А В Сидоренко - Соціально-психологічні особливості професійного стресу у діяльності менеджера - страница 1

Страницы:
1 

УДК 057.242

 

Сидоренко А. В.

 

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО СТРЕСУ У ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРА

 

У статті проаналізовано основні підходи до вивчення соціально-психологічних особливостей стресу та професійного стресу у вітчизняній та зарубіжній літературі. Розглянуто соціально-психологічні особливості прояву професійного стресу в діяльності менеджерів. Описано чинники розвитку і негативні психологічні наслідки професійного стресу в діяльності менеджера. Досліджено проблеми природи стресостійкості. Джерел - 8

Ключові слова: стрес, стресостійкість, напруження, професійний стрес, адаптація, ефективність, емоційне вигоряння, емоційне виснаження, деперсоналізація, редукція персональних досягнень, корекція.

В статье проанализированы основные подходы к изучению социально-психологических особенностей стресса и профессионального стресса в отечественной и зарубежной литературе. Рассмотрены социально-психологические особенности проявления профессионального стресса в деятельности менеджера. Описаны факторы развития и негативные психологические последствия профессионального стресса в деятельности менеджера. Исследованы проблемы природы стрессостойкости.

Ключевые слова: стресс, стрессостойкость, напряжение, профессиональный стресс, адаптация, эффективность, эмоциональное выгорание, эмоциональное истощение, деперсонализация, редукция персональных достижений, коррекция.

Постановка проблеми. Останнім часом відзначається підвищений інтерес до стресів, пов'язаних із трудовою діяльністю. Робочі або професійні стреси можуть порушити дієздатність організації, приводячи до втрати кадрових ресурсів. Руйнуючий вплив психологічного стресу відзначається навіть у прогресивних і добре керованих організаціях, оскільки розвиток стрес-реакцій має складну багатофакторну обумовленість: від структурно-організаційних особливостей, організаційної культури, характеру самої роботи до особистісних особливостей співробітників, а також характеру їхніх міжособистісних взаємодій. Негативно позначаючись як на конкретних людях - їхньому соматичному й психічному стані, так і на внутрішньому організаційному середовищі - стреси на роботі впливають на продуктивність працівників, фінансову ефективність, стабільність і конкурентоспроможність всієї організації в цілому.

Проблема стресів на роботі знаходить своє відображення на перехресті багатьох дисциплін: від фізіології та медицини до психології, соціології та політології. Це обумовлено, з одного боку, фізіологічними механізмами стрес-реакцій, а з іншого - соціальним характером наслідків виробничих стресів. При цьому перед представниками всіх наук стоїть єдине завдання - знайти ту оптимальну напругу в процесі праці, що забезпечить її ефективність, але не призведе до небажаних наслідків у результаті тривалої нервово-психічної напруги.

У наші дні проблема управління стресами на роботі стає найбільш актуальною, оскільки швидко змінюються соціально-економічні й політичні ситуації, збільшуються нервово-психічні й інформаційні навантаження, відбувається диверсифікованість виробництва, постійно зростає конкуренція й загострюється боротьба на ринку збуту.

Це особливо стосується професійної діяльності фахівців, що працюють в рамках системи «людина-людина». Одним з найбільш типових і широко поширених видів цих професій є діяльність управлінського персоналу або менеджерів різного профілю.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Аналіз літератури показує, що проблема стресу є предметом досліджень багатьох вчених. Інтенсивне дослідження феномена стресу почалося після публікації робіт Г. Сельє в 50-х р. ХХ століття, в яких основна увага була звернена на фізіологічні зміни в організмі під дією стресорів. Щоб відокремити психологічний компонент від фізіологічних реакцій в розвитку стресу, були введені поняття "психічна напруга" (Н. І. Наєнко) і "психологічний стрес". Останній розумівся як продукт пізнавальних процесів суб'єкта (Р. С. Лазарус, К. Петерсон, Дж. М. Розенкток, М. І. Селегман). Російські дослідники проблем стресу зосереджували свою увагу як на психологічних, так і на фізіологічних компонентах цього явища (Р. Р. Аракелова, В. К. Васильева, Л.О.Китаєв-Смик, М. М. Русалов ).

Дослідження стресу, започатковане Г. Сельє, набуло подальшого розвитку у працях Л. М. Аболіна, В. О. Бодрова, Р. М. Грановської, Т. Кокса, Г. Купера, Л. Є. Паніна, М. Є. Сандомирського, Р. А. Тиграняна, О. Я. Чебикіна та інших дослідників. Значна кількість досліджень присвячена вивченню особливостей різноманітних стресових станів (Е. І. Бистрицька, Дж. Віткін, О. С. Копіна, В. О. Татенко, О. Я. Чебикін, O. М. Черепанова), зокрема дослідженню професійного стресу (М. Борневасер, Дж. Грінберг, Г. Купер, Л. Леві). Останнім часом у вітчизняній та зарубіжній психології активно розробляється проблема синдрому емоційного вигоряння (В. Б. Богуш, В. В. Бойко, В. Зігерт, М. П. Лейтер, С. Маслач, Є. А. Семенова, Г. Робертс Т. Н. Ронгінська, І. В. Сурніна, Т. В. Форманюк).

У сучасній психології виділяються різноманітні класифікації стресових станів, в основу кожного з яких покладено специфічні ознаки стресу. Так, за характером походження виділяють психологічний та фізіологічний стрес, інформаційний та емоційний психологічний стрес (В. О. Бодров, Б. Доренвенд, Л. О. Китаєв-Смик, Р. Лазарус, Г. Сельє,); за модальністю - евстрес чи дистрес, конструктивний чи деструктивний стрес (Н. В. Самоукіна, Г. Сельє); за часовим фактором - короткочасний чи тривалий стрес (Н. В. Самоукіна); за тендерним фактором - чоловічий чи жіночий (Дж. Віткін, А. І. Кіколов, Ю. В. Мойкін, І. Хаджиолова); за віковим фактором - дорослий чи дитячий (Ю. В. Бушов, М. Далева, О. В. Махнач, О. В. Скалько, І. Хаджиолова). Окремо виділяють такі різновиди стресових станів, як фрустрація (Б. Г. Ананьєв, В. С. Мерлін, Т. В. Форманюк, В. А. Якунін) та посттравматичний стрес (Є. О. Лазебна, Н. В. Тарабріна, Є. М. Черепанова, І. В. Шаллан).

Зміст поняття стресу набув значних змін з моменту його появи, що пов'язано з розширенням сфери його застосування та більш детальним вивченням різних аспектів проблеми. На сучасному етапі до чинників виникнення стресу дослідники відносять різнорідні фактори. Визначальними у виникненні стресу є суб' єктивні чинники - суб' єктивна оцінка факторів як стресогенних (В. О. Бодров, М. Борневассер, Б. Доренвенд, Л. О. Китаєв-Смик, Т. Кокс, Р. Лазарус). Інтерпретація факторів як стресогенних багато у чому визначається індивідуально-психологічними особливостями індивіда (внутрішні фактори). Велика кількість робіт присвячена вивченню внутрішніх факторів, серед яких дослідники виділяють характеристики нервової системи, темперамент, нейротизм, інтроверсію, тривожність, агресивність, самооцінку, локус контроль та ін. (О. І. Бистрицька, Ю. В. Бушов, Т. Н. Васильєва, Г. А. Гайдукевич, В. І. Євдокимов, В. Л. Марищук, О. В. Махнач, Ю. В. Мойкін, Г. С. Нікіфоров, О. О. Прохоров, М. Є. Сандомирський, О. П. Саннікова, І. В. Сергєєва, В. Н. Чернобровкін, І. А. Черняновська).

Останнім часом все більш актуальним стає питання професійного стресу у зв' язку з його впливом на стан здоров' я робітників, продуктивність і якість праці (Р. Дж. Барк, В. О. Бодров, М. Борневассер, Х. Босович, К. Дж. Вайман, Дж. Грінберг, Р. А. Карасек, Г. Купер, Л. Леві, Дж. І. МакГрат, Н. В. Самоукіна, Дж. Сельвенді, Дж. Шеріт та ін.). Вітчизняні та зарубіжні дослідники відзначають, що професія менеджера належить до ряду стресогенних (М. Альберг, М. О. Амінов, О. О. Анісімова, В. Б. Богуш, Т. І. Губіна, І. В. Золотаренко, М. В. Клюєва, М. С. Ломоносова, М. Мескон, Л. М. Мітіна, Т. М. Ронгинська, В. А. Семиченко, І. В. Сергєєва, І. В. Сурніна, Ф. Хедоурі та ін.).

Концепції професійного стресу знайшли свій відбиток у цілій низці його теорій і моделей, які істотно різняться між собою, хоча, у той же час, чимось одна одну доповнюють і розвивають (теорія "особистісного фактора" Л. П. Гримака та В. О. Пономаренка; теорія інформаційного стресу В. О. Бодрова; теорія змінної активації стану (VSAT); функціональна модель професійного стресу Р. А. Карасек; моделі професійного стресу Р. Хокки та П. Хамільтона; Р. С. Лазарус та ін.).

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні соціально-психологічних особливостей прояву професійного стресу в діяльності менеджерів.

Основні матеріали дослідження, обгрунтування отриманих наукових результатів. Протягом останніх десятиліть відмічається зростаючий інтерес до досліджень стресу в різних сферах, пов'язаних з професійною діяльністю людини (стрес на конкретному робочому місці, стрес в організації, стрес у різних професійних контингентах та ін.). Інтенсивний розвиток цього напряму прикладних психологічних досліджень обумовлений актуальними запитами практики, оскільки безпосередньо пов'язано з успішністю реалізації центральної форми людської активності — трудової діяльності, а також збереженням працездатності, психічного здоров'я й оцінкою «якості життя» кваліфікованої частини населення.

Вивчення різних способів і механізмів адаптації людини до вимог професійної діяльності, пов'язане з проблематикою стресу, розвивалося у зв'язку з його впливом на працездатність, продуктивність і якість праці, стан здоров'я. У оглядах літератури з цієї проблеми показано, що ряд робочих стресорів, таких як рольова невизначеність, конфлікти, робочі перевантаження та інші, тісно пов'язані з психічною напругою, психосоматичними розладами і розвитком різних форм особистісних і поведінкових деформацій. Дослідниками накопичено багато різноманітного матеріалу, що надає уявлення про те, як унаслідок високої динамічності трудових ситуацій, в яких працює сучасна людина, зміни змісту і організаційної структури багатьох видів праці, складного технічного оснащення робочого процесу, стрес стає супутником практично будь-якого виду діяльності.

Популяризація поняття «стрес» належить Г. Сельє. Він розглядав феномен стресу з фізіологічних позицій, як неспецифічну реакцію організму на будь-яку несприятливу дію. Автор використовував термін «стрес» для позначення генералізованої (неспецифічної) реакції організму на різні види стресорів, яка в рамках теорії стресу Сельє отримала назву загального адаптаційного синдрому (ЗАС). Г. Сельє були виділені три послідовні стадії розвитку загального адаптаційного синдрому залежно від тривалості дії стресорів, кожна з яких пов'язана із змінами у функціонуванні ендокринної системи: стадія тривоги, стадія опору і стадія виснаження. Перші дві стадії відповідають процесам екстреної мобілізації життєвих сил організму, необхідних для реорганізації діяльності і поведінки в змінених умовах і, в цілому, носять продуктивний характер. Стадія виснаження настає при тривалій дії стресора, коли мобілізованих ресурсів організму виявляється недостатньодля усунення джерела стресу. На цій стадії відбувається порушення регуляції пристосовних механізмів боротьби організму з інтенсивною і тривалою дією стресора, адаптаційні ресурси організму виснажуються, внаслідок чого можуть стати не лише функціональні, але і морфологічні зміни в організмі. З точки зору впливу стресової реакції на діяльність і поведінку індивіда, Сельє виділяв дві форми стресу - продуктивний (евстрес) і деструктивний (дістрес) [7, с.37].

Погляди Г. Сельє зробили чималий вплив на психологічну лінію досліджень стресу. На думку М. Еплі і К. Трамбул, це сталося унаслідок змістовної повноти концепції стресу Сельє, яка об'єднує в собі поняття тривоги, конфлікту, загрози власного «я», фрустрації, психічної напруги. Крім того, поняття «стрес» відкривало можливість встановлення взаємозв'язку між феноменологією фізіологічних і психологічних проявів організму. Подальший розвиток вчення про стрес супроводився формуванням концепцій, теорій і моделей, що відображають загальнобіологічні, фізіологічні, психологічні погляди і установки на суть явища стресу, причини його розвитку, механізми регуляції і особливості прояву.

В рамках розвитку психологічного вчення про стрес були розроблені нові концептуальні підходи, в яких поняття «стрес» розглядалося не лише з позицій з зовні спостережуваних стимулів і реакцій, але враховувалися і психологічні механізми регуляції поведінки. Так, в роботах Лазаруса було показано, що переживання психологічного стресу пов'язане з процесом суб'єктивної оцінки загрози, тобто з визначенням індивідуальної значущості різних елементів ситуації і оцінкою способів подолання виниклих труднощів або копінг-стратегій, які є у людини. Головним в психологічній моделі стресу Лазаруса стає аналіз взаємодії між вимогами довкілля, індивідуальними особливостями людини й адекватністю захисних механізмів. Обрані захисні механізми опосередковуються ситуаційними характеристиками (характер і інтенсивність дії стресора, його локалізації та ін.) і особистісними чинниками (мотивація, інтелектуальні можливості суб'єкта, минулий досвід, копінг-стратегії). Виникнення і розвиток негативних стресових станів виникає у випадку, якщо у людини нема адекватних копінг-стратегій, що дозволяють вирішити суб'єктивно складне завдання. Уявлення Лазаруса про те, що стрес є наслідком дисбалансу між суб'єктивним сприйняттям зовнішніх дій і усвідомленням власних можливостей впоратися з ним, задали нові орієнтири у вивченні стресу, що виходять за рамки лінійних моделей «чинники середовища - реакції організму», які розглядають людину як пасивний об'єкт дії стресу.

У останні десятиліття проблема стресу займає одне з центральних місць в різних сферах психологічних досліджень. Прикладні дослідження і розробка різних програм боротьби зі стресом пов'язані, в першу чергу, з його негативним впливом на ефективність діяльності і психологічне здоров'я людини. Тому більшість проведених досліджень стресу має прикладний характер і спрямовано на вивчення феноменології проявів стресу в професійній діяльності [5, с.47].

Дослідження стану стресу в трудовій діяльності свідчать про те, що феноменологічно й у плані особливостей механізмів регуляції професійний стрес представляє специфічний вигляд стресових станів, який відображає фізіологічні і психологічні особливості його розвитку.

У сучасній літературі саме стресові стани все частіше розглядаються як основне джерело «неблагополуччя в праці» - як з точки зору негативного впливу на результати діяльності, так і розвитку різних форм особистісного неблагополуччя.

Як показує статистика, тривале переживання стресових станів або інтенсивна дія стрес-чинників професійного середовища можуть призвести до серйозних емоційних і соматичних порушень: психосоматичних захворювань, десоціалізації, різних видів професійних й особистісних деформацій. У зв'язку з цим гостро встає питання про своєчасну профілактику і корекцію стресу, яка, в першу чергу, має ґрунтуватися на повноцінній діагностиці ранніх проявів стресу, а також на виявленні індивідуальної схильності конкретної людини до розвитку стресу і використання різних стратегій відреагування стресових ситуацій [2, с.77].

Це особливо важливо для професійної діяльності фахівців, що працюють в межах системи «людина-людина». Одним з найбільш типових і поширених видів цих професій є діяльність управлінського персоналу або менеджерів різного профілю.

За оцінками соціологів і психологів США, професія менеджера перебуває на 4 місці в рейтингу професій, тісно пов'язаних з ситуаціями стресу. Результати багатьох прикладних досліджень свідчать про те, що працівники управлінських структур (менеджери) в значній мірі схильні до ризику виникнення хвороб стресової етіології. Можна сказати, що стрес в професійній діяльності менеджера є її відмінною особливістю. Різні хвороби шлунку, хронічні головні болі, безсоння і невроз — найбільш типові недуги менеджерів. Причини, що викликають стрес самі по собі, достатньо різноманітні і більшість чинників, що обговорюються при аналізі управлінського стресу, застосовні до трудової діяльності в цілому, але до найбільш характерних стрес-чинників управлінської діяльності відносять:

1)                   підвищену відповідальність за якість роботи підлеглих і результати діяльності організації в

цілому;

2)                   високі вимоги до надійності власної діяльності;

3)                   великий об'єм роботи і пов'язані з ним перевантаження, багато менеджерів реагують на перевантаження збільшенням тривалості роботи (роботи вечорами і у вихідні), частими наслідками перевантажень є пияцтво, прогули, низька трудова мотивація та ін.;

4)                   необхідність приймати велику кількість рішень;

5)                   необхідність працювати швидко і в умовах ліміту часу;

6)                   взаємини на роботі (з керівництвом, підлеглими, клієнтами);

7)                   розвиток кар'єри і перспективи відходу - професійна «неуспішність», побоювання ранньої відставки, повільне або дуже швидке просування по службі, фрустрація через досягнення межі своєї кар'єри;

8)                   позаорганізаційні чинники - це ті сторони діяльності менеджера, які перебувають між життям усередині і поза межами організації: проблеми сім'ї, життєві кризи, фінансові проблеми, ціннісні конфлікти.

Тривала дія цих чинників професійного і організаційного середовища призводить до розвитку різних форм дезадаптації, які можна інтерпретувати як негативні наслідки стресу для психічного благополуччя і фізичного здоров'я менеджерів [6, с.101].

До основних форм дезадаптації, що виявляються на особистісному і поведінковому рівнях і знижують стресостійкість менеджерів, дослідники часто відносять поведінку за типом «А», астенізацію, синдром вигоряння.

Опис життєвого стилю «А» пов'язаний з такими поведінковими особливостями, як напружена боротьба за досягнення успіху, суперництво, легко провокована дратівливість, надобов'язковість у відношенні до професії, підвищена відповідальність, агресивність, відчуття постійного браку часу. Дослідники відзначають, що поведінка за типом «А» не є природженою особистісною межею або властивістю, а є прижиттєво формованим поведінковим стереотипом. Схильність до такого типу поведінки може виступати як потужна первинна змінна, здатна перетворити стресори професійного середовища на явне стресогенне переживання з важкими подальшими захворюваннями, що підсилюють наслідок стресу.

Стан хронічної втоми або астенізації в більшій міри пов'язаний з фізичним нездужанням і зниженням працездатності.

Синдром вигоряння є формою дезадаптації, яка характерна перш за все для соціальних професій. Специфіка цих професій полягає у великій кількості емоційно насичених і когнітивно складних міжособистісних контактів, що вимагає від фахівця значного особистого вкладу в щоденні професійні справи. Цей синдром включає не лише симптоми неблагополучного фізичного і психічного здоров'я, але і ознаки професійної деформації - незадоволення професійною діяльністю, знеособлення інших людей. Американські дослідники Маслач і Джексон до найбільш характерних проявів синдрому вигоряння відносять відчуття емоційного виснаження або знемоги; неможливість працювати з повною віддачею сил; дегуманізацію (деперсоналізацію) як тенденцію до цинічності і негативізму у відношенні до залежних осіб; негативне самосприйняття в професійному плані (редукування особистісних досягнень або обов'язків). У моделі К. Маслач синдром вигорання включає три групи ознак:

а)             емоційне виснаження, під яким розуміється комплекс проявів «емоційної втоми» від напруги,
що постійно переживається, і виникнення стресових ситуацій в процесі роботи з людьми;

б)            деперсоналізація, яка проявляється у підвищенні негативізму, відчуженості, цинічності
установок і відчуттів у відношенні до навколишніх людей і спробах звести спілкування до формальних
взаємодій;

в)            применшення власної гідності або редукція особистих досягнень, коли людина втрачає
відчуття власної значущості в професійному плані, не бачить перспектив свого подальшого розвитку.

Сукупність цих трьох компонентів і становить «синдром вигоряння»; жоден з них окремо таким не є.

У дослідженні Водоп'янової і Старченкової показано, що кількість менеджерів з високим рівнем емоційного виснаження, зайнятих у сфері комерційної діяльності, становить 29% у чоловіків і 47% у жінок. При цьому «синдром вигорання» у менеджерів-чоловіків частіше розвивається за типом «деперсоналізація» (інтерперсональна усунутість, жорсткість і холодність міжособистісних стосунків). Серед жінок-менеджерів емоційне виснаження зустрічається частіше, ніж у менеджерів-чоловіків. У дослідженні також виявлено, що менеджери комерційних організацій «вигоряють» рідше, ніж службовці адміністративно-державних структур, оскільки психологічна і соціально-економічна специфіка підприємницької діяльності як більш творча і динамічна грає не останню роль в протистоянні професійному вигоранню менеджерів.

Оскільки специфічність реагування на стрес, формування його синдромів обумовлюється не лише характером зовнішньої стимуляції, але і психологічними особливостями суб'єкта, представляється необхідним зупиниться на тих індивідуально-психологічних чинниках, які виділяються в сучасних дослідженнях як найбільш істотні модератори стресової дії [2, с.77].

Дослідження природи стресостійкості, шляхів і засобів її формування і підтримки є важливим науковим і практичним завданням, яке на даний момент не має однозначного рішення і вимагає взяти до уваги ряд аспектів. Незважаючи на чималу кількість робіт з проблем стресостійкості, наразі немає ясності в розумінні природи цього явища, ролі психіки в забезпеченні стресостійкості, особливостей її прояву в різних видах діяльності. Індивідуальна стійкість до стресу визначається дією чинників різної природи: генетичних,соматичних, індивідуально-психологічних, чинників середовища проживання і соціального навчання. В рамках психологічного аналізу чинників, що впливають на стресостійкость людини, виділяють два основні аспекти: аналіз чинників, що визначають індивідуальну схильність до стресу і визначення існуючого рівня адаптаційних ресурсів психіки, що визначають стан фізичного і психічного здоров'я. Характеристика рівня адаптаційних ресурсів може проводитися лише в опосередкованому вигляді, через аналіз станів суб'єкта, що виникають під впливом переживання стресу як в гострих, так і в хронічних формах. До індивідуальних особливостей, що впливають на стресостійкость, дослідники відносять ряд особистісних особливостей і психологічних якостей: тривожність як межа особистості, рівень інтроверсії/екстраверсії і нейротізм; локус-контроль і рівень особистісної самооцінки; рівень інтелекту і когнітивний стиль, пов'язані з вибором засобів подолання стресових ситуацій. Безумовно, кожна з цих якостей окремо не визначає рівень індивідуальної стійкості до стресу. Стресова реакція має цілісний характер і зачіпає всі рівні життєдіяльності людини. Таким чином, в сучасних дослідженнях індивідуальної схильності до стресу увага дослідників все більше привертається до системних особистісних властивостей і якостей.

Висновок. Під час аналізу літератури було проведено дослідження професійного стресу , а також чинників, що впливають на його формування, і конкретних форм прояву стресових станів в управлінській діяльності. В межах позначеної проблеми було сформульовано припущення про те, що зміст і умови професійної праці визначають специфіку психологічної структури професійного стресу у менеджерів.

В цілому розглянуті вище дані свідчать про те, що проблема негативних наслідків стресу в управлінських видах праці не лише гостро стоїть на практиці, але і є предметом спеціальних психологічних досліджень. Питання збереження професійного здоров'я і довголіття менеджерів, психологічного забезпечення надійності їхньої діяльності є необхідними складовими в рамках психологічного забезпечення діяльності професіоналів управлінських видів праці.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що стрес є одним з найбільш істотних чинників, який знижує ефективність управлінської діяльності та зашкоджує здоров'ю фахівців цього профілю.

Література

1.                   Бодров В. А. Психологический стресс: развитие учения и современное состояние проблемы / В.А.Бодров - М. : Изд-во ИП РАН, 1995. - С. 39 - 43.

2.                   Водопьянова Н. Е. Синдром «психического выгорания» в управленческой деятельности / Н.Е.Водопьянова, А. Б. Серебрякова, Е.С. Старченкова - Вестник СПбГУ. - Вып.2. - №13, 1997. - С. 129 - 143.

3.                   Запковский А. Н. Профессиональный стресс и функциональные состояния // Психологические проблемы профессиональной деятельности / А.Н. Запковский - М.: Изд-во «Наука», 1989. - С. 239 - 252.

4.                   Карпов А. В. Психология менеджмента / А. В. Карпов - М. : Изд-во «Гардарики», 2003. - С. 119 - 121.

5.                   Китаев - Смык Л.А. Психология стресса / Л. А. Китаев-Смык - М : Изд-во «Наука», 1983. - С. 49 - 61.

6.                   Кокс Т. Стресс / Т. Кокс - М.: Изд-во «Медицина», 1981. - С. 39 - 45.

7.                   Селье Г. Стресс без дистресса / Г. Селье - М.: Изд-во «Прогресс», 1979. - 198 с.

In the article the basic going is analysed near the study of social-psychological features of stress and professional stress in domestic and foreign literature. The social-psychological features of display of professional stress are considered in activity of manager. The factors of development and negative psychological consequences of professional stress are described in activity of manager. The problems of nature of stressfirmness are researched.

Key words: stress, stressfirmness, tension, professional stress, adaptation, efficiency, emotional burning down, emotional exhaustion, depersonalizacion, reduction of the personal achievements, correction.

Сидоренко Анастасія Вадимівна - студентка IV курсу філософського факультету, відділення психології, Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, м.Луганськ.

Страницы:
1 


Похожие статьи

А В Сидоренко - Соціально-психологічні особливості професійного стресу у діяльності менеджера

А В Сидоренко - Соціально-психологічні особливості професійного стресу у діяльності менеджера