У Кленнер - Соціальна структура та матеріальні умови життя в об'єднаній німеччині - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 316.66

Уве Кленнер,

доктор наук, приват-доцент (Берлінський університет)

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ТА МАТЕРІАЛЬНІ УМОВИ ЖИТТЯ В ОБ'ЄДНАНІЙ НІМЕЧЧИНІ

Німеччина розглядається автором як постіндустріальне суспільство, аналізуються її основні демографічні тенденції й такі специфічні соціальні прошарки, як: а) приватні підприємці, середній клас і фермер; б) праців­ники сфери послу; в) еліта й групи населення на грані бідності. Даючи детальну характеристику фінансового становища різних соціальних верств, автор визначає загальні ознаки всієї Західної Європи й основні її відмін­ності від пострадянського простору. Особливо відзначається матеріальна стимуляція інтелігенції як виріша­льного фактора високого рівня соціально-економічного розвитку Німеччини.

Вихідні методологічні положення та демографічні умови

Загальне поняття структури - це інструмент, який здійснює аналіз внутрішніх складових певного феномена. Воно членує цілісну побудову явища на окремі складові та досліджує відносно стійкі зв'язки та стосунки між ними [1: 662]. Як хіміки вивчають структуру молекул, мовознавці - структуру мови, так соціологи досліджують структуру суспільства. При цьому виявляються різні підходи до проблеми, особливо у визначенні пріоритетів. Я поділяю точку зору тих науковців, для яких центральною проблемою є розвиток структур соціальної нерів­ності, особливо між різними прошарками, а також між чоловіками та жінками, і які акцентують увагу на зміні складових прошарку [2: 21].

У статті йдеться про одну з великих й розвинутих держав нашого континенту. Німеччина зі своїми 82,3 млн. жителів належить до густо населених країн - хоча регіонально й нерівномірно. На заході проживають 242 чол./км2, на сході лише 138 чол./км2. Одночасно південь має значно вищу щільність населення, ніж північ. Зага­лом для Німеччини, як і для більшості розвинутих країн, характерні наступні демографічні тенденції:

-        зменшення народжуваності: уже більше трьох десятиліть спостерігається незначне зменшення німець­кого населення;

-        збільшення тривалості життя та віку населення;

-        викликана економічними та демографічними причинами міграція, що триває понад 40 років, у резуль­таті чого виникає мультиетнічне суспільство.

З іншого боку, відбувається міграція зі сходу на захід, яка є чисто національною особливістю, викликаною об'єднанням. Лише в період з 1989 року з "нових земель" на захід переселилися 1,3 млн. громадян. Внаслідок цього в Західній Німеччині сьогодні проживає 67 млн., а на сході лише 15 млн. населення [3: 86].

Постійно зростаюча частка людей похилого віку зумовлює не лише збільшення витрат на охорону здоров'я та догляд за хворими, але й розхитує фундамент пенсійного страхування за віком відповідно до традиційного договору поколінь. Це означає, що покоління, яке працює, забезпечує, в основному, своїми внесками до пенсій­ного фонду заслужений відпочинок старшого покоління. Але сьогодні цей "спосіб переміщення засобів" посту­пово втрачає під собою демографічну основу, тому що все менше працюючих повинні фінансувати зростаюче число пенсіонерів. Ще в 1950 році співвідношення людей віком понад 60 років та осіб працездатного віку скла­дало 1:4, сьогодні воно складає менше ніж 1:3. А через 20 років воно складатиме, напевно, лише 1:2 [4: 745].

За такої тенденції навантаження на працююче покоління з часом переступить межу можливого, тоді розмір очікуваної пенсії не зможе більше гарантувати ніякого соціального захисту.

Ця проблематика загострюється ще й тим, що освітній період, який має підготувати людину до професійно­го життя, значно подовжився, в той час як саме професійне життя в більшості випадків закінчується раніше. Так, на момент уведення пенсійного страхування приблизно 100 років тому майже 70% людей у віці понад 60 років продовжували працювати, в той час як сьогодні їх лише 13%. За таких умов експерти та політики досягли єдності в тому, що пенсійне страхування слід реформувати. Поряд із страхуванням по старості на основі дого­вору поколінь у майбутньому все вагомішою стає друга додаткова опора, а саме завчасна турбота про себе у формі заощаджень, нерухомості або довгострокових особових вкладів у фінансовий ринок. Зараз ведеться по­літична боротьба навколо відповідних моделей державної підтримки самозабезпечення старості шляхом звіль­нення від податків тощо.

Для аналізу структури соціальної нерівності пропонуються різні підходи: з одного боку, "класична" модель класів та прошарків, яка базується на вченні Маркса, з іншого боку, дві новітні моделі соціальних станів та се­редовищ. У них висвітлюються різноманітні грані та проблеми соціальної структури. Уже з 50-х років минуло­го століття марксистський підхід, за яким економічні критерії як власність на засоби виробництва були визна­чальними, принципово відхилявся, натомість були розроблені концепції про "злиття класового суспільства" або про "нівельоване суспільство середнього класу" [5]. Дійсно, часто суспільні контури розпливаються, але врешті-решт у німецькій соціальній структурі чітко викристалізовуються деякі прошарки.

1. Самостійні, буржуазний середній клас, селяни

Офіційна статистика визначає самостійних як "осіб, які як власники або орендарі (включаючи самостійних ремісників) керують підприємством чи виробництвом промислового або сільськогосподарського типу, беруть на себе організаційну та економічну відповідальність, а також усіх представників вільних професій надомних промислів" [6: 21]. Спільним для всіх самостійних є, таким чином, елемент ситуації їх діяльності: вони працю­ють не в залежних умовах, а розпоряджаються власними засобами виробництва та виготовляють продукцію чи надають послуги за власними розрахунками. При цьому вони використовують лише свою власну робочу силу

(одноосібне підприємство), як роботодавці вони можуть надавати робочі місця з виплатою заробітної платні. До цієї досить гетерогенної групи належать як найдрібніші селяни, так і великі землевласники, як орендарі автоза­правної станції, так і власники великого підприємства, невдалий митець, лікар, адвокат чи податковий консуль­тант із добре налагодженою практикою.

В економіці та політиці самостійних - за винятком власників великих підприємств - називають "середнім класом", який є цільовою групою заходів стимулювання, так званої "політики середнього класу". Соціолог тут дещо точніший, він відрізняє "старий середній клас" (підприємців, ремісників, торговців та селян) від "нового середнього класу" службовців та чиновників. Поняття "старий середній клас" використовується тут дещо роз­мито як синонім для "самостійних" [7: 82-85].

Маркс та Енгельс прогнозували, як відомо, крах "середнього класу", малі підприємці, за їх передбаченням, мали розоритися в конкуренції з великими підприємствами. На практиці цей прогноз справдився лише для 60% самостійних у капіталістичній Німеччині, проте 40% удалося пережити це сумне пророцтво. Пов'язаний з цим процес скорочення числа самостійних відбувався двома етапами: за першим під час індустріалізації перед Пер­шою світовою війною настав другий у 50-60 роках. Але з 90 років минулого століття частка самостійних знову помітно зростає, зараз вона складає 10,3%. (У ЄС вона ще вища й складає 14,5%, а в південних країнах - членах ЄС - більша вдвічі). Спостерігається суттєва відмінність від попередніх десятиліть, а саме різке зменшення членів сім'ї, які допомогали б справі. Якщо в 1950 р. їх число було приблизно таким, як і число самостійних, то сьогодні ця цифра сягає лише 10% [8: 51]. Одночасно відбулися політичні структурні зміни: в той час, коли число й частка самостійних фермерів різко зменшилася, підприємці у сфері послуг відзначають суттєвий під­йом, частка їх складає 70% від усіх самостійних. Звичайно, маленькі приватні крамнички значною мірою виті­сняються супермаркетами, зате багато нових представників сфери послуг змогли відкрити свою справу в галузі кредитування, страхування, нерухомості, освіти, культури, спорту та розваг, що відповідає загальній англо-американській та західноєвропейській тенденції.

Самостійність окуповується фінансово. За винятком сільського господарства, у представників цього проша­рку найбільші прибутки: у 1998 році вони складали з розрахунку на сім'ю 4.459 €. Лише з 1995 до 2003 року прибутки середнього прошарку зросли з урахуванням цін на подальші 15% [9: 19].

Водночас за відносно високим середнім показником прибутків сховані досить різкі розбіжності. Добра тре­тина самостійних належить до заможних та багатих, у той час як 14% живуть в умовах відносної бідності, тобто в їх розпорядженні перебуває відповідно до критеріїв ЄС менше 50 % середнього доходу населення. До цієї частини належать не лише дрібні фермери чи дрібні виробничники, які опинилися в скруті, але й невелика гру­па людей вільних професій з вищою освітою, які не змогли укріпитися на переповненому ринку праці.

Нестабільне матеріальне становище викликає високу плинність серед самостійних, щороку близько 10% за­знають "персональних змін". Частка тих, хто успадковує справу батьків, складає максимально 1/4 всіх само­стійних, а це означає, що переважна більшість розпочинає свою власну справу без опори на сімейний спадок.

Для цього прошарку характерна готовність до трудових затрат. Якщо в середньому для працівника нормою є 36 робочих годин на тиждень, то в приватному бізнесі трудові затрати сягають 49 годин на тиждень. Під час хвороби або при нещасному випадку 60% самостійних продовжують працювати; на противагу цьому працюючі та учні профшкіл виявляють таке бажання у кожному четвертому випадку. Через здатність самостійних присто­совуватися та готовність ризикувати їх називають також "експериментальним класом".

Аналогічні розшарування матеріального плану спостерігаються також серед селян. З одного боку, вони во­лодіють значними матеріальними цінностями, як правило, є власниками будинків, у яких проживають, банків­ських рахунків у розмірах вище середнього, страхових полісів або договорів на пільгове будівництво, що скла­дає певну частину забезпечення їх похилого віку. Тим не менше, фінансове становище селян часто досить хит­ке, їх прибутки зумовлені ринком і відзначаються помітною нестабільністю. Тягар цін, зумовлений надвироб­ництвом аграрного сектора країн ЄС, - надто високий. Оскільки фермери утримують відносно великі сім'ї, то чистий прибуток на члена сім'ї становить близько 75% середнього показника в країні - і це незважаючи на те, що у них значно довший робочий день, ніж у представників інших професій.

Проблемою є також великі розбіжності у прибутках економічно сильних та слабких господарств. Найбільш процвітаюча чверть селянських ферм досягає річних прибутків близько 70 000 €, що дорівнює 47 000€ на кож­ного працюючого члена сім'ї.

З іншого боку, прибутки економічно найслабшої чверті господарств складають лише 8 300 €, в той час як майже 5% селян залишаються майже без прибутку. Між іншим, усе більше селян прагнуть покращити своє ма­теріальне становище шляхом прямого збуту (наприклад, через фермерські крамниці) та наданням послуг ("від­пустка на фермі", школа верхової їзди та інші пропозиції щодо реалізації дозвілля).

2. Прошарки у сфері послуг

Уже понад 50 років існує гіпотеза про три сектори соціально-економічного розвитку. Її основним поло­женням є розподіл виробництва на три сектори, а також твердження, що акцент економічної діяльності в усіх суспільствах зміщується з первинного на вторинний, а далі на третинний сектор. З аграрного суспільства вини­кає, таким чином, спочатку індустріальне, а зрештою, суспільство послуг (також "постіндустріальне суспільст­во"). Таке зміщення акценту пов'язане з важливими змінами в соціальній структурі, а також в умовах праці та життя працюючих. До найчисельнішої групи суспільства належать службовці, зайняті в торгівельній, технічній, а також в офісній та адміністративній сферах. Після того, як добрих 100 років тому ця група вперше з'явилася на "сцені суспільства", її частка за числом зайнятих стрімко зросла від 16% у 1950 році до більше ніж утричі в

2000 році. Вона перекрила, таким чином, робітничий клас, частка якого скоротилася до 30% [2: 21]. Сьогодні понад 3/4 всіх службовців зайняті в третинному секторі.

Усе ще ведуться дискусії про те, до якої частини соціальної структури слід віднести службовців залежно від їх різновидів та багатоплановості. Чи утворюють вони власний "середній клас", чи залишаються вони все ж таки лише "непродуктивними, комерційними найманими робітниками", відомими в лівому середовищі як "білі комірці", тобто особливою частиною робітничого класу, залежного від заробітної плати?

Скільки заробляють робітники й службовці в Німеччині


Скільки отримують учні профосвіти (місячні виплати в €)



Тенденції щодо диференціації та поляризації, що виникли в останні десятиліття, вимагають більш детально­го розгляду цієї гетерогенної групи [2]. Якщо ми узагальнимо службовців із простими видами діяльності та невелику кількість чиновників, які надають прості послуги, до них належать сьогодні 9% населення. Офіціан­ти, листоноші, продавці, бензозаправники, вахтери, водії або оператори комп'ютерів хоч і виконують переваж­но "не мануальні послуги" для клієнта чи організації, все ж у плані їх умов праці та життя вони дуже наближені до робітничого класу, а їх соціальний статус поступається навіть престижним робітничим професіям. З "робіт­ників та службовців" виникло юридично майже відповідне їм "найманий робітник". Звичайно, старі марновірс­тва та класові забобони продовжують діяти й сьогодні. Бо хоча чистий прибуток на одного працюючого у сфері простих послуг сьогодні частіше менший за прибуток кваліфікованого робітника, службовці ставлять себе над "пролетарями", що відбивається також, наприклад, у відповідних шлюбних стосунках цієї групи. Отже, тут не лише розмір зарплатні вирішує, "хто з ким" і що може сказати на це рідня.

Помічниця лікаря

392

498

Помічниця дантиста

490

590

Кухар

470

640

Маляр/лакувальник

428

604

Банківський працівник

706

818

Продавець

541

609

(лише 2 роки)

Готельний працівник

470

640

Столяр

279

429

Помічник юриста

515

640

Садівник

400

544

Пекар

325

381

Джерело: Berliner Zeitung, 14.9.04

Приблизно 2/3 службовців та майже всіх чиновників можна віднести до середнього та вищого прошарку сфери послуг [10]. Чиновництво як соціальний стан має в Німеччині давню історичну традицію, його історичні корені сягають середньовіччя. Воно виявилося надзвичайно життєздатним і пережило всі хиткі політичні сис­теми (лише при державному соціалізмі в НДР професійне чиновництво було офіційно скасовано, проте його місце зайняла так звана номенклатура). Сучасні критики часто називають чиновників "чужорідними елемента­ми в сучасній демократії", а їхні захисники виправдовують їх "особливий статус у суспільстві рівності" їх особ­ливими завданнями та функціями, які вони виконують [11: 34]. Привертає увагу, по-перше, їх кількісний при­ріст: буквально до 90-х років військо державних слуг як в ЄС, так і в Німеччині збільшувалось. Їх кількість 2 млн. становить 7% від усіх працюючих. Подібними темпами зростала також частка службовців у громадській сфері, сягнувши майже 17%, причому до них у Німеччині традиційно відносять такі підрозділи, як залізниця, пошта, освіта, охорона здоров'я тощо. Звичайно, в майбутньому вже з економічних причин усе більше чинов­ницьких посад буде скорочуватися. Чиновники мають концентрувати свою діяльність у центральній сфері дер­жавної влади та контролю (поліція, фінансові служби, митниця), а також у сферах політичної влади (виборні та адміністративні посади на різних рівнях).

3. Еліта

У соціології немає єдності щодо того, як слід відмежовувати й називати верхівку ієрархії суспільства. Такі поняття, як "політичний клас", "пануючий клас", "верхній прошарок" або "багаті" й "видатні", підкреслюють лише різні грані найвищих соціальних рангів і вказують на відмінності з критичної дистанції до цих груп. Най­частіше верхівку суспільства називають "елітою". За сухою та абстрактною формулою до цієї групи належать "всі члени соціальної системи, які в процесі селекції виявили переваги над іншими членами" [12: 341], чи це еліта успіху, еліта освіти чи еліта цінностей - це обмеження залежить від конкретного соціального сектора. Але в центрі уваги перебуває владна еліта. Вона включає тих осіб, які мають найбільший вплив на важливі рішення та найбільші шанси "скеровувати поведінку інших людей" [13: 9].

Соціальне походження представників еліти ледве змінилося за два останні десятиліття. І хоча вже немає жо­рстких суспільних бар'єрів як ще десятиліття тому, все ж певний "фактор материнського молока" не слід зали­шати поза увагою. Це стосується особливо соціального відбору щодо бізнесового топ-менежменту. Так, неве­лике ексклюзивне коло керівників 100 найбільших німецьких підприємств на 87% набирається саме з цього верхнього прошарку (звичайно, навіть це чітко відрізняється від директивної практики з кадрових питань, як вона здійснювалася комуністичними партіями в колишньому східному блоці).

Важлива причина того, що лише невелика частка дітей з нижчих прошарків може проникнути у вирішальні центри суспільства, зумовлена тим, що шлях до елітарних кіл, як правило, пролягає через гімназію й універси­тет. Без закінченої вищої освіти ще три десятиліття тому піднімалися туди 40 %, сьогодні лише 20% [14]. (Пра­вда, виняток становить бунтарське покоління 68-го, кращі представники якого після довгого маршу через різні інституції займають сьогодні частково керівні позиції в СПН чи в партії зелених. Так, нинішній міністр закор­донних справ Йошка Фішер не здобув у свій час атестат зрілості, він належав раніше до так званої "групи зачи­стки", яка тренувалася для фізичного протистояння поліції під час захисту демонстрацій. Також нинішній мі­ністр внутрішніх справ Шілі та міністр із питань охорони навколишнього середовища Тріттін належали свого часу до бунтарської молоді).

На відміну від Франції, Англії чи США, німецька система освіти не пропонує особливих освітніх закладів для майбутніх членів владної еліти, як це роблять Оксфорд, Кембридж чи Гарвард, де поряд із необхідними оцінками для зарахування "природний відбір" забезпечується високою платнею за навчання. У Німеччині цей приклад стає реальним, коли йдеться про керівні кадри у сфері економіки, хоча з певним запізненням. Так, у 2001 році заснували Europan School of Management and Technology, в яку вклали кошти 25 найміцніших під­приємств у сумі 80 млн. € основного капіталу. Професійно досвідчені керівні кадри в галузі економіки повиннісаме тут, у приміщенні Держради НДР, проходити вишкіл до рівня топ-менеджерів ФРН. Вважається, що кра­щі шанси на здобуття кар'єри мають представники вищих прошарків, але інакше, ніж у минулому Радянському Союзі, в Африці чи арабських країнах - не стільки завдяки зв'язкам (вітаміну "В", тобто "блату"), а переважно завдяки "класово-специфічному габітусу" вищого прошарку, певним властивостям та здібностям особистості, як-от: прийнятні форми спілкування, відповідний зовнішній вигляд, широка загальна освіченість, оптимістична життєва орієнтація, незалежна позиція та харизма.

Піднятися жінкам до елітних владних прошарків значно важче, як, скажімо, і представникам нижчих про­шарків, хоч і з інших причин. І все-таки їх частка за останні десятиріччя зросла. Так, з 1981 по 1995 роки - з 3,4% до 12,5%. У нинішньому кабінеті федерального уряду присутні три жінки-міністри (охорона здоров'я, освіта, захист сільського господарства та прав споживачів).

Після краху НДР відбулась принципова зміна структури еліти в східній Німеччині, що пов'язано з радика­льною зміною керівних кадрів. Тоді соціалістична еліта за невеликим винятком утратила свої посади, а разом із цим і свою впливовість. Лише церковні верхи, які не скомпрометували себе політично, пережили об'єднання майже без втрат, а дехто з них отримав високі світські посади. Критично настроєні до соціалізму священики зайняли місця депутатів у парламенті і навіть вище: нинішній міністр транспорту й розбудови на Сході Манф-ред Штольпе обіймав раніше високу посаду в євангельській церкві. Уцілому вважається, що елітні прошарки в Східній Німеччині зазнали більше радикальних замін, ніж західнонімецькі після краху нацистського режиму. Починаючи з 1990 року, це відбувалося систематично, соціально суворо, часто навіть межувало з жорстокістю.

Важливою характерною ознакою сьогоднішньої еліти на території колишньої НДР є змішування її з захід­ними німцями, що дозволяє говорити про часткове західне перекриття Східної Німеччини. Поряд із переміщен­ням капіталу відбувалося також переміщення еліти із Заходу на Схід, що мало місце, перш за все, у збройних силах, управлінських структурах та юстиції, в університетах та великих фірмах, отже, там, де східні німці на­вряд чи володіли специфічною діловою компетенцією або були заплямовані співпрацею зі ШТАЗІ, вважалися політично неблагонадійними, тому що обіймали в той час керівні посади в СЄПН. П'ять років тому приблизно 40% вищих посадових місць були зайняті "імпортованими із Заходу" [15].

Завдяки цьому небувалому в історії переміщенню еліти нові землі, з одного боку, виграли за рахунок ділової компетентності та досвідченості західних німців, з іншого боку, безперечно, стимулювалась ефективна модер­нізація східнонімецької соціальної структури. Але водночас виникли конфлікти між "східняками" та "західня-ками", стали поширюватися почуття "відчуження" або навіть "колонізації" колишньої НДР, як висловився од­ного разу популярний сатирик: "У кріслах східнонімецьких босів сидять західні дупи".

У країнах східного блоку поняття еліти вважалося буржуазним, отже, непридатним для характеристики со­ціалістичних стосунків. Замість нього тут уживали поняття "інтелігенція". Статистика відносила сюди всіх випускників вищих та середніх закладів. Слід усе ж таки відзначити, що, наприклад, медсестри отримують освіту в середньому спеціальному закладі, виконуючи зовсім не типову для інтелігенції роботу [16]. Тут взагалі існували казуси політичного характеру: наприклад, партійні функціонери, як і армійські та поліцейські кадри, служби безпеки приписувалися до робітничого класу, утворювали нібито його найпередовішу частину. Для Сходу й Заходу характерний різний підхід до оплати випускників вищих навчальних закладів, як це ілюструє наступна таблиця на прикладі Федеративної Республіки:

Таблиця 3.

Річні оклади випускників 2002 €)

 

Галузь

Високий кадровий потенціал (після захис­ту)

Високий кадровий потенціал

Інші випускники

Торгівля

49.250

45.290

37.570

Консалтінг/послуги

48.500

46.640

37.600

Електроніка/інформатика

47.330

45.670

37.240

Фінансові послуги/ бан-

47.170

45.850

42.400

ки /страхування

 

 

 

Товари повсякденного

46.110

41.130

37.330

попиту

 

 

 

Виробничий промисел

46.110

41.840

38.860

Джерело: Berliner Zeitung, 14.3.2003

Звичайно, оклади узгоджуються особисто з відповідним керівником із кадрових питань конкретних фірм. Але особливо талановиті молоді кадри можуть при зарахуванні на роботу домагатися більш високих окладів, ніж випускники ВНЗ із посередніми оцінками. Як би там не було, у Західній Європі кращий диплом відповідно оцінюється у фінансовому відношенні. У зв'язку з цим людям із Західної Європи, які відвідують країни колиш­нього Радянського Союзу, незрозуміло й обурливо, як мізерно оплачується тут праця лікарів, учителів чи також науковців. Як наслідок цього - вони змушені безсоромно брати хабарі, що не лише несумісне з будь-яким по­чуттям гідності, а й відкриває простір корупції й врешті-решт призводить до соціальних деформацій, а також до економічних збитків [9: 19].

4. Прошарки, що проживають на межі бідності

Для груп населення, які з різних причин частково виключені з "нормального" суспільного життя, знайшло поширення розмите визначення - прошарки, що проживають на межі бідності. Часто застосовується також по­няття "нижчий прошарок суспільства". У такому разі до них мали б належати приблизно 30% населення з най­нижчими прибутками. Необхідно детальніше зупинитися на тих, чий соціальний стан характеризується екстре­мальним соціоекономічним недозабезпеченням, тобто на бідних, безпритульних, довгострокових безробітних, а також на іноземцях та мігрантах останньої хвилі.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

У Кленнер - Соціальна структура та матеріальні умови життя в об'єднаній німеччині

У Кленнер - Тенденції і проблеми розвитку університетів під знаком глобалізації