Є І Овчаренко - Система економічної безпеки підприємства ознаки та принципи функціонування - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА

 

 

УДК 007.5 : 65.012.8

Є. І. Овчаренко[1]

СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА: ОЗНАКИ ТА ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Вступ: Визначення наукового тезаурусу та класифікаційних ознак поняття "система економічної безпеки підприємства" у відповідності до загальної теорії систем видається важливим науковим завдан­ням, виконання якого дозволить впорядкувати належним чином компоненти цієї системи та встановити закономірності та принципи їхньої взаємодії. Мета: Визначення методологічних понятійних ознак та принципів функціонування системи економічної безпеки підприємства. Результати: Фундаментом ме­тодології безпекології повинна стати загальна теорія економічних систем, яка має досліджувати найза-гальніші закономірності функціонування та розвитку економічних систем. Використовуючи постулати загальної теорії систем та структурного функціоналізму можна сформулювати принципові положення, на яких повинне базуватися системотворення в царині економічної безпеки підприємства. Просторово-часовий континуум функціонування системи економічної безпеки підприємства узгоджується з операці-ональною формою її подання, тобто у вигляді сукупності різних зв'язків, що припускає їхнє порівняння та зіставлення. Висновки: Система економічної безпеки підприємства - це сукупність залучених до безпекозабезпечувальних процесів суб'єктів й об'єктів безпеки, що взаємодіють та пов'язані у часі й просторі певними способами соціально-економічної взаємодії, які зумовлені соціально-економічним статусом, цілями та функціями суб'єктів безпеки підприємства.

Ключові слова: економічна безпека, система, соціально-економічна система; компоненти си­стеми; системні вимоги.

 

Е.И. Овчаренко

СИСТЕМА ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ: ПРИЗНАКИ И ПРИНЦИПЫ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ

Введение: Определение научного тезауруса и классификационных признаков понятия "сис­тема экономической безопасности предприятия" в соответствии с общей теорией систем представля­ется важным научным заданием, выполнение которого позволит упорядочить должным образом ком­поненты этой системы и установить закономерности и принципы их взаимодействия. Цель: Опреде­ление методологических понятийных признаков и принципов функционирования системы экономичес­кой безопасности предприятия. Результаты: Фундаментом методологии науки об экономической безопасности должна стать общая теория экономических систем, которая должна исследовать общие закономерности функционирования и развития экономических систем. Используя постулаты общей теории систем и структурного функционализма можно сформулировать принципиальные положения, на которых должно базироваться системообразование в области экономической безопасности пред­приятия. Пространственно-временной континуум функционирования системы экономической безопа­сности предприятия согласуется с операциональной формой ее представления, то есть в виде сово­купности разных связей, которая допускает их сравнение и сопоставление. Выводы: Система эконо­мической безопасности предприятия - это совокупность привлеченных к процессам обеспечения эко­номической безопасности субъектов и объектов безопасности, которые взаимодействуют и связаны во времени и пространстве определенными способами социально-экономического взаимодействия, предопределенных социально-экономическим статусом, целями и функциями субъектов безопаснос­ти предприятия.

Ключевые слова: экономическая безопасность, система, социально-экономическая система; компоненты системы; системные требования.

Ye.I. Ovcharenko

SYSTEM OF ECONOMIC SECURITY OF ENTERPRISE: CHARACTERISTICS AND PRINCIPLES OF OPERATION

Background: Determination of research thesaurus and classification characteristics of the concept "System of economic security of enterprise" in accordance with the general theory of the systems appears to be an important research task, implementation of which will allow to put in order components of this system and to reveal principles of their interaction. Aims: Determination of methodological concept characteristics and principles of functioning of the system of economic security of enterprise. Results: General theory of economic systems, which investigates general principles and development of economic systems, should be the foundation of methodology in economic security. Using the postulates of general theory of systems and structural functionalism it is possible to formulate fundamental principles on which formation of system of economic security of enterprise is based. The spatio-temporal continuum of functioning of the system of economic security of enterprise is to agree with the operational form of its presentation, i.d. should be re­searched as a complex allowing to study its numerous interrelations and to compare and contrast them. Conclusions: System of economic security of an enterprise is a complex of subjective and objective com­ponents interacting in time and space and determined by socio-economic principles lying at the basis of enterprise's status, its goals and functions.

Key words: economic security, system, socio-economic system; components of the system; system requirements.

Постановка проблеми. Генезис образу економічної безпеки господарюючо­го суб'єкта (підприємства) та розвиток її (безпеки) суб'єктивного сприйняття на різ­них етапах існування світової економіки обумовили появу двох альтернативних ізо­морфій забезпечення економічної безпеки. У першому випадку, економічна безпека будь-якого господарюючого суб'єкта забезпечується, крім заходів державного про­текціонізму, його власною первинною результативністю: ефективністю, продуктив­ністю, якістю, економічністю, конкурентоздатністю тощо. Друга альтернатива при­пускає створення власної системи економічної безпеки, яка, доповнюючи результа­тивність господарюючого суб'єкту, здійснює специфічні економічні, соціальні, пра­вові та інфраструктурні управлінські дії, що покликані набути та утримувати певний рівень економічної безпеки підприємства. Сучасні умови господарювання у пере­важній більшості національних економік не дають можливості забезпечення еконо­мічної безпеки лише за рахунок забезпечення поточної та потенційної результатив­ності діяльності - необхідна спеціальна організація діяльності щодо цілеспрямова­ного забезпечення економічної безпеки підприємства. Здійснення господарської діяльності в Україні супроводжується не лише слабкістю державного протекціоніз­му, а й постійними фактами усвідомленої протидії зовнішнього до підприємств се­редовища. У зв'язку з цим, сучасні реалії вимагають забезпечення економічної без­пеки підприємств на системній основі, зі створенням окремої системи економічної безпеки підприємства (надалі СЕБП).

Узагальнення складу та взаємозв'язків компонентів економічної безпеки під­приємства за допомогою системного підходу та використання категорії "система" розвинулося у самостійний науковий напрямок відносно недавно. Але доцільність системотворення у царині економічної безпеки підприємства на засадах системно­го підходу та пов'язаного з цим використання категорії "система" розглянуто у без-пекології поверхово. Відносна наукова невизначеність щодо вибору синтезуючого начала у встановленні та використанні головних класифікаційних ознак економічної безпеки підприємства не дає можливості дослідженням зосередитись на русі у чітко визначених класифікаційних напрямах. Отже, визначення наукового тезаурусу та класифікаційних ознак поняття "система економічної безпеки підприємства" у від­повідності до загальної теорії систем видається важливим науковим завданням, виконання якого дозволить впорядкувати належним чином компоненти цієї системи та встановити закономірності та принципи їхньої взаємодії.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У цілому, системний підхід побудовано на вивченні будь-якого явища чи процесу з урахуванням не лише комплексу внутрішніх складових, а середовища існування цих явищ або процесів. Головною перевагою системного підходу є можливість встановлення взаємо­зв'язків між елементами комплексів зовнішніх та внутрішніх складових, на основі чого можна формувати судження щодо загальних правил і принципів існування явищ та процесів у межах певної цілісності. Цілісність, як властивість системи, є наріжним поняттям системного підходу, що зумовлює унікальні особливості люд­ського мислення у межах цього підходу.

Впевнений розвиток системного підходу у науковому пізнанні та його експа­нсія у все більшу кількість сфер знань зумовили оформлення системного підходу у якості наукової теорії, яка отримала назву загальної теорії систем. Автором те­рміну "загальна теорія систем" є австрійський біолог-теоретик Людвіг фон Берта-ланфі. Він достатньо вдало сформулював загальні принципи теорії систем та є розробником емпірично-інтуїтивного підходу до проведення системних дослі­джень [1]. Дослідниками-системниками [1,2,10,11] відзначено декілька суттєвих переваг системного підходу, які можуть зумовити його наукове та практичне роз­повсюдження. По-перше, системний підхід дозволяє встановити оптимальний ступінь аналітичного розчленування об'єкта та визначити таку адекватну "аналі­тичну одиницю", що надалі не розкладається. Це дає можливість встановити най­більш цінні структурні та динамічні властивості об'єкта, що зумовлюють його цілі­сне функціонування. По-друге, системний підхід породжує принципово новий спо­сіб проведення досліджень, який дає можливість максимально повно встановити типологію, структуру та логіку взаємозв'язків елементів об'єкта, що зумовлюють цілісність його функціонування. І, насамкінець, по-третє, системний підхід виво­дить наукове пізнання на принципово новий якісний рівень та забезпечує незрів­нянно вищу пізнавальну цінність своїх висновків.

Визначальним поняттям у системному підході є поняття системи. Загал трактувань поняття "система" можна умовно поділити на три групи. Визначення у межах першої групи розглядають систему як комплекс процесів та явищ, що існу­ють об'єктивно та незалежно від спостерігача, головне завдання якого виокреми­ти певну систему з навколишнього середовища, провести її структуризацію, вста­новити механізм функціонування та визначити напрями впливу на неї. Такий під­хід до трактування поняття припускає розгляд системи як об'єкта управління.

Визначення другої групи розглядають систему у якості засобу дослідження процесів та явищ. У такому випадку спостерігач синтезує систему як певне абст­рактне відображення реальності. Така "абстрактна система" розуміється як мно­жина пов'язаних змінних, що відображають ті чи інші властивості об'єктів, які роз­глядаються в певній системі. Такий підхід до трактування припускає розгляд сис­теми близько до поняття моделі і система, у такому випадку, не може бути об'єктом управління.

Третя група визначень виходить з того, що "система - штучно створений комплекс елементів, призначений для рішення певної складної задачі". У такому випадку, система є реальним об'єктом, з одного боку, та синтезованим абстракт­ним відображенням дійсності, з іншого боку. У такому розумінні поняття системи використовується у системотехніці.

Якщо зосередитися на подібностях вказаних понятійних угрупувань, то слід відзначити декілька суттєвих. У будь-якому випадку поняття системи включає в себе розуміння чогось цілого, що складається з пов'язаних та залежних частин. Властивості системи в цілому визначаються властивостями окремих частин, а властивості частин залежать від властивостей системи в цілому. Крім того, усі трактування поняття системи припускають наявність середовища її існування.

На думку абсолютної більшості дослідників у царині безпекології [напр., 3,4,5,6,7], система економічної безпеки є соціальною системою. Це зумовлює звуження спектру наших досліджень у подальшому до дослідження саме соціаль­них систем, та їх особливого різновиду - соціально-економічних систем.

Відмітною особливістю наукових уявлень щодо соціальних систем є певна дуальність теоретичної платформи. На розвиток образу соціальної системи з різ­них боків одночасно впливали як загальна теорія систем, так і соціологія. Це зу­мовило комплементарний характер поняття соціальної системи. У трактуванні Філософського енциклопедичного словника під соціальною системою розуміється "складноорганізоване, впорядковане ціле, що включає окремих індивідів та соціа­льні спільноти, об'єднані різними зв'язками та взаємовідносинами, які є соціаль­ними за своєю природою. Кожна соціальна система детермінує дії наявних у ній індивідів та груп та у певних ситуаціях виступає по відношенню до оточення як єдине ціле" [8]. З іншого боку, згідно Соціологічного енциклопедичного словника, соціальна система - це "сукупність соціальних явищ і процесів, які знаходяться в стосунках і зв'язку між собою і утворюють деякий соціальний об'єкт. Цей об'єкт виступає як єдність взаємозв'язаних частин (елементів, компонентів, підсистем), взаємодія яких між собою і з довкіллям обумовлюють його існування, функціону­вання і розвиток як цілого" [9]. У історії дослідження соціальних систем важко вио­кремити першопрохідця. Одним з перших, науково значущих досліджень соціаль­ної структури суспільства було проведено К. Марксом у межах формування теорії історичного матеріалізму. У подальшому значний науковий внесок належить Г. Спенсеру, Е. Дюркгейму, Е. Гідденсу, Я. Л. Морено та ін. Розроблені концепції Г. Спенсера та Е. Дюркгейма послугували науковою основою появи такого методо­логічного підходу як структурний функціоналізм, який є найбільш розвинутим та значущим науковим напрямом сьогодення, що вивчає соціальні системи. Осново­положниками структурного функціоналізму є Т. Парсонс [10], Р. Мертон [11]. У межах структурного функціоналізму отримали нових значень поняття структури та структурних елементів у відповідності до ідеології соціальних систем. У класич­ному розумінні структура означає "сукупність взаєморозташування і стійких зв'яз­ків складових частин (елементів) об'єкта, завдяки яким забезпечуються його цілі­сність і тотожність самому собі (тобто при різних зовнішніх і внутрішніх змінах зберігаються його основні властивості)" [12, с.1283]. Але структурний функціона­лізм трактує поняття структури відносно до соціальної структури по іншому. Соці­альна структура - це "певний спосіб зв'язку і взаємодії елементів, тобто індивідів, що займають певні соціальні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (роль) відповідно до прийнятої в цій соціальній системі сукупності норм і ціннос­тей" [11]. Докорінна відмінність у цих поглядах полягає у тому, що структура вза­галі розглядається, перш за все, як сукупність елементів, у той час як соціальна структура відображає спосіб зв'язку між елементами. У зв'язку з цим Т. Парсонс вважав, що елементи соціальної структури - це стійкі зразки діяльності людей. На його думку, соціальна структура припускає: 1) стійкі зв'язки між будь-якими еле­ментами суспільства, стійкі взаємозалежності, кореляції; 2) регулярність, стій­кість, повторюваність цих взаємодій; 3) наявність рівнів, "поверхів", згідно значу­щості елементів, що входять в структуру; 4) регулюючий, динамічний контроль за поведінкою елементів [10].

Сукупність окремих елементів соціальної системи, що зумовлюють відноси­ни суб'єктів господарської діяльності з метою задоволення економічних потреб, являють собою економічну систему. Як відзначає М. Я. Петраков: "... у сучасних умовах розвитку суспільства та рівня господарювання економічна система висту­пає як невід'ємна складова, підсистема системи соціальної" [13]. Людина (яксуб'єкт економічної системи) виконує не тільки функції працівника, виробника, споживача, власника тощо, але і дві найважливіші системні функції, яким рідко приділяється увага, хоча саме вони утворюють специфіку положення людини серед інших суб'єктів господарювання. По-перше, людина виконує функцію ціле-покладання, тобто задає цілі суб'єктам господарювання, до яких вона входить складовою частиною. По-друге, як носій суспільних потреб, вона зумовлює голо­вну функцію кожної економічної системи - задоволення конкретних господарських інтересів.

Метою дослідження є визначення методологічних понятійних ознак та принципів функціонування системи економічної безпеки підприємства.

Виклад основного матеріалу. Фундаментом методології безпекології по­винна стати загальна теорія економічних систем, яка має досліджувати найзага-льніші закономірності функціонування та розвитку економічних систем. Така тео­рія повинна базуватись на загальній теорії систем, оскільки функціонування еко­номічних систем підпорядковується головним принципам функціонування будь-яких складних систем. Одним з головних завдань науки безпекології є раціональ­не функціонування СЕБП, а загальною теорією систем встановлено, що будь-яка складна організаційна система завжди намагається оптимізувати ефективність свого функціонування в сенсі досягнення поставлених перед нею цілей. Тут спо­стерігається повний збіг мети функціонування різнорідних за своїм характером систем.

Згідно з поглядами представників школи структурно-функціонального ана­лізу [10,11], соціальним системам властиві чотири основні функції: адаптивна, ціледосягаюча, інтегративна та функція саморегулювання. На функціонування систем впливає необхідність (детермінованість) та випадковість (стохастичність). Визнаючи детермінованість закономірних взаємозв'язків і причинну зумовленість явищ, для соціально-економічних систем не можна відкидати вплив суб'єктивного чинника, адже рішення приймаються окремими особами, які наділені менталіте­том, поглядами та настроями, уявленнями та сприйняттями, що в сукупності утворюють неформальні інститути. Це визначає ймовірнісний (стохастичний) ха­рактер розвитку соціальних систем. З іншого боку, кожна соціальна система у свою чергу детермінує дії індивідів чи груп, які входять до її складу, виступаючи в такий спосіб як єдине ціле по відношенню до оточення.

Використовуючи постулати загальної теорії систем та структурного функці­оналізму сформулюємо принципові положення, на яких повинне базуватися сис-темотворення в царині економічної безпеки підприємства. По-перше, СЕБП треба розглядати як складну систему, для якої притаманні як елементи самоорганізації, так і елементи кібернетичного управління. По-друге, в процесі функціонування СЕБП завдяки стохастичним зворотним зв'язкам можуть виникнути нестійкі і хао­тичні стадії. Це, у свою чергу, може спричинити можливість існування різних кін­цевих рівноважних станів захищеності підприємства. Сучасна наука може оцінити вірогідність різних варіантів, але не може дати однозначну відповідь, який з них матиме місце. По-третє, за наявності реалізації одного з декількох рівноважних станів ускладнюється проблема вибору. Наявність інтелекту в СЕБП дозволяє здійснити свідомий вибір того чи іншого рівноважного стану, який в найбільшій мірі відповідає меті і специфіці функціонування конкретного підприємства. По-четверте, СЕБП має декілька властивостей, похідних від властивостей економіч­них систем:

відкритість і нелінійність СЕБП. Економічна система будь-якого підприємст­ва задовольняє вимозі, що пред'являється до відкритих систем, - у ній постійно циркулюють потоки грошей, ресурсів, інформації тощо. Нелінійність СЕБП поля­гає в тому, що її реакція на внутрішні чи зовнішні фактори впливу досить часто непропорційна силі прояву цих факторів. В цій системі можливі такі стани, поблизу яких система може суттєво змінити характер свого функціонування;

нерівноважність безпекозабезпечувальних процесів. Практика переконливо доводить, що теоретичні моделі рівноважних систем в кінцевому рахунку виявля­ються нежиттєздатними. Безпека, доведена до своєї межі, припиняє будь-який розвиток. Вона суперечить принципу мінливості;

багатовекторність функціонування СЕБП. Як і в будь-якому нелінійному се­редовищі, на підприємстві можуть одночасно існувати багато шляхів розвитку процесів. З точки зору синергетики, як наукового підходу, що є логічним продов­женням загальної теорії систем, майбутнє імовірнісне, неоднозначне, але, разом з тим, воно не може бути будь-яким. Аналіз безпекозабезпечувальних процесів переконливо показує, що лінійний характер розвитку і рівноважні стани зовсім не є домінуючими в реальності, а непередбачуваність поведінки СЕБП є загальнові­домою. Як відзначає Г. Хакен: "в умовах нестійкого розвитку малі випадкові флук­туації в точках біфуркації можуть надати сильні дії на траєкторію процесу (тоді як в умовах "рівноваги", що зазвичай розглядаються традиційною наукою, великі флуктуації мало впливають на хід процесу). "Хаос", що виникає поблизу точки біфуркації, не означає, що порядок зникає; він означає, що динаміка процесу стає внутрішньо (а не через зовнішні причини) непередбачуваною. Центральне питан­ня, яке обговорюється економістами (і не тільки) в зв'язку з цим, - вплив випадко­востей, які принципово неможливо передбачити і прогнозувати, на загальний ха­рактер розвитку досліджуваного процесу" [14].

У кінцевому сенсі, вищезазначені особливості функціонування СЕБП зумо­влюють дію принципу еквіфінальності щодо них, який є притаманним усім відкри­тим системам, схильним до динамічної рівноваги. Еквіфінальність є методологіч­ною основою дослідження функціонування СЕБП. Еквіфінальність - це перехід системи з різних початкових умов в один і той самий фінальний стан. Еквіфіналь-ність припускає наявність різних шляхів і різних початкових умов при досягненні одного і того ж кінцевого стану. Поняття еквіфінальності увів до теорії систем Л. фон Берталанфі, який, протиставивши відкриті і закриті системи, вважав, що від­крита система, досягаючи стану динамічної рівноваги, зберігає постійність влас­ної структури в процесі безперервного обміну і руху її складових. На відміну від станів рівноваги в закритих системах, повністю детермінованих початковими умо­вами, відкрита система може досягати незалежного від часу стану, який не зале­жить від її початкових умов і визначається виключно параметрами системи [1]. Але повертаючись до СЕБП, як різновиду соціально-економічної системи, слід розуміти, що за еквіфінальністю стоїть все та ж людина у своїх фізичних і мента­льних можливостях і обмеженнях. Це означає, що СЕБП зобов'язана забезпечити динамічний рівноважний стан безпеки підприємства, не зважаючи на різноманіття власних структурних елементів - стійких зразків діяльності людей. Це робить сис­тему економічної безпеки підприємства надскладною.

При характеристиці взаємозв'язків різних підсистем СЕБП та взаємодії її окремих елементів виникає питання потенційних меж забезпечення економічної безпеки, які можуть бути охарактеризовані, зокрема, просторово-часовим конти­нуумом поєднання природних, економічних, соціальних, інституціональних скла­дових. Сполучення простору та часу формує динаміку безпекозабезпечувальних процесів. Якщо розширення просторової складової відповідає здебільшого ексте­нсивному забезпеченню економічної безпеки, то в часовій складовій приховується потенційна можливість інтенсифікації. При цьому простір має розглядатися не тільки в суто географічному вимірі. За висловлюванням П. Бурдьє, соціальний простір являє собою "сукупність агентів, наділених різними і систематично взає­мозалежними властивостями" [15, с. 195]. Тобто простір характеризується як си­лове поле певного соціуму, точніше, як сукупність об'єктивно-суб'єктивних спів­відношень діючих сил.

Соціальний час, за Т. Парсонсом, являє собою насамперед час дії, пов'язаний зі співвідношенням цілей і засобів, тоді як фізичний час є тільки спосіб співвіднесення подій у природному просторі [10, с. 763].

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Є І Овчаренко - Дескриптивна комплементарність забезпечення економічної безпеки та вітчизняних управлінських традицій

Є І Овчаренко - Система економічної безпеки підприємства ознаки та принципи функціонування