.. Як та чому? Хіба не буває: батько - чоловік, мати - людина, а син чи дочка ні в тин ні в ворота? («Коляда»; «З порога знову глянула на фотографії й дорікнула собі: - То ти така мати?.. Сидиш у добрі і теплі. Чого тобі ще треба? Хіба тебе хтось забуває? - Випоминала: - Сини про тебе дбають, Невістки присилають сукенки й спідниці. Хай і поношені трохи, а присилають. Прийшлось - донька день і ніч сиділа коло твого ліжка. А ти їх у закуточок? («Коляда»); б) уявний діалог з фікційними партнерами (з птаством, з домашньою худобиною, із зелом, з насіниною, руками-ногами тощо). Такими внутрішніми діалогами (вимовленими або й ні) Борис Харчук уміло створює образ самотньої, покинутої на старість матері, кожен день якої збігає у хатніх та городніх клопотах: «Завозькалася і засовалась з гноєм, викидаючи його з хлівця через віконце. Аж упріла, перемагаючи себе - своє безсилля і слабкість. - Ви, мої ноги, не підгинайтеся, а тримайте мене, Ви, мої руки, не відпадайте, як неживі, Ночі тепер довгі,- наказувала своїм ногам і рукам, заохочуючи їх» («Коляда»).

- Злякався? - запитала кота,-- А ви чого стоїте? Понаїдалися, пийте воду, - казала курям і заохочувала горобців, щоб злітали з вишні. - Я ж вас не гоню, цвіріньчики! - і ясними, щасливими очима подивилась на своє обійстя («Коляда»). З коровою розмовляє так само одинока, хоча й багатодітна мати -Соломонія: « - Я Соломонія. А ти, миню, теж Соломонія. Так охрестив ще твою бабуню наш Христофор. Вона тоді була телятком. Його дали мені з ферми як премію» («Соломонія»).

Невласне пряма мова є продуктом книжно-поетичного мовлення, яке вона збагачує новими тонкими емоційно-експресивними засобами. З допомогою невласне прямої мови досягається органічне злиття авторської мови і мови персонажів, що веде до взаємопроникнення двох мовних стихій - описової і розмовної, тобто створюється двоплановість висловлення: передається внутрішня мова персонажа, його думки настрої, але виступає за нього автор. Невласне пряма мова використовується для розкриття невисловлених персонажем думок, переживань іпрагнень : «Їй хотілося туди, до них - до Тимора, до Софрона. Очі западалися, голова цокнула об мур, і стара спохопилася - навіщо я заздрю мертвим? Гріх заздрити мертвим, а ще більший гріх просити смерті. Нехай криваві вбивці й найбільші лиходії просять собі смерті як винагороди за ті кривди і зло, яких накоїли на землі...(«Палагна»). У таких внутрішніх монологах авторська мова тісно переплітається з мовою персонажа, а сам автор начебто починає жити життям своїх героїв, подаючи описане через призму їх сприйняття: «Сокотіли кури, вітер розчахнув вишню - все, що чуло вухо, все, що бачило око, кликало й потребувало її. Що без неї ця хата? Це обійстя? Цей садок і город? Кабанець не рохкав, кролі не товклися, кури наситились, підбігали до калюжки й пили воду, задираючи дзьобаті голови, а вона стояла і втішалася» («Коляда»).

Невласне пряма мова допомагає зближенню авторського описового викладу, який є однією з ознак стилю Б.Харчука, з розмовною мовою персонажів, «веде до взаємопроникнення двох мовних стихій - описової і розмовної, збагачуючи описову розмовними конструкціями і експресивними нюансами вигукових та питальних інтонувань» [Коваль 1987: 286 ], наприклад: «Подвір'ячка сиділа темною купою, намагаючись розстебнутими полами прикрити живота. Пальтечко тісне й куце. Поли не стягувалися , і вона доєднала їх своїми долонями, похнюпила простоволосу голову. У такій позі їй полегшало, хоч душа лементувала криком: мамо, нащо народили мене на світ? Нащо?.. І товкла, як воду в ступі: Чому мене есесівець не порішив на місці, я ж так просилася? Місяцями, тижнями я не виходила з хати, не показувалася на люди, а дні такі довгі. Тітко Палагно, тіточко, нащо ви мене втримали, коли есесівець пошпурив мною? («Палагна»).

Зазвичай у конструкціях з невласне прямою мовою є т. зв. сигналізуюче речення з відповідним дієсловом мовлення чи мислення, яке вказує, що далі починається мовна партія персонажа ( висловлена або невисловлена): «Вискочила за поріг - сонце ще високо, вечір не близько. Сонце й перепинило її. Перш, ніж варити, мені треба було протерти мідні ручки на дверцях плити і духовки, подумала. А я заквапилася. Де ще той вечір? І все оглядалася на всі боки, чи нікого не видно. Хочеться жити - і соромно: а як же батьки, інші ? Через муки сумління, через гордість, дівочий сором,знаючи, що очікує. Але . жити. Вижити. Бо так хоче мама, тато» («Юдка»).

Таким чином, невласне пряма мова виступає засобом розкриття внутрішнього світу героїв, використовується для розкриття їх ще не висловлених думок, переживань чи прагнень. Дуже рідко натрапляємо в повістях Бориса Харчука на інші структурні різновиди передачі чужого мовлення. Серед них: здогадна пряма мова, тобто тлумачення поведінки тієї чи іншої особи як вираження невисловлених думок. Інакше кажучи, здогадна пряма мова - це слова , які особа в дійсності не вимовляє, приписувані їй на основі жестів, міміки, вчинків тощо: «Вона зняла кожух, щоб покласти Палагну навзнак, але стара заперечила рухом: не треба» («Палагна). Формальним показником здогадної прямої мови є слово мовляв: « Не відриваючись від телефону, голова запитав: - У вас ще щось до мене?.. Я слухаю. - і, простягши руку, перебирав пальцями, загинаючи їх до себе, жестикулюючи Христофорисі, мовляв, кажіть, що там у вас» («Соломонія»); дуже рідко непряма мова: Бовтун запитував, чи не наближається канонада, бо тут мур і глухо («Палагна»). Найчастіше причиною використання непрямої мови у повістях Б. Харчука є відсутність потреби передавати індивідуальні риси чийогось мовлення. Загалом у непрямій художній мові переважає стиль автора, а не персонажа.

Отже, вибір форм передавання чужого мовлення зумовлений насамперед метою: передати лише зміст чи, передаючи зміст, зберегти також і наміри, і емоції автора слів. Як справедливо зазначає А.І.Єфимов, «будь-яка синтаксична конструкція, вміло й оригінально використана в літературному творі, може бути засобом художнього зображення», потрібно лише розрізняти ті з них, в яких «закладені експресивно-художні властивості» і ті, які «набувають експресії завдяки вмілому вживанню і стилістичний профіль яких зрозумілий і очевидний лише в контексті твору» [Ефимов 1961: 413]. Борис Харчук, як майстер, слова вміло використовує різновиди передачі чужої мови, що сприяє поглибленому розкриттю образів твору.

Література: Греченюк 1991: Гречанюк С. Задля цього й жив...//
Харчук Борис: Тв.: У
4 т / Упор. Р.Б.Харчук. - Т.1. - К.: Дніпро, 1991. -
С.5 - 32.; Ефимов 1961: Ефимов А.И. Стилистика художественной речи /
А.И.Ефимов.- М.: Изд-во Московского ун-та, 1961. - 517 с.;
Коваль

1987: Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - К.: Вища школа, 1987. - 351 с.; Літературознавчий словник-довідник. - К.: Академія, 1997. - 750 с.; Харчук Б. Невловиме літо - К.: Радянський письменник, 1981. - 342 с.; Харчук Б. Подорож до зубра. - К.: Радянський письменник, 1986. - 367 с.

В статье проанализированы способы передачи чужой речи в повестях Б.Харчука. Установлено, что каждый вид отличается своей синтаксической структурой, интонационными особенностями, эмоционально-экспрессивными оттенками.

Ключевые слова: чужая речь, диалог, несобственно прямая речь,

косвенная речь.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Н Тишківська - Синтаксична організація чужого мовлення в повістях бориса харчука