І Зуляк - Слідча і агентурно-оперативна робота нквс в україні у 1939 р - страница 1

Страницы:
1  2  3 

Львові. - Ф. 322. - Оп. 1. - Спр. 118. - Арк. 2. 15. Там само. - Ф. 328. - Оп. 1. - Спр. 110. - Арк. 4. 16. Українська Загальна Енциклопедія. - Львів-Станіслав-Коломия. - 1935. - Т. 3. - 1311 с.

Виктор Савенко

ПОДГОТОВКА И ИЗДАНИЕ НОШ УКРАИНСКИЙ ОБЩЕЙ ЭНЦИКЛОПЕДИИ

В статье исследовано однин из важных участков научно-общественной деятельности НОШ в межвоенный период - подготовку и издание Обществом Украинский Всеобщей Энциклопедии и ее значение для формирования украинского национального сознания как в рамках Второй Речи Поспо-литой, так и вне их.

Ключевые слова: Научное общество им. Шевченко, Украинская Общая Энциклопедия, нацио­нальное сознание, Восточная Галиция, национальное возрождение.

Victor Savenko

PREPARATION AND PUBLICATION OF GENERAL NTSH UKRAINIAN ENCYCLOPEDIA

The article examines one of the important areas of scientific and public activity Shevchenko Scientific Society in the interwar period - the preparation and publication of the Ukrainian Society of the Universal Encyclopedia and its significance for the Ukrainian national consciousness as a Second within the Com­monwealth and beyond.

Keywords: Scientific Society. Shevchenko, the Ukrainian General Encyclopedia, national conscious­ness, Eastern Galicia, the national revival.

 

 

УДК 94 (477) Іван Зуляк

СЛІДЧА І АГЕНТУРНО-ОПЕРАТИВНА РОБОТА НКВС В УКРАЇНІ У 1939 Р.

У статті проаналізовано низку секретних наказів і директив НКВС УРСР, пов'язаних з недоліками слідчоїроботи силових структур, слідчого управління Житомирськоїобласті, агентурно-оперативною роботою управлінь внутрішніх справ у Тернопільській, Станиславівській, Львівській та Луцькій областях, профілактичних заходів щодо попередження підпалів і пожеж колгоспного майна, успішного проведення посівног кампаніг, збереження врожаю тощо.

Ключові слова: слідча і агентурно-оперативна робота, НКВС, радянська Україна, Західна Украгна, репресивна система.

Досліджувана проблема є надзвичайно актуальною, оскільки дає змогу проаналізувати дії НКВС УРСР у вересні 1939 р., пов'язані з приходом Червоної армії і встановленням радянської влади на українських землях колишньої Другої Речі Посполитої. Окрім того у публікації відображено діяльність НКВС у радянській Україні як репресивного органу. Важливу роль у процесі встановлення радянської влади у Західній Україні, після 17 вересня 1939 р., відігравали органи внутрішніх справ, на які покладалися завдання не лише дотримання "соціалістичної законності", але й слідча і агентурно-оперативна робота у Тернопільській, Станиславівській, Львівській та Луцькій областях.

Практично усі державні структури у радянській Україні і на території Західної України було охоплено розгалуженою мережею агентурно-оперативної роботи НКВС, оскільки політичне керівництво СРСР вимагало тотального контролю за громадянами з метою посилення диктату і нагнітання страху, прикриваючись соціалістичними ідеями загальної рівності і справедливості, боротьбою з "ворогами народу".

Мета статті - дослідити слідчу і агентурно-оперативну роботу НКВС в Україні 1939 р.

Основні завдання наукової публікації обумовлені аналізом секретних наказів НКВС УРСР, пов'язаних з недоліками слідчої роботи цього органу і слідчого управління Житомирської області, особливостями агентурно-оперативної і слідчої роботи управлінь внутрішніх справ Тернопільської, Станиславівської, Львівської та Луцької областей.

Хронологічні рамки статті охоплюють секретні накази НКВС УРСР, введені у дію упродовж 5 січня - 23 грудня 1939 р.

Зрозуміло, що обмежений обсяг цієї статті не вичерпує усієї слідчої і агентурно-оперативної роботи НКВС в Україні у 1939 р. Однак її автор вважав за необхідне зосередити основну увагу саме на зазначеній проблематиці, дослідити механізм репресивної дії внутрішніх органів на території радянської України і західноукраїнських земель, розвіяти створений більшовицькою пропагандою міф про дотримання "законності" дій НКВС, "об'єктивність" слідства, "неупередженість" органів внутрішніх справ тощо.

Певні аспекти досліджуваної проблеми проаналізовано науковцями. Зокрема, негативний вплив сталінського тоталітарного режиму на західноукраїнську інтелігенцію розкрито у монографічному дослідженні О. Рубльова і Ю. Черченка [1]. Важливим у розширенні документальної бази репресивно-каральної системи служить дослідження І. Біласа [2]. У праці Б. Яроша, з позицій історико-політологічного підходу, проаналізовано становище, вплив і наслідки тоталітарного режиму на західноукраїнських землях у 30-50-ті рр. ХХ ст. [3]. Вплив тоталітарної системи на розвиток українського села дослідив О.Малярчук [4].

Державно-правові чинники встановлення і функціонування радянського режиму в Західній Україні у 1939 - 1941 рр. аналізувала С. Кондратюк [5]. Історико-правові аспекти діяльності військ НКВС (МВС) в Україні упродовж 1939-1953 рр. вивчав О. Калюк [6], органів міліції Станиславівської області у 1939-1946 рр. досліджував В. Ковалик [7].

Використовуючи документальну базу архівів українських і польських спеціальних служб, І. Ільюшин аналізував антирадянське підпілля в Західній Україні і НКВС в 1939-1941 рр. [8].

Основу джерельної бази статті складають архівні матеріали Галузевого державного архіву Служби Безпеки України.

Аналізуючи історіографічні праці і джерельну базу наукової проблематики, приходимо до логічного висновку про те, що досліджувана тематика на сьогодні ще не стала об'єктом комплексного вивчення науковцями.

Наукова новизна статті полягає у тому, що у публікації вперше зроблено спробу дослідження слідчої та агентурно-оперативної роботи НКВС в Україні у 1939 р.

У радянській Україні першочерговим завданням НКВС у 1939 р. було вдосконалення системи органів внутрішніх справ, пов'язаної як з утриманням значної кількості арештованих, так і проведенням допитів, а також тотальним контролем за усім суспільством. Тому один з перших секретних наказів народного комісара внутрішніх справ від 8 січня 1939 р. за № 004, що стосувався недоліків слідчої роботи НКВС, а саме незначного використання в'язничних камер, виділених управлінню держбезпеки у спецкорпусі Лук'янівської в'язниці для допиту арештованих. Так, на 15 грудня 1938 р. у спецкорпусі із 83 осіб допитано лише 11, 16-17 грудня поточного року зі 196 осіб у ньому не допитували жодного арештованого [9, арк. 112].

Це призводило до того, що арештанти допиту як такого не проходили, їх або відправляли назад у камери утримання, або ж допитували у адміністративному корпусі наркомату, що суперечило інструкції. Арештовані ж, колишні співробітники НКВС, офіцери Червоної армії, що прибували до камер утримання, знаходилися у них спільно з контрреволюційними елементами, шпигунами іноземних розвідок, що призводило до того, що відбувався витік інформації, який стосувався методів роботи слідчих органів, озброєння Червоної армії тощо. З іншого боку, деякі слідчі також були джерелом інформації для арештованих, проводячи допити у адміністративному корпусі, арештовані знайомились з його плануванням, розташуванням кабінетів, можливими шляхами втечі тощо [9, арк. 112 зв].

Виходячи зі згаданого секретного наказу, керівництво НКВС заборонило проводити допити у адміністративному приміщенні, відсутності допиту як такого, збільшивши час його проведення. Як виняток, очні ставки зі слідчими обмежили 30-50 хв. Повністю ізолювали колишніх співробітників НКВС і офіцерів Червоної армії від інших арештованих. Для доставки арештантів використовувались автобуси, що здійснювали рейси чотири рази щодоби, двічі удень і вночі, слідчі доставлялися спецтранспортом. Окрім того заборонялися приватні і телефонні розмови слідчих у присутності арештованих [9, арк. 112 зв - 113].

Черговий секретний наказ наркома внутрішніх справ від 9 січня 1939 р. за № 0010 стосувався результатів перевірки стану слідчої роботи управління внутрішніх справ у Житомирській області. Основною причиною, що викликала перевірку управління внутрішніх справ у Житомирській області був той факт, що упродовж останньої половини місяця від нього не поступило жодної справи до судових інстанцій [9, арк. 111].

Наведені факти свідчать про неналежне виконання слідчими органами своїх посадових обов'язків, зловживання службовим становищем, перевищення повноважень. Власне мова йшлане про встановлення вини чи виправдання арештованого, а про використання репресивної системи державних органів у боротьбі з "пошуком ворогів" у цілому, і в корисливих інтересах окремих посадових осіб зокрема.

Як свідчить перевірка названого підрозділу НКВС, у його роботі були серйозні недоліки, що стосувалися постанов РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 17 листопада 1938 р. і наказу НКВС СРСР за № 00762 від 26 листопада 1938 р., не були виконані у повному обсязі і не стали основою для щоденної роботи внутрішніх органів.

У слідчих справах 3-го відділу управління, арештованих Діонісія та Магдалени Березницьких, Камінської, були відсутні постанови і ордери про арешти, санкції прокурора, постанови про вибір міри покарання. У відділах, очолюваних Васильєвим і Родіоновим (імена, на жаль, не вказано -автор), речові докази зберігались не належним чином. Особисті речі арештованих передавались до відділу без відповідної постанови працівників управління або слідчих, що поселялися у помешкання арештованих. Вказаний факт мав місце у справі арештованих Березницьких, слідчий Кривенко незаконно зайняв їх помешкання [9, арк. 110].

Перевірка також встановила, що слідчі допитів не проводили, а зводили їх до формальностей, допитуючи щодня одного арештанта упродовж 30-90 хв. У звіті перевірки згадуються слідчі Кротенко, який допитував арештованого 25 хв., Жаботинський - 45 хв., Молдованський - 60 хв, Різниченко і Грицик - по 70 хв. [9, арк. 110 зв].

НКВС звертав увагу на той факт, що допити арештованих у в'язниці проводилися за обіднім столом з вживанням пива, залишенням без нагляду ножів, вилок, посуду тощо. Цього припускався слідчий Коваленко.

Значним порушенням посадової інструкції слідчими Копаєвим, Кривенком та Нирком був допит арештованого іншими працівниками управління, що не мали до справи жодного відношення, фактично здійснювався метод групового допиту. Слідчі Привін і Наришков під час допитів арештованих майже ніколи не оформляли протоколи. Збір доказової бази не практикувався, на низькому рівні проводилася експертиза, покази свідків, зазвичай, не враховувалися. Деякі слідчі, як Кухто, поверхово знайомилися з матеріалами справи, не маючи достатньої компетенції, піддавали сумнівам висновки експерта тощо [9, арк. 110 зв]. Інші слідчі, Нирко та Андрєєв не встановлювали конкретну вину арештованих, а звинувачували їх у злочинах, яких вони не здійснювали.

Комісія НКВС встановила факти однобокого збору слідчих матеріалів і формального ведення допитів слідчими, відсутності агентурного апарату, за рахунок якого можна було б добитись суттєвих результатів у роботі та інші факти [9, арк. 111].

Секретний наказ наркома внутрішніх справ за № 0011 від 10 січня 1939 р. стосувався злочинних методів ведення слідства оперуповноваженим 2-го відділу Київського обласного управління НКВС І. Ступаченком [9, арк. 109].

Згідно зі слідчою справою № 102718, арештованого П. Турчинського, слідчий І. Ступаченко викликав у якості свідка неписьменну Х. Пастушенко, і нібито від її імені у протоколі допиту записав про те, що арештований П. Турчинський виступав проти радянської влади, поширював наклепи проти уряду СРСР, виголошував антибільшовицькі гасла тощо. Під час передопиту свідка виявилося, що їй невідомо про арештованого П. Турчинського і про його антирадянську діяльність вона нічого не знає.

Аналогічні свідчення надійшли від передопиту свідків Козлова і Мельничука, яких раніше допитував І. Ступаченко у справі Константиновського, Химерика та інших свідків у справі Савченко-Боженко. Наприклад, свідки Козлов і Мельничук повідомили, що вони лише знають про Константиноваського те, що він не брав участі у виборах до Верховної Ради УРСР, Химерик те, що Савченко-Боженко не мав відношення до антирадянської діяльності [9, арк. 109-109 зв].

Уже під час слідства виявилося, що І. Ступаченко самовільно, на основі того, що арештовані не брали участі у виборах до Верховної Ради УРСР, звинуватив їх у антирадянській діяльності. Слідчий відбувся арештом на 20 діб і звільненням з органів НКВС [9, арк. 109 зв].

Зміст наступного секретного наказу наркомату внутрішніх справ від 13 січня 1939 р. за № 0012 зобов'язував начальників аналогічних управлінь з усією відповідальністю віднестись до скарг осіб, засуджених згідно з ухвалою так званих рішень "трійок". Як свідчать архівні матеріали, більшість керівників органів внутрішніх справ формально підходили до розв'язання цієї назрілої проблеми [9, арк. 108]. Так, начальнику УНКВС у Київській області Долгушеву 27 листопада 1938 р. було скеровано заяву арештованого і засудженого "трійкою" УНКВС у Київській області Д. Батурова.

Начальник УНКВС Долгушев перегляд справи арештованого Д. Батурова вважав безпідставним, однак перевіркою встановлено, що насправді справа заявника навіть і не розглядалася. До арешту, Д. Батуров працював літературним редактором "Укрсільгоспвидаву" і винним себе не визнавав у антирадянській діяльності. Незважаючи на це, він все ж таки отримав 10років ув'язнення, хоча у матеріалах судової справи відсутні будь-які прямі докази його вини [9, арк. 108 зв].

Перевірка контингенту в'язнів у в'язницях стала причиною появи секретного наказу за 00113 від 7 липня 1939 р. НКВС констатував факт перебування упродовж 1937-1938 рр. у в'язницях арештантів без слідчих справ, слідство над якими тривало. Йдеться про значну кількість таких в'язнів, однак конкретних даних не приводиться. Це було свідченням того, що внутрішні органи на той час не володіли повною інформацією з цього приводу. Наприклад, у Харківській області таких арештованих було 8 осіб. У в'язниці Дніпропетровська згадується про засудженого Трушина, слідча справа якого нібито була загублена [9, арк. 59].

Згідно з секретними даними на 1 квітня 1939 р. УНКВС у Харківській області більше двох років розслідував 71 справу на 357 арештованих, понад двох років - 141 справу на 618 осіб, у Одеській області - до двох років - 49 справ на 184 арештованих, понад двох років - 137 справ на 277 арештованих, у Дніпропетровській області - до двох років - 6 справ на 21 арештованого, понад двох років - 21 справу на 67 арештованих, у Сумській області - до двох років - 22 справи на 85 арештованих, понад двох років - 54 справи на 246 арештованих, у Ворошиловградській області -до двох років - 3 справи на 14 арештованих, понад двох років - 10 справ на 35 арештованих [12, арк. 114-115].

У інших обласних управліннях внутрішніх справ були аналогічні факти, коли ув'язнені перебували у в'язниці без судових рішень і слідчих справ, їх утримували упродовж 1937 - 1938 рр. без жодних, оформлених на те документів. Траплялися випадки, коли в слідчих управліннях навіть не знали про арештованих, що числилися за ними, які документально були вже страчені, однак ще перебували в ув'язненні. Так, у Харківській в'язниці № 5 зустрічається інформація про те, що судом "трійки" засуджено арештованого до розстрілу 27 березня 1938 р. (протокол № 37), а 26 березня поточного року вирок виконано. Аналогічна ситуація прослідковується у в'язниці № 7 м. Суми, Ворошиловограда та інших міст і областей [9, арк. 59-59 зв]. З цього приводу НКВС висловлював сумнів щодо утримання в місцях позбавлення волі арештованих, про яких невідомо не лише місцевим управлінням внутрішніх справ, але й слідчим органам.

Звичайно, що такі випадки були свідченням безвідповідального ставлення персоналу в'язниць до обліку арештованих, з іншого боку, ситуація, що склалася пояснюється масовими репресіями влади у відношенні до громадян, бажанням виконати і перевиконати плани щодо пошуків "ворогів народу", безпідставно і незаконно арештовуючи осіб, не причетних до скоєння тих чи інших злочинів.

Не менш важливим питанням, що перебувало під постійним контролем НКВС була протипожежна профілактика, що стосувалася державного і колгоспного майна, а також успішне проведення посівної кампанії, забезпечення високого врожаю зернових і його збереженість. На нашу думку, ці питання мали б перебувати на контролі не силових структур, а протипожежних, сільськогосподарських і агротехнічних органів, тому що методи їх розв'язання виходили за межі компетенції органів внутрішніх справ.

Секретний наказ наркома внутрішніх справ за № 0076 від 30 квітня 1939 р. стосувався профілактичних заходів і посилення агентурно-оперативної роботи, пов'язаної з боротьбою проти підпалів і пожеж колгоспного майна [9, арк. 66]. У ньому спостерігалася доволі цікава тенденція, послаблення агентурно-оперативної роботи НКВС на місцях, призводило до підпалів і пожеж у Київській, Харківській, Чернігівській і Житомирській областях.

На нашу думку, це звичайна халатність і безвідповідальність окремих посадових осіб, відсутність протипожежного інвентаря тощо. Як вважав НКВС, основною причиною підпалів і пожеж були кримінальні й антирадянські елементи, що своєю злочинною діяльністю наносили значні збитки радянській державі, намагалися паралізувати кампанію зі збору врожаю. Однак жодних фактів не наводилося. Можна вважати, що таких і не було, тому що традиційно органи внутрішніх справ намагалися оперувати певними фактами, це свідчило б не лише про їхню роль у боротьбі з підпалами і пожежами, але й підняло б планові показники "розкриття" злочинів.

Як свідчить аналіз наказу, лише у одному з пунктів йдеться про посилення агентурно-оперативної роботи щодо боротьби з підпалами і пожежами, усі ж інші - 9, присвячено дотриманню елементарних протипожежних заходів, що й були основними причинами виникнення пожеж під час збору врожаю [9, арк. 66-66 зв].

У секретному наказі за 2008/сн від 18 травня 1939 р. повідомлялося про важливість посівної кампанії для соціалістичного будівництва, про те, що незважаючи на несприятливі весняні природно-кліматичні умови, саме політичні і виробничі настрої серед колгоспників, мали б забезпечити високу врожайність "соціалістичних полів" [9, арк. 64]. Також наголошувалося на тому, що збір урожаю 1939 р. повинен пройти під гаслом боротьби за "... сталінські 8 мільярдів пудів щорічного збору зерна - вчасно, без найменших втрат, забезпечивши повну збереженість урожаю" [9, арк. 64].

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

І Зуляк - Українознавство в системі культурно-освітньої діяльності просвіти в західній україні у міжвоєнний період

І Зуляк - Слідча і агентурно-оперативна робота нквс в україні у 1939 р