В В Третьяченко - Соціально-психологічні чинники підвищення активності професійного самовизначення майбутнього психолога - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 159.23 : 316.61

 

Третьяченко В.В.

 

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ПІДВИЩЕННЯ АКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ПСИХОЛОГА

Підготовка майбутнього психолога до професійного самовизначення розглядається у статті як складна динамічна система, що є особистісно орієнтованим процесом, де активність є атрибутивною характеристикою людської діяльності. Робиться спроба систематизувати різні підходи до визначення поняття «професійне самовизначення». Аналізується проблема мотивації у професійному самовизначенні студентів - майбутніх психологів. Джерел - 15.

Ключові слова: психічна активність, професійне самовизначення, мотивація, діяльність, культура.

Подготовка будущего психолога к профессиональному самоопределению рассматривается в статье как сложная динамическая система, которая является личностно ориентированным про -цессом, где активность является атрибутивной характеристикой человеческой деятельности. Де -лается попытка систематизировать разные подходы к определению понятия «профессиональное самоопределение». Анализируется проблема мотивации в профессиональном самоопределении сту­дентов - будущих психологов.

Ключевые слова: психическая активность, профессиональное самоопределение, мотивация, деятельность, куль­тура.

Необхідність модернізації професійної освіти в умовах суспільства, що трансформується, витікає із су­спільних процесів оновлення і навчального процесу в закладах освіти, що передбачає не лише засвоєння учня­ми певної суми знань, умінь і навичок, а й соціально-психологічних умов розвитку пізнавальних і творчих здіб­ностей, притаманних особистості. Сьогодні значна частина молоді, яка не схильна до обрання професії у вищо­му навчальному закладі, пов'язаної з соціально-гуманітарною сферою діяльності, але вступає на навчання наці спеціальності, а тому і є проблема мотивації самовизначення у подальшому. Головними в цей час стають пізна­вальні мотиви. Пізнавальні мотиви (прагнення оволодіти предметом) і соціальні (прагнення посісти певне ста­новище, отримати освіту) переважають професійні мотиви (бажання навчати і виховувати дітей, працювати з людьми тощо). Актуальність проблеми витікає з останніх аспектів і активізує дослідження означеної пробле­ми.

Проте, як ми вважаємо, основна проблема полягає в осмисленні особистістю, шляхів її розвитку і пе­ретворення на теренах світової і національної культури (особистості вихованця як людини, котра самостійно, вільно і відповідально визначає свій життєвий шлях, є активною, здатною до осмислення свого життя і його перетворення, особистості, яка позитивно ставиться до праці, обирає стратегію особистого життя, віддану гу­маністичним ідеалам) є найважливішим підґрунтям освітнього процесу, його вихідним пунктом, своєрідною точкою відліку.

Теоретичний аналіз проблеми. Уже в ранній юності людина самоспостерігає себе, у неї інтенсивно розвивається самосвідомість - важливий елемент самопізнання. Прийняття себе, задоволеність собою як особи­стістю - це наслідок високої самооцінки своїх якостей. Але постає ряд питань самовизначення молодої людини в професії, активізації її психічного стану на шляхах вибору, тощо. Тож, наш пошук відповідей на ці й інші за­питання доходить досліджень Г. Костюка з організації навчально-виховного процесу і психічного розвитку особистості [6, І с. 49].

Розгляду феномена людини присвячено дослідження Тейяра де Шардена [6, ІІІ, с. 99]. Л. Роговик подає психологічний інструментарій дослідження психомоторики дитини [6, ІІІ, с. 52]. Т. Яценко розкриває шляхи активної соціально-психологічної підготовки психолога до спілкування з учнями [15 с. 21]. А. Мудрик називає сутністю самовизначення "визначення людиною свого місця у світі і в сфері взаємовідносин із людьми, що по­руч з нею" [11, с. 49]. В. Максимова у своїх дослідженнях зазначає, що старшокласник, прагнучи бути незалеж­ним, обирає внутрішні мотиви поведінки та значущі для себе цінності. Формування світогляду і "Я-концепції" особистості починається у підлітковому віці, а в юнацькому стає найактивнішим під впливом механізмів реф­лексії і соціального підкріплення [11, с. 77].

Мета статті полягає у розгляді чинників та умов професійного самовизначення майбутнього психолога в суспільстві, що трансформується.

Виклад основного матеріалу дослідження. Розкриття та розуміння нами професійного самовизначен­ня як складного, цілісного, особистісно орієнтованого процесу, спрямованого на формування індивідуальної позиції і як результат вибору та проектування власної професійної діяльності і самореалізації в ній проходить завдяки психічній активності людини.

Саме у старшому шкільному віці відбувається нелегкий процес соціалізації особистості, який, на думку П. Підкасистого, є об'єктивним явищем, присутнім у житті кожної людини, коли вона стає на шлях самостійно­го поступу в суспільстві. Тому одне з важливих педагогічних завдань у роботі з старшокласниками - створитиумови для мобілізації і реалізації потенційних можливостей особистості відповідно до її реальних домагань, допомогти їй соціально самовизначитися на майбутнє.

У становленні зрілої особистості, на думку H. Сухової, Ю. Орлова, В. Сабірова, особливе місце посідає професійне самовизначення, оскільки в основі його - усвідомлена соціальна позиція особистості, закладена всім комплексом виховних і освітніх впливів.

"Професійне самовизначення, як тлумачить "Український педагогічний словник", це процес прийняття рішення особистістю щодо вибору майбутньої трудової діяльності. Професійне самовизначення полягає в усві­домленні особистістю себе як суб'єкта конкретної професійної діяльності і передбачає самооцінку людиною індивідуально-психологічних якостей та зіставлення своїх можливостей з психологічними вимогами професії до спеціаліста" [1, с. 275].

Справжнє самовизначення відбувається в юнацькому віці, коли стає можливим самоствердження - ва­жливий компонент самовизначення. Звідси основне завдання цього періоду, його призначення і психологічний зміст - особистість має самовизначитися, знайти своє місце в суспільстві.

Рішення вступити до вищого навчального закладу і стати психологом - початковий етап тривалого і складного процесу професійного самовизначення. Його ефективність залежить від знання соціально-психологічних особливостей студентського віку (від 17 - 18 до 23 - 25 років), які дають змогу характеризувати студента як суб'єкта навчальної діяльності. Б. Ананьєв, І. Зимня, А. Реан, В. Сластенін та інші вчені розгляда­ють студентство як певну соціально-психологічну категорію з високим освітнім рівнем, пізнавальною мотива­цією і комунікативною активністю.

Студентство - особливий етап розвитку [14] самосвідомості, вік, коли образ "Я" складається в єдину систему, формується адекватніша, порівняно з старшокласниками, самооцінка особистості, що постає як на ос­нові аналізу результатів діяльності, так і з порівняння себе з людьми, що поруч, персонажами книг, кінострічок.

Водночас, студентський вік ні психологічно, а ні педагогічно вивчено не достатньо - існують різні пог­ляди на це. Одні дослідники вважають, що студенти - це дорослі люди. Інші стверджують, що в них тільки розвиваються закладені в старших класах тенденції. Треті вказують на особливості студентського віку як дру­гого етапу юності. Так, Ю. Кулюткін, окреслюючи перший період дорослості - молодість (з 16 (18) до 28 (30) років), зауважує, що період молодості починається кризою вікового розвитку, потім відбувається засвоєння ролі дорослого, усвідомлення своїх прав і обов'язків, виконання нових соціальних функцій і ролей, оволодіння професійною майстерністю, напрацювання власного способу життя.

Глибоко досліджує студентський вік І. Зимня називаючи, його центральним періодом становлення осо­бистості, проявом її найрізнобічніших інтересів. Це пора найскладнішого структурування інтелекту, інтенсив­ної й активної соціалізації людини. Одна з найбільших особливостей студентського віку - прагнення знайти своє місце в житті, відкрити своє "Я", усвідомити свою індивідуальність, неповторність, ставлення до самого себе, що містить три взаємопов'язані компоненти: пізнавальний (знання себе), емоційний (самоповага), поведі-нковий (практичне ставлення до себе).

Зазначимо, що студенти сьогодні - це нове покоління, яке виросло у перебудовчу добу. Їм властиві пе­редусім нова особистісна орієнтація і соціальна зрілість, вони вільно і відверто висловлюють свою думку як у молодіжному середовищі, так і в діалозі з викладачем, вимагають поваги до своєї позиції, готові до особистіс-ного й професійного самоствердження. Важливу роль в останньому відіграє психічна активність (від лат. activus - діяльний), що є атрибутивною характеристикою людської діяльності, яка виявляється у відображенні навколишньої дійсності, цілеспрямованості пізнання і творчості, регуляції власних психічних процесів і станів; становить необхідну умову і засіб підтримання належного тонусу мозку як фізіологічної основи функціонуван­ня свідомості і самосвідомості. Психічна активність - її спрямованість, сфери прояву, ступінь усвідомлюванос-ті, що невіддільні від форм психічного відображення. Психічна активність особистості як суб'єкта життєтвор-чості - це здатність здійснювати суспільно значущі перетворення на основі привласнення багатств матеріальної і духовної культури, займати активну життєву позицію. За змістом процесів, які характеризують психічну акти­вність особистісного рівня, - це єдність пізнання, переживання й прагнення.

Суб'єктна форма відображення включає в себе широко розгалужені функції психічної активності, які опосередковують взаємодію чинників спадковості й середовища та спрямовані на подолання суперечностей між ними. Лише спираючись на розуміння психічної активності як іманентної якості психічного відображення, можна зрозуміти механізми психічного розвитку особистості. "Жива істота розвивається в силу своєї внутріш­ньої суперечливості. Заперечення цієї внутрішньої суперечливості неминуче веде до потреби визнати якусь по­тойбічну силу, що буцім штовхає цей розвиток" (Г. Костюк) [6, ІІІ, с. 51].

Сьогодні учнівська і студентська молодь до явищ повсякденного життя ставиться з позиції ринкової економіки і водночас орієнтовані на здоровий глузд та загальнолюдські цінності, у них помітно зріс інтерес виконувати науково-дослідну роботу. Але невід' ємним є активне соціально-психологічне навчання як цілісна психолого-педагогічна система, спрямована на глибинне особистісне пізнання інших та самого себе, та форму­вання психологічної культури викладача (вчителя), встановлення педагогічно доцільних стосунків із студента­ми (учнями), батьками, учительським колективом. Мета активного соціально-психологічного навчання полягаєв тому, щоб подолати суперечність між знаннями психолога чи педагога, отриманими в період навчання у ви­щому навчальному закладі, і вмінням використовувати їх в умовах конкретної педагогічної ситуації [6, І, с. 20].

У загалу першокурсників, попри суттєві зміни у студентському середовищі, ще не сформоване захоп­лення обраною професією. У дослідженні, які проводилися в Черкаському Національному університеті імені Б. Хмельницького, брали участь 273 першокурсники. На першому етапі було виявлено, що студенти слабо знають себе, свої уподобання і можливості, інколи не впевнені в правильності вибору професії психолога, частина з них вступили до вищого навчального закладу за наполяганням батьків, під впливом друзів, знайомих.

Більшість початкуючих не вміють слухати і конспектувати лекцію, опрацьовувати наукову літературу. Лише 8 - 10% студентів володіють методами конспектування лекційного матеріалу, іншим навіть важко виді­лити головні аспекти теми. У багатьох (34,5%) немає навичок виступати перед аудиторією, дискутувати (24,6%), аналізувати ситуації, що виникають (21,3%).

Учити студентів професійного самовизначення слід розпочинати з професійної адаптації, яка є найваж­ливішим етапом процесу професійного визначення людини загалом, а також, на думку О. Сазонова та В. Симо-ненко, процесом пристосування випускників вищої школи до майбутньої професії у загальноосвітніх навчаль­них закладах, профтехучилищах, технікумах, вищих навчальних закладах тощо. На цьому етапі виявляються вади майбутньої професійної орієнтації і професійної підготовки; зрозумілішими стають реальність життєвих планів, наявність у студентів певної мотиваційної сфери (В. Шадриков) та ціннісних орієнтацій.

Для більшості першокурсників досить складно адаптуватися до нових умов та методів навчання у ви­щому навчальному закладі. А. Петровський, наприклад, виділяє такі труднощі адаптаційного періоду студентів-першокурсників:

          негативні переживання, пов'язані з утратою вчорашніми учнями звички до постійного контролю з боку психолога;

          невизначеність мотивації вибору професії, недостатня підготовленість до неї;

          невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки й діяльності;

          пошук оптимального режиму праці й відпочинку в нових умовах;

          налагоджування побуту і самоуправління;

          відсутність навичок самостійної роботи [11, с. 37].

Усе це нерідко спричиняє у студентів-першокурсників нервові зриви, зниження успішності, відчуття дискомфорту в спілкуванні з однокурсниками та викладачами. Тож, на початку навчального року викладачі, а особливо куратори академічних груп, психологічна служба мають надавати першокурсникам психолого-педагогічну допомогу.

Професійне самовизначення студентів у вищому навчальному закладі залежить не лише від розуміння ними соціально-психологічних особливостей, а значною мірою від їхнього ставлення до навчання, культурних і ціннісних орієнтацій, мотиваційних схильностей до професії психолога, основних напрямів життєвого успіху. Саме це мав на увазі Л. Виготський, наголошуючи, що думка народжується не з іншої думки, а із мотивуючої сфери свідомості, яка охоплює наші прагнення і потреби, наші інтереси й потяги, наші афекти та емоції.

Мотив, як тлумачить "Педагогічний словник" за редакцією М. Ярмаченка (від лат. moveo - рухаю), — це " спонукальна причина дій і вчинків людини. Основою мотиву є різноманітні потреби. Внаслідок усвідом­лення і переживання первинних (природних) і вторинних (матеріальних і духовних) потреб у людини виника­ють певні спонуки до дій, завдяки яким ці потреби задовольняються". Наголошується також, що "мотив - ди­намічне явище, на яке впливають ті зрушення, які відбуваються у внутрішній структурі особистості, а також у зовнішніх обставинах її життєдіяльності. Кожному віковому етапу розвитку людини притаманні специфічні мотиваційні замовлення" [5, с. 327].

Суть мотивації як психологічної категорії розкрито в працях П. Гальперіна, В. Давидова, О. Леонтьєва, В. Моргуна, С. Рубінштейна, Д. Ельконіна та ін. Деякі психологи під мотивацією розуміють сукупність стійких мотивів поведінки і діяльності (Л. Божович, В. Ковальов, Я. Скалкова); інші вважають, що мотивація містить всі види спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, цілі, мотиваційні настанови тощо (В. Асєєв); треті розглядають мотивацію як властивість, якість особистості (В. Мерлін) або як спрямованість особистості люди­ни, наявність чи відсутність у неї суспільної адаптивності, словом, усе, що характеризує цілісний образ людини (Л. Божович).

Відомі психологи та педагоги-дидакти М. Данилов, В. Ільїн, С. Максименко, О. Савченко, Ю. Шаров та інші, розглядаючи мотивацію як психологічну категорію, здебільшого досліджували мотивацію загалом, а та­кож і окремі її елементи. Вивчалися й такі мотиваційні компоненти, як пізнавальний інтерес (Г. Щукіна, В. Ба-шарін), пізнавальна потреба (В. Ільїн, Г. Кирилова, Ю. Шаров), мотивація навчання і праці (О. Гребенюк), мо­тивація навчальної діяльності (О. Глазунов, О. Цвєткова), мотивація в теорії і методиці навчання (О. Савченко, А. Усова та ін.).

Найчастіше мотивацією в психолого-педагогічних науках називають систему мотивів діяльності особи­стості, які свідомо визначають лінію її поведінки. Вона відображає новоутворення в мотиваційній сфері, що пов'язані з провідною діяльністю учнів.

На нашу думку, ефективність процесу професійного самовизначення майбутнього психолога значною мірою залежить від внутрішньої позиції, ставлення студента до психолого-педагогічної діяльності, тобто вмо­тивованості цієї діяльності.

Наше дослідження серед студентів-першокурсників показало, що головним мотивом є інтерес до на­вчального предмета (72,4% опитаних), значно менше (27,6%) представлено мотиви, які свідчать про інтерес до психологічної діяльності. Звідси можна зробити висновок, що вищі педагогічні навчальні заклади обирає знач­на частина молоді, яка не схильна до психолого-педагогічної діяльності. Пізнавальні мотиви (прагнення оволо­діти предметом) і соціальні (прагнення зайняти певне становище, отримати освіту) переважають професійні мотиви (бажання навчати і виховувати дітей). Тож, можна стверджувати, що успішність процесу професійного самовизначення у студентів вищих навчальних закладів залежить від цілеспрямованої роботи з формування професійних мотивів, що означає, однак, не засвоєння особистістю готових мотивів, а створення таких умов, за яких бажані мотиви формувалися б на засадах минулого досвіду, індивідуально-психологічних якостей та внут­рішніх потреб самого студента.

Процес формування мотиваційної сфери має виховний характер як щодо професійного самовизначен­ня, так і стосовно розвитку особистості загалом [14]. І тому мотиви, пов'язані зі змістом професійної діяльності, спонукають людину оцінювати себе, свої знання, уміння, моральні якості з огляду на вимоги до цієї професії.

На нашу думку, слушною є градація мотивів професійного самовизначення, що виконана М. Пряжни-ковим. Це: інтуїція; схвалення з боку близьких; бажання бути самостійним; престиж; легкість вступу до навча­льного закладу; доброзичлива атмосфера; творчість; бажання проявити інтелект, власні здібності та можливості їхньої реалізації; можливість навчатися в магістратурі, аспірантурі; усвідомлене, виважене власне бажання; по­інформованість про очікувану діяльність; перспективи професійного росту і побудови кар'єри; наявність друзів на місці майбутнього навчання; близькість місцезнаходження навчального закладу; легкість навчання; наяв­ність гуртожитку; цікава практика у школі; гарантування працевлаштування [13, с. 41].

Аналіз проблеми мотивації у професійному самовизначенні студентів показує неоднозначність мотивів вибору професії і навчального закладу. Так, С. Єлканов виділяє серед них три основних: любов до предмета; любов до предмета разом із любов'ю до професії психолога; формальна потреба отримати вищу освіту (безвід­носно до майбутньої діяльності) [7, с. 33].

Проведене нами дослідження дає змогу виявити в структурі мотивів ще один, на наш погляд, вагомий мотив професійного самовизначення майбутнього психолога - можливість бути сприйнятим у суспільстві, до чого також має бути мотив. А мотиви професійного самовизначення впливають на специфіку суб'єктного став­лення студентів до психолого-педагогічної праці. Тому ми розглядаємо їх як засіб формування важливих для майбутньої професії психолога якостей особистості.

Досліджуючи проблему мотивації і мотивів поведінки та діяльності людини, Є. Ільїн підкреслює, що вибір професії - досить складний, і буває тривалий мотиваційний процес. Від правильного вибору професії ба­гато в чому залежить доля людини, задоволеність своїм життям [8, с. 181]. За даними досліджень американсь­ких учених, правильний вибір професії в 2 - 2,5 рази зменшує плинність кадрів і на 10 - 15% збільшує продук­тивність праці. Наближеними до цього є й наші дані.

Які ж фактори визначають вибір майбутньої професії? Є. Климов називає такі: позиція старших у ро­дині, позиція однолітків, позиція шкільного педагогічного колективу чи колективу вищого навчального закла­ду, особисті професійні й життєві плани, здібності та їхній прояв, прагнення бути суспільно визнаним, інфор-мованість про ту чи іншу професійну діяльність, здібності.

Безумовно, згадані чинники важливі у виборі психолого-педагогічної діяльності як професії. Водночас пам'ятаємо, що найважливішими серед них, на думку багатьох сучасних дослідників (Ш. Амонашвілі, І. Зязюн, І. Зимня, С. Максименко, В. Моргун, С. Сисоєва та ін.), залишаються любов до дітей, уміння спілкуватися з ними, розуміти їхні вчинки і перейматися проблемами, вірити в них і бачити в кожному особистість.

Одною із найважливіших особливостей психолого-педагогічної професії є те, що суб'єктом і продуктом її діяльності є людина, її духовно-моральний розвиток, що відбувається у процесі спілкування. Це означає, що в педагогічній праці цілі, завдання, методи навчання і виховання здійснюються у формі особистісних стосунків. Отож, знаковим є те, що психолог не лише дає знання, а є також прикладом для дітей та їхніх батьків, уособлює обов'язок, совість, добро, справедливість [6, ІІІ, с. 49].

Обираючи професію психолога, треба зважити особистісний потенціал. Не випадково видатні педагоги і психологи К. Ушинський, Л. Толстой, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Г. Костюк, Л. Карамушка, В. Третья-ченко наголошували, що необхідно ретельно відбирати і спеціально готувати молодь, яка хоче оволодіти пси-холого-педагогічною професією. І сьогодні так само важливо: хто сідає за студентську парту - випадкова осо­бистість чи професійно орієнтована, самовизначена, вмотивована на професію психолога, покликана сіяти ро -зумне, добре і вічне.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Професійне самовизначення майбутнього психоло­га ми розуміємо як складний, цілісний, особистісно орієнтований процес, спрямований на формування індиві­дуальної позиції і як результат вибору та проектування власної професійної діяльності і самореалізації в ній. Ефективність цього процесу багато в чому залежить від соціально-психологічних чинників та того, яка булаорієнтація абітурієнта на професію ще до вступу до вищого навчального закладу, які мотиваційні аспекти його психолого-педагогічних намірів, що формуються протягом тривалого часу під впливом багатьох факторів і об­ставин.

Тож, в подальшому для більш якісного добору на фах майбутніх студентів-психологів треба дослідити, який рівень освіченості, цінностей, ідеалів, що сформувалися в умовах професійно-педагогічної підготовки до вступу у вищій навчальний заклад для отримання професії психолога.

Література

1.Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. - К. : Либідь, 1997. - 376 с.

2. Дьяченко М. И. Краткий психологический словарь: Личность, образование, самообразова -ние, профессия / М. И. Дьяченко, Л. А. Кандыбович. - Мн. : Хэлтон, 1998. - 399 с.

3. Кутеева В. П. Формирование познавательной активности будущих специалистов / В. П. Ку -теева // Психологические проблемы формирования специалиста в вузе: [ Межвуз. сб. науч. тр.]. -Саранск : Мордов. ун-т., 1 989. - 1 28 с.

4. Педагогіка і психологія професійної освіти: результати досліджень і перспективи»: 36. наук. пр. /За ред. І. А. Зязюна та Н. Г. Ничкало. - К., 2003. - 680 с.

5. Педагогічний словник /За ред. М.Д. Ярмаченка. - К. : Пед. думка, 2001. - 516 с.

6. Психологічний довідник учителя : в 4-х кн. / Упоряд. В. Андрієвська. Наук.ред. С Максименка. - К. : Главник, 2005 (серія «Психологічний інструментарій»).

7. Елканов С. Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя : Учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов / С. Б. Елканов. - Москва : Просвещение, 1989. - 189 с.

8. Ильин Е.Л. Мотивы человека: теория и методы изучения / Е.Л. Ильин. - К. : Вища шк., 1998. - 291 с.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В В Третьяченко - Соціально-психологічні чинники підвищення активності професійного самовизначення майбутнього психолога

В В Третьяченко - Соціально-психологічні чинники підвищення активності професійного самовизначення майбутнього психолога

В В Третьяченко - Соціально-психологічні чинники підвищення активності професійного самовизначення майбутнього психолога