О Богучарова - Сирітство психологічне забезпечення освітніх інновацій здорового розвитку - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК: 376.5:159.922.766 - 058.862(477.61) O.L Богучарова

СИРІТСТВО: ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТНІХ ІННОВАЦІЙ ЗДОРОВОГО РОЗВИТКУ

У статті формулюється концепція розвитку системи психологічного забезпечення освіти і виховання у державних сирітських закладах. Презентацію концепції супроводжує коментар, де обґрунтовується доцільність підключення у педагогічну освітню інновацію компонента психологічного забезпечення як способу гуманізації трансформування системи виховання дітей-сиріт. Аналіз цього компонента виявив його націленість на науково-методичне збагачення супроводу здорового психологічного розвитку та повноцінної соціалізації дітей, позбавлених батьківської опіки, а також посилення ефективності у "підвищенні" психологічного здоров'я всіх учасників спеціалізованого міжвідомчого освітнього процесу. Дж.- 7.

Ключові слова: dimu-сироти, психологічне забезпечення педагогічних освітніх інновацій, психологічне здоров'я, здоровий розвиток.

В статье формулируется концепция развития системы психологического обеспечения образования и воспитания в государственных сиротских учреждениях. Презентацию концепции сопровождает комментарий, где обосновывается целесообразность подключения к педагогическим образовательным инновациям компонента психологического обеспечения как способа гуманизации трансформирования систем воспитания детей-сирот. Анализ этого компонента выявил его нацеленность на научно-методическое обогащение практики сопровождения здорового психологического развития и полноценной социализации детей, лишенных родительской опеки, а также повышение эффективности в "продвижении" психологического здоровья всехучастников специализированного межведомственного образовательного процесса. Ист.- 7.

Ключевые слова: дети-сироти, здоровое развитие, психологическое здоровье, психологическое обеспечение педагогических инноваций.

Постановка проблеми. Сьогодні українці переживають глибоку системну кризу, в якій тісно сплелися чинники соціальної, політичної, економічної рецесії, а головне - духовної й моральної кризи, пов'язаної, у першу чергу, з девальвацією сімейних цінностей, якщо оцінювати кризові явища з позицій сучасної ідеології любові до дитини - дітоцентризму. Тож, незважаючи на велику кількість топ-персон білбордів з щирою усмішкою, які усюди зручно влаштувалися на психологічно грамотно зроблених рекламних щитах, безліч людей в Україні переживають самотність, покинутість, мають прагнення до сімейного затишку, справжнього родинного щастя, єднання у колі родини. Потрапляють сюди й діти, які мріють жити так, "щоб поряд з мамою і татом, братиком й сестричкою", особливо це стосується такої вразливої дитячої "соціальної категорії", як діти-сироти. Потужне зростання її останніми десятиліття ХХ-ХХІ ст. вимагає фундаментального реформування системи опіки та піклування - інноваційних проектів у сфері спеціалізованої освіти, зокрема у навчальних закладах інтернатного типу або будинках дитини, розвитку систем заміщувальної опіки, інституту всиновлення, фостерної сім'ї, ефективних ЗМІ-кампаній з популяризації досвіду всиновлення серед вітчизняних батьків. Як запроваджувати ці реформи, й досі концептуально не вирішено у професійному співтоваристві. Тим більше, що ведення справ системи захисту дитинства перебуває в управлінні 17-ти уповноважених органів[6]. У зв'язку з чим доречно вказати: у сфері соціального виховання дітей-сиріт намітилася тенденція до налагодження взаємодії психологів з різними професіоналами із створенням міждисциплінарних команд з педагогів, управлінців, вихователів, лікарів, психологів-психотерапевтів з метою трансформування цієї системи[2; 3]. Тож, якщо психологія є соціально відповідальною наукою, то не враховувати сімейний вимір людського буття, значить, зректися сирітської любові. Той факт, що сьогодні родина занепадає, хоча втілює біосоціальну природу людини, і є однією з суттєвих характеристик соціуму, перетворює проблему сирітства на виклик для вітчизняних психологів. Адже людина - це понад усе "homo familus", а історична доля вітчизняної психології визначається не стільки вирішенням внутрішньонаукових проблем, скільки здатністю психологічної спільноти до усвідомлення своєї відповідальності і адекватних відповідей на виклики часу.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Численні причини сучасного сирітства остаточно не з'ясовано, тим не менш все ж очевидно: проблема дітей-сиріт є багатоаспектною, адже не тільки в бідних, а й багатих країнах інтернатні заклади переповнені малечою. Діти-"відказники", "казьонні", "вічні" немовлята, "народжені, щоб бути покинутими" така ж ознака сьогодення, як й матері-підлітки ("незріле материнство"), безпритульні, бездоглядні, соціальні сироти. Звичайно для вирішення проблем сирітства запроваджують дві дійові моделі - інституційну й деінституалізацію у рамках концепції суспільного/сімейного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. У реаліях сьогодення, попри від'ємну динаміку влаштування дітей-сиріт в українські сім'ї хоча й при посиленні уваги держави до питань попередження соціального сирітства ( розпорядження Кабінету Міністрів "Про схвалення Концепції Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", 2006), чільне місце серед державнихконцептуалізацій займають ті теорії виховання, що побудовані саме на принципі колективізму. Наріжним каменем виховного соціалізуючого впливу у цих підходах припускаються спільні стаціонарні колективні форми державного утримання дітей (інтернати, дитячі будинки тощо). Насправді жза оцінкою експертів такі концепції захисту дитинства становлять не більше ніж тоталітарну радянську спадщину у вигляді навчально-дисциплінарних педагогічних систем з усіма їх вадами: чітким поділом на "своїх" і "чужих", колективізмом як відчуття себе не самодостатньою одиницею, а часткою чогось більшого ( класу чи імперії); безконтрольністю, безадресністю, патерналізмом та неавторським підходом; деіндивідуалізацією, гіперсоціалізованістю і депривацією; доступністю для контролю "згори" і закритістю - "знизу" ( заклади управляються централізовано відомчо, а вихованці, припускається, за примітивністю потреб дисциплінуються авторитарними педагогами). На думку західних фахівців, комуністичні режими, зокрема і революційно змінені в колишніх республіках СРСР, схильні не розв'язувати, а патологізувати соціальні проблеми [2, 56]. На підтвердження цієї тези: магістральна лінія розвитку закладів інтернатного типу й дотепер вибудовується за відомчими і бюрократичними, патерналістськими принципами, відповідно до яких "соціальні блага", право на "щасливе дитинство", "пільги" надаються через централізоване регулювання за типом "батьківської" опіки над дітьми-сиротами. Проте блискучі результати "переплавки" вихованців давно у минулому, більшість інтернатів залишаються "закритою" зоною з численними порушеннями прав дитини, а впровадження сімейних форм (прийомні та патронатні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу) розглядається як часткове заміщення однієї форми іншою без якісного переосмислення. Та й зразків таких, на жаль, небагато [2, 10]. Отже, в певному розумінні обидві моделі не спрацьовують в українців, адже залишаються поза увагою питання відповідності зазначених форм державної опіки потребам дітей у підтримці та захисті.

Метою статті є методологічна рефлексія щодо науково-методичного й зокрема психологічного забезпечення освіти і виховання дітей-сиріт як інноваційного стратегічного розвитку державних закладів інтернатського типу у перспективному періоді за інституційною моделлю.

Завданням визначено: створення проектної концептуалізації психологічного забезпечення (психологічної служби) для Луганського обласного дитячого будинку № 1 із узагальненням щодо його доцільності, зокрема як впровадження гуманістичного соціально спрямованого виховного процесу з опануванням соціальної ситуації депривованого розвитку і фокусуванням соціальних ресурсів навколо дитини-сироти.

Основні матеріали дослідження, обґрунтування отриманих наукових результатів. У відповідності до ст.52 Конституції України, яка відповідає ст.29 Конвенції ООН про права дитини, опіку про дітей, які залишилися без піклування батьків, бере на себе держава із зобов'язанням про усиновлення або ж встановлення над ними опіки (піклування), що відповідає Конвенції ООН про права дитини (Преамбула - "забезпечення сімейного виховання"). За тією ж статтею Конвенції ООН визначено й напрямки освіти дитини. Як до українських умов, то вони реалізуються у системі соціального колективного інституційного виховання дітей-сиріт. Починаючи з сер. XX ст., інституційна система догляду за дітьми-сиротами, однією з форм якої є інтернатні заклади, зазнала суттєвих змін в Європі, Америці, а тепер дійшла черга й до України. Незважаючи на ці розпочаті зміни, науково-методичне забезпечення інноваційних освітніх проектів щодо закладів інтернатного типу, в тому числі і психолого-педагогічне залишається на тому ж рівні, що й за радянських часів. Сьогодні цю систему пропонується трансформувати й побудувати не як навчально-дисциплінарну, а у відповідності до вимог освітньої особистісно-розвивальної моделі і з гуманістичною спрямованістю педагогічних методик, де психолого-педагогічна інновація стосовно повноцінної соціалізації дитини має втілювати соціальну норму здорового розвитку. Ефективність же цієї системи підвищується із зростанням психологічної компетентності педагогів, керівників інтернатних закладів, що спрямовані до повноцінного влаштування життя дітей-сиріт. Тому таким важливим є психологічний супровід стратегічного інноваційного розвитку сирітських закладів. Психологи завдяки супроводу соціально-педагогічної системи виховання дітей-сиріт, виконуючи завдання щодо підвищення психологічної компетентності педагогів, керівників, притому, ще й ретранслюючи унікальний досвід проектувальників, крім того, і це головне - працюють насправді з "живими" об'єктами ( М.М. Бахтін)[7]. Ці "об'єкти" є такими, що постійно змінюються, розвиваються під тиском фахового впливу. Звісно, дитина, педагогічний склад закладу, колектив фахівців становлять приклади цих об'єктів, тож у зв'язці суб'єкти-об'єкти впливу психологи є третьою стороною, яка полегшує, фасилітує, опосередковує діяльність суб'єктів, що мають допомогти дитині-сироті припинити своє перебування в якості "об'єкта" впливів і перетворитися у суб'єкта. Звідти проблема сирітства це не тільки законодавче, політичне, фінансове, а й концептуальне реформування системи захисту дитинства, що потребує науково-методичного психологічного доробку, який би втілював цей спонукальний до суб'єктивності виховний соціалізуючий вплив.

Основні матеріали дослідження представлені концептуально на основі результатів, отриманих у Луганському обласному дитячому будинку № 1, при створенні організаційних засад для психологічного супроводу здорового розвитку вихованців, та виступають у коментарях до концепції.

Концепція розвитку системи психологічного забезпечення навчальних закладів інтернатного типу на прикладі Луганського обласного дитячого будинку 1(коментований зразок)

І. Методологічні підходи звичайно втілює ідеологія освітньої інновації. Ідеологія має обґрунтовувати засадничі принципи та ідеї щодо природи трансформаційних процесів у системі захисту дитинства. Протеконцептуалізації освітніх інновацій, також як й їх запровадження насправді є невдячною, асиметричною щодо автора справою. Під асиметричністю щодо авторського проекту мається на увазі кон'юнктурний та ситуативний, позаконтрактний характер педагогічних замовлень. Недарма останні українські й російські педагогічні публікації зважують на те, що сьогодні "... освіта принагідно є занадто зручною галуззю для піар-акцій..., реалізацією чиїхось корисливих зазіхань. Проекти ж, яким надаються преференції у здійсненні, у першу чергу, часто не є реально стрижневими, і не заторкують базових проблем" [1, с. 23]. Особливо доречна така констатація у проблематиці концептуалізації сирітства. Отже, якщо ж все ж таки сформулювати ці ідеї, то вони такі. Провідною ідеєю у якісному переосмисленні розвитку державної системи опіки в сучасних умовах є гуманізація соціального виховання в дитячих будинках, ядром якої стає гуманістично та соціально спрямований виховний процес, що задає параметри соціально-педагогічної системи, сприятливі для нормалізації депривованого розвитку дітей-сиріт та підсилює розвиток навчальних закладів у заданих параметрах як інституційного ресурсу й дозволяє, вдосконалюючи його, своїм кінцевим виходом тим не менш мати заміщення інституційної моделі деінституціональною як умовою забезпечення рівності дітей й дорослих незалежно від систем їх виховання. Такі положення мали би демонструвати яскраву картину прогресу цих самих дитячих будинків. При цьому ще й окрім всього ці ідеї мали б підтримувати процеси включення дітей-сиріт до соціального простору та створювати соціально-політичний й культурний горизонт для повноцінної інтеграції дитини-сироти у суспільство. Але невже ж проекти, що мають кінцевим виходом ліквідацію стаціонарного закладу, викличуть справжній ентузіазм у керівників подібних закладів (хоча це й вимога Конвенції ООН)? Хай там як, а запровадження інновації завжди має артикулювати кінцеві цілі, засоби їх досягнення і ... передбачати підстави можливого супротиву інноваціям, тим більше стосовно втілення таких радикальних цілей. Тож, "живий матеріал" організації в особі керівника просто зобов'язаний опинитися у контроверсійних стосунках з провідною тезою даних інноваційних змін. Тому навряд чи посилання до суб'єктів стратегічних програм інноваційного розвитку сирітських закладів, заклики до толерантності під час заміни в дитині, підлітку позиції з перебуванням в якості об'єкта на суб'єкта, проголошення цінності соціальної норми здорового розвитку вихованців врятує таку освітню інновацію.

II. Проблематизація. З огляду на вищесказане, мета концептуалізації педагогічної освітньої інновації
має бути змінена, інакше відторгнення результатів дослідження невідворотне. Тож, щодо ваги науково-
методичного й зокрема психологічного забезпечення освітньої інновації в стратегічному розвитку закладу
постає питання: чи є вона засобом гуманізації освітнього процесу для сиріт? Зрозуміло, професійне
психологічне співтовариство (так само як і сучасна сім'я) зараз дуже потребує багатоголосся, а не агресивного
домінування якогось одного голосу в непримиренній боротьбі за це домінування. Тобто перспектива зміни
інституційної моделі полягає в просуванні ідеї діалогу і полілогу, а не тиску "ліквідаційного" монологу якогось
одного фахівця. Суть будь-якої, а тим більше освітньої інновації у підтримці розмаїття, налагодженні
адекватної взаємодії між
субсистемами і групами: адміністрацією, педагогічним колективом, дітьми-сиротами.
І якщо хтось з суб'єктів інноваційних освітніх процесів не погоджується на перетворення, то доцільно змінити
загальний контекст з тим, щоб долучити якомога більше суб'єктів до перетворень. Припустимо, нехай в Україні,
як і раніше чільне місце посідає саме колективна форма державного утримання дітей, а вимоги до ліквідації
закладів пом'якшуються, але залишається патологічна специфіка розвитку дітей-сиріт у цих закладах у вигляді
депривації, набутої безпорадності, госпіталізма, і яка мусить трансформуватися.

Депривація оцінюється як більш менш тривале позбавлення дитини якихось вражень, стосунків, речей, або дорівнюється до втрати дитиною значущих для її психічного розвитку ресурсів. Це як "негода", яку зазнає дитина, внаслідок відсутності відповідного задоволення базових потреб, серед яких провідною є позбавлення материнської любові. За медичними даними, депривація викликає астенізацію нервової системи, призводить до швидкого її виснаження, а на рівні кори великих півкуль провокує розвиток гіпнотичних фаз, що сприяє підвищенню навіюваності дітей і підлітків-сиріт[5]. Отже, маємо класичну ситуацію: одні ("верхи" - за рос.) не бажають змін в освіті і вихованні, а інші - діти-сироти ("низи" - за рос.) не можуть бути їх ініціаторами.

За таких умов доцільно визначити об'єкт і "мішені" психолого-педагогічних впливів у дитячому будинку. Отже, об'єктом впливів окрім самих дітей-сиріт стає процес перетворення інституційного позаособистісного колективного виховання дітей-сиріт (усталений графік проведення заходів "для всіх") на процес особистісної виховної інтервенції (проведення невеликих корегувальних заходів, тренінгових курсів, консультативних сесій для окремих груп дітей) в період соціальної, освітньої та професійної адаптації вихованців, що здійснюється завдяки комплексним інструментам. Головним таким інструментом виступає система психологічного забезпечення освіти і виховання, що реалізує соціальне-психологічне проектування, експертизу, моніторинг умов для повноцінного інтелектуального, соціального, трудового, особистішого розвитку дітей-сиріт. Тоді "мішенями" психолого-педагогічних впливів є соціальний, психологічний та психофізіологічний розвиток дитини поза батьківської опіки, її соціалізація та правовий захист, а також рівень їх забезпечення щодо критеріїв та норм в закладах-інтернатах. Отже, психологія начебто розряджає атмосферу конфронтації щодо проекту розвитку як освітньої інновації.

III.       Теоретичні підходи до досліджуваної проблеми забезпечення освіти і виховання сиріт
визначаються комплексом понять:
  1 блок - "стратегічний розвиток сирітського закладу", "навчально-дисциплінарна та особистісно-розвивальна моделі дитячого будинку", "особистісно зорієнтований виховний відновлювальний і корегувальний процеси", "зміст і проектування змісту виховання", "процес особистісної виховної інтервенції", "алгоритм проектування", за В.А. Караковським, А.А. Католиковим, В.А. Сластьоніним, Е.М. Степановим (теорії гуманістичних виховних систем и виховних просторів)[6]; 2 блок - "модель вихованця дитячого будинку", "період гуманітарної адаптації вихованців", "депривований розвиток", "дефіцитарна соціальна ситуація розвитку", "психологічний супровід здорового розвитку", "психологічне здоров'я", які характеризують стан дітей-сиріт, позбавлених материнської любові, як контекст, уявлення про який йде від педагогів (А.С. Макаренко) і психологів (Л.С. Виготського)[5; 6], сучасних вчених, і який є спорідненим з поширеною в минулому практикою, що спрямовувала зусилля фахівців на пошук методів, що сприяють формуванню соціально та культурно обумовлених реакцій сиріт, рівень яких, як правило, неприпустимо низький у депривованих дітей [5].

У більш деталізованій дорожній карті трансформування дитячого будинку№1, зокрема у словниковому доробку, показується, якими є суттєві знання.

Окрім поняттєвого опанування потрібно ще визначити принципи побудови освіти сиріт. Звичайно щодо соціального виховання вказують на такі: природовідповідності, народності, культуровідповідності, гуманізму, соціальної відповідальності, колективності, інформованості та реалізації діалогічності; варіативності, центрації, доповнюваності соціального виховання, незавершеності виховання; педагогічного стимулювання соціальних проб, підтримки соціальної адекватності; організації особистого простору та індивідуалізації з визнанням дитини-сироти як незаперечної даності. Але провідною тезою інновації виявляється запроваджувана модель вихованця дитячого будинку та побудова траєкторії здорового розвитку і повноцінної соціалізації вихованця, що підлягають оцінці і підпадають під дію принципів. І модель, і траєкторія розвитку вихованця залежать як від самої дитини-сироти, так і вихователя, тому їх психологічне дослідження та проектування, як і експертна оцінка мають симетричний характер і спираються на схему показників ефективності дії обидвох сторін.

IV. Практичні підходи припускають звернення до низки «живих» понять (М.М.Бахтін) [за 7]. Завдяки 4-х кроків освітнього проектування: структуруеання, втручання, запровадження, реалізація, - відбувається перенесення виховного змісту соціального виховання до конкретних умов.

Перший крок. У виховному відновлювальному процесі щодо вихованців структуруеання виховного змісту йде за елементами: мета, засоби, результат, об'єкти/суб'єкти виховного процесу; у корегувальному процесі, що підпорядкований соціальній нормі здоров'я, структурування коректувально-оздоровчого змісту за елементами: багатовимірна діагностика; аналітика як визначення специфічних проблемних зон; напрацювання стратегій подолання депривованого розвитку у рамках соціальної норми психологічного здоров'я; розробка рекомендацій. Взаємопов'язані рівні гуманістичного соціально спрямованого виховного процесу, що позначені на вертикальній осі: ціннісно-орієнтаційний; змістовний; індивідуально-груповий, - співвідносяться з елементами корегувального процесу на горизонтальній осі: функціонально-діяльнісним; комунікативним; діагностико-аналітичним.

При цьому спираються на алгоритм проектування виховного змісту, що відображає послідовне формування структурних блоків, які будуються за чотирьма напрямами і підтримують повноцінну соціалізацію дітей-сиріт: "Орієнтир на саморозвиток і самовдосконалення"; "Орієнтир на освіту і суспільство"; "Орієнтир на життя і сім'ю"; "Орієнтир на працю і професію", кожний з яких функціонально відображений по чотирьох компонентах: нормативному з тим, щоб послатися на знання вікових особливостей, що сприяють адаптуванню дитини-сироти у педагогічній системі або суспільстві не колись і будь-як, а саме тепер, "тут і зараз"; прогностичному з тим, щоб проводити роботу з вихованцями на основі соціально запитаних особистісних властивостей і перспектив їх особистішого зростання; креативному, творчому з тим, щоб здійснювати соціалізуючий вплив на підставі діагностичних знань про особистісні устремління, прагнення і потреби саморозвитку, що є у вихованців; корелюючому з тим, щоб мати за орієнтир для адміністрації, педагогічного колективу, фахівців подолання дефіциту особистісних рис, наявних у вихованців.

Тут слід зазначити, що співставлення теорії та практики доводить про неможливість формалізації нововведень, тому алгоритм як система приписів завжди ламається, що потребує процедури "калібрування", призначення якої доводити інноваційний еталон до конкретних умов закладу інтернатного типу. Суттєвими тоді є низка комплексних інструментів, до яких потрапляють загальна стратегічна та поточна тактична проблема як науково-практичне і технологічне забезпечення процесу соціальної адаптації вихованців, що зазнали депривованого розвитку; проблемне протиріччя, що виявляється між орієнтацією системи інституційного (колективного) виховання та процесом особистішого виховання, де останній мусить бути суб'єктивно зорієнтованим, тобто підтягувати дитину-сироту до відтворення норми здорового розвитку; загальне завдання, що обґрунтовує виховний соціалізуючий вплив в умовах запровадження норми здорового розвитку і повноцінної соціалізації дитини як стратегію діяльності сирітського закладу та його психологічне забезпечення; змістові цілі, що виходять з соціального замовлення і формують місію сирітського закладу; процесуальні цілі, що налаштовують вихователів і вихованців на зміни усталеної навчально-дисциплінарної моделі виховного процесу дитячого будинку №1 щодо якої звичайним є зовнішні домінанти: навчання або виховання, - на внутрішні, що є в особистісно­розвивальній моделі; механізми, що характеризуються запуском трансформаційних процесів у зовнішньому контурі "суб'єкт-об'єктних" стосунків дитячого колективу з їх зміною у внутрішньому контурі - на "суб'єкт-суб'єктні" в соціально-педагогічній системі у рамках інтеграції коректувально-оздоровчого і навчально-виховного процесів.

Другий крок. Форми і методи втручання у стратегічний розвиток дитячого будинку, які включають психолого-педагогічний супровід; соціальне партнерство та психологічну педагогізацію соціального середовища; просвіту як психолого-медико-педагогічну освітню підготовку та формування родинно-шлюбних уявлень у вихованців; створення поля соціально-трудових і професійних проб, що є скорельованим до об'єктів/ суб'єктів виховного процесу, проектування якого у свою чергу продиктовано наявним профілем характерних рис вихованців дитячого будинку №1, отриманого на підставі багатовимірної психодіагностики.

Третій крок. Засоби та технології, завдяки яким відбувається запровадження цілей, що спирається на модельний підхід з опануванням соціальної ситуації депривованого розвитку; фокусуванням соціальних ресурсів навколо дитини та її оточення; психотехнік максимізації соціально та культурно обумовлених реакцій вихованців; технологій збагачування соціально-педагогічного середовища; асистивних корегувальних та відновлювальних технологій (прийоми допомоги).

Четвертий крок. При реалізації в конкретних умовах такого специфічного інструменту, як "Модель вихованця дитячого будинку" обов'язково ураховується наявний профіль рис вихованців, де найхарактернішими є чисельні наслідки деривацій, і який має такі рівні розгортання адаптованості вихованця: оптимальний, припустимий, низький, критичний та включає виховні психологічні блоки у соціальній, професійній, культурній й особистісній площинах:

>       "особистість раціональна, яка пізнає світ " (показники когнітивного розвитку - мотивація навчання та учіння, пізнавальна активність у навчанні та грі, задоволеність життєдіяльністю дитячого будинку, навчальною, ігровою діяльністю у виховному, навчальному, а згодом й професійно-навчальному середовищі, інформаційна культура, практична підготовленість до ігрової, навчальної і професійної діяльності);

>       "особистість культурна" (показники культурного розвитку - культура мови і дозвілля, правова і естетична культура);

>       "особистість соціальна" (показники соціального розвитку - соціальна компетентність, вміння входити у соціальні мережі (друзі, практики, інституції), сімейно-побутова підготовка, соціальний самозахист, комунікативні і організаторські здібності);

>       "особистість - творча індивідуальність" (показники особистішого розвитку - самооцінка, творча і соціальна активність, тип ігрової і навчальної діяльності, життєві плани, емоційно-оптимістичний настрій).

За практичною реалізацією еталонної моделі стратегічного розвитку закладу на практиків завжди очікують ризики та чинники, що обтяжують дитину в період її перебування в державних закладах інтернатського типу і заважають досягненню оптимального рівня соціальної, професійної, культурної, особистішої адаптованості та здатні завадити реалізації "Моделі вихованця дитячого будинку" як еталону здорового розвитку. Це такі ризики: материнська депривація, позародинне виховання, негативний досвід життєдіяльності в умовах сім'ї "групи ризику", низькі показники медичної норми психічного і соматичного розвитку, психологічного здоров'я, рецидивуючі захворювання, хронізація хворобливих процесів.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О Богучарова - Сирітство психологічне забезпечення освітніх інновацій здорового розвитку